Постанова

від 08.08.2022 по справі 826/20902/14

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 серпня 2022 року

м. Київ

справа №826/20902/14

адміністративне провадження №К/9901/60567/18

№К/9901/65786/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Ханової Р.Ф.,

секретар судового засідання Драга Р.В.,

за участі:

представника позивача Базі Я.О.,

представника відповідача Сороколіт І.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження як суд касаційної інстанції справу №826/20902/14 за адміністративним позовом Дочірнього підприємства "Вайллант Група Україна" до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Державної податкової служби у місті Києві, як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, касаційне провадження у якій відкрито за касаційними скаргами Дочірнього підприємства "Вайллант група Україна" та Головного управління Державної податкової служби у місті Києві, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.02.2018 (суддя Арсірій Р.О.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26.07.2018 (головуючий суддя Лічевецький І.О., судді: Мельничук В.П., Земляна Г.В.),

ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство «Вайллант група Україна» звернулось до адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві, як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Державної податкової служби у місті Києві, як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України, про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №113026552207 та №113126552207 від 15.08.2014.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.02.2015, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.05.2015, у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29.06.2016 скасовано рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позову про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №113126552207 від 15.08.2014. Справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.02.2015 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.05.2015 залишено без змін.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.02.2018 адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано повідомлення-рішення від №113126552207 від 15.08.2014.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.07.2018 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.02.2018 скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 15.08.2014 №113126552207 в частині збільшення Дочірньому підприємству «Вайллант група Україна» грошового зобов`язання у сумі 1' 699' 769грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Дочірнє підприємство «Вайллант група Україна» звернулось з касаційною скаргою до Верховного Суду.

Головне управління Державної податкової служби у місті Києві, не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 10.09.2018 відкрито касаційне провадження №К/9901/60567/18 за касаційною скаргою Дочірнього підприємства «Вайллант група Україна» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.02.2018 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26.07.2018 у справі №826/20902/14.

Ухвалою Верховного Суду від 19.12.2018 відкрито касаційне провадження №К/9901/65786/18 за касаційною скаргою податкового органу на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26.07.2018 у цій справі.

Ухвалою суду від 01.08.2022 здійснено заміну відповідача та третьої особи їх правонаступником - Головним управління Державної податкової служби у місті Києві, як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України. Касаційний розгляд справи призначено у відкритому судовому засіданні на 09.08.2022.

Представник позивача у судовому засіданні подала заяву в порядку статті 143 КАС України, у якій просить долучити заяву до матеріалів справи та вирішити питання щодо розподілу судових витрат, понесених сторонами у цій справі, після ухвалення остаточного рішення Верховним Судом, на підставі згодом наданих доказів.

Ухвалою без виходу до нарадчої кімнати судом вирішено приєднати до матеріалів справи заяву представника позивача, подану в порядку статті 143 КАС України.

Представником позивача підтримано доводи касаційної скарги, наголошено, що для більш ефективного ведення бухгалтерського обліку, сприяння мобільності спеціалістів та підтримання ефективної роботи базових комп`ютерних програм Підприємство придбаває відповідні послуги. Додаткові матеріали, що підтверджують використання послуг, позивач разом з додатковими поясненнями, надав суду апеляційної інстанції. Також, представник позивача уточнила вимоги касаційної скарги, як слідує, позивач просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26.07.2018 в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо скасування податкового повідомлення-рішення від 15.08.2014 №113126552207 про збільшення позивачу податкового зобов`язання з податку на прибуток у сумі 644359,00грн та прийняти нове рішення, яким підтвердити зв`язок таких операцій з господарською діяльністю Дочірнього підприємства «Вайллант група Україна».

Поряд з цим, представник позивача підтримала доводи Підприємства, викладені у відзиві на касаційну скаргу податкового органу.

У судовому засіданні представник відповідача, посилаючись на доводи та вимоги касаційної скарги податкового органу, вказала, що за наслідками перевірки встановлено фіктивність контрагента позивача БВП «Строитель Плюс», зважаючи на вирок щодо засновника та кримінальне провадження щодо директора БВП «Строитель Плюс», що свідчить про нереальність здійснення господарських операцій між сторонами.

Представник відповідача підтримала заперечення податкового органу, наведені у відзиві на касаційну скаргу, відзначила, що за наслідками перевірки зроблено правомірний висновок про непідтвердження належними документами пов`язаності діяльності Підприємства з отриманими послугами.

У судовому засіданні за участі представників сторін, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги позивача, касаційної скарги відповідача, Верховним Судом проголошено вступну та резолютивну частини судового рішення.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, ДПІ в Оболонському районі м.Києва на підставі наказу №1023 від 27.05.2014 та направлень, відповідно до затвердженого плану перевірки, згідно статей 20, 77, 82 Податкового кодексу України проведена планова виїзна перевірка Дочірнього підприємства «Вайллант група Україна» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2011 по 31.12.2013, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 по 31.12.2013.

За результатами перевірки складено акт перевірки від 25.07.2014 №821/26-54-22-02-10/30928566.

Відповідно до висновків, наведених в Акті, перевіркою встановлено порушення Дочірнім підприємством «Вайллант група Україна»:

пп. 14.1.27, пп. 14.1.36 п.14.1 пп.14.1.108 ст. 14, п.137.10 ст.137, п.138.1, п.п.138.1.1 п.138.2 ст.138, пп. 139.1.9 п. п.139.1.3 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України в результаті чого платником занижено податок на прибуток всього у сумі 2'457'388грн.;

п.198.1, 198.3, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого, Підприємством занижено податок на додану вартість на суму 26853грн.

Висновки акту перевірки обґрунтовані тим, що господарські операції між позивачем та БВП «Строитель Плюс», ТОВ «РІП», а також компанією «Vaicon Vaillant Consulting GmbH» є нереальними, відтак, Дочірнє підприємство «Вайллант група Україна» протиправно віднесло до складу податкового кредиту та валових витрат підприємства суми за операціями із зазначеними контрагентами.

Окрім того, під час перевірки Підприємством не надано документів щодо конкретного обґрунтування використання в господарській діяльності отриманих даних послуг від компанії «Vaicon Vaillant Consulting GmbH» (нова назва - «Vaillant Group Business Services GmbH») (Німеччина) а саме, заявки замовника з переліком необхідних інформаційно-консультаційних послуг, звіту від виконавця про перелік наданих консультаційних послуг.

На підставі висновків, викладених у Акті перевірки, з урахуванням рішення ДПІ в Оболонському районі м. Києва про результати розгляду заперечень на Акт перевірки, ДПІ у Печерському районі м. Києва 15.08.2014 винесено податкове повідомлення-рішення:

№113026552207, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 26853,00грн. та нараховано штрафні санкції у розмірі 10401грн.;

№113126552207, яким позивачу визначено грошове зобов`язання з податку на прибуток у розмірі 2'375'008грн. та нараховано штрафні санкції у розмірі 246794грн.

Вважаючи податкові повідомлення-рішення протиправними, Підприємство звернулося до суду з адміністративним позовом про їх скасування.

Рішеннями судів першої та апеляційної інстанції у задоволенні позову відмовлено.

Касаційний суд скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позову про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №113126552207 від 15.08.2014. Справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. В іншій частині судові рішення залишено без змін.

З рішення суду касаційної інстанції слідує, що підставою для збільшення грошового зобов`язання позивача з податку на додану вартість та податку на прибуток стало виявлення під час перевірки:

віднесення до складу податкового кредиту з податку на додану вартість та до складу витрат сум, сплачених ТОВ «РІП» за виконання договору про надання послуг, засновник та директор якого засуджений за вчинення злочину, передбаченого частиною 1 статті 205, частиною 3 статті 358 Кримінального кодексу України;

віднесення до складу витрат сум, сплачених компанії «Vaicon Vaillant Consulting GmbH» за отримані послуги: тренінг для ключових користувачів, технічна підтримка ключових користувачів, управління запитами на авторизацію до програм, технічний аудит якості 3-ю стороною, моніторинг, управління сертифікатами SSL, зустріч з клієнтами, управління релізами, управління системою захисту, підтримка сайта, - за відсутності заявок замовника з переліком необхідних інформаційно-консультаційних послуг, звітів від виконавця про перелік наданих консультаційних послуг;

невключення до складу інших доходів сум, отриманих від БВП «Строитель Плюс», засновника якого визнано винним у вчинені злочину, передбаченого частиною 2 статті 205 Кримінального кодексу України.

Суд вказав, за результатами аналізу договірних відносин, які мали місце між позивачем та ТОВ "РІП", суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про завищення позивачем витрат та податкового кредиту.

Поряд з цим, касаційний суд зазначив, що з метою встановлення правомірності віднесення отриманої позивачем суми до інших доходів, відповідачем має бути доведено джерело отримання відповідних коштів, оскільки БВП «Строитель Плюс» відповідних коштів перерахувати не могло, як таке, що не здійснювало діяльності, а також підтверджено факт непроведення позивачем поставки товару. В іншому випадку, позивачем правомірно оприбутковано зазначені кошти як такі, що отримані за реалізований товар, в результаті чого сплачено податок на прибуток та податок на додану вартість. За таких обставин, висновок судів про правомірність збільшення грошового зобов`язання з податку на прибуток у відповідній частині є передчасним.

Також, колегія суддів не погодилася з висновками судів про відсутність у позивача ділової мети в укладенні договорів про надання послуг з Vaillant Group Business Services GmbH (Німеччина) у зв`язку з ненаданням документів щодо конкретного обґрунтування використання в господарській діяльності отриманих послуг від контрагента, а саме, заявки замовника з переліком необхідних інформаційно-консультаційних послуг, звіту від виконавця про перелік наданих консультаційних послуг. Касаційний суд дійшов висновку, що судами не було досліджено суті зазначених договорів, а саме їх предметів, не встановлено яким чином отримання зазначених у договорах послуг впливає на господарську діяльність позивача та чи можливе здійснення такої господарської діяльності без отримання послуг, зокрема, по технічній підтримці, налагодженню та усуненню несправностей у роботі самостійно розробленого програмного забезпечення. При цьому, колегія суддів зауважила, що положеннями договорів про надання послуг не передбачено складення заявок замовника з переліком необхідних інформаційно-консультаційних послуг та звітів від виконавця про перелік наданих консультаційних послуг. Таким чином, обов`язковому встановленню підлягає наявність у позивача ділової мети при укладанні договорів, з огляду на відсутність названих документів.

За наслідками нового розгляду, рішенням суду першої інстанції позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано повідомлення-рішення від №113126552207 від 15.08.2014, яким позивачу визначено грошове зобов`язання з податку на прибуток у розмірі 2'375'008грн. та нараховано штрафні санкції у розмірі 246794грн.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції дійшов висновку про неправомірність збільшення позивачеві грошового зобов`язання з податку на прибуток за господарськими операціями з БВП «Строитель Плюс». Водночас, Дочірнім підприємством «Вайлант група Україна» не доведено реальність господарських операцій з ТОВ «РІП» та компанією «Vaicon Vaillant Consulting GmbH», а також їх зв`язок з господарською діяльністю позивача. Однак, враховуючи що контролюючим органом на вимогу суду не був наданий розрахунок податкового повідомлення-рішення, окружний адміністративний суд скасував його в повному обсязі.

Постановою апеляційного суду рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 15.08.2014 №113126552207 в частині збільшення Товариству грошового зобов`язання з податку на прибуток в сумі 1' 699' 769,00грн. за основним платежем. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В частині задоволення позову, апеляційний суд виходив з того, що як не заперечується сторонами, отримані від БВП «Строитель Плюс» кошти за поставлені газові котли та комплектуючі, позивач включив до складу доходу від операційної діяльності. Перевіркою не встановлено, що позивач не сплатив із цього доходу податок на прибуток. Той факт, що у подальшому Свідоцтво платника ПДВ БВП «Строитель Плюс» було анульовано, як і те, що директор та засновник контрагента позивача притягались до кримінальної відповідальності не має правового значення у даній ситуації, оскільки відповідно до пункту 135.3 статті 153 ПК України суми, відображені у складі доходів платника податку, не підлягають повторному включенню до складу його доходів. Апеляційний суд вказав, що за таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про протиправність спірного податкового повідомлення-рішення у наведеній частині.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції посилався на те, що висновки контролюючого органу щодо неправомірності віднесення до складу витрат суму на підставі договорів та актів прийому-передачі інформаційно-консультаційних послуг від ОСОБА_1 позивачем фактично не заперечуються, оскільки жодних аргументів з цього питання він не навів у позовній заяві, під час розгляду справи. Крім того, суди дійшли висновку, що позивачем не доведено, що отримані ним за договорами з компанією «Vaicon Vaillant Consulting GmbH» послуги пов`язані з його господарською діяльністю, були використані у процесі такої діяльності та мали на меті отримання економічної вигоди. Суд апеляційної інстанції вважав, що надані на підтвердження товарності угод, укладених з компанією «Vaicon Vaillant Consulting GmbH», документи, є необхідними, проте не достатніми для підтвердження факту використання позивачем послуг у господарській діяльності. Так само, позивачем не доведено що укладання та виконання договорів з компанією «Vaicon Vaillant Consulting GmbH» призвело до зміни у структурі активів та зобов`язань Підприємства. За таких обставин складені акти приймання-передачі послуг не можна вважати документами, які посвідчують факт придбання позивачем послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а тому віднесення відображених у них сум до складу витрат є безпідставним. Таким чином, колегія суддів апеляційного суду погодилась з висновками та мотивуванням суду першої інстанції.

Позивач оскаржив рішення судів у касаційному порядку. В обґрунтування вимог касаційної скарги Підприємство вказує, що суди дійшли неправомірного висновку про відсутність у позивача ділової мети при укладенні договорів з компанією Vaillant Group Bussiness Services GmbH та непов`язаності понесених за такими договорами витрат з господарською діяльністю позивача, у зв`язку з неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме: підпунктів 14.1.27, 14.1.36, 14.1.231 пункту 14.1 статті 14, пункту 138.2 та підпункту 138.10.2 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України.

Підприємство зазначає, що отримання інформаційно-консультаційних послуг є об`єктивною необхідністю будь-якої міжнародної компанії. Для просування своєї продукції в мережі Інтернет, а також для більш ефективного ведення бухгалтерського обліку, сприяння мобільності спеціалістів та підтримання ефективної роботи базових комп`ютерних прогарам Підприємство придбаває відповідні послуги. При цьому, позивач разом з додатковими поясненнями надав суду апеляційної інстанції додаткові матеріали, з яких вбачається, на які саме пристрої встановлювалось програмне забезпечення, яким саме програмним забезпеченням користувався кожен з працівників Підприємства (помісячно протягом часу за який проводилась перевірка). Позивач здійснив калькуляцію приладів, якими користувались працівники Підприємства та на які встановлювалося програмне забезпечення, що обслуговувалося та підтримувалося спеціалістами Vaillant Group Bussiness Services GmbH. Вказані матеріали були належним чином засвідчені ЕЦП адвоката позивача. Як вказує позивач, компанія Vaillant Group Bussiness Services GmbH надавала Підприємству комплекс ІТ-послуг, які поділяються на групи: послуги спрямовані на забезпечення збуту продукції; послуги спрямовані на належне адміністративне забезпечення роботи позивача. Позивач отримував опосередкований економічний ефект від придбаних у компанії Vaillant Group Bussiness Services GmbH послуг, що відповідає природі адміністративних витрат. Завдяки придбанню ІТ-послуг, позивачеві вдалося досягти позитивної динаміки обсягів продажу основних товарних груп позивача та питомої частки ринку. Також, позивач посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 30.10.2018 (провадження К/9901/459/18) щодо змісту поняття розумної економічної причини (ділової мети). З огляду на викладене, позивач вважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій про непов`язаність витрат Підприємства на інформаційно-консультаційні послуги з господарською діяльністю суперечать нормам Податкового кодексу України та практиці Верховного Суду.

Також, позивач зазначає про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, зокрема: статті 123, частини третьої статті 295 КАС України, огляду на необґрунтоване поновлення податковому органу строку на апеляційне оскарження; статей 44, 72, 79, 166 КАС України щодо необґрунтованої відмови у прийнятті додаткових пояснень позивача; частини третьої статті 2, статті 8 КАС України в частині порушення принципу рівності сторін, оскільки суд апеляційної інстанції в одному судовому засіданні відмовив у прийнятті додаткових пояснень позивача, водночас, прийняв службову записку податкового органу про надання розрахунку порушень у розрізі контрагентів. З урахуванням викладеного, позивач просить касаційну скаргу Підприємства задовольнити.

Відповідач скористався правом заперечити проти доводів касаційної скарги позивача. В обґрунтування щодо змісту і вимог касаційної скарги податковий орган відтворює обставини, викладені у акті перевірки щодо господарської діяльності Підприємства з ТОВ «РІП», компанією «Vaicon Vaillant Consulting GmbH», БВП «Строитель Плюс» та цитує нормативно-правове регулювання спірних правовідносин. Відповідач зазначає, що перевіркою зроблено висновок, що операції позивача по взаємовідносинах з ТОВ «РІП» не спричиняють реального настання правових наслідків; перевіркою не підтверджено факт отримання позивачем та використання в господарській діяльності отриманих послуг від «Vaicon Vaillant Consulting GmbH»; перевіркою встановлено, що позивачем неправомірно сформовані валові доходи за рахунок товарів, оскільки не доведено, що товари були реалізовані саме БВП «Строитель Плюс». У відзиві податковий орган просить залишити касаційну скаргу позивача без задоволення.

Поряд з цим, відповідач, не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26.07.2018 у справі №826/20902/14 в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування вимог касаційної скарги позивач вказує на порушення судом матеріального права. Норм права, які, на думку податкового органу, судом апеляційної інстанції порушені при ухваленні оскаржуваного рішення, відповідач не зазначає, посилається на обставини, встановлені проведеною перевіркою та відтворює текст акту перевірки, з якого слідує, що позивач допустив порушення податкового законодавства з огляду на те, що операції між позивачем та БВП «Строитель Плюс», ТОВ «РІП» та компанією «Vaicon Vaillant Consulting GmbH» є нереальними, а зобов`язання по договору не підтверджені доказами про їх виконання, а отже позивачем протиправно віднесено до складу податкового кредиту та валових витрат підприємства суми за операціями із зазначеними контрагентами.

У свою чергу, позивачем подано до суду відзив на касаційну скаргу. Підприємство не погоджується з доводами відповідача, з огляду на їх необґрунтованість. Як зауважує позивач, касаційна скарга податкового органу не відповідає вимогам абзацу 4 частини другої статті 330 КАС України, оскільки не містить посилань на те, які саме порушення норм матеріального чи процесуального права допустив суд апеляційної інстанції. Крім того, позивач вважає, що у зв`язку з неналежним оформленням касаційної скарги, остання підлягала поверненню скаржнику. У відзиві позивач просить залишити касаційну скаргу відповідача без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції в частині правовідносин Підприємства з БВП «Строитель Плюс» - без змін.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційних скарг, перевіряючи дотримання судами норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга Підприємства, касаційна скарга податкового органу не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Дочірнє Підприємство «Вайллант Група Україна» є дочірнім підприємством зі 100% іноземними інвестиціями німецької компанії "Vaillant Group".

Позивач здійснює оптовий продаж обладнання торгових марок Vaillant, Protherm та Saunier Duval дилерам, які організовують реалізацію продукції через свої мережі кінцем споживачам. Додатковим напрямком діяльності Дочірнього підприємства «Вайллант Група Україна» є організація сервісного обслуговування обладнання.

Як вбачається, у цій справі, з урахуванням висновків Вищого адміністративного суду України, під час нового розгляду встановленню підлягали господарські правовідносини з Vaillant Group Business Services GmbH (Німеччина), наявність у позивача ділової мети при укладанні договорів про надання послуг, з огляду на ненадання документів щодо конкретного обґрунтування використання в господарській діяльності отриманих послуг від контрагента.

Перевіркою податкового органу встановлено віднесення до складу витрат сум, сплачених компанії «Vaicon Vaillant Consulting GmbH» (нова назва - «Vaillant Group Business Services GmbH») (Німеччина) за отримані послуги: тренінг для ключових користувачів, технічна підтримка ключових користувачів, управління запитами на авторизацію до програм, технічний аудит якості 3-ю стороною, моніторинг, управління сертифікатами SSL, зустріч з клієнтами, управління релізами, управління системою захисту, підтримка сайта.

Як вважав податковий орган, позивачем не надано документів, які б повністю розкривали зміст та обсяг господарських операцій з компанією «Vaicon Vaillant Consulting GmbH», а також їх зв`язок з діяльністю Дочірнього підприємства «Вайлант група Україна», за відсутності заявок замовника з переліком необхідних інформаційно-консультаційних послуг, звітів від виконавця про перелік наданих консультаційних послуг.

Судами попередніх інстацій встановлено, що між Дочірнім підприємством «Вайлант група Україна» та компанією «Vaicon Vaillant Consulting GmbH» укладено договори №VGL 11/0212 від 01.01.2011, №VGL 11/0252 від 01.01.2011 про надання позивачеві послуг (тренінг для ключових користувачів, технічна підтримка ключових користувачів, управління запитами на авторизацію до програм, технічний аудит якості 3-ю стороною, моніторинг, управління сертифікатами SSL, зустріч з клієнтами, управління релізами, управління системою захисту, підтримка сайта, обслуговування інформаційно-технологічної інфраструктури, виконання послуг у сфері ІТ). Перелік та обсяги фактично наданих послуг визначається Сторонами у актах приймання-передачі послуг.

На підставі цих договорів позивачем були сформовані витрати у загальній сумі 1'233'373грн.

Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно з пунктом 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

За змістом підпункту 138.1.1 пункту 138.1 названої статті ПК України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

За приписами пункту 138.8 ст. 138 ПК України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов`язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За приписами підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з частиною другою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Судами враховано, що правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв`язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг.

Як вказали суди, на підтвердження товарності угод, укладених з компанією «Vaicon Vaillant Consulting GmbH», позивачем було надано копії: договорів, додатків та додаткових угод до них, актів приймання-передачі послуг, рахунків.

Апеляційний суд вважав, що зазначені документи є необхідними, проте не достатніми для підтвердження факту використання ДП «Вайлант група Україна» послуг у господарській діяльності.

Поряд з цим, позивач вказував, що розширення функціональних можливостей сайту дозволили забезпечити позитивну динаміку продажу основних товарних груп позивача. Придбання ІТ послуг сприяло збільшенню обсягів реалізації з 996 одиниць у 2011 році до 1898 у 2014 навісних конденсаційних котлів, що призвело до зростання питомої частки компанії на ринку. Незначне зменшення обсягів реалізації у 2015 порівняно з 2014 було викликано загальним економічним спадом. Також, завдяки придбанню вказаних ІТ, починаючи з 2011 року, позитивна динаміка обсягів продажу Підприємства забезпечила збільшення прибутку і, як наслідок, збільшення сум податків, які були сплачені. Таким чином, на думку позивача, послуги отримані від компанії Vaicon Vaillant Consulting GmbH призвели до досягнення Підприємством ділової мети, а саме отримання прибутку за результатом його господарської діяльності.

Суд першої інстанції зазначив, що під час нового розгляду справи, позивачем, незважаючи на зауваження судів, не надано належних доказів, з яких можливо прослідкувати зміни в активах позивача та встановити, що валові витрати позивача спрямовувались на поліпшення основних фондів при здійсненні своєї господарської діяльності. Посилання Дочірнього підприємства «Вайлант група Україна» на позитивну динаміку росту доходу підприємства, не взято судом до уваги, оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження наявності зв`язку між такими показниками та отриманими послугами від компанії, що входить до групи «Vaillant».

Крім того, судами попередніх інстанцій зауважено, що позивачем не доведена необхідність в отриманні послуг, так само, як і те, що укладання та виконання договорів з компанією «Vaicon Vaillant Consulting GmbH» призвело до зміни у структурі зобов`язань Дочірнього підприємства «Вайлант група Україна».

Суд апеляційної інстанції констатував, що за таких обставин складені акти приймання-передачі послуг не можна вважати документами, які посвідчують мету придбання послуг у межах господарської діяльності платника податку, а тому віднесення відображених у них сум до складу витрат є безпідставним.

Відтак, судами досліджено суть договорів, їх предметів, у свою чергу, позивачем не доведено, яким чином отримання ІТ-послуг впливає на господарську діяльність позивача та неможливість здійснення такої господарської діяльності без отримання послуг, зокрема, але не виключно, по технічній підтримці, налагодженню та усуненню несправностей у роботі самостійно розробленого програмного забезпечення.

З урахуванням викладеного, касаційний суд дійшов висновку, що доводи касаційної скарги Підприємства не підтверджують неправильне застосуванням судами норм матеріального права, а саме: підпунктів 14.1.27, 14.1.36, 14.1.231 пункту 14.1 статті 14, пункту 138.2 та підпункту 138.10.2 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України.

Крім того, з оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції слідує, що позивачем надавались додаткові документи у вигляді інформації стосовно кількості пристроїв (персональних комп`ютерів, ноутбуків, лептопів, смартфонів та інших пристроїв) та програмного забезпечення, що використовувалося Дочірнім підприємством «Вайлант група Україна» в якості доказів наявності у позивача ділової мети при укладенні договорів з компанією Vaillant Group Bussiness Services GmbH та пов`язаності понесених за такими договорами витрат з господарською діяльністю позивача.

Суд відзначив, у друкованому вигляді названа інформація сформована у вигляді таблиці, інформація на DVD-r диску - файли створені у програмі Microsoft Excel.

Поряд з цим, суд апеляційної інстанції врахував, що зазначені докази подані під час розгляду справи у порядку апеляційного оскарження.

Апеляційний суд констатував, що в порушення вимог частини четвертої статті 308 КАС України, якою встановлено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, - позивач жодним чином не обґрунтував неможливість їх подання до суду першої інстанції.

Доводів щодо виконання позивачем умов, передбачених приписами частини четвертої статті 308 КАС України, які полягають у наданні доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від учасника справи, для можливості прийняття судом апеляційної інстанції доказів, що не були подані до суду першої інстанції, у касаційній скарзі не наведено. Таким чином, не знайшли свого підтвердження доводи позивача щодо необґрунтованої відмови у суді апеляційної інстанції в прийнятті додаткових пояснень позивача.

Посилання позивача у касаційній скарзі на порушення судом апеляційної інстанції принципу рівності сторін, оскільки суд апеляційної інстанції відмовив у прийнятті додаткових пояснень позивача, водночас, прийняв службову записку податкового органу про надання розрахунку порушень у розрізі контрагентів, суд касаційної інстанції не може визнати обґрунтованим. Як слідує, службова записка податкового органу не розкриває характер спірних правовідносин і не встановлює факти. Водночас, позивач вважав, що ним подано докази, які підтверджують ділову мету та факти пов`язаності витрат Підприємства на інформаційно-консультаційні послуги з господарською діяльністю.

Поряд з цим, Суд вважає необхідним наголосити, що, виходячи з окреслених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту.

Також, однією з підстав для скасування рішення суду апеляційної інстанції, позивач вказує необґрунтоване поновлення податковому органу строку на апеляційне оскарження.

Позивач справедливо посилається на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 19.06.2018 у справі №196/1182/16-а, де Суд вказав, що повернення апеляційної скарги не позбавляє особу права повторно звернутися з апеляційною скаргою. Проте строки на апеляційне оскарження автоматично не можуть бути поновленими. Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.

Доводи позивача, що подання апеляційної скарги неуповноваженою особою, не є поважною підставою пропуску строку звернення до суду, також узгоджуються з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 12.11.2019 у справі №520/3705/19.

Разом з тим, ці доводи Підприємства не можна вважати такими, що дають підстави для скасування судового рішення, оскільки відповідно до положення частини другої статті 351 КАС України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень визначаються статтею 242 КАС України, відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Заявником касаційної скарги обґрунтованих доводів, що підтверджують ухвалення незаконного судового рішення не наведено і не доведено. Таким чином, підстав для задоволення касаційної скарги Підприємства судом касаційної інстанції не встановлено.

Також, у справі, що розглядається, з урахуванням висновків Вищого адміністративного суду України, під час нового розгляду судами необхідно було з`ясувати правомірність віднесення отриманої позивачем суми до інших доходів у правовідносинах з БВП «Строитель Плюс».

Відповідно до розрахунку грошових зобов`язань за податковим повідомленням-рішенням №113026552207 від 15.08.2014 внаслідок висновку про безтоварність господарських операцій з БВП «Строитель Плюс» позивачеві збільшено суму грошового зобов`язання із сплати податку на прибуток на 1'699'769грн.

Підпункт 14.1.56 пункту 14.1 статті 14 ПК України (у редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) визначає доходи як загальну суму доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України установлено, що об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 135.1 статті 135 ПК України доходи, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Згідно пункту 135.2 названої статті ПК України доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

За змістом наведених правових норм для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток доходи мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операцій, яка є підставою для формування податкового обліку платника.

З матеріалів справи вбачається, що між Дочірнім підприємством «Вайллант група Україна» та БВП «Строитель Плюс» укладено договір поставки товару від 01.02.2011 №012/124.

На виконання вищезазначеного договору Дочірнім підприємством «Вайллант група Україна» виписано на адресу БВП «Строитель Плюс» видаткові накладні на загальну суму - 7'390'298,59 грн., та податкові накладні на загальну суму 7'390'326,37грн. у т.ч. ПДВ 1'231'721,06грн.

В підтвердження реальності здійснення господарських операцій із зазначеним контрагентом позивач надав суду копії первинних документів, а саме: договір, податкові та видаткові накладні, специфікації; рахунки-фактур, тощо.

Також, позивачем надано суду пояснення стосовно товарно-транспортних накладних та гарантійних талонів або сервісних книжок.

Відповідно умов Договору поставки, транспортування (перевезення) товару здійснюється за рахунок Покупця. Позивачем було укладено договір про надання складських послуг №І/20100831/150 від 31.08.2010 з ТОВ «ФІГЕ Україна», копії якого містяться в матеріалах справи. Як повідомив позивач, згідно даного договору фактичне зберігання та відвантаження продукції здійснювалось зі складу вказаної компанії за адресою: Київська область, м. Бориспіль, вул. Запорізька, 28. Продукція передавалась представнику БВП «Строитель Плюс» зі складу, позивач не здійснював транспортування продукції та не замовляв послуг з перевезення. Отримання товару здійснювалась БВП «Строитель Плюс» на умовах самовивозу зі складу за вказаною вище адресою, а тому товарно-транспортні накладні у позивача відсутні.

Гарантійні талони та сервісні книжки, позивач не надав суду, оскільки, як він пояснив, ці документи передано БВП «Строитель Плюс» (а також кінцевому покупцю) разом з обладнанням та були укомплектовані в упаковці.

Також повідомив, що в подальшому, після реалізації БВП «Строитель Плюс» обладнання кінцевому Покупцю технічна підтримка здійснювалась через авторизовані сервісні служби партнерів, з якими були укладені окремі договори сервісно-технічного обслуговування. Позивач додав перелік обслуговуючих компаній, з якими було укладено договір СТО обладнання і які вперше ввели обладнання реалізоване БВП «Строитель Плюс» в експлуатацію.

Позивач також надав суду копію наказу підприємства та акту про вилучення для знищення документів від 06.02.2015 №3, відповідно до яких знищено документи про виконання робіт введення в експлуатацію обладнання. Також, пояснив, що відновити дані документи наразі немає можливості оскільки компанії партнерів знаходяться в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі, які є окупованими територіями.

Поряд з цим, підставою для збільшення грошового зобов`язання позивача податку на прибуток слугувало виявлення під час перевірки, що засновника БВП «Строитель Плюс» визнано винним у вчинені злочину, передбаченого частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України.

Як з`ясовано, між Державним підприємством «Вайллант група Україна» в особі генерального директора Кай-Уве Квайзера та фінансового директора ОСОБА_2 , які діють на підставі статуту (Постачальник) та БВП «Строитель Плюс» (Покупець) в особі директора ОСОБА_3 укладено договір поставки товару №012/124 від 01.02.2011.

Податковим органом в ході перевірки використано відомості, шо містяться в акті ДПІ у м.Сімферополі від 09.01.2013 №111/22-1/35053234 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «Мідас-2007» з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам, у тому числі, з БВП «Строитель-плюс».

Згідно з постановою слідчого ОВС ГСУ ДПС України від 02.04.2012, винесеної в рамках кримінальної справи №69-0146, встановлено, що кримінальна справа порушена відносно, у тому числі, директора БВП «Строитель-плюс» ОСОБА_3 , у тому числі, гр. ОСОБА_4 за фактами фіктивного підприємництва - створення та придбання суб`єктів підприємницької діяльності, зокрема: ПП «Ротонда Торг», ПП «Габарит-груп», з метою прикриття незаконної діяльності, яка полягала в сприянні директору ТОВ «Союз КДС» в мінімізації ним податкових зобов`язань, за ознаками злочинів, передбачених статями 205, 212 Кримінального кодексу України.

Відповідно до вироку Київського районного суду м. Сімферополя у справі №123/3318/13-К по обвинуваченню гр. ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого статтею 205 Кримінального кодексу України, встановлено, що гр. ОСОБА_4 впродовж 2009-2010 років, за попередньою змовою з іншими особами діючи умисно здійснювала злочинну діяльність щодо створення та придбання СГД (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності цих осіб. З цією метою, без наміру здійснювати підприємницьку діяльність, здійснила реєстрацію ряду СПД засновником яких вона була особисто, у тому числі, ТОВ БВП «Строитель - плюс». Підсудна повністю визнала свою провину у вчиненому злочині, суд затвердив угоду про визнання винуватості, укладену між нею та прокурором.

На підставі зазначеного, податковий орган дійшов висновку, що фінансово-господарська діяльність БВП «Строитель Плюс» здійснюється поза межами правового поля. Фінансово-господарські взаємовідносини БВП «Строитель Плюс» з контрагентами-постачальниками та контрагентами-покупцями є такими, що вчинені без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами.

Разом з тим, згаданим вироком встановлено, що гр. ОСОБА_4 впродовж 2009-2010 років вчиняла протиправне діяння, кваліфіковане за статтею 205 Кримінального кодексу України.

Як слідує з акту перевірки, між сторонами у 2011 році укладено договір поставки товару. При цьому, засновником та директором контрагента був (є) ОСОБА_3 , яким підписано первинні документи.

Під час розгляду справи судами та у суді касаційної інстанції представник відповідача не обґрунтував своїх висновків про нереальність вчинення господарських операцій між позивачем та БВП «Строитель Плюс», вчинення їх без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами, а лише множинно констатував наявність звироку щодо гр. ОСОБА_4 .

Поряд з цим, відповідач посилався на наявність кримінального провадження, порушеного, у тому числі, щодо ОСОБА_3 за ознаками злочинів, передбачених статями 205, 212 Кримінального кодексу України.

У справі, що розглядається, представник відповідача у суді касаційної інстанції уточнила, що кримінальне провадження порушено у 2009 році.

Суд вказує, що податковим органом не надано до суду інформацію щодо результатів досудового розслідування, відомості про наявність обвинувального висновку, винесеного вироку у кримінальному провадженні.

Суд констатує, що контролюючий орган не підтвердив своєї позиції про наявність протиправної мети позивача при вчиненні правочинів належними доказами чи відповідними судовими рішеннями. Висновки відповідача, викладені в акті перевірки, спростовуються фактичними обставинами, встановленими судами та наданими доказами під час розгляду справи.

Відповідно до приписів КАС України усі учасники адміністративного процесу є рівними перед законом і судом, а розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню; з`ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів.

Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суд згідно статті 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Як вбачається, викладаючи висновки в акті перевірки, відповідач належними доказами, в розумінні статті 70 КАС України, не довів в судовому засіданні обставин, що мали наслідком виникнення припущень у відповідача про нереальність операцій, що слугувало підставою для збільшення грошового зобов`язання позивача податку на прибуток у господарських правовідносинах з БВП «Строитель Плюс».

Водночас, суд відзначає, що як не заперечується сторонами, отримані від БВП «Строитель Плюс» кошти за поставлені газові котли та комплектуючі Дочірнє підприємство «Вайлант група Україна» включило до складу доходу від операційної діяльності.

Також, перевіркою не встановлено, що позивач не сплатив із цього доходу податок на прибуток.

З оскаржуваних судових рішень слідує, що відповідачем на вимогу суду не доведено, що джерело отримання відповідних коштів позивачем є протизаконним, не підтверджено факт безтоварності поставки. При цьому, податковим органом під час нарахування податку на прибуток на всю суму коштів, отриману позивачем від БВП «Строитель Плюс» не зазначено, яким чином враховано сплачений позивачем податок на прибуток.

У справі встановлено, що позивачем оприбутковано зазначені кошти як такі, що отримані за реалізований товар, в результаті чого сплачено податок на прибуток та податок на додану вартість. За результатами виконання договору поставки товару від 01.02.2011 №012/124 позивач сплатив податок на прибуток з оподатковуваного доходу, отриманого за наслідками проведення господарської операції.

Суд касаційної інстанції з урахуванням вказаного, дійшов висновку, що контролюючим органом не наведено доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені належними документами, а також не представлено відповідачем доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Доводи податкового органу, викладені у касаційній скарзі, висновків судів не спростовують, а фактично обґрунтовані тільки посиланням на обставини, викладені в акті перевірки. Ці обставини були перевірені судами першої та апеляційної інстанцій з дослідженням в судовому процесі доказів, на підставі оцінки яких судами зроблено правильні висновки щодо їх необґрунтованості.

З огляду на викладене, касаційна скарга податкового органу не підлягає задоволенню.

За правилами статті 341 КАС встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Як встановлено пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись статтями 344, 349, 350, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Вайллант Група Україна" залишити без задоволення.

Касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26.07.2018 у справі №826/20902/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

-------------------

-------------------

-------------------

В.В. Хохуляк

Л.І. Бившева

Р.Ф. Ханова

Судді Верховного Суду