Постанова

від 09.08.2022 по справі 140/16358/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2022 рокуЛьвівСправа № 140/16358/21 пров. № А/857/10871/22

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючої судді Хобор Р.Б.,

суддів Кузьмича С.М., Улицького В.З.

з участю секретаря судового засідання Юник А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29 березня 2022 року, ухвалене суддею Костюкевичем С.Ф. у м.Луцьку о 10 год. 38 хв. у справі № 140/16358/21 за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Анекс Плюс» до Головного управління ДПС у Волинській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом у якому просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0051230701 від 16.09.2021 року та № 0051270701 від 15.09.2021 року.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 29 березня 2022 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Волинській області від 16.09.2021 року № 0051230701 та від 15.09.2021 року № 0051270701.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області на користьтовариства з обмеженою відповідальністю «Анекс Плюс» судовий збір в розмірі 22 700,00 гривень.

Приймаючи рішення по суті спору, суд першої інстанції виходив з того, що господарські операції між позивачем та його контрагентами є такими, що фактично відбулися та підтверджені первинним документами.

Не погодившись із рішенням суду, його оскаржив відповідач, подавши апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити в задоволенні позову.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що надані контрагентами позивача юридичні та консультаційні послуги у сфері зовнішньоекономічної діяльності не деталізовані, внаслідок чого неможливо встановити їх вид та ефект на економічний результат господарської діяльності позивача. Контрагенти позивача, які були виробниками меблів для демонстрації товару чи придбавали у позивача вироблену продукцію не мали власних виробничих потужностей для виробництва продукції (меблів) або не мали складів зберігання придбаної продукції, а також транспортну для її перевезення.

На основі цих обставин, відповідач зробив висновок, що позивач занизив суму податкового зобов`язання з податку на прибуток та завищив від`ємне значення об`єкта оподаткування податком на прибуток.

Заслухавши суддю доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд при розгляді цієї справи виходить з наступних міркувань.

Суд першої інстанції встановив те, що 05.08.2021 року відповідач склав акт перевірки ТзОВ «Анекс Плюс» щодо дотримання податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2017 року по 31.12.2020 року, питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.04.2017 року по 31.12.2020 року № 6311/07-01/36347850.

Перевіркою встановлено порушення ТзОВ «Анекс Плюс» приписів податкового законодавства, а саме:

1) ст.1, ч. 2 ст.3, ч.1,2ст.9, Закону України «Про бухгалтерський облік та. фінансову звітність в Україні», п. 1.1 п. 1, п. 1.2 п. 1, п. 2.16 ст. 2 Положення № 88, Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», яке затвердженонаказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 року № 318, п.п. 14.1.36 п. 14 ст.14, п.п.134.1.1 п. 134.1 ст. 134, ст.135 ПК України, внаслідок взаємовідносин ТзОВ «Анекс Плюс» з ФОП ОСОБА_1 , що призвело до завищення витрат та заниження фінансового результату за період з 01.04.2017 року по 31.12.2019 року на суму 634925,00 грн.;

2) ст.1, п. 2 ст.3, п. 1, п. 2 ст.9, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»; п.п. 1.1 п. 1, п.п. 1.2 п. 1, п. 2.16 ст. 2 Положення № 88,П(С)БО 16«Витрати»,П(С)БО 9«Запаси»; п.п.14.1.36п. 14 ст.14, п.п.134.1.1 п. 134.1 ст. 134, ст.135, ПК України, по взаємовідносинах ТзОВ «Анекс Плюс» з ФОП ОСОБА_2 , що призвело до заниження фінансового результату за період з 01.04.2017 року по 31.12.2020 року в сумі 882 850,00 грн.;

3) при визначенні суми доходів в рядку Інші операційні доходи фінансового звіту суб`єкта малого підприємництва ТзОВ «Анекс Плюс» не врахувало суму доходу за товари отримані від ФОП ОСОБА_3 за 2-4 квартали 2017 року на суму 1368000,00 грн., які відповідають визначенню безоплатно отриманих відповідно до вимог пп.14.1.13 п. 14.1 ст. 14 ПК України;

4) абзацу 8ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.5, 7, 21П(С)БО 15«Дохід», п.п.14.1.36п. 14 ст.14, п.п.134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України, через щоне відображено у складі інших доходів за 2020 рік суму 11 118 984,25 грн. у зв`язку із продажем товарів ПП «Зовнішторгсервіс» на загальну суму 13 392 646,80 грн., в т.ч. ПДВ2 232 107,80 грн.;

5) п.134.1 ст. 134 ПК України, п. 2.1, п. 2.4, п. 2.15, п. 2.16 Положення № 88, п. 3, п. 6 розділу IIIнаказу Міністерства фінансів України № 73 від 07.02.2013 рокупро затвердження Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», п. 10-15П(С)БО 16«Витрати», що призвело до завищення фінансового результату в сумі 135377,00 грн, в т.ч. за 2019 рік в сумі 135377,00 грн.

На підставі акта перевірки, 16.09.2021 року відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення № 0051230701,згідно з яким збільшив позивачу суму грошового зобов`язання з податку на прибуток в розмірі 2 583 350,25 грн. та 15.09.2021 року податкове повідомлення-рішення №0051270701,відповідно до якого зменшив суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 418336,00 грн.

Надаючи правову оцінку правильності вирішення судом першої інстанції даного публічно правового спору, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Підпункт 14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України передбачає, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до п.44.1 ст.44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України, об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень розділу III „Податок на прибуток підприємств" Податкового кодексу.

Фінансовий результат до оподаткування (прибуток або збиток) визначається у Звіті про фінансові результати (форма № 2). Фінансовим результатом господарської діяльності підприємства є прибуток або збиток.

Визначення фінансового результату полягає у визначенні чистого прибутку (збитку) звітного періоду. З цією метою в бухгалтерському обліку передбачається послідовне зіставлення доходів та витрат. Кінцевий фінансовий результат - чистий прибуток (збиток) визначається як різниця між різними видами доходів та витрат підприємства за звітний період.

За приписами статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», для цілей цього Закону терміни вживаються у такому значенні: господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію; активи - ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до отримання економічних вигод у майбутньому; доходи - збільшення економічних вигод у вигляді збільшення активів або зменшення зобов`язань, яке призводить до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників).

Стаття 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачає, що бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтується, зокрема на таких принципах: повне висвітлення - фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки господарської операції та подій, здатних вплинути на рішення, що приймаються на її основі (абзац другий); превалювання сутності над формою - операції обліковується відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми (абзац сьомий).

Згідно з п.3 розділу III Положення (Стандарту) бухгалтерського обліку № 1, фінансова звітність повинна бути достовірною (правдивою).

Положення (Стандартом) бухгалтерського обліку № 15 «Дохід», затверджене наказом Міністерства фінансів України № 290 від 29 листопада 1999 року передбачає, що дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов`язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена.

Відповідно до п.7 цього Положення, доходи класифікуються в бухгалтерському обліку за такими групами: дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); інші операційні доходи; фінансові доходи; інші доходи.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З системного аналізу вищенаведених правових норм видно, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та доходу для цілей оподаткування податком на прибуток настають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, які відображають зміст та обсяг наданих послуг чи виконаних робіт. Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування доходів та витрат для цілей визначення грошового зобов`язання з податку на прибуток.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні враховувати, що відповідно до вимогст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту ч.1ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихст.72 цього Кодексу.

Апеляційний суд встановив те, що у перевірений період позивач мав господарські взаємовідносини із: ФОП ОСОБА_4 , ФОП ОСОБА_2 , ФОП ОСОБА_3 та ТзОВ «Зовнішторгсервіс».

Досліджуючи господарські операції позивача із ФОП ОСОБА_4 , апеляційний суд зазначає наступне.

01.02.2017 року між позивачем та ФОП ОСОБА_4 укладено договір про надання юридичних послуг № 170201.

На підтвердження здійснення цієї господарської операції позивач надав:

- акти прийому-передачі наданих послуг;

- платіжні доручення про оплату за надані послуги;

- рахунок-фактуру № 05.17-010 від 12 травня 2017 року.

Із поданих документів слідує, що ФОП ОСОБА_4 у 2017 році надавав позивачу юридичні послуги пов`язані із поточною діяльністю позивача.

Водночас, із наданих позивачем документів неможливо встановити вид наданої юридичної послуги та її обсяг. Ці дані обов`язково зазначаються у первинних документах.

Позивач не надав доказів про те, що надані юридичні послуги мали матеріальний результат та вплинули на господарську діяльність позивача.

Позивач не довів те, що придбання юридичних послуг переслідувало ділову мету підприємства.

Отже, надані позивачем документи не підтверджують отримання позивачем юридичних послуг від ФОП ОСОБА_4 , а тому позивач не мав права формувати витрати на їх надання в цілях визначення податку на прибуток.

Досліджуючи господарські операції позивача із ФОП ОСОБА_2 , апеляційний суд зазначає наступне.

01.09.2016 року позивач уклав з ФОП ОСОБА_2 договір доручення № 32. Згідно із цим договором ФОП ОСОБА_2 мав надавати позивачу послуги по декларуванню товарів і транспортних засобів, які переміщуються через державний митний кордон України та інших предметів довірителя та вчиняти дії, пов`язані із декларуванням та митним оформленням товарів довірителя.

На підтвердження здійснення цієї господарської операції позивач надав:

-Акти здачі-прийняття робіт;

-Додатки до актів здачі прийняття робіт із переліком наданих послуг;

-платіжні доручення.

Апеляційний суд, дослідивши надані позивачем документи, звертає увагу на те, що договором передбачено вчинення ФОП ОСОБА_2 дій, які передбачають матеріальний результат щодо декларування та розмитнення продукції, яка вироблена позивачем або тієї, яку отримує позивач. Водночас, у актах здачі-приймання робіт (наданих послуг) мова йде про надання ФОП ОСОБА_2 консультаційних послуг у сфері ЗЕД, які не мають матеріального виразу та не передбачені у договорі. При цьому, надані ФОП ОСОБА_2 консультаційні послуги не деталізовано, що унеможливлює їх аналіз та дослідження впливу на економічну діяльність позивача.

Тому апеляційний суд стверджує, що надані позивачем документи не підтверджують отримання консультаційних послуг у сфері ЗЕД від ФОП ОСОБА_2 , а тому позивач не мав права формувати витрати за їх надання в цілях визначення податку на прибуток.

Досліджуючи господарські операції позивача із ФОП ОСОБА_3 , апеляційний суд встановив наступне.

15.03.2017 року між позивачем та ФОП ОСОБА_3 укладений договір купівлі-продажу, за умовами якого позивач купляє, а ФОП ОСОБА_3 продає конструкції для демонстрації товарів.

На підтвердження здійснення цієї господарської операції позивач надав:

-накладні;

-платіжні доручення про оплату за товар;

-контракт № 06/03 від 06.03.2017 року про купівлю вказаних товарів у позивача польською фірмою «Integra Global Spolka z.o.o»;

-контракт № 25082015 від 25.08.2015 року про купівлю вказаних товарів у позивача польською фірмою LLC «Ideo Group»;

-митні декларації.

Із наданих документів слідує те, що ФОП ОСОБА_3 виробила для позивача конструкції для демонстрації товарів, які позивач реалізував польській фірмі «Integra Global Spolka z.o.o» та LLC «Ideo Group».

Водночас, відповідач надав суду акт перевірки господарської діяльності ФОП ОСОБА_3 за період з 01.01.2017 року по 27.07.2018 року, у якому зафіксовано те, що ФОП ОСОБА_3 немає нерухомого майна, зокрема виробничих потужностей для виготовлення меблів, не здійснювала закупівлю сировини для виготовлення меблів, а протягом 2017 року здійснювала діяльність посередників у торгівлі продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами.

Позивач не надав доказів на спростування цієї інформації, а отже є підстави стверджувати, що ФОП ОСОБА_3 не виготовляла та не могла продати позивачу конструкції для демонстрації товарів.

Таким чином позивач безпідставно врахував витрати на придбання цих товарів при визначенні розміру податкового зобов`язання з податку на прибуток.

Апеляційний суд погоджується із позицією відповідача про те, що позивач володів конструкціями для демонстрації товарів, які реалізував за кордон, однак не надав доказів того, що ці конструкції придбав у ФОП ОСОБА_3 .

Досліджуючи господарські операції позивача із ТзОВ «Зовнішторгсервіс», апеляційний суд встановив наступне.

03.12.2019 року позивач уклав договір купівлі-продажу № 03-12/19 із ТзОВ «Зовнішторгсервіс», за умовами якого, ТзОВ «Зовнішторгсервіс» купило у позивача дитячі коляски.

На підтвердження цих господарських операцій позивач надав:

-видаткові накладні;

-товарно-транспортні накладні;

-відомості про вантаж (вид, кількість, ціна);

-виписки по рахунку, які підтверджують оплату за придбаний товар

Із цих документів слідує те, що позивач продав ТзОВ «Зовнішторгсервіс» товар (коляски дитячі), товар перевезений товариству, а товариство оплатило вартість цього товару.

Відповідач стверджує, що ТзОВ «Зовнішторгсервіс» не має власних чи орендованих складських приміщень для зберігання цього товару, а тому не могло придбати у позивача вказаний товар.

Однак, на думку апеляційного суду, ці аргументи відповідача не мають значення для цієї господарської операції, оскільки важливе значення у цій господарській операції має фактичний рух товарів від позивача до ТзОВ «Зовнішторгсервіс». Чи має ТзОВ «Зовнішторгсервіс» необхідні складські приміщення для зберігання товару не впливає на формування позивачем доходу. Це стосується і аргументів відповідача про реалізацію ТзОВ «Зовнішторгсервіс» придбаного у позивача товару юридичним особам, які мають ознаки фіктивності.

На підставі наведених доказів та аргументів сторін, апеляційний суд вважає, що господарські операції позивача із ТзОВ «Зовнішторгсервіс» мали реальний характер, водночас відповідач не спростував реальний рух товару від позивача до контрагента.

Підводячи підсумок наведеного вище, апеляційний суд стверджує, що позивач надав належні, докази, які підтверджують реальність господарської операції лише із ТзОВ «Зовнішторгсервіс», щодо інших контрагентів, а саме: ФОП ОСОБА_4 , ФОП ОСОБА_2 , ФОП ОСОБА_3 , належних і достатніх доказів того, що ці контрагенти надали відповідні послуги чи продали товар немає.

Отже, податкове повідомлення-рішення № 0051230701 від 16.09.2021 року є протиправним в частині донарахуванням позивачу податку на прибуток в сумі 2001417 грн. за результатами господарських правовідносин позивача із ТзОВ «Зовнішторгсервіс».

Що стосується податкового повідомлення-рішення від 15.09.2021 року № 0051270701, то апеляційний суд зазначає, що, згідно із цим рішенням, відповідач зменшив від`ємне значення об`єкта оподаткування за господарськими операціями позивача із ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 , а також через не відображення у фінансовій звітності товариства за 2019 рік витрат у розмірі 62 002, 47 грн.

Як зазначено вище, апеляційний суд встановив, що господарські операції позивача із ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 , є такими, що не мають реального характеру, а тому відповідач правомірно зменшив позивачу від`ємне значення об`єкта оподаткування за цими господарськими операціями.

Що стосується не відображення у фінансовій звітності товариства за 2019 рік витрат у розмірі 62 002, 47 грн. то апеляційний суд зазначає таке.

Вказані витрати складаються з витрат, понесених підприємством, у результаті участі у програмі - Бізнес-вітання у розмірі - 7 184,06 грн. та невиконання нормативу робочих місць з працевлаштування інвалідів - 54 817,51 грн.

Через це відповідач зменшив позивачу від`ємне значення об`єкта оподаткування на 135376 грн.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що ці витрати були виявлені та відображені позивачем в бухгалтерських регістрах у квітні 2020 року, про що товариство подало уточнюючу декларацію з податку на прибуток підприємств за 2019 рік.

Такі дії не суперечать Методичним рекомендаціям по застосуванню регістрів бухгалтерського обліку, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 29.12.2000 року № 356.

Тому, апеляційний суд вважає, що відповідач протиправно зменшив позивачу від`ємне значення об`єкта оподаткування на 135376 грн.

Отже, податкове повідомлення-рішення від 15.09.2021 року № 0051270701 є протиправним в частині зменшення позивачу від`ємного значення об`єкта оподаткування на 135376 грн.

Оскільки визначення суми (розміру) податкового зобов`язання належить до виключних повноважень відповідача, то суд не вправі перебирати на себе відповідні функції і визначати (обраховувати) його самостійно.

Тому апеляційний суд вважає за необхідне скасувати оскаржені податкові повідомлення-рішення в цілому.

Таким чином позов необхідно задовольнити.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Водночас рішення суду першої інстанції необхідно змінити в частині мотивів задоволення позову, оскільки суд зробив правильний висновок по суті спору, однак неправильно встановив обставини справи та виходив із помилкових мотивів щодо задоволення позову.

Керуючись ч. 4 ст. 229, ст.ст. 308, 310, 315, 317, 321, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області задовольнити частково.

Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29 березня 2022 року у справі № 140/16358/21 змінити в частині мотивів задоволення позову, які викладені у цій постанові.

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Анекс Плюс» до Головного управління ДПС у Волинській області про скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити з мотивів, які викладені у цій постанові.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуюча суддя Р. Б. Хобор судді С. М. Кузьмич В. З. Улицький Повний текст постанови складений 11.08.2022 року