Постанова

від 05.12.2022 по справі 203/5532/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6960/22 Справа № 203/5532/21 Суддя у 1-й інстанції - Ханієва Ф.М. Суддя у 2-й інстанції - Демченко Е. Л.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2022 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді Демченко Е.Л.

суддів Куценко Т.Р., Пищиди М.М.

розглянувши успрощеному позовномупровадженні,без повідомленняучасників справи, в м.Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровського районногосуду м.Дніпропетровська від 01серпня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - товарна біржа «Катеринославська», про визнання дійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, -

в с т а н о в и л а:

У грудні2021року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - товарна біржа «Катеринославська», про визнання дійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, мотивуючи тим, що 29 грудня 1998 року між нею та відповідачем було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме: 27/100 частин домоволодіння з прилеглими до нього будівлями та спорудами: в житловому будинку А-1, кв.1, житловою площею 23,7 м2, прибудова А-1, ганок а7, в загальному користуванні: споруди № 1-6, замощення І, ІІ, розташованого на земельній ділянці площею 800 м2, у АДРЕСА_1 .

Вказувала,що відповіднийдоговір купівлі-продажунерухомого майна бувукладений навиконання біржовоїугоди,зареєстрованої наТоварній біржі«Катеринославська» (м.Дніпро)29грудня 1998року за№ 0600-Н,який всилу статті15Закону України«Про товарнубіржу» нотаріальномупосвідченню непідлягав,а томуне бувпосвідчений нотаріусом.За умовами договору, ще до його фактичного підписання, нерухоме майно було передано продавцем покупцю, за що останньою було сплачено 6 384 грн.

Зазначала, що 25 грудня 1999 року на підставі вказаного договору було зареєстроване право її особистої власності на придбане майно в Дніпропетровському бюро технічної інвентаризації, книга № 502, реєстровий номер 94.

Посилаючись на те, що вона не може наразі вільно розпоряджатися належним їй на праві власності нерухомим майном, оскільки їй стало відомо, що документи не відповідають вимогам чинного законодавства України через наявні протиріччя між положеннями ЦК УРСР 1963 року та Закону України «Про товарну біржу» спірний правочин не був нотаріально посвідченим, а був укладений та зареєстрований відповідно до діючого на час укладення договору законодавства України на товарній біржі, в той же час враховуючи, що нею було повністю виконано умови договору купівлі-продажу, сплачено за придбане майно грошові кошти, остання є реальним власником спірного об`єкту нерухомості, договір купівлі-продажу не визнавався недійсним, тому на підставі ст. ст.128,153 ЦК УРСР і ст. 49 Закону України «Про власність», просила суд визнати дійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме: 27/100 частин домоволодіння з прилеглими до нього будівлями та спорудами: в житловому будинку А-1 кв.1, житловою площею 23,7 м2, прибудова А-1, ганок а7, в загальному користуванні: споруди № 1-6, замощення І, ІІ, розташованого на земельній ділянці площею 800 м2,у АДРЕСА_1 ,укладений міжпродавцем ОСОБА_2 та покупцем ОСОБА_1 ,зареєстрований Товарноюбіржею «Катеринославська»за №0600-Нвід 29грудня 1998року,зареєстрований Дніпропетровськимбюро технічноїінвентаризації вреєстровій книзі№ 502за №94.

Рішенням Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 01 серпня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що вона є добросовісним набувачем спірного нерухомого майна, оскільки договір купівлі-продажу був укладений згідно вимог чинного законодавства України. Враховуючи, що згідно чинних на час укладення спірного договору норм законодавства України нотаріальне посвідчення договорів щодо відчуження нерухомого майна, укладених на Товарній біржі законодавцем не вимагалося.

Відповідачем ОСОБА_2 було надано відзив на позов, в якому підтвердила дійсність укладення спірного правочину та отримання за результатами відчуження належного їй майна грошових коштів в повному обсязі. Вказує, що оскільки законодавство на той час не встановлювало обов`язку по нотаріальному посвідченню договорів купівлі-продажу нерухомого майна, вважає, що необхідність здійснювати візит до нотаріуса для повторного оформлення правочину відсутня.

Згідно з п.1 ч.1 ст.274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою.

Для цілей цього кодексу малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України).

Зважаючи на те, що ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.

Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду.

Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи, виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Судом першої інстанції встановлено та це підтверджується матеріалами справи, що 29 грудня 1998 року між продавцем ОСОБА_2 та покупцем ОСОБА_1 був укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме: 27/100 частин домоволодіння з прилеглими до нього будівлями та спорудами: в житловому будинку А-1 кв.1, житловою площею 23,7 м2, прибудова А-1, ганок а7, в загальному користуванні: споруди № 1-6, замощення І, ІІ, розташованого на земельній ділянці площею 800 м2, у АДРЕСА_1 , який був зареєстрований Товарною біржею «Катеринославська» за № 007/0600-Н (а.с.8-9).

Згідно умов договору, на момент укладення угоди продавець та покупець є членами біржі.

Зазначено, що на підставі статті 15 Закону України від 10 грудня 1991 року Про товарну біржу зареєстрований на товарній біржі Катеринославська та не підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідні 27/100 частин домоволодіння продані за 6 384 грн., які отримані продавцем від покупця до підписання дійсного договору.

15 лютого 1999 року Дніпропетровським бюро технічної інвентаризації було зареєстровано частину визначеного в договорі об`єкту нерухомості за ОСОБА_1 на праві приватної власності, відомості про що було внесено до реєстрової книги № 502 за № 94 (а.с.10).

Відповідно до листа комунального підприємства «Дніпропетровське міське бюро технічної інвентаризації» Дніпровської міської ради (далі КП «ДМБТІ» ДМР) від 09 березня 2022 року №2363, згідно до відомостей з інвентаризаційної справи, за ОСОБА_1 було зареєстроване право власності на 27/100 частин домоволодіння, розташованого у АДРЕСА_1 . Також до відома повідомлено про те, що згідно з матеріалами інвентаризаційної справи на дату останньої інвентаризації, проведеної 27 листопада 1998 року, встановлено, що на земельній ділянці самочинно побудовано: сіни літ. б1-1, літ. б2-1, сарай літ. Ж. (а.с.52).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що права позивача з боку відповідача при вищевикладених та встановлених судом фактичних обставинах справи, не могли бути і не порушені. Так, позивач в обґрунтування заявленої позовної вимоги не надала суду жодних доказів звернення до відповідача або державного реєстратора, нотаріуса з вимогами про нотаріальне посвідчення спірного договору. Натомість визнання відповідачем позову спростовує ухилення відповідача від нотаріального посвідчення спірного договору та втрати можливості посвідчити його нотаріально, що свідчить про відсутність між сторонами спору про право. Крім того, в матеріалах справи відсутні докази того, що станом на час укладення договору нерухоме майно як предмет договору відносилось до товарів, допущених до обігу на товарній біржі, а сторони цього договору були членами біржі.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з пунктом 4 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України 2003 року, що набрав чинності 01 січня 2004 року, цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Таким чином, на спірні правовідносини поширюється дія норм ЦК УРСР

1963 року.

Відповідно до статті 49 Закону України «Про власність», чинного на час виникнення спірних правовідносин, володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом, третейським судом.

За змістом статей 128,153 ЦК УРСР 1963 року право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Договір вважається укладеним, коли між сторонами в повній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 224 ЦК УРСР 1963 року за договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 227 ЦК УРСР 1963 року передбачалася обов`язкова нотаріальна форма договору купівлі-продажу житлового будинку (квартири) і його реєстрація органами місцевого самоврядування.

Згідно зі статтею 15 Закону України «Про товарну біржу» не підлягали нотаріальному посвідченню угоди, які зареєстровані на біржі, якщо вони являють собою купівлю-продаж, поставку та обмін товарів, допущених до обігу на товарній біржі.

У період укладання спірного договору купівлі-продажу існувала колізія у чинному законодавстві, оскільки згідно зі статтями 224, 227 ЦК УРСР 1963 року договір купівлі-продажу житлових квартир повинен бути нотаріально засвідчений, якщо хоча б одна зі сторін є громадянином, а недотримання даної вимоги тягне недійсність договору. Проте, згідно зі статтею 15 Закону України «Про товарну біржу» біржі мають право вчиняти угоди з будь-якими видами нерухомості і такі угоди не підлягають наступному нотаріальному посвідченню.

За загальним правилом, право власності у набувача за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом чи договором (частина перша статті 128 ЦК УРСР 1963 року), а відповідно до статті 153 ЦК УРСР 1963 року договір вважається укладеним, якщо сторонами досягнуто згоди по всіх істотних умовах договору.

Отже, положення статті 227 ЦК УРСР 1963 року спрямовані безпосередньо на встановлення форми договору купівлі-продажу житлового будинку. Тобто, правові норми, закріплені цією статтею, мають спеціальний характер по відношенню до відповідних договорів, тоді як стаття 15 Закону України «Про товарну біржу» закріплює умови, за наявності яких угоду можна вважати біржовою. З цього випливає, що положення статті 15 Закону України «Про товарну біржу» по відношенню до угод про відчуження нерухомого майна житлового призначення мають загальний характер. Тобто, закон спеціальний переважає закон загальний.

Таким чином, договір купівлі-продажу (міни) житлового будинку (квартири), укладений на біржі в простій письмовій формі, може бути визнаний недійсним.

Згідно зі статтею 47 ЦК УРСР 1963 року нотаріальне посвідчення угод обов`язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу.

Якщо одна із сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.

Правило частини другої статті 47 ЦК УРСР 1963 року про визнання угоди дійсною не може бути застосоване, якщо сторонами не досягнуто згоди з істотних умов угоди або для укладення її були в наявності передбачені законом обмеження.

У постановах Верховного Суду від 26 листопада 2018 року у справі №205/8493/16-ц (провадження №61-40951св18), від 01 квітня 2020 року у справі №754/1466/15-ц (провадження №61-11804св18), від 21 липня 2021 року у справі №640/3509/19 (провадження №61-10287св20), від 17 листопада 2021 року у справі №754/1466/15-ц (провадження №61-10683св20) містяться висновки, що статті 224, 227 ЦК Української РСР 1963 року передбачали, що договір купівлі-продажу житлових квартир повинен бути нотаріально засвідчений, якщо хоча б одна зі сторін є громадянином, а недотримання даної вимоги тягне недійсність договору.

Крім того, Пленум Верховного Суду України у своїй постанові від 28 липня 1978 року №3 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 року №13 та від 25 травня 1998 року №15) роз`яснив, з яких підстав угода може бути визнана недійсною судом.

Відповідно до пункту 4 цієї постанови з підстав недодержання нотаріальної форми визнаються недійсними тільки ті угоди, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов`язковому нотаріальному посвідченню, зокрема, договори довічного утримання, застави, купівлі-продажу, в тому числі при придбанні на біржевих торгах, міни або дарування жилого будинку (квартири) чи його (її) частини.

Таким чином, угоди щодо придбання на біржевих торгах об`єктів нерухомого майна вимагають оформлення в нотаріальній формі.

Враховуючи викладене, немає різниці, де фізичні або юридичні особи уклали угоду - на біржі чи поза нею, необхідно дотримуватися законодавчо встановленої форми угод про відчуження нерухомого майна.

Для договорів купівлі-продажу, міни жилого будинку (статті 227,242 ЦК Української РСР 1963 року) у разі, якщо хоча б однією із сторін є громадянин, було установлено обов`язкову нотаріальну форму. Недотримання цієї вимоги тягне недійсність договору.

Ураховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що договір купівлі-продажу від 29 грудня 1998 року, укладений на товарній біржі Катеринославська між сторонами, не може бути визнаний дійсним через відсутність його нотаріального посвідчення відповідно до вимог статті 227 ЦК Української РСР 1963 року та відсутності доказів ухилення відповідача від його нотаріального посвідчення.

Відповідно до частини першої статті 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Вимоги про визнання договору купівлі-продажу дійсним не ґрунтуються на вимогах законодавства, оскільки відповідно до наведених положень суд вправі лише за вимогою сторони, яка виконала цю угоду та при доведеності ухилення другої сторони від нотаріального оформлення договору, вирішувати питання про визнання такої угоди дійсною, що і було зазначено судом першої інстанції в своєму рішенні.

Аналогічні висновки, також викладені у постановах Верховного Суду від 17 серпня 2022 року по справі №521/6465/18, провадження №61-6111св21 та від 14 серпня 2019 року по справі №475/965/16-ц, провадження №61-33222св18.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381-383 ЦПК України, колегія суддів,

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Кіровського районногосуду м.Дніпропетровська від 01серпня 2022 року залишити без змін.

Постанова судуапеляційної інстанціїнабирає законноїсили здня їїприйняття іможе бутиоскаржена укасаційному порядкубезпосередньо доВерховного Судуу випадках,передбачених пунктом2частини 3статті 389ЦПК України,протягом тридцятиднів.

Повний текст постанови складено 05 грудня 2022 року.

Головуючий: Демченко Е.Л.

Судді: Куценко Т.Р.

Пищида М.М.