Рішення

від 10.08.2022 по справі 749/1052/21

ЩОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 749/1052/21

Номер провадження 2/749/54/22

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2022 року місто Сновськ

Щорський районний суд Чернігівської області у складі:

головуючого судді: Кравчук М. В.

за участю секретаря: Павленко В. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Сновськ в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Сновської початкової школи Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, управління освіти, сім`ї, молоді та спорту Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області, про скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, управління освіти, сім`ї, молоді та спорту Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області, про визнання незаконним та скасування наказу «Про відсторонення від роботи» № 142-о від 08.11.2021 р. Сновської початкової школи Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області в частині відсторонення від роботи ОСОБА_1 ; зобов`язання Сновської початкової школи Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області допустити до роботи ОСОБА_1 ; стягнення зі Сновської початкової школи Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 09.11.2021 р. по день ухвалення рішення у даній справі.

Позовні вимоги мотивовано тим, що позивач є працівником Сновської початкової школи Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області. Наказом відповідача «Про відсторонення від роботи» № 142-о від 08.11.2021 р. позивача було відсторонено від роботи до усунення причин, що зумовили відсторонення від роботи.

У позовній заяві позивач обґрунтувала свої вимоги наступним:

- у наказі № 142-о від 08.11.2021 р. не вказано з якого часу (дати) її як працівника закладу відсторонено від роботи;

- в Законі України «Про захист населення від інфекційних хвороб» щеплення від COVID-19 не значиться як обов`язкове, отже відсторонення працівника від роботи через відсутність вказаного щеплення є незаконним;

- в наказі МОЗ № 2153 від 04.10.2021 р. відсутній перелік професій, працівники яких підлягають відстороненню;

- законодавцем на законодавчому рівні не закріплено переліку професій, робіт, виробництв, які б в обов`язковому порядку підлягали обов`язковим профілактичним щепленням від COVID-19;

- рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах мають бути прийняті головним державним санітарним лікарем України, головним державним санітарним лікарем Автономної Республіки Крим, головними державними санітарними лікарями областей, міст Києва та Севастополя, головними державними санітарними лікарями центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України;

- позивачем було подано директору школи та начальнику управління освіти, сім`ї, молоді та спорту, директору КНП «Сновський центр первинної медичної допомоги» заяви щодо заборони збирати, обробляти, зберігати, використовувати та передавати особисті персональні медичні дані;

- законодавством не встановлено окремого порядку відсторонення працівників від роботи з підстав відсутності у них відповідного щеплення, так само як і жодним законом не встановлено можливості такого відсторонення;

- кожному усуненню працівника від роботи має передувати подання інспектора державної санітарно-епідеміологічної служби;

- у питанні відсторонення слід дотримуватись вимог Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності, затвердженої наказом МОЗ України 14.04.1995 р. № 66, в тому числі попередити про зміну істотних умов праці за два місяці, оформити подання про відсторонення від роботи та орієнтуватися на Календар щеплень;

- стан здоров`я позивача становить лікарську таємницю і не підлягає розголошенню без згоди;

- подання про встановлення карантину здійснюється головним державним санітарним лікарем України та/або його заступником у разі введення в Україні режиму надзвичайного стану, відтак встановлення протиепідемічних заходів в умовах відсутності надзвичайного стану суперечить ст. 64 Конституції України;

- Дорожньою картою з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і проведення масової вакцинації у відповідь на пандемію COVID-19 в Україні у 2021 - 2022 роках, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я від 24.12.2020 р. № 3018 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України 09.02.2021 р. № 213), встановлено, що вакцинація від коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні буде добровільною для усіх груп населення та професійних груп.

В частині стягнення середньомісячного заробітку позивач надала детальний розрахунок середньоденної заробітної плати.

Справа передана судді-доповідачу 07.12.2021 р.

Ухвалою Щорського районного суду Чернігівської області від 13.12.2021 р. було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, призначено судове засідання на 10.01.2022 р.

30.12.2021 р. від відповідача надійшов відзив, зареєстрований за вх. № 4224, з якого вбачається, що відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог.

Як зазначає відповідач, накази МОЗ, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами.

Відповідач зазначає, що оскаржуваний наказ не був передчасним, оскільки позивач була обізнана попередньо про наслідки у разі відмови від вакцинування. Відповідач не погоджується з доводами позивача про те, що повідомлення щодо наявності щеплення становить лікарську таємницю, оскільки позивача не запитували діагноз і методи лікування. За доводами відповідача, відсторонення відбулося у зв`язку з ненаданням інформації щодо щеплення, що не суперечить законодавству. Відповідач вважає, що оскаржуваний наказ про відсторонення позивача від роботи відповідає вимогам чинного законодавства.

10.01.2022 р. справу було знято з розгляду у зв`язку із зайнятістю судді у справі № 749/1051/21.

11.01.2022 р. від ОСОБА_2 надійшла заява про визнання позову, зареєстрована за вх. № 77.

07.02.2022 р. від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, зареєстроване за вх. № 447.

Ухвалою Щорського районного суду Чернігівської області від 07.02.2022 р., постановленою без виходу до нарадчої кімнати, клопотання задоволено, розгляд справи було відкладено на 14.03.2022 р.

Розпорядженням Голови Верховного Суду «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану» № 2/0/9-22 від 08.03.2022 р. було змінено територіальну підсудність справ Щорського районного суду Чернігівської області, та визначено територіальну підсудність таких справ за Згурівським районним судом Київської області.

14.03.2022 р. справу було знято з розгляду у зв`язку зі зміною підсудності справи.

Розпорядженням Голови Верховного Суду «Про відновлення територіальної підсудності судових справ судів Чернігівської області» від 04.05.2022 р. № 27/0/9-22 було відновлено територіальну підсудність судових справ Щорського районного суду Чернігівської області, змінену розпорядженням Голови Верховного Суду від 08.03.2022 р. № 2/0/9-22, із 05 травня 2022 року.

09.06.2022 р. до Щорського районного суду Чернігівської області надійшло клопотання від позивача про долучення доказів, зареєстроване за вх. № 913.

13.06.2022 р. справу було знято з розгляду у зв`язку із зайнятістю судді у справі № 749/1036/21.

06.07.2022 р. від представника відповідача ОСОБА_2 надійшла заява про визнання позову, зареєстрована за вх. № 1123.

07.07.2022 р. справу було знято з розгляду у зв`язку із перебуванням судді у нарадчій кімнаті у справі № 749/1036/21.

10.08.2022 р. від третьої особи надійшло клопотання про розгляд справи без участі її представника, зареєстроване за вх. № 1472, в якому зазначено, що управління освіти, сім`ї, молоді та спорту Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області проти задоволення позовних вимог заперечує та вважає їх необґрунтованими. Стосовно позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу зазначено, що відповідач не здійснює нарахування та виплату будь-яких виплат, які стосуються заробітної плати.

10.08.2022 р. від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без її участі та участі її представника, зареєстроване за вх. № 1480.

10.08.2022 р. надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника відповідача, зареєстроване за вх. № 1481, в якому також зазначено про підтримання заяви про визнання позовних вимог.

Ухвалою Щорського районного суду Чернігівської області від 11.08.2022 р. заяву ОСОБА_2 про визнання позову повернуто заявнику.

Ухвалою Щорського районного суду Чернігівської області від 11.08.2022 р. відмовлено у прийнятті визнання відповідачем позову.

Учасники справи у судове засідання не з`явилися. Повідомлені про день, час та місце розгляду справи належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши письмові докази у справі, зазначає про таке.

Позивач працює асистентом вихователя у Сновській початковій школі Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області з 19.10.2021 р. згідно довідки Сновської початкової школи Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області від 16.11.2021 р. № 134, що не заперечується учасниками справи.

Наказом директора Сновської початкової школи Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області ОСОБА_2 від 08.11.2021 р. № 142-о «Про відсторонення від роботи» на виконання наказу МОЗ «Про затвердження Переліку професій, виробництва та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04.10.2021 р. № 2153 та пункту 416 Постанови КМ України від 09.12.2020 р. № 1236 відсторонено працівників закладу, в тому числі позивача. Зазначене також вбачається із витягу з наказу від 08.11.2021 р. № 142-о «Про відсторонення від роботи» та не заперечується учасниками справи.

Підпис позивача про ознайомлення з зазначеним наказом відсутній. Зазначене вбачається із копії наказу директора Сновської початкової школи Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області Мельника А. Ю. від 08.11.2021 р. № 142-о та не заперечується учасниками справи.

ОСОБА_1 відмовилася від підписання оскаржуваного наказу, що вбачається із копії акта № 01 від 09.11.2021 р. (а. с. 14).

Згідно довідки про доходи від 15.11.2021 р. № 302, за жовтень 2021 року доходи позивача склали 3945, 99 грн, що не заперечується учасниками справи.

ОСОБА_1 подала третій особі та КНП «Сновський центр первинної медичної допомоги заяви про заборону використання даних щодо стану власного здоров`я та медичних втручань (а. с. 18-19).

З копії протоколу № 41 позачергового засідання Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 27.10.2021 р. вбачається, що на Чернігівську облдержадміністрацію покладено обов`язок щодо вжиття заходів щодо забезпечення дотримання відповідних обмежувальних протиепідемічних заходів, передбачених для відповідного рівня епідемічної небезпеки, поширення гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (а. с. 34).

Пунктом 3 розпорядження керівника робіт з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації Чернігівської обласної державної адміністрації від 27.10.2021 р. № 6 зобов`язано районні державні адміністрації, сільські, селищні міські ради, керівників підприємств, установ, організацій забезпечити виконання заходів визначених пунктом 416 постанови КМ України від 09.12.2020 р. № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобіганню поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, а саме забезпечити контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 04.10.2021 р. № 2153; відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, відповідно до переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 04.10.2021 р. № 2153, з 08 листопада 2021 року (а. с. 35-37).

Аналогічні обов`язки розпорядженням керівника робіт з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації Корюківської районної державної адміністрації Чернігівської області від 28.10.2021 р. № 2 покладено на Корюківську, Менську, Сновську міські ради, Сосницьку, Холминську селищні ради, керівників підприємств, установ та організацій (а. с. 38-39).

Як вбачається з протоколу № 8 комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області від 05.11.2021 р., комісія вирішила: управлінню освіти, сім`ї, молоді та спорту Сновської міської ради негайно вжити всіх невідкладних заходів реагування щодо дотримання вимог протиепідемічних заходів у закладах освіти у встановлений термін до 08.11.2021 р.; робочій групі продовжити здійснювати контроль за дотриманням протиепідемічних заходів в закладах освіти Сновської ТГ (а. с. 40-42).

Також відповідачем надано копію листа Міністерства економіки України від 03.11.2021 р. № 4706-06/52950-03, яким роз`яснено, що роботодавець має проінформувати працівників про необхідність отримання обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19, відсторонити працівника від роботи, який ухиляється або відмовляється від щеплення, у разі наявності задокументованих таких випадків (а. с. 52, зворот-53).

З наданої відповідачем копії листа управління освіти, сім`ї, молоді та спорту Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області від 01.11.2021 р. № 02-08/845, адресованого керівникам закладів освіти, вбачається, що вказаним листом було висловлено прохання до керівників закладів освіти повідомити всіх невакцинованих працівників закладу про відсторонення від роботи з 08.11.2021 р. (а. с. 43).

З 01.03.2022 р. позивача було поновлено на роботі, що вбачається із витягу з наказу від 01.03.2022 р. № 38-о «Про поновлення на роботі» та не заперечується учасниками справи.

Згідно листа фінансового відділу Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області від 16.06.2022 р. № 02-19/73 відповідно до рішення Сновської міської ради від 23.12.2021 р. № 15-13/VIII «Про бюджет Сновської міської територіальної громади на 2022 рік» визначено чотири головних розпорядників бюджетних коштів, одним з яких є управління освіти, сім`ї, молоді та спорту Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області. Розподіл бюджетних призначень та фінансування здійснюється по головним розпорядникам бюджетних коштів (а. с. 112).

Відповідно до Мережі розпорядників та одержувачів коштів місцевого бюджету на 2022 рік, затвердженої начальником третьої особи, погодженої заступником начальника фінансового відділу Сновської міської ради, розпорядником бюджетних коштів зазначено третю особу (а. с. 111).

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зважає на таке.

Згідно ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

За положеннями п. 1, п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються: основні обов`язкигромадянина; засади регулювання праці; основи охорони здоров`я.

Згідно п.«б» ст.10Основ законодавстваУкраїни проохорону здоров`явід 19.11.1992р.№ 2801-XII(далі Основи)громадяни Українизобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

У відповідності до ст. 30 Основ держава забезпечує планомірне науково обгрунтоване попередження, лікування, локалізацію та ліквідацію масових інфекційних захворювань.

Особи, які є носіями збудників інфекційних захворювань, небезпечних для населення, усуваються від роботи та іншої діяльності, яка може сприяти поширенню інфекційних хвороб, і підлягають медичному нагляду і лікуванню за рахунок держави з виплатою в разі потреби допомоги по соціальному страхуванню. Щодо окремих особливо небезпечних інфекційних захворювань можуть здійснюватися обов`язкові медичні огляди, профілактичні щеплення, лікувальні та карантинні заходи в порядку, встановленому законами України.

У разі загрози виникнення або поширення епідемічних захворювань Кабінетом Міністрів України у порядку, встановленому законом можуть запроваджуватися особливі умови і режими праці, навчання, пересування і перевезення на всій території України або в окремих її місцевостях, спрямовані на запобігання поширенню та ліквідацію цих захворювань.

Місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування зобов`язані активно сприяти здійсненню протиепідемічних заходів.

Перелік особливо небезпечних і небезпечних інфекційних захворювань та умови визнання особи інфекційно хворою або носієм збудника інфекційного захворювання визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я і публікуються в офіційних джерелах.

Згідно ч. ч. 1-4 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000 № 1645-III (далі Закон № 1645) профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями.

Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України.

Згідно преамбули Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» від 24.02.1994 р. № 4004-XII (далі Закон № 4004) цей Закон регулює суспільні відносини, які виникають у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя, визначає відповідні права і обов`язки державних органів, підприємств, установ, організацій та громадян, встановлює порядок організації державної санітарно-епідеміологічної служби і здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду в Україні.

Відповідно доабз.6ч.1ст.7Закону №4004підприємства,установи іорганізації зобов`язані усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими, з виплатою у встановленому порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

За положеннями ст. 27 Закону № 4004 профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на туберкульоз, поліомієліт, дифтерію, кашлюк, правець та кір в Україні є обов`язковими.

Обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи. У разі необгрунтованої відмови від щеплення за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби вони до роботи не допускаються.

Групи населення та категорії працівників, які підлягають профілактичним щепленням, у тому числі обов`язковим, а також порядок і терміни їх проведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Контроль за відповідністю імунобіологічних препаратів, що застосовуються в медичній практиці, вимогам нормативно-правових актів і міжнародних стандартів та забезпечення ними закладів охорони здоров`я здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері контролю якості та безпеки лікарських засобів, у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Відповідно до пункту 416 постанови КМ України від 09.12.2020 р. № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (далі Постанова № 1236, в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій забезпечити: контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 р. № 2153 (далі - перелік); відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я; взяття до відома, що: на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

За змістом пункту 3 наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 р. № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» (далі Перелік, в редакції, що був чинним на момент виникнення спірних правовідносин) обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники: закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

За змістом примітки до вказаного Переліку такі працівники підлягають обов`язковим профілактичним щепленням в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1161/19899 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 11 жовтня 2019 року № 2070).

Дію наказу № 2153 було зупинено з 01.03.2022 р. на підставі наказу МОЗ України «Про зупинення дії наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153» від 25.02.2022 р. № 380.

Щодо доводів позивача про відсутність нормативно-правових актів у вигляді законів, якими б передбачалися перелік виробництв і професій та порядок відсторонення.

З вищепроцитованих правових норм вбачається, що обов`язок щеплень в Україні встановлений Основами, що відповідає положенням ст. 92 Конституції України.

Основами на Кабінет Міністрів України покладено повноваження з запровадження особливих умов і режимів праці в епідеміологічній ситуації, а на Міністерство охорони здоров`я України (як відповідного ЦОВВ) визначення переліку особливо небезпечних і небезпечних інфекційних захворювань.

З положень Основ випливає, що усуненню від роботи, яка може сприяти поширенню інфекційних хвороб, в силу закону підлягають лише ті особи, які є носіями збудників інфекційних хвороб.

Інших випадків усунення від роботи Основи не передбачають.

За положеннями ст. 2 Основ законодавство України про охорону здоров`я базується наКонституції Україниі складається з цих Основ та інших прийнятих відповідно до них актів законодавства, що регулюють суспільні відносини у сфері охорони здоров`я.

Таким чином, суд звертає окрему увагу на ту обставину, що положення Закону № 1645 в частині відсторонення від певних видів робіт працівників, що відмовляються чи ухиляються від щеплення, не мають під собою базового підґрунтя, що має складатися з правових норм Основ, всупереч тому, що Основами визначений обов`язок прийняття нормативно-правових актів саме відповідно до цих Основ.

Однак, зважаючи на змішану природу інституту відсторонення від роботи через відсутність профілактичного щеплення, доцільно звернути увагу на положення трудового законодавства, а саме на КЗпП України, стаття 46 якого визначає, що відсторонення працівників від роботи роботодавцем допускається, в тому числі, в інших випадках, передбачених законодавством.

У Кодексі законів про працю України термін «законодавство» в цілому вживається у широкому значенні, хоча його обсяг чітко не визначено (Рішення Конституційного Суду України від 09.07.1998 р. № 12-рп/09).

Відтак суд допускає, що положення ст. 46 КЗпП України дозволяють відсторонення працівників від роботи роботодавцем в інших випадках, передбачених, в тому числі, постановами Кабінету Міністрів України та іншими нормативно-правовими актами.

Фактично, вказана норма встановлює для суб`єктів нормотворення необмежені можливості у питанні встановлення підстав для відсторонення працівників від роботи.

В той же час, на думку суду, обставина неякісного закону в аспекті необмежених повноважень суб`єкта нормотворення не відігравала для позивача вирішального значення у взаємовідносинах з роботодавцем, оскільки словосполучення «в інших випадках, передбачених законодавством» не гарантувало позивачу вичерпність зазначеного у ст. 46 КЗпП України переліку.

Суд також звернув увагу на те, що Законом України «Про охорону праці» від 14.10.1992 р. № 2694-XII не передбачено обов`язку роботодавця відсторонити працівника від роботи у випадку ухилення від щеплення, на відміну від встановлення такого обов`язку відносно медичних оглядів.

Натомість, можливість такого відсторонення регламентована положеннями ст. 12 Закону № 1645 та ст. 7 Закону № 4004.

З положень ст. 12 Закону № 1645 випливає, що законодавець ще з 05.12.2012 р. надав повноваження МОЗ України встановлювати перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням.

На переконання суду, надання таких повноважень очевидно не свідчить про невідповідність положенням цієї ж статті чи положенням Основ, всупереч доводам позивача.

При цьому, оцінюючи доводи позивача щодо відсутності на рівні закону України порядку відсторонення від роботи суд встановив, що певні елементи упорядкування цієї процедури присутні у положеннях законів України.

Зокрема, законами України встановлено, що відсторонення (усунення) здійснюється роботодавцем (КЗпП України, Закон № 4004), умовою такого відсторонення (усунення) є відмова або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень (Закон № 1645).

Згідно ст. 2 Закону № 1645, яка має назву «Законодавство про захист населення від інфекційних хвороб», відносини у сфері захисту населення від інфекційних хвороб регулюються Основами законодавства України про охорону здоров`я, законами України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», «Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення», цим Законом, іншими нормативно-правовими актами.

Положення Закону № 1645 містять термінологію: «закон», «законодавство», «закони України». Неточність такої термінології не дозволяє однозначно стверджувати, що словосполучення «у порядку, встановленому законом» означає лише один вид нормативно-правових актів закон.

При цьому, наприклад, за положеннями ч. 3 ст. 89 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13.07.2017 р. № 2136-VIII якщо Суд, розглядаючи справу за конституційною скаргою, визнав закон України (його положення) таким, що відповідаєКонституції України, але одночасно виявив, що суд застосував закон України (його положення), витлумачивши його у спосіб, що не відповідає Конституції України, то Конституційний Суд вказує на це у резолютивній частині рішення.

З положень вказаної норми вбачається, що термін «закон України» вживається у вузькому розумінні та положення вказаного Закону не містять застереження, що такий термін не є загальновживаним та у такому розумінні вживається для цілей лише цього Закону. Вказане також вбачається зі ст. 92 Конституції України.

Крім того, суд зазначає, що має повноваження з тлумачення законів України саме як виду нормативно-правового акту (для місцевого загального суду - казуальне тлумачення), та таке тлумачення має відповідати положенням Конституції України.

За таких обставин, зважаючи на неточність термінології, що вживається у Законі № 1645, суд вважає за необхідне звернутися до п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України та зауважити, що оскільки виключно законами України визначаються засади регулювання праці (суб`єкт відсторонення та підстава для відсторонення визначені законами України), то суд не вбачає конституційних застережень для визначення порядку відсторонення від роботи підзаконними нормативно-правовими актами.

Таким нормативно-правовим актом є Постанова № 1236, з п. 416 якої вбачається, що відсторонення здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника, в тому числі, установи з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Крім того, незважаючи на те, що предметом регулювання Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затвердженої наказом МОЗ України № 66 від 14.04.1995 р. (далі Інструкція) згідно п. 1.1 цієї Інструкції є порядок внесення посадовими особами державної санітарно-епідеміологічної служби України подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, суд також вбачає у положеннях цієї Інструкції нормативну регламентацію порядку відсторонення від роботи працівників, а тому дана Інструкція підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Щодо доводів позивача про застосування до спірних правовідносин положень частин 3, 4 ст. 12 Закону № 1645.

Положення статті 12 Закону № 1645, фактично, визначають три сфери розповсюдження обов`язку профілактичних щеплень: 1) усього населення від хвороб, визначених цією статтею; 2) працівників окремих професій,виробництв таорганізацій від інших інфекційних хвороб, якщо їх діяльність загрожує зараженням них самих та (або) інших осіб; 3) населення конкретних територій та об`єктів від особливо небезпечної інфекційної хвороби чи небезпечної інфекційної хвороби (проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями).

Таким чином, суд відхиляє доводи позивача про відсутність рішення головного державного санітарного лікаря про проведення обов`язкового профілактичного щеплення як підставу для визнання протиправним наказу про відсторонення від посади, оскільки предмет даного спору не стосується обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями щодо певних територій та об`єктів та на спірні правовідносини положення частин 3, 4 ст. 12 Закону № 1645 не розповсюджуються за предметом регулювання.

Щодо доводів позивача про відсутність зазначення у ст. 12 Закону № 1645 про COVID-19.

Попри буквальну відсутність у текстовій частині зазначеної норми відповідного тексту, вказане твердження позивача в якості підстави для задоволення позовних вимог спростовується як положеннями ч. 2 вказаної норми, якою передбачено обов`язковість профілактичних щеплень також проти інших відповідних інфекційних хвороб, так і покладенням частиною 5 ст. 30 Основ на центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, повноважень з визначення переліку особливо небезпечних і небезпечних інфекційних захворювань.

COVID-19 входить до Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб, затвердженого наказом МОЗ України № 133 від 19.07.1995 р. із змінами, внесеними згідно з наказом МОЗ України № 521 від 25.02.2020 р.

Положення Основ не встановлюють застереження щодо регламентації переліку хвороб виключно законами України.

Відтак доводи позивача в цій частині є неспроможними.

Щодо доводів позивача щодо відсутності в Україні режиму надзвичайного стану.

Доводи позивача про те, що запровадження карантину здійснюється КМ України за поданням головного державного санітарного лікаря України чи його заступника виключно після запровадження режиму надзвичайного стану суд розглядає в аспекті обмеження конституційних прав і свобод, гарантованих Конституцією України, як того вимагають межі предмету спору.

Згідно ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Обґрунтовуючи обмеження своїх прав і свобод, позивач, між тим, не звернула уваги на ту обставину, що вакцинація в Україні є добровільною. Також позивач жодним чином не була позбавлена конституційного права на працю в аспекті вільного вибору праці та заборони примусової праці.

В той же час, певні умови для перебування на посаді (такі як проходження медичного огляду, наявність відповідної кваліфікації тощо) тривалий час існують в Україні та не позиціонуються позивачем як обмеження її прав і свобод. Крім того, законодавчо встановлені положення щодо таких умов у загальному обсязі не визнавались неконституційними.

У п. 3.1 Рішення Конституційного Суду України від 16.10.2007 р. № 8-рп/2007 зазначено, що Конституційний Суд України у Рішенні від 7 липня 2004 року № 14-рп/2004 (справа про граничний вік кандидата на посаду керівника вищого навчального закладу) сформулював правову позицію стосовно того, що за своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей кожному для його реалізації. Реалізація права громадянина на працю здійснюється шляхом укладання трудового договору і виконання кола обов`язків за своєю спеціальністю, кваліфікацією або посадою (абзаци другий, третій підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини). Виходячи із зазначеної позиції можна стверджувати, що право на працю означає не гарантування державою працевлаштування кожній особі, а забезпечення саме рівних можливостей для реалізації цього права.

На переконання суду, позивач помилково протиставить поняття «добровільна вакцинація» та «обов`язкова вакцинація», в той час як «добровільній вакцинації» протиставляється «недобровільна (примусова) вакцинація», а «обов`язковій» «необов`язкова (диспозитивна)».

Фактично, держава Україна визначила таку умову реалізації права на працю (що, втім, не є тотожним умовам праці) щодо певних її видів як обов`язок вакцинуватися.

Натомість, прийняття чи неприйняття на себе такого обов`язку є виключним актом доброї волі особи, а не актом примусу держави.

При цьому, позивачем не доведено, що для групи осіб за ознакою відсутності вакцинації встановлені інші, ніж для позивача, умови перебування на тотожній посаді. З огляду на це, у суду відсутні підстави стверджувати, що держава не забезпечила рівних можливостей для реалізації права на працю при введенні обов`язкової вакцинації для кожного з групи осіб, до якої належить позивач.

З огляду на це, запровадження на території України надзвичайного стану чи відсутність такого запровадження, дотримання чи недотримання Урядом та головним державним санітарним лікарем України процедури введення карантину не входить ні до предмету спору, ні до предмету доказування у даній справі, а відтак ці обставини судом не досліджуються в силу положень ч. 2 ст. 77 ЦПК України.

Щодо доводів позивача про невідповідність обов`язку вакцинації Дорожній карті з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і проведення масової вакцинації у відповідь на пандемію COVID-19 в Україні у 2021 - 2022 роках, затвердженої наказом МОЗ України 24 грудня 2020 року № 3018 (далі Дорожня карта).

Відповідно до Дорожньої карти (у передостанній на момент виникнення спірних правовідносин редакції) вакцинація від коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні буде добровільною для усіх груп населення та професійних груп.

За своєю суттю застосований МОЗ України метод дорожнього картування є інструментом візуалізації заходів з впровадження вакцини. Вказана Дорожня карта не зареєстрована у Міністерстві юстиції України, що за положеннями Указу Президента України «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» від 03.10.1992 р. № 493/92 та Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 р. № 731, означає, що цей документ не містить жодної норми, яка зачіпає права, свободи, законні інтереси і стосується обов`язків громадян та юридичних осіб, встановлює новий або змінює, доповнює чи скасовує організаційно-правовий механізм їх реалізації, або має міжвідомчий характер, тобто є обов`язковою для інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, а також юридичних осіб, що не належать до сфери управління суб`єкта нормотворення.

За таких обставин, суд не має підстав для перевірки оскаржуваного у даній справі наказу на предмет відповідності положенням Дорожньої карти, як такої, що не встановлює для учасників спірних правовідносин жодних прав та обов`язків.

Щодо доводів позивача про лікарську таємницю та особистих персональних медичних даних.

Згідно ст. 391 Основпацієнт маєправо натаємницю простан свогоздоров`я,факт зверненняза медичноюдопомогою,діагноз,а такожпро відомості,одержані прийого медичномуобстеженні. Забороняється вимагати та надавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування пацієнта.

Відповідно до ст. 40 Основ медичні працівники та інші особи, яким у зв`язку з виконанням професійних або службових обов`язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина, не мають права розголошувати ці відомості, крім передбачених законодавчими актами випадків.

Не заперечуючи права позивача на таємницю про стан її здоров`я, суд, між тим, вважає, що вимога про надання інформації про те, чи вакцинована особа та чи має протипоказання до вакцинації у загальному вигляді (без відомостей про діагноз та методи лікування), не становить втручання у це право.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закон України «Про захист персональних даних» від 01.06.2010 р. № 2297-VI (далі Закон № 2297) забороняється обробка персональних даних про расове або етнічне походження, політичні, релігійні або світоглядні переконання, членство в політичних партіях та професійних спілках, засудження до кримінального покарання, а також даних, що стосуються здоров`я, статевого життя, біометричних або генетичних даних.

За змістом п. 2 ч. 2 ст. 7 Закону № 2297 положення частини першої цієї статті не застосовується, якщо обробка персональних даних необхідна для здійснення прав та виконання обов`язків володільця у сфері трудових правовідносин відповідно до закону із забезпеченням відповідного захисту.

Таким чином, суд дійшов висновку, що інформація про наявність або відсутність щеплення у позивача не становить лікарської таємниці, а заборона позивачем медичному закладу та роботодавцю взаємодіяти в питанні отримання цієї інформації, як вбачається з наявних у матеріалах справи доказів, жодним чином не мала впливу на прийняття відповідачем оскаржуваного наказу, оскільки відповідач вказаної інформації не запитував та не отримував.

Щодо доводів позивача про необхідність подання інспектора санітарно-епідеміологічної служби.

За змістом ст. 7 Закону № 4004 підприємства, установи і організації зобов`язані усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими, з виплатою у встановленому порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

За положеннями ч. 2 ст. 27 Закону № 4004 обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи. У разі необгрунтованої відмови від щеплення за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби вони до роботи не допускаються.

Згідно ст. 39 Закону № 4004 державний санітарно-епідеміологічний нагляд - це діяльність органів державної санітарно-епідеміологічної служби по контролю за дотриманням юридичними та фізичними особами санітарного законодавства з метою попередження, виявлення, зменшення або усунення шкідливого впливу небезпечних факторів на здоров`я людей та по застосуванню заходів правового характеру щодо порушників.

Статтею 42 вказаного Закону передбачені заходи щодо припинення порушення санітарного законодавства, одним з яких є внесення подання про відсторонення.

Інструкцією визначено порядок здійснення відсторонення та форму відповідного подання, з якого вбачається, що в такому поданні обов`язково зазначається про виявлене порушення пунктів санітарних норм, правил і гігієнічних нормативів, статті Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» або інших законодавчих актів.

Згідно п.п.2.3,2.4Інструкції поданняпро відстороненнявід роботиабо іншоїдіяльності (надалі-подання)-це письмовийорганізаційно-розпорядчийдокумент державноїсанітарно-епідеміологічноїслужби України,який зобов`язуєроботодавців увстановлений термінусунути відроботи абоіншої діяльностізазначених уподанні осіб. Підставою для внесення подання можуть бути дані з акта перевірки об`єкта, довідка медичних закладів тощо.

Не вдаючись до оцінки наслідків реформування органів Державної санітарно-епідеміологічної служби України та встановлення наявності/відсутності органу (органів), що виконує станом на момент виникнення спірних правовідносин тотожні повноваження, суд, між тим, зауважує, що внесення подання є результатом контрольно-наглядової функції відповідного органу по відношенню як до працівника, так і до роботодавця (заходом впливу, спонуканням до виконання обов`язку, реакцією на встановлення певних обставин). В свою чергу, обов`язок роботодавця по відстороненню від роботи регламентований положеннями законодавства без застереження про можливість його виникнення лише в середовищі нагляду і контролю. Якщо працівником будуть порушені певні вимоги законодавства, то ініціатива відсторонення від роботи залежатиме від того (за умови добросовісності роботодавця), кому першому (роботодавцю чи контрольно-наглядовому органу) стане відомо про таке порушення.

Таким чином, визначення позивачем подання в якості обов`язкової підстави для початку процедури відсторонення, на думку суду, є хибним.

Щодо доводів позивача про відсутність у Наказі № 2153 переліку професій, працівники яких підлягають відстороненню.

За змістом ч. 2 ст. 12 Закону № 1645 перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Станом на дату прийняття цієї норми у 2000 році був чинним Цивільний кодекс Української РСР, який у своїх положеннях використовував термін «організація» як універсальний, в тому числі щодо поняття юридичної особи (ст. 23 ЦК Української РСР).

З положень п. 3 Переліку вбачається, що обов`язковим профілактичним щепленням підлягають працівники перелічених закладів освіти, що, на переконання суду, підпадає під термін «організація».

Відтак суд приймає до уваги доводи позивача про те, що Перелік не містить у собі професій, однак зауважує, що його сформовано за критерієм організацій, що не суперечить положенням ст. 12 Закону № 1645.

Щодо доводів позивача про відсутність у Календарі щеплень періоду, коли працівник повинен щепитися.

Пунктом 1.2.5 Інструкції передбачено, що особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються громадяни та неповнолітні діти, а також окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1159/19897.

У преамбулі наказу МОЗ України «Про порядок проведення профілактичних щеплень в Україні та контроль якості й обігу медичних імунобіологічних препаратів» від 16.09.2011 р. № 595 визначено, що його прийнято відповідно до статті 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», статей 1, 12 та 13 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та Закону України «Про затвердження Загальнодержавної програми імунопрофілактики та захисту населення від інфекційних хвороб на 2009-2015 роки», з метою забезпечення епідемічного благополуччя населення України та попередження інфекцій, керованих засобами специфічної профілактики.

З процитованого тексту не випливає, що цей наказ застосовується із застереженнями щодо деяких положень ст. 12 Закону № 1645 чи ст. 27 Закону № 4004, а відтак у суду відсутні підстави стверджувати, що Наказ не може бути застосований до спірних правовідносин.

Пунктом 2 Розділу І Календаря профілактичних щеплень в Україні, затвердженого вищезазначеним наказом (далі Календар, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), передбачено, що обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи.

При цьому, суд критично ставиться до відсутності у Календарі серед груп населення певних професійних груп, позаяк в Україні до недавнього часу не існувало переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягали обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб. Тому відсутність у Календарі тривалий час відомостей про такі групи видається цілком логічною. З огляду на це, наведене для суду свідчить не про те, що обов`язкове щеплення для позивача не повинно бути відображене у Календарі, а про те, що нормотворець (у даному випадку МОЗ України) не встиг виконати на момент виникнення спірних правовідносин місії з внесення відповідних змін до Календаря.

Згідно п. 266 Рішення ЄСПЛ у справі «Вавржичка та інші (Vavшiиka and Others) проти Чеської Республіки» від 08.04.2021 р. (заява № 47621/13 і 5 інших) Європейський Суд знову повторює, що оскаржуване втручання має бути певним чином засноване на законах держави відповідача, причому ці закони повинні бути розумно доступні, сформульовані з достатньою чіткістю, що дозволяє тим, кого вони стосуються, регулювати свої дії, а також за необхідності за допомогою консультації фахівців передбачати в розумній для цих обставин мірі наслідки, які їхні дії можуть спричинити.

Так за загальним правилом, вакцинація відбувається двічі, після чого існує можливість для введення бустерної дози вакцини. Також існують рекомендації щодо термінів вакцинації у випадку, якщо людина перехворіла на гостру респіраторну хворобу COVID-19.

На думку суду, відсутність нормативно встановлених строків для вакцинації, які б мали бути передбачені Календарем, призвела до правової невизначеності, оскільки позивач не знала, коли саме вона повинна виконати свій обов`язок з вакцинування.

Крім того, передбачувано для позивача нормативно закріплений припис пункту 1.2.5 Інструкції вказував, що відсторонення можливе виключно після порушення термінів, зазначених у Календарі щеплень.

Суд зазначає, що у справі, яка розглядається, йдеться про втручання у право на працю позивача у вигляді відсторонення. Тому таке втручання у жодному своєму елементі не має дозволяти будь-якому органу, в тому числі судової влади, встановлювати правило поведінки (зокрема щодо термінів вакцинування), яке не закріплене нормотворцем, перебираючи тим самим на себе повноваження суб`єкта нормотворення.

За таких обставин, суд позбавлений можливості свавільно стверджувати про порушення позивачем обов`язку з вакцинування станом на 09.11.2021 р., так як чинним законодавством України (в широкому розумінні) не визначено такого строку для виконання позивачем свого обов`язку.

Відтак середовище правової невизначеності, у якому перебував позивач, щодо термінів вакцинації, відсутніх у Календарі щеплень, приймається судом на користь позивача.

Щодо доводів позивача про зміни істотних умов праці.

Суд відхиляє доводи позивача про те, що обов`язок з вакцинації є зміною істотних умов праці виключно через те, що Верховний Суд у постанові від 09 лютого 2022 року у справі № 607/4090/21 зазначив, що питання про те, які саме обставини впливають на зміну істотних умов праці, чинним законодавством не врегульовано, і в ньому відсутній їх вичерпний перелік. Тлумачення того, що може бути підставою для зміни істотних умов праці, наведено, зокрема в пунктах 10, 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду трудових спорів», згідно з якими припинення трудового договору за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України при відмові працівника від продовження роботи зі зміненими істотними умовами праці може бути визнане обґрунтованим, якщо зміна істотних умов праці при провадженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою викликана змінами в організації виробництва і праці (раціоналізацією робочих місць, введенням нових форм організації праці, у тому числі перехід на бригадну форму організації праці, і, навпаки, впровадженням передових методів, технологій тощо). Суди зобов`язані з`ясовувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Таким чином, обов`язок з вакцинації не є зміною істотних умов праці.

Щодо добросовісності поведінки позивача при відстороненні.

Судом попередньо встановлено, що на рівні законів України запровадження можливості застосування до певних груп населення інших обов`язкових профілактичних щеплень відповідає Конституції України, не становить втручання у право на працю позивача, є необхідним задля формування колективного імунітету.

Натомість, саме відсторонення, безперечно, є втручанням у право на працю, з огляду на що суд зобов`язаний дослідити чи сприяли недобросовісні дії (бездіяльність) позивача такому відстороненню, або ж її поведінка була належною та правосвідомою.

Так Перелік набрав чинності 08.11.2021 р.

Суд звертає увагу, що п. 416 Постанови № 1236 набрав чинності одночасно з Переліком (згідно п. 2 постанови КМ України від 20 жовтня 2021 р. № 1096).

Тобто 08.11.2021 р. позивач одночасно набула статусу особи, яка підлягає обов`язковому щепленню; була поставлена в умови вибору: вакцинуватися чи бути відстороненою; була повідомлена про заборону виходу на роботу.

Конституційний Суд України у Рішенні від 22.05.2018 р. № 5-р/2018 наголосив, що принцип верховенства права передбачає внесення законодавчих змін із визначенням певного перехідного періоду (розумного часового проміжку між офіційним оприлюдненням закону і набранням ним чинності), який дасть особам час для адаптації до нових обставин. Тривалість перехідного періоду при зміні правового регулювання суспільних відносин має визначати законодавець у кожній конкретній ситуації з урахуванням таких критеріїв: мети закону в межах правової системи і характеру суспільних відносин, що ним регулюються; кола осіб, до яких застосовуватиметься закон, і їх здатності підготуватися до набрання ним (його новими положеннями) чинності; інших важливих обставин, зокрема тих, що визначають час, необхідний для набрання чинності таким законом.

Хоча Перелік був опублікований 08.10.2021 р., однак п. 416 Постанови № 1236, який, власне, і стосувався питання відсторонення, був опублікований 26.10.2021 р. та набрав чинності 08.11.2021 р., тобто через 13 днів після опублікування.

Суд, зважаючи на специфіку спірних відносин та виникнення вперше для працівників закладів освіти відповідного обов`язку з негативними наслідками, переконаний, що перехідний період між оприлюдненням п. 416 Постанови № 1236 та набранням ним чинності був недостатнім для того, щоб позивач мала змогу адаптуватися до законодавчих новел та скоригувати свої дії відповідно до абсолютно нової сфери регулювання суспільних відносин, учасником якої вона стала.

Крім того, з огляду на юридичну конструкцію п. 416 Постанови № 1236, позивач, фактично, була поставлена в умови правової невизначеності ще й через те, що норма, яка, не набрала законної сили, ставила умовою свого застосування норму іншого нормативно-правового акта, який також не мав законної сили.

На переконання суду, така юридична конструкція положень п. 416 Постанови № 1236 не дозволяє стверджувати, що до 08.11.2021 р. для позивача у правовому полі існував період, коли вона достеменно усвідомлювала, що зобов`язана пройти профілактичне щеплення. Усвідомлення цього обов`язку (абсолютно нового для позивача), очевидно, виникло у неї не раніше 08.11.2021 р.

З огляду на зазначене, суд приймає в якості добросовісних доводи позивача про те, що до 08.11.2021 р. вона не передбачала для себе жодних негативних правових наслідків через невакцинацію, а в той день, коли такі наслідки набули реальної ваги, вона вже була позбавлена можливості зробити свідомий вибір на користь вакцинації, що, до того ж, викликало додатковий супротив до вчинення таких дій та хибну підозру про примусовість вакцинації в Україні.

Особливу увагу суд звертає на відсутність у матеріалах справи доказів завчасного повідомлення позивача про необхідність вакцинації з відповідними наслідками у вигляді відсторонення від роботи.

Відтак суд не може визнати обґрунтованими доводи відповідача щодо того, що позивач неофіційно була обізнана про прогнози введення щодо неї обов`язкових щеплень та негативні наслідки у вигляді відсторонення від роботи, оскільки таке визнання з боку суду було б неприпустимим у правовій державі.

Таким чином, обставина неповідомлення позивача про необхідність вакцинації та наслідків відмови від неї тлумачиться судом на користь добросовісної поведінки відповідача.

Щодо доводів позивача про відсутність у оскаржуваному наказі дати та терміну відсторонення.

Як вже було встановлено судом, відсторонення невакцинованих осіб від перебування у певному середовищі є законним та переслідує легітимну мету.

При цьому, є очевидним, що життя та здоров`я окремої людини превалює над правом на працю, а здоров`я усього суспільства превалює над небажанням окремої людини зазнавати медичного втручання.

В той же час, частиною першою статті 92 ЗаконуУкраїни «Пролікарські засоби»від 04.04.1996р.№ 123/96-ВР (в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, далі Закон № 123) передбачена можливість екстреного медичного застосування окремих вакцин на час дії надзвичайної ситуації та/або карантину у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, шляхом прискореної державної реєстрації з урахуванням певних зобов`язань у разі, якщо заявник може довести, що у нього відсутні можливості для надання повних даних про ефективність та безпеку вакцини за нормальних умов застосування з об`єктивних причин.

В силу положень частини 2 вказаної норми за наявності обставин, наведених у частині першій цієї статті, лікарські засоби, вакцини або інші медичні імунобіологічні препарати для лікування та профілактики коронавірусної хвороби (COVID-19) можуть бути зареєстровані для екстреного медичного застосування на строк, що дасть змогу виконати такі, в тому числі, зобов`язання : заявник має надати інформацію щодо завершених клінічних досліджень, у тому числі їх результати, протягом періоду, погодженого із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, що мають бути підставою для експертної оцінки співвідношення «користь/ризик».

За частиною 3 статті 92 Закону № 123 рішення про надання реєстраційного посвідчення вакцин або інших медичних імунобіологічних препаратів, що пройшли процедуру державної реєстрації під зобов`язання для екстреного медичного застосування, має визначати граничні строки для виконання таких зобов`язань. Реєстраційне посвідчення видається строком на один рік з можливістю подовження на один рік.

З наведених положень вбачається, що реєстрація вакцин для екстреного медичного застосування означає, що у заявника відсутні можливості для надання повних даних про ефективність та безпеку вакцини за нормальних умов застосування.

Крім того, у рішенні про надання реєстраційного посвідчення повинно бути зазначено граничні строки для остаточного виконання заявником своїх зобов`язань.

Так вакцина КОВІШЕЛД (COVISHIELD), виробництва Серум Інстітьют оф Індіа Лтд, дозволена для екстреного використання в Україні наказом МОЗ України від 22.02.2021 р. № 308 (реєстраційне посвідчення № UA/18593/01/01).

Вакцина CoronaVac виробництва Синовак Лайф Саєнсіз Ко., Лтд., Китай, дозволена для екстреного використання в Україні наказом МОЗ України від 09.03.2021 р. № 419 (реєстраційне посвідчення № UA/18630/01/01).

Вакцина АстраЗенека проти COVID-19 / COVID-19 Vaccine AstraZeneca, виробництва СК біосайнс Ко., Лтд (No.97), Республіка Корея, дозволена для екстреного використання в Україні наказом МОЗ України від 20.04.2021 р. № 788 (реєстраційне посвідчення № UA/18725/01/01).

Вакцина КОМІРНАТІ / COMIRNATY™, виробництва Пфайзер Менюфекчуринг Бельгія НВ, Бельгія, БайоНТек Менюфекчуринг ГмбХ, Німеччина, дозволена для екстреного використання в Україні наказом МОЗ України від 22.02.2021 р. № 308 (реєстраційне посвідчення № UA/18592/01/01).

Вакцина Спайквакс (Spikevax) від Moderna станом на 08.11.2021 р. використовувалась без реєстрації за програмою COVAX.

Таким чином, станом на момент виникнення спірних правовідносин, більшість вакцин застосовувались після прискореної державної реєстрації.

За цих умов, суд звертає особливу увагу на п. 158 рішення ЄСПЛ у справі «Вавржичка та інші (Vavшiиka and Others) проти Чеської Республіки», у якому ЄСПЛ висловив суттєве застереження, що ця справа стосується стандартної та регулярної вакцинації дітей від захворювань, які добре відомі медичній науці.

Суд зауважує, що 11.03.2020 р. Всесвітня організаціяохорони здоров`яоголосила усвіті пандеміючерез коронавірусCovid-19. В Україні карантин розпочався з 12.03.2020 р.

Таким чином, станом на дату виникнення спірних правовідносин не можна було стверджувати, що гостра респіраторна хвороба COVID-19 була добре відомою медичній науці, а вакцинація проти цього захворювання стандартною.

Крім того, оскаржуваний наказ, дійсно, не містить ні дати, з якої позивач відсторонялася від роботи, ні терміну відсторонення.

У пункті 2 оскаржуваного наказу вказано: зазначеним працівникам стати до роботи після усунення причин, що зумовили відсторонення. В той же час, текст наказу не містить зазначення причин для відсторонення, при тому, що законодавство визначило різні причини для цього: відмова або ухилення.

З оскаржуваного наказу не вбачається відмовилася позивач від щеплення чи ухилилася від нього, і якщо ухилилася, то протягом якого часу вона була зобов`язана піддатися щепленню, та у який спосіб здійснила ухилення.

Якщо ж особа відмовилася від щеплення, то роботодавець мав би надати зафіксований доказ акту пропозиції (запрошення) до щеплення такої особи з подальшою демонстрацією суду доказів того, що підстави відмови особи від вакцинації були з`ясовані роботодавцем перед прийняттям оскаржуваного наказу (з відображенням цього у оскаржуваному наказі) та прийняті ним до уваги за критерієм урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Суд зауважує, що вище була висловлена позиція про відсутність термінів щеплення у Календарі та інших положеннях законодавства, так само як і відсутність термінів для відсторонення, з огляду на що відповідач не був обмежений у часі для прийняття оскаржуваного наказу та міг прийняти його після того, як ним будуть встановлені всі обставини, необхідні для його прийняття.

Суд також враховує, що з 01.03.2022 р. позивач повернулася до виконання своїх обов`язків, тобто, принаймні, кілька місяців працювала у звичному режимі. Натомість, відповідачем не обґрунтовано потребу миттєвого прийняття оскаржуваного наказу обставинами, що сталися у цей період і могли б підтвердити ефективність та необхідність такого швидкого відсторонення позивача від роботи у 2021 році.

Жодним чином не заперечуючи важливість швидкого реагування на розповсюдження захворювання та обов`язковість щеплень, суд, між тим, вважає, що прийняття оскаржуваного наказу в умовах екстреної реєстрації вакцин проти невідомої до цього часу хвороби, у день набрання чинності Переліком та п. 416 Постанови № 1236, без обґрунтування такого терміну Календарем щеплень та іншими нормативно-правовими актами, а також без встановлення конкретних підстав для відсторонення (відмова чи ухилення) не було необхідним у демократичному суспільстві.

Зважаючи на викладене, суд вважає, що оскаржуваний наказ є протиправним та підлягає скасуванню як передчасний.

Щодо позовних вимог про зобов`язання допустити позивача до роботи.

Як свідчать матеріали справи, позивач з 01.03.2022 р. допущена до роботи, а тому спір у цьому питанні суд вважає вичерпаним, а позовну вимогу такою, що не підлягає задоволенню.

Водночас, з метою уникнення ситуацій, які у подальшому потребуватимуть з`ясування правового становища позивача у період з 09.11.2021 р. до 28.02.2022 р., суд висловлюється наступним чином.

Відсторонення від роботи позивача у вказаний період не припинило, між тим, трудові відносини з відповідачем. Оскаржуваний наказ в момент його прийняття заборонив позивачу виконувати трудові обов`язки. Позивач припинила виконувати трудові обов`язки 09.11.2021 р. Після скасування цього наказу у позивача зникла заборона у виконанні трудових обов`язків з моменту її встановлення. Внаслідок цього утворився вимушений прогул за період з 09.11.2021 р. до 28.02.2022 р.

Щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Згідно п. 3 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 р. № 845 (у останній редакції), рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів до органів Казначейства (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

З вказаної норми безальтернативно випливає, що судові рішення, резолютивні частини яких містять вказівку на стягнення та стосуються, в тому числі, коштів місцевого бюджету, виконуються виключно органами Казначейства.

Також з цієї норми випливає, що таке стягнення може відбуватися як з місцевого бюджету, так і з рахунку боржника.

Натомість, на підставі матеріалів справи судом встановлено та не заперечувалося жодним учасником справи, що відповідач відповідних рахунків не має, а головним розпорядником коштів місцевого бюджету виступає третя особа.

Згідно п. п. 4.1, 4.2 Розділу 4 Порядку казначейського обслуговування місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 23.08.2012 р. № 938, головні розпорядники до початку бюджетного періоду визначають мережу розпорядників нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів, які згідно з рішенням (проектом рішення) про відповідний місцевий бюджет уповноважені на виконання програм та заходів, що проводяться за рахунок коштів бюджету, із обов`язковим зазначенням їх статусу (розпорядник бюджетних коштів або одержувач бюджетних коштів) та органу Казначейства, в якому вони обслуговуються.

Відповідно до Мережі розпорядників та одержувачів коштів місцевого бюджету на 2022 рік, затвердженої начальником третьої особи, погодженої заступником начальника фінансового відділу Сновської міської ради, третя особа, як головний розпорядник бюджетних коштів, не визначила розпорядників нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів (а. с. 111). Жодним з учасників справи не заперечувалося, що ця обставина у 2021 році була інакшою.

З наведеного випливає, що відповідач не є розпорядником бюджетних коштів за освітніми програмами, а тому стягнення з нього бюджетних коштів суперечитиме бюджетному законодавству та не сприятиме ефективному захисту порушеного права, позаяк орган Казначейства не матиме механізму для виконання судового рішення.

Подібного висновку дійшов Чернігівський апеляційний суд у постанові від 19.05.2022 р. (справа № 733/1093/21).

Суд зауважує, що «стягнення» та «зобов`язання нарахувати/виплатити/внести відомості до табелю» є не тільки різними способами відновлення порушених прав, але й мають різні механізми виконання, в тому числі виконуються різними органами (посадовими особами).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У ході судового розгляду суд переконався, що обрання способу захисту порушених прав було свідомим вибором позивача та суд позбавлений повноважень втручатися у такий вибір. В свою чергу, можливість переадресування судом позовних вимог з відповідача на третю особу без самостійних вимог на предмет спору положеннями ЦПК України не передбачена.

З огляду на наведене, у задоволенні позовних вимог в цій частині слід відмовити.

З положень ст. 53 ЦПК України вбачається, що законодавець визначив третю особу без самостійних вимог на предмет спору за ознакою впливу судового рішення на права та обов`язки, які матиме така особа перед однією зі сторін у справі (в даному випадку перед позивачем).

Згідно ч. 2 ст. 54 ЦПК України у разі розгляду справи без повідомлення третьої особи про розгляд справи обставини справи, встановлені судовим рішенням, не мають юридичних наслідків при розгляді позову, пред`явленого стороною, яка брала участь у цій справі, до цієї третьої особи або позову, пред`явленого цією третьою особою до такої сторони.

З цих положень випливає, що виконання певного обов`язку третьої особи перед позивачем може також бути предметом судового розгляду в подальшому. Крім того, сторони не позбавлені можливості надалі врегулювати певні елементи правовідносин мирним шляхом, якщо це не заборонено законодавством.

Щодо розподілу судових витрат.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 р. № 3674-VI від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Судом вище була висловлена позиція, що трудові відносини позивача з відповідачем не припинялися, відтак предметом позову є не поновлення на роботі, а допуск позивача до виконання трудових обов`язків, що виключно в аспекті Закону України «Про судовий збір» суд вважає нетотожним.

В той же час, середній заробіток, передбачений статтею 235 КЗпП України, є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин.

Оскільки позивачем було сплачено судовий збір за позовну вимогу, яка підлягає задоволенню, в той час як позовна вимога про допуск позивача до роботи є похідною від задоволеної, так само як і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах даної справи в силу вимог ст. 235 КЗпП України (оскільки є обов`язком суду незалежно від заявлення такої вимоги позивачем при умові належності відповідача за бюджетними зобов`язаннями), керуючись ст. 141 ЦПК України, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 908, 00 грн, та судові витрати на правову допомогу у розмірі 500, 00 грн.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 77, 81, 82, 141, 258, 259, 265, 273, 354 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Сновської початкової школи Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області «Про відсторонення від роботи» від 08 листопада 2021 року № 142-о в частині відсторонення від роботи ОСОБА_1 .

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути зі Сновської початкової школи Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області (ЄДРПОУ 26332159, місцезнаходження: 15200, Чернігівська область, Корюківський район, місто Сновськ, вулиця Гастелло, 2) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 908, 00 гривень (дев`ятсот вісім гривень 00 копійок).

Стягнути зі Сновської початкової школи Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області (ЄДРПОУ 26332159, місцезнаходження: 15200, Чернігівська область, Корюківський район, місто Сновськ, вулиця Гастелло, 2) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 500, 00 гривень (п`ятсот гривень 00 копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційну скаргу на рішення може бути подано протягом тридцяти днів до Чернігівського апеляційного суду з дня складання повного судового рішення.

Суддя М. В. Кравчук