Рішення

від 15.08.2022 по справі 904/1564/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.08.2022м. ДніпроСправа № 904/1564/22

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Шаль" (м. Біла Церква, Київська область)

до Приватного підприємства "Транс Логістик" (смт. Слобожанське, Дніпропетровська область)

про стягнення заборгованості за надані послуги перевезення вантажу у загальному розмірі 161 447 грн. 13 коп.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Шаль" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Приватного підприємства "Транс Логістик" (далі - відповідач) заборгованість за надані послуги перевезення вантажу у загальному розмірі 161 447 грн. 13 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 145 000 грн. 00 коп. - основний борг;

- 15 440 грн. 28 коп. - інфляційні втрати;

- 1 036 грн. 85 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним:

- між позивачем та відповідачем було укладено договір про надання послуг з транспортного обслуговування № 5190 від 01.04.2021, який не було повернуто підписаним відповідачем;

- на підставі заявки відповідача від 20.01.2022, позивачем було надано послуги перевезення вантажу автомобільним транспортом за маршрутом Іспанія - Україна, вартістю 145 000 грн. 00 коп., що підтверджується вказаною заявкою та міжнародною товарно-транспортною накладною № 001866 від 02.02.2022;

- вантаж було доставлено позивачем у визначене заявкою місце та видано вантажоодержувачу - 09.02.2022, що підтверджується відміткою у графі 24 товарно-транспортної накладної № 001866 від 02.02.2022;

- позивач 12.02.2022 направив відповідачу в оригіналах рахунок на оплату № 28 від 09.02.2022, два акти здачі-приймання робіт (наданих послуг) № 27 від 09.02.2022, товарно-транспортну накладну № 001866 від 02.02.2022 з відміткою вантажоодержувача про отримання вантажу, що підтверджується квитанцією Нової пошти № 59000793943114 від 12.02.2022;

- направлені позивачем документи відповідач отримав 14.02.2022, отже термін оплати рахунку на оплату № 28 від 09.02.2022 сплив 16.03.2022;

- станом на момент складання позовної заяви (09.06.2022) розрахунок за перевезення вантажу з Іспанії в Україну на транспортному засобі позивача у розмірі 145 000 грн. 00 коп., відповідачем не здійснено, що і є причиною виникнення спору;

- на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з березня по травень 2022 року у сумі 15 440 грн. 28 коп., а також 3% річних за період прострочення з 15.03.2022 по 09.06.2022 у сумі 1 036 грн. 85 коп.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 481 грн. 00 коп. та витрати на правничу допомогу у розмірі 15 000 грн. 00 коп.

Крім того, вказана позовна заява містила клопотання про витребування доказів, в якому позивач просив суд витребувати у Приватного підприємства "Транс Логістик" підписаний з боку відповідача (ПП "Транс Логістик") договір про надання послуг з транспортного обслуговування № 5190 від 01.04.2021. Вказане клопотання обґрунтоване наступним:

- до позовної заяви додано копії наявних у позивача документів, серед яких відсутній підписаний з боку відповідача договір про надання послуг з транспортного обслуговування № 5190 від 01.04.2022;

- договір був отриманий позивачем від відповідача засобами електронного зв`язку, підписаний і подальші послуги надавались саме на підставі вказаного договору, отже, правовідносини сторін, серед іншого, регулюються зазначеним договором;

- позивач додає до позову докази направлення відповідачу підписаних екземплярів вказаного договору, однак відповідач не повернув підписаний з його боку договір, а пізніше у "Повідомлені про настання форс-мажорних обставин за договором № 5190 від 01.04.2021 від 11.04.2022" посилається на вказаний договір;

- позивач неодноразово звертався до відповідача у телефонних розмовах з проханням направити підписаний екземпляр договору, але на момент складання позовної заяви спірний договір не отриманий.

Ухвалою суду від 22.06.2022 позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою суду від 22.06.2022 було задоволено клопотання позивача про витребування доказів та витребувано у Приватного підприємства "Транс Логістик" підписаний з боку відповідача (ПП "Транс Логістик") договір про надання послуг з транспортного обслуговування № 5190 від 01.04.2021.

З приводу дотримання прав відповідача під час розгляду даної справи судом, слід зазначити таке.

У зв`язку з відсутністю фінансування потреб Господарського суду Дніпропетровської області на відправку поштової кореспонденції, про що 23.05.2022 на сайті Судової влади України розміщене відповідне оголошення (https://dp.arbitr.gov.ua/sud5005/pres-centr/news/1276874/), всі ухвали суду направлялись учасникам справи засобами електронного зв`язку, а саме:

- позивачу на електронну пошту advokatrnm@gmail.com, яку він зазначив у позовній заяві та на електронну пошту Shal_vit@ukr.net, яка зазначена у договорі;

- відповідачу на електронну пошту ZVIT-TL@ATBMARKET.COM, яку зазначено у позовній заяві, та на електронну пошту translogistic@atb.ua, яку зазначено у бланку Повідомлення про настання форс-мажорних обставин за договором № 5190 від 01.04.2021, складеного самим відповідачем.

Так, господарським судом було долучено до матеріалів справи Довідки про доставку електронного листа, якими підтверджується, що ухвали суду від 22.06.2022 була доставлена:

- позивачу 23.06.2022 на електронну пошту advokatrnm@gmail.com, яку він зазначив у позовній заяві та на електронну пошту Shal_vit@ukr.net, яка зазначена у договорі (а.с. 66, 68, 71);

- відповідачу 23.06.2022 на електронну пошту ZVIT-TL@ATBMARKET.COM, яку зазначено у позовній заяві, та на електронну пошту translogistic@atb.ua, яку зазначено у бланку Повідомлення про настання форс-мажорних обставин за договором № 5190 від 01.04.2021, самим відповідачем (а.с. 67, 72).

При цьому, суд розцінює електронну пошту Приватного підприємства "Транс Логістик" - translogistic@atb.ua, як офіційну, оскільки вона зазначена у бланку Повідомлення про настання форс-мажорних обставин за договором № 5190 від 01.04.2021, складеного самим відповідачем - Приватним підприємством "Транс Логістик"; тим більше вказаний документ складений 01.04.2022, що свідчить про актуальність даної електронної пошти станом на теперішній час.

За змістом частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи. Якщо судове рішення надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Отже, всі учасники справи належним чином та завчасно були повідомлені, про продовження розгляду справи судом.

Слід також відзначити, що ухвалою суду від 22.06.2022, з урахуванням вимог частини 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Як вбачається з наявної в матеріалах справи Довідки про доставку електронного листа, ухвала суду від 22.06.2022 була доставлена відповідачу на його офіційну електронну пошту translogistic@atb.ua - 23.06.2022 (а.с. 72).

Враховуючи встановлену судом дату вручення ухвали суду відповідачу (23.06.2022), граничним строком для надання відзиву на позовну заяву є 08.07.2022.

Слід наголосити, що у зв`язку з запровадженням на території України з 24.02.2022 (в період строку для надання відзиву на позовну заяву) воєнного стану, господарським судом був наданий додатковий час для надання можливості сторонам, зокрема відповідачу, реалізувати свої права під час розгляду даної справи судом та висловлення своєї правової позиції щодо позовних вимог позивача. У даному випадку додатково наданий майже місяць господарський суд вважає достатнім та розумним строком для вчинення необхідних процесуальних дій за існуючих обставин воєнного стану та ситуації у Дніпропетровській області (місцезнаходження відповідача та суду), а отже, вважає за доцільне здійснити розгляд даної справи за наявними матеріалами.

Слід також наголосити, що відповідних змін до законів України щодо автоматичного продовження чи зупинення процесуального строку на вчинення тих чи інших дій внесено не внесено.

Судом також враховані Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013, на випадок направлення відповідачем відзиву на позовну заяву або клопотань до суду поштовим зв`язком.

Однак, станом на 16.08.2022 строк на подання відзиву на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг та враховуючи обмеження, пов`язані з запровадженням воєнного стану, закінчився.

Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.

Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

Судом також відзначено, що вимоги ухвали суду від 22.06.2022 щодо надання договору про надання послуг з транспортного обслуговування № 5190 від 01.04.2021 відповідачем також не виконані.

Також, суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.

З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами Господарського суду Дніпропетровської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Враховуючи предмет та підстави позову у даній справи, суд приходить до висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення, оскільки у відповідача було достатньо часу для подання як відзиву на позову заяву так і доказів погашення спірної заборгованості, у разі їх наявності, чого відповідачем зроблено не було, будь-яких заперечень чи відомостей щодо викладених у позовній заяві обставин відповідачем суду також не повідомлено.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, а також доводи, викладені у відзиві на позовну заяву, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування у даній справі є обставини, пов`язані з укладенням договору про надання послуг, строку його дії, порядок та строки надання послуг, факт надання та передачі послуг замовнику, загальна вартість наданих послуг, настання строку їх оплати, наявність часткової чи повної оплати, допущення прострочення оплати, наявність підстав для стягнення інфляційних втрат та 3% річних у заявлених сумах.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Частинами 1 та 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 1 та 2 статті 639 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з частиною 2 статті 205 Цивільного кодексу України правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Стаття 181 Господарського кодексу України передбачає загальний порядок укладання господарських договорів. Частина 1 зазначеної статті визначає, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Суд виходить із того, що для надання документам доказової сили при розгляді справ в суді необхідні повні дані про конкретні господарські відносини, що виникли за конкретним правочином, укладеним між сторонами.

Так, Товариством з обмеженою відповідальністю "Шаль" (далі - виконавець, позивач) та Приватним підприємством "Транс Логістик" (далі - клієнт, відповідач) було підписано Замовлення на перевезення вантажу автомобільним транспортом № 40184498 від 20.01.2022 (а.с.29).

У замовленні сторони узгодили, зокрема:

- маршрут перевезення - Іспанія - Україна;

- особи вантажовідправника та вантажоодержувача;

- характеристику вантажу - м`ясні вироби, об`ємом 86 м3;

- дату і час завантаження - 01.02.2022;

- місце розвантаження - Копилов, вул. Індустріальна, 6;

- марку та номер транспортного засобу - Renault НОМЕР_2 / НОМЕР_1 ;

- вартість - 145 000 грн.;

- умова оплати - розрахунок за послугу по даній заявці здійснюється на підставі оригінала СMR з відмітками митниці та печаткою вантажоодержувача (а.с.29).

Судом встановлено, що вказане Замовлення на перевезення вантажу автомобільним транспортом № 40184498 від 20.01.2022 містить всі істотні умови щодо договору такого виду, та внаслідок його підписання сторонами був укладений правочин, який за своїм змістом та правовою природою є договором транспортного експедирування, який підпадає під правове регулювання статті 316 Господарського кодексу України, Глави 65 Цивільного кодексу України "Транспортне експедирування", Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", Конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" транспортно-експедиторська діяльність - це підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів; транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов`язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування; експедитор (транспортний експедитор) - суб`єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування; клієнт - споживач послуг експедитора (юридична або фізична особа), який за договором транспортного експедирування самостійно або через представника, що діє від його імені, доручає експедитору виконати чи організувати або забезпечити виконання визначених договором транспортного експедирування послуг та оплачує їх, включаючи плату експедитору;

Відповідно до частини 1 статті 929 Цивільного кодексу України та статті 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням.

Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов`язки експедитора виконуються перевізником.

Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

У відповідності до частини 1 статті 930 Цивільного кодексу України, договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання взятих на себе зобов`язань позивачем у лютому 2022 року було надано відповідачу послуги, обумовлені умовами Замовлення на перевезення вантажу автомобільним транспортом № 40184498 від 20.01.2022, вартість яких склала 145 000 грн. 00 коп.

Так, на підтвердження виконання Замовлення на перевезення вантажу автомобільним транспортом № 40184498 від 20.01.2022 позивач долучив до матеріалів справи міжнародну товарно-транспортну накладну CMR № 001866 від 02.02.2022 (а.с.30).

При цьому, матеріали справи не містять жодних заперечень чи претензій відповідача щодо якості, обсягів та вартості наданих послуг.

Таким чином, послуги з організації перевезення вантажів на суму 145 000 грн. 00 коп. є такими, що прийняті відповідачем у повному обсязі.

Враховуючи зазначений вид договорів, вбачається, що він є оплатним, і обов`язку виконавця за договором надати послугу відповідає обов`язок замовника оплатити вартість цієї послуги.

Відповідно до частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

За приписами статті 931 Цивільного кодексу України, розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

Так, у Замовленні на перевезення вантажу автомобільним транспортом № 40184498 від 20.01.2022 сторонами було узгоджено, що вартість послуг складає 145 000 грн.; розрахунок за послугу по даній заявці здійснюється на підставі оригінала СMR з відмітками митниці та печаткою вантажоодержувача (а.с.29).

Проаналізувавши зміст Замовлення на перевезення вантажу автомобільним транспортом № 40184498 від 20.01.2022, суд приходить до висновку, що строк оплати послуг сторонами встановлено не було.

Враховуючи вказане, у даному випадку підлягають застосуванню положення частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як зазначає позивач у позовній заяві, 12.02.2022 позивачем було направлено відповідачу в оригіналах рахунок на оплату № 28 від 09.02.2022, два акти здачі-приймання робіт (наданих послуг) № 27 від 09.02.2022, товарно-транспортну накладну № 001866 від 02.02.2022 з відміткою вантажоодержувача про отримання вантажу, які були отримані відповідачем 14.02.2022, на підтвердження чого позивач надав Експрес-накладну ТОВ "Нова пошта" №59000793943114 від 12.02.2022 (а.с.33).

Господарський суд розцінює критично вказані доводи позивача та вважає, що вони не підтверджуються жодним належним доказом, оскільки:

- одержувачем за Експрес-накладною ТОВ "Нова пошта" № 59000793943114 від 12.02.2022 є приватна особа ОСОБА_1, а не відповідач - Приватне підприємство "Транс Логістик";

- зі змісту Експрес-накладної ТОВ "Нова пошта" № 59000793943114 від 12.02.2022 неможливо встановити, які документа були направлені за вказаним відправленням, оскільки в описі вантажу зазначено - "документи" (а.с.33).

Крім того, в процесі розгляду справи відповідач також не підтвердив, що оригінал рахунку на оплату № 28 від 09.02.2022, два акти здачі-приймання робіт (наданих послуг) №27 від 09.02.2022, товарно-транспортну накладну № 001866 від 02.02.2022 з відміткою вантажоодержувача про отримання вантажу, він отримав 14.02.2022 у відправленні за Експрес-накладною ТОВ "Нова пошта" № 59000793943114 від 12.02.2022.

В той же час, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем було направлено позивачу за вихідним № Т-2022-000337 від 11.04.2022 Повідомлення про настання форс-мажорних обставин за договором № 5190 від 01.04.2021, в якому відповідач послався, як на підставу неможливості виконання його зобов`язань за договором, на наявність форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), а саме: військову агресію Російської Федерації проти України. У вказаному листі відповідач не зазначав про неотримання від позивача документів, які є підставою для оплати наданих позивачем у лютому 2022 року послуг з перевезення вантажу автомобільним транспортом на суму 145 000 грн. 00 коп. Крім того, в процесі розгляду справи судом відповідач також не заперечував факт отримання від позивача вказаних вище документів.

Встановлюючи факт настання строку оплати наданих позивачем у лютому 2022 року послуг з перевезення вантажу автомобільним транспортом на суму 145 000 грн. 00 коп., суд враховує, що позивач звертався до відповідача із вимогою № 10 від 05.05.2022, в якій вимагав у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги сплатити встановлену згідно із Заявкою №0184498 від 20.01.2022 плату за надання транспортних послуг по перевезенню вантажу із Іспанії до України, згідно з рахунком на оплату № 28 від 09.02.2022 у розмірі 145 000 грн. 00 коп. (а.с.41). Належні докази направлення вказаної вимоги наявні в матеріалах справи - це опис вкладення та накладна АТ "Укрпошта" № 0911200259737 (а.с.43). Згідно з наявним в матеріалах справи відстеженням вказаного поштового відправлення, вимога № 10 від 05.05.2022 отримана відповідачем 09.05.2022 (а.с.44).

Враховуючи вказане, а також положення частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, строк оплати наданих позивачем послуг на суму 145 000 грн. 00 коп. настав 16.05.2022 (дата отримання вимоги - 09.05.2022 + 7 днів).

При цьому, у встановлений у вимозі № 10 від 05.05.2022 строк зобов`язання щодо оплати наданих позивачем послуг відповідачем не виконано, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем у сумі 145 000 грн. 00 коп.

Отже, зобов`язання щодо оплати наданих позивачем послуг відповідачем не виконано, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем. Вказане і є причиною спору.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Враховуючи встановлений судом факт надання позивачем та прийняття відповідачем у лютому 2022 року послуг з перевезення вантажу автомобільним транспортом на суму 145 000 грн. 00 коп., а також встановлений судом факт настання строку оплати наданих послуг (16.05.2022), господарський суд вважає наявність заборгованості відповідача перед позивачем в сумі 145 000 грн. 00 коп. обґрунтованою та підтвердженою належними доказами.

З приводу посилання позивача на укладення між позивачем та відповідачем договору про надання послуг з транспортного обслуговування № 5190 від 01.04.2021 суд зазначає таке.

Як позивачем так і відповідачем суду не було надано підписаного обома сторонами тексту договору про надання послуг з транспортного обслуговування № 5190 від 01.04.2021, отже матеріалами справи не підтверджується факт укладання вказаного договору сторонами, а саме: факт його укладання у редакції, яку надав позивач разом з позовною заявою, яка підписана лише зі сторони позивача (виконавця).

При цьому, посилання відповідача у Повідомленні про настання форс-мажорних обставин за договором № 5190 від 01.04.2021 на номер та дату договору, яка збігається з зазначеною від руки датою та номером договору, долученого позивачем до позовної заяви, також не може бути належним доказом укладення сторонами вказаного договору саме у тій редакції, що надана позивачем.

В той же час, судом під час розгляду справи встановлено, що між сторонами виникли господарські правовідносини внаслідок укладення Замовлення на перевезення вантажу автомобільним транспортом № 40184498 від 20.01.2022, в якому сторонами були узгоджені всі необхідні (істотні) умови щодо організації конкретного перевезення.

Таким чином, не укладення (не підписання відповідачем) договору про надання послуг з транспортного обслуговування № 5190 від 01.04.2021 не змінює факт виникнення між сторонами господарських правовідносин з організації перевезення, які виникли між сторонами з приводу конкретного замовлення (№ 40184498 від 20.01.2022).

Слід також зазначити, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 2 статті 42 Господарського процесуального кодексу України учасники справи зобов`язані, зокрема, сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Згідно із частиною 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.

Статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів на підтвердження оплати наданих позивачем у лютому 2022 року послуг з перевезення вантажу автомобільним транспортом на суму 145 000 грн. 00 коп. відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу, шляхом надання належних доказів, не спростував.

Враховуючи зазначені вище норми чинного законодавства України та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими та доведеними належними доказами, у зв`язку з чим підлягають задоволенню, оскільки зобов`язання повинні виконуватись належним чином та у встановлені строки.

Враховуючи вищевикладене, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 145 000 грн. 00 коп.

При цьому, з метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов`язань - способи або види забезпечення виконання зобов`язань.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Так, згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з березня по травень 2022 року у сумі 15 440 грн. 28 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем у позовній заяві, та встановлено, що під час його проведення позивачем було вірно визначено суму заборгованості, але невірно встановлено період прострочення. Так, позивач помилково вважав, що граничним строком оплати наданих відповідачу послуг на суму 145 000 грн. 00 коп. є 14.03.2022, отже, позивач здійснив розрахунок інфляційних втрати за період з березня по травень 2022 року у сумі 15 440 грн. 28 коп.

Однак, як встановлено судом, граничним строком оплати наданих відповідачу послуг на суму 145 000 грн. 00 коп. є 16.05.2022, прострочення виникло з 17.05.2022, таким чином у заявленому позивачем періоді - з березня по травень 2022 року інфляційні втрати нарахуванню не підлягають.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 15 440 грн. 28 коп. задоволенню не підлягають.

Крім того, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 3% річних за загальний період прострочення з 15.03.2022 по 09.06.2022 у сумі 1 036 грн. 85 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем у позовній заяві, та встановлено, що під час його проведення позивачем було вірно визначено суму заборгованості, але невірно встановлено період прострочення.

Отже, розрахунок 3% річних, наведений у позовній заяві, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

У постанові Верховного Суду від 27.05.2019 по справі № 910/20107/17 викладений наступний правовий висновок:

"З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).".

Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 21.05.2019 по справі № 916/2889/13, від 16.04.2019 по справам № 922/744/18 та № 905/1315/18, від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі № 905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.

Так, враховуючи визначений судом період прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, застосувавши межі періоду, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок 3% річних, судом встановлено, що граничним строком оплати послуг на суму 145 000 грн. 00 коп. є 16.05.2022, отже 3% річних підлягають нарахуванню з 17.05.2022 по 09.06.2022 та в цей період складають 286 грн. 03 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню в сумі 286 грн. 03 коп.

З приводу обставин, наведених відповідачем у Повідомленні про настання форс-мажорних обставин за договором № 5190 від 01.04.2021 (за вихідним № Т-2022-000337 від 11.04.2022), щодо наявності форс-мажорних обставин, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом.

Важливим елементом підприємницької діяльності є ризик збитків. Підприємницький ризик - це імовірність виникнення збитків або неодержання доходів порівняно з варіантом, що прогнозується; невизначеність очікуваних доходів.

Необхідно врахувати, що Приватне підприємство "Транс Логістик" як юридична особа, яка здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, замовляючи та приймаючи надані позивачем у лютому 2022 року послуги на суму 145 000 грн. 00 коп., усвідомлювало необхідність їх оплати, з огляду на що повинно було розумно оцінити цю обставину з урахуванням виду своєї діяльності та можливості виконання зобов`язання у погоджені сторонами строки.

Стаття 218 Господарського кодексу України унормовує, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Статтею 617 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до частини 1 статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України", Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності.

Відповідно до листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 визнано форс-мажорною обставиною військову агресію Російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану 24.02.2022. Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними.

Відповідно до статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

За загальним правилом, неможливість виконати зобов`язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (частина 1 статті 617 Цивільного кодексу України).

Тобто, можливе звільнення від відповідальності за невиконання, а не від виконання в цілому. В будь-якому разі сторона зобов`язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.

Верховний Суд у постанові від 25.01.2022 по справі № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд і у постанові від 16.07.2019 по справі №917/1053/18, зазначивши, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.

Відповідачем не надано належних та допустимих, у розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, доказів існування форс-мажорних обставин у взаємовідносинах із позивачем за Замовленням на перевезення вантажу автомобільним транспортом № 40184498 від 20.01.2022, як і не надано обґрунтованих причинно-наслідкових зв`язків між введенням 24.02.2022 в Україні воєнного стану та неможливістю виконання відповідачем своїх зобов`язань за вказаним Замовленням.

Отже, посилання відповідача у Повідомленні про настання форс-мажорних обставин за договором № 5190 від 01.04.2021 (за вихідним № Т-2022-000337 від 11.04.2022) на настання форс-мажорних обставин відхиляється судом, з огляду на таке.

Введення воєнного стану на території України не означає, що відповідач не може здійснювати господарську діяльність та набувати кошти, адже протилежного відповідачем не доведено відповідними доказами. Більше того, держава на даний час заохочує розвиток підприємницької діяльності з метою позитивного впливу на економіку країни (зменшення податків, митних платежів тощо). Відповідач не надав доказів того, що підприємство зупинило роботу у зв`язку з воєнним станом, що всі працівники (чи їх частина), керівник підприємства, інші посадові особи мобілізовані та перебувають у складі Збройних Сил України, тимчасово не виконують професійні обов`язки у зв`язку з воєнними діями, все, або частина складу рухомого майна підприємства задіяні під час тих чи інших заходів, що б перешкоджало суб`єкту господарювання здійснювати підприємницьку діяльність під час введеного воєнного стану.

В даному випадку сторона не надала доказів, що саме введення воєнного стану призвело до унеможливлення виконання конкретних зобов`язань за договором.

Окрім цього, суд зауважує, що матеріали справи не містять відомостей про те, що позивач перебуває в кращому становищі порівняно з відповідачем, з огляду на запровадження в державі воєнного стану, тобто такі форс-мажорні обставини, стосуються обох сторін договору.

З урахуванням наведеного суд доходить висновку, що форс-мажор не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов`язань, стороною договору має бути підтверджено не факт настання таких обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання, тому суд відхиляє заперечення відповідача як недоведені документально і такі, що ґрунтуються на бажанні уникнути виконання грошового зобов`язання.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по справі покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Стягненню з відповідача на користь позивача підлягає частина витрат по сплаті судового збору в сумі 2 232 грн. 23 коп.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Шаль" до Приватного підприємства "Транс Логістик" про стягнення заборгованості за надані послуги перевезення вантажу у загальному розмірі 161 447 грн. 13 коп. - задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства "Транс Логістик" (52005, Дніпропетровська область, смт.Слобожанське, вулиця Теплична, будинок 27-С; ідентифікаційний код 34307753) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Шаль" (09114, Київська область, м.Біла Церква, вулиця Мельниченка, будинок 47; ідентифікаційний код 40662079) - 145 000 грн. 00 коп. основного боргу, 286 грн. 03 коп. 3% річних та 2 232 грн. 23 коп. частину витрат по сплаті судового збору.

В задоволення решти позовних вимог - відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений та підписаний 16.08.2022.

Суддя Ю.В. Фещенко