Рішення

від 03.08.2022 по справі 456/2537/16-ц

СТРИЙСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 456/2537/16-ц

Провадження № 2/456/44/2022

РІШЕННЯ

іменем України

04 серпня 2022 року місто Стрий

Стрийський міськрайонний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Саса С. С. ,

при секретарі Кулешник С.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Стрий справу за позовом ОСОБА_1 до Житлово - будівельного кооперативу «Успіх», ОСОБА_2 про визнання недісними договорів, визнання права власності та зустрічним позовом Житлово - будівельного кооперативу «Успіх» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання окремих умов інвестиційного договору про спільну діяльність недісними,

встановив:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Стрийського міськрайонного суду Львівської області із позовом до Житлово-будівельного кооперативу "УСПІХ", ОСОБА_2 , в якому просив визнати недійсним акт прийому-передачі від 05.05.2016 року про передачу ОСОБА_2 магазину загальною площею 149 кв.м. та підвальне приміщення під магазином площею 140 кв.м., скасувати запис № 14566661 про державну реєстрацію права приватної власності магазину, що знаходиться на першому поверсі багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_1 , визнати за позивачем право приватної власності на 41,77 кв.м. магазину, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 41,77 кв.м. магазину, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що 28.07.2014 року між позивачем та ЖБК "УСПІХ" був укладений Інвестиційний договір про спільну діяльність. Згідно з п. 3.6 цього договору позивач передав ЖБК «УСПІХ» внесок, у т.ч. незавершене будівництво - 25 відсотків готовності від 106-квартирного житлового будинку з вбудовано-прибудованим магазином, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до п. 3.9 Договору частка позивача в інвестиційній спільній діяльності становить 53 %, а вартість частки відповідача-1 - 47 %. Відповідно до п. 4.3 Договору відповідач-1 зобов`язаний добудувати та здати 106-квартирний житловий будинок з вбудовано-прибудованим магазином, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до п. 3.12 Договору після закінчення спільної діяльності на підставі даного Договору незалежно від причин, по яких припинена спільна діяльність, все майно та кошти підлягають розподілу між сторонами у співвідношенні до часток сторін, а саме - позивач 53%, відповідач-1 47%. На момент звернення позивача до суду із даним позовом відповідач-1 своїх зобов`язань за Договором не виконав, майна в обсязі, визначеному договором, не передав. Разом з тим, згідно з актом прийому-передачі від 05.05.2016 року відповідачем-1 передано ОСОБА_2 приміщення магазину загальною площею 149 кв.м. та підвальне приміщення під магазином площею 140 кв.м. що знаходиться на першому поверсі багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі чого в реєстрі речових прав зроблено № 14566661 про державну реєстрацію права приватної власності. На думку позивача, така передача була незаконною, оскільки 41,77 кв.м. магазину належать позивачу на підставі Інвестиційного договору про спільну діяльність від 28.07.2014 року.

16.11.2016 року позивач подав до суду заяву про зміну предмета позову та збільшення позовних вимог, у якій просив визнати недійсним договір про відступлення права вимоги за договором №1406/1 інвестування будівництва житла від 14.06.2004 року, визнати недійсним п. 3.7.1 Інвестиційного договору про спільну діяльність від 28.07.2014 року, визнати недійсним акт прийому-передачі від 05.05.2016 року про передачу ОСОБА_2 магазину загальною площею 149 кв.м. та підвальне приміщення під магазином площею 140 кв.м. та скасувати запис № 14566661 про державну реєстрацію права приватної власності магазину, що знаходиться на першому поверсі багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_1 , визнати за позивачем право приватної власності на 41,77 кв.м. магазину, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 магазин. В обґрунтування зазначених вимог окрім заявлених у первісній позовній заяві підстав покликався на те, що згідно з укладеним між позивачем та відповідачем-1 Інвестиційним договором про спільну діяльність від 28.07.2014 року право учасника спільної діяльності на отримання квартир нерозривно пов`язано з його обов`язком зробити свій внесок, передбачений Договором. Згідно з п. 3.7 Договору внеском кооперативу є зобов`язання, що виникли у ТзОВ ПІК «Стрийжитлобуд» з Основних договорів та додаткових угод до цих договорів в обсягах та на умовах, що існують на момент укладення договорів про відступлення права вимоги на користь Кооперативу за договорами інвестування будівництва житла та додаткових угод до цих договорів. Внеском кооперативу є внески кожного окремого члена (чи/або асоційованого члена) кооперативу сумарно на 809,51 кв.м. загальної площі вже введених в експлуатацію квартир у будинку та 142,92 кв.м. загальної площі вже введеного в експлуатацію вбудовано-прибудованого магазину загальною вартістю 1679821 гривень 79 копійок, в тому числі (п. 3.7.1 Договору) внесок відповідача-2 ОСОБА_2 - 142,92 кв.м.загальної площі вже введеного в експлуатацію вбудовано-прибудованого магазину вартістю 249367,08 грн. Однак на момент укладення Інвестиційного договору про спільну діяльність не існувало магазину площею 142,92 кв.м., оскільки такий в експлуатацію не приймався. Крім цього, на момент укладення договору про відступлення права вимоги між ЖБК «УСПІХ» та ОСОБА_2 останній не володів правом вимоги до ТзОВ ПІК «Стрийжитлобуд», оскільки не був включений у реєстр кредиторів товариства під час процедури банкрутства.

В подальшому позивач неодноразово подавав суду заяви про зміну предмета позову та уточнення позовних вимог. З урахуванням останньої заяви від 01.06.2022 року просить суд: визнати недійсним безномерний договір від 11.10.2012 року про відступлення права вимоги за договором №1406/1 інвестування будівництва житла від 14.06.2004 року, укладеного між ЖБК «УСПІХ» та ОСОБА_2 ; визнати недійсним п. 3.7.1 Інвестиційного договору про спільну діяльність від 28.07.2014 року, укладеного між ЖБК «УСПІХ» та ОСОБА_1 ; визнати недійсним договір купівлі-продажу майнових прав на квартиру (кооперативний договір №1М-05/08/14) від 05.08.2014 року, укладений між ЖБК «УСПІХ» та ОСОБА_2 та скасувати рішення державного реєстратора Миколаївської районної державної адміністрації Львівської області № 29659850 від 19.05.2016 року про державну реєстрацію права власності на магазин, що знаходиться на першому поверсі багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати за позивачем право приватної власності на 41,77 кв.м. магазину, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідачем-2 ОСОБА_2 подано суду заяву від 22.03.2022 року про застосування позовної давності у даній справі, у якій він наголошує, що ОСОБА_1 звернувся до суду із вимогою про визнання недійсним договору від 11.10.2012 року про відступлення права вимоги 18.03.2019 року. Відповідач-2 зазначив, щопозивач обґрунтовує порушення свого права тим, що ухвалою Господарського суду Львівської області від 12.05.2010 року у справі № 31/158 було затверджено реєстр вимог кредиторів ТзОВ ПІК «Стрийжитлобуд» і до цього реєстру не було включено вимоги ОСОБА_2 , а тому вони вважаються погашеними і не могли бути передані ЖБК «УСПІХ» за оспорюваним договором від 11.10.2012 року. Разом із тим, зазначеною ухвалою господарського суду в реєстр кредиторів було включено вимоги ОСОБА_1 , а тому йому було достеменно відомо про зміст такої ухвали. Вважає, що перебіг позовної давності розпочався з дня укладення оспорюваного договору, а тому позовна давність за цією вимогою спливла, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову. Вказав, що інші вимоги ОСОБА_1 є похідними та відносно них теж спливла позовна давність, а тому у задоволенні позову слід відмовити повністю.

06.10.2016 року відповідач-1 за первісним позовом - ЖБК «УСПІХ» звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 та 12.10.2018 подав до суду заяву про зміну підстав зустрічного позову в якому просить визнати недійсними підпункт 6 пункту 2.4, п.п. 2.8, 3.6, 3.7, 3.9, 3.12, абзаци 6 і 7 п.4.3, 5.5, 5.8, 5.9, 5.11., 6.1 інвестиційної угоди про спільну діяльність від 28.07.2014р. між ОСОБА_1 і житлово-будівельним кооперативом «Успіх» та визначити частку ОСОБА_1 та ОСОБА_3 за інвестиційною угодою про спільну діяльність в розмірі 150 м.кв. квартир та майнових прав на них у будинку по АДРЕСА_1 . В обґрунтування заявлених зустрічних позовних вимог покликався на те, що 02.10.2003р. ОСОБА_1 та Регіональне відділення Фонду державного майна України у Львівській області уклали договір про купівлю продаж незавершеного будівництва - 106-ти квартирного житлового будинку по АДРЕСА_1 . За цим договором об`єкт продано ОСОБА_1 за 580000 гривень. Оплата вартості незавершеного будівництва проводилась поетапно з розтермінуванням платежів впродовж 2004 року, (за кошти, які залучалися ОСОБА_4 від людей і перераховувалися на картковий рахунок ОСОБА_1 . 21.06.2004 року ОСОБА_1 укладає договір з ТзОВ «Стрийжитлобуд», за яким передає незавершене будівництво для добудови і введення в експлуатацію ТзОВ «Стрийжитлобуду». За договором ТзОВ «Стрийжитлобуду» зобов`язувалось відшкодувати ОСОБА_1 кошти, оплачені Фонду Держмайна за об`єкт незавершеного будівництва і отримує право власності на усі збудовані приміщення та право залучати до участі у будівництві інших інвесторів і можливістю укладати з ними усі необхідні договори та визначати об`єкти з числа результатів діяльності, що підлягають передачі інвесторам у випадку виконання ними своїх інвестиційних зобов`язань. Після укладення цього договору ТзОВ «Стрийжитлобуд» за інвестиційними договорами починає залучати до будівництва будинку громадян. Керівником ТзОВ «Стрийжитлобуд» і особою, яка укладала перші договори залучення коштів громадян для будівництва був ОСОБА_1 . Впродовж 2004-2005рр. таких осіб було залучено сімдесят чотири. В подальшому уже починаючи з 2005р. ОСОБА_1 ініціює із ТзОВ «Стрийжитлобудом» спір про розподіл прибутків за будівництвом та розірвання договору про спільну діяльність, хоча розуміє, що таке розірвання тягне за собою позбавлення усіх інвесторів-громадян можливості отримати у власність оплачені квартири. Будівництво будинку припинилося. Судові процеси із зобов`язаннями завершити будівництво та передати у власність квартири тривали з 2005 року до 2011 року. Рішенням Стрийського міськрайонного суду від 06.12.2010 року договір між ТзОВ «Стрийжитлобуд» та ОСОБА_1 розірвано у зв`язку із порушенням строків його виконання та невиконанням вимог перед третіми особами - інвесторами, які повністю внесли кошти на будівництво будинку. Даним рішенням встановлено, що ТзОВ «Стрийжитлобуд» уклав договори інвестування житла із 74 інвесторами і 2 квартири зобов`язаний залишити користь ОСОБА_1 . Оскільки вільних квартир для залучення коштів немає, а ТзОВ «Стрийжитлобуд» на той момент перебував в процесі банкрутства, то виконати договірні умови і добудувати будинок « ОСОБА_4 » не міг. Тому обдурені інвестори не могли поновити порушених прав, хоча і в судовому порядку порушення прав визнавалося. Тому в 2010 році п`ять обдурених інвесторів, а саме ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 разом з ОСОБА_1 утворили житлово-будівельний кооператив «Успіх» і ОСОБА_1 відповідно до укладеного ними договору про спільну діяльність зобов`язувався передати незавершене будівництво у пайовий фонд кооперативу. У цьому договорі ні про які відсотки незавершеного будівництва не йдеться. Впродовж 2011р.-2015р. практично усі обдурені інвестори змушені були вступити до ЖБК «Успіх» та приєднатися до спільної діяльності, оскільки в іншому випадку не змогли б отримати свої квартири. Крім того, ще 08.10.2012 року рішенням Загальних зборів ЖБК «Успіх» (протокол № 7 від 06.10.2012р.) було доручено голові правління ЖБК «Успіх» ОСОБА_1 оформити з усіма пайовиками Договори відступлення майнових прав та погодити їх із ліквідатором ТзОВ ПІК «Стрийжитлобуд», а також забезпечити реєстрацію таких вимог, в тому числі в судовому порядку. Однак, ОСОБА_1 не виконав вимог загальних зборів, приховавши від членів ЖБК, що погодивши усі договори переуступки з ліквідатором не вніс їх на розгляд господарського суду Львівської області. 28.07.2014р. між ОСОБА_1 та ЖБК «Успіх» в особі ОСОБА_2 було укладено нову угоду про спільну діяльність, за якою кооператив визнає внесок учасника ОСОБА_1 , а ОСОБА_1 визнає так звані «зараховані паї», тобто кошти сплачені на р/р ТзОВ «Стрийжитлобуд» інвесторами для будівництва будинку по АДРЕСА_2 , що у Стрию. На момент укладення цієї угоди в пайовий фонд кооперативу свої права вимоги до ТзОВ «Стрийжитлобуд» внесли ОСОБА_2 (142,92 м.кв. магазину), ОСОБА_9 (38,18 м.кв. однокімнатної квартири), ОСОБА_6 (78,9 м.кв.), ОСОБА_10 (72,46 м.кв.), ОСОБА_11 (64,95м.кв.), ОСОБА_12 (51,05 м.кв.), ОСОБА_13 (66,66 м.кв.), тобто лише 6 із 74 інвесторів. Разом з тим, в угоді було зазначено, що загальне майно прийняте сторонами, оцінюється в 17010662 грн. - тобто вартість усього будинку із вкладеними коштами інших інвесторів. Усю залишкову вартість учасник ОСОБА_1 подав як власний внесок і вказав, що відповідно до угоди володіє 53% часток в спільній діяльності. Відповідно до цього за ним закріплювалося 53% голосів, що становило абсолютну більшість. У березні - квітні 2015 року членами кооперативу стали майже усі обдурені інвестори. Перед вступом у кооператив побоюючись чергової афери, інвестори наполягли на письмовій нотаріально посвідченій заяві ОСОБА_1 та його дружини про те, що вони не заперечують проти набуття людьми квартир у будинку за адресою АДРЕСА_2 . А тому, на загальних зборах було ініційоване питання про перегляд договору про спільну діяльність у зв`язку з істотними змінами у частках учасника та кооперативу. Зокрема, на загальних зборах від 20.03.2015р. було ухвалено рішення, що для добудови 2 і 3 під`їздів за кожен метр квадратний квартири сплачується 1700 грн., в тому числі і ОСОБА_1 за належні йому квартири в цих під`їздах (проголосовано 100% дійсних членів). Також, рішенням загальних зборів ЖБК «Успіх» від 08.04.2015р. на яких були присутні 100% усіх дійсних членів кооперативу одноголосно було ухвалено зміни до договору про спільну діяльність («за» проголосував також ОСОБА_1 ), у якому не було норм, що суперечать чинному законодавству, визначено внесок ОСОБА_1 так, як він був куплений ним у Фонду держмайна та було зазначено, що ОСОБА_1 належать права лише на ті квартири і приміщення які не закріплені за іншими пайовиками. Дана угода передбачала можливість вступити в кооператив усім обдуреним інвесторам, які сплатили кошти Стрийжитлобуду на будівництво будинку. Члени кооперативу почали вносити додаткові кошти на оплату пайових внесків, (визначалося у протоколах загальних: зборів №5 від 23.03.2015р. та №2 від 18.02.2015р). Однак, через пів року після цих зборів ОСОБА_1 надав лист від ОСОБА_3 , яка стверджувала, що вона є співвласником незавершеного будівництва і заперечує проти внесення змін до договору про спільну діяльність від 28.07.2014р. Тому, угода зі сторони ОСОБА_1 підписана не була. Таким чином, забудівельники повторно опинилися в складній для себе ситуації і повністю залежали від ОСОБА_1 , який юридично мав усі документи на будівництво будинку і в будь-який момент міг знову розривати спільну діяльність та зупиняти будівництво. Після виконання взятих на себе вимог кооперативом та завершення будинку і прийняття його в експлуатацію, члени кооперативу повернулися до визначення часток між сторонами, однак дізналися, що ОСОБА_1 самовільно, без узгодженням з кооперативом розпорядився 25 квартирами і оформив їх на різних осіб. В тому числі розпорядився квартирами, які ОСОБА_2 передав у фонд кооперативу. Через це, права на отримання квартири були позбавлені такі обдурені інвестори як ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та інші. А кооператив зазнав збитків, оскільки ніхто із набувачів квартир не сплатив внесків на добудову отриманих у власність квартир. Позивач за зустрічним позовом вважає, що інвестиційний договір про спільну діяльність від 28.07.2014р. укладений в результаті тяжкої обставини і ніколи не був би укладений, якби у обдурених ТзОВ «Стрийжитлобудом» інвесторів існували інші законні шляхи отримання у власність оплачених ними квартир. Оскільки, в результаті, афери з квартирами, у виграшній ситуації опинився лише ОСОБА_1 (у його власності залишилось незавершене будівництво), у інших пайовиків не залишалося вибору - вони змушені були погоджуватися з укладеною угодою про спільну діяльність і вступати в кооператив. Пайовики намагалися змінити умови цієї угоди, зменшити для себе негативні наслідки, однак безуспішно. Для усіх обдурених інвесторів - втрата проплаченого ними житла - більш, ніж реальна загроза. Проплативши кошти ще у 2004-2005роках, вони до 2014 року жодним чином не могли поновити свої права. Вступали в кооператив та укладали договір про спільну діяльність вони абсолютно свідомо, розуміючи, що це єдиний спосіб отримати своє житло. Саме ці мотиви також записані в п.3.1. договору про спільну діяльність від 15.04.2010р. між кооперативом та ОСОБА_1 . Бажання змінити обтяжливі та вкрай невигідні для себе умови члени кооперативу намагалися як до вступу в кооператив, так і після. Однак, дискримінаційна угода, що передбачала абсолютну більшість голосів (53%) в учасника ОСОБА_1 , незважаючи на те, що навіть за його твердженнями він вніс в кооператив внесок не більше 25% повністю унеможливлювала врахування думки членів кооперативу всупереч волі ОСОБА_1 . У обдурених інвесторів не залишалося механізмів отримати право власності на квартири без участі ОСОБА_1 , а тому, вони просто змушені були приставати на будь-які його умови, які за інших обставин могли б бути викладені в цьому договорі по іншому або взагалі не включалися.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги за первісним позовом підтримав, покликаючись на викладені в позовній заяві обставини та просить позов задоволити. Вимоги зустрічного позову заперечив.

Представник відповідача-1 в судовому засіданні проти первісного позову заперечив, зустрічний позов просив задоволити з мотивів, викладених у заявах по суті спору.

Представник відповідача-2 в судовому засіданні заперечив проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , зустрічний позов ЖБК «УСПІХ» підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача-2 за зустрічним позовом ОСОБА_3 вимоги первісного позову підтримав, зустрічний позов заперечив.

Заслухавши учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи та подані сторонами письмові докази по справі, суд прийшов до висновку, що заявлені позовні вимоги як за первісним, так і за зустрічним позовом не підлягають до задоволення виходячи з наступного.

Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Виходячи із змісту ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Судом встановлено, що 28.07.2014 року між ОСОБА_1 та ЖБК "УСПІХ" був укладений Інвестиційний договір про спільну діяльність.

Згідно з п. 1.1 даного Договору сторони зобов`язалися об`єднати свої внески, а також сукупність організаційних, технічних, технологічних, комерційних та інших знань, навиків та виробничого досвіду, ділову репутацію та ділові зв`язки та діяти спільно, без створення нової юридичної особи, для завершення будівництва багатоквартирного житлового будинку за АДРЕСА_1 .

Згідно з п. 3.6 цього договору позивач передав ЖБК «УСПІХ» внесок, у т.ч. незавершене будівництво - 25 відсотків готовності від 106-квартирного житлового будинку з вбудовано-прибудованим магазином, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до п. 3.9 Договору частка позивача в інвестиційній спільній діяльності становить 53 %, а вартість частки відповідача-1 - 47 %. Відповідно до п. 4.3 Договору Відповідач зобов`язаний добудувати та здати 106-квартирний житловий будинок з вбудовано-прибудованим магазином, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до п. 3.12 Договору після закінчення спільної діяльності на підставі даного Договору незалежно від причин, по яких припинена спільна діяльність, все майно та кошти підлягають розподілу між сторонами у співвідношенні до часток сторін, а саме - позивач 53%, відповідач-1 47%.

Згідно зі ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частиною третьою статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Заінтересованою особою є будь-яка особа, яка має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі. Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання договору недійсним, повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів. Заінтересованість позивача в оспорюваному договорі може визначатися такими критеріями: 1) права і законні інтереси заінтересованої особи безпосередньо порушені договором; 2) у результаті визнання договору недійсним майнові інтереси заінтересованої особи будуть відновлені; 3) заінтересована особа отримує що-небудь в результаті проведення реституції (права, майно).

Тобто, на позивача покладається обов`язок належними та допустимими доказами довести, що оспорюваними правочинами, стороною яких він не є, порушується його права та що від визнання цих правочинів недійсними залежить можливість реалізації ним своїх прав.

ОСОБА_1 зазначає, що порушення його права полягає у тому, що внаслідок укладення оспорюваних договорів відповідач-1 не виконав свого договірного обов`язку щодо передання позивачеві у власність магазину площею 41,77 кв.м. у житловому будинку по АДРЕСА_1 .

Однак, суд звертає увагу на наступне. Згідно з п. 4.6 Інвестиційного договору про спільну діяльність від 28.07.2014 року з того моменту, коли Кооператив приступив до виконання своїх обов`язків за даним Договором, він набуває весь комплекс майнових прав на об`єкт. З моменту набуття даним Договором чинності, Учасник втрачає право розпорядження частиною об`єкта, що визначена даним Договором як внесок кооперативу (майновими правами на цю частину). Відповідно до п. 4.7 Договору, Кооператив має право у будь-який час самостійно, без погодження з учасником, укладати всі необхідні договори та визначати паї, а також їх місце розташування в об`єкті, що підлягають передачі пайовикам у випадку виконання ними своїх зобов`язань за кооперативними договорами.

Системний аналіз предмету Договору та наведених його пунктів дає підстави для висновку, що майно та майнові права позивача, внесені ним як вклад у спільну діяльність, переходили у пайовий фонд і не підлягали поверненню в натурі позивачу. Договором не передбачено майбутнього передання Учаснику конкретного індивідуально визначеного майна (магазину, його частини чи конкретних квартир), а лише встановлено пропорцію, у якій повинні бути розподілені результати спільної діяльності. Кооператив на власний розсуд визначав паї, а також їх місце розташування в об`єкті, що підлягають передачі пайовикам. Тому твердження позивача про належність йому 41,77 кв.м. магазину є безпідставним. Також позивачем не представлено суду доказів того, що отримана ним частка у результатах спільної діяльності становить менше, ніж 53%, передбачених договором. Тому суд доходить висновку, що у позивача відсутнє майнове чи будь-яке інше право, яке було б порушене оспорюваними договорами.

Враховуючи наведене, обрані позивачем способи захисту є неефективними та жодним чином не впливають на можливість реалізації його прав.

Відповідно до статті 5 ЦПК України застосовуваний судом спосіб захисту цивільного права має відповідати критерію ефективності. Тобто цей спосіб має бути дієвим, а його реалізація повинна мати наслідком відновлення порушеної майнових або немайнових прав та інтересів управомоченої особи.

У статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Таким чином, стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування, хоча Держави-учасниці мають певну свободу розсуду щодо способу, у який вони виконують свої зобов`язання за цим положенням Конвенції. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05 квітня 2005 року (заява N 38722/02)).

Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тим більше, що пріоритет норм міжнародного права за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права задля вирішення конкретного спору.

Натомість, задоволення вимог позивача про визнання недійсними оспорюваних договорів жодним чином не впливає на можливість здійснення ним будь-яких прав, оскільки такі не є порушені.

Суд не бере до уваги твердження позивача, що реєстр кредиторів ТзОВ ПІК «Стрийжитлобуд» був затверджений ухвалою Господарського суду Львівської області від 12.05.2010 року у справі № 31/158, і до нього не увійшов ОСОБА_2 , а тому право вимоги останнього до ТзОВ ПІК «Стрийжитлобуд» є погашеним та не могло бути відступлене на користь ЖБК «УСПІХ» та в подальшому внесене як вклад у спільну інвестиційну діяльність.

Згідно зі ст. 1 ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, кредитор - юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника, щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов`язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов`язкових платежів). Грошове зобов`язання - зобов`язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України. Суд звертає увагу, що вимога ОСОБА_2 до боржника не мала характеру грошового зобов`язання, а стосувалася вчинення дій, Договір про відступлення права вимоги від 11.10.2012 року укладався за погодженням із боржником - ТзОВ ПІК «Стрийжитлобуд», від імені якого діяв ліквідатор Власюк В.В., а тому твердження позивача про погашення права вимоги є безпідставними.

Як вбачається із ухвали Господарського суду Львівської області від 09.09.2014 року у справі № 33/58(10) 31/158, ухвала від 12.05.2010 року у справі № 31/158 була оскаржена в апеляційному порядку самим ОСОБА_1 та скасована. В подальшому реєстр кредиторів ТзОВ ПІК «Стрийжитлобуд» був затверджений ухвалою Господарського суду Львівської області від 13.10.2011 року.

При цьому в реєстр кредиторів включене право грошової вимоги ОСОБА_2 до ТзОВ ПІК «Стрийжитлобуд» - стягнута рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 06.12.2010 року у справі №22ц-65/12 сума неустойки в розмірі 131232,71 грн.

Не відповідає дійсності також твердження позивача, що на момент укладення договору від 11.10.2012 року боржника ТзОВ ПІК «Стрийжитлобуд» вже не існувало взагалі, а тому зобов`язання було припинене на підставі ст. 609 ЦК України ліквідацією юридичної особи.

Згідно з ч. 5 ст. 104 ЦК України юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Разом з тим, матеріалами справи підтверджено, що постановою Господарського суду Львівської області від 24.11.2011 року ТзОВ ПІК «Стрийжитлобуд» було визнано банкрутом та розпочато ліквідаційну процедуру. Однак станом на 11.10.2012 року ліквідаційна процедура тривала і в єдиний державний реєстр запису про ліквідацію товариства внесено не було.

Вирішуючи вимогу позивача про визнання недійсним п. 3.7.1 Інвестиційного договору про спільну діяльність від 28.07.2014 року, укладеного між ЖБК «УСПІХ» та ОСОБА_1 суд також бере до уваги сформований у судовій практиці принцип заборони суперечливої поведінки (venirecontrafactumproprium) (зокрема, у постанові об`єднаної палати КЦС ВС від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17, постанові КЦС ВС від 7 жовтня 2020 року у справі № 450/2286/16ц та інших).

Принцип добросовісності, який лежить в основі доктрини venirecontrafactum proprium, є стандартом чесної та відкритої поведінки. Це означає повагу до інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Сама доктрина venirecontrafactum proprium базується на римській максимі nonconceditvenirecontrafactumproprium - «не можна діяти всупереч своїй попередній поведінці». Таким чином, добросовісності та чесній діловій практиці суперечать дії, що не відповідають попереднім заявам або поведінці, якщо інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Ця доктрина спрямована на недопущення ситуації, в якій одна сторона може займати іншу позицію в судовому розгляді справи, що відрізняється від її більш ранньої поведінки або заяв, якщо це ставить протилежну сторону у невигідне становище.

Як встановлено судом, оспорюваний Інвестиційний договір про спільну діяльність від 28.07.2014 року був підписаний ОСОБА_1 . На той час йому було відомо про хід розгляду справи про банкрутство ТзОВ ПІК «Стрийжитлобуд», однак він не висловлював застережень до змісту договору в частині зобов`язань сторін щодо внесення вкладів у спільну діяльність. В подальшому між ОСОБА_1 та ЖБК «УСПІХ» було укладено Договір про спільну діяльність (нова редакція Інвестиційного договору про спільну діяльність без створення нової юридичної особи від 15.04.2010 року та нової редакції цього договору від 28.07.2014 року), у якому позивач також погоджував внесення відповідного вкладу відповідачем-1.

Натомість, обгрунтовуючи позовну заяву у даній справі ОСОБА_1 зайняв протилежну позицію, що ставить відповідачів у справі у невигідне становище та суперечить добросовісності та чесній діловій практиці.

Судом встановлено, що позивач був обізнаний зі змістом ухвали Господарського суду Львівської області від 12.05.2010 року у справі № 31/158, якою було затверджено реєстр кредиторів ТзОВ ПІК «Стрийжитлобуд» на момент укладення оспорюваного Договору від 11.10.2012 року про відступлення права вимоги за договором №1406/1 інвестування будівництва житла від 14.06.2004 року, однак у зв`язку із тим, що суд дійшов до висновку про відсутність порушеного права ОСОБА_1 , позовна давність у даній справі не підлягає застосуванню.

Вимога про скасування рішення державного реєстратора Миколаївської районної державної адміністрації Львівської області № 29659850 від 19.05.2016 року про державну реєстрацію права власності на магазин, що знаходиться на першому поверсі багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_1 є похідною від вимог про визнання недійсними договорів, а тому у її задоволенні також слід відмовити.

Крім цього, відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ч.3 ст.26 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові КГС ВС від 23.06.2020 року у справі № 922/2589/19.

Позивач просить скасувати рішення державного реєстратора Миколаївської районної державної адміністрації Львівської області № 29659850 від 19.05.2016 року про державну реєстрацію права власності на магазин, що знаходиться на першому поверсі багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_1 , площею 149 кв.м., і в той же час заявляє вимогу про визнання за ним права власності лише на 41,77 кв.м. магазину, що не дозволяє одночасно вирішити питання із правом власності на решту площі магазину.

У постанові КГС ВС від 21.01.2021 у справі № 925/1222/19 викладено висновок, що спір про скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно має розглядатись як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване аналогічне право щодо того ж нерухомого майна.

Іншими словами, вимогу про скасування державної реєстрації права власності може лише особа, яка обґрунтовує таку вимогу наявності у неї самої права власності саме на це майно. Тобто, ОСОБА_1 не є належним позивачем за вказаною вимогою, оскільки він не є та не був власником магазину, що знаходиться на першому поверсі багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_1 , площею 149кв.м.

Враховуючи наведене, не підлягає до задоволення і вимога ОСОБА_1 про визнання за ним права власності на 41,77 кв.м. магазину.

Позовні вимоги позивача за зустрічним позовом ЖБК «Успіх» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання окремих умов інвестиційного договору про спільну діяльність недісними не підлягають до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що 28.07.2014 року ОСОБА_1 та ЖБК "Успіх" в особі ОСОБА_2 , діючого на підставі протоколу №1 загальних зборів членів Житлово-будівельного кооперативу «Успіх» від 26.07.2014 року, що діє на підставі Статуту, уклали інвестиційний договір про спільну діяльність.

Згідно п. 1.1. Договору - сторони договору зобов`язуються об`єднати свої внески, а також сукупність організаційних, технічних, технологічних, комерційних та інших знань, навиків та виробничого досвіду, ділову репутацію і ділові зв`язки, та діяти спільно, без створення нової юридичної особи, для завершення будівництва багатоквартирного житлового будинку за АДРЕСА_1 (надалі Об`єкт).

Згідно п.2.1 даним договором визначаються відносини між Сторонами щодо участі «Кооперативу» у добудові Об`єкта з метою отримання після завершення його будівництва та введення в експлуатацію права власності на весь Об`єкт на умовах та з обов`язками обумовленими даним Договором.

Згідно п. 2.2. Договору сторони здійснюють спільну діяльність на базі спільного майна, сформованного за рахунок внесків учасників передбачених даним договором.

Згідно підпункту 6 пункту 2.4 Договору проведення розрахунків в т.ч. і за «Учасника» перед ТзОВ ПіК «Стрийжитлобуд» за проведені останнім будівельно-монтажні та інші види робіт ( за винятком тих робіт, що станом на день укладення даного Договору є зруйнованими, ушкодженими чи викраденими) по частковій добудові Об`єкту, в т.ч. і за рахунок проведення взаємозаліків за вимогами членів та асоційованих членів «Кооперативу» до ТзОВ ПІК «Стрийжитлобуд».

Згідно п. 2.8 Договору в разі неповного виконання Сторонами своїх зобов`язань за даним договором власником результатів проведених «Кооперативом» будівельних робіт, а також робіт проведених ТзОВ ПІК «Стрийжитлобуд» до введення будинку в експлуатацію є «Кооператив». Власником 25% готовності від 106-и квартирного житлового будинку з вбудовано-прибудованим магазином по АДРЕСА_1 (внесок Учасника) як до так і після введення будинку в експлуатацію є «Учасник».

Згідно п. 3.6 Договору внеском Учасника є незавершене будівництво - 25% готовності від 106-ти квартирного житлового будинку з вбудовано-прибудованим магазином, шо знаходиться по АДРЕСА_1 , який ОСОБА_1 придбав у свою приватну власність у РВ ФДМУ по Львівські області, згідно Договору купівлі-продажу від 03.09.2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Стрийського нотаріального округу Мірчук Л.І зареєстрованого за №7454 та майнові права на весь вищевказаний будинок Вартість внеску (будинку) згідно експертного висновку станом на березень 2004 року становила 2315385,00 грн., а станом на 07.06.2011року, що підтверджується висновком №2167 судової будівельно-технічної експертизи по кримінальній справі № 170-0018, та згідно із домовленістю сторін, становить 9072353 гривні 07 копійок, а технічні показники становлять: 1521,32 м.кв. - загальної площі вже введених в експлуатацію квартир у будинку; 225,55 м.кв. - загальна площа введеного в експлуатацію підвалу; 41,77 м.кв. - загальна площа введеного в експлуатацію магазину.

Згідно п. 3.7 Договору внеском Кооперативу є зобов`язання, що виникли у ТзОВ ПІК «Стрийжитлобуд» з Основних договорів та додаткових угод до договорів в обсягах та на умовах, що існують на момент укладання Договорів про відступлення права вимоги на користь Кооперативу за договорами інвестування будівництва житла та додаткових угод до цих договорів. Внеском кооперативу є внески кожного окремого члена (чи/або асоційованого члена) кооперативу сумарно на 809,51 м.кв. загальної площі вже введених в експлуатацію квартир у будинку та 142,92 м.кв. загальної площі вже введеного в експлуатацію вбудовано-прибудованого магазину у будинку, загальною вартістю (станом на кожен із днів оплати) 1 679 821,79грн.

Згідно п. 3.9 Договору загальне майно надане Сторонами на виконання інвестиційного договору про спільну діяльність, за взаємною згодою сторін, та на основі Висновку № 2167 судової будівельно-технічної експертизи по кримінальній справі №170- 0018 від 07.06.2011 року, оцінюється в 17 010 662 ( сімнадцять мільойнів десять тисяч шістсот шістдесят дві ) гривні, за мінусом вартості зруйнованих робіт та викрадених матеріалів (див. Додаток № 1 - кошторисна вартість добудови Об`єкта ), а саме - системи електропостачання, системи водопостачання, системи опалення, за мінусом зруйнованого ліфта, викрадених вікон та віконних блоків, дверей у всьому будинку і т.д.

Згідно п. 3.12 Договору після закінчення спільної діяльності на підставі даного договору, не залежно від причин по яким припинена спільна діяльність, все майно та кошти підлягають розподілу між Сторонами у співвідношенні до частки кожної із Сторін, а саме - Учасник 53%, Кооператив 47%. Розхідне оснащення, малоцінний інвентар та упаковочні матеріали, використані в процесі спільної діяльності відшкодуванню не підлягають.

Згідно абзацу 6 п.4.3 Договору сплачувати (компенсовувати) за «Учасника» всі платежі, пов`язані із добудовою даного Об`єкта, в т.ч. за матеріали, виконані роботи, орендна плата за землю, оплата електроенергії і т.д. і т.п.

Згідно абзацу 7 п.4.3 Договору сплатити за «Учасника» заборгованість перед ТзОВ ПІК «Стрийжитлобуд» (на р/р повністю або за мінусом проведених взаєморозрахунків) за проведені ним будівельно-монтажні та інші види робіт, по частковій добудові Об`єкту, або провести взаємозаліки за вимогами членів та асоційованих членів «Кооперативу» до ТзОВ ПІК «Стрийжитлобуд».

Згідно п. 5.5 Договору передоручення повноважень на ведення спільних справ не допускається (ч.8 ст.9 Закона про інвестиційні товариства).

Згідно п. 5.8 Договору кредитори Кооперативу не можуть стягувати з нього внесений Учасником вклад.

Згідно п. 5.9 Договору при ліквідації або реорганізації Кооперативу поза волею Учасника за ним (Учасником) зберігається право отримати свій внесок на правах кредитора першої черги.

Згідно п. 5.11 Договору любі операції (заключені договори купівлі-продажу, доручення, комісії, обміну, підряда, займа, перевозки, зберігання та інші юридичні акти чи правочини, необхідні для досягнення поставленої даним Договором мети, а також інші

юридичні акти з установами, організаціями, підприємствами, товариствами

незалежно від організаційно-правових форм та форм власності, а також з

фізичними лицями, здійснені в інтересах учасників інвестиційного Договору про

спільну діяльність (данного Договору), але оформлені без посилання на даний

Договір та довіреність є недійсними (нікчемними).

Згідно п. 6.1 Договору «Учасник» свідчить, що на момент укладення цього Договору: Він є єдиним власником майнових прав на Об`єкт, та власником 25 %

готовності Об`єкту незавершеного будівництва - 106-ти квартирного

житлового будинку, що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1 . Це підтверджується укладеним

03.09.2003р. між ОСОБА_1 та Регіональним відділенням Фонду

державного майна України по Львівській області третього вересня дві

тисячі третього року, та посвідченого приватним нотаріусом Стрийського

нотаріального округу Мірчук Л.І., зареєстрованого за № 7454, договором

купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва - 106 квартирного

житлового будинку по АДРЕСА_1 , а

також тією обставиною, що (на підставі Рішення Колегії суддів Судової

палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області від

04.02.2008 року по справі № 22ц-287, яке ніким не оспорювалось,

вступило в законну дію і є виконаним) виконавши зобов`язання по

кредитному договору №80, договору поручительства та Іпотечного

договорів від 29.03.2004 року, як поручитель набув весь комплекс

майнових прав на ОНБ, в тому числі і на «результати інвестування».

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною першою статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини третьою статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Таким чином у разі, коли воля суб`єкта правочину формувалася не вільно і (або) не відповідала його волевиявленню правочин визнається недійсним.

Згідно із статтею 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

За приписами статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У п.8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» вказано, що відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину.

Правові наслідки недодержання сторонами при вчиненні правочину вимог закону визначені параграфом 2 глави 16 ЦК України.

Суд вважає, що зміст інвестиційного договору про спільну діяльність було визначено на основі вільного волевиявлення сторін, оскільки обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, їх дії були направлені на досягнення правових наслідків.

Згідно ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов"язковими відповідно актів цивільного законодавства.

Також є всі підстави вважати, що при укладанні оспорюваного договору сторони погодили всі його істотні умови (пункти), зокрема, предмет договору, права та обов`язки сторін, їх відповідальність.

П. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 6 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочину недійсними», судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органі в влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України.

Тому, суд вважає, що вищевказана угода не суперечила законові та іншим актам законодавства, особи, які її вчиняли мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним і відповідало внутрішній волі, а тому немає правових підстав для застосування наслідків, передбачених для недійсності окремих частин правочину відповідно до ст.217 ЦК України.

В частині 3 статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Вимога справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо. При цьому справедливість можна трактувати як визначення нормою права обсягу, межі здійснення і захисту цивільних прав та інтересів особи адекватно її ставленню до вимог правових норм. Добросовісність означає прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. Принцип добросовісності є одним із засобів обмеження принципу свободи договору сторін, способом утримання сторін від зловживання своїми правами при виконанні договору. Розумність - це зважене вирішення питань регулювання цивільних відносин з урахуванням інтересів усіх учасників, а також інтересів громади (публічного інтересу).

На думку суду, спірні окремі умови інвестиційного договору про спільну діяльність відповідають наведеним вище приписам законодавства, а також загальним засадам цивільного законодавства.

Позивачем за зустрічним позовом не надано суду достатніх та переконливих доказів, які б в своїй сукупності дали б змогу дійти висновку про наявність підстав для визнання деяких пунктів інвестиційного договору про спільну діяльність недійсними, суд розглядаючи даний спір в межах заявлених позовних вимог, вважає, що законні підстави для визнання недійсними окремих умов інвестиційного договору про спільну діяльність відсутні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт1статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його неможна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVINANDOTHERS v. UKRAINE, № 4909/04,§ 58,ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Положеннями ч.1 ст.12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 5,6 ст. 81 ЦПК України).

Відповідно до вимог ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

У відповідності до ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, аналізуючи наявні в матеріалах справи докази, керуючись положеннями діючого цивільного законодавства України, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог позивачів за первісним та зустрічним позовами, оскільки вони є необґрунтованими, а отже такими, що не підлягають задоволенню в повному обсязі за безпідставністю.

Оскільки у задоволенні позовних вимог відмовлено, понесені позивачами за первісним та зустрічним позовамисудові витрати на підставі ст. 141 ЦПК України розподілу між сторонами не підлягають.

Керуючись ст. ст. 259, 263, 265, 268 ЦПК України, суд

вирішив:

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до Житлово - будівельного кооперативу «Успіх», ОСОБА_2 про визнання недісними договорів, визнання права власності.

Відмовити в задоволенні зустрічного позову Житлово - будівельного кооперативу «Успіх» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання окремих умов інвестиційного договору про спільну діяльність недісними.

Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення виготовлено 12.08.2022 року.

Головуючий суддя С. С. Сас