Постанова

від 09.08.2022 по справі 640/8301/19

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2022 року

м. Київ

справа №640/8301/19

адміністративне провадження № К/9901/35069/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Чиркіна С.М.,

суддів: Стародуба О.П., Шарапи В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Астра Ком» на рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 29 серпня 2019 року (головуючий суддя: Кузьменко А.І.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2019 року (головуючий суддя: Вівдиченко Т.Р., судді: Епель О.В., Карпушова О.В.) у справі № 640/8301/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Астра Ком» до Головного управління Держпраці у Київській області про визнання протиправною та скасування постанови,

У С Т А Н О В И В:

І. РУХ СПРАВИ

14 травня 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Астра Ком" (далі - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Держпраці у Київській області (далі - відповідач), в якому просить визнати неправомірною та скасувати постанову про накладення штрафу №КВ177/1488/АВ/ТД/ФС-163 від 05 березня 2019 року.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 серпня 2019 року, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач 16 грудня 2019 року направив на адресу Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Ухвалою Верховного Суду від 27 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі. Цією ж ухвалою витребувано справу з суду першої інстанції.

09 січня 2020 року від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому він просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

В порядку статті 31 КАС України, пункту 15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_1 у відставку, за результатами автоматизованого розподілу визначений новий склад суду.

Ухвалою Верховного Суду від 09 вересня 2022 року справу прийнято до свого провадження та призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 КАС України.

ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 19 грудня 2018 року на підставі звернення громадянина ОСОБА_2 від 09 листопада 2018 року видано наказ № 4995 «Про проведення інспекційного відвідування ТОВ «Астра Ком», яким доручено провести інспекційне відвідування позивача у період 08 січня по 21 січня 2019 року.

21 грудня 2018 року головному державному інспектору відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів управління з питань праці Головного управління Держпраці у Київській області Бершацькому Д.М. виписано направлення на проведення інспекційного відвідування № 1954 для проведення інспекційного відвідування на предмет дотримання вимог законодавства про працю ТОВ «Астра Ком».

09 січня 2019 року головним державним інспектором відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів управління з питань праці Головного управління Держпраці у Київській області Бершацькомим Д.М. складено вимогу № 1954, якою зобов`язано позивача у строк до 11 години 00 хвилин 11 січня 2019 року надати документи необхідні для проведення інспекційного відвідування, згідно з переліком зазначеним у такій вимозі.

11 січня 2019 року головним державним інспектором відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів управління з питань праці Головного управління Держпраці у Київській області Бершацькомим Д.М. складено акт №КВ 1954/1488/АВ/НД про неможливість проведення інспекційного відвідування, яким зафіксовано неможливість проведення інспекційного відвідування у зв`язку з: ненаданням для ознайомлення книг, реєстрів та документів ведення яких передбачено законодавством про працю, що містять відомості з питань, які є предметом інспекційного відвідування 10, 7, 9, 8, 15 вимоги від 09 січня 2019 року № 1954.

28 січня 2019 року Головним управлінням Держпраці у Київській області видано наказ № 471 «Про проведення інспекційного відвідування ТОВ «Астра Ком», яким на підставі акту про неможливість проведення інспекційного відвідування від 11 січня 2019 року № КВ 1954/1488/АВ/НД та вимоги про надання документів від 09 січня 2019 року № 1954 наказано провести інспекційне відвідування з 28 січня по 04 лютого 2019 року та виписано направлення на проведення інспекційного відвідування № 177.

Також, 28 січня 2019 року головним державним інспектором відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів управління з питань праці Головного управління Держпраці у Київській області Бершацькомим Д.М. складено вимогу № 177, якою зобов`язано позивача у строк до 12 години 00 хвилин 29 січня 2019 року надати документи необхідні для проведення інспекційного відвідування, згідно з переліком зазначеним у такій вимозі.

04 лютого 2019 року головним державним інспектором відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів управління з питань праці Головного управління Держпраці у Київській області Бершацькомим Д.М. складено акт інспекційного відвідування юридичної особи, яка використовує найману працю № КВ 177/1488/АВ.

В ході проведення інспекційного відвідування встановлено, що у порушення вимог частини 1 статті 21, частин 1, 3 статті 24 Кодексу законів про працю України (далі також КЗпП України) працівники допускаються до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу не укладання трудового договору в письмові формі, та не повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінету Міністрів України.

Так, під час проведення інспекційного відвідування позивача за адресою здійснення господарської діяльності позивача, інспектором праці було проведено опитування представника позивача ОСОБА_3 , який повідомив, що він є керівником філіалу ТОВ «Астра Ком» в його підпорядкуванні знаходиться 10 працівників (монтажників), взагалі на товаристві працює більше 50 осіб, робочий час ОСОБА_3 з 09:00 до 18:00, заробітну плату він отримує на картковий рахунок, яким чином оформлені трудові відносини не знає.

На виконання вимоги від 28 січня 2019 року № 177 позивачем було надано всі необхідні документи для проведення перевірки дотримання вимог законодавства про працю.

На підставі досліджених документів встановлено, що позивачем укладено з громадянами України цивільно-правові договори про надання послуг, а саме: цивільно-правовий договір про надання послуг № 01/10-18 від 01 жовтня 2018 року з громадянином України ОСОБА_4 , цивільно правовий договір про надання послуг № 02-11/18 від 01 листопада 2018 року з громадянином України ОСОБА_5 , цивільно- правовий договір про надання послуг № 03-11/18 від 01 листопада 2018 року з громадянином України ОСОБА_6 . Дослідивши надані документи, відповідач вказує, що зазначені цивільно-правові договори носять формальний характер та мають характерні ознаки трудових відносин, а саме: за вказаними договорами не визначений об`єм наданих послуг, не встановлене кількісне вираження послуг (пункти 1.2.1, 1.2.2, 1.2.3 вказаних договорів), виконання робіт використовуючи обладнання та комплектуючи замовника (позивача) (пункт 3.1.1 договорів), що є однією з умов матеріального забезпечення і організації праці працівника; дотримання виконавцем правил технічних, встановлених Замовником (позивачем) (пункт 23.2.2 договорів); проходження виконавцем вступного інструктажу під підпис, дотримання інструкцій з охорони праці та протипожежної безпеки (пункт 3.2.3 договорів), що характерно для умов праці; матеріальна відповідальність виконавця (пункт 4.7 договорів) є особливою формою трудового договору згідно Кодекс законів про працю України; вбачається певне втручання в діяльність виконавця (пункти 4.8, 6.2, 3.2.2, 3.2.3 договорів), коли цивільно-правові договори передбачають виконання робіт виконавцем на свій власний розсуд; пункт 6.4 договорів суперечить пунктам 3.2.2, 3.2.3 та пункту 4.8 договорів.

З огляду на викладене відповідач дійшов висновку, що громадяни України ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 працюють без укладання трудового договору в письмовій формі оформленого наказом чи розпорядженням та повідомлення Державну фіскальну службу про прийняття працівників на роботу не повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінету Міністрів України.

Акт №КВ 177/1488/АВ від 04 лютого 2019 року підписаний представником позивача без зауважень.

На підставі інформації, зазначеній в акті інспекційного відвідування від 04 лютого 2019 року № КВ 177/1488/АВ першим заступником начальника Головного управління Держпраці у київській області прийнято рішення від 14 лютого 2019 року №КВ 177/1488/АВ про призначення розгляду справи про накладення штрафу на позивача на 05 березня 2019 року об 11:00 годин.

Листом від 27 лютого 2019 року №43/2/19/3213 позивача повідомлено про час, дату та місце розгляду справи про накладення штрафу.

05 березня 2019 року Головним управлінням Держпраці у Київській області прийнято постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № КВ177/1488/АВ/ТД/ФС-163, якою на ТОВ «Астра Ком» накладено штраф у розмірі 375 570,00 грн.

IIІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що відповідач не мав права на проведення інспектування на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року № 295, якою затверджено Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (далі також Порядок № 295), оскільки остання є незаконною. Також позивач вказує, що ним не було допущено порушення вимог законодавства про працю, оскільки ОСОБА_4 , ОСОБА_7 та ОСОБА_6 виконували роботи на підставі цивільно-правових договорів, а отже доводи відповідача про те, що зазначені особи працювали без укладання трудового договору, оформленого наказом або розпорядженням власника є безпідставними.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, у відзиві на адміністративний позов представник відповідача зазначав, що оскаржувана постанова прийнята правомірно, оскільки за результатами проведення інспекційного відвідування встановлено, що ТОВ «Астра Ком» використовує найману працю без укладення трудового договору (контракту), оформленого наказом чи розпорядженням та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У відзиві на позов позивач вказує, що відповідачем значено перевищено строки проведення інспекційного відвідування, визначеного пунктом 10 Порядку № 295. Додаткового позивач вказує, що він не був проінформований про дату та час розгляду справи про накладення штрафу належним чином, позаяк дізнався про такий розгляд після дати розгляду справи, що позбавило його права на ефективний захист. Також звертає увагу, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2019 року у справі № 826/8917/17 визнано нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року № 295.

ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції дійшли висновку, що угоди, які були укладені з громадянами ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 не були спрямовані на кінцевий результат, що характеризує цивільно-правові (договірні) відносини, а були пов`язані із самим процесом праці, що є характерним для трудових функцій.

Щодо належного повідомлення позивача про розгляд справи про накладення штрафу, судами попередніх інстанцій було встановлено, що повідомлення про розгляд справи складено та направлено поштовим відправленням 27 лютого 2019 року, надійшло на адресу позивача 05 березня 2019 року, тобто у день розгляду справи та отримано 06 березня 2019 року.

За позицією судів попередніх інстанцій, оскільки повідомлення направлено на адресу позивача за 5 днів до дати розгляду справи, то відсутні порушення пункту 6 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 № 509 (далі також Порядок № 509).

V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ

В обґрунтування вимог касаційної скарги позивачем зазначено, що суди неправильно застосували норми матеріального та процесуального права.

Скаржник наполягає на порушенні відповідачем пункту 10 Порядку № 295 щодо тривалості проведення інспекційного відвідування.

Стверджує, що судами першої та апеляційної інстанцій проігноровано правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 12 червня 2019 року у справі № 813/3415/18, яка містить правовий аналіз саме обов`язку органу Держпраці повідомляти суб`єкта господарської діяльності про розгляд справи про накладення штрафу.

Звертає увагу, що в порушення правових позицій Верховного Суду повідомлення про розгляд справи позивачу не вручено за 5 (п`ять) днів до дати розгляду справи, а надіслано за 5 днів до дати розгляду (27 лютого 2019 року), хоча рішення про розгляд справи прийнято ще 14 лютого 2019 року. Отже, відповідач надіслав повідомлення про розгляд справи лише через 13 днів після призначення дати розгляду справи.

Водночас зазначає про порушення відповідачем п`ятнадцятиденного строку, встановленого пунктом 4 Порядку № 509, оскільки справа про накладення штрафу розглянута на 19-й день.

Також скаржник стверджує, що не здійснював жодного порушення вимог законодавства про працю, в тому числі, не здійснював фактичного допуску працівників до роботи без оформлення трудового договору. Всі зазначені у Акті інспекційного відвідування особи не були працівниками позивача, з ними було належним чином укладено по одному короткостроковому договору цивільно- правового характеру, а також сплачено винагороду за такими договорами з відповідним нарахуванням та утриманням належних сум податку на доходи фізичних осіб, єдиного соціального військового збору.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач зазначає, що дослідивши надані під час перевірки цивільно- правові договори з громадянами ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 інспектором було встановлено, що вони мають ознаки трудових відносин, оскільки за змістом договорів ніде не зазначено, який саме конкретно результат роботи повинен передати виконавець замовнику, не визначено завдань роботи, її обсягів, видів тощо. Як вбачається зі змісту договору про виконання робіт, працівник самостійно не організовував роботу, виконував її не на власний ризик та розсуд, підпорядковувався відповідним посадовим особам.

Щодо дотримання порядку повідомлення про час та дату розгляду справи про накладення штрафу, відповідач стверджує про надіслання повідомлення про розгляд справи більш ніж за п`ять днів до дати розгляду справи. Звертає увагу, що відповідно до відомостей поштових відправлень рекомендований лист, який відправлявся відповідачем за місцезнаходженням позивача, 01 березня 2019 року знаходився у точці доставки Укрпошти, але дане повідомлення вручено за довіреністю лише 06 березня 2019 року.

Водночас вважає, що обов`язок відповідача повідомити суб`єкта господарювання про розгляд справи обмежується лише надісланням виклику про розгляд справи. Фактичні обставини одержання надісланого виклику знаходяться за межами компетенції суб`єкта владних повноважень та не можуть впливати на розгляд справи про накладення штрафу, оскільки відносини між оператором поштового зв`язку та адресатом знаходяться поза контролем відповідача та не залежить від нього.

VІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Суд оцінив доводи касаційної скарги, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права та дійшов таких висновків.

Так, одним із основних доводів касаційної скарги є неналежне повідомлення відповідачем позивача про розгляд справи про накладення штрафу.

Статтею 259 КЗпП України визначено, що державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України "Про зайнятість населення" визначається Порядком № 509.

Пунктом 2 Порядку № 509 визначено, що штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками, керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад та їх заступниками (далі - уповноважені посадові особи).

Згідно з пунктом 3 Порядку № 509 уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу (далі - справа). Відповідно до пункту 4 Порядку № 509 справа розглядається у п`ятнадцятиденний строк з дня прийняття рішення про її розгляд.

Згідно з пунктом 6 Порядку № 509 про розгляд справи уповноважені посадові особи письмово повідомляють суб`єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п`ять днів до дати розгляду рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.

Одним із ключових питань у справі є виконання відповідачем пункту 6 Порядку № 509, а саме обов`язку державного органу повідомляти особу, яка притягується до відповідальності, про час та місце розгляду справи, а також правові наслідки неповідомлення.

У постанові Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 813/3415/18 викладена наступна правова позиція:

« 34. Особі, до якої застосовуються такі суттєві санкції відповідальності, повинно бути забезпечено право завчасно знати про час та місце розгляду справи. Це право є гарантією реалізації інших прав - на участь в засіданні, висловлення заперечень, надання доказів, захист тощо.

35. Положення п. 6 Порядку № 509 покладає цей обов`язок на уповноважену посадову особу. Зміст цього обов`язку не вичерпується надсиланням тексту відповідного повідомлення, оскільки саме лише надсилання, без отримання, не свідчить про поінформованість особи про час та місце розгляду справи, а отже робить це право недієвим.

36. Для інформування особи про час та місце розгляду справи можуть використовуватися різні способи: рекомендований лист, телеграма, телефакс, телефонограма, особисте вручення повідомлення представникам. Множинність способів повідомлення дозволяє уповноваженій посадовій особі обрати один або декілька способів, які забезпечують поінформованість особи.

37. Відповідно до п. 7 Порядку 509 справу може бути розглянуто без участі такого представника у разі, коли його поінформовано відповідно до пункту 6 цього Порядку і від нього не надійшло обґрунтоване клопотання про відкладення її розгляду. Отже, саме на уповноважену посадову особу покладається обов`язок з`ясувати чи поінформовано особу. При цьому, саме лише надсилання повідомлення (без доказів його отримання) не свідчить про її поінформованість. У разі неналежного поінформування особи, яка притягується до відповідальності, уповноважена особа не може розпочинати розгляд справи.

38. З огляду на це, обов`язок уповноваженої посадової особи письмово повідомляти суб`єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п`ять днів до дати розгляду справи про накладення штрафу вважається виконаним, якщо особа, яка притягується до відповідальності, знає (поінформована) про час та місце розгляду справи за п`ять днів до дати розгляду справи. Обов`язок доказування цієї обставини несе уповноважена посадова особа.»

У межах справи, яка розглядається судами попередніх інстанцій було встановлено, що повідомлення про розгляд справи про накладення штрафу від 27 лютого 2019 року № 4312/19/3213, за змістом якого розгляд справи було призначено на 05 березня 2019 року о 11 год.20 хв., направлено на юридичну адресу позивача 27 лютого 2019 року та отримано представником за довіреністю 06 березня 2019 року.

Водночас скаржник в касаційній скарзі звертає увагу, що саме рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу № КВ177/1488/АВ, за змістом якого розгляд справи призначено на 05 березня 2019 року о 11.00 год., було прийнято 14 лютого 2019 року, тобто за 13 днів до направлення повідомлення.

За такого правого регулювання та встановлених обставин, Верховний Суд наголошує, що направляючи поштове повідомлення в надто скорочені терміни (з 27 лютого 2019 року (в лютому місяці 29 днів) на 05 березня 2019 року) відповідач вже на етапі направлення поштового повідомлення поставив під сумнів можливість позивача бути повідомленим про розгляд справи про накладення штрафу не пізніше ніж за п`ять днів до дати розгляду та підготуватись до розгляду.

Водночас обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій та відзив на касаційну скаргу не містить належних обґрунтувань та пояснень суб`єкта владних повноважень щодо зволікання в повідомленні позивача про розгляд справи на 05 березня 2019 року, беручи до уваги, що саме рішення прийнято 14 лютого 2019 року, а направлено 27 лютого 2019 року. Також відсутня інформація щодо вжиття відповідачем інших можливих заходів щодо повідомлення позивача про час розгляду справи.

Водночас обов`язок уповноваженої посадової особи письмово повідомляти суб`єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п`ять днів до дати розгляду справи про накладення штрафу вважається виконаним, якщо особа, яка притягується до відповідальності, знає (поінформована) про час та місце розгляду справи за п`ять днів до дати розгляду справи. Обов`язок доказування цієї обставини несе уповноважена посадова особа.

Отже, відповідач не довів, що про час розгляду справи про накладення штрафу позивач був поінформований своєчасно. Також на підставі належних та допустимих доказів, досліджених судами, встановлено направлення відповідачем повідомлення про розгляд справи у надто скорочені терміни.

Недотримання строку повідомлення про розгляд справи не є формальним, оскільки призвело до позбавлення позивача права приймати участь у розгляді справи.

Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією висловленою Верховним Судом у постановах від 12 червня 2019 року у справі № 813/3415/18, від 5 серпня 2019 року у справі № 814/2473/17 та від 13 травня 2020 року у справі № 804/5031/17, від 15 січня 2021 року у справі № 1340/3731/18.

Верховний Суд зауважує, що відповідно до пункту 4 Порядку № 509 справа розглядається у п`ятнадцятиденний строк з дня прийняття рішення про її розгляд.

Проте відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, порушено строки розгляду справи про накладення штрафу, оскільки рішення прийнято 14 лютого 2019 року, а справа розглянута 05 березня 2019 року, тобто на 19-й день.

Отже, беручи до уваги, що допущенні відповідачем порушення порядку повідомлення позивача та строку розгляду справи про накладення штрафу не є формальними, постанова про накладення штрафу є протиправною.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви. Зокрема, він є одним з визначальних принципів "доброго врядування" і "належної адміністрації" (встановлення процедури і її дотримання), частково співпадає з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до "якості" закону).

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), № 10373/05, пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), пункту 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), пункту 58, "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), № 32457/05, пункту 40, "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), № 35298/04, пункту 67). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип "належного урядування" може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (наприклад, рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), пункту 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (зазначені вище рішення у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), пункт 53 та "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), пункт 38).

Відповідно до частини першої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Частиною третьою вказаної статті передбачено, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

За таких обставин, коли суди повно і правильно встановили обставини справи, проте неправильно тлумачили закон, який підлягав застосуванню, судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Так позивачем сплачено судовий збір за позовну заяву 5633,56 грн, за апеляційну скаргу 8450,34 грн, за касаційну скаргу 11267,12 грн, всього 25 351,02 грн.

Таким чином поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень підлягає сума у розмірі 25 351,02 грн.

Керуючись статтями 139, 345, 349, 351, 352, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Астра Ком» задовольнити.

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 серпня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2019 року у справі № 640/8301/19 скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Визнати протиправною та скасувати постанову №КВ 177/1488/АВ/ТД/ФС-163 від 05 березня 2019 року про накладення штрафу на суму 375 570 (триста сімдесят п`ять тисяч п`ятсот сімдесят) грн.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Астра Ком» (код ЄДРПОУ 41908594, 04073, м. Київ, просп. С.Бандери,16А) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці у Київській області (04060, місто Київ, вулиця Вавілових, будинок 10, код ЄДРПОУ 39794214) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 25 351(двадцять п`ять тисяч триста п`ятдесят одна) 02 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

Судді Верховного Суду С.М. Чиркін

О.П. Стародуб

В.М. Шарапа