Постанова

від 03.08.2022 по справі 191/585/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

04 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 191/585/20

провадження № 61-17535св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «АГРО-ФІЛД»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 жовтня 2020 року в складі колегії суддів: Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М., Каратаєвої Л. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог

У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО-ФІЛД» (далі - ТОВ «АГРО-ФІЛД») про розірвання договору оренди земельної ділянки.

Позовна заява мотивована тим, що вона є власником земельної ділянки, загальною площею 7,490 га, з кадастровим номером 1224855300:01:003:0069, яка розташована на території Іларіонівської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області, цільове призначення земельної ділянки - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Згідно з договором оренди земельної ділянки (паю) від 08 грудня 2016 року, зареєстрованим 13 січня 2017 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового прав за номером 18585359, за умовами якого вказана земельна ділянка була передана в оренду відповідачу строком на 30 років. Умовами договору передбачено, що орендна плата вноситься до 31 грудня кожного року, але відповідач орендну плату виплачує з порушенням строку її виплати та не в повному обсязі, а за 2019 рік орендна плата не сплачена взагалі.

Крім того, відповідачем порушено вимоги частини четвертої статті 22 Земельного кодекс України (далі - ЗК України), згідно з якою земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва використовуються відповідно до розроблених та затверджених в установленому порядку проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь і передбачають заходи з охорони земель.

Передбачений обов`язок відповідач не виконав і проект землеустрою, що забезпечує еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь щодо земельної ділянки, не розроблений до цього часу. Позивач вважала, що порушення відповідачем встановленого законом обов`язку щодо розроблення проекту землеустрою, що забезпечує еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь і передбачає заходи з охорони земель, є істотним порушенням договору, адже наслідком такої бездіяльності буде різке зниження родючості ґрунтів орендованої земельної ділянки. Враховуючи, що протиправна бездіяльність відповідача загрожує збереженню стану орендованої земельної ділянки, вважала, що договір оренди землі має бути розірваний.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд розірвати договір оренди земельної ділянки загальною площею 7,490 га, кадастровий номер 1224855300:01:003:0069, розташованої на території Іларіонівської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області та призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «АГРО-ФІЛД», номер запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права 18585359 від 13 січня 2017 року.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 квітня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Розірвано договір оренди земельної ділянки, загальною площею 7,490 га, кадастровий номер 1224855300:01:003:0069, розташованої на території Іларіонівської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області та призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «АГРО-ФІЛД», номер запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права 18585359 від 13 січня 2017 року.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач систематично не виконував умови договору оренди, а саме не сплачував орендну плату, використовує земельну ділянку на власний розсуд, без дотримання правил державного контролю за користуванням землею, ніяких дій, направлених на поліпшення і рекультивацію земельних ділянок, не проводить, а тому позовні вимоги є обґрунтованими.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 23 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ТОВ «АГРО-ФІЛД» задоволено.

Рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 квітня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що сам по собі факт несвоєчасної сплати орендної плати за користування земельною ділянкою за 2019 рік не свідчить про систематичне невиконання відповідачем договірних зобов`язань і не може бути підставою для розірвання укладеного між сторонами договору оренди землі. Крім того, частина четверта статті 22 ЗК України в редакції, на яку посилається позивач, як на підставу позову, зокрема, щодо використання земельної ділянки на власний розсуд, без дотримання правил державного контролю за користуванням землею, не вчинення відповідачем ніяких дій, направлених на поліпшення і рекультивацію земельних ділянок, на час виникнення спірних правовідносин втратила чинність, а отже, розірвання договору саме з цих підстав є необґрунтованим та безпідставним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 надіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 жовтня 2020 року.

У касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 жовтня 2020 року та залишити у силі рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 квітня 2020 року.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 28 грудня 2020 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 жовтня 2020 року та витребував справу із суду першої інстанції.

Справа надійшла до Верховного Суду

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставами касаційного оскарження постанови Дніпровського апеляційного суду від 23 жовтня 2020 року заявник зазначає: апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від 12 грудня 2012 року в справі № 6-146цс12, 28 вересня 2016 року в справі № 6-977цс16, Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року в справі № 183/262/17; апеляційним судом встановлені обставини, що мають значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 4 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України).

Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Позиції інших учасників

Відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 від відповідача до Верховного Суду не надходив.

Фактичні обставини, встановлені судами

Згідно з інформаційною довідкою про земельну ділянку від 27 лютого 2020 року ОСОБА_1 є власником земельної ділянки загальною площею 7,490 га з кадастровим номером 1224855300:01:003:0069, яка розташована на території Іларіонівської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області. Цільове призначення земельної ділянки - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

За договором оренди земельної ділянки (паю) від 03 грудня 2016 року, укладеним між ОСОБА_1 та ТОВ «АГРО-ФІЛД», зареєстрованим 13 січня 2017 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового прав за номером 18585359, земельна ділянка була передана позивачем у оренду відповідачу - ТОВ «АГРО-ФІЛД».

Договір орнеди земельної ділянки було укладено строком на 30 років - до 03 грудня 2046 року (пункт 2.3.)

Згідно з пунктом 2.2. договору орендна плата сплачується орендарем у грошовій формі у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Орендна плата вноситься до 31 грудня кожного року.

За повідомленням управління агропромислового розвитку Синельниківської районної державної адміністрації від 27 січня 2020 року № 7, відповідач ТОВ «АГРО-ФІЛД» порушує вимоги постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2010 року № 164 «Про затвердження нормативів оптимального співвідношення культур у сівозмінах в різних природно-сільськогосподарських регіонах» та значно погіршує родючість спірної земельної ділянки та інших корисних можливостей землі.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Як видно із касаційної скарги, рішення суду апеляційної інстанції, визначене у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржується на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини (пункт перший частини другої статті 11 ЦК України).

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків (стаття 11 ЦК України).

Згідно із статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 15 Закону України «Про оренду землі» орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату відноситься до істотних умов договору оренди землі.

За пунктом 1 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Відповідно до частин першої, другої статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

На вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України (далі - ЗК України) та іншими законами України (частина перша статті 32 Закону України «Про оренду землі»).

У пункті д) частини першої статті 141 ЗК України передбачено, що підставою припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, систематична несплата земельного податку або орендної плати.

До відносин, пов`язаних з орендою землі, застосовуються також положення ЦК України, при вирішенні судом питання щодо розірвання договору оренди землі за обставин систематичного невнесення орендної плати застосуванню також підлягають положення частини другої статті 651 ЦК України. Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 912/1385/17 (провадження № 12-201гс18).

Підставою для розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати (два та більше випадки). При цьому, систематична сплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17 (провадження № 61-41932сво18).

Об`єднана Палата Касаційного цивільного суду у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі № 293/1011/16-ц (провадження № 61-29970сво18) дійшла висновку, що тлумачення пункту д) частини першої статті 141 ЗК України, частини другої статті 651 ЦК України свідчить, що «несплата орендної плати» охоплює випадки як невиплати орендної плати у цілому, так і її виплата у розмірі меншому, ніж визначеному договором (без урахування індексації, індексу інфляції тощо).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з частинами першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Позивач ОСОБА_1 мотивувала позовні вимоги тим, що відповідач сплачував орендну плату з порушенням строку її виплати, встановленого договором, та не в повному обсязі, а за 2019 рік орендна плата не сплачена.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , апеляційний суд виходив із того, що систематична несплата орендної плати, що є підставою вважати порушення орендарем виконання умов договору оренди землі, передбачає два та більше випадки, проте, позивачем не доведено належними та допустимими доказами неналежне виконання відповідачем умов договору оренди щодо своєчасної сплати орендної плати, а сам по собі факт несвоєчасної сплати орендної плати за користування земельною ділянкою за 2019 рік не свідчить про систематичне невиконання відповідачем договірних зобов`язань (два та більше випадки) і не може бути підставою для розірвання укладеного між сторонами договору оренди землі.

За частинами першою та другою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції прийняв до уваги та визнав належними докази, надані ТОВ «АГРО-ФІЛД» до суду апеляційної інстанції, а саме відомості за 2018-2019 роки щодо виплати орендної плати ОСОБА_1 та пояснення ТОВ «АГРО-ФІЛД» від 20 травня 2020 року вих. № 8, з яких видно, що орендна плата за 2018 рік виплачена ОСОБА_1 у сумі 18 000 грн, а за 2019 рік нарахована, але не виплачена.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що сам по собі факт несвоєчасної сплати орендної плати за користування земельною ділянкою за 2019 рік не свідчить про систематичне невиконання відповідачем договірних зобов`язань і не може бути підставою для розірвання укладеного між сторонами договору оренди землі.

Інших доказів на підтвердження невиконання умов договору щодо сплати позивачу визначеної договором орендної плати суду ОСОБА_1 не надано.

На підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення умов ведення бізнесу (дерегуляція)» № 191-VIII від 12 лютого 2015 року виключено зі статті 22 ЗК України частину четверту.

Таким чином, апеляційний суд також правильно зазначив, що частина четверта статті 22 ЗК України, на яку посилається позивач, як на підставу позову, зокрема, щодо використання відповідачем земельної ділянки на власний розсуд, без дотримання правил державного контролю за користуванням землею, не вчинення відповідачем ніяких дій, направлених на поліпшення і рекультивацію земельних ділянок, на час виникнення спірних правовідносин втратила чинність. Отже, розірвання спірного договору оренди саме з цих підстав є необґрунтованим та безпідставним.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року в справі № 191/590/20 (провадження № 61-18598св20) у подібних правовідносинах.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено.

Отже, суд апеляційної інстанції повно і всебічно дослідив наявні у справі докази та надав їм належну правову оцінку, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права.

Доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм матеріального й процесуального права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Об`єднаної Палати Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17, та постановах Верховного Суду України від 12 грудня 2012 року у справі № 6-146цс12, від 28 вересня 2016 року у справі № 6-977цс16, на які заявник посилався у касаційній скарзі, є безпідставними, оскільки висновки апеляційного суду не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах.

Колегія суддів також відхиляє інші доводи касаційної скарги про те, що постанова апеляційного суду ухвалена з порушенням норм процесуального права з посиланням на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки такі доводи не знайшли свого підтвердження при касаційному перегляді оскаржуваного рішення апеляційного суду. Аргументи касаційної скарги про те, що апеляційний суд встановив обставини на підставі недопустимих доказів, висновків апеляційного суду не спростовують, на законність рішення суду апеляційної інстанції не впливають, а спрямовані на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції за загальним правилом частини першої статті 400 ЦПК України, оскільки Верховний Суд не вправі встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Таким чином, доводи касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, не підтвердилися.

Проаналізувавши зміст постанови суду апеляційної інстанції з точки зору застосування норм права, які стали підставою для позову по суті, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що судом ухвалене рішення відповідно до встановлених ним обставин на підставі наданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному рішенні, питання обґрунтованості висновків апеляційного суду, Верховний Суд виходить із того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

ЄСПЛ у своїх рішеннях вказував, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа «Пономарьов проти України» (CASE «PONOMARYOV v. UKRAINE»), рішення від 03 квітня 2008 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних рішеннях, питання вичерпності висновків апеляційного суду, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, оскаржуване судове рішення відповідає вимогам вмотивованості.

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Ураховуючи зазначене, Верховний Суд вважає, що апеляційним судом правильно застосовано норми матеріального та процесуального права на підставі наданих доказів та ухвалено законне і обґрунтоване судове рішення в цій справі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Судом апеляційної інстанції повно встановлено обставини справи на підставі належної оцінки наявних у справі доказів, визначено норми права, які підлягали застосуванню.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 жовтня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. А. Стрільчук