Постанова

від 02.08.2022 по справі 352/2117/21

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 352/2117/21

Провадження № 22-ц/4808/580/22

Головуючий у 1 інстанції ХОМИНЕЦЬ М. М.

Суддя-доповідач Максюта

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2022 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

головуючого (суддя-доповідач) Максюти І.О.,

суддів: Василишин Л.В., Фединяка В.Д.,

секретаря Возняк В.Д.,

з участю представників апелянта адвоката Раврика І.Д., Колибабюка В.П., позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Первинної профспілкової організації «Бурштинська ТЕС» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, за апеляційною скаргою Первинної профспілкової організації «Бурштинська ТЕС» на рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області, ухвалене суддею Хоминець М.М. 27 січня 2022 року у м. Івано-Франківськ Івано-Франківської області, повний текст якого складено 01 лютого 2022 року,

в с т а н о в и в:

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 подано позов до ППО «Бурштинської ТЕС» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Позовні вимоги мотивовано тим, що його звільнено з роботи з посади голови профспілкового комітету Бурштинської ТЕС 18 квітня 2018 року, проте при звільненні не виплачено всіх належних сум заробітної плати. Лише на підставі судових рішень - рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 31.03.2021 року, яким на його користь з відповідача стягнуто заробітну плату в частині невиплаченого окладу у розмірі 63870,11 грн та постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 23.06.2021 року, якою на його користь з відповідача стягнуто невиплачену премію за період з 01.10.2017 р. до 18.04.2018 року у розмірі 55507,97 грн, відповідач провів з ним остаточний розрахунок 13 липня 2021 року.

Вважає, що на підставі ст.117 КЗпП України передбачена відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні, тому він має право на відшкодування середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з 01.01.2021 року до 12.07.2021 року -129 робочих днів.

Виходячи з розміру його середньоденної зарплати у 1339,06 грн (24176,02 грн за вересень 2017 року + 32064,68 грн за жовтень 2017 р. = 56240,70 грн : 42 роб. дні) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за цей період становить 172 738,74 грн.

Просив стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 172 738,74 грн за період з 01.01.2021 р. до 12.07.2021 р. (а.с.1-6).

Рішенням Тисменицького районного суду від 27 січня 2022 року позов задоволено частково. Стягнуто з Первинної профспілкової організації «Бурштинська ТЕС» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 січня 2021 року до 12 липня 2021 року у розмірі 30 000 грн. У решті позову на суму 142738,74 грн відмовлено. Стягнуто з Первинної профспілкової організації «Бурштинської ТЕС» у дохід державного бюджету судовий збір у розмірі 300 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 у дохід державного бюджету судовий збір у розмірі 1427 грн 39 коп (а.с.64-66).

Не погодившись з рішенням суду представник Первинної профспілкової організації «Бурштинська ТЕС» подав апеляційну скаргу, у якій посилається на порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Апелянт вказує, що позивач не перебував у трудових відносинах з відповідачем, а тому на ці правовідносини не поширюються норми Кодексу законів про працю України в частині трудових відносин як працівника. Вказаний спір не є трудовим та не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Крім того, позивачем, окрім даного позову, подано ще три позови про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, два з яких вже вирішено: рішеннями Галицького районного суду Івано-Франківської області від 12.10.2021 р. та від 13.01.2022 р., які не набрали законної сили, з відповідача стягнуто на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.04.2018 р. до 21.10.2018 р. та за період з 22.11.2018 р. до 31.12.2019 р. у розмірі 50000 грн за кожний період; третя справа про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі 336 104,06 грн за період з 01.01.2020 р. до 31.12.2020 р., яка передана за підсудністю Івано-Франківським міським судом до Галицького районного суду, ще не вирішена.

Позивача звільнено розпорядженням ЦК Укрелектропрофспілки 18 квітня 2018 року. Дане розпорядження та позовні вимоги про поновлення ОСОБА_1 на роботі були предметом розгляду у справі №341/1490/17, провадження по якій було закрито 28.08.2018 року постановою Верховного Суду. Тобто, з позовними вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позивач повинен був звернутися до 18 липня 2018 року, а звернувся аж 13 жовтня 2021 року.

Вважає, що позивач діє недобросовісно, подавши позови у різні суди по періодах. При чому, при обґрунтуванні кожного з позовів, позивач посилається на одні і ті ж підстави.

Просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити (а.с.92-95).

ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу, у якій посилається на безпідставність та необґрунтованість апеляційної скарги.

Зазначає, що посилання апелянта про те, що відносини між сторонами не є трудовими, вважає помилковими, оскільки ч.3.ст.221 КзПП України та постанова ВС від 28.03.2018 року, на які посилається апелянт, стосується спорів про дострокове звільнення від виборної посади, а не стягнення зарплати. Окрім того, Івано-Франківський апеляційний суд у справі №341/1890/19 за його позовом до Первинної профспілкової організації «Бурштинської ТЕС» про стягнення зарплати встановив, що позивачу неправомірно та несвоєчасно не виплачували зарплату.

Крім того, постанова Верховного Суду від 23.03.2018 року не стосується цього відповідача та пов`язується з обставинами, що мали місце у 2017 році.

Посилання апелянта на рішення Конституційного Суду від 22.02.12 №4-рп/1212 є безпідставним, оскільки тримісячний строк звернення до суду за захистом порушеного права не пропущено.

Мова іде про фактичний розрахунок, який з ним був проведений аж 13 липня 2021 року згідно постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 23.06.2021 року у справі №341/1890/21 за позовом ОСОБА_1 до Первинної профспілкової організації «Бурштинської ТЕС» про стягнення заробітної плати за час затримки розрахунку (за період з 19 квітня 2018 року по 21 жовтня 2018 року), що відповідач визнав при розгляді даної справи (№352/2117/21).

Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, ухвалити нове рішення,яким задовольнити позовні вимоги (а.с.117-122).

В силу ст.367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, але апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників апелянта, позивача, дослідивши матеріали справи та перевіривши відповідно до ст.367 ЦПК України законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає її необґрунтованою, виходячи з таких підстав.

Судом встановлено, що відповідно до пункту 2 розпорядження ЦК Укрелектропрофспілки від 12.06.2018 р. № 02-28/46 «Про чинність розпорядження ЦК Укрелектропрофспілки від 25 вересня 2017 року № 02-28/60 «Про звільнення з посади ОСОБА_1 » змінено дату звільнення позивача з посади голови профспілкового комітету ППО Бурштинської ТЕС з 21 вересня 2017 року на 18 квітня 2018 року (а.с.7-8).

Виплата неоспорюваних сум позивачу (остаточний розрахунок) проведена 15 листопада 2018 року двома платіжними дорученнями на суми 27328,06 грн і 3186,09 грн та 22.11.2018 року на суму 213,03 грн.

У листопаді 2019р. ОСОБА_1 звернувся до Первинної профспілкової організації «Бурштинської ТЕС» (далі ППО «Бурштинської ТЕС») про стягнення заробітної плати.

Рішенням Галицького районного суду Івано-Франківської області від 31 березня 2021 р. у цивільній справі № 341/1890/19, яке набрало законної сили згідно постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 23.06.2021 р., з відповідача ППО «Бурштинської ТЕС» стягнуто на користь позивача заробітну плату в частині невиплаченого окладу в розмірі 63 870,11 грн (а.с.11 зв.ст. - 15).

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 23.06.2021 р. у вказаній цивільній справі з відповідача на користь позивача стягнуто також невиплачену премію за період з 01 жовтня 2017 р. до 18 квітня 2018 р. у розмірі 55 507,97 грн (а.с.16-20).

На виконання судових рішень відповідач здійснив розрахунок з позивачем 13 липня 2021 р, що підтверджується копією платіжного доручення від 13.07.2021 р. № 302 (а.с.21).

Вказані обставини сторонами визнаються.

Із інформації, яка міститься в Єдиному державному реєстрі судових рішень встановлено, що ОСОБА_1 подано чотири позови про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до Первинної профспілкової організації «Бурштинської ТЕС» за періоди з 19.04.2018 р. до 21 листопада 2018 року, з 22 листопада 2018 року до 31 грудня 2019 року, з 01 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року, з 01 січня 2021 року по 12.07.2021 р. :

у вересні 2020 року позивачем ОСОБА_1 подано позов до Первинної профспілкової організації «Бурштинської ТЕС» про стягнення на його користь 200 859 грн середнього заробітку при звільненні за період з 19 квітня 2018 року по 21 листопада 2018 року (Справа №341/1362/20). Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 17.02.2022 року, яка набрала законної сили, рішення Галицького районного суду від 12.10.2021 року скасовано. У задоволенні позову відмовлено. Ухвалою Верховного Суду від 10.05.2022 року відмовлено у відкритті касаційного провадження;

у жовтні 2021 року ОСОБА_1 подано позов до первинної профспілкової організації «Бурштинської ТЕС» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 372 258,68 грн (Справа №341/1931/21) за період з 22 листопада 2018 року по 31 грудня 2019 року. Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 02 червня 2022 року рішення Галицького районного суду від 13 січня 2022 року скасовано. Ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Ухвалою Верховного Суду від 14.07.2022 року відмовлено у відкритті касаційного провадження;

у жовтні 2021 року ОСОБА_1 подано позов до Первинної профспілкової організації «Бурштинської ТЕС» про стягнення середнього заробітку в розмірі 336 104,06 грн за період з 01 січня 2020 року до 31 грудня 2020 року, який Івано-Франківським міським судом направлено за підсудністю до Галицького районного суду Івано-Франківської області. Рішенням Галицького районного суду від 09 червня 2022 року у задоволенні позову відмовлено (Справа №344/16195/21 перебуває в провадженні Івано-Франківського апеляційного суду);

четвертий позов про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі 172 738,74 грн за останній період з 01.01.2021 року до 12.07.2021 року, який є предметом спору у цій справі, подано у системі «Електронний суд» 12 жовтня 2021 року до Тисменицького районного суду в порядку ч.1 ст.28 ЦПК України (за місцем перебування позивача).

У загальному позивач заявив до стягнення середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні на суму 1 081 960,48 грн.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд виходив з положень ст.ст. 116, 117 КЗпП України, Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100 (з наступними змінами і доповненнями), встановивши, що позивач звернувся з чотирма позовами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, врахувавши, що заявлений позивачем до стягнення обсяг відповідальності відповідача є непропорційним наслідкам правопорушення та несправедливим щодо відповідача, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання відповідачем інших зобов`язань, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, стягнувши з Первинної профспілкової організації «Бурштинської ТЕС» на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 30000 (тридцять тисяч) грн за період з 01 січня 2021 року до 12 липня 2021 року.

З таким висновком суду першої інстанції не погоджується апеляційний суд з огляду на таке.

Частиною першою статті 47 КЗпП України в редакції Законну, чинній станом на 18 квітня 2018 року, передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 КЗпП України, згідно з приписами якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні, факт проведення з ним остаточного розрахунку та встановлення вини.

Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно частин першої, другої статті 233 КЗпП працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Встановлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. Ці строки не перериваються і не зупиняються.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18) зроблено правовий висновок про те, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону № 108/95-ВР, тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

Велика Палата Верховного Суду надала висновок про визначення тримісячного строку звернення до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в постанові від 18 березня 2020 року у справі № 711/4010/13-ц (провадження № 14-429цс19), а також Верховний Суд України зробив такий висновок у постановах від 26 грудня 2011 року у справі № 6-77цс11, від 24 червня 2015 року у справі № 6-116цс15, від 06 квітня 2016 року у справі № 6-409цс16, від 11 жовтня 2017 року у справі № 311/136/16, від 08 листопада 2017 року у справі № 202/4914/16-ц.

У Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу Конституційний Суд України вказав, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117 цього Кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

У ст.234 КЗпП передбачено, що у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Стаття 234 КЗпП України не визначає переліку причин для поновлення строку та їх поважність має визначатися судом в кожному випадку, залежно від конкретних обставин справи. При цьому очевидно, що як поважні причини пропуску строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали істотні труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.

Разом з тим, якщо строк звернення до суду, установлений статтею 233 КЗпП України, пропущено без поважних причин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском зазначеного строку. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк..

У постанові Верховного Суду України від 16 березня 2016 року у справі №6-426цс15 зроблено висновок, «що статтею 233 КЗпП України визначено три випадки обчислення початку перебігу строку звернення до суду. Так, перебіг строку звернення до суду починається у разі: вирішення трудового спору - з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (тримісячний строк звернення до суду); розгляду справи про звільнення - з дня вручення копії наказу про звільнення (місячний строк звернення до суду); розгляду справи про звільнення - з дня видані книжки (місячний строк звернення до суду).

Виплата неоспорюваних сум позивачу (остаточний розрахунок) проведена 15 листопада 2018 року двома платіжними дорученнями на суми 27328,06 грн і 3186,09 грн та 22.11.2018 року на суму 213,03 грн. Крім того, відповідач надіслав йому повідомлення від 15.11.2018 року про проведення з ним остаточного розрахунку. Ці обставини встановлені рішенням Івано-Франківського апеляційного суду, яке набрало законної сили, від 17 лютого 2022 року у справі № 341/1362/20.

Таким чином, перебіг трьохмісячного строку для звернення до суду із позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку слід обчислювати слід обчислювати з 23 листопада 2018 року.

Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, на відміну від заробітної плати та заохочувальної виплати (премії), яка входить в її структуру, стягнення якої не обмежується будь-яким строком, що відшкодовані позивачу на підставі рішень Галицького районного суду Івано-Франківської області від 31 березня 2021 р. та Івано-Франківського апеляційного суду від 23.06.2021 р. у цивільній справі № 341/1890/19 , має іншу правову природу, оскільки не є заробітною платою.

Правовідносини, які виникли між сторонами і є предметом розгляду у цій справі врегульовані положеннями ст. 177 КЗпП України, тому з наступного дня, відколи роботодавець заявив про проведення остаточного розрахунку з позивачем, останній довідався про порушення його права і, відповідно, у нього виникло право на пред`явлення позову про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Правовідносини між сторонами щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку виникли не з рішення суду і після його виконання, а з юридичного факту звільнення позивача з виборної посади і невиплати у день зміни роботодавцем дати звільнення (12 червня 2018 року) заробітної плати.

У цьому полягає помилковість доводів позивача, який обчислює перебіг трьохмісячного строку звернення до суду з 13 липня 2021 року, тобто дня виконання рішення суду у справі № 341/1890/19 про стягнення заробітної плати і премії.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що позивач, 12 жовтня 2021 року пред`явив позов про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (невиплаченої при звільненні суми заробітної плати у розмірі 119 378,08 грн) за період з 01 січня 2021 року до 12 липня 2021 року, пропустив передбачений ст. 233 КЗпП України, трьохмісячний строк звернення з таким позовом до суду, підстав для поновлення вказаного строку не встановлено.

На ці обставини суд першої інстанції уваги не звернув та помилково ухвалив рішення про часткове задоволення позову.

Відтак у задоволенні позову слід відмовити у зв`язку з пропуском трьохмісячного строку звернення до суду.

Таким чином, рішення суду першої інстанції постановлено з неповним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з допущенням порушення норм матеріального та процесуального права, тому підлягає скасуванню з ухвалення нового рішення про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позову до первинної профспілкової організації Бурштинської ТЕС про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Згідно ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий судовий розгляд, змінює рішення чи ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Отже, слід стягнути з ОСОБА_1 на користь Первинної профспілкової організації «Бурштинська ТЕС» сплачений за подання апеляційної скарги судовий збір в розмірі 2 592,00 грн (дві тисячі п`ятсот дев`яносто дві гривні).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 374, 376, 381- 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Первинної профспілкової організації «Бурштинська ТЕС» задовольнити.

Рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 27 січня 2022 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до Первинної профспілкової організації «Бурштинська ТЕС» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 січня 2021 року по 12 липня 2021 року відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Первинної профспілкової організації «Бурштинська ТЕС» (код ЄДРПОУ 25989644, м.Бурштин, Івано-Франківська область, 77111) сплачений за подання апеляційної скарги судовий збір в розмірі 2 592,00 грн (дві тисячі п`ятсот дев`яносто дві гривні).

Постанова набирає законної сили з дня прийняття і у касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Судді: І.О. Максюта

Л.В. Василишин

В.Д. Фединяк

Повний текст постанови складено 15 серпня 2022 року.