Постанова

від 10.08.2022 по справі 904/5895/21

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.08.2022 року м. Дніпро Справа № 904/5895/21

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Кощеєва І.М. ( доповідач )

суддів: Березкіної О.В., Чус О.В.,

секретар судового засідання: Рівна В.В.

представники сторін:

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

від прокурора: Тавлеєв О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Карачунівське рибоводне господарство"

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.12.2021 р.

( суддя Євстигнеєва Н.М., м. Дніпро)

за позовом

Заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури

в інтересах держави в особі

Дніпропетровської обласної державної адміністрації,

м. Дніпро

до

Товариства з обмеженою відповідальністю "Карачунівське рибоводне господарство",

м. Кривий Ріг

про усунення перешкод у користуванні та

розпорядженні майном, зобов`язання поврнути майно

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог.

Заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом, яким просить: усунути перешкоди державі, в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації у користуванні Карачунівським водосховищем - водним об`єктом загальнодержавного значення, площею водного дзеркала 44,8 кв.км., об`ємом 308,53 млн. куб. метрів, що розташоване на території Криворізького району та м. Кривий Ріг, на 83 км. р. Інгулець шляхом заборони його використання для здійснення рибогосподарської діяльності (промислового рибальства) Товариству з обмеженою відповідальність "Карачунівське рибоводне господарство"; усунути перешкоди державі, в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації в користуванні та розпорядженні Карачунівським водосховищем, а також земельною ділянкою під ним шляхом зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальність "Карачунівське рибоводне господарство" повернути державі в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації водний об`єкт загальнодержавного значення - Карачунівське водосховище, площею водного дзеркала 44,8 кв.км., об`ємом 308,53 млн. куб. метрів, що розташоване на території Криворізького району та міста Кривий Ріг, на 83 км. р. Інгулець разом із земельною ділянкою під ним.

В обґрунтування позовних вимог Прокурор зазначає, що на території Криворізького району та м. Кривий Ріг, на 83 км. р. Інгулець розташоване Карачунівське водосховище - водний об`єкт загальнодержавного значення, площею водного дзеркала 44,8 кв.км., об`ємом 308,53 млн. куб. метрів. Водосховище експлуатується в каскаді з Іскрівським та Олександрівським водосховищем. Карачунівське водосховище, відповідно Водогосподарського паспорта водного об`єкта та інформації Регіонального офісу водних ресурсів у Дніпропетровській області від 21.04.2021 р. № 752/03-21, призначене для водопостачання, зрошення та рекреації. Крім того, зазначене водосховище використовується для питних потреб, а також екологічного оздоровлення басейну річки Інгулець. Технічна експлуатація водосховища здійснюється Державним промисловим підприємством "Кривбасводопостачання". Карачунівське водосховище, відповідно до ст. 1 Водного Кодексу України, відноситься до водних об`єктів комплексного призначення, оскільки відповідно до паспорта використовується для двох і більше цілей ( крім рекреаційних ). Зазначене підтверджується також листом Регіонального офісу водних ресурсів у Дніпропетровській області від 29.09.2020 р. № 1724/03-20. Товариство з обмеженою відповідальністю "Карачунівське рибоводне господарство", здійснюючи рибогосподарську діяльність в режимі спеціального використання водних біоресурсів, користується вказаним водним об`єктом всупереч вимогам чинного законодавства.

2. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 21.12.2021 р. позов задоволено - усунуто перешкоди державі, в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації у користуванні Карачунівським водосховищем - водним об`єктом загальнодержавного значення, площею водного дзеркала 44,8 кв.км., об`ємом 308,53 млн. куб. метрів, що розташоване на території Криворізького району та м. Кривий Ріг, на 83 км. р. Інгулець шляхом заборони його використання для здійснення рибогосподарської діяльності (промислового рибальства) Товариству з обмеженою відповідальність "Карачунівське рибоводне господарство". Усунуто перешкоди державі, в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації в користуванні та розпорядженні Карачунівським водосховищем, а також земельною ділянкою під ним шляхом зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальність "Карачунівське рибоводне господарство" повернути державі в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації водний об`єкт загальнодержавного значення - Карачунівське водосховище, площею водного дзеркала 44,8 кв.км., об`ємом 308,53 млн. куб. метрів, що розташоване на території Криворізького району та міста Кривий Ріг, на 83 км. р. Інгулець разом із земельною ділянкою під ним.

3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погодившись із зазначеним рішенням суду, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Карачунівське рибоводне господарство", в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.12.2021 р. та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

4. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, Скаржник посилається на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним і таким, що підлягає скасуванню з підстав: нез`ясовання обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладений у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; допущення неправильного тлумачення закону, порушення норм процесуального права.

Водночас, на думку Скаржника, Дніпропетровська облдержадміністрація не є належним Позивачем у цій справі, відсутні підстави для звернення Прокурора до суду в її інтересах без наявності у Позивача прав користування та розпорядження Карачунівським водосховищем, відповідно до державних актів, відповідних рішень, зареєстрованих прав у встановленому порядку.

При цьому Скаржник зазначає, що частина водного об`єкта Карачунівського водосховища, за виключенням поясу санітарної охорони є частиною рибогосподарського водного об`єкту і з 2009 року використовується Відповідачем і може в подальшому використовуватися для промислового рибальства, що також підтверджується Науково-біологічним обґрунтуванням рибогосподарської експлуатації Карачунівського водосховища від 2019 p., розробленим Інститутом рибного господарства Національної' академії аграрних наук України, Режимами рибогосподарської експлуатації Карачунівського водосховища у Криворізькому районі Дніпропетровської області від 30.09.2009 р. до 31.12.2018 р., від 27.02.2019 р. до 31.12.2028 р., Дозволом від 03.12.2018 р. до 02.12.2023 р. на промислове вилучення водних біоресурсів (промислове рибальство) у Карачунівському водосховищі ( її частині ).

Скаржник наголошує на тому, що Карачунівське водосховище відноситься до рибогосподарського водного об`єкту на ньому здійснюється рибогосподарська діяльність і спростовується висновок суду про те, що водосховище може використовуватися лише для питних потреб, а не підприємством для здійснення промислового рибальства відповідно до дозвільних документів у сфері господарської діяльності.

Скаржник зазначає, що відповідно до ст. ст. 25, 27 Закону № 3677-VI, Відповідач здійснює на Карачунівському водосховищі промислове рибальство - спеціальне використання водних біоресурсів шляхом їх вилучення з природного середовища. При отриманні Режиму рибогосподарської експлуатації частини Карачунівського водосховища, Відповідачу надані у користування лише водні біоресурси, а не водний об`єкт чи земля під водою, що узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 22.11.2018 р. у справі № 806/449/15, в якому зазначено, що діюче законодавство у галузі охорони, використання та відтворення водних біоресурсів не містить норми, які б зобов`язували користувача водних біоресурсів, який здійснює рибальство мати правовстановлюючі документи на рибогосподарський водний об`єкт для здійснення спеціального використання водних біоресурсів. Отже висновок суду першої інстанції, що промислове рибальство не може здійснюватися без обов`язкового отримання в установленому Земельним кодексом України порядку в користування на умовах оренди рибогосподарських водних об`єктів ( їх частин ) є помилковим.

Скаржник вважає, що Відповідач на підставі Режиму рибогосподарської діяльності та Дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів, має право користуватися рибогосподарським водним об`єктом Карачунівським водосховищем для здійснення спеціального використання водних біоресурсів.

Крім того, доказів того, що рибогосподарська експлуатація частини Карачунівського водосховища, яка здійснюється Відповідачем з жовтня 2009 року до теперішнього часу, може негативно вплинути на якість води, екосистему водосховища, та збереження її структурно-функціональних показників, Прокурором не надано. Відповідач на підставі дозвільних документів лише користується водним об`єктом, при цьому не володіє ним. Докази останнього Прокурором також не надані, а тому вимоги про повернення є безпідставними.

5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Прокурор та Позивач не скористалися своїм правом згідно ч.1 ст. 263 ГПК України та не надали суду відзив на апеляційну скаргу, що згідно ч. 3 ст. 263 ГПК не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

6. Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 14.02.2022 р. для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Кощеєв І.М. (доповідач), судді Березкіна О.В., Чус О.В..

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 16.02.2022 р. витребувано у Господарського суду Дніпропетровської області матеріали справи/копії матеріалів справи № 904/5895/21. Розгляд питання про залишення апеляційної скарги без руху, про повернення апеляційної скарги, відмову у відкритті апеляційного провадження або про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Карачунівське рибоводне господарство" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.12.2021 р. по справі № 904/5895/21 відкладено до надходження матеріалів оскарження до суду апеляційної інстанції.

18.02.2022 р. матеріали справи № 904/5895/21 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 21.02.2022 р. відкрито апеляційне провадження у справі та призначено апеляційну скаргу до розгляду в судове засідання на 24.03.2022 р..

24.03.2022 р. розгляд справи № 904/5895/21 в судовому засіданні не відбувся.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 15.04.2022 р. розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 26.05.2022 р..

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 26.05.2022 р. розгляд апеляційної скарги відкладено на 11.08.2022 р..

Сторони не скористалися своїм правом участі в судовому засіданні та не забезпечили явку уповноважених представників, хоча про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Беручи до уваги, що неявка вказаних учасників провадження у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, матеріали справи є достатніми для розгляду апеляційної скарги, апеляційний господарський суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представників сторін.

Від Позивача надійшло клопотання про розгляд апеляційної скарги без участі його представника.

Від Відповідача ( Скаржник ) надійшла чергова заява про чергове відкладення розгляду апеляційної скарги до закінчення воєнного стану в Україні.

Заяву Скаржника про чергове відкладення розгляду апеляційної скарги, колегія суддів відхиляє з огляду на наступне.

Частиною 1 ст. 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) ратифікована Верховною Радою України 17.07.1997 p. і набула чинності в Україні 11.09.1997 p.

З прийняттям у 2006 році Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини, Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Частиною 4 ст. 11 ГПК України передбачено застосування судом Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах Ryabykh v.Russia від 24.07.2003 р., Svitlana Naumenko v. Ukraine від 09.11.2014 р. зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G. B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду цивільної справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 р. у справі "Красношапка проти України").

З огляду на викладене та зважаючи, що на думку суду обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів достатніх для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, а також те, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, ознайомитись із матеріалами справи, зняти з них копії, надати нові докази тощо), подальше відкладення розгляду справи суперечитиме вищезгаданому принципу розгляду справи впродовж розумного строку.

У судовому засіданні 11.08.2022 р. була оголошена вступна та резолютивна частини постанови Центрального апеляційного господарського суду.

7. Встановлені судом обставини справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Карачунівське рибоводне господарство" зареєстровано виконавчим комітетом Криворізької міської ради Дніпропетровської області 08.09.2009 р. реєстраційний номер 12271020000011217 ( п.1.2. Статуту Товариства в редакції 2013 року, яка затверджена рішенням загальних зборів учасників товариства 09.07.2013 р. ). Предметом діяльності Товариства, зокрема є: 03.12.- прісноводне рибальство (основний вид); 03.22 - прісноводне рибництво (аквакультура). Клас 03.22 включає розведення риби в прісній воді, в тому числі розведення прісноводних акваріумних риб, розведення прісноводних ракоподібних, двостулкових молюсків, інших молюсків та інших тварин у прісній воді тощо; 10.20 - перероблення та консервування риби, ракоподібних і молюсків; 46.38. - оптова торгівля іншими продуктами харчування, у тому числі рибою, ракоподібними та молюсками; 47.23 - роздрібна торгівля рибою, ракоподібними та молюсками в спеціалізованих магазинах.

Здійснюючи рибогосподарську діяльність в режимі спеціального використання водних біоресурсів, ТОВ "Карачунівське рибоводне господарство" для вказаних цілей використовує водний об`єкт - Карачунівське водосховище на р. Інгулець.

Карачунівське водосховище - водний об`єкт загальнодержавного значення, площею водного дзеркала 44,8 кв.км., об`ємом 308,53 млн. куб. метрів, розташоване на території Криворізького району та м. Кривий Ріг, на 83 км. р. Інгулець. Водосховище експлуатується в каскаді з Іскрівським та Олександрівським водосховищами.

Відповідно до п. 9 Водогосподарського паспорту водного об`єкта та інформації Регіонального офісу водних ресурсів у Дніпропетровській області від 21.04.2021 р. № 752/03-21, Карачунівське водосховище призначене для водопостачання, зрошення та рекреації. Таким чином, Карачунівське водосховище відноситься до водних об`єктів комплексного призначення, оскільки відповідно до паспорта використовується для двох і більше цілей ( крім рекреаційних ). Зазначене підтверджується також листом Регіонального офісу водних ресурсів у Дніпропетровській області від 29.09.2020 р. № 1724/03-20.

Крім того, зазначене водосховище використовується для питних потреб, а також екологічного оздоровлення басейну річки Інгулець. Технічна експлуатація водосховища здійснюється Державним промисловим підприємством "Кривбасводопостачання". Карачунівське водосховище є водним об`єктом комплексного призначення, і не підлягає передачі у користування на умовах оренди ( лист Регіонального офісу водних ресурсів у Дніпропетровській області № 752/03-21 від 21.04.2021 р.).

03.12.2018 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Карачунівське рибоводне господарство" отримало Дозвіл № 000009/2018 на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах ( їх частинах ), виданий Управлінням Державного агентства рибного господарства у Дніпропетровській області, зі строком дії з 03.12.2018 р. до 02.12.2023 р..

Як вбачається з даного дозволу, його видано на промислове вилучення водних біоресурсів ( промислове рибальство ), згідно з Режимом рибогосподарської експлуатації, на водному об`єкті - Карачунівське водосховище із зазначенням в ньому даних щодо дозволених для використання знарядь лову, а також видів та обсягів водних біоресурсів.

На замовлення ТОВ "Карачунівське рибоводне господарство" Інститутом рибного господарства Національної академії аграрних наук розроблено науково-біологічне обгрунтування рибогосподарської експлуатації Карачунівського водосховища в режимі спеціального товарного рибного господарства.

На підставі зазначеного обгрунтування розроблено Режим рибогосподарської експлуатації зазначеного водосховища ( з доповненнями від 11.10.2019 р. ), погоджений Державним агентством рибного господарства України та Управлінням Державного агентства рибного господарства України у Дніпропетровській області.

Визначені цим науковим обгрунтуванням та Режимом обсяги вселення біоресурсів та збільшення, у такий спосіб, рибопродуктивності, а також вилучення (вилов) водних живих ресурсів (риби) вказують на здійснення Відповідачем рибогосподарської діяльності.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Карачунівське рибоводне господарство", як користувачем виключно водних ресурсів, упродовж жовтня - листопада 2020 року виконано роботи із вселення водних біоресурсів, що підтверджуються актами про виконані роботи із вселення водних біоресурсів від 02.10.2020 р., 22.10.2020 р., 30.10.2020 р.,12.11.2020 р., 19.11.2020 р., 08.12.2020 р.. Вказані роботи проводились суб`єктом господарювання також протягом 2017-2019 років, що підтверджується звітами Відповідача. Обсяги вилову риби впродовж 2020 року Відповідачем підтверджуються Звітами про обсяг вилову риби та інших живих ресурсів.

Управлінням Державного агентства рибного господарства у Дніпропетровській області, яке здійснює заходи державного контролю діяльності ТОВ "Карачунівське рибоводне господарство", під час опрацювання звітної інформації щодо виконання Режиму рибогосподарської експлуатації Карачунівського водосховища встановлено, що в 2019 р. Відповідачем порушені вимоги пунктів 10, 14.5, 14.3. Режиму рибогосподарської експлуатації Карачунівського водосховища ( лист №1-2-9/369-21 від 25.02.2021 р.).

Директору ТОВ "Карачунівське рибоводне господарство" видано припис № 18 про недопущення та усунення порушень вимог законодавства у сфері використання та відтворення водних біоресурсів від 18.02.2021 р., складено протокол № 945243 про адміністративне правопорушення від 18.02.2021 р. за ч.3 ст. 85 КУпАП.

Прокурор стверджує, що здійснюючи рибогосподарську діяльність в режимі спеціального використання водних біоресурсів, ТОВ "Карачунівське рибоводне господарство" для вказаних цілей використовує водний об`єкт - Карачунівське водосховище на р. Інгулець разом із зайнятою цим водосховищем земельною ділянкою водного фонду. Проте, жодного документа, що надає право користування водним об`єктом чи земельною ділянкою водного фонду, зайнятою цим водним об`єктом, Відповідач не має, оскільки рішення уповноваженого органу про передачу в оренду водного об`єкту не приймалось, договір оренди не укладався. Водночас, ані Режим рибогосподарської експлуатації водного об`єкта, ані Дозвіл на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах не є і не можуть бути правовстановлюючими документами, якими надається право користування водними об`єктами та землями водного фонду, а також не визначають правових підстав користування водними об`єктами.

Вказані обставини стали підставою для звернення Прокурора з позовом до суду.

8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника Прокурора, дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення господарського суду залишити без змін виходячи з наступного.

У ст. 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до частини 3 ст. 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Згідно із частиною 3 ст. 41 ГПК України у господарських справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

У ст. 53 ГПК України унормовано, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до частини 4 ст. 53 зазначеного Кодексу прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема, цивільних правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах ( висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в пунктах 6.21, 6.22 постанови від 20.11.2018 р. у справі № 5023/10655/11, в пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26.02.2019 р. у справі № 915/478/18, пункт 26 постанови від 26.06.2019 р. у справі № 587/430/16-ц).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах ( пункт 35 постанови від 27.02.2019 р. у справі № 761/3884/18 ). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо Позивач визначив стороною у справі певний орган ( пункт 27 постанови від 26.06.2019 р. у справі № 587/430/16-ц).

У пункті 3 частини 1 ст. 1311 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті (абзаци 1 і 2 частини 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" ).

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована Прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень ( абзаци 1- 3 частини 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").

Системне тлумачення положень частин 3-5 ст. 53 ГПК України і частини 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави для висновку, що Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Водночас тлумачення пункту 3 частини першої ст. 1311 Конституції України з урахуванням практики ЄСПЛ свідчить, що Прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом.

При цьому розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва Прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя ( пункт 3 частини другої ст. 129 Конституції України ).

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку Прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно. "Нездійснення захисту" має вияв в пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. "Здійснення захисту неналежним чином" має вияв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною. "Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не Прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, Прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Разом з тим Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави ( аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 р. у справі № 806/1000/17 та від 20.09.2018 р. у справі № 924/1237/17).

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципомnovit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав Прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (наведену правову позицію викладено у пункті 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 р. у справі № 587/430/16-ц).

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що якщо підставою для представництва інтересів держави Прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід Прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав Прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу ( пункт 70 постанови від 26.06.2019 р. у справі № 587/430/16-ц ). Тобто, суд самостійно перевіряє, чи справді відсутній орган, що мав би для захисту інтересів держави звернутися до суду з таким позовом як заявив Прокурор. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту ( пункт 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 р. у справі № 587/430/16-ц ).

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою Прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу Позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду Прокурор зазначає про це в позовній заяві, і в такому разі Прокурор набуває статусу Позивача.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що Прокурор правомірно звернувся з позовом до господарського суду, оскільки органом уповноваженим захищати законні інтереси держави у спірних правовідносинах є Дніпропетровська обласна державна адміністрація.

В обгрунтування позовної заяви, Прокурор посилається на те, що порушення інтересів держави у даному випадку полягають у недодержанні встановленого чинним законодавством порядку набуття прав на земельні ділянки водного фонду та водні об`єкти, що призвело до безпідставного використання ТОВ «Карачунівське рибоводне господарство» водного об`єкту - Карачунівського водосховища у комплексі із земельною ділянкою водного фонду, на якій воно розташоване. Відповідно до приписів ст. ст. 51, 85 Водного Кодексу України, ст. ст. 116, 122 Земельного Кодексу України саме до повноважень Дніпропетровської обласної державної адміністрації належить розпорядження земельними ділянками водного фонду, на яких розташоване Карачунівське водосховище, контроль за забезпеченням безперешкодного і безоплатного доступу громадян до узбережжя водних об`єктів. Для реалізації наданих повноважень місцеві державні адміністрації мають право звертатися до суду та здійснювати інші функції і повноваження у спосіб, передбачений Конституцією та законами України (ст. 28 Закону України «Про місцеві державні адміністрації»).

З метою з`ясування наявності підстав для представництва Прокурором інтересів держави у вказаних правовідносинах заступником керівника обласної прокуратури, в порядку ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» Дніпропетровській обласній державній адміністрації направлено лист від 2.2021 № 15/3-71вих-20, яким повідомлено про виявлені Прокурором порушення та запропоновано надати інформацію щодо рішень, прийнятих облдержадміністрацією з приводу передачі земель водного фонду, на яких розташоване Карачунівське водосховище, та безпосередньо зазначеного водного об`єкту у користування ТОВ «Карачунівське рибоводне господарство».

У відповідь на зазначений лист облдержадміністрація повідомила про відсутність будь-яких рішень стосовно передачі Карачунівського водосховища у користування. Водночас жодних заходів на усунення виявлених Прокурором порушень щодо безпідставного використання суб`єктом господарської діяльності зазначеного водного об`єкта не вживала, вважаючи, що вирішення питання щодо наявності підстав для представництва Прокурором інтересів адміністрації в суді є передчасним ( лист від 19.03.2021 р. № 13-460/0/139-21 ).

У подальшому, за результатами опрацювання витребуваної Прокурором з інших органів інформації і встановлення факту здійснення Відповідачем рибогосподарської діяльності у Карачунівському водосховищі заступником керівника обласної прокуратури до Дніпропетровської облдержадміністрації спрямовано лист, в якому детально викладено суть виявлених Прокурором порушень з посиланням на норми чинного законодавства та запропоновано самостійно вжити заходів реагування, у т.ч. представницького характеру на їх усунення.

Проте, зазначений лист Прокурора також залишився без належного реагування з боку уповноваженого органу. Так, у відповіді від 11.05.2021 р. № 13-866/0/139-21 Юридичний департамент Дніпропетровської обласної державної адміністрації зазначив про відсутність, на їх думку, порушень законодавства в діяльності ТОВ «Карачунівське рибоводне господарство» при використанні зазначеного водного об`єкта, а відповідно відсутність підстав для застосування заходів представницького характеру.

Таким чином, Дніпропетровською обласною державною адміністрацією, як органом, уповноваженим здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не було вжито заходів на усунення порушень законодавства.

Засади використання природних ресурсів, виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу, освоєння космічного простору, організації та експлуатації енергосистем, транспорту і зв`язку визначаються виключно законами України ( п. 5 ст.92 Конституції України ).

За визначенням термінів, які наведені в статті 1 Водного кодексу України ( далі ВК України ): водний об`єкт - природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води ( море, річка, озеро, водосховище, ставок, канал, водоносний горизонт ); водні ресурси - обсяги поверхневих, підземних і морських вод відповідної території; водосховище - штучна водойма місткістю більше 1 млн. кубічних метрів, збудована для створення запасу води та регулювання її стоку; водосховище комплексного призначення - водосховище, яке відповідно до паспорта використовується для двох і більше цілей (крім рекреаційних). Характеристика водного об`єкта зазначається у водному паспорті.

Відповідно до ст. 3 ВК України, усі води (водні об`єкти) на території України становлять її водний фонд, до якого належать поверхневі води, зокрема штучні водойми (водосховища, ставки) і канали.

Згідно Паспорту водного об`єкта та в силу положень ст. 1 ВК України, Карачунівське водосховище є поверхневим водним об`єктом, штучною водоймою комплексного призначення, експлуатується в каскаді, як системи.

До земель водного фонду належать землі, зайняті: водосховищами, іншими водоймами, болотами, а також землі, виділені під смуги відведення для них: береговими смугами водних шляхів ( ст. 4 ВК України ).

Відповідно до ст. 6 ВК України, води ( водні об`єкти ) є виключно власністю Українського народу і надаються тільки у користування.

Порядок користування на умовах оренди встановлюється ст. 51 ВК України.

Так, у користування на умовах оренди для рибогосподарських потреб, можуть надаватися водосховища (крім водосховищ комплексного призначення), ставки, озера та замкнені природні водойми.

Водні об`єкти надаються у користування за договором оренди земель водного фонду на земельних торгах у комплексі із земельною ділянкою.

Водні об`єкти надаються у користування на умовах оренди органами, що здійснюють розпорядження земельними ділянками під водою (водним простором) згідно з повноваженнями, визначеними Земельним кодексом України, відповідно до договору оренди, погодженого з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері водного господарства. Водні об`єкти надаються у користування за договором оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом у порядку, визначеному земельним законодавством України. Право оренди земельної ділянки під водним об`єктом поширюється на такий водний об`єкт.

Як зазначено вище, рибогосподарський водний об`єкт - це водний об`єкт ( його частина ), що використовується для рибогосподарських цілей.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 48 ВК України спеціальне водокористування - це забір води з водних об`єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об`єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів.

Спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько- побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських ( у тому числі для цілей аквакультури ) та інших державних і громадських потреб.

Ст. 51 ВК України передбачено, що у користування на умовах оренди для рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, лікувальних, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт можуть надаватися водосховища ( крім водосховищ комплексного призначення ), ставки, озера та замкнені природні водойми. Не підлягають передачі у користування на умовах оренди для рибогосподарських потреб водні об`єкти, що використовуються для питних потреб.

Надання водних об`єктів у користування на умовах оренди здійснюється за наявності паспорта водного об`єкта. Водні об`єкти надаються в користування на умовах оренди без обмеження права загального водокористування, крім випадків, визначених законом. Умови використання водних об`єктів, розмір орендної плати та строк дії договору оренди водних об`єктів визначаються у договорі оренди.

Як зазначалося раніше - видами діяльності Товариства за КВЕД є: прісноводне рибальство (основний вид), прісноводне рибництво (аквакультура), перероблення та консервування риби, ракоподібних і молюсків, оптова торгівля іншими продуктами харчування, у тому числі рибою, ракоподібними та молюсками, роздрібна торгівля рибою, ракоподібними та молюсками в спеціалізованих магазинах.

За ст.1 Закону України "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів" ( далі - Закон № 3677-VI ), водні біоресурси ( водні біологічні ресурси) - це сукупність водних організмів (гідробіонтів), життя яких неможливе без перебування (знаходження) у воді. До водних біоресурсів належать прісноводні, морські, анадромні та катадромні риби на всіх стадіях розвитку, круглороті, водні безхребетні, у тому числі молюски, ракоподібні, черви, голкошкірі, губки, кишковопорожнинні, наземні безхребетні у водній стадії розвитку, водорості та інші водні рослини.

Згідно ст. 1 Закону № 3677-VI промислове рибальство (промисел) - вид спеціального використання водних біоресурсів (вилучення, приймання, переробка, зберігання, транспортування тощо, у тому числі постачання палива, води, тари, продовольства для функціонування суден флоту рибної промисловості та їх екіпажів) у рибогосподарських водних об`єктах ( їх частинах ), у тому числі у водах, що знаходяться за межами юрисдикції України; район промислу - рибогосподарський водний об`єкт (його частина), в якому проводиться промисел водних біоресурсів; рибогосподарська діяльність - діяльність юридичних осіб і фізичних осіб - підприємців, пов`язана з вивченням водних біоресурсів, їх охороною, відтворенням, спеціальним використанням, переробкою, реалізацією тощо; рибогосподарський водний об`єкт (його частина) - водний об`єкт (його частина), що використовується або може використовуватися для цілей рибного господарства; спеціальне товарне рибне господарство - діяльність, яка включає комплекс заходів, основною метою яких є підвищення рибопродуктивності рибогосподарського водного об`єкта (його частини) шляхом штучного відтворення водних біоресурсів, а також шляхом збереження та раціонального використання видів водних біоресурсів, які раніше перебували у рибогосподарському водному об`єкті (його частині).

До рибогосподарських водних об`єктів ( їх частин ) місцевого значення належать водні об`єкти (озера, річки та їх притоки всіх порядків, водосховища), що розташовані і використовуються у межах однієї області та не належать до водних об`єктів загальнодержавного значення ( ст.13 Закону № 3677-VI ).

Використання водних біоресурсів, які перебувають у стані природної волі, здійснюється в порядку загального і спеціального використання ( ст. 25 вказаного Закону )

Спеціальне використання водних біоресурсів здійснюється шляхом їх вилучення з природного середовища (крім любительського і спортивного рибальства у водних об`єктах загального користування в межах та обсягах безоплатного вилову) і включає в себе, в тому числі і промислове рибальство ( ст. 27 вказаного Закону ).

Отже, спеціальне використання водних біоресурсів може здійснюватися відповідно до одного з режимів, визначених Законом України "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів", а саме: Режиму промислу або Режиму рибогосподарської експлуатації.

Разом з тим, згідно з абз. 2 ч. 1 ст. 34 вказаного Закону, суб`єкти рибного господарства мають право на користування рибогосподарськими водними об`єктами (їх частинами), землями водного фонду та використання водних біоресурсів на недискримінаційних умовах у встановленому порядку. Відповідно до ст.36 даного Закону, надання у користування рибогосподарських водних об`єктів (їх частин) місцевого значення для провадження рибогосподарської діяльності здійснюється відповідно до закону.

Як вірно зауважив суд першої інстанції - з аналізу вищенаведених правових норм вбачається, що законодавець розрізнив користування рибогосподарськими водними об`єктами (їх частинами), землями водного фонду та використання водних біоресурсів, як окремими об`єктами користування. Можливості використання водних біоресурсів без обов`язкового отримання в установленому Земельним кодексом України порядку в користування на умовах оренди рибогосподарських водних об`єктів (їх частин), де здійснюється використання цих водних біоресурсів чинним законодавством не передбачено. Таке використання водних біоресурсів є нерозривно пов`язаним з використанням зазначених рибогосподарських водних об`єктів (їх частин).

Судом встановлено, що Відповідач здійснює промислове рибальство, проводить роботу з добування у рибогосподарських водних об`єктах ( Карачунівське водосховище ) водних біоресурсів, які перебувають у стані природної волі і використовує водні біоресурси.

За змістом ст. 25 Закон України "Про тваринний світ", рибальством вважається добування риби та водних безхребетних. На території України відповідно до законодавства може здійснюватися промислове, любительське та спортивне рибальство.

Закон України "Про тваринний світ" у статті 3 визначає об`єкти тваринного світу, на які поширюється дія цього Закону, серед яких є дикі тварини - хордові, в тому числі хребетні (ссавці, птахи, плазуни, земноводні, риби та інші).

За умови додержання вимог цього Закону та інших нормативно-правових актів може здійснюватись такий вид використання об`єктів тваринного світу як рибальство ( ст. 20 Закону України "Про тваринний світ" ).

Підприємствам, установам, організаціям і громадянам у порядку спеціального використання об`єктів тваринного світу надається право ведення промислового рибальства, включаючи промисел водних безхребетних на промислових ділянках рибогосподарських водних об`єктів та континентальному шельфі України ( ст. 26 Закон України "Про тваринний світ").

Ст. 17 Закон України "Про тваринний світ" визначено, що до спеціального використання об`єктів тваринного світу належать усі види використання тваринного світу ( за винятком передбачених законодавством випадків безоплатного любительського і спортивного рибальства у водних об`єктах загального користування), що здійснюються з їх вилученням (добуванням, збиранням тощо) із природного середовища.

Спеціальне використання об`єктів тваринного світу в порядку ведення мисливського і рибного господарства здійснюється з наданням відповідно до закону підприємствам.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що рибне господарство, яким займається Відповідач, належить до спеціального використання об`єктів тваринного світу, оскільки промислове рибальство передбачає вилучення риби із природного середовища та є відмінним від любительського і спортивного рибальства.

У січні 2008 року Наказом Державного комітету рибного господарства України №4 від 15.01.2008 р. затверджена та зареєстрована в Міністерстві юстиції України за № 64/14755 від 28.01.2008 р. Інструкція про порядок здійснення штучного розведення, вирощування риби, інших водних живих ресурсів та їх використання в спеціальних товарних рибних господарствах (далі - Інструкція), яка розроблена, в тому числі, відповідно до Закону України "Про тваринний світ".

Інструкція безпосередньо регламентує порядок здійснення штучного розведення, вирощування риби, інших водних живих ресурсів та їх використання в спеціальних товарних рибних господарствах, а не порядок розпорядження водними об`єктами та земельними ділянками водного фонду оскільки такими нормативними актами є Земельний та Водний кодекси України.

Пунктом 2.1 Інструкції, передбачено перелік документів, які подає користувач до спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань рибного господарства України для здійснення штучного розведення, вирощування ВЖР та їх використання.

Інструкція є підзаконним нормативно-правовим актом, тому вона не може суперечити вимогам Закону України "Про тваринний світ" щодо отримання в користування рибогосподарських водних об`єктів при веденні рибного господарства. Закон не встановлює будь-яких винятків в цьому для спеціального товарного рибного господарства, а такими винятками є лише випадки безоплатного любительського і спортивного рибальства, до яких не належить промислове рибальство, яке, в тому числі, здійснюється в режимі спеціального товарного рибного господарства.

Крім того, дана Інструкція регламентує не тільки відтворення водних живих ресурсів, а і їх вилов, що підпадає під поняття "рибальство", яке не може здійснюватися без погодження з власником земельної ділянки водного фонду, на якій розташований водний об`єкт, згідно з ч. 5 ст. 59 Земельного кодексу України.

Ст. 23 Закону України "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів" встановлено, що центральний орган виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері рибного господарства, видає і такий документ дозвільного характеру, як Дозвіл на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах).

Порядок видачі дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах) або відмови в його видачі, переоформлення та анулювання зазначеного дозволу, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 801 від 30.10.2013 р., визначає процедуру видачі суб`єктам господарювання дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах) або відмови в його видачі, переоформлення, видачі дубліката та анулювання дозволу.

Згідно з п. 2 вказаного Порядку, дозвіл видається на кожний рибогосподарський водний об`єкт (його частину) Держрибагентством або його територіальним органом.

Дозвіл видається територіальним органом суб`єктові господарювання для здійснення промислового рибальства, вилову водних біоресурсів у науково-дослідних, науково- промислових, дослідно-конструкторських цілях, а також визначення їх санітарно- епідеміологічного стану, меліоративного вилову водних біоресурсів з метою формування їх оптимального видового та вікового складу, вилову водних біоресурсів з метою отримання біологічного матеріалу для штучного відтворення їх запасів та здійснення аквакультури, любительського і спортивного рибальства у водних об`єктах загального користування, що перевищує встановлені обсяги безоплатного вилову.

Згідно п. 3 Порядку передбачено перелік документів, які суб`єкт господарювання подає державному адміністраторові для одержання дозволу, серед яких документи що посвідчують право користування водними об`єктами чи земельними ділянками водного фонду відсутні.

Тож для затвердження Режиму чи отримання Дозволу зацікавлені особи не представляють жодних документів, які б свідчили про їхні права на водні об`єкти і земельні ділянки водного фонду, на яких знаходяться водні об`єкти, стосовно яких затверджується режим або видається дозвіл. При затвердженні Режиму і видачі Дозволу відповідні органи не досліджують питання та не надають права користуватися водними об`єктами і землями водного фонду.

Ст. 85 ВК України передбачено, що порядок надання земель водного фонду у користування та припинення користування ними встановлюється земельним законодавством.

Відповідно до ч. 4 ст. 59 Земельного кодексу України ( далі - ЗК України ) громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, тощо.

Згідно із ч. 5 ст. 59 ЗК України, використання земельних ділянок водного фонду для рибальства здійснюється за згодою їх власників або за погодженням із землекористувачами.

Відповідно до ст. 124 ЗК України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

За правилами ч. 5 ст. 122 ЗК України, обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Таким чином, відповідно до повноважень органів виконавчої влади, Верховної Ради АРК та органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування, визначених ст. 122 ЗК України, розпорядження земельними ділянками, на яких розташоване Карачунівське водосховище, відноситься до компетенції Дніпропетровської обласної державної адміністрації.

Як встановлено господарським судом та вбачається з матеріалів справи - рішень про передачу ТОВ "Карачунівське рибоводне господарство" у користування водного об`єкту та земельних ділянок під ним, не приймалося, договорів з приводу передачі у власність чи користування вищевказаного водного об`єкту не укладалося.

Згідно ч. 3 ст. 79 ЗК України, право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об`єкти, які на них знаходяться.

Відповідно до ст. ст. 125, 126 ЗК України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності та користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Ст. 206 ЗК України визначено, що використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Аналіз вищевказаних норм права дає підстави вважати, що використання водосховища для рибогосподарської експлуатації, промислового вилову та вирощування риби повинно здійснюватись тільки за наявності права на водний об`єкт (води) разом із розташованою під ним земельною ділянкою водного фонду.

Матеріалами справи підтверджено, та не заперечується Відповідачем, що протягом 2019-2020 років ТОВ "Карачунівське рибоводне господарство" використовує водні ресурси держави, а саме водний об`єкт - Карачунівське водосховище для цілей здійснення рибного господарства, без правових підстав.

Наявність Режиму рибогосподарської експлуатації не дає підстав для одноосібного використання водного об`єкта та земельної ділянки під ним. Наведене узгоджується з позицією Верховного Суду, яка викладена в п. 36 постанови від 21.03.2019 р. у справі № 923/213/18.

Режим не може розцінюватися як правовстановлюючий документ на користування водним об`єктом та земельною ділянкою водного фонду.

Як зазначено у п. 1.3. Інструкції про порядок здійснення штучного розведення, вирощування риби та інших водних живих ресурсів та їх використання в спеціальних товарних рибних господарствах, затвердженої наказом Державного комітету рибного господарства України № 4 від 15.01.2008 р., Режим рибогосподарської експлуатації водного об`єкта - це установлена на відповідний термін сукупність вимог, умов та заходів щодо обсягів робіт з відтворення ВЖР за їх віковими та видовими характеристиками, строків лову, типів і кількості знарядь та засобів лову, обсягів вилучення, регламентації любительського і спортивного рибальства, ощадливого використання водних видів, виконання якого забезпечує раціональне використання ВЖР рибогосподарського водного об`єкта або його ділянки.

Таким чином, виключно за умови наявності у Карачунівського водосховища статусу рибогосподарського водного об`єкта (або його ділянки), відносно нього можливо встановлювати відповідні вимоги щодо штучного розведення, вирощування риби, інших водних живих ресурсів та їх використання (Режим).

Рибогосподарські водні об`єкти - це озера, річки, моря з лиманами та естуаріями, водосховища, ставки, а також окремі технологічні водойми, які використовуються або можуть використовуватися для розведення, вирощування, відтворення та (або) вилову риби та інших водних живих ресурсів, де господарська діяльність усіх учасників водогосподарського комплексу обмежується в інтересах рибного господарства (п.1.3 Інструкції).

Вимогою для визнання водного об`єкта рибогосподарським є обмеження господарської діяльності усіх учасників такого водогосподарського комплексу інтересами рибного господарства.

Згідно Водогосподарського паспорту водного об`єкта та інформації Регіонального офісу водних ресурсів у Дніпропетровській області від 21.04.2021 р. № 752/03-21, Карачунівське водосховище призначене для водопостачання, зрошення та рекреації.

З огляду на те, що Карачунівське водосховище має комплексне призначення та використовується, зокрема для питних потреб, не відноситься до рибогосподарського водного об`єкту, щодо нього не підлягав розробці та погодженню Режий рибогосподарської експлуатації.

Відповідно до ст. ст. 148-145 Господарського кодексу України ( далі ГК України ) суб`єкти господарювання використовують у господарській діяльності природні ресурси, в тому числі водні об`єкти, у порядку спеціального або загального природокористування відповідно до цього Кодексу та інших законів.

За ст. 66 Конституції України кожен зобов`язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки. Діяльність фізичної та юридичної особи, що призводить до нищення, псування, забруднення довкілля, є незаконною. Кожен має право вимагати припинення такої діяльності - ч. 2 ст. 293 ЦК України.

За змістом положень ст. ст. 317, 319 ЦК України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.

Ст. 190 ЦК України встановлено, що майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

Згідно з нормою ч.І ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Об`єктами цивільних прав є речі, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки (ст. 179 ЦК України).

До нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення (ст. 181 ЦК України).

Майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки (ст. 190 ЦК України).

Відповідно до ст. 41 Конституції України та ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права (ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Як передбачено ст. 395 ЦК України, речовими правами на чуже майно є: 1) право володіння; 2) право користування (сервітут); 3) право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); 4) право забудови земельної ділянки (суперфіцій). Законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно.

Згідно ч. 2 ст. 152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав па землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

За вимогами ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Зважаючи, що правопорушення є таким, що триває у часі, власник майна може звернутися за захистом свого права протягом всього часу, поки воно триває.

Негаторний позов пред`являється власником за умови, що він має майно у своєму володінні, однак протиправна поведінка інших осіб перешкоджає йому здійснювати права користування та розпорядження ним. Для подання такого позову не вимагається, щоб перешкоди до здійснення права користування та розпорядження майном були результатом винних дій Відповідача чи спричиняли Позивачу збитки. Достатньо, щоб такі дії хоча б і не позбавляли власника володіння майном, але об`єктивно порушували його права і були протиправними.

Об`єктом негаторного позову є усунення триваючого правопорушення, що збереглося до моменту подання позову до суду.

При цьому поняття перешкод у реалізації прав користування і розпорядження є загальним поняттям і може включати не лише фактичну відсутність доступу до майна та можливості використати її за цільовим призначенням, а й будь-які інші неправомірні дії порушника прав, а також рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, договори, інші правочини, у зв`язку з якими розпорядження і користування майном ускладнене або повністю унеможливлене.

Способом захисту у негаторних правовідносинах є вимога, яка забезпечить законному володільцю реальну можливість користуватися і розпоряджатися майном тим чи іншим способом (зобов`язання повернути або звільнити майно, виселення, знесення, накладення заборони на вчинення щодо майна неправомірних дій). Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 20.10.2020 р. у справі № 910/13356/17.

У постанові від 12.06.2019 р. у справі № 487/10128/14-ц Велика Палата Верховного Суду визначила, що зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням - ЗК України та ВК України необхідно розглядати як непов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду.

Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України розглядається як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. Позовна вимога - зобов`язати повернути земельну ділянку, розглядається як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 р. у справі № 504/2864/13-ц, пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 р. у справі № 653/1096/16-ц, пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 р. у справі № 487/10128/14-ц, пункт 97 постанови від 11.09.2019 р. у справі № 487/10132/14-ц).

Тож, фактичне використання (зайняття) відповідачем водного об`єкта всупереч вимог законодавства, розглядається як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави.

У постановах Великої Палати Верховного Суду у справі № 487/10128/14 від 12.06.2019 р. у справі № 469/1044/17 від 15.09.2020 р. вказані можливі способи усунення таких порушень, яких може вимагати законний власник, а саме шляхом оспорення відповідних рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договорів або інших правочинів, а також вимагаючи повернути земельну ділянку.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позов Прокурора є обґрунтованим та підтвердженим належними доказами, а доводи Скаржника щодо правомірного користування спірним водосховищем на підставі Режиму рибогосподарської експлуатації та Дозволу, спростовуються матеріалами справи та вищевикладеними нормами законодавства.

12. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р. ).

Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р." Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.

Отже, доводи заявника апеляційної скарги про порушення норм матеріального та процесуального права судом попередньої інстанцій під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження.

За змістом ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно із ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення залишенню без змін.

13. Судові витрати.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Скаржника.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Карачунівське рибоводне господарство" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.12.2021 р. у справі № 904/5895/21 залишити без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 12.08.2022 р.

ГоловуючийсуддяІ.М. Кощеєв

СуддяО.В. Березкіна

СуддяО.В. Чус