Постанова

від 15.08.2022 по справі 816/1080/18

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 816/1080/18

адміністративне провадження № К/9901/6234/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Юрченко В.П.,

суддів: Чумаченко Т.А., Васильєвої І.А.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2018 року (суддя Сич С.С.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2019 року (головуючий суддя Калиновський В.А., судді: Спаскін О.А., Кононенко З.О.) у справі №816/1080/18 за позовом Приватного підприємства «Крез» до Головного управління ДФС у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Крез» (далі - позивач, підприємство) звернулося до суду із позовом до Головного управління ДФС у Полтавській області (далі - відповідач, податковий орган, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 6 грудня 2017 року №0013241403.

Позивач мотивує свої вимоги протиправністю оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, необґрунтованістю висновків акту перевірки, правомірністю визначення підприємством податкових зобов`язань та податкового кредиту з податку на додану вартість з огляду на підтвердження господарських операцій позивача з його контрагентами необхідними первинними документами. Доводить, що порушення порядку здійснення господарської діяльності чи сплати податків контрагентів-підприємств, вказаних в акті, тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб, оскільки юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2018 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2019 року, адміністративний позов задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 6 грудня 2017 року №0013241403.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що господарські операції між позивачем та його контрагентами мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарської операції не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу про нереальність господарський операцій. Виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставиться у залежність від дотримання вимог податкового законодавства та сплатою податку до бюджету іншими суб`єктами господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов`язання щодо декларування чи сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Чинне законодавство не покладає на платника податків обов`язку перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим, як відображати в бухгалтерському та податковому обліку наслідки господарських операцій.

Не погодившись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що судові рішення були ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, а обставини, що мають значення для вирішення справи, судами з`ясовані неповно. Вказує на невідповідність висновків судових інстанцій фактичним обставинам справи, які, на думку скаржника, полягають у нереальності господарських операцій з підстав непідтвердження їх відповідними первинними документами, відсутності сертифікатів на придбану продукцію, невідповідності кількості та номенклатури придбаних та реалізованих товарів та послуг, неможливості визначити походження товарів (робіт, послуг) та дослідити постачальників по ланцюгу. Зауважує про відсутність достатньої кількості трудових ресурсів, складських приміщень, автомобільного чи іншого транспорту, устаткування та інших основних засобів, економічно необхідних для виконання умов укладених договорів.

Позивачем відзив на касаційну скаргу не надано, що не перешкоджає її розгляду.

Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, обґрунтованість оскаржуваних судових рішень у межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з таких мотивів.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що контролюючим органом в період з 28 липня 2017 року по 7 листопада 2017 року проведено документальну позапланову виїзну перевірку підприємства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, у тому числі при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ "Строй комплекс груп", ТОВ "Ентерс" та ТОВ "Антарес Продакт" за період з 1 січня 2014 року по 31 травня 2017 року, за результатами якої складено акт від 16 листопада 2017 року №1512/16-31-14-03-13/24827477 (далі - акт перевірки).

На підставі акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 6 грудня 2017 року №0013241403, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість в загальній сумі 1195633,50 грн, в тому числі: за податковими зобов`язаннями в сумі 797089 грн та штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 398544,50 грн.

За наслідками розгляду скарги позивача, рішенням ДФС України від 16 лютого 2018 року №5653/6199-99-11-01-02-25 спірне податкове-повідомлення рішення залишено без змін.

Перевіркою встановлено порушення підприємством вимог пункту 44.1 статті 44, пункту 198.3 статті 198, пунктів 201.1, 201.4, 201.7 статті 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено податок на додану вартість в сумі 797089 грн.

Спірним питанням у цій справі є правомірність визначення та відображення платником податків у податковій звітності сум податкових зобов`язань та податкового кредиту з податку на додану вартість за наслідками здійснення господарських операцій щодо купівлі-продажу товарів, виконання робіт, надання послуг, вчинених між позивачем та ТОВ "Флеш-груп", ТОВ "Констант буд", ТОВ "Вільхова", ТОВ "Гере союз", ТОВ "ЕБК "Грицівград", ТОВ "Альтекс союз", ТОВ "Паритет сервіс плюс", ТОВ "ПБК "Будова", ТОВ "Бахус трейд", ТОВ "Нефтехімторг".

Висновки контролюючого органу про порушення підприємством вимог податкового законодавства мотивовано тим, що господарські операції позивача з вказаними контрагентами фактично не спричинили реальних правових наслідків, оскільки такі господарські операції не підтверджені належно оформленими первинними документами, та пов`язуються з ненаданням підприємством до перевірки сертифікатів на придбану продукцію, розбіжністю між податковим кредитом та податковими зобов`язаннями згідно з даними АІС "Податковий блок", неподанням контрагентами позивача податкової звітності, встановленням за даними Єдиного реєстру податкових накладних невідповідності кількості та номенклатури придбаних і реалізованих контрагентами товарів, неможливістю визначити походження товарів (робіт, послуг) і дослідити постачальників по ланцюгу, відсутністю у зазначених контрагентів необхідних трудових та матеріальних ресурсів для проведення відповідної господарської діяльності, що призвело до заниження податкового кредиту з податку на додану вартість в сумі 797 089 грн.

Судовими інстанціями установлено, що позивачем (покупець) та ТОВ «Флеш-груп», ТОВ «Констант буд», ТОВ «Вільхова», ТОВ «Гере союз», ТОВ «Енергетична будівельна компанія «Грицівград», ТОВ «Альтекс союз», ТОВ «Паритет сервіс плюс», ТОВ «Бахус Трейд», ТОВ «Нефтехімторг» (постачальники) укладено договори купівлі-продажу автозапчастин та виконання робіт по ремонту і технічному обслуговуванню автотранспорту позивача, на підтвердження виконання яких позивачем надано податкові, видаткові та товарно-транспортні накладні, акти прийому-передачі виконаних робіт, рахунки-фактури, платіжні доручення.

Крім того, між позивачем (орендар) та ТОВ «Вільхова», ТОВ «Гере союз», ТОВ «Енергетична будівельна компанія» «Грицівград», ТОВ «Альтекс союз», ТОВ «Паритет сервіс плюс», ТОВ «Бахус Трейд», ТОВ «Нефтехімторг» (орендодавці) укладено договори оренди обладнання та устаткування для ремонту і обслуговування автотранспортних засобів та механізмів, на підтвердження яких позивачем надано акти про надання послуг з оренди обладнання, акти приймання-передачі основних засобів, товарно-транспортні накладні, рахунки-фактури та платіжні доручення.

На підтвердження своїх доводів щодо невиконання сторонами умов договорів податковий орган надав інформацію про те, що вищезгадані товариства не здійснювали та не мали можливості здійснювати господарську діяльність на виконання укладених з позивачем угод.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам у справі та доводам касаційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до абзацу першого пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий пункту 44.1 статті 44 ПК України).

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За приписами пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Положеннями пункту 201.10 статті 201 ПК України визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Статтею 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-ХІV (надалі - Закон №996-ХІV) визначено, що під економічною вигодою розуміється потенційна можливість отримання підприємством грошових коштів від використання активів. При цьому під господарською операцією розуміється дія або подія яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань власному капіталі, відомості про яку містяться в первинному документі що підтверджує її здійснення. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (частина перша статті 9 Закону №996-ХІV).

Аналіз наведених норм свідчить, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), здійснюваних для провадження власної господарської діяльності платника податку, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та які відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, та мають підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Таким чином, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження судом під час вирішення цієї справи.

Недоведеність наявності вказаних умов позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкових вигод, а покупця - права на їх формування та відображення у бухгалтерському та податковому обліку.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити також підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв`язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; відсутність первинних документів обліку.

Суди попередніх інстанцій, приймаючі рішення про задоволення позовних вимог, дійшли висновку про підтвердження реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами, зазначивши про укладання господарських угод з посиланням на наявність податкових, видаткових, товарно-транспортних накладних, рахунків, платіжних доручень, дослідивши відображення цих операцій в бухгалтерському і податковому обліку та надавши оцінку змісту первинних бухгалтерських документів, які підтверджують такі операції.

Виходячи з системного аналізу вищевказаних норм права та встановлених судами обставин справи, підтверджених наявними в матеріалах справи доказами, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що контролюючий орган приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення діяв всупереч та не у відповідності до вимог чинного податкового законодавства.

Судові інстанції здійснили аналіз та надали правову оцінку нормам матеріального права, зокрема пункту 44.1 статті 44, пунктам 198.1, 198.6 статті 198 ПК України, статті 9 Закону №996-ХІV, та дійшли висновку, що надані позивачем первинні документи за змістом і формою є первинними документами у розумінні положень Закону та містять інформацію про здійснені господарські операції, а тому є належними доказами в розумінні адміністративного судочинства.

Відповідач у касаційній скарзі наполягає на тому, що позивачем створено штучну видимість здійснення господарських операцій з контрагентами шляхом формального складання первинних документів, які не супроводжувались дійсним рухом активів у процесі виконання таких операцій.

Водночас такі твердження податкового органу перевірені судами попередніх інстанцій та надано відповідну правову оцінку.

Суди, досліджуючи господарські операції, які поставлені під сумнів контролюючим органом, визнали, що між позивачем та його контрагентами були укладені реальні договори постачання товарів та надання послуг і оренди основних засобів та устаткування, метою яких було створення реальних наслідків у вигляді здійснення господарської діяльності.

Колегія суддів не приймає доводи податкового органу про відсутність у контрагентів фізичних, матеріальних, технічних та технологічних можливостей, відповідного управлінського або технічного персоналу, трудових ресурсів, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів для використання орендованого приміщення та здійснення ремонтних робіт на орендованому устаткуванні, оскільки судовим інстанціями надано оцінку таким доводам та встановлено використання відповідних основних фондів, устаткування та інших ресурсів для забезпечення власної господарської діяльності.

Доводи касаційної скарги зводяться лише до незгоди податкового органу з позицією судів попередніх інстанцій щодо оцінки доказів (переоцінка доказів, надання переваги одних доказів над іншими, тощо).

Касаційна скарга не спростовує висновків судових інстанцій, доводи відповідача є ідентичними тим, які висловлені податковим органом під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанції, і яким вже надана правова оцінка з урахуванням встановлених обставин на підставі повно і всебічно досліджених доказів.

Враховуючи межі касаційного перегляду, встановлені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права додатково перевіряти докази.

Доводи скаржника, викладені в касаційній скарзі, є безпідставними та спростовуються матеріалами справи, а суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права до встановлених у справі обставин, з огляду на що підстави для скасування рішень судів попередніх інстанцій відсутні.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 350 КАС України).

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Полтавській області залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2018 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2019 року у справі №816/1080/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіВ.П. Юрченко Т.А. Чумаченко І.А. Васильєва