Постанова

від 31.07.2022 по справі 914/3510/21

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" серпня 2022 р. Справа №914/3510/21

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого суддіКордюк Г.Т.

суддівКравчук Н.М.

Плотніцького Б.Д.

Секретар судового засідання Залуцький Д.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сучасні технології логістики», б/н та б/д (вх. №01-05/1327/22 від 15.06.2022)

на рішення Господарського суду Львівської області від 16.05.2022 (повне рішення складено 26.05.2022)

у справі №914/3510/21 (суддя Мазовіта А.Б.)

за позовом Львівської міської ради, м. Львів,

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Сучасні технології логістики», м. Львів,

про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі 1 799 940,15 грн.

за участю представників від:

позивача Петрівська М.М.

відповідача не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

22.11.2021 до Господарського суду Львівської області звернулась Львівська міська рада з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю « ?» 1 799 940,15 грн. безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати за землю за період з 01.10.2018 по 01.10.2021.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем використовується земельна ділянка площею 0,8404 га, кадастровий номер 4610136800:02:003:0061, на вул. В.Навроцького, 27 у м. Львові для обслуговування нежитлового приміщення будівлі за відсутності відповідних рішень Львівської міської ради про передачу її у власність або надання у користування (оренду) та за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки. Відтак, відповідачем безпідставно зберігаються кошти за користування земельною ділянкою без достатньої правової підстави за період часу з 01.10.2018 по 01.10.2021 у сумі 1 799 940,15 грн.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 16.05.2022 у справі №914/3510/21 позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сучасні технології логістики» на користь Львівської міської ради безпідставно збережених коштів у розмірі 1 370 925,85 грн. та 20 564,55 грн. судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції у даній справі мотивоване тим, що оскільки матеріалами справи підтверджено факт використання відповідачем в період з 01.10.2018 по 01.10.2021 спірної земельної ділянки, яка перебуває у комунальній власності, без належних правових підстав, тобто без укладеного між ним та власником цієї земельної ділянки договору оренди, відповідач зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування земельною ділянкою за такий період у сумі 1 370 925,85 грн., та зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч.1 ст.1212 ЦК України. Місцевий господарський суд відмовив у задоволенні решти позовних вимог про стягнення 429 014,30 грн., оскільки ця сума була сплачена відповідачем у вигляді земельного податку.

Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Львівської області від 16.05.2022 у справі №914/3510/21 скасувати повністю та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи подану апеляційну скаргу, відповідач зазначає, що:

1)судом першої інстанції не враховано довідку №2097/6/13-01-04-04 від 02.02.2022, яка видана Головним управлінням ДПС у Львівській області, згідно з якою у період з 01.01.2018 по 31.12.2021 відповідачем сплачено 660 059,82 грн., а не 429 014,30 грн. як це встановив суд;

2)місцевий господарський суд врахував витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, який сформований станом на 01.09.2021, а тому цей витяг може застосовуватись до нарахування безпідставно збережених коштів лише починаючи з 01.09.2021 по 01.10.2021, а не періоду з 01.10.2018 по 01.09.2021, який заявлений позивачем.

Львівська міська рада у відзиві на апеляційну скаргу просить рішення Господарського суду Львівської області від 16.05.2022 у справі №914/3510/21 залишити без змін з підстав його законності та обґрунтованості, а апеляційну скаргу без задоволення. Зокрема, позивач зазначає, що покликання у позовній заяві про те, що грошова сума, яка є предметом стягнення, є збитками недоотриманих позивачем коштів, не змінює правової природи цих коштів, як безпідставно збережених, які підлягають поверненню на підставі ст. 1212 ЦК України. Окрім того, Львівська міська рада заперечує наявність підстав для врахування довідки №2097/6/13-01-04-04 від 02.02.2022, яка видана Головним управлінням ДПС у Львівській області, оскільки наявна в ній інформація про суму сплаченого відповідачем земельного податку стосується періоду з 01.01.2018 по 31.12.2021, який виходить за межі періоду з 01.10.2018 по 01.10.2021, що заявлений у даній справі. Також позивачем зазначив, що доводи апеляційної скарги про недопустимість витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, який сформований станом на 01.09.2021, не узгоджується з правовим висновком, що викладений у постанові Верховного Суду від 29.05.2020 у справі №922/2843/19 про можливість здійснення розрахунку безпідставно збережених коштів на підставі одного витягу, а не на підставі декількох витягів за кожен рік.

В судове засідання 01.08.2022 з`явився представник позивача.

Представник відповідача до початку судового засідання заявив клопотання б/н та б/д (вх.№01-04/4047/22 від 01.08.2022) у якому повідомив про неможливість забезпечити явку в судове засідання, причин неявки не зазначив.

Заслухавши думку представника позивача щодо заявленого клопотання, суд ухвалив розпочати слухання справи за відсутності представника відповідача, оскільки ним не зазначено причин незабезпечення своєї участі в судовому засіданні, явка в яке не визнавалась судом обов`язковою, що не може слугувати підставою для відкладення розгляду справи згідно з ст. 202 та ч. 11 ст. 270 ГПК України.

Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти доводів та вимог апеляційної скарги, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно з ст. 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши доводи і заперечення, які наведені в апеляційній скарзі та у відзиві перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом першої інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.

Згідно встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин вбачається, що ухвалою Львівської міської ради від 16.11.2017 №2658 «Про надання ПАТ «Універсал Банк» дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. В. Навроцького, 27» надано ПАТ «Універсал Банк» дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,8404 га для обслуговування існуючих будівель та споруд за рахунок земель, що не надані у власність або користування.

12.03.2018 між ПАТ «Універсал Банк» та відповідачем укладено договори купівлі-продажу, відповідно до умов яких відповідач придбав приміщення площею 1 593,9 кв. м. та 1 276.8 кв. м., які знаходяться на земельній ділянці площею 0,8404 га, що розташована за адресою м. Львів, вул. В.Навроцького, 27, кадастровий номер 4610136800:02:003:0061.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно №283755773 від 09.11.2021 та №283756268 від 09.11.2021, 12.03.2018 за Товариством з обмеженою відповідальністю «Сучасні технології логістики» зареєстровано право власності на об`єкти нерухомого майна загальною площею 1 593,9 кв. м. та 1 276.8 кв. м. по вул. В.Навроцького, 27 у м. Львові.

16.04.2018 відповідач звернуся до позивача із заявою про внесення змін до ухвали Львівської міської ради від 16.11.2017 №2658 у зв`язку із набуттям відповідачем права власності на нерухоме майно.

Ухвалою Львівської міської ради від 13.07.2018 №3828 «Про надання ТзОВ «Сучасні технології логістики» дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. В.Навроцького, 27» скасовано ухвалу Львівської міської ради від 16.11.2017 №2658, надано відповідачу дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,8404 га для обслуговування існуючих будівель та споруд за рахунок земель, що не надані у власність або користування.

21.08.2020 представниками відділу самоврядного контролю Львівської міської ради здійснено обстеження земельної ділянки (кадастровий номер 4610136800:02:003:0061). Згідно акту обстеження встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Сучасні технології логістики» використовує земельну ділянку площею 0,8404 га (кадастровий номер 4610136800:02:003:0061) по вул. В.Навроцького, 27 у м. Львові за відсутності відповідного рішення Львівської міської ради про її надання в оренду та вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки.

11.09.2020 відділ самоврядного контролю за використанням та охороною земель у м. Львові надсилав відповідачу вимогу №81/2, в якій вимагав вжити заходів щодо належного оформлення права користування земельною ділянкою площею 0,8404 га (кадастровий номер 4610136800:02:003:0061) по вул. В.Навроцького, 27 у м. Львові. Вимога залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Надалі договір оренди чи договір про відшкодування недоотриманих коштів за користування земельною ділянкою Товариство з обмеженою відповідальністю «Сучасні технології логістики» не уклало.

Згідно з витягом з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 02.09.2021 за адресою вул. В.Навроцького, 27 у м. Львові з кадастровим номером 4610136800:02:003:0061 загальною площею 8404 кв. м. нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 5 454 364,08 грн. Коефіцієнт індексації нормативно грошової оцінки 1,8972.

Відповідно до листа Головного управління ДПС у Львівській області за вих. №1082/5/13-01-04-04 від 27.01.2022, Товариство з обмеженою відповідальністю «Сучасні технології логістики» (ідентифікаційний код 40821869) за період часу з 01.10.2018 по 01.10.2021 сплачено 429 014,30 грн. плати за землю за земельну ділянку, що знаходиться за адресою: м. Львів, В.Навроцького, 27, площею 0,8404 га, кадастровий номер 4610136800:02:003:0061.

Позивач зазначив, що оскільки відповідач не є власником спірної земельної ділянки та не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому єдиною можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України), тому при визначенні розміру безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати за кожний із періодів розраховується як 3% від нормативної грошової оцінки землі. Разом з тим, відповідач не вносив плату за користування земельною ділянкою, що є порушенням прав позивача, як власника такої земельної ділянки. У зв`язку із чим, позивачем нараховано відповідачу суму безпідставно збережених коштів з орендної плати у розмірі 1 799 940,15 грн. за період часу з 01.10.2018 по 01.10.2021.

Оцінивши матеріали справи та докази, що містяться у ній, в межах доводів та вимог апеляційної скарги колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне:

Згідно зі статтею 206 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України у вказаній редакції).

Отже, чинним законодавством розмежовано поняття «земельний податок» і «орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності».

Оскільки відповідач не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдино можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Відповідно до частини 2 статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом «д» частини першої статті 156 ЗК України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

За змістом вказаних положень Цивільного та Земельного кодексів України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина 1 статті 1166 ЦК України). Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (частина 2 статті 1166 ЦК України).

Натомість предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

За змістом положень глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Частиною 1 статті 93 та статтею 125 ЗК України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт «в» частини 1 статті 96 цього Кодексу).

Таким чином, за змістом вказаних положень виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з огляду на приписи частини 2 статті 120 ЗК України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно. До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України

Зазначені правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі №922/3412/17 та постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 28.02.2020 у справі №913/169/18.

Згідно з частинами 1-4, 9 статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах 6-7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Про необхідність застосування статті 79-1 ЗК України та положень Закону України «Про Державний земельний кадастр» при розгляді позову про стягнення безпідставно збережених коштів у виді недоотриманої орендної плати неодноразово зазначалося Верховним Судом, зокрема у постановах від 29.01.2019 у справах №922/3780/17 та №922/536/18, від 11.02.2019 у справі №922/391/18, від 12.04.2019 у справі №922/981/18, у яких міститься висновок про те, що для вирішення спору щодо фактичного користування земельною ділянкою без укладення правовстановлюючих документів та без державної реєстрації прав на неї встановленню підлягають обставини, зокрема, чи є земельна ділянка, за фактичне користування якою Львівська міська рада просить стягнути безпідставно збережені кошти, сформованим об`єктом цивільних прав протягом усього періоду, зазначеного у позові.

Нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 ПК України.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 у справі №920/739/17.

Відповідно до частини 2 статті 20 та частини 3 статті 23 Закону України «Про оцінку земель» дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про неможливість визначення даних про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки в інший спосіб, ніж шляхом оформлення витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

При стягненні безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати, нарахування мають здійснюватися позивачем не самостійно (шляхом арифметичного розрахунку без проведення нормативної грошової оцінки землі), а виключно на підставі витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель (постанови Верховного Суду від 12.06.2019 у справі №922/902/18, від 08.08.2019 у справі №922/1276/18, від 01.10.2019 у справі №922/2082/18, від 06.11.2019 у справі №922/3607/18).

Чинне земельне законодавство, в тому числі стаття 20 Закону України «Про оцінку земель», не містить обґрунтування обов`язковості надання витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за кожен календарний рік упродовж спірного періоду, а лише зазначає про необхідність фіксування нормативної грошової оцінки окремої земельної ділянки у відповідному витязі. Водночас, витяги про нормативну грошову оцінку земельної ділянки формуються за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі актуальних відомостей про земельні ділянки, внесених до Державного земельного кадастру, а формування витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки здійснюється автоматично в режимі «реального часу», тобто на час звернення заявників, у зв`язку з чим програмним забезпеченням і чинним законодавством не передбачено формування вказаних витягів на певну дату, яка вже минула.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 29.05.2020 у справі № 922/2843/19.

Відтак спростовуються доводи апеляційної скарги про те, що витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, який сформований станом на 01.09.2021, може застосовуватись до нарахування безпідставно збережених коштів лише починаючи з 01.09.2021 по 01.10.2021, а не періоду з 01.10.2018 по 01.09.2021, який заявлений позивачем.

Судами встановлено, що позивачем заявлено до стягнення за період часу з 01.10.2018 по 01.10.2021 безпідставно збережені кошти у розмірі у розмірі 1 799 940,15 грн.

Водночас, відповідачем до відкриття провадження у даній справі (ухвала суду від 01.02.2021) за вищевказаний період часу було сплачено як земельний податок кошти в сумі 429 014,30 грн., що підтверджується листом Головного управління ДПС у Львівській області від 27.01.2022 за №1082/5/13-01-04-04. При цьому суд апеляційної інстанції відхиляє доводи апелянта про те, що судом першої інстанції не враховано довідку №2097/6/13-01-04-04 від 02.02.2022, яка видана Головним управлінням ДПС у Львівській області, згідно з якою у період з 01.01.2018 по 31.12.2021 відповідачем сплачено 660 059,82 грн., а не 429 014,30 грн. як це встановив суд першої інстанції, оскільки інформація, яка наявна в цій довідці, стосується суми сплаченого відповідачем земельного податку за період з 01.01.2018 по 31.12.2021, який виходить за межі періоду з 01.10.2018 по 01.10.2021, що заявлений у даній справі.

Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору. Положення цієї норми можуть бути застосовані судом лише у разі встановлення обставин відсутності між сторонами спірного матеріального правовідношення (такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 18.11.2021 у справі № 910/18700/20).

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе також у разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина зумовлює відмову в позові, а не закриття провадження у справі. Одночасно слід зазначити, що предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення (аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 13/51-04).

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі № 916/3245/17 (пункт 5.26) та від 12.06.2019 у справі № 916/542/18 9 (пункт 5.16) сформульовано правовий висновок про те, що під предметом спору слід розуміти матеріально-правовий об`єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем.

Отже, з огляду на те, що відповідачем було сплачено кошти в розмірі 429 014,30 грн. до моменту відкриття провадження у справі, місцевий господарський суд дійшов до правильного висновку, що позовні вимоги до задоволення в цій частині не підлягають.

Відповідач не подав будь-якого контррозрахунку розміру решти безпідставно збережених грошових коштів позивача.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок за період часу з 01.10.2018 по 01.10.2021, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що такий відповідає правовим приписам, а тому позов в частині стягнення безпідставно збережених грошових коштів у розмірі 1 370 925,85 грн підлягає задоволенню.

Відповідачем також подано заяву про застосування наслідків пропуску позовної давності.

Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Водночас, позивачем не пропущено строк позовної давності, зважаючи на наступне.

11.03.2020 у зв`язку з розповсюдженням на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2». Вказаною постановою на всій території України запроваджено карантин в період з 12.03.2020 по 03.04.2020.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 №239 строк карантину продовжено до 24.04.2020.

Постановою Кабінету Міністрів України від 22.04.2020 №291 строк карантину продовжено до 11.05.2020.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04.05.2020 №343 строк карантину продовжено до 22.05.2020.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 №392 строк карантину продовжено з 22.05.2020 до 22.06.2020.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2020 №500 строк карантину продовжено до 31.07.2020.

Постановою Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 №641 строк карантину продовжено до 19.12.2020.

Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (в редакції станом на дату розгляду справи) на території України установлено карантин з 19.12.2020 до 31.05.2022.

Законом України від 30.03.2020 №540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». Вказаний закон набрав чинності 02.04.2020.

Таким чином, вищевказаним законом трирічний строк позовної давності, встановлений ст. 257 ЦК України, продовжено на строк дії карантину.

Враховуючи, що закінчення трирічного строку позовної давності за вимогою про стягнення безпідставно збережених коштів за період часу з 01.10.2018 до 24.11.2018 припало на строк дії карантину та після набрання чинності положенням Закону України від 30.03.2020 №540-IX, яким строк позовної давності на період карантину продовжено, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що трирічний строк позовної давності щодо вимоги за вищевказаний період не сплинув.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, не можуть слугувати підставою для скасування або зміни оскаржуваного рішення суду.

Судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покласти на скаржника в порядку ст.ст.129, 282 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 236, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Сучасні технології логістики, б/н та б/д (вх. №01-05/1327/22 від 15.06.2022) залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Львівської області від 16.05.2022 у справі №914/3510/21 - залишити без змін.

Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на апелянта.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття.

Порядок та строк оскарження встановлено ст.ст. 288-289 ГПК України.

Головуючий суддя Кордюк Г.Т.

Суддя Кравчук Н.М.

Суддя Плотніцький Б.Д.

Повний текст постанови складено 02.08.2022.