Рішення

від 09.08.2022 по справі 910/730/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

10.08.2022Справа № 910/730/22

Господарський суд міста Києва у складі судді Князькова В.В.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Є-Канц"</a>,

до відповідача: Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом",

про стягнення 449 860,31 грн, -

Без повідомлення (виклику) учасників справи,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Є-Канц"</a> звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про стягнення основного боргу в сумі 436 944,36 грн, інфляційних втрат в сумі 10213,59 грн та 3% річних в сумі 2702,36 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на порушення відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки продукції №53-121-01-21-10441 від 06.07.2021 поставки продукції в частині своєчасності оплати поставленого товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.01.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/730/22; постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного провадження.

Ухвалою від 24.01.2022 встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження.

21.02.2022 через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому ДП «НАЕК «Енергоатом» заперечував проти задоволення позовних вимог, а також просив закрити провадження в справі в частині стягнення 20 000,00 грн.

27.05.2022 до суду від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог в частині суми основного боргу на 20 000,00 грн.

Будь-яких інших заяв чи клопотань від сторін не надходило.

Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ

06.07.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Є-Канц" (постачальник) та Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька АЕС" (покупець) був укладений договір поставки продукції № 53-121-01-21-10441 (далі - договір), відповідно до п. 1.1. якого позивач зобов`язався поставити, а відповідач прийняти та сплатити продукцію: рушник целюлозний на гільзі Paper Next, рушник паперовий V-складення Paper Next, серветки 24*24 100 шт. 1ш білі Paper Next, серветки 24*24 100 шт. Paper Next, папір туалетний Альбатрос 9 см*65м (надалі - продукція.

Пунктом 1.2. договору визначено, що строк поставки продукції липень-грудень 2021 року.

Вартість договору без урахування ПДВ - 364 120,30 грн, крім того ПДВ 72 824,06 грн. Загальна вартість договору з урахуванням ПДВ 436 944,36 грн (п. 3.1 договору).

Згідно з п. 3.2. договору оплата за продукцію, поставлену відповідно до п. 1.1. договору, здійснюється протягом 60 календарних днів з дати поставки повного обсягу продукції, визначеної в п. 1.1. договору, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника. Оплата покупцем частини вартості продукції в розмірі суми ПДВ здійснюється після реєстрації постачальником належним чином оформленої податкової накладної в єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) (п. 3.3. договору).

Відповідно до п. 4.1. договору поставка продукції відбувається на умовах DDP м. Енергодар згідно Інкотермс 2010, місце поставки: вул. Промислова, 133, м. Енергодар, Запорізька область.

Суд звертає увагу відповідача на те, що статтею 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину.

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права і обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.01.2018 по справі №203/2612/13-ц та постанові від 19.06.2018 у справі №5023/3905/12.

Слід зауважити, що на теперішній час договір №53-121-01-21-10441 від 06.07.2021 у передбаченому чинним законодавством України порядку недійсним визнано не було. Доказів зворотного матеріали справи не містять.

Отже, виходячи з наведеного вище, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір № 53-121-01-21-10441 від 06.07.2021 як належну підставу у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України для виникнення у сторін взаємних цивільних прав та обов`язків.

Як свідчать представлені до матеріалів справи докази, в межах договору №53-121-01-21-10441 від 06.07.2021 Товариством з обмеженою відповідальністю "Є-Канц" було поставлено товар згідно видаткової накладної № 46 від 27.08.2021 на суму 294 553,02 грн та видаткової накладної № 51 від 14.09.2021 на суму 142 391,34 грн.

Проте, за твердженнями позивача, які з боку відповідача не спростовані, покупцем за договором своїх обов`язків в частині оплати поставленого товару на суму 436 944,36 грн виконано не було, грошові кошти постачальнику не перераховано, що і стало підставою для нарахування трьох процентів річних, інфляційних втрат та звернення до суду з цим позовом.

Відповідач проти задоволення позовних вимог надав заперечення посилаючись на те, що ним не отримано вимогу від позивача про сплату частини вартості продукції, яка дорівнює сумі ПДВ (72 824,06 грн). З огляду на вказане, нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат на суму боргу з ПДВ на думку відповідача є безпідставним.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд дійшов висновку про наступне.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами ст.ст. 525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

У ч.1 ст. 692 Цивільного кодексу України вказано, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Судом вище вказувалось, відповідно до п.3.2 договору оплату за поставлений товар покупець здійснює шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 60 календарних днів з дати поставки повного обсягу продукції.

На виконання договору Товариством з обмеженою відповідальністю "Є-Канц" було поставлено товар згідно видаткової накладної № 46 від 27.08.2021 на суму 294 553,02 грн та видаткової накладної № 51 від 14.09.2021 на суму 142 391,34 грн.

Судом прийнято до уваги, що доказів висловлення покупцем будь-яких заперечень з приводу якості та кількості зазначеної у видатковій накладній продукції, матеріали справи не містять.

Отже, виходячи з вищевикладеного у сукупності, суд дійшов висновку, що строк оплати постачальником продукції, який було поставлено в межах договору слід вираховувати після спливу 60 календарних днів з моменту поставки повного обсягу продукції, та є таким, що настав 13.11.2021.

Наразі, суд зазначає, що згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїс-Матеос проти Іспанії" від 23 червня 1993).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993 Європейського суду з прав людини у справі "Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів").

У п.26 рішення від 15.05.2008 Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Проте, всупереч викладеного вище, відповідачем обставин виконання обов`язків за договором в частині оплати продукції, належним чином доказово не обґрунтовано, наявності заборгованості у заявленому до стягнення розмірі не спростовано.

Посилання відповідача на відсутність у нього заборгованості з частини вартості продукції, яка дорівнює розміру ПДВ, через відсутність вимоги про сплату спірної суми суд вважає хибними з огляду на те, що у матеріалах цієї господарської справи наявні відповідні податкові накладні та докази їх реєстрації, а саме: податкова накладна № 48 від 27.08.2021 (зареєстрована 08.09.2021) та податкова накладна № 54 від 14.09.2021 (зареєстрована 28.09.2021). Водночас умовами договору не передбачено окремого порядку скерування вимоги про сплату суми ПДВ, у той час як обов`язок оплати поставленої продукції обумовлений наявністю зареєстрованих податкових накладних.

При цьому, відповідно до частини першої ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Офіційне тлумачення стосовно питання обов`язковості досудового врегулювання спорів надав Конституційний Суд України у справі N 1-2/2002 від 09.07.2002. Так, обов`язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб`єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту.

Тобто, зазначені приписи національного законодавства не встановлюють обов`язкового досудового врегулювання спору як безумовної передумови для звернення особи, яка вважає, що її права були порушені, невизнані або оспорені іншою особою, із позовом до суду.

Суд звертає увагу відповідача на те, що навіть за наявність умови господарського договору про досудове врегулювання спору, не є підставою для обов`язкового проходження такої позасудової процедури до пред`явлення відповідного позову до суду.

Судом враховано, що разом з відзивом на позов відповідачем було надано докази часткової оплати поставленого товару, а саме платіжне доручення № 1976 від 26.01.2022 на суму 20 000,00 грн. Також проведення часткової оплати на суму 20 000,00 грн підтверджено позивачем в заяві від 27.05.2022. З приводу вказаних обставин суд зазначає таке.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору. Зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Суд зазначає, що під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

З представлених суду документів вбачається, що після відкриття провадження у справі, а саме 26.01.2022 відповідачем було сплачено на рахунок позивача грошові кошти за поставлену продукцію, а саме на суму 20 000,00 грн.

Отже, з огляду на вказані обставини, враховуючи подану позивачем заяву про зменшення розміру позовних вимог в частині суми основного боргу, суд дійшов висновку, що провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Є-Канц"</a> до в частині стягнення основного боргу на суму 20 000,00 грн підлягає закриттю.

За таких обставин, виходячи з вищевикладеного у сукупності, суд дійшов висновку, що позивачем належним чином обґрунтовано позовні вимоги в частині стягнення з Державного підприємства "НАЦІОНАЛЬНА АТОМНА ЕНЕРГОГЕНЕРУЮЧА КОМПАНІЯ "ЕНЕРГОАТОМ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Є-Канц"</a> основного боргу в сумі 416 944,36 грн, а отже, останні підлягають задоволенню в повному обсязі.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об`єктивного розгляду всіх обставин справи, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення вимог позивача про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат. При цьому, суд виходив з такого.

Відповідно до ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) ст. 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов`язання.

Згідно з ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов`язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на порушення покупцем своїх грошових зобов`язань за договором позивачем за період з 09.09.2021 по 19.01.2022 було нараховано три проценти річних та інфляційні втрати на суму поставленої продукції згідно видаткової накладної № 46 від 27.08.2021 та за період з 16.11.2021 по 19.01.2022 було нараховано три проценти річних та інфляційні втрати на суму поставленої продукції згідно видаткової накладної № 51 від 14.09.2021.

Проте, здійснивши перевірку розрахунку, суд дійшов висновку, що позивачем невірно визначено період прострочення, оскільки згідно умов договору оплату за поставлений товар покупець здійснює шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 60 календарних днів з дати поставки повного обсягу продукції.

Таким чином, оскільки повний обсяг продукції за договором № 53-121-01-21-10441 від 06.07.2021 був поставлений 14.09.2021, шістдесятий календарний день (13.11.2021) припадає на вихідний (субота), то останнім днем виконання обов`язку з оплати поставленої продукції в силу приписів статті 254 Цивільного кодексу України є 15.11.2021, а прострочення грошового зобов`язання за договором слід відліковувати з 16.11.2021.

За таких обставин, виходячи з меж періоду нарахування, який визначено позивачем, суд дійшов висновку, що обґрунтованим є стягнення з відповідача трьох процентів річних за період з 16.11.2021 по 19.01.2022 на суму 2 334,36 грн.

Разом з тим, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013 року)

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Згідно з положеннями ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України.

Відповідно до ст. 3 вищевказаного Закону індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з Листом Державного комітету статистики України №11/1-5/73 від 13.02.2009р. також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов`язань.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Таким чином, інфляційні мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату №265 від 27.07.2007р. "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін", відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

При цьому, коли відносно кожного грошового зобов`язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов`язання, за період з моменту виникнення обов`язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов`язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.

Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у справі № 924/312/18 від 13.02.2019, у справі № 910/5625/18 від 24.04.2019, у справі №910/21564/16 від 10.07.2019.

Суд, перевіривши розрахунок інфляційних, як збільшення суми основного боргу в період прострочки з 16.11.2021 по 19.01.2022, дійшов висновку, що до стягнення з відповідача підлягає 8 345.63 грн інфляційних втрат. А тому в цій частині позов підлягає частковому задоволенню.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVIN OTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо часткового задоволення позову.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Водночас, згідно пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях. Враховуючи висновки суду про необхідність закриття провадження у справі внаслідок сплати відповідачем заборгованості в розмірі 20 000,00 грн після пред`явлення відповідного позову до суду та до початку розгляду справи по суті, суд звертає увагу, що позивач не позбавлений права та можливості на повернення позивачу з Державного бюджету України частини судового збору в розмірі 299,99 грн, сплаченого за подання відповідної позовної вимоги, проте станом на момент постановлення даної ухвали відповідне клопотання позивачем не подано, тому підстави для повернення вказаної суми судового збору відсутні.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Провадження у справі № 910/730/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Є-Канц"</a> до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про стягнення 449 860,31 грн закрити в частині стягнення 20 000,00 грн суми основного боргу.

2. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Є-Канц"</a> до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про стягнення 429 860,31 грн задовольнити частково.

3. Стягнути з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, м. Київ, вул. Назарівська, 3, ідентифікаційний код 24584661) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Є-Канц"</a> (04210, м. Київ, пр. Героїв Сталінграду, 12ж, ідентифікаційний код 44007377) заборгованість у розмірі 416 944 (чотириста шістнадцять тисяч дев`ятсот сорок чотири) грн 36 коп., 8 345 (вісім тисяч триста сорок п`ять) грн 63 коп. інфляційних втрат, 2 334 (дві тисячі триста тридцять чотири) грн 36 коп. три проценти річних та судовий збір у розмірі 6 414 (шість тисяч чотириста чотирнадцять) грн 37 коп.

4. Відмовити в задоволенні позовних вимог про стягнення трьох процентів річних в розмірі 368,54 грн та інфляційних втрат у розмірі 1 867,96 грн.

5. Судовий збір в сумі 33,54 грн залишити за позивачем.

6. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складено та підписано 10.08.2022.

Суддя В.В. Князьков