Постанова

від 08.08.2022 по справі 716/1945/20

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 серпня 2022 року м. Чернівці

справа № 716/1945/20

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Владичан А. І.

суддів: Кулянди М.І., Одинака О.О.

секретар Тодоряк Г.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія Фармінг Буковини» про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Андроник Віта Андріївна, на рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 10 травня 2022 року (головуючий у 1-й інстанції Стрілець Я.С.),-

В С Т А Н О В И В :

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія Фармінг Буковини» про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що в рамках розгляду Заставнівським районним судом Чернівецької області цивільної справи №716/839/19, йому стало відомо про наявність договору оренди земельної ділянки від 28.09.2018, реєстраційний номер 44249484, начебто укладеним між ним та ТОВ «Мрія Фармінг Буковина». До вказаного часу про наявність вказаного договору оренди йому нічого відомо не було.

Посилається на те, що 26.07.2018 року було оформлено довіреність на ім`я ОСОБА_2 , якою він уповноважив представляти його інтереси у будь-яких органах виконавчої влади та місцевого самоврядування, їх структурних підрозділах, в інших установах та організаціях, незалежно від підпорядкування, форм власності та належності отримувати на його користь дивіденди на земельну ділянку пай згідно державного акту серії №174752 виданого 04.06.2007 року земельної ділянки, проте вказана довіреність у своєму змісті не містила визначених довірителем повноважень на укладення повіреною особою договору оренди земельної ділянки, та не знав про його існування до середини літа 2019 року.

Провадження 22ц/822/578/22

Зазначав, що під час укладання договору оренди землі, представником відповідача, навмисно введено в оману ОСОБА_2 щодо підписання оспорюваного договору. Зі слів ОСОБА_2 вона будь-якого договору не підписувала, та не мала наміру підписувати, проте зазначає, що під час отримання орендної плати за користування вищевказаною земельною ділянкою вона підписувала ряд документів, серед яких, можливо, і був оспорюваний правочин.

Вказував, що відсутність підпису власника земельної ділянки на договорі оренди є безумовною підставою для визнання такого договору недійсним, а отримання грошових коштів по такому договору не спростовує факт відсутності волевиявлення на укладення договору.

Вважав, що ОСОБА_2 навмисно було введено в оману представниками ТОВ «Мрія Фармінг Буковина», оскільки останніми для підпису їй пропонувалися накладні про отримання орендної плати за користування земельною ділянкою, яка належить позивачу на праві приватної власності.

З урахуванням наведеного, позивач просив визнати недійсним договір оренди земельної ділянки (кадастровий номер7321589500:01:002:0040) площею 2,2643 га, від 28.09.2018 укладений між від Товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія Фармінг Буковини» та ОСОБА_1 , та усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою, зобов`язавши відповідача повернути йому спірну земельну ділянку і, таким чином, відновити його становище, яке існувало до порушення його цивільних прав. Вирішити питання розподілу судових витрат.

Рішенням Заставнівського районногосуду Чернівецькоїобласті від10травня 2022року взадоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Не погоджуючись з вказаним рішенням ОСОБА_1 ,від іменіякого дієадвокат АндроникВіта Андріївна, подав апеляційну скаргу, посилаючись на незаконність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушенням норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції зазначено, що ОСОБА_2 не має обмежень повноважень у вказаній довіреності, однак і повноважень на укладення нового договору, довіреністю не передбачено.

В рішенні, на яке посилається суд першої інстанції, і в даній цивільній справі предметом спору є земельна ділянка, кадастровий номер якої 7321589500:01:002:0040, площею 2,2643 га, власником якої є ОСОБА_1 , тобто навпаки складається ситуація, що впродовж декількох років ОСОБА_1 не може захистити своє порушене право, так як в попередній справі суд не з`ясував та не врахував до кінця всі дійсні обставини справи, прийшов до передчасного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Вважає, що ОСОБА_2 навмисно ввели в оману представники відповідача, оскільки вони вказували, що надають на підпис накладні про отримання орендної плати за земельну ділянку-пай, що належить позивачу на праві власності, відтак відповідач користувався її довірою до них. ОСОБА_2 будучи ошуканою представниками відповідача є емоційною людиною, розхвилювавшись під час судового засідання дійсно так висловилась, що нібито він має намір розірвати договір оренди, але така інформація не відповідає дійсності, оскільки позивач не бажав укладати договір оренди.

Зазначає, що даний договір слід визнати недійсним, як такий що укладений під впливом обману, щодо обставин, які мають істотне значення.

Посилаючись на норми права та правові позиції Верховного Суду вважає, що даний правочин підлягає визнанню недійсним, оскільки при його укладенні було навмисно введено в оману ОСОБА_2 , було відсутнє волевиявлення позивача та його згода, а також договір підписано особою, яка не мала на це повноважень.

Просить суд скасувати рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 10 травня 2022 року та ухвали нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Вирішити питання розподілу судових витрат.

У відзиві на апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю «Мрія Фармінг Буковини», в інтересах якого діє адвокат Берегуляк Оксана Вікторівна, посилається на те, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги є безпідставними.

Вказує, що обґрунтування апелянта неповноти з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, по своїй суті зводяться до незгоди із обставинами, встановленими в рішенні Заставнівського районного суду Чернівецької області від 04.03.2020 року у справі №716/2106/19, яке набрало законної сили 04.04.2020 року та ніким не оскаржувалось. Згідно ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, враховуючи встановлені у рішенні Заставнівського районного суду Чернівецької області від 04.03.2020 року у справі №716/2106/19 наявності волевиявлення ОСОБА_1 на укладення оспорюваного правочину, а також наявність повноважень ОСОБА_2 на укладення оспорюваного правочину, вважає, що такі обставини не підлягають доказуванню у даній цивільній справі.

Крім того, позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявності правових підстав, визначених статтею 230 ЦК України для визнання спірного правочину недійсним, оскільки наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Підписуючи оспорюваний договір ОСОБА_2 діяла за наявності повної цивільної дієздатності, а обставини, які є наслідком недбальства, незнання закону чи неправильного тлумачення однією із сторін договору не можуть бути підставою для визнання правочину недійсним, що свідчить про недоведеність порушеного права позивача в межах даної цивільної справи.

Просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 10.05.2022 року.

Заслухавши доповідача про суть оскаржуваного рішення, доводи апеляційної скарги, відзиву, дослідивши матеріали справи, колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, з наступних підстав.

Згідно із ч. 1 ст.367ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Статтею 263ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, тобто ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно зі статтею 264ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, тощо.

Зазначеним нормам рішення суду першої інстанції відповідає в повному обсязі.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із недоведеності позовних вимог, та зазначав, що підписуючи оспорюваний договір ОСОБА_2 , як уповноважена особа, яка наділена повною цивільною дієздатністю, знала або ж могла знати його зміст, а обставини, які є наслідком недбальства, незнання закону чи неправильне його тлумачення однією із сторін договору не можуть бути підставою для визнання правочину недійсним.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно частини першої статті15, частини першої статті16 ЦК Україникожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно достатті 13 Закону України «Про оренду землі»договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 являється власником земельної ділянки, площею 2,2643 гектари, призначеної для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 7321589500:01:002:0040, яка розташована на території Шубранецької сільської ради Чернівецького (колишньогоЗаставнівського) району Чернівецької області, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, сформованого 02.04.2020 за №205962966 (а.с.16-17 т.1).

26 липня 2018 року ОСОБА_1 було складено довіреність, якою він уповноважив ОСОБА_2 представляти його інтереси, в частині належної йому на підставі державного акту серії №17752 від 04.06.2007 земельної ділянки (а.с.15 т.1).

28 серпня 2018 року ОСОБА_2 , діючи на підставі довіреності, уклала з ТзОВ «Мрія Фармінг Буковина» договір оренди земельної ділянки загальною площею 2,2643 га, у тому числі під ріллею 2,2643 га, належної ОСОБА_1 , строком на 7 років (а.с.235-236 т.1).

Рішенням Заставнівськогорайонного судуЧернівецької областівід 04.03.2020року,яке набрало законної сили встановлено наявність у ОСОБА_2 повноважень на вчинення договору оренди від імені ОСОБА_1 (а.с.237-240 т.1).

Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, враховуючи встановлені у рішенні Заставнівського районного суду Чернівецької області від 04.03.2020 року у справі №716/2106/19 наявності волевиявлення ОСОБА_1 на укладення оспорюваного правочину, а також наявність повноважень ОСОБА_2 на укладення оспорюваного правочину, спростовуються доводи апеляційної скарги щодо відсутності повноважень у ОСОБА_2 на укладення договору оренди.

Разом з тим судом першої інстанції вірно зазначено, що зі змісту вказаної довіреності не вбачається будь-яких обмежень повноважень Петрюк О.Д. щодо представництва інтересів ОСОБА_1 при вирішенні будь-яких питань, пов`язаних з управлінням земельною ділянкою.

Вказана довіреність позивачем видана на ім`я ОСОБА_2 добровільно, посвідчена уповноваженою на це посадовою особою органу місцевого самоврядування, та у встановленому законом порядку недійсною не визнана.

За таких обставин правильними є висновок судів першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог щодо визнання договору оренди недійсним з підстав відсутності волевиявлення на його укладення.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що укладений договір оренди не відповідав волі апелянта, як власника земельної ділянки, та був підписаний ОСОБА_2 під впливом обману з боку відповідача, яка, підписуючи документацію, помилково вважала, що підписує документи про отримання орендної плати за використання земельної ділянки, переданої в оренду, а не договір оренди землі з ТОВ «Мрія Фармінг Буковина».

На спростування доводів апеляційної скарги колегія суддів зазначає наступне.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Тлумаченнястатті 629 ЦК Українисвідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору.

Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати.

Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться вглаві 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

Згідно зі статтями16,203,215 ЦК Українидля визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці.

Відповідно до частини четвертоїстатті 263 ЦПК Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження№ 61-2417сво19) зроблено висновок про те, що недійсність договору як приватно-правова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 січня 2021 року в справі № 522/24006/17 (провадження № 61-5213св20) вказано, що «тлумачення нормстатті 230 ЦК Українидає підстави для висновку про те, що під обманом розуміють умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов`язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину. Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел. Встановлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов`язковою умовою кваліфікації недійсності правочину застаттею 230 ЦК України».

Згідно зістаттею 230 ЦК Україниякщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина першастатті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Сторона, яка застосувала обман, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням цього правочину.

Тлумаченнястатті 230 ЦК Українисвідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов`язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

З аналізу наведених законодавчих норм та правових позицій слідує, що вимоги про визнання правочинів недійсними, заявлені на підставістатті 230 ЦК України, можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману і наявності їх безпосереднього зв`язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

Колегія суддів зазначає, що під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину.

При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях іншої особи та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману.

Суб`єктом введення в оману є сторона правочину - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Як на підставу вчинення правочину під впливом обману апелянт посилається на те, що представники відповідача вказували що надають на підпис накладні про отримання орендної плати за земельну ділянку, а надали договір оренди , однак як правильно зазначив суд першої інстанції підписуючи оспорюваний договір, ОСОБА_2 , як уповноважена особа, яка наділена повною цивільною дієздатністю, знала або ж мала знати його зміст, за наявності бажання могла з ним детально ознайомитися. Обставини, які є наслідком недбальства, неуважності, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін договору не можуть бути підставою для визнання правочину недійсним, в даному випадку із підстав введення сторони правочину в оману.

Суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що ОСОБА_2 , добровільно підписавши наданий їй на підпис документ - договір оренди земельної ділянки, навіть якщо і не ознайомилася з його змістом, не свідчить про вчинення договору під впливом обману зі сторони відповідача.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів зазначає, матеріали справи та доводи апеляційної скарги не містять належних та допустимих доказів на підтвердження укладення оспорюваного договору оренди земельної ділянки під впливом обману, апелянтом не спростовано у встановленому законом порядку презумпцію правомірності правочину, тому апеляційний суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для визнання оспорюваного договору недійсним в межах заявлених позовних вимог.

Відповідно до ч.1ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст.76ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Як закріплено в ч. 2 ст. 76 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно частиною 1 ст.80ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Європейський суд з прав людини зауважує, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V.v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року).

Отже, доводи апеляційної скарги про неправильну оцінку судом апеляційної інстанції доказів у справі є безпідставними.

Цивільне право ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних правовідносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що, зокрема, підтверджується змістом ч.3 ст.509 ЦК України.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди позивача з висновками суду першої інстанцій щодо встановлених обставин справи. Розглядаючи зазначений позов, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у апеляційній скарзі заявник. Рішення суду ухвалено відповідно до норм матеріального і процесуального права і підстав для його скасування немає.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторони, що був наведений зокрема у запереченнях проти позову чи апеляції. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Керуючись ст.ст. 374, 375 ЦПК України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Андроник Віта Андріївна, залишити без задоволення.

Рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 10 травня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Дата складання повного тексту постанови 15 серпня 2022 року.

Головуючий А.І. Владичан

Судді: М.І. Кулянда

О.О. Одинак