Ухвала

від 08.08.2022 по справі 914/1310/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

09 серпня 2022 року

м. Київ

cправа № 914/1310/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.,

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

за участю представників:

позивача - Биструшкіна В. Ю. (адвокат),

відповідача - не з`явилися,

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафта-Львів" на рішення Господарського суду Львівської області від 29.06.2021 (суддя Мазовіта А. Б.) та постанову Західного апеляційного господарського суду від 21.02.2022 (головуючий - Марко Р. І., судді Матущак О. І., Скрипчук О. С.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафта-Львів"

до Львівської міської ради

про визнання додаткової угоди укладеною, а договору оренди землі поновленим,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Нафта-Львів" (далі - ТОВ "Нафта-Львів", Товариство, Орендар, позивач) звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом (в редакції заяви від 26.03.2021 про зміну предмета позову) до Львівської міської ради (далі - Львівська міськрада, Міськрада, Орендодавець, відповідач) про визнання укладеною додаткової угоди № 1 до договору оренди землі від 07.03.2008, укладеного між сторонами та зареєстрованого в Львівській міськраді 11.03.2008 за № Ф-848 та в Львівському міському відділі Львівської регіональної філії Центру ДЗК 01.10.2008 за № 04:08:438:00085 (далі - договір оренди від 07.03.2008, договір № Ф-848), про поновлення договору оренди від 07.03.2008 на той самий строк (на 10 років) і на тих самих умовах, з посиланням на положення статей 175, 179, 187, 188 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та статті 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній до 15.07.2020).

Позовна заява обґрунтовується тим, що 07.03.2008 між сторонами було укладено договір № Ф-848 зі строком дії до 27.12.2017, після закінчення строку дії вказаного договору ТОВ "Нафта-Львів" продовжує користуватися земельною ділянкою та належно виконує умови договору, проте Львівська міськрада не розглянула лист-повідомлення Товариства від 21.09.2017 № 21/09-2 (з доданим проектом додаткової угоди) як у місячний термін, передбачений частиною 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній до 15.07.2020), не направивши Орендарю листа-повідомлення про прийняте Орендодавцем рішення, так і протягом місяця з дати спливу строку дії договору оренди від 07.03.2008 не направила позивачу листа-повідомлення про заперечення у його поновленні договору, в зв`язку з чим Товариство має право на поновлення цього договору оренди на той самий строк і на тих самих умовах відповідно до частини 6 статті 33 цього Закону. При цьому вимогу відповідача про надання переліку додаткових документів з метою укласти договір оренди землі позивач вважає безпідставною та такою, що свідчить про зволікання Міськради з поновленням договору оренди землі.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 29.06.2021, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 21.02.2022, у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Рішення та постанова мотивовані посиланням на положення статей 11, 626, 627, 792 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 14, 289 Податкового кодексу України (далі - ПК України), статей 13, 15, 21, 24, 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній до 15.07.2020), статей 13, 18, 23 Закону України "Про оцінку земель", статей 13, 74, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), з урахуванням яких суди дійшли висновку про необґрунтованість позовних вимог з огляду на те, що: 1) з проекту додаткової угоди, долученої позивачем до позовної заяви, вбачається, що Товариство зверталося до Міськради з клопотанням продовжити дію договору оренди від 07.03.2008 на той самий строк, але на змінених умовах; 2) позивач, не виконуючи вимог листа Управління земельних ресурсів Департаменту містобудування Львівської міськради від 12.10.2017 № 2403-5136, всупереч вимогам чинного законодавства, помилково вважає, що має право на поновлення договору оренди землі на умовах, викладених ним у додатковій угоді, якою по своїй суті змінюються умови первинного договору оренди землі та не враховується новий розмір нормативної грошової оцінки орендованої земельної ділянки, введений в дію з 01.01.2017 згідно з ухвалою Львівської міськради від 30.06.2016 № 631 "Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель м. Львова"; 3) між сторонами не було досягнуто згоди щодо проекту додаткової угоди № 1 до договору № Ф-848, а саме щодо такої істотної умови договору оренди землі як розмір орендної плати, оскільки запропонована позивачем редакція додаткової угоди змінює договір оренди від 07.03.2008 і Орендар залишив поза увагою вимогу уповноваженого органу державної влади про необхідність зміни орендної плати, як наслідок, відсутність такої згоди між сторонами унеможливлює укладення додаткової угоди про поновлення договору оренди.

При цьому суди попередніх інстанцій зазначили, що заява ТОВ "Нафта-Львів" від 26.03.2021 про зміну предмета позову (вх. № 1274/21) не спростовує факту початкового звернення позивача до відповідача з проектом додаткової угоди на змінених умовах і суперечить вимогам статті 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній до 15.07.2020), оскільки надісланий позивачем відповідачу проект додаткової угоди був інший, відтак і підстави для задоволення позову при зміненому предметі позову також відсутні.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду та постановою суду апеляційної інстанції, ТОВ "Нафта-Львів" звернулося з касаційною скаргою, в якій просить зазначені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.06.2022 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Нафта-Львів" на рішення Господарського суду Львівської області від 29.06.2021 і постанову Західного апеляційного господарського суду від 21.02.2022 у справі № 914/1310/19 та призначено її до розгляду на 09.08.2022.

Зазначена ухвала мотивована тим, що скаржник на обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновку щодо застосування норми частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній до 15.07.2020), викладеного в постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 378/596/16-ц, від 22.09.2020 у справі № 159/5756/18, від 22.09.2020 у справі № 313/350/16-ц, від 05.06.2019 у справі № 709/433/17, від 21.11.2018 у справі № 530/212/17.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі фактичні обставини:

- 07.03.2008 між Львівською міськрадою (Орендодавець) та ТОВ "Нафта-Львів" (Орендар) укладено договір № Ф-848, за умовами пункту 1 якого Орендодавець на підставі ухвали Львівської міськради від 07.06.2007 № 899 "Про затвердження Положення про організацію, проведення та оформлення купівлі-продажу у власність або надання в оренду земельних ділянок несільськогосподарського призначення у м. Львові" та ухвали Львівської міськради від 27.12.2007 № 1458 "Про продовження ТзОВ "Нафта-Львів" терміну оренди земельних ділянок на вул. Кульпарківській і вул. Зеленій у м. Львові" надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 0,1268 га, кадастровий № 4610136900:09:006:0004, яка знаходиться на вул. Кульпарківській у м. Львові (права сторона від в`їзду в місто) для будівництва автозаправних станцій;

- пунктом 8 договору оренди від 07.03.2008 передбачено, що договір укладено на 10 років до 27.12.2017. Після закінчення строку договору Орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі Орендар повинен не пізніше ніж за 90 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово Орендодавця про намір продовжити його дію;

- згідно з пунктами 13, 43 договору № Ф-848 розмір орендної плати переглядається відповідно до та згідно з договором у разі зміни умов господарювання, передбачених договором; зміни розмірів земельного податку, підвищення цін і тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством; погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами; та в інших випадках, передбачених законом. Цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації;

- на виконання договору оренди від 07.03.2008 Орендодавцем було передано, а Орендарем прийнято в строкове платне користування вказану в договорі земельну ділянку, що підтверджується актом приймання-передачі від 01.10.2008;

- згідно з відомостями з Державного земельного кадастру та відомостями, що зазначені в самому договорі, договір зареєстровано у Львівському міському відділі Львівської регіональної філії Центру ДЗК 01.10.2008 за № 04:08:438:00085;

- 26.09.2017 ТОВ "Нафта-Львів" надіслало Міськраді лист від 21.09.2017 № 21/09-2, у якому просило відповідача поновити договір на новий строк на умовах, викладених у проекті додаткової угоди, доданої до вказаного листа. За змістом наданого проекту додаткової угоди № 1 до договору оренди від 07.03.2008 Орендарем подано пропозицію продовжити дію договору оренди на той самий строк, але на змінених умовах;

- у відповідь на лист від 21.09.2017 № 21/09-2, Управління земельних ресурсів Департаменту містобудування Львівської міськради надіслало Товариству листа від 12.10.2017 № 2403-5136, в якому вказало перелік документів, які необхідно подати позивачу для розгляду питання про продовження терміну дії договору оренди землі. В цьому листі також міститься повідомлення про те, що ухвалою Львівської міськради від 30.06.2016 № 631 "Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель м. Львова" введено в дію з 01.01.2017 нову нормативну грошову оцінку земель м. Львова, як наслідок, насьогодні річний розмір орендної плати за землю на вул. Кульпарківській визначається на підставі витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку землі, виданих у 2017 році відділом у місті Львові ГУ Держгеокадастру в Львівській області;

- в подальшому, ТОВ "Нафта-Львів" з метою продовження договору оренди від 07.03.2008 зверталося до Міськради з листами: від 09.10.2017 № 09/10-1, від 10.11.2017 № 10/11-1, від 17.01.2018 № 17/01/18-1, від 15.11.2018 № 15-11/2, від 30.11.2018 № 30/11-1, від 04.12.2018 № 04/12-1, від 28.01.2019 № 28/01-1, від 05.02.2019 № 05/02-1, від 15.03.2019 № 15/03-1, від 15.03.2019 № 15/03-2;

- у свою чергу, на зазначені вище звернення Товариства Орендодавцем надавалися відповіді у листах: від 18.12.2017 № 2403-6309, від 14.06.2018 № 2403-3001, від 26.11.2018 № 2403-5872, від 30.11.2018 № 2403-5929, від 28.12.2018 № 2403-6403, від 26.02.2019 № 2403-723, від 18.04.2019 № 2403-1655. Зокрема, у відповідь на лист ТОВ "Нафта-Львів" від 10.11.2017 № 10/11-1 Департамент містобудування Львівської міськради в листі від 18.12.2017 № 2403-6309 зазначив, що: 1) ухвалою Львівської міськради від 30.06.2016 № 631 введено в дію з 01.01.2017 нову нормативну грошову оцінку земель м. Львова; 2) річний розмір орендної плати за землю визначається на підставі витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку землі, виданих у 2017 році відділом у місті Львові ГУ Держгеокадастру в Львівській області; 3) для проведення нормативної грошової оцінки орендованої земельної ділянки і визначення орендної плати за землю Товариству необхідно внести дані щодо зазначеної земельної ділянки до відомостей Державного земельного кадастру.

Спір між сторонами виник у зв`язку з тим, що, на думку позивача, ним дотримано передбачену частинами 1- 3 статті 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній до 15.07.2020) процедуру поновлення договору оренди від 07.03.2008, однак відповідач безпідставно ухиляється від укладення додаткової угоди про поновлення зазначеного договору на той самий строк і на тих самих умовах.

Згідно з частиною 1 статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 914/1310/19 з огляду на таке.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

Таким чином, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

За змістом частин 1- 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній до 15.07.2020) по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди. При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Відповідно до частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній до 15.07.2020), на неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування якої посилається скаржник, у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).

Судами попередніх інстанцій достеменно встановлено і скаржником не спростовано той факт, що між сторонами не було досягнуто згоди щодо проекту додаткової угоди № 1 до договору № Ф-848, а саме щодо такої істотної умови договору оренди землі як розмір орендної плати, оскільки запропонована Товариством редакція додаткової угоди змінює договір оренди від 07.03.2008 і Орендар залишив поза увагою вимогу уповноваженого органу державної влади про необхідність зміни орендної плати, як наслідок, відсутність такої згоди між сторонами унеможливлює укладення додаткової угоди про поновлення договору оренди.

При цьому суди правильно зазначили, що заява ТОВ "Нафта-Львів" від 26.03.2021 про зміну предмета позову не спростовує факту початкового звернення позивача до відповідача з проектом додаткової угоди на змінених умовах і суперечить вимогам статті 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній до 15.07.2020), оскільки надісланий позивачем відповідачу проект додаткової угоди був іншим за змістом, відтак і підстави для задоволення позову при зміненому предметі позову також відсутні.

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

При цьому на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (такий правовий висновок наведено у пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).

Колегія суддів відхиляє твердження скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновку щодо застосування норми частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній до 15.07.2020), викладеного в постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 378/596/16-ц, від 22.09.2020 у справі № 159/5756/18, від 22.09.2020 у справі № 313/350/16-ц, від 05.06.2019 у справі № 709/433/17, від 21.11.2018 у справі № 530/212/17, оскільки за змістовим, суб`єктним і об`єктним критеріями спірні правовідносини в цій справі та зазначених справах не є подібними з огляду на істотні відмінності в фактичних обставинах таких спорів, пов`язаних з правами та обов`язками їх сторін, що зумовлює різний зміст спірних правовідносин і виключає застосування вказаних правових позицій під час вирішення цього спору.

Так, на відміну від цієї господарської справи, під час розгляду якої суди, керуючись положеннями частини 4 статті 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній до 15.07.2020), встановили факт припинення переважного права позивача на поновлення договору оренди від 07.03.2008 у зв`язку з недосягненням його сторонами згоди щодо розміру орендної плати, порядку її перегляду та інших істотних умов договору оренди землі (вид цільового призначення орендованої земельної ділянки), ухвалюючи постанову від 29.09.2020 у справі № 378/596/16-ц, якою (постановою) було відмовлено в задоволенні позовних вимог про визнання поновленими договорів оренди, а в решті вимог (в частині визнання недійсними договорів оренди землі та договорів емфітевзису) судові рішення судів попередніх інстанцій залишено без змін, Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що за встановлених судами обставин вчинення позивачем дій, спрямованих на реалізацію свого переважного права на продовження договорів оренди, укладення орендодавцем (власником орендованої земельної ділянки) нового договору оренди земельної ділянки під час дії договору оренди цієї земельної ділянки з іншим орендарем суперечить законодавству та порушує права та інтереси первинного орендаря щодо поновлення договору оренди.

Крім того, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 378/596/16-ц не міститься висновку щодо застосування частини 4 статті 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній до 15.07.2020), натомість викладено висновок про те, що належним способом захисту порушеного права орендаря є визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі саме з викладенням її змісту, оскільки визнання договорів оренди поновленими фактично є констатацією судом обставин продовження орендних правовідносин, а не зміною правовідношення судом та поновленням договору в судовому порядку в розумінні статей 16, 651 ЦК України. Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справах № 313/350/16-ц і № 159/5756/18 також не міститься висновку щодо припинення переважного права орендаря на поновлення договору оренди землі в разі недосягнення його сторонами домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору, оскільки, на відміну від цієї справи, в межах якої судами враховано дотримання передбаченої частинами 1- 3 статті 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній до 15.07.2020) процедури поновлення договору оренди від 07.03.2008, під час розгляду вказаних справ Велика Палата Верховного Суду виходила зі встановлених судами попередніх інстанцій обставин недотримання позивачкою вимог частин 2 і 3 статті 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній до 15.07.2020) щодо надсилання орендодавцю в установлений строк повідомлення про свій намір поновити договір оренди землі та щодо долучення проекту додаткової угоди до листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі відповідно, що свідчить про порушення орендарем процедури поновлення договору на підставі частини 6 статті 33 цього Закону.

В свою чергу, залишаючи без змін судові рішення судів попередніх інстанцій в справі № 530/212/17 (предмет позову - визнання договорів оренди земельних ділянок недійсними, скасування державної реєстрації договорів, визнання договорів оренди земельних ділянок поновленими на той самий строк), Велика Палата Верховного Суду при ухваленні постанови від 21.11.2018 виходила з того, що позивач дотримався процедури повідомлення орендодавців про намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк, надав проекти договорів оренди кожному з орендодавців та зазначив у них умови, аналогічні умовам, викладеним у договорах оренди від 01.01.2006. Орендодавці Пацула Н. І. та ОСОБА_1 фактично погодилися з укладенням договорів оренди на новий строк, у тому числі і з істотними умовами, однією з яких є розмір орендної плати; підписали ці договори 21 жовтня 2016 року, що також не заперечувалося відповідачами.

Проте, під час розгляду цієї справи суди достеменно встановили, що з долученого позивачем до позовної заяви проекту додаткової угоди вбачається факт звернення Товариства до Міськради з клопотанням продовжити дію договору оренди від 07.03.2008 на той самий строк, але на змінених умовах.

З наведених мотивів колегія суддів не бере до уваги передчасні посилання судів попередніх інстанцій в обґрунтування своїх висновків на постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 313/350/16-ц від 22.09.2020 у справі № 159/5756/18, від 21.11.2018 у справі № 530/212/17.

Водночас, на відміну від цієї справи, залишаючи без змін ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 31.08.2017 у справі № 709/433/17, якою було закрито провадження в частині вимог СТОВ "Красенівське" про визнання договору оренди землі поновленим, визнання договорів суборенди недійсними та скасування їх державної реєстрації, та залишаючи без змін рішення Апеляційного суду Черкаської області від 31.08.2017 у справі № 709/433/17, яким було відмовлено в задоволенні позовних вимог СТОВ "Красенівське" про визнання договорів оренди землі недійсними та скасування їх державної реєстрації, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05.06.2019 дійшла висновку про те, що позивач відповідно до вимог частини 3 статті 33 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній з 14.10.2008) не скористався правом поновити у встановленому законом порядку на той самий строк і на тих самих умовах договір оренди землі від 16.06.2004, який припинився з 16 червня 2009 року, оскільки за 30 днів до закінчення строку дії цього договору позивач письмово не повідомляв орендодавця про намір продовжити його дію.

Таким чином, правове регулювання спірних правовідносин у справі № 709/433/17 та у справі № 914/1310/19 не є однаковим.

Разом з тим, закриваючи провадження у справі № 709/433/17 у відповідній частині, суд апеляційної інстанції керувався тим, що спір між сторонами виник щодо земельних правовідносин між юридичними особами, а тому повинен вирішуватися в порядку господарського, а не цивільного судочинства.

Отже, у цій справі та інших справах, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, суди виходили з різних фактичних обставин, встановлених у кожній справі окремо на підставі доказів, наданих учасниками справ на підтвердження їх вимог і заперечень, та яким була надана оцінка згідно з вимогами процесуального закону.

У контексті наведеного відсутні підстави для висновку про подібність спірних правовідносин у господарській справі, що розглядається, та цивільних справах №№ 378/596/16-ц, 313/350/16-ц, 159/5756/18, 709/433/17, 530/212/17, на постанови Верховного Суду в яких посилається скаржник на обґрунтування підстави касаційного оскарження ухвалених судових рішень.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, а будь-які інші підстави касаційного оскарження позивачем не зазначалися та не обґрунтовувалися у поданій касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "Нафта-Львів" на рішення Господарського суду Львівської області від 29.06.2021 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 21.02.2022 у справі № 914/1310/19 на підставі пункту 5 статті 296 цього Кодексу.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафта-Львів" на рішення Господарського суду Львівської області від 29.06.2021 і постанову Західного апеляційного господарського суду від 21.02.2022 у справі № 914/1310/19 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Т. Б. Дроботова

Н. О. Багай