Постанова

від 10.08.2022 по справі 0340/1641/18

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 0340/1641/18

касаційне провадження № К/9901/5307/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Ханової Р.Ф., Хохуляка В.В.,

розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЦЕНТУРІОН-ДІСТРІБЮШИН» (далі - Товариство) на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 18.10.2018 (суддя Мачульський В.В.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21.01.2019 (головуючий суддя - Пліш М.А., судді - Судова-Хомюк Н.М., Шинкар Т.І.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЦЕНТУРІОН-ДІСТРІБЮШИН» до Державної фіскальної служби України (далі - ДФС України), Головного управління ДФС України у Волинській області (далі - Управління) про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити дії,

У С Т А Н О В И В:

17.08.2018 Товариство звернулось до суду з позовом до ДФС України та Управління (в редакції ухвали Волинського окружного адміністративного суду від 20.09.2018 про залучення другого відповідача) про визнання протиправними та скасування рішень комісії ДФС України про відмову в реєстрації податкових накладних від 12.02.2018 №592262/41048714, №592263/41048714, від 23.03.2018 №616267/41048714, №616277/41048714, №616271/41048714, №616298/41048714, №616570/41048714, №616520/41048714, №616487/41048714, від 31.05.2018 №749271/41048714, від 23.03.2018 №616575/41048714, №616581/41048714, №616531/41048714, №616586/41048714, №608230/41048714, №608231/41048714; зобов`язання відповідача зареєструвати податкові накладні від 30.11.2017 №534, №535, №309, №565, №566, №567, №606, №607, №608, від 23.11.2017 №115, від 30.11.2017 №461, №548, №577, №578, №649, №650 в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН).

Волинський окружний адміністративний суд ухвалою від 18.10.2018, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21.01.2019, позовну заяву Товариства в частині визнання протиправними та скасування рішень комісії ДФС України, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в ЄРПН або відмову в такій реєстрації від 12.02.2018 №592262/41048714, №592263/41048714 та від 23.03.2018 №608230/41048714, №608231/41048714, рішень комісії Управління, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в ЄРПН або відмову в такій реєстрації від 23.03.2018 №616267/41048714, №616277/41048714, №616271/41048714, №616298/41048714, №616570/41048714, №616520/41048714, №616487/41048714, №616575/41048714, №616581/41048714, №616531/41048714, №616586/41048714 та зобов`язання ДФС України зареєструвати в ЄРПН податкові накладні від 30.11.2017 №534, №535, №309, №565, №566, №567, №606, №607, №608, №461, №548, №577, №578, №649, №650, складені Товариством, залишив без розгляду на підставі пункту 8 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Постановляючи ухвалу про залишення позову без розгляду в частині, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач скористався досудовим порядком вирішення спору шляхом подання скарг до Комісії з питань розгляду скарг про оскарження рішень Комісії про відмову у реєстрації податкових накладних. За результатами розгляду скарг Товариства Комісія з питань розгляду скарг 27.02.2018 та 05.04.2018 прийняла рішення, якими скарги Товариства залишила без задоволення, а рішення - без змін. Суд установив, що рішення Комісії з питань розгляду скарг Товариство отримало 02.03.208 (засобами поштового зв`язку) та 10.04.2018 (засобами електронного поштового зв`язку). Отже, суд першої інстанції дійшов висновку, що звертаючись до суду із позовом 17.08 2018 в частині визнання протиправними та скасування рішень від 12.02.2018 №592262/41048714, №592263/41048714 та від 23.03.2018 №608230/41048714, №608231/41048714 та від 23.03.2018 №616267/41048714, №616277/41048714, №616271/41048714, №616298/41048714, №616570/41048714, №616520/41048714, №616487/41048714, №616575/41048714, №616581/41048714, №616531/41048714, №616586/41048714 та зобов`язання ДФС України зареєструвати в ЄРПН податкові накладні від 30.11.2017 №534, №535, №309, №565, №566, №567, №606, №607, №608, №461, №548, №577, №578, №649, №650, пропустив тримісячний строк звернення до суду, передбачений частиною четвертою статті 122 КАС України. Також суд вказав, що Товариство не заявляло клопотань про поновлення строку звернення до суду.

Товариство оскаржило ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 18.10.2018 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21.01.2019 до Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, який ухвалою від 27.02.2019 відкрив касаційне провадження у даній справі та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи невідповідність ухвалених у справі судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій нормам матеріального та процесуального права, Товариство посилається на те, що посилається на те, що: положення в інших законах щодо строків звернення до суду мають пріоритет над приписами статті 122 КАС України, з огляду на що до спірних правовідносин повинні застосовуватися положення пункту 56.18 статті 56 Податкового кодексу України (далі - ПК України), яким передбачено, що з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення, тобто у межах 1095 днів.

У запереченні на касаційну скаргу Управління просить суд відмовити у її задоволенні, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

ДФС України не скористалась своїм процесуальним правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 29.07.2022 закінчив підготовку справи до касаційного розгляду, визнав за можливе проведення касаційного розгляду справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами і призначив справу до розгляду в порядку письмового провадження з 02.08.2022.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Установлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб`єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень.

Загальні норми процедури судового оскарження в рамках розгляду публічно-правових спорів регулюються КАС України.

Частиною першою статті 122 КАС України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з абзацом першим частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини четвертої статті 122 КАС України якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов`язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень. Якщо рішення за результатами розгляду скарги позивача на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень не було прийнято та (або) вручено суб`єктом владних повноважень позивачу у строки, встановлені законом, то для звернення до адміністративного суду встановлюється шестимісячний строк, який обчислюється з дня звернення позивача до суб`єкта владних повноважень із відповідною скаргою на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

Отже, КАС України передбачає можливість установлення іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, а також спеціального порядку обчислення таких строків. Такі спеціальні строки мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним строком звернення до адміністративного суду, визначеним частиною другою статті 122 цього Кодексу, а також скороченими строками, визначеними частиною четвертою статті 122 КАС України.

Відносини у сфері оподаткування, права та обов`язки платників податків і зборів, компетенцію контролюючих органів, повноваження та обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.

Спеціальною нормою, яка встановлює порядок оскарження рішень контролюючих органів, є стаття 56 ПК України. З її змісту вбачається, що у платника податків є право розсуду в обранні адміністративного та/або судового порядку оскарження такого рішення після його отримання. Обрання платником податків в першу чергу адміністративного порядку оскарження рішення не виключає можливості надалі звернутися до суду з відповідним позовом, що визнається досудовим порядком вирішення спору. Водночас якщо після отримання рішення контролюючого органу платник податків звертається до суду з позовом, його право на адміністративне оскарження такого рішення втрачається.

Пунктом 56.18 статті 56 ПК України визначено, що з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення.

Відповідно до пункту 56.19 статті 56 ПК України у разі коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов`язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.

Зі змісту пунктів 56.2, 56.3, 56.17 статті 56, пункту 57.3 статті 57 ПК України вбачається, що процедура адміністративного оскарження рішення про визначення грошового зобов`язання або будь-якого іншого рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, розпочинається з дня подання скарги до контролюючого органу вищого рівня, яка засвідчує безпосередню незгоду платника з таким рішенням, і закінчується настанням однієї з подій, передбачених пунктом 56.17 статті 56 ПК України. Строк для подачі первинної скарги за загальним правилом становить 10 календарних днів, що настають за днем отримання платником податків рішення про визначення грошового зобов`язання або будь-якого іншого рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України.

У цій справі процедура адміністративного оскарження закінчилася днем отримання позивачем рішень Комісії з питань розгляду скарг (підпункт 56.17.3 пункту 56.17 статті 56 ПК України).

Оцінюючи аргументи позивача щодо необхідності застосування до спірних правовідносин положень пункту 56.18 статті 56 ПК України, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду вказує, що граматичне тлумачення змісту пункту 56.18 статті 56 ПК України дає підстави для висновку, що вказана норма не встановлює процесуальних строків звернення до суду. Абзац перший цієї норми презюмує право платника податків використати судовий порядок оскарження відповідного рішення контролюючого органу та встановлює момент виникнення права на відповідне оскарження - з моменту отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу. Також він передбачає, що при реалізації такого права необхідно враховувати строки давності, установлені статтею 102 ПК України. При цьому мова йде не тільки про строки, згадані в абзаці першому пункту 102.1 цієї статті.

Пунктом 102.1 статті 102 ПК України встановлено, що контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку. У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов`язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку.

Отже, вказана норма містить приписи щодо наявності різних строків давності (як 1095 днів, так і 2555 днів у певних правовідносинах).

Пунктом 102.2 статті 102 ПК України визначені випадки, коли грошове зобов`язання може бути нараховане або провадження у справі про стягнення такого податку може бути розпочате без дотримання строку давності, визначеного в абзаці першому пункту 102.1 цієї статті.

Аналіз статті 102 ПК України дає підстави для висновку, що після закінчення визначеного у ній строку давності питання вирішення спору, зокрема, щодо правомірності податкового повідомлення рішення взагалі не може бути поставлене перед контролюючим органом вищого рівня або судом.

Отже, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду вважає, що зазначений у пункті 102.1 статті 102 ПК України строк є саме строком давності, який має матеріально-правову природу, а тому не може бути одночасно і процесуальним строком звернення до суду. Між правовою природою матеріально-правового строку давності в податкових правовідносинах та процесуального строку звернення до адміністративного суду є сутнісна різниця, а тому помилковим є ототожнення їх призначення при використанні.

Крім того, зміст правовідносин щодо правомірності податкових повідомлень-рішень та/або інших рішень контролюючого органу, якими цим органом платнику податків визначаються грошові зобов`язання, свідчить про те, що вони об`єктивно не можуть існувати як спірні протягом 1095 днів (або у відповідних випадках 2555 днів) з дня отримання відповідного податкового повідомлення-рішення.

Зазначене обґрунтовується, зокрема, обов`язком сплатити визначені контролюючим органом грошові зобов`язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу (пункт 57.3 статті 57 ПК України). У разі оскарження податкового повідомлення-рішення в судовому порядку грошові зобов`язання вважаються неузгодженими до набрання законної сили відповідним рішенням суду (абзац четвертий пункту 56.18 статті 56 ПК України).

Сума узгодженого грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання, є податковим боргом у розумінні ПК України (підпункт 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

З дня виникнення податкового боргу майно платника опиняється у специфічному правовому режимі обмеження, яке встановлюється статтями 88- 89 ПК України, що має свої правові наслідки. Зокрема, із цього дня майно платника податків опиняється у податковій заставі, яка поширюється на будь-яке його майно (за винятком установлених законодавством обмежень (випадків).

Крім того, у разі несплати узгодженої суми грошового зобов`язання в установлені законодавством короткі строки контролюючий орган наділяється правом вживати заходи задля забезпечення їх сплати (заходи примусу). Першим етапом вжиття таких заходів є направлення платникові податків податкової вимоги (стаття 59 ПК України), а вже через 60 днів з дня її надіслання (вручення) контролюючий орган набуває право на стягнення коштів платника податків та продаж його майна, яке перебуває в податковій заставі (пункт 95.2 статті 95 ПК України).

Тобто у разі невиконання платником податків обов`язку щодо своєчасної сплати узгодженої суми податкового зобов`язання контролюючий орган з огляду на компетенцію, встановлену нормами ПК України, здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків, зокрема, шляхом виявлення джерел погашення податкового боргу та контролю за дотриманням платником податків черговості погашення податкового боргу згідно із черговістю його виникнення.

Також ПК України встановлює відповідальність платників податків у разі порушення строків сплати грошових зобов`язань (стаття 126 ПК України).

Отже, численні юридичні наслідки, які з огляду на положення ПК України виникають або можуть виникнути внаслідок реалізації контролюючим органом своїх повноважень та обов`язків, після того, як визначене контролюючим органом грошове зобов`язання набуло статусу узгодженого, настають у значно менший строк, ніж 1095 днів. Тому надання такого строку для звернення до суду з вимогою про оскарження податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу щодо визначення грошового зобов`язання створювало б непропорційність між застосованими засобами та поставленою метою, зокрема, щодо обсягу прав і обов`язків як платників податків, так і контролюючих органів. Зокрема така непропорційність здатна створити стан невизначеності щодо легітимності дій контролюючого органу, вчинених у законний спосіб у межах строку давності, встановленого статтею 102 ПК України, оскільки після звернення платника податків з відповідним позовом до суду раніше узгоджені грошові зобов`язання стають неузгодженими.

У зв`язку з наведеним право ініціювати в судовому порядку спір щодо правомірності податкових повідомлень-рішень та/або інших рішень контролюючого органу про нарахування грошового зобов`язання об`єктивно не може існувати протягом 1095 днів, оскільки така тривалість порушує принцип правової визначеності як одного з основних елементів верховенства права, а також не забезпечує досягнення мети й завдань функціонування податкової системи.

Враховуючи викладене, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду вважає помилковим твердження скаржника про те, що як за загальним правилом, так і у разі попереднього адміністративного оскарження рішення про визначення грошового зобов`язання або будь-якого іншого рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, строк звернення до суду становить 1095 днів відповідно до положень пункту 56.18 статті 56 ПК України, оскільки ця норма права не встановлює процесуальних строків, а лише закріплює право платника податків на оскарження податкового повідомлення-рішення чи іншого рішення в суді в будь-який момент після його отримання із застереженням про те, що реалізація такого права за загальним правилом стає неможливою поза строками давності, які закріплені в статті 102 ПК України. Також ця норма закріплює обмеження на позасудовий порядок оскарження відповідних рішень податкового органу, у разі їх оскарження в судовому порядку, та визначає зміну правового стану грошового зобов`язання на неузгоджене.

Водночас пункт 56.19 статті 56 ПК України прямо встановлює строк для звернення до суду у разі застосування платником податку досудового порядку оскарження податкового повідомлення-рішення чи іншого рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов`язання, і цей строк становить один місяць від наступного дня після закінчення процедури адміністративного оскарження.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду від 26.11.2020 у справі № 500/2486/19.

У межах здійсненого Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду касаційного перегляду судових рішень установлено, що суди попередніх інстанцій, залишаючи без розгляду позовну заяву в частині позовних вимог на підставі пункту 8 частини першої статті 240 КАС України, правильно застосували норми права, що регулюють спірні правовідносини, оскільки позивач, звернувшись до суду лише 17.08.2018, пропустив строк звернення до суду і поважних причин такого пропуску не повідомив. Не зазначено таких причин і в касаційній скарзі.

Враховуючи викладене вище, касаційна скарга Товариства підлягає залишенню без задоволення, а ухвала Волинського окружного адміністративного суду від 18.10.2018 та постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21.01.2019 - без змін.

Керуючись пунктом 1 частини 1 статті 349, статті 350, частинами 1, 5 статті 355, статтями 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЦЕНТУРІОН-ДІСТРІБЮШИН» залишити без задоволення, а ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 18.10.2018 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21.01.2019 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева Р.Ф. Ханова В.В. Хохуляк