Постанова

від 08.08.2022 по справі 137/1210/21

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 137/1210/21

Провадження № 22-ц/801/1181/2022

Категорія: 76

Головуючий у суді 1-ї інстанції Верещинська Я. С.

Доповідач:Міхасішин І. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 серпня 2022 рокуСправа № 137/1210/21м. Вінниця

Вінницький апеляційнийсуд ускладі колегіїсуддів судовоїпалати зцивільних справ:головуючого: Міхасішина І.В.

суддів: Войтка Ю.Б., Стадника І.М.

з участю секретаря судового засідання: Безрученко Н.Р.

розглянувши увідкритому судовомузасіданні вм.Вінниця цивільнусправу №137/1210/21 за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Літинський центр первинної медико-санітарної допомоги» Літинської селищної ради про визнання протиправним та скасування наказу про застосування стягнення

за апеляційною скаргою представника відповідача Комунального некомерційного підприємства «Літинський центр первинної медико-санітарної допомоги» Літинської селищної ради на рішення Літинського районного суду Вінницької області від 18 квітня 2022 року, ухвалене у складі судді Верещинської Я. С.,

встановив:

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Комунального некомерційного підприємства «Літинський центр первинної медико-санітарної допомоги» Літинської селищної ради про визнання протиправним наказу про застосування дисциплінарного стягнення.

Згодом позивач подав уточнюючу позовну заяву в якій просив суд: 1) визнання протиправним та скасування наказу №168-к/тр від 11.10.2021 Комунального некомерційного підприємства «Літинський центр первинної медико-санітарної допомоги» Літинської селищної ради про притягнення до дисциплінарної відповідальності та застосування до ОСОБА_1 стягнення у виді догани; 2)зобов`язання Комунального некомерційного підприємства «Літинський центр первинної медико-санітарної допомоги» Літинської селищної ради виплатити позивачу утриману заробітну плату за 08.09.2021та 09.09.2021. Також просить вирішити питання розподілу судових витрат.

Позовні вимоги мотивовані тим, що згідно наказу №135-к від 01.10.2012 його переведено у Багринівську АЗПСМ на посаду завідувача з 04.10.2012, на якій працює по теперішній час. За період роботи до нього не було ніяких зауважень та стягнень. Згідно з наказом від 11.10.2021 №168-к/тр на нього накладено дисциплінарне стягнення у вигляді догани за порушення трудової дисципліни та правил внутрішнього трудового розпорядку, а також своєї посадової інструкції, утримано заробітну плату, з чим не погоджується, вважаючи цей наказ протиправним, таким, що підлягає скасуванню, оскільки він 08.09.2021 та 09.09.2021 виконував обов`язки визначені своєю посадовою Інструкцією, про що надано письмове пояснення дирекції, з повідомленням та описом вмісту листа 23.09.2021, де повідомив про те, що 08.09.2021 та 09.09.2021 надавав медичну допомогу своїм пацієнтам. Окрім того, 09.09.2021 він за станом здоров`я був змушений звернутися до свого сімейного лікаря ОСОБА_2 для отримання медичної допомоги. Проте, в цей день був збій в цифровій програмі при введенні висновку тимчасової непрацездатності. Наступного дня 10.09.2021 усунено збій роботи програми і йому відкрито електронний лікарняний з 10.09.2021 терміном 9 календарних днів (Х9Е2-М9ХМ-88ТА-Т332). Зазначає, що при цьому роботодавцю слід враховувати, що виявлення дисциплінарного проступку передбачає не лише виявлення власне факту порушення, а необхідно також переконатися, що вчинене працівником порушення відповідає всім ознакам дисциплінарного проступку. При цьому дії працівника мають бути винними (тобто умисними або необережними).

Пояснює, що 08-09 вересня 2021 року, він надавав медичну допомогу наступним пацієнтам: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та іншим, які до нього звертались у ці дні та які проживають на території Літинської ОТГ. Лікар з надання ПМД може прийняти рішення про надання окремих послуг ПМД за місцем проживання (перебування) пацієнта або з використанням засобів телекомунікації відповідно до режиму роботи надавача ПМД. 08 та 09 вересня 2021 року пацієнти зателефонували особисто на його номер телефону, за результатом чого він надавав їм медичну допомогу.

Враховуючи усе вищевикладене, позивач зазначив, що він не міг відмовити людям у наданні їм медичної допомоги та, як професійний лікар, виконував свої обов`язки визначені посадовою інструкцією, пов`язані із наданням медичною допомоги, а тому відсутність на робочому місці не може вважатись прогулом.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Літинського районного суду Вінницької області від18 квітня 2022 року позов задоволено.

Визнано протиправним та скасувано наказ №168-к/тр від 11.10.2021 Комунального некомерційного підприємства «Літинський центр первинної медико-санітарної допомоги» Літинської селищної ради про притягнення до дисциплінарної відповідальності та застосування до ОСОБА_1 стягнення у виді догани.

Зобов`язано Комунальне некомерційне підприємство «Літинський центр первинної медико-санітарної допомоги» Літинської селищної ради виплатити ОСОБА_1 утриману заробітну плату за 08.09.2021 та 09.09.2021.

Стягнуто з Комунального некомерційного підприємства «Літинський центр первинної медико-санітарної допомоги» Літинської селищної ради (код ЄДРПОУ 37472460) на корись ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , витрати по сплаті судового збору в розмірі 908 (дев`ятсот вісім)грн 00коп та 7000 (сім тисяч)грн. 00коп витрат на правничу допомогу.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та позиції учасників справи у відзивах на неї та у судовому засіданні

В апеляційній скарзі представник відповідача Комунального некомерційного підприємства «Літинський центр первинної медико-санітарної допомоги» Літинської селищної ради просить рішення Літинського районного суду Вінницької області від18 квітня 2022 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким в задоволені позову відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, помилкова визнав встановленими окремі обставини, наявність яких не доводиться відповідними доказами, внаслідок чого має місце невідповідність висновків суду першої інстанції, в оскаржуваному рішенні.

Також в апеляційній скарзі зазначено, що висновки викладені у рішенні суду першої інстанції, мають невідповідність обставинам справи, а також неправильно застосовані судом першої інстанції норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

04 серпня 2022 року на адресу Вінницького апеляційного суду від представника позивача ОСОБА_1 адвоката Заєць Б.В. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що рішення суду першої інстанції повністю відповідає нормам матеріального та процесуального права, є законним та обґрунтованим, просив залишити його без змін.

В судовому засіданні представники відповідача ОСОБА_14 та ОСОБА_15 апеляційну скаргу підтримали, просили її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі, з мотивів викладених в апеляційній скарзі.

Представник позивача - адвокат Заєць Б.В. в судовому засіданні заперечував щодо задоволення апеляційної скарги, просив суд відмовити у її задоволенні.

Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Суд апеляційної інстанції переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги дійшов висновку, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з огляду на таке.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина першастатті 263 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам закону.

Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції

Встановлено, щопозивач ОСОБА_1 працює завідувачем Багринівською амбулаторією лікарем загальної практики-сімейним лікарем у Комунальному некомерційному підприємстві «Літинський центр первинної медико-санітарної допомоги» Літинської селищної ради. Зазначені обставини визнаються сторонами, тому в силуст. 82 ЦПК Українидоказуванню не підлягають.

Табельником ОСОБА_16 адресовано директору КНП «Літинський центр ПМСД» Дяченко П.А. доповідні записки про відсутність 08.09.2021 та 09.09.2021 завідувача Багрнівської АЗПСМ ОСОБА_1 (а.с.47).

У графіку роботи за вересень 2021 по Багрнівській АЗПСМ за 08.09.2021 та 09.09.2021 у графі ОСОБА_17 проставлено відмітку «ВН». У відомості обліку відвідувань пацієнтів з 01.09.2021 по 30.09.2021 лікаря ОСОБА_1 за 08.09.2021 та 09.09.2021 проставлено «0». У журналі амбулаторних пацієнтів лікаря ОСОБА_1 з 01.09.2021 по 30.09.2021 відсутні записи за 08.08.2021 та 09.09.2021 (а.с.46, 81-86).

Наказом КНП «Літинський центр ПМСД» №174 від 20.09.2021 створено комісію та наказано провести службове розслідування для з`ясування причин відсутності на робочому місці і на роботі ОСОБА_1 (а.с.51).

Наказом КНП «Літинський центр ПМСД» №175 від 20.09.2021 зобов`язано ОСОБА_1 надати письмові пояснення щодо причини відсутності на робочому місці 08.09.2021 та 09.09.2021 (а.с.52).

КНП «Літинський центр ПМСД» 23.09.2021 складено Акт про відсутність на робочому місці ОСОБА_1 , який прибув до амбулаторії о 10:20 без пояснень. Тоді ж, складено Акт про відмову в ознайомленні з наказом про надання письмових пояснень (а.с.49).

23.09.2021 ОСОБА_1 надіслано директору КНП «Літинський центр ПМСД» ОСОБА_15 письмове пояснення, в якому ОСОБА_1 повідомив про те, що він 08.09.2021 та 09.09.2021 виконував свої обов`язки перед пацієнтами-декларантами, але почувався зле і змушений звертатись до лікарів та проводити обстеження, лікуючий лікар відкрив лікарняний. Також у вказаному поясненні зазначив, що він як довічний інвалід, має право на п.2 ч.13 ст.10 Закону №504, але 5 днів під час відпустки виходив на роботу щоб не втрачати пацієнтів, за якими йдуть кошти (а.с. 35, 50).

КНП «Літинський центр ПМСД» 11.10.2021 складено Акт за результатами службового розслідування щодо відсутності на робочому місці 08 та 09 вересня 2021 року ОСОБА_1 . Комісія по службовому розслідуванню рекомендує вважати дані дні, 08.09.2021 та 09.09.2021, прогулами і просять вжити заходів (а.с.48).

Наказом №168-к/тр від 11.10.2021 ОСОБА_18 притягнуто до дисциплінарної відповідальності, застосувавши стягнення у виді догани за порушення трудової дисципліни прогул (відсутність на робочому місці 08.09.2021 та 09.09.2021) (а.с.32,52).

КНП «Літинський центр ПМСД» 12.10.2021 складено Акт про відмову ОСОБА_1 в ознайомленні з наказом про притягнення до дисциплінарної відповідальності (а.с.53).

09.09.2021 ОСОБА_1 звернувся до свого сімейного лікаря ОСОБА_2 для отримання медичної допомоги, згідно довідки лікаря ОСОБА_2 (а.с.34).

ОСОБА_1 10.09.2021 уклав Декларацію №0001-2РКМ-2НАО від 10.09.2021 про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу з ОСОБА_2 (а.с.6-7, вказаний факт визнається учасниками справи).

Звертаючись з позовними вимогами, позивач вважає оспорюваний наказ незаконним, оскільки при винесенні такого не було враховано його пояснення та не взято до уваги, що він виконував свої обов`язки визначені посадовою інструкцією пов`язані із наданням медичної допомоги пацієнтам-декларантам, а також не враховано його особисте звернення до лікаря у зв`язку із погіршенням стану здоров`я, а тому, на його думку, відсутність на робочому місці не може вважатись прогулом.

В судовому засіданні, зокрема із показань свідків, судом встановлено, що 08.09.2021 та 09.09.2021 лікар ОСОБА_1 надавав медичну допомогу своїм пацієнтам, з якими ним заключені декларації. Вони телефонували до нього особисто на його номер телефону та просили його про здійснення такої допомоги, що ним і було зроблено.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до положень частини першоїстатті 2 ЦПК Українизавданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зістаттею 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно достатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першоюстатті 8 Конституції Українипередбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина першастатті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованихКонституцієюі законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК Українивизначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже,стаття 15 ЦК Українивизначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Уст. 2 КЗпП Українипередбачено, що право громадян на працю - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімально розміру, включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Як слідує зіст.21 КЗпП Українитрудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно із ст.2-1,5-1 КЗпП Українидержава забезпечує рівність трудових прав усіх громадян незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин.

Відповідно дост. 139 КЗпП Українипрацівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Відповідно до ст.147 КЗпП Україниза порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення.

Стаття 147-1КЗпП Українивизначає, що дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника; на працівників, які несуть дисциплінарну відповідальність за статутами, положеннями та іншими актами законодавства про дисципліну, дисциплінарні стягнення можуть накладатися також органами, вищестоящими щодо органів, вказаних у частині першій цієї статті.

Порядок застосування дисциплінарних стягнення врегульованост. 149 КЗпП України. Зокрема, до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення, при обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повиненвраховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.

Порушення трудової дисципліни - це невиконання чи неналежне виконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. Трудові обов`язки працівника визначаються у посадовій (робочій) інструкції. КЗпП України не містить переліку випадків, в яких може застосовуватися догана чи звільнення. Притягнення до дисциплінарної відповідальності і накладення стягнення - це право роботодавця, а не його обов`язок. При визначенні виду стягнення враховуються попередня робота працівника, його ставлення до праці.

До застосування дисциплінарного стягнення власник повинен зажадати від працівника письмові пояснення. Якщо працівник відмовився від цього, власник повинен скласти акт про відмову від дачі пояснень і провести дисциплінарне розслідування порушення трудової дисципліни. Власник підприємства зобов`язаний, застосовуючи певний вид дисциплінарного стягнення, видати наказ (розпорядження), в якому в обов`язковому порядку зазначити мотиви застосування стягнення.

Дисциплінарний проступок визначається як винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов`язків. Складовими дисциплінарного проступку є дії (бездіяльність) працівника; порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов`язків; вина працівника; наявність причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов`язків.

У постанові Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-2801цс15 зроблено висновок, що «пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантії, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення. Разом з тим правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника. Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений представленими суду доказами».

Відповідно до ст.ст.12,76,77 ЦПК Україницивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Фактичним моментом виявлення проступку є його фіксація у відповідному документі про вчинення порушення, що має ознаки дисциплінарного проступку, або безпосереднє виявлення ознак такого проступку уповноваженими на те особами, за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки дисциплінарного проступку.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду у справі 461/8132/17 від 27.04.2021 у трудовому праві діє принцип презумпції невинуватості, згідно з яким не можна працівника притягнути до дисциплінарної відповідальності, доки не доведена роботодавцем його вина, і працівник не зобов`язаний сам доводити свою невинуватість.

Як вже зазначалося, дисциплінарний проступок визначається як винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов`язків, при цьому складовими такого є дії (бездіяльність) працівника; порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов`язків; вина працівника; наявність причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов`язків, а недоведеність хоча б одного з цих елементів виключає наявність дисциплінарного проступку.

Разом з тим, роботодавець має обов`язок надати докази фактів винного вчинення працівником дисциплінарного проступку. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати всі обставини, з яких вчинено проступок. Для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності в обов`язковому порядку має бути встановлена вина, як одна із важливих ознак порушення трудової дисципліни. При відсутності вини працівник не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності.

Статтею 150КЗпПУкраїни передбачено право працівника оскаржити дисциплінарне стягнення у передбаченому законом порядку.

При цьому, саме на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Статтею 140 КЗпП України визначено що трудова дисципліна на підприємствах, в установах, організаціях забезпечується створенням необхідних організаційних та економічних умов для нормальної високопродуктивної роботи, свідомим ставленням до праці, методами переконання, виховання, а також заохочення за сумлінну працю.

Згідно п.п.1 п.4 наказу МОЗ України №587 від 28.02.2020 «Деякі питання ведення Реєстру медичних записів, записів про направлення та рецептів в електронній системі охорони здоров`я» установлено, що за умови наявності відповідної технічної можливості в електронній системі охорони здоров`я внесення медичних записів, записів про направлення та рецептів на лікарські засоби до Реєстру медичних записів, записів про направлення та рецептів відповідно до Порядку ведення Реєстру медичних записів, записів про направлення та рецептів в електронній системі охорони здоров`я є обов`язковим з 01 квітня 2020 року - для всіх надавачів медичних послуг, які уклали договори з Національною службою здоров`я України про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій, та їх залучених до виконання такого договору осіб, обов`язковим є внесення медичних записів про надання медичних послуг в амбулаторних умовах, про госпіталізацію, виписку зі стаціонару, записів про направлення та рецептів на лікарські засоби, які підлягають реімбурсації.

Судом першої інстанції вірно встановлено порушення правила внутрішнього трудового розпорядку позивачем, оскільки за 08.09.2021 та 09.09.2021 не були внесені медичні записи про надання медичних послуг пацієнтам, що останнім не заперечується.

Разом з цим, суд врахував пояснення позивача стосовно того, що в цей період він вимушений був надавати медичну допомогу своїм пацієнтам-декларантам поза межами амбулаторії. Вказаний факт підтверджений наданими в судовому засіданні показаннями свідків.

За таких підстав, відсутність лікаря на робочому місці не може вважатись за прогул, оскільки він безпосередньо виконував свої функціональні обов`язки за місцем проживання пацієнтів, з якими заключенні декларації про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу.

Суд першої інстанції правильно критично оцінив твердження представника відповідача, що позивач ОСОБА_1 не вніс відомості щодо хворих до Реєстру медичних записів, записів про направлення та рецептів в електронній системі охорони здоров`я, а тому був відсутній на робочому місці, оскільки у винесеному наказі про притягнення до дисциплінарної відповідальності такої підстави не міститься.

Відповідно до ст. 35-1 ЗУ «Основи законодавства України про охорону здоров`я» передбачено, що первинна медична допомога може надаватися в амбулаторних умовах або за місцем проживання/перебування пацієнта у порядку, що визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

З огляду на вищевикладене, враховуючи ту обставину, що позивач ОСОБА_1 надавав медичну допомогу своїм пацієнтам по місцю їх проживання, і не міг бути присутнім на робочому місці, тому відсутність його на робочому місці у лікарні є поважною причиною і її слід врахувати відповідно до правової позиції Верховного Суду викладеної у постанові №235/5659/20 від 09.11.2021 року.

Твердження представника відповідача, про те, що ОСОБА_1 мав можливість внести відомості щодо хворих до Реєстру медичних записів протягом п`яти днів, також спростовуються матеріалами справи, оскільки згідно Графіку роботи за вересень 2021 (а.с.46) та показань свідка ОСОБА_2 позивач знаходився на лікарняному з 10.09.2021 по 17.09.2021, а 09.09.2021 вже звернувся до лікаря у зв`язку з погіршенням стану здоров`я.

Крім того, з 12 березня 2020 року на усій території України встановлено карантин відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»(із змінами) від 20 травня 2020 року № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів», від 22 липня 2020 року № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та від 9грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

В умовах пандемії, з метою не наражати себе та інших громадян на небезпеку захворіти гострою респіраторноюхворобюCOVID-19, МОЗ України було також рекомендовано громадянам звертатись в телефонному режимі до свого сімейного лікаря для надання медичної допомоги, а не відвідувати амбулаторії.

Таким чином, позивач виконував свої обов`язки в умовах пандемії та наражався на небезпеку, однак першочерговим вважав надання допомоги своїм пацієнтам.

Доводи представника відповідача проте, що у ОСОБА_1 із громадянкою ОСОБА_19 не заключено декларацію, суд оцінює критично, оскільки стороною відповідача до матеріалів справи не надано жодних доказів, які б підтвердили ці обставини, адже у трудовому праві діє принцип презумпції невинуватості, у якому доведення винуватості покладається на роботодавця.

Одночасно, слід зазначити, що стороною відповідача при винесенні оскаржуваного наказу не враховано письмове пояснення позивача, зі змісту якого, встановлено обставини, які підтвердженні допитаними в судових засіданнях свідками.

Отже, судом першої інстанції вірно встановлено, що належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів, що дають підстави в своїй сукупності дійти висновку про правомірність накладеного дисциплінарного стягнення у виді догани за прогул на позивача ОСОБА_1 , суду не надано, а наявність певних порушень, не може бути підставою для притягнення лікаря до дисциплінарної відповідальності, за недоведеністю самого факту прогулу та намагання останнім надати увесь обсяг необхідної медичної допомоги пацієнтам, з якими заключенні декларації.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність визнання протиправним та скасування наказу №168-к/тр від 11.10.2021 Комунального некомерційного підприємства «Літинський центр первинної медико-санітарної допомоги» Літинської селищної ради про притягнення до дисциплінарної відповідальності та застосування до ОСОБА_1 стягнення у виді догани.

Враховуючи ту обставину, що наказ про притягнення до дисциплінарної відповідальності та застосування до ОСОБА_1 стягнення у виді догани підлягає скасуванню, а тому вимога про стягнення утриманої заробітної плати за 08.09.2021 та 09.09.2021 підлягає до задоволення.

Доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованого висновку суду першої інстанції, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянта, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , №4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першоїстатті 382 ЦПК України,статті 141 ЦПК Українисуд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то понесені судові витрати покладаються на учасника справи, який звернувся з апеляційною скаргою.

Керуючись 375, 381-384, 389, 390ЦПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу представника відповідача Комунального некомерційного підприємства «Літинський центр первинної медико-санітарної допомоги» Літинської селищної ради - залишити без задоволення.

Рішення Літинського районного суду Вінницької області від 18 квітня 2022 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: І.В. Міхасішин

Судді: Ю.Б. Войтко

І.М. Стадник