Рішення

від 12.07.2022 по справі 910/21608/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13.07.2022Справа № 910/21608/21

За позовомКерівника Волочиської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Теофіпольської селищної ради та Комунального некомерційного підприємства «Теофіпольський центр первинної медико-санітарної допомоги» Теофіпольської селищної радидоТовариства з обмеженою відповідальністю «Укргаз Енерго Поставка»провизнання недійсними додаткових угод до договору та стягнення 29 145,92 грн.Суддя Босий В.П.

секретар судового засідання Дупляченко Ю.О.

Представники сторін:

від позивача 1:не з`явивсявід позивача 2:не з`явивсявід відповідача:Ілляш Д.В.прокурор:Кузьміна К.Г.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Керівник Волочиської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Теофіпольської селищної ради та Комунального некомерційного підприємства «Теофіпольський центр первинної медико-санітарної допомоги» Теофіпольської селищної ради (надалі - «Підприємство») звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укргаз Енерго Поставка» (надалі - «Товариство») про визнання недійсними додаткових угод до договору та стягнення 29 145,92 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що додаткові угоди №3 від 26.02.2021, №4 від 23.04.2021 та №5 від 18.06.2021 до договору на постачання природного газу №21/162, укладеного 28.12.2020 між Комунальним некомерційним підприємством «Теофіпольський центр первинної медико-санітарної допомоги» Теофіпольської селищної ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «Укргаз Енерго Поставка», є недійсними, оскільки укладені між сторонами з порушенням вимог законодавства у сфері публічних закупівель. Також прокурор вказує, що оскільки оскаржуваними додатковими угодами були внесені зміни до істотних умов договору №21/162 від 28.12.2020, відповідачем безпідставно збережено грошові кошти у розмірі 29 145,92 грн., сплачені позивачем 2 як споживачем природного газу за таким договором.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.01.2022 відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує з огляду на те, що між сторонами договору №21/162 від 28.12.2020 правомірно були укладені додаткові угоди, якими змінювалася ціна природного газу у відповідності до середньо ринкової ціни на умовах післяплати, на підтвердження чого відповідачем надані відповідні довідки торгово-промислових палат №454/21 від 23.02.2021, №22-05/282 від 08.04.2021 та №22-05/504 від 07.06.2021.

У відповіді на відзив на позовну заяву прокурор вважає доводи відповідача необґрунтованими, а подані докази (довідки торгово-промислових палат) такими, що не підтверджують належним чином зміни ціни на газ станом на конкретну дату, а саме дати укладення договору та оскаржуваних у даній справі додаткових угод.

Протокольною ухвалою суду від 08.06.2022 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 13.07.2022.

Прокурор в судове засідання з`явилася, надала пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримала та просила позов задовольнити повністю.

Представник відповідача в судове засідання з`явився, надав пояснення по справі, проти задоволення позовних вимог заперечував повністю.

Представники позивачів, належним повідомлені про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили.

Відповідно до ч. 1-3, 5 ст. 216 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу.

Якщо спір, розгляд якого по суті розпочато, не може бути вирішено в даному судовому засіданні, судом може бути оголошено перерву в межах встановлених цим Кодексом строків розгляду справи, тривалість якої визначається відповідно до обставин, що її викликали, з наступною вказівкою про це в рішенні або ухвалі.

Згідно з правовою позицією, викладеною Верховним Судом, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представника сторони, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (постанова Верховного Суду від 24.01.2018 у справі №907/425/16).

З урахуванням викладеного, неявка представника позивача, належним чином повідомленого про час та місце судового засідання, не є перешкодою для розгляду даної справи.

В судовому засіданні 13.07.2022 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення прокурора та представника відповідача, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

28.12.2020 між Товариством (постачальник) та Підприємством (споживач) було укладено договір на постачання природного газу №21/162 (надалі - «Договір»), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов`язується передати у власність споживачу у 2021 році узгоджені обсяги товару «код ДК 021:2015 - 09120000-6 «Газове паливо» «природний газ», а споживач зобов`язується прийняти узгоджений обсяг природного газу та оплатити його вартість у розмірах, строки та порядку, що визначені договором.

Пунктом 1.2 Договору передбачено, що річний обсяг відбору/споживання газу - 111 434 куб.м; пунктом 1.3 Договору сторони узгодили річні обсяги відбору/споживання газу по місяцях.

За змістом п. 3.1 Договору загальна сума договору становить 745 493,46 грн. з ПДВ. На момент підписання договору ціна за 1 000 куб.м природного газу становить 6 690,00 грн. з ПДВ.

Згідно з п. 3.2 Договору згоджена ціна може змінюватися виключно за погодженням сторін.

26.02.2021 сторонами була укладена додаткова угода №3 до Договору, відповідно до якої вирішено доповнити п. 3.1 Договору інформацією наступного змісту: «ціна за товар, який поставлений з моменту укладання договору по 31.01.2021 - природний газ кількістю 16,74814 тис.куб.м вартістю 6 690,00 за 1000 куб.м; ціна за товар, який буде поставлений з 01.02.2021 - природний газ кількістю 45,38336 тис.куб.м вартістю 7 359,00 грн. за 1000 куб.м». Також сторонами викладено п. 1.2 у новій редакції: «Річний обсяг відбору/споживання газу - до 62 131,5 куб.м».

23.04.2021 сторонами була укладена додаткова угода №4 до Договору, відповідно до якої вирішено доповнити п. 3.1 Договору інформацією наступного змісту: «ціна за товар, який поставлений з моменту укладання договору по 31.01.2021 - природний газ кількістю 16,74814 тис.куб.м вартістю 6 690,00 за 1000 куб.м; ціна за товар, який поставлений з 01.02.2021 по 31.03.2021 - природний газ кількістю 33,34962 тис.куб.м вартістю 7 359,00 грн. за 1000 куб.м; ціна за товар, який буде поставлений з 01.04.2021 - природний газ кількістю 11,083398 тис.куб.м вартістю 7 790,00 грн. за 1000 куб.м». Також сторонами викладено п. 1.2 у новій редакції: «Річний обсяг відбору/споживання газу - до 61 181,158 куб.м».

18.06.2021 сторонами була укладена додаткова угода №5 до Договору, відповідно до якої вирішено доповнити п. 3.1 Договору інформацією наступного змісту: «ціна за товар, який поставлений з моменту укладання договору по 31.01.2021 - природний газ кількістю 16,74814 тис.куб.м вартістю 6 690,00 за 1000 куб.м; ціна за товар, який поставлений з 01.02.2021 по 31.03.2021 - природний газ кількістю 33,34962 тис.куб.м вартістю 7 359,00 грн. за 1000 куб.м; ціна за товар, який поставлений з 01.04.2021 по 31.05.2021 - природний газ кількістю 5,03217 тис.куб.м вартістю 7 790,00 грн. за 1000 куб.м; ціна за товар, який буде поставлений з 01.06.2021 - природний газ кількістю 5,501742 тис.куб.м вартістю 8 788,00 грн. за 1000 куб.м». Також сторонами викладено п. 1.2 у новій редакції: «Річний обсяг відбору/споживання газу - до 60 631,672 куб.м».

Додатковою угодою №6 від 30.08.2021 сторони дійшли згоди розірвати Договір за згодою сторін.

Спір у справі виник у зв`язку з наявністю, на думку прокурора, підстав для визнання недійсними додаткових угод №3, №4 та №5 до Договору.

Щодо правомірності звернення прокурора із даним позовом суд відзначає наступне.

За змістом частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Законом України «Про прокуратуру» визначено правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України. Зокрема, за змістом статті 1 зазначеного Закону прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно з частиною 3 цієї норми прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті. Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Генеральної прокуратури України або регіональної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.

Частиною 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

Аналіз положень частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави для висновку, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від суб`єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для такого представництва. Доведення цих підстав здійснюється відповідно до вимог статей 74, 76, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України шляхом подання належних, допустимих та достатніх доказів.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Зокрема, звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Згідно зі ст. 7 Закону України «Про публічні закупівлі» уповноважений орган здійснює регулювання та реалізує державну політику у сфері закупівель у межах повноважень, визначених цим Законом. Рахункова палата, Антимонопольний комітет України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, здійснюють контроль у сфері публічних закупівель у межах своїх повноважень, визначених Конституцією та законами України.

Моніторинг процедури закупівлі здійснюють центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, та його міжрегіональні територіальні органи (далі - органи державного фінансового контролю). (ч.1 ст. 8 Закону України «Про публічні закупівлі»)

У п. 8 ч. 1 ст. 10 Закону «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» передбачено право Держаудитслужби порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, листом №51-3334вих-21 від 19.10.2021 керівник Волочиської окружної прокуратури просив Управління Західного офісу Держаудитслужби в Хмельницькій області повідомити про вжиті заходи до відновлення інтересів держави. У відповідь на вказаний лист останнє повідомило, що ним вжито всіх вичерпних заходів згідно наданих повноважень з метою усунення порушень, виявлених під час здійснення моніторингу процедури закупівлі.

Також листом №51-3114вих-21 від 04.10.2021 прокурор звернувся до Теофіпольського селищного голови, яким просив вжити заходів з метою стягнення з Товариства грошових коштів.

У відповідь на вказаний лист Теофіпольського селищна рада повідомила прокурора про відсутність коштів для сплати судового збору, що унеможливлювало подання відповідного позову до суду. Аналогічну відповідь прокурору було надано безпосередньо Підприємством.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що при зверненні до суду з вказаним позовом керівника Волочиської окружної прокуратури було дотримано вимоги статті 23 Закону України «Про прокуратуру», у зв`язку з невжиттям компетентним органом жодних заходів, спрямованих на захист інтересів держави у спірних відносинах протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо про порушення інтересів держави.

Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (стаття 20 Господарського кодексу України).

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить статті 20 Господарського кодексу України.

За приписом статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Пунктом 2.1 Постанови №11 від 29.05.2013 пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За змістом п. 2.9 Постанови №11 від 29.05.2013 пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Одночасно, за змістом п. 2.5.2 вказаної постанови пленуму Вищого господарського суду України необхідно з урахуванням приписів ст. 215 Цивільного кодексу України та ст. 207 Господарського кодексу України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, ч. 1 ст.220, ч. 2 ст. 228 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 207 Господарського кодексу України), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора.

Відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов`язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов`язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов`язану сторону певних обов`язків.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними.

Крім того, виходячи зі змісту статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Частиною 7 ст. 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 626 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 42 Господарського кодексу України передбачено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єкта ми господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як встановлено судом, укладеним між сторонами Договором була погоджена така істотна умова Договору як ціна природного газу, що був предметом закупівлі, у розмірі 6 690,00 грн. за 1000 куб.м.

При цьому, оскаржуваними додатковими угодами №3, №4 та №5 були внесені зміни до істотних умов Договору, а саме збільшено ціну спочатку до 7 359,00 грн. за 1000 куб.м, а вподальшому - до 7 990,00 грн. та 8 788,00 грн. відповідно.

Тобто, позивач та відповідач дійшли згоди підписати додаткові угоди про збільшення ціни на газ, внаслідок чого вартість 1000 куб.м газу збільшилася для позивача на 28,55%, а обсяг поставки зменшився.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про публічні закупівлі» договір про закупівлю - це договір, що укладається між замовником і учасником торгів за результатами проведення процедури закупівлі та передбачає надання послуг, виконання робіт або набуття права власності на товари.

За змістом ч. 1 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» (в редакції, чинній на момент укладення Договору) договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Згідно з ч. 4 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

Частиною 5 вказаної статті передбачено, що істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків:

1) зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника;

2) збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії;

3) покращення якості предмета закупівлі, за умови що таке покращення не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю;

4) продовження строку дії договору про закупівлю та строку виконання зобов`язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю;

5) погодження зміни ціни в договорі про закупівлю в бік зменшення (без зміни кількості (обсягу) та якості товарів, робіт і послуг), у тому числі у разі коливання ціни товару на ринку;

6) зміни ціни в договорі про закупівлю у зв`язку зі зміною ставок податків і зборів та/або зміною умов щодо надання пільг з оподаткування - пропорційно до зміни таких ставок та/або пільг з оподаткування;

7) зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін, зміни курсу іноземної валюти, зміни біржових котирувань або показників Platts, ARGUS регульованих цін (тарифів) і нормативів, що застосовуються в договорі про закупівлю, у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни;

8) зміни умов у зв`язку із застосуванням положень частини шостої цієї статті.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином, зокрема відповідно до умов договору.

Частиною 1 ст. 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Закон України «Про публічні закупівлі» не містить виключень з цього правила.

Отже, зміна істотних умов договору про закупівлю (збільшення ціни за одиницю товару) є правомірною виключно за таких умов:

- відбувається за згодою сторін;

- порядок зміни умов договору має бути визначений самим договором (відповідно до проекту, який входив до тендерної документації);

- підстава збільшення - коливання ціни такого товару на ринку (обґрунтоване і документально підтверджене постачальником);

- ціна за одиницю товару може збільшуватися не більше ніж на 10%;

- загальна сума (ціна) договору не повинна збільшуватися.

Верховний Суд у постанові від 18.06.2021 у справі №927/491/19 зазначає, що метою регулювання, передбаченого ст. 36 Закону України «Про публічні закупівлі», а саме закріплення можливості сторін змінити умови укладеного договору шляхом збільшення ціни за одиницю товару до 10% є запобігання ситуаціям, коли внаслідок істотної зміни обставин укладений договір стає вочевидь невигідним для постачальника.

Так, ст. 652 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Через зміну істотних обставин договір може бути змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Тобто, передбачена законодавством про публічні закупівлі норма застосовується, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим. Для того, щоб за таких обставин не був розірваний вже укладений договір і щоб не проводити новий тендер, закон дає можливість збільшити ціну, але не більше як на 10%. Інше тлумачення відповідної норми Закону «Про державні закупівлі» нівелює, знецінює, робить непрозорою процедуру відкритих торгів. Суд вважає, що обмеження 10% застосовується як максимальний ліміт щодо зміни ціни, визначену в договорі, незалежно від того, як часто відбуваються такі зміни (кількість підписаних додаткових угод).

Суд зазначає, що необхідність укладення оспорюваних додаткових угод до Договору відповідачем обґрунтовано коливанням ціни товару на ринку, на підтвердження чого Товариством були надані: цінова довідка Харківської торгово-промислової палати №454/21 від 23.02.2021; інформаційно-цінова довідка Хмельницької торгово-промислової палати №22-05/282; інформаційно-цінова довідка Хмельницької торгово-промислової палати №22-05/504 від 07.06.2021. Саме вказані довідки стали підставою для укладення між сторонами оспорюваних додаткових угод.

В той же час, вказані довідки не підтверджують коливання ціни на природний газ саме станом на момент укладення оспорюваних додаткових угод, а тому суд не приймає їх до уваги в якості належних та допустимих доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження наявності обґрунтованих підстав для внесення змін до Договору.

Більш того, як уже було встановлено судом раніше, внаслідок укладення оспорюваних додаткових угод до Договору було збільшено ціну природного газу на 28,55%, при цьому перемога у тендері (закупівля за державні кошти) та укладення договору з однією ціною та її подальше підвищення більш як на 20% шляхом так званого «каскадного» укладення двох додаткових угод є нечесною і недобросовісною діловою практикою з боку продавця.

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що подальше укладення сторонами додаткових угод №3, №4 та №5, якими було збільшено вартість товару, суперечить вимогам ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», оскільки відрізняються від тендерної пропозиції в частині визначення такої вартості.

За змістом ст. ст. 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України визнання правочину недійсним є способом захисту цивільних прав та інтересів. Частина 2 ст. 20 вказаного кодексу серед способів захисту визначає визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом.

Предметом позову у даній справі є визнання недійсними додаткових угод №3, №4 та №5 до Договору на підставі ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України як таких, що укладені з порушенням ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі».

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абз. 1 ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України).

Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (зокрема, постанови від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц).

Отже, якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. Крім того, такий спосіб захисту, як встановлення нікчемності правочину також не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 10.04.2019 у справі №463/5896/14-ц та від 04.06.2019 у справі №916/3156/17.

В свою чергу, відповідно до ст. 43 Закону України «Про публічні закупівлі» договір про закупівлю є нікчемним у разі:

1) якщо замовник уклав договір про закупівлю до/без проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі згідно з вимогами цього Закону;

2) укладення договору з порушенням вимог частини четвертої статті 41 цього Закону;

3) укладення договору в період оскарження процедури закупівлі відповідно до статті 18 цього Закону;

4) укладення договору з порушенням строків, передбачених частинами п`ятою і шостою статті 33 та частиною сьомою статті 40 цього Закону, крім випадків зупинення перебігу строків у зв`язку з розглядом скарги органом оскарження відповідно до статті 18 цього Закону.

За таких обставин, оскільки внаслідок укладання оспорюваних додаткових угод було внесено зміни до Договору в частині визначення вартості товару, що призвело до невідповідності умов такого договору тендерній пропозиції, такі угоди є нікчемними, а відтак визнання їх недійсними не є належним способом захисту прав. За таких обставин, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог прокурора в частині визнання недійсними додаткових угод №3, №4 та №5 до Договору.

Що стосується вимоги прокурора в частині застосування наслідків недійсності правочинів шляхом стягнення з Товариства на користь позивача грошових коштів у розмірі 29 145,92 грн.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про ринок природного газу» постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов`язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Права та обов`язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, ЦК і ГК, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу.

За змістом ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору постачання застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У ст. 669 Цивільного кодексу України визначено, що кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні. Відповідно до ч. 1 ст. 670 Цивільного кодексу України якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Нікчемність додаткових угод №3, №4 та №5 означає, що зобов`язання сторін регулюються Договором і його умовами в частині обсягів та ціни природного газу.

Так, відповідно до умов Договору Товариство зобов`язано було передати Підприємству природний газ за ціною 6 690,00 грн. за 1000 куб.м. Згідно інформації позивача, на виконання умов Договору ним отримано 55 269,68 куб.м природного газу на суму 398 900,07 грн.

При цьому, за умови постачання природного газу за ціною, визначеною саме п. 3.1 Договору, вартість 55 269,68 куб.м газу мала б становити 369 754,15 грн., а відтак сума недопоставленого та оплаченого товару в даному випадку становить 29 145,92 грн., що підлягає стягненню з відповідача на підставі ч. 1 ст. 670 Цивільного кодексу України.

За таких обставин, позовні вимоги керівника Кам`янець-Подільської окружної прокуратури в цій частині підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Керівника Волочиської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Теофіпольської селищної ради та Комунального некомерційного підприємства «Теофіпольський центр первинної медико-санітарної допомоги» Теофіпольської селищної ради задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укргаз Енерго Поставка» 03169, м. Київ, пров. Московський, 2-б; ідентифікаційний код 42907209) на користь Комунального некомерційного підприємства «Теофіпольський центр первинної медико-санітарної допомоги» Теофіпольської селищної ради (30602, Хмельницька обл., Хмельницький р-н, смт. Теофіполь, вул. Заводська, 2; ідентифікаційний код 38611140) грошові кошти у розмірі 29 145 (двадцять дев`ять тисяч сто сорок п`ять) грн. 92 коп. Видати наказ.

3. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укргаз Енерго Поставка» 03169, м. Київ, пров. Московський, 2-б; ідентифікаційний код 42907209) на користь Хмельницької обласної прокуратури (29000, м. Хмельницький, провулок Військоматський, 3; ідентифікаційний код 02911102) судовий збір у розмірі 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн. 00 коп. Видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

6. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 12.08.2022.

Суддя В.П. Босий