Постанова

від 09.08.2022 по справі 357/274/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Єдиний унікальний номер справи № 357/274/22 Головуючий у суді першої інстанції - Бебешко М.М.

Номер провадження № 22-ц/824/7696/2022 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2022 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді: Яворського М.А.,

суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,

за участю секретаря - Владімірової О.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , подану представником Малиневським Павлом Петровичем , на ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17 травня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Опера 2» про захист прав споживача та визнання майнових прав на житлове приміщення, -

ВСТАНОВИВ:

В січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Опера 2» про захист прав споживача та визнання майнових прав, в якому просив суд визнати за ним майнові права на квартиру АДРЕСА_1 .

Свої вимоги мотивував тим, що 08 листопада 2017 року з метою придбання для особистих потреб квартири, він уклав із відповідачем договір № 12.

Умовами договору передбачено, що відповідач бере на себе зобов`язання щодо організації будівництва багатоповерхового житлового будинку по АДРЕСА_2 , здати об`єкт в експлуатацію та передати позивачу квартиру, будівельний номер НОМЕР_1 , що знаходиться на другому поверсі, проектною площею 40,35 кв.м, а також всі документи, необхідні позивачу для реєстрації права власності (п.п. 1.1., 1.5., 4.2.1. Договору).

Зі свого боку позивач взяв на себе зобов`язання не пізніше 09 листопада 2017 року сплатити 480 165 грн, з яких 9 603,30 грн - вступний внесок розміром 2%, 14 404,95 грн - пайовий внесок розміром 3% та 456 156,75 грн - майновий внесок (пай) за будівництво самої квартири (п.1.4. та додаток №1 до Договору).

Позивач вказував, що 09 листопада 2017 року він оплатив на користь відповідача суму в розмірі 480 165 грн, а також на підставі повідомлення відповідача від 22 липня 2020 року № 22/07, він 31 липня 2020 року здійснив доплату за 1,45 кв.м різниці між фактичною площею (за результатами технічної інвентаризації) та проектною площею квартири на суму 17 255 грн.

02 липня 2020 року житловий будинок було введено в експлуатацію, а 18 серпня 2020 року житловому будинку присвоєно поштову адресу, про що 26 серпня 2020 року ОСОБА_1 отримав відповідне рішення.

Відповідно до п. 4.2.1. Договору, відповідач зобов`язався не пізніше 15 календарних днів з моменту введення будинку в експлуатацію, отримання ним документу, що підтверджує присвоєння будинку адреси та сплати внеску (за наслідками технічної інвентаризації) передати позивачу за актом прийому-передачі приміщення, довідку про внесення пайового внеску у повному обсязі та всі інші документи необхідні для оформлення права власності на приміщення (п.1.1., 2.9., 3.1.7., 8.2.Договору).

Позивач зазначав, що кінцевий строк передачі приміщення сплив (26 серпня +15 календарних днів) 10 вересня 2020 року, однак, відповідач своїх зобов`язань не виконав, приміщення і документи необхідні для реєстрації права власності не передав.

Проте, сторони не підписали акт прийому-передачі приміщення, ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про визнання майнових прав на зазначену квартиру та стягнення з ЖБК неустойки. За наслідками розгляду спору між ними Верховний Суд послався на п.8.6 Договору, в якому вказано про обов`язок сторін досягати згоди по всіх спірних моментах, зокрема в даному випадку - до форми та змісту акту прийому-передачі, і лише після недосягнення згоди, вирішувати спір в судовому порядку (постанова від 04 листопада 2021 у справі № 357/10155/20).

Вказував, що на виконання такого рішення суду, ОСОБА_1 листами від 30 листопада 2021 року (трек-номер 0911711844670) та від 13 грудня 2021 року (трек-номер 0911711856652) направив відповідачу заяви про підписання актів приймання-передачі та про повернення одного примірника акту разом з іншими належним чином оформленими для реєстрації права власності документами. До заяв було надано акти приймання-передачі, в запропонованій ОСОБА_1 редакції. Однак, від одержання цих документів відповідач відмовився, приміщення та документи, необхідні для реєстрації за позивачем права власності, не передав.

Позивач наголошував, що він від прийняття приміщення ніколи не ухилявся. Обов`язок по передачі приміщення, акту приймання-передачі та документів необхідних для реєстрації права власності покладено на відповідача відповідно до п.п.1.1, 2.9, 1.1.17, 4.1.12., 41.1.13., 4.2.8., 8.2 Договору, а на нього покладено кореспондуючий обов`язок їх прийняти.

Повідомивши у своєму листі від 16 вересня 2020 року № 16/09 про готовність передати об`єкт та готовність до розгляду будь-яких варіантів актів прийому-передачі, відповідач жодних реальних дій, спрямованих на передачу приміщення, узгодження тексту акту приймання-передачі та надання документів для реєстрації права власності не вчинив. На момент надання відповіді від 16 вересня 2020 року відповідач був обізнаний про зміст запропонованого позивачем пункту 3 акту приймання-передачі, однак свого варіанту чи узгодженої редакції акту йому не направив. Від одержання кореспонденції позивача, крім першого листа, датованого 11 серпня 2020 року відмовився.

Відтак, позивач ОСОБА_1 був вимушений знову звертатись до суду.

Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17 травня 2022 року закрито провадження у даній справі на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України у зв`язку з тим, що в провадженні Білоцерківського міськрайонного суду Київської області перебувала цивільна справа №357/10155/20, у якій набрало законної сили рішення суду, ухвалене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, представник ОСОБА_1 - Малиневський П.П. подав апеляційну скаргу, відповідно до якої не погоджується із доводами суду першої інстанції та вказує, що підстави позову в даній справі не збігаються із підставами у справі № 357/10155/20, оскільки даний позов ним подано після недосягнення сторонами згоди щодо форми та змісту акту прийому-передачі, так як на це звернув увагу Верховний Суд за наслідками розгляду справи № 357/10155/20.

Апелянт вважає передчасними висновки суду про те, що матеріали справи не містять даних про недосягнення згоди, зокрема до форми та змісту акту приймання-передачі, а також про те, що неодержання відповідачем нових листів позивача з пропозиціями підписати такий акт та їх повернення за закінченням строку зберігання, не підтверджують факту ухилення від підписання акту, оскільки оцінку таким обставинам суд мав би надавати на стадії розгляду справи по суті.

Наголошує, що відмова відповідача від одержання поштової кореспонденції свідчить про ухилення відповідача від отримання листів ОСОБА_1 та підписання з ним акту прийому-передачі приміщення.

Разом із вказаним, апелянт звертає увагу, що під час розгляду справи №357/10155/20, на яку посилається в оскаржуваній ухвалі суд першої інстанції, не вирішувалось питання про наявність чи відсутність у позивача майнових прав на приміщення, рішення стосувалось виключно необхідності дотримання сторонами порядку узгодження тексту акту приймання-передачі.

Враховуючи викладене, представник ОСОБА_1 - Малиневський П.П. просить апеляційний суд скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відзив на апеляційну скаргу на адресу апеляційного суду не надходив.

Позивач та представник позивача у справі ОСОБА_1 , адвокат Малиневський П.П. на апеляційний розгляд справи не з`явився та просив провести апеляційний розгляд у його відсутність (п.3 Апеляційної скарги).

Відповідач у справі Обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив «Опера 2» на апеляційний розгляд справи не з`явився, повідомлений належним чином, відповідно до п.4 ч.8 ст. 128 ЦПК України.

З врахуванням положень ч.2 ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції розглянув справу у відсутність сторін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, із матеріалів справи вбачається, що 08 листопада 2017 року між ОК «ЖБК «Опера 2» та ОСОБА_1 укладено договір № 12 про сплату внесків, умовами якого передбачено, що ОК «ЖБК «Опера 2» бере на себе зобов`язання щодо організації будівництва багатоповерхового житлового будинку на АДРЕСА_2 , здати об`єкт в експлуатацію та передати учаснику приміщення в об`єкті будівництва, обумовленого цим договором (квартиру НОМЕР_1 ), що знаходиться на другому поверсі, проектною площею 40,35 кв. м, а також всі документи необхідні для реєстрації права власності.

Відповідно до пункту 4.2.2. договору, відповідач зобов`язався не пізніше 15 календарних днів з моменту введення будинку в експлуатацію, отримання відповідачем документу, що підтверджує присвоєння будинку адреси та сплати внеску (за наслідками технічної інвентаризації) передати позивачу за актом прийому-передачі приміщення.

Також відповідач зобов`язався передати позивачу довідку про внесення пайового внеску у повному обсязі та всі інші документи необхідні для оформлення права власності на приміщення (п.1.1., 2.9., 3.1.7., 8.2. договору).

Встановлено, що разом з обов`язком передачі квартири відповідачем позивачу, договором встановлено обов`язок прийняти нежитлове приміщення від відповідача за актом прийому-передачі згідно з пунктом 4.1.13 договору.

Відповідно до пункту 8.6 договору, вказано про обов`язок сторін досягати згоди по всіх спірних моментах, зокрема в даному випадку до форми та змісту акту прийому-передачі, і лише після недосягнення згоди, вирішувати спір в судовому порядку.

Позивач взяв на себе зобов`язання не пізніше 09 листопада 2017 року сплатити 480 165,00 грн, з яких 9 603,30 грн - вступний внесок розміром 2 %, 14404,95 грн - пайовий внесок розміром 3% та 456 156,75 грн. - майновий внесок (пай) за будівництво самої квартири (п.1.4. та додаток № 1 до договору).

09 листопада 2017 р. позивач оплатив на користь відповідача суму в розмірі 480 165 грн.

На підставі повідомлення відповідача від 22 липня 2020 року № 22/07, позивач 31 липня 2020 року здійснив доплату за 1,45 кв. м різниці між фактичною площею (за результатами технічної інвентаризації) та проектною площею квартири на суму 17 255 грн.

02 липня 2020 року житловий будинок було введено в експлуатацію, про що Відділом державного архітектурно-будівельного контролю Білоцерківської міської ради було видано сертифікат серії КС № 162201842326.

18 серпня 2020 року рішенням Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради № 474 житловому будинку присвоєно поштову адресу: АДРЕСА_2 .

Також із матеріалів справи вбачається, що у жовтні 2020 року ОСОБА_1 уже звернувся до суду з позовом до обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Опера 2» (ОК «ЖБК «Опера 2») про захист прав споживачів, який був мотивований аналогічними підставами. За результатами розгляду вказаного позову, рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14 грудня 2020 року у справі №357/10155/20 задоволенні позову відмовлено.

Вказане рішення постановою Київського апеляційного суду від 22 березня 2021 року та постановою Верховного Суду від 04 листопада 2021 року було залишено без змін.

Підставою для відмови у задоволенні позову у справі №357/10055/20 вказано, що в п. 8.6 договору встановлено обов`язок сторін досягти згоди по всіх спірних моментах, і лише після недосягнення згоди, вирішувати спір в судовому порядку, а тому при розгляді справи №357/10055/20 питання про наявність чи відсутність у позивача майнових прав не вирішувалося, а прийняті рішення стосуються лише необхідності дотримання сторонами порядку узгодження тексту акту приймання-передачі.

Тому, позивач вказував що наступне направлення листів від 30.11.2021 року та 13.12.2021 року разом зі своїм варіантом акту прийому-передачі приміщення відповідачу, свідчить про виникнення нових обставин (фактичних підстав) для подачі вказаного позову.

Суд першої інстанції закриваючи провадження у вказаній справі дійшов висновку, що у провадженні Білоцерківського міськрайонного суду Київської області перебувала цивільна справа № 357/10155/20, у якій набрало законної сили рішення суду, ухвалене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, суд вважає за доцільне провадження у даній цивільній справі закрити на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України.

Посилання представника позивача в позовній заяві та додаткових поясненнях на наявність інших фактичних підстав, які дають йому право звернутися до суду з позовними вимогами до відповідача, судом не може братися до уваги так як у даній цивільній справі між тими саме сторонами і тим самим предметом, існують ті самі підстави для його задоволення, які були встановлені рішеннями судів у цивільній справі № 357/10155/20, у тому числі, встановлення обов`язку сторін досягати згоди по всіх спірних моментах договору № 12 від 08 листопада 2017 року. Даних про недосягнення згоди, зокрема до форми та змісту акту прийому-передачі об`єкта нерухомого майна матеріли справи не містять.

Твердження представника позивача щодо направлення ним на адресу відповідача листів з пропозиціями підписання акту приймання-передачі та повернення вказаних листів за закінченням терміну зберігання, враховуючи те, що вказані листи надсилалися на поштову адресу відповідача фактично в один час (а.с.63-64,69), не підтверджують факт ухилення відповідача від отримання даних листів та підписання відповідного акту приймання-передачі.

Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Згідно ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову відповідає з огляду на наступне.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрало законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Тлумачення змісту пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України свідчить, що підставою для прийняття судового рішення про закриття провадження у справі є наявність іншого рішення суду, яке набрало законної сили та яке ухвалено між тими самими сторонами, про той самий предмет та з тих самих підстав.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 червня 2019 року у справі № 320/9224/17 (провадження № 14-225цс19) зазначила, що «Згідно з пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами. Тобто, згідно з вказаним пунктом підставою для закриття провадження у справі є, зокрема, вирішення спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав шляхом ухвалення рішення, яке набрало законної сили, або постановлення ухвали про закриття провадження у справі» (пункти 26, 27).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 761/7978/15-ц (провадження № 14-58цс18) зазначено, що «необхідність застосування пункту 3 частини першої статті 205 ЦПК України зумовлена, по-перше, неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову, та, по-друге, властивістю судового рішення, що набрало законної сили (стаття 223 ЦПК України). За змістом наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно співпадають сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. У матеріальному розумінні предмет позову - це річ, щодо якої виник спір».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) вказано, що «предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу».

Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасно зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Разом з тим не вважаються зміною підстави позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)).

Аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі № 640/9380/19 (провадження № 61-6741св21), від 15 листопада 2021 року у справі № 428/9280/20 (провадження № 61-12194св21), від 21 грудня 2021 року у справі № 295/983/21 (провадження № 61-13906св21), від 19 січня 2022 року у справі № 766/4505/20 (провадження № 61-14440св21) від 5 липня 2022 року у справі № 686/9010/21 (провадження № 61-21324св21).

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (частина четверта статті 10 ЦПК України).

Згідно з рішеннями Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», від 19 лютого 2009 року у справі «Христов проти України» одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів. Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до остаточного рішення суду.

У справі, що є предметом апеляційного розгляду, судом першої інстанції встановлено та не спростовано матеріалами справи те, що у жовтні 2020 року ОСОБА_1 уже звернувся до суду з позовом до обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Опера 2» (ОК «ЖБК «Опера 2») про захист прав споживачів, який був мотивований аналогічними підставами. За результатами розгляду вказаного позову, рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14 грудня 2020 року у справі №357/10155/20 задоволенні позову відмовлено.

Вказане рішення постановою Київського апеляційного суду від 22 березня 2021 року та постановою Верховного Суду від 04 листопада 2021 року було залишено без змін.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про закриття провадження у справі, оскільки з матеріалів справи вбачається, що в даній справі, що є тотожною зі справою №357/10055/20, наявний спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, а відтак суд першої інстанції дійшов до правомірного висновку про закриття провадження у справі.

При цьому посилання апелянта на те, що ним додатково направлено відповідачу акти приймання-передачі, в редакції, запропонованій позивачем, не спростовує даного факту та не зумовлює новий спір, оскільки сторони справи, предмет і підстави позову лишилися тотожними, а посилання на нові обставини не змінюють предмет спору.

Крім того, посилання апелянта на відмову відповідача від отримання поштового відправлення і таким чином від виконання зобов`язання по передачі житла спростовуються матеріалами справи, оскільки від направлених позивачем листів відповідач не відмовлявся отримувати, а вони були повернуті з інших причин, зокрема, за терміном зберігання (а.с.63, 69).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу місцевого суду - без змін.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником Малиневським Павлом Петровичем , залишити без задоволення, а ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17 травня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Текст постанови виготовлено 10 серпня 2022 року.

Головуючий суддя : М.А.Яворський

Судді: Т.Ц.Кашперська В.О.Фінагеєв