Постанова

від 09.08.2022 по справі 581/593/21

СУМСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2022 року м.Суми

Справа №581/593/21

Номер провадження 22-ц/816/719/22

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Криворотенка В. І. (суддя-доповідач),

суддів - Кононенко О. Ю. , Ткачук С. С.

за участю секретаря судового засідання - Кияненко Н.М.,

сторони:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідачі: Синівська сільська рада Роменського району Сумської області, ОСОБА_2 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Пєхтєрєва Дмитра Васильовича на рішення Липоводолинського районного суду Сумської області від 25 травня 2022 року в складі судді Бутенка Д.В., ухваленого в сел. Липова Долина, повний текст якого складено 27 травня 2022 року, -

в с т а н о в и в :

19 жовтня 2021 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Синівської сільської ради (далі - Сільрада) та ОСОБА_2 про визнання права власності у порядку спадкування за заповітом на земельні ділянки площею 2,9 га і 0,25 га, що належали ОСОБА_3 на підставі державних актів на право приватної власності на землю серії РЗ № 709030 та РЗ № 709493, які розташовані на території Саївської сільської ради Липоводолинського району Сумської області (теперішня Синівська сільська рада Роменського району Сумської області).

Позовні вимоги мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , після смерті якого відкрилась спадщина на спірні земельні ділянки. За життя спадкодавець склав заповіт на ім`я заявниці, яким заповів їй земельний пай в КСП ім. Шевченка Липоводолинського району розміром 3,58 умовних кадастрових гектарів та цілий майновий пай в КСП ім. Шевченка. Нотаріусом відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, оскільки спадщина складається із земельного паю площею 3,58 умовних кадастрових гектарів, проте ОСОБА_3 оформив пай двома Державними актами на право приватної власності на землю серії РЗ №709493 та РЗ № 709030 як дві земельні ділянки площею 0,258 га та 2,950 га. При цьому, після переходу від права на земельну ділянку (пай) на право власності інший заповіт не посвідчувався. Крім того, нотаріусом зазначено, що заповітом визначене спадкове майно як «земельний пай» посвідчене сертифікатом, а нотаріусу подані державні акти, якими визначено право власності на дві земельні ділянки; розмір «земельного паю» становить 3,58 умовних кадастрових гектарів, а в державних актах загальна площа двох ділянок становить 3,208 га, тобто різниця складає 0,37 га; у заповіті «земельний пай» знаходиться в КСП ім. Шевченка, а в державних актах земельні ділянки розташовані на території Саївської сільської ради Липоводолинського району Сумської області. На думку позивачки, у зв`язку з відмовою нотаріуса порушено її право на спадщину за заповітом, а тому просить визнати право на земельні ділянки у судовому порядку.

Рішенням Липоводолинського районного суду Сумської області від 25 травня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 адвокат Пєхтєрєв Д.В. просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд вийшов за межі позовних вимог та частково розтлумачив зміст заповіту. Вважає, що земельний пай, який спадкодавець ОСОБА_3 заповів позивачці, та оформлені державними актами дві земельні ділянки є однією і тією ж земельною ділянкою яку розпорядився заповісти заявниці. Про інші земельні ділянки у даній справі не йдеться.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 - адвоката Пєхтєрєва Д.В., дослідивши матеріали справи, перевіривши рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 09 грудня 2002 року ОСОБА_3 оформив державні акти на право приватної власності на дві земельні ділянки на підставі свідоцтва про право на спадщину серії АЕК № 582394 від 16 липня 2002 року, розташовані на території Саївської сільської ради, а саме: серії НОМЕР_1 передана у приватну власність земельна ділянка площею 2,950 га, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; серії РЗ № 709493 передана у приватну власність земельна ділянка площею 0,258 га, призначена для ведення особистого селянського господарства (а.с. 8, 9).

Земельна ділянка, площею 2,9498 га (кадастровий номер: 5923285600:01:003:0149), зареєстрована на праві приватної власності за ОСОБА_3 на підставі Державного акту від 15 серпня 2002 року Р3 719663, нормативна грошова оцінка якої становить 105406,33 грн (а.с. 10-12, 16).

Земельна ділянка, площею 0,2579 га (кадастровий номер: 5923285600:02:006:0043), зареєстрована на праві приватної власності за ОСОБА_3 на підставі Державного акту від 15 серпня 2002 року Р2 636578, нормативна грошова оцінка якої становить 1024,36 грн (а.с. 13-15, 17).

16 липня 2002 року ОСОБА_3 заповів ОСОБА_1 земельний пай в КСП ім. Шевченка Липоводолинського району Сумської області, площею 3,58 умовних кадастрових гектарів, а також цілий майновий пай в КСП ім. Шевченка, який на день смерті буде належати заповідачу (а.с. 18).

16 липня 2002 року ОСОБА_3 , як єдиний спадкоємець за законом, успадкував після смерті матері ОСОБА_4 право на земельну частку (пай) розміром 3,58 умовних кадастрових гектарів (без визначення меж цієї частки в натурі на місцевості), оцінкою 34367 грн на землях КСП ім. Шевченка Липоводолинського району, що належала померлій на підставі сертифіката на право на земельну частку (пай) виданого Липоводолинською райдержадміністрацією 26 листопада 1996 року серія СМ № 0140870 (а.с. 19).

ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Заводське Лохвицького району Полтавської області помер ОСОБА_3 (а.с. 7).

18 серпня 2021 року приватний нотаріус Миргородського районного нотаріального округу Полтавської області Сегет Л.В. відмовив ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_3 через неможливість встановити склад спадкового майна спадкодавця (а.с. 20-21).

Із листа відділу у Липоводолинському районі ГУ Держгеокадастру у Сумській області від 26 лютого 2021 року № 35/167-2 вбачається те, що відповідно до свідоцтва на право на спадщину за законом від 16 липня 2002 року серія АЕК № 582394 об`єктом спадщини є земельна частка (пай) розміром 3,58 га умовних кадастрових гектарів (без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), відповідно до сертифіката на право на земельну частку (пай) бувшого КСП їм. Шевченка на території Саївської сільської ради Липоводолинського району Сумської області. Державними актами серії РЗ № 709030 (2,9500 га) та серії РЗ № 709493 (0,258 га) по зазначеній в сертифікаті земельній ділянці посвідчене право власності на загальну площу 3,208 га. Різниця в площах земель 0,372 га виникла через те, що у сертифікаті земельна частка (пай) виражена в умовних кадастрових гектарах, а в державних актах - в фізичних гектарах, при розробленні технічної документації по складанню державних актів на право приватної власності на землю громадянам-власникам земельних часток (паїв) взамін сертифікатів на території Саївської сільської ради Липоводолинського району Сумської області загальна площа земель (фізична), яка передана у власність громадянам уточнилась шляхом зменшення: уточнення площі ріллі та сіножатей, які підлягали поділу на земельні частки (паї), та переведення їх до охоронних зон річок та струмків; пасовища розпайованих земель згідно з розпорядженням голови Липоводолинської райдержадміністрації від 03 червня 2002 року № 250 не розпайовувались, і переведені до земель резервного фонду; частина земель переведена до земель загального користування (підпроектні шляхи та лісосмуги) (а.с. 22).

З довідкових відомостей Саївського старостинського округу Синівської сільської ради Сумської області вбачається, що на території Саївського старостинського округу Синівської сільської ради Роменського району Сумської області (бувшої Саївської сільської ради) у ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , окрім земельного паю, який посвідчувався сертифікатом СМ 0140870, виданий Липоводолинською РДА 26 листопада 1996 року, іншого земельного паю немає. Даний земельний пай після смерті ОСОБА_4 успадкував ОСОБА_3 , який виготовив державні акти РЗ № 709493 та РЗ №709030. На підставі заяв свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 старостою Саївського округу Синівської сільради ОСОБА_1 видана довідка про здійснення нею догляду за ОСОБА_4 за місцем її проживання ( АДРЕСА_1 ) до дня її смерті, яка також здійснила поховання (а.с. 23, 24, 117-120).

Зі змісту листа-повідомлення відділу у Липоводолинському районі ГУ Держгеокадастру у Сумській області від 08 жовтня 2021 року № 37/316-21 вбачається, що сертифікат серії СМ № 0140870, який виданий на ім`я ОСОБА_4 , у відділі відсутній. На підставі свідоцтва про право на спадщину серії АЕК № 582394 від 16 липня 2002 року ОСОБА_3 оформив спадщину та отримав державні акти на право приватної власності на землю від 09 грудня 2002 року серії РЗ 709030 та 709493 (а.с. 25).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що на день відкриття спадщини 11 вересня 2020 року права ОСОБА_3 на земельну частку (пай) в умовних кадастрових гектарах перетворилися на право приватної власності на дві земельні ділянки. При цьому, на дату відкриття спадщини права ОСОБА_3 на земельну частку (пай), підтверджені свідоцтвом про право на спадщину за законом після смерті його матері та відповідним сертифікатом, були припинені. Також суд частково розтлумачив зміст заповіту, зазначивши, що спадкодавець станом на 16 липня 2002 року виявив чітке та однозначно зрозуміле волевиявлення на передачу позивачці в якості спадщини на випадок своєї смерті саме земельний пай в КСП ім. Шевченка площею 3,58 умовних кадастрових гектарах. Водночас, земельна ділянка площею 2,9498 га (кадастровий номер 5923285600:01:003:0149) та земельна ділянка площею 0,2579 га (кадастровий номер 5923285600:02:006:0043) з грудня 2002 року та на час відкриття спадщини належали спадкодавцю на праві приватної власності, тобто воля ОСОБА_3 щодо юридичної долі саме цих двох ділянок у заповіті станом 16 липня 2002 року ним не визначена і не могла взагалі бути визначеною саме на той час. За життя ОСОБА_3 заповіт не скасував, зміни до нього не вносив. Відтак, суд вважав, що на підставі заповіту від 16 липня 2002 року у ОСОБА_1 не виникло права на спадкування двох земельних ділянок, а тому суд відмовив у задоволенні позову.

Колегія суддів апеляційного суду не погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1217 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до роз`яснень, наданих у п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», відповідачами у даній категорії справ, є спадкоємці, які прийняли спадщину. При відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Відповідно до роз`яснень, наданих у п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» звернення з позовом до неналежного відповідача є підставою для відмови у задоволенні позову.

Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог (п. 2 і п. 4 ч. 3 ст. 175 ЦПК України).

Відповідно до ст. 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Відповідач це особа, яка, на думку позивача, порушила, не визнала чи оспорила його суб`єктивні права, свободи чи інтереси.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).

Статтею 50 ЦПК України визначено, що позов може бути пред`явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно. Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є спільні права чи обов`язки кількох позивачів або відповідачів; 2) права і обов`язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права і обов`язки.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача (або непред`явлення позову до належного відповідача (співвідповідача)) не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. Вказане може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог по суті заявлених вимог.

Зазначене відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18).

Відповідно до змісту статей 11, 15 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в статті 16 ЦК України.

Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини.

За змістом ст. ст. 33, 36, 119 ЦПК України (у редакції, чинній на момент звернення з позовом) на позивача покладено обов`язок визначати коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги. Водночас він не позбавлений права звернутись до суду з клопотанням про заміну неналежного відповідача, залучення до участі у справі співвідповідачів і третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, ОСОБА_1 не навела мотивів пред`явлення позову саме до Синівської сільської ради Роменського району Сумської області, як і не вказала яким чином обраний нею відповідач порушив спадкові права. Тобто позивачка не обґрунтувала сам факт існування спору з сільською радою, яка у даній справі є неналежним відповідачем , оскільки не є зобов`язаною за вимогою позивачки.

Апеляційний суд обставин порушення Синівською сільською радою Роменського району Сумської області спадкових прав ОСОБА_1 також не встановив.

Таким чином, сільська рада не може бути стороною у справі.

Водночас, суд як державний орган, на який покладено обов`язок вирішення справи відповідно до закону, має право й зобов`язаний визначити суб`єктний склад спору залежно від характеру правовідносин і норм матеріального права, які підлягають застосуванню. Про вказаний обов`язок суду йдеться також і в п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 5 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду».

Однак, в порушення вимог процесуального закону суд першої інстанції не визначив суб`єктний склад спору, не звернув увагу, що позов пред`явлений до неналежного відповідача - Синівської сільської ради Роменського району Сумської області.

Таким чином, у зв`язку із пред`явленням позову до неналежного відповідача саме з цих підстав, позов ОСОБА_1 до Синівської сільської ради Роменського району Сумської області не підлягає задоволенню, а тому рішення суду першої інстанції на підставі п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні заявленої до неналежного відповідача вимоги.

Щодо пред`явлених ОСОБА_1 позовних вимог до ОСОБА_2 колегія суддів апеляційного суду зазначає наступне.

Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Як зазначалось вище, 16 липня 2002 року ОСОБА_3 заповів ОСОБА_1 земельний пай в КСП ім. Шевченка Липоводолинського району розміром 3,58 умовних кадастрових гектарів та цілий майновий пай в КСП ім. Шевченка, який буде на день смерті заповідача. У свою чергу ОСОБА_3 набув право на вказаний пай на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті своєї матері ОСОБА_4 , а їй пай належав на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай), виданого Липоводолинською райдержадміністрацією 26 листопада 1996 року серії СМ № 0140870.

Відповідно до п. 17 Перехідних положень ЗК України сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правостановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

Факт оформлення ОСОБА_3 державних актів на право власності на земельні ділянки площею 2,9498 га (кадастровий номер 5923285600:01:003:0149) та площею 0,2579 га (кадастровий номер 5923285600:02:006:0043) 09 грудня 2002 року дійсно свідчить про те, що на час відкриття спадщини, тобто 11 вересня 2020 року спадкодавцю на праві приватної власності належали саме вказані земельні ділянки. Водночас, апеляційним судом не встановлено і відповідачкою не надано доказів на підтвердження того, що земельна частка (пай) розміром 3,58 умовних кадастрових гектарів є по своїй суті іншою земельною ділянкою.

Відповідно до ст. 1254 ЦК України заповідач має право у будь-який час скасувати заповіт. Заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним. Якщо новий заповіт, складений заповідачем, був визнаний недійсним, чинність попереднього заповіту не відновлюється, крім випадків, встановлених статями 225 і 231 цього Кодексу. Заповідач має право у будь-який час внести до заповіту зміни. Скасування заповіту, внесення до нього змін провадяться заповідачем особисто. Скасування заповіту, внесення до нього змін провадяться у порядку, встановленому цим Кодексом для посвідчення заповіту.

За життя ОСОБА_3 заповіт на користь позивачки не скасував, змін до нього не вніс і нового заповіту після переоформлення земельного паю не склав.

Відтак, хоча юридично земельна частка (пай) розміром 3,58 умовних кадастрових гектарів з моменту оформлення права власності на земельні ділянки вже не існує, тобто сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий Липоводолинською райдержадміністрацією 26 листопада 1996 року серії СМ № 0140870, вважається погашеним, у колегії суддів апеляційного суду не має сумнівів у тому, що саме земельні ділянки площею 2,9498 га (кадастровий номер 5923285600:01:003:0149) та площею 0,2579 га (кадастровий номер 5923285600:02:006:0043) 09 грудня 2002 року ОСОБА_3 заповів ОСОБА_1 .

Протилежного відповідачкою у справі не доведено, будь-яких доказів, які б давали підстави сумніватися у вказаних вище висновках матеріали справи не містять.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 213 ЦК України зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами). На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину.

Відповідно до ст. 1256 ЦК України тлумачення заповіту може бути здійснене після відкриття спадщини самими спадкоємцями. У разі спору між спадкоємцями тлумачення заповіту здійснюється судом відповідно до статті 213 цього Кодексу.

Проте тлумачення заповіту судом не повинно змінювати волі заповідача, тобто підміняти собою сам заповіт. Суд не може брати на себе права власника щодо розпоряджання його майном на випадок смерті. Тлумачення заповіту є лише інструментом з`ясування волі заповідача після його смерті. Отже, суд, здійснюючи тлумачення заповіту, не повинен виходити за межі цього процесу та змінювати (доповнювати) зміст заповіту, що може спотворити волю заповідача.

Неточне відтворення в заповіті власної волі заповідача щодо долі спадщини може бути зумовлене, перш за все, неоднаковим використанням у ньому слів, понять та термінів, які є загальноприйнятими у сфері речових, зобов`язальних, спадкових відносин тощо. Цьому також можуть сприяти й певні неузгодженості між змістом окремих частин заповіту і змістом заповіту в цілому, що ускладнюють розуміння волі заповідача щодо долі спадщини.

При цьому, ч. 2 ст. 213 ЦК України не допускає, щоб при тлумаченні правочину здійснювався пошук волі учасника правочину, який не знайшов відображення у тексті самого правочину при тлумаченні заповіту, не допускається і внесення змін у зміст заповіту, ураховуючи також, що заповіт це особисте розпорядження фізичної особи щодо належного їй майна, яким вона відповідно до законодавства має право розпоряджатися на момент укладення заповіту.

Текст заповіту від 16 липня 2002 року дійсно є чітким та зрозумілим, ОСОБА_3 заповів ОСОБА_1 земельний пай розміром 3,58 умовних кадастрових гектарів в КСП ім. Шевченка, проте вказаний пай складається з двох земельних ділянок площею 2,9498 га (кадастровий номер 5923285600:01:003:0149) та площею 0,2579 га (кадастровий номер 5923285600:02:006:0043).

У даному випадку викладена у заповіті від 16 липня 2002 року воля ОСОБА_3 через звернення до нотаріуса дійсно реалізована бути не може, проте може бути реалізований судовий захист спадкових прав позивачки, не вдаючись при цьому до надмірного формалізму.

Європейським судом з прав людини зазначено, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. рішення у справах «Белеш та інші проти Чеської Республіки», «ЗУБАЦ ПРОТИ ХОРВАТІЇ» (ZUBAC v. CROATIA), (Beles and Others v. the Czech Republic), №47273/99, пп. 50-51 та 69, ЄСПЛ 2002 IX, та «Волчлі проти Франції» (Walchli v. France), №35787/03, п. 29, від 26 липня 2007 року).

При цьому, Європейський суд з прав людини провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Надмірний ж формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.

У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії», заява №48778/99).

З огляду на викладене вище рішення Липоводолинського районного суду Сумської області від 25 травня 2022 року на підставі п. 1, п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та відмови у задоволенні позову до Синівської сільської ради Роменського району Сумської області.

На підставі ст. 141 ЦПК України за рахунок ОСОБА_2 позивачці ОСОБА_1 підлягає компенсації 2651,31 грн сплаченого за подання позовної заяви та апеляційної скарги судового збору.

Керуючись ст.ст. 367 - 369, 374, 376, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Пєхтєрєва Дмитра Васильовича задовольнити частково.

Рішення Липоводолинського районного суду Сумської області від 25 травня 2022 року скасувати і ухвалити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженкою с. Саї Липоводолинського району Сумської області право власності на: земельну ділянку 2, 9498 га рілля (кадастровий номер 5923285600:01:003:0149), яка належала ОСОБА_3 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю, серії РЗ № 709030 і розташована на території Саївської сільської ради Липоводолинського району Сумської області (теперішня Синівська сільська рада Роменського району Сумської області) та земельну ділянку 0,2579 сінокоси (кадастровий номер 5923285600:02:006:0043), яка належала ОСОБА_3 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку, серії РЗ № 709493 і розташована на території Саївської сільської ради Липоводолинського району Сумської області (теперішня Синівська сільська рада Роменського району Сумської області) в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Синівської сільської ради Роменського району Сумської області про визнання права власності на земельні ділянки в порядку спадкування відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2651,31 грн судового збору, сплачено за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий - В. І. Криворотенко

Судді: О. Ю. Кононенко

С. С. Ткачук