Постанова

від 08.08.2022 по справі 826/17927/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/17927/18 Головуючий у 1 інстанції: Амельохін В.В.

Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 серпня 2022 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.

Суддів Аліменка В.О.

Кузьмишиної О.М.

За участю секретаря Черніченко К.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "АКЦЕНТ ПРОФІ" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 травня 2022 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АКЦЕНТ ПРОФІ" до Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "АКЦЕНТ ПРОФІ" звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 21.08.2018 р. №0043901404 та №0043801404.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 травня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "АКЦЕНТ ПРОФІ" звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт вказує, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки позивачем до позовної заяви надано всі первинні документи та докази, які підтверджують виконання угоди про надання послуг.

Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Головним управлінням ДФС у місті Києві, відповідно до п.п. 20.1.4. статті 20, п. 75.1 ст. 75, п.п. 78.1.4 ст. 78, ст. 79 ПК України, проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ "АКЦЕНТ ПРОФІ" з питань дотримання вимог податкового законодавства України при здійсненні фінансово - господарських взаємовідносин ТОВ «Ланмарк» (код ЄДРПОУ 40087464) за період травень, червень, липень 2016 р., за результатами якої складено акт від 07.08.2018 р. № 764/26-15-14-04-05/37064358 (далі - Акт перевірки).

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п. 44.1 п. 44.3 ст.44, п. 185.1 ст. 185, п.п. 198.1 п. 198.3 п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, п. 201. 10 ст. 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся на загальну суму 96 107 грн. та завищено від`ємне значення різниці між сумою податкових зобов`язань та податкового кредиту за липень 2016 року на суму 444 грн.

На підставі висновків Акту перевірки ГУ ДФС у місті Києві прийнято податкові повідомлення-рішення від 21.08.2018 р. №0043901404 про збільшення позивачу суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 96 107,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 24 027,00 грн. та №0043891404 про зменшення розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість на 444 грн.

В порядку адміністративного оскарження, вказані податкові повідомлення рішення, податковим органом залишено без змін.

Не погоджуючись з такими рішеннями відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

В силу пп.14.1.231 п.14.1 ст.14 ПК України, розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Згідно з пунктом 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

За приписами п. 185.1 ст. 185 ПК України, об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.

Відповідно до п.187.1 ст.187 ПК України, датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності.

Відповідно до положень пункту 198.1 статті 198 ПК України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

За приписами пункту 198.2 статті 198 ПК України, датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.

Згідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

У пункті 201.1 статті 201 ПК України визначено, що на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Відповідно до п. 201.7 ст. 201 зазначеного Кодексу, податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

У разі якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, та враховується при визначенні загальних податкових зобов`язань.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 цього ПК України, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-XIV (далі Закон № 996-XIV) (у редакції на час виникнення правовідносин), що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1, 5, 7, 8 статі 9 цього Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

Підприємство вживає всіх необхідних заходів для запобігання несанкціонованому та непомітному виправленню записів у первинних документах і регістрах бухгалтерського обліку та забезпечує їх належне зберігання протягом встановленого строку.

Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Таким чином, підставою для відображення господарських операцій у податковому обліку є фактичне здійснення таких операцій у межах господарської діяльності та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства, які розкривають суть та зміст операцій та відображають їх реальне вчинення. Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування об`єкту оподаткування податкового кредиту.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. За відсутності ж факту придбання товарів чи послуг відповідні суми не можуть включатись до складу податкового кредиту навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів.

У зв`язку з наведеним, недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв`язку з цим юридично дефектних первинних документів, якщо рух коштів не забезпечений зв`язком з господарською діяльністю учасників цих операцій. При цьому відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкової вигоди.

Також, відсутність матеріально - технічних, достатньої кількості трудових ресурсів у контрагента або відсутність товарів по ланцюгу постачання, документа про перевезення товару чи дефекти в первинних документах само по собі не є безумовною підставою для висновку, що господарської операції не було. У такому випадку первинні документи, на підставі яких сформовано дані податкового обліку, підлягають оцінці з урахуванням всіх обставин, в тому числі, й обставин щодо характеру діяльності постачальника. Лише сукупність обставин може свідчити на користь або проти висновку щодо фактичного проведення господарських операцій.

Така теза неодноразово висловлювалася Верховним Судом, зокрема, у постановах від 29.07.2020 р. у справі №200/5834/19-а, від 11.09.2019 р. у справі №814/1932/17, від 02.03.2021 у справі №823/1507/17, від 13 червня 2022 року у справі № 816/5101/14.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував суми податкового кредиту, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи.

Відсутність відповідних доказів може бути підставою для відмови в задоволенні позову про скасування податкового повідомлення-рішення, прийнятого контролюючим органом з підстав формування платником податків даних податкового обліку за наслідками фіктивних господарських операцій.

Також, платник податків при виборі контрагента та укладенні з ним договорів має керуватись і належною обачністю, оскільки від цього залежить подальше фактичне виконання таких договорів, отримання прибутку та права на отримання певних преференцій.

Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, суб`єкт підприємницької діяльності повинен мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та, які в сукупності з встановленими обставинами справи, зокрема і щодо можливостей здійснення господарюючими суб`єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання умов, обумовлених договорами, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем (Замовник) та ТОВ «Ланмарк» (Виконавець) укладено договір від 10 травня 2016 року №07п-05/2016 про надання послуг, відповідно до умов якого, Замовник замовляє та зобов`язується оплатити, а Виконавець зобов`язується надати представникам Замовника послуги згідно з переліком, наведеним у Додатках до цього Договору.

На підтвердження реальності господарських операцій за вказаним договором позивачем надано суду: додатки № 1 від 10 травня 2016 року, № 2, № 3 від 01 червня 2016 року, №4, №5 від 01 липня 2016 року, № 6 від 15 липня 2016 року, згідно яких Виконавцем надано інформаційно-консультаційні послуги; акти наданих послуг; рахунки на оплату; оборотно-сальдові відомості; лист - пояснення щодотранспортування продукції; податкові накладні №33 від 31.05.2016 р.; №7 від 10.06.2016 р.; №23 від 30.06.2016 р.; №18 від 20.07.2016 р.; №15 від 20.07.2016 р.; №25 від 31.07.2016 р. на загальну суму 579 300,00 грн, у тому числі ПДВ 96 550,00 грн., тощо.

Суми податку на додану вартість за вказаними податковими накладними позивачем включено до податкового кредиту за травень - липень 2016 року.

Водночас, слід зазначити, що усталеною є практика Верховного Суду, яка, полягає в тому, що при оцінці податкових наслідків господарських операцій адміністративний суд не повинен обмежуватися встановленням лише формальних умов застосування платником податкових норм шляхом подання первинних документів, що за формою та змістом відповідають законодавчим вимогам, а з урахуванням доводів податкового органу має дослідити фактичні правовідносини учасників поставок, перевірити дійсний рух активів у процесі виконання операцій та встановити зв`язок складених первинних документів з реальними фактами господарської діяльності.

Оцінка господарських операцій повинна даватись на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов укладення конкретного правочину з обов`язковим врахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства.

Так, податковим органом під час перевірки встановлено, що з інформації зазначеної в наданих до перевірки документів, не можливо встановити кількість людей, що були задіяні у наданні вищевказаних послуг, а також у актах відсутні посилання на інші документи, що підтверджують надання послуг.

Також, зазначено, що протягом періоду, за який ТОВ «Ланмарк» документально оформлено продаж послуг для позивача, ТОВ «Ланмарк» не звітувало про наявність на підприємстві основних засобів, виробничих потужностей, орендованих чи власних приміщень, а також не встановлено залучення підприємством стороннього трудового ресурсу та основних засобів, що економічно необхідні для виконання такої діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської діяльності.

Відповідно до протоколу допиту свідка від 28 жовтня 2017 року старшим слідчим СВ ФР ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві Лук`янцем О.Ю. у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №32017100080000005 від 24.01.2017 р., допитано ОСОБА_1 , який пояснив, що підприємство ТОВ «Ланмарк» зареєстрував за грошову винагороду без мети здійснення фінансово - господарської діяльності.

Згідно вироку Святошинського районного суду м. Києва від 28 грудня 2017 року у справі №759/18968/17 ( пр. № 1-кп/759/1154/17) ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 205 та ч. 2 ст. 205-1 КК України, за якими призначено йому узгоджене сторонами угоди про визнання винуватості від 13 грудня 2017 року покарання у виді: -за ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 205 КК України - штрафу в розмірі 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 8 500 грн.; -за ч. 2 ст. 205-1 КК України - обмеження волі строком на 3 (три) роки.

Враховуючи вказане, вищевказані спірні операції вчинені позивачем з ТОВ «Ланмарк» неможливо підтвердити стосовно врахування реального чaсу здійснення операцій, наявності трудових ресурсів, в також основних засобів, що економічно необхідні для виконання такої діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для здійснення господарської діяльності.

На думку податкового органу, ТОВ «Ланмарк» здійснено безпідставне документальне оформлення нереальної господарської операції з надання послуг ТОВ "Акцент Профі".

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у даній справі, суд першої інстанції, врахувавши вищезазначені обставини, дійшов висновку про те, що господарські операції позивача з ТОВ "Ланмарк" не мали реального характеру з огляду на неможливість їх виконання контрагентом з врахуванням реального часу і наявності трудових ресурсів.

Так, ухвалою суду першої інстанції від 09 листопада 2018 року витребувано від ТОВ «Ланмарк» (код ЄДРПОУ 40087464) за травень, червень, липень 2016 року належним чином засвідчені копії документів щодо взаємовідносин з позивачем, що підтверджують: наявність на підприємстві трудових ресурсів та основних засобів виробництва, укладання та виконання договорів з третіми особами щодо реалізації своїх зобов`язань на користь позивача, виконання таких зобов`язань особисто.

Проте, будь-яких пояснень з приводу взаємовідносин з ТОВ "Акцент Профі" суду не надано.

Колегія суддів враховує, що таких пояснень контрагента позивача щодо виконання спірної угоди та реального надання послуг апелянтом не надано і суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів зазначає, що надані апелянтом документи до суду апеляційної інстанції разом із апеляційною скаргою не стосуються договору від 10 тавня 2016 року №07п-05/2016 про надання послуг та не підтверджують його виконання.

Проаналізувавши надану позивачем первинну документацію за спірною угодою, яка підписана директором ТОВ "Ланмарк" Кравчуком Р.В., який заперечує здійснення ним фінансово-господарської діяльності та підписання такої первинної документації, колегія суддів вважає, що вищевказані документи не є юридично значимими.

Колегія суддів звертає увагу, що у наданих позивачем додатках до договору та актах надання послуг міститься лише найменування наданих послуг, з їх змісту неможливо встановити обсяг проведених робіт, кількість витраченого часу, використані матеріали, а також ідентифікувати участь контрагента у виконанні робіт/наданні послуг. Подані документи не розкривають спектр наданих послуг (які дії включали в себе послуги), як і не визначають відповідальних осіб щодо їх надання та отримання.

Так, апелянтом не надано інших доказів щодо надання інформаційно - консультаційних послуг його контрагентом, а саме: звітів про виконання інформативно - консультативних послуг ТОВ "Ланмарк", звітів про проведені навчання, відомості щодо викладачів, консультантів, які надавали такі послуги, електронні посібники, лабораторні роботи, які виконані контрагентом та на які звертає увагу позивач.

Також, апелянтом та його контрагентом не надано будь яких доказів щодо залучення ТОВ "Ланмарк" працівників для надання послуг за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу), на можливу наявність яких, звертає увагу суду апеляційної інстанції апелянт.

Отже, апелянтом не доведено реальність надання послуг його контрагентом за договором від 10 тавня 2016 року №07п-05/2016.

Верховний Суд у постанові від 03 вересня 2019 року у справі № 810/611/14-а зазначив, зокрема, наступне: "Подані платником документи повинні достовірно підтверджувати реальність господарських операцій та інші обставини, з якими законодавець пов`язує право платника на податкову вигоду. При цьому вона може бути визнана необґрунтованою, зокрема, у випадках, якщо для цілей оподаткування операції обліковано не відповідно до їх дійсного економічного змісту або враховано операції, що не обумовлені розумними економічними або іншими причинами (цілями ділового характеру)".

Також, у постанові Верховного Суду від 18 квітня 2018 року по справі № 820/13301/14 зазначено, що про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв`язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

- відсутність первинних документів обліку.

У постанові Верховного Суду від 10.09.2020 року по справі № 805/3461/16-а зазначається, що: «Відсутність фізичних, технічних та технологічних можливостей певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції: наявність майна, трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень як платника, так і контрагента, які б свідчили про наявність товарного характеру операцій, унеможливлюють висновок щодо реальності придбанням товарів (робіт, послуг), фактичного та обґрунтованого вчинення позивачем витрат з їх придбання, наявності правових та фактичних підстав для віднесення сум до складу податкового кредиту».

Отже, наявність обставин, підтверджуючих відсутність реального характеру відповідних операцій в їх сукупності свідчить на користь висновку про неможливість фактичного проведення (вчинення) господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у справах № №804/14364/15, 826/17667/15.

Враховуючи вищевказане, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позивачем не підтверджено реальність фінансово-господарських операцій з його контрагентом (ТОВ «Ланмарк») належними первинними документами.

Також, колегія суддів зазначає, що податкові накладні виписані від ТОВ "Ланмарк" невстановленою особою не можуть підтверджувати право платника на податковий кредит.

З огляду на викладені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що податковим органом було доведено правомірність прийнятого податкового повідомлення-рішення.

Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "АКЦЕНТ ПРОФІ" та відсутність правових підстав для їх задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АКЦЕНТ ПРОФІ» залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 травня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.

Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.

Судді Аліменко В.О.

Кузьмишина О.М.

Повний текст постанови виготовлено 09.08.2022 року.