Рішення

від 31.07.2022 по справі 203/5532/21

КІРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 203/5532/21

Провадження № 2/0203/581/2022

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.08.2022 року Кіровський районний суд м. Дніпропетровська в залі суду в м. Дніпрі у складі:

головуючого судді - Ханієвої Ф.М.,

за участю секретаря судового засідання - Ноторової Є.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Товарна біржа «Катеринославська» про визнання дійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна,

встановив:

16.12.2021 року до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська звернулася ОСОБА_1 з позовною заявою до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Товарна біржа «Катеринославська», в якій позивач просить суд:

- визнати дійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме: 27/100 частин домоволодіння з прилеглими до нього будівлями та спорудами: в житловому будинку А-1 НОМЕР_1, житловою площею 23,7 кв.м, прибудова А'-1, ганок а7, в загальному користуванні: споруди № 1-6, замощення І, ІІ, розташованого на земельній ділянці площею 800 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між продавцем ОСОБА_2 та покупцем ОСОБА_1 , зареєстрований Товарною біржею «Катеринославська» за № 0600-Н від 29 грудня 1998 року, зареєстрований Дніпропетровським бюро технічної інвентаризації в реєстровій книзі № 502 за № 94.

І. Стислий виклад позицій учасників справи.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначила, що 29.12.1998 року між нею як покупцем та ОСОБА_2 як продавцем було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме: 27/100 частин домоволодіння з прилеглими до нього будівлями та спорудами: в житловому будинку А-1, НОМЕР_1 , житловою площею 23,7 кв.м, прибудова А'-1, ганок а7, в загальному користуванні: споруди № 1-6, замощення І, ІІ, розташованого на земельній ділянці площею 800 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 . При цьому, як зазначила позивач, договір купівлі-продажу нерухомого майна від 29.12.1998 року був укладений на виконання біржової угоди, зареєстрованої на Товарній біржі «Катеринославська» (м. Дніпро) 29.12.1998 року за № 0600-Н. У договорі купівлі-продажу від 29.12.1998 року зазначено, що на підставі ст. 15 Закону України «Про товарну біржу», цей договір зареєстрований на товарній біржі та не підлягає нотаріальному посвідченню. Тому спірний договір не було посвідчено нотаріусом.

Як пояснила позивач, на підставі вказаного договору було зареєстроване право її особистої власності на придбане майно в Дніпропетровському бюро технічної інвентаризації 25.02.1999 року, книга № 502, реєстровий номер 94. Також умови договору щодо сплати коштів за придбання нерухомого майна за договором були виконані покупцем, а продавець отримав 6384,00 грн від покупця до підписання договору, а нерухоме майно передано продавцем покупцю.

Таким чином, як зазначила позивач, при укладенні спірного договору сторонами були дотримані всі вимоги, пред`явлені до договору купівлі-продажу, станом на час укладення договору, сторони не оспорювали будь-які пункти договору, за усіма пунктами договору сторонами була досягнута згода. Протягом усього часу у позивача не виникало сумніву щодо набутого нею майна на частину домоволодіння. Лише у цьому році позивачу стало відомо про те, що документи не відповідають вимогам чинного законодавства України. Оскільки через наявні протиріччя між положеннями ЦК УРСР 1963 року та Закону України «Про товарну біржу» спірний правочин не був нотаріально посвідченим. Позивач повністю виконала умови договору купівлі-продажу, сплатила за придбане майно грошові кошти, фактично володіє об`єктом нерухомості, договір купівлі-продажу не визнавався недійсним, тому на підставі ст. ст. 128, 153 ЦК УРСР і ст. 49 Закону України «Про власність» вона набула право власності на об`єкт нерухомості і правомірно ним володіє. Проте позивач не може наразі вільно розпоряджатися належним їй на праві власності нерухомим майном, у зв`язку з тим, що договір не був нотаріально посвідченим, а був укладений та зареєстрований відповідно до діючого на час укладення договору законодавства України на товарній біржі.

З огляду на викладене, позивач звернулась до суду з позовом про визнання дійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 29.12.1998 року, укладеного між продавцем ОСОБА_2 та покупцем ОСОБА_1 , зареєстрованого Товарною біржею «Катеринославська» за № 0600-Н, зареєстрованого Дніпропетровським бюро технічної інвентаризації в реєстровій книзі № 502 за № 94.

Відповідач у встановлений судом строк подала до суду відзив на позов від 04.05.2022 року, в якому зазначила, що на виконання спірного договору купівлі-продажу нерухомого майна нею було передано позивачу 27/100 частини домоволодіння за 6384,00 грн, які вона отримала від ОСОБА_1 до підписання договору. Таким чином, при укладенні спірного договору сторонами були дотримані всі умови договору та вимоги чинного на момент укладення договору законодавства України. Договір був зареєстрований на товарній біржі і тому не підлягав нотаріальному посвідченню. З огляду на це, жодних претензій до позивача відповідач не має та визнає позовні вимоги у повному обсязі.

Третя особа у встановлений судом строк не подала до суду будь-яких заперечень проти позовних вимог.

ІІ. Заяви, клопотання. Інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 17.02.2022 року було відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 20.07.2022 року було закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.

У судове засідання, призначене на 01.08.2022 року, учасники справи не з`явились, належним чином були повідомлені про час, дату та місце розгляду справи.

Позивач та відповідач до початку судового засідання подали до суду письмові заяви про розгляд справи за їх відсутності від 15.07.2022 року та від 20.07.2022 року, відповідно.

Третя особа причини неявки суду не повідомила.

З огляду на положення ст.ст. 211, 223, ч. 2 ст. 247 ЦПК України, суд розглянув справу за відсутності учасників справи та без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Під час розгляду справи судом були досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 29.12.1998 року між продавцем ОСОБА_2 та покупцем ОСОБА_1 був укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме: 27/100 частин домоволодіння з прилеглими до нього будівлями та спорудами: в житловому будинку А-1 НОМЕР_1, житловою площею 23,7 кв.м, прибудова А'-1, ганок а7, в загальному користуванні: споруди № 1-6, замощення І, ІІ, розташованого на земельній ділянці площею 800 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 , який був зареєстрований Товарною біржею «Катеринославська» за № 007/0600-Н та Дніпропетровським бюро технічної інвентаризації в реєстровій книзі № 502 за № 94.

Відповідно до листа Комунального підприємства «Дніпропетровське міське бюро технічної інвентаризації» Дніпровської міської ради (далі - КП «ДМБТІ» ДМР) від 09.03.2022 року № 2363, відповідно до відомостей з інвентаризаційної справи, за ОСОБА_1 було зареєстроване право власності на 27/100 частин домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 . Також до відома повідомлено про те, що згідно з матеріалами інвентаризаційної справи на дату останньої інвентаризації, проведеної 27.11.1998 року встановлено, що на земельній ділянці самочинно побудовано: сіни літ. б1-1, літ. б2-1, сарай літ. Ж.

Спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу визнання дійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 29.12.1998 року, а саме: 27/100 частин домоволодіння з прилеглими до нього будівлями та спорудами: в житловому будинку А-1 НОМЕР_1, житловою площею 23,7 кв.м, прибудова А'-1, ганок а7, в загальному користуванні: споруди № 1-6, замощення І, ІІ, розташованого на земельній ділянці площею 800 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 , укладеного між продавцем ОСОБА_2 та покупцем ОСОБА_1 , зареєстрованого Товарною біржею «Катеринославська» за № 0600-Н та Дніпропетровським бюро технічної інвентаризації в реєстровій книзі № 502 за № 94, з підстав недодержання сторонами при його укладенні вимог закону про нотаріальне посвідчення договору.

ІV. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

За вимогами статті 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Згідно із частиною першою статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до частини першої статті 41 ЦК Української РСР (в редакції, чинній станом на час укладення між сторонами спірного договору 29.12.1998 року) від 18.07.1963 року, угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 42 ЦК Української РСР, угоди можуть укладатись усно або в письмовій формі (простій чи нотаріальній).

Пунктом третім частини першої статті 44 ЦК Української РСР встановлено, що повинні укладатись у письмовій формі угоди громадян між собою, відносно яких закон вимагає додержання письмової форми.

За приписами частини першої статті 45 ЦК Української РСР, недодержання форми угоди, якої вимагає закон, тягне за собою недійсність угоди лише в разі, якщо такий наслідок прямо зазначено в законі.

Частиною першою статті 47 ЦК Української РСР передбачено, що нотаріальне посвідчення угод обов`язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про товарну біржу», товарна біржа є організацією, що об`єднує юридичних і фізичних осіб, які здійснюють виробничу і комерційну діяльність, і має за мету надання послуг в укладенні біржових угод, виявлення товарних цін, попиту і пропозицій на товари, вивчення, упорядкування і полегшення товарообігу і пов`язаних з ним торговельних операцій, за ст. 15 цього Закону не підлягали нотаріальному посвідченню угоди щодо купівлі-продажу, поставки та обміну товарів, допущених до обігу на товарній біржі, учасниками якої є члени біржі, якщо вона подана до реєстрації та зареєстрована на біржі не пізніше наступного за здійсненням угоди дня, угода вважалася укладеною з моменту її реєстрації на біржі.

Відповідно до статті 49 Закону України «Про власність» (чинного на час виникнення спірних правовідносин), володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом.

За змістом статей 128, 153 ЦК Української РСР, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Договір вважається укладеним, коли між сторонами в повній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 224 ЦК Української РСР, за договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до положень статті 227 ЦК Української РСР, договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (ст. 47 цього Кодексу). Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.

Згідно з частинами першою, другою, четвертою та п`ятою статті 15 Закону України «Про товарну біржу», біржовою операцією визнається угода, що відповідає сукупності зазначених нижче умов: а) якщо вона являє собою купівлю-продаж, поставку та обмін товарів, допущених до обігу на товарній біржі; б) якщо її учасниками є члени біржі; в) якщо вона подана до реєстрації та зареєстрована на біржі не пізніше наступного за здійсненням угоди дня.

Угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню.

Угода вважається укладеною з моменту її реєстрації на біржі.

Біржові операції дозволяється здійснювати тільки членам біржі або брокерам.

У ході судового розгляд справи судом було встановлено, що спірний договір купівлі-продажу було укладено у простій письмовій формі, а оскільки предметом спірного договору купівлі-продажу було нерухоме майно, то такий договір мав бути нотаріально посвідченим.

Також суд бере до уваги те, що на час укладення вищевказаного договору купівлі-продажу нерухомого майна була чинною частина друга статті 9 ЖК УРСР, за змістом якої громадяни мали право, зокрема, придбавати квартири (будинки), та, відповідно, частин останніх), на біржових торгах. Підтвердженням визнання такого права позивача державою є реєстрація права власності за позивачем, відповідно до відомостей КП «ДМБТІ» ДМР.

Відповідно до пункту 13 Постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009 р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», при розгляді таких справ суди повинні з`ясувати, чи підлягає правочин обов`язковому нотаріальному посвідченню, чому він не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочину. Також суду доцільно перевіряти, чи не суперечить зміст договору вимогам закону та чи не порушує такий договір прав третіх осіб, які не є його сторонам.

За правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові КЦС ВС від 04.03.2019 року № 665/2266/16-ц (61-29416св18), позивачем не доведено факту безповоротного ухилення відповідача від нотаріального посвідчення правочину та втрати можливості з будь-яких причин його посвідчити, що є обов`язковими умовами для визнання правочину дійсним на підставі частини другої статті 220 ЦК України.

За змістом частини першої статті 20 ЦК України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Проте в силу вимог частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд, зокрема, захищає права фізичних осіб у спосіб, визначений законом.

В силу вимог частини першої статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Аналіз викладеного вище вказує, що визнання дійсним договору у зв`язку з недодержанням його нотаріальної форми можливо за наявності таких умов: спірний договір повинен бути виконаний; виконаний договір підлягав обов`язковому нотаріальному посвідченню; обов`язковість нотаріальної форми повинна бути вказана в законі; визнати дійсним договір з цих підстав можливо за вимогою сторони, яка виконала угоду, при цьому інша сторона повинна ухилятись від його нотаріального посвідчення; суд повинен перевірити, чому угода не була нотаріально посвідчена.

Суд у ходу судового розгляду справи встановив, що права позивача з боку відповідача при вищевикладених встановлених судом фактичних обставинах справи, не могли бути і не порушені. Так, позивач в обґрунтування заявленої позовної вимоги не надала суду жодних доказів звернення до відповідача або державного реєстратора, нотаріуса з вимогами про нотаріальне посвідчення спірного договору. Натомість визнання відповідачем позову спростовує ухилення відповідача від нотаріального посвідчення спірного договору та втрати можливості посвідчити його нотаріально, що свідчить про відсутність між сторонами спору про право.

Також в матеріалах справи відсутні будь-які докази ухилення відповідача від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу чи наявність заперечень проти такого нотаріального посвідчення. Крім того, при розгляді справи судом враховані положення статті 15 Закону України «Про товарну біржу», яка була чинною на момент укладення договору, та якою позивач обґрунтовує заявлені вимоги.

Таким чином, суду не надано доказів ухилення відповідача від нотаріального посвідчення договору, що є необхідною умовою для визнання судом такого договору дійсним. Тому суд не вбачає правових підстав, визначених частиною другою ст. 47 ЦК Української РСР (в редакції станом на час укладення договору), для визнання договору купівлі-продажу від 29.12.1998 року дійсним. Крім того, в матеріалах справи відсутні докази того, що станом на час укладення договору нерухоме майно як предмет договору відносилось до товарів, допущених до обігу на товарній біржі, а сторони цього договору були членами біржі.

За таких обставин у суду відсутні правові підстави для визнання договору купівлі-продажу дійсним, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що відповідач ухилився від нотаріального посвідчення спірного договору та що така можливість була втрачена.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

V. Висновки суду за результатами розгляду позовної заяви.

З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити, та з огляду на положення статті 141 ЦПК України, судові витрати зі сплати судового збору у справі не відшкодовуються.

Керуючись статтями 5, 7, 10-13, 19, 23, 76-81, 89, 90, 133, 137, 141, 209, 210, 213, 228, 229, 258, 259, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Товарна біржа «Катеринославська» про визнання дійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна - відмовити.

Судові витрати зі сплати судового збору у справі не відшкодовуються.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ф.М. Ханієва