Постанова

від 07.08.2022 по справі 682/840/20

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 серпня 2022 року

м. Хмельницький

Справа № 682/840/20

Провадження № 22-ц/4820/286/22

Хмельницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: П`єнти І.В. (суддя-доповідач), Корніюк А.П., Талалай О.І.

секретар судового засідання Філіпчук О.В.

за участю: прокурора Коломий О.Є., представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2

розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу №682/840/20 за позовом Шепетівської окружної (місцевої) прокуратури в інтересах держави до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , СФГ «Манятин» про визнання недійсним наказу, витребування земельної ділянки та скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права оренди, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 09 листопада 2021 року (суддя Маршал І.М.).

Заслухавши доповідача, пояснення представників учасників справи, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, суд

в с т а н о в и в:

У квітні 2020 року Шепетівська окружна (місцева) прокуратура в інтересах держави звернулась до суду з позовом до Головного Управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про визнання недійсним наказу та витребування земельної ділянки.

В обґрунтування позову зазначалось, що прокуратурою при вивченні питання законності надання земельних ділянок державної власності встановлено, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 19.10.2018 № 22-7368-СГ затверджено проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_3 , земельної ділянки площею 2,00 га кадастровий номер 6823980700:02:016:0085, що знаходиться за межами населених пунктів Бачманівської сільської ради Славутського району Хмельницької області, та передано її у власність для ведення особистого селянського господарства. Вказував, що проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_3 земельної ділянки розроблено на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 14.09.2018 № 22-6314-СГ.

Зазначав, що на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 19.10.2018 № 22-7368-СГ державним реєстратором Цвітоської сільської ради Славутського району Хмельницької області Зощуком Д.С., 02.11.2018 зареєстровано право власності ОСОБА_3 на вказану земельну ділянку. В подальшому, на підставі договору купівлі-продажу від 23.11.2018 № 1460 ОСОБА_3 продав вказану земельну ділянку ОСОБА_1 .

Крім того, як зазначає позивач наказом Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 07.03.2018 № 22-1357-СГ ОСОБА_3 надано у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 2,00 га кадастровий номер 6825085400:02:007:0015, що знаходиться за межами населених пунктів Пархомовецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області. На підставі вказаного наказу 21.03.2018 за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на вказану земельну ділянку кадастровий номер 6825085400:02:007:0015.

Вважає, що ОСОБА_3 всупереч закону повторно використав право на безкоштовну приватизацію земельної ділянки по одному і тому ж виду, а саме, для ведення особистого селянського господарства.

Ухвалою Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 02.09.2020 залучено СФГ «Манятин» до участі у справі в якості співвідповідача.

Подавши заяву про зміну предмета позову, позивач остаточно просив визнати недійсним наказ Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області № 22-7368-СГ від 19.10.2018 на підставі якого за відповідачем по справі ОСОБА_3 було зареєстровано право власності на спірну земельну ділянку кадастровий номер 6823980700:02:016:0085, витребувати спірну земельну ділянку у відповідачів, скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права оренди СФГ «Манятин» на спірну земельну ділянку та стягнути з відповідачів по справі на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору.

Рішенням Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 09 листопада 2021 року позов задоволено. Визнано недійсним наказ Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області № 22-7368-СГ від 19.10.2018, яким затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_3 земельну ділянку площею 2 га, кадастровий номер 6823980700:02:016:0085, для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що розташована за межами населених пунктів Бачманівської сільської ради Славутського району Хмельницької області. Витребувано у ОСОБА_1 на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області земельну ділянку загальною площею 2 га, кадастровий номер 6823980700:02:016:0085 для ведення особистого селянського господарства, що розташована за межами населених пунктів Бачманівської сільської ради Славутського району Хмельницької області. Скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права оренди СФГ Манятин на земельну ділянку з кадастровим номером 6823980700:02:016:0085. Стягнути з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, СФГ «Манятин» на користь прокуратури Хмельницької області судовий збір у розмірі 1839,25 грн із кожного.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 не погоджується з рішенням суду першої інстанції, просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Посилається на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права. Вважає, що Головне управління Держгеокадастру в Хмельницький області в межах своїх повноважень прийняло законне рішення про надання у власність ОСОБА_3 спірної земельної ділянки, а тому земельна ділянки вибула з володіння власника в законний спосіб. На думку апелянта, Шепетіська місцева прокуратура не є належним позивачем у справі, оскільки правом витребування спірної земельної ділянки відповідно до норм чинного законодавства є виключно територіальна громада. Посилається на те, що держава не передбачила механізму контролю за кількістю отримання громадянами в процесі приватизації земельних ділянок, не поклала на будь-який орган державної влади обов`язок контролювати таку кількість, натомість весь тягар негативних наслідків відсутності такого контролю поклала не на винну особу - ОСОБА_3 , а на ОСОБА_1 . А тому, витребування правомірно та оплатно набутої земельної ділянки у громадянина державою в особі прокуратури є несправедливим.

Шепетівська окружна (місцева) прокуратура подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 . Вважає апеляційну скаргу необґрунтованою, а вимоги викладені в ній такими, що не відповідають чинному законодавству.

У відзиві Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області підтримує апеляційну скаргу ОСОБА_1 та вважає її такою, що підлягає задоволенню.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підтримала апеляційну скаргу.

Прокурор Коломий О.Є. в судовому засіданні просила апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про день, місце і час слухання справи повідомлені належним чином.

Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1 ст. 367 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміні судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду, викладеним у рішенні суду першої інстанції обставинам справи; порушення норм процесуального або неправильне застосування норм матеріального права.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (ч. 1 ст. 263 ЦПК України).

Разом з тим, рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру в Хмельницькій області від 19.10.2018 №22-7368-СГ не відповідає вищевказаним вимогам закону.

Задовольняючи позовні вимоги про визнання недійсним наказу, суд першої інстанції виходив з того, що на час отримання у власність земельної ділянки кадастровий номер 6823980700:02:016:0085, для ведення особистого селянського господарства, що розташована за межами населених пунктів Бачманівської сільської ради Славутського району Хмельницької області, ОСОБА_3 вже використав своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки за таким видом використання, тому оскаржуваний наказ суперечить вимогам ст. ст. 116, 121 ЗК України, що є підставою для визнання його недійсним.

Проте, з такими висновками суду першої інстанції не можна погодитись з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області № 22-1357-СГ від 07.03.2018 відповідач ОСОБА_3 отримав у приватну власність земельну ділянку площею 2 га кадастровий номер 6825085400:02:007:0015, що знаходиться за межами населених пунктів Пархомовецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області, право власності на вказану земельну ділянку було зареєстровано 21.03.2018.

ОСОБА_3 будучи таким, що вже використав своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки по виду - для ведення особистого селянського господарства в порушення приписів ч. 4 ст. 116 Земельного кодексу України, де вказано, що передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання, вдруге на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області №22-7368-СГ від 19.10.2018 отримав у власність земельну ділянку площею 2,0000 га кадастровий номер 6823980700:02:016:0085 для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться за межами населених пунктів Бачманівської сільської ради Шепетівського (Славутського) району Хмельницької області, право власності на яку зареєстрував 02.11.2018.

На підставі договору купівлі-продажу від 23.11.2018 року № 1460 ОСОБА_3 вказану земельну ділянку кадастровий номер 6823980700:02:016:0085 продав відповідачу ОСОБА_1 , яка спірну земельну ділянку передала в користування на праві оренди відповідачу СФГ «Манятин"» на підставі договору оренди землі від 26.11.2018.

Право оренди спірної земельної ділянки за відповідачем СФГ «Манятин» зареєстровано 22.01.2019.

Дані обставини підтверджуються матеріалами справи.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Ефективним способом захисту права власності (речового права) вважається вимога про витребування земельної ділянки з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України. На цьому, зокрема, наголошено у пункті 56 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, провадження № 14-2цс21.

У пункті 72 постанови від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, провадження № 14-2цс21, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правомочності власника, включаючи право володіння.

У той же час для витребування нерухомого майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 34), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 74).

Застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

У даній справі, задоволення позовних вимог про визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру від 19.10.2018 №22-7368-СГ не призведе до поновлення прав позивача, відновлення володіння, користування або розпорядження спірною земельною ділянкою, а отже, такі вимоги не є ефективним способом захисту права позивача, яке потребуватиме додаткових засобів судового захисту.

Виходячи з обставин справи, належним способом захисту прав позивача є вимоги про витребування майна із чужого незаконного володіння, якщо позивач був позбавлений права володіння (користування) земельною ділянкою, які і були заявлені разом з даними позовними вимогами.

З огляду на викладене, обрання прокурором неефективного способу захисту прав в частині визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 19.10.2018 №22-7368-СГ є самостійною підставою для відмови у позову в цій частині.

За таких обставин, рішення суду в частині задоволення позовних вимог про визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 19.10.2018 №22-7368-СГ підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення про відмову в позові.

За змістом статей 116, 118 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності на земельні ділянки із земель державної або комунальної власності, у тому числі в порядку безоплатної приватизації.

Згідно з ч. 4 ст. 116 ЗК України, передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Відповідно до ч. 1 ст. 121 ЗК України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_3 на час отримання у власність спірної земельної ділянки кадастровий номер 6823980700:02:016:0085 вже використав своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в межах норм безоплатної передачі земельних ділянок для даного виду використання, отримавши у приватну власність земельну ділянку кадастровий номер 6825085400:02:007:0015, що знаходиться за межами населених пунктів Пархомовецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області.

Таким чином, ОСОБА_3 двічі скористався своїм правом на безоплатне отримання у власність земельної ділянки, передбаченим ст. 116 ЗК України, що є порушенням визначеного земельним законодавством порядку.

Відповідно до ч. 2ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 6 ст. 186-1 ЗК України, підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Отже, при здійсненні функцій із розпорядження землями, зокрема здійснюючи розгляд заяви ОСОБА_3 про передачу спірної земельної ділянки у власність, посадові особи Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, перевіривши її та встановивши вже реалізоване право ОСОБА_3 на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, відповідно до вимог ч. 6 ст. 186-1 ЗК України, мали не допустити зазначених порушень, відмовити у погодженні та затвердженні відповідного проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, який не відповідає положенням закону, відмовити йому у передачі спірної земельної ділянки у власність. Порушення вказаним державним органом, уповноваженим на здійснення відчуження спірної земельної ділянки вимог закону і стало підставою для звернення прокурора до суду в інтересах держави з цим позовом.

Доводи апеляційної скарги про правомірне набуття ОСОБА_3 у власність земельної ділянки кадастровий номер 6823980700:02:016:0085 є необґрунтованими та не ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

В силу ч. 1 ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Отже, захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, але не володіє ним, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до незаконно володіючої цим майном особи (у разі відсутності між ними зобов`язально-правових відносин), якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які, зокрема, дають право витребувати майно в добросовісного набувача.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. І для такого витребування оспорювання ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту прав власника.

Для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскарження всього ланцюга договорів та інших правочинів щодо спірного майна, державного акту на право власності не є ефективним способом захисту прав; при цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна із чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування,без пред`явлення вимоги про визнання його недійсним; таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює правових наслідків, на які воно спрямоване.

З урахуванням наведених вимог закону і встановлених фактичних обставин справи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що оскільки ОСОБА_3 всупереч вимогам ст.ст. 116, 118, 121 ЗК України отримав у власність земельну ділянку кадастровий номер 6823980700:02:016:0085 в порядку приватизації неправомірно і не мав права відчужувати її ОСОБА_1 , тому ця ділянка вибула із земель державної власності поза волею належного розпорядника і позовні вимоги щодо її витребування є обґрунтованими та доведеними.

Рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про витребування на користь держави земельної ділянки та скасування державної реєстрації права оренди на земельну ділянку ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.

Доводи апеляційної скарги в тій частині, що прокурор не може бути позивачем у даній справі не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 року у справі №1-1/99 встановлено, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності на господарювання, тощо. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абз. 3 ч. 5 ст. 56 ЦПК).

У подібних спірних правовідносинах 26.06.2019 року Велика Палата Верховного Суду виклала правовий висновок, відповідно до якого наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абзаци перший, другий і третій частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абзац другий частини другої статті 45 ЦПК України у редакції, чинній до 15.12.2017). Аналогічний припис закріплений у частині четвертій статті 56 ЦПК України, чинного з 15.12.2017.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом juranovitcuria («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту (п. 67-70 постанови Великої Палата Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, провадження № 14-104 цс 19).

Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 154 ЗК України, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування без рішення суду не мають права втручатись у здійснення власником повноважень щодо володіння, користування і розпорядження належною йому земельною ділянкою або встановлювати непередбачені законодавчими актами додаткові обов`язки чи обмеження.

Відповідно до п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» у редакції постанови Пленуму Верховного Суду України від 19.03.2010 №2, суди при вирішенні спорів про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, повинні враховувати, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140-149 ЗК України. У випадках, визначених цими нормами, припинення права власності на землю чи права землекористування провадиться за позовом відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування в судовому порядку, недодержання якого є підставою для визнання рішення цього органу та виданих державних актів недійсними.

Належним суб`єктом владних повноважень для захисту інтересів держави є не будь-який орган, що уповноважений державою здійснювати певні функції контролю у певній сфері, а лише той, який має відповідні повноваження для захисту таких інтересів.

У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень на здійснення такого захисту, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень (постанова Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, постанова Верховного Суду від 10.05.2018 у справі № 918/323/17).

Суд першої інстанції вірно виходив з того, що на момент пред`явлення позову прокурором орган, до компетенції якого належать повноваження щодо захисту в суді інтересів держави шляхом подання відповідного позову про незаконне виділення та передачу у приватну власність земель державної власності відсутній, відтак повідомлення будь-якому суб`єкту владних повноважень прокурором правомірно не надсилалося.

Судом першої інстанції при розгляді справи належним чином перевірені повноваження прокурора на представництво інтересів держави та правомірно відкрито провадження у справі.

Щодо посилань в апеляційній скарзі на те, що спірна земельна ділянка відносилась до земель комунальної власності, слід зазначити, що у відповідності до п. 24 Перехідних положень Земельного кодексу України в редакції на час ухвалення судового рішення земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.

Як встановлено судом, спірна земельна ділянка як окремий об`єкт нерухомості була сформована до набрання чинності п. 24 Перехідних положень Земельного кодексу України в редакції на даний час, не відносилась до земель комунальної власності, а тому вибраний прокурором спосіб щодо її витребовування на користь держави є правомірним.

Крім того, у разі набрання судовим рішенням законної сили спірна земельна ділянка на підставі п. 24 Перехідних положень Земельного кодексу України має перейти у власність відповідної територіальної громади.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не надано оцінку доказам та обставинам справи на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном, колегія суддів вважає їх неприйнятними.

Відповідно до практики ЄСПЛ (рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986 року, «Щокін проти України» від 14.10.2010 року, «Сєрков проти України» від 07.07.2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22.01.2009 року, «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 року, «East/WestAllianceLimited» проти України» від 23.01.2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Відповідний принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».

В питаннях оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і в питаннях наявності «суспільного», «публічного» інтересу, також визнає за державою достатньо широку «сферу розсуду», за виключенням випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах (рішення в справах «Спорронґ і Льоннорт проти Швеції», «Булвес» АД проти Болгарії»).

ЄСПЛ, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося в зв`язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали ЄСПЛ у справах «Раймондо проти Італії» від 22.02.1994 року, «Філліпс проти Сполученого Королівства» від 05.07.2001 року, «Аркурі та інші проти Італії» від 05.07.2001 року, «Ріела та інші проти Італії» від 04.09.2001 року, «Ісмаїлов проти Російської Федерації» від 06.11.2008 року).

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

На думку суду, з огляду на характер спірних правовідносин, встановлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності заходу втручання держави критеріям правомірного втручання в право ОСОБА_1 на мирне володіння майном, так і порушення принципу пропорційності, котрі сформовані у сталій практиці ЄСПЛ.

Статтями 13, 14 Конституції України визначено, що земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Земля, як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об`єктом права власності українського народу, а органи державної влади здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної власності.

Незаконна передача земель державної власності в приватну власність позбавляє український народ загалом (стаття 13 Конституції України) правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі державної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Витребування спірної земельної ділянки з володіння відповідача відповідає критерію законності: воно здійснюється на підставі норми статті 388 ЦК України у зв`язку з порушенням органом виконавчої влади низки вимог ЗК України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності.

Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

На підставі частини 1 статті 141 ЦПК України, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, з ОСОБА_1 , СФГ «Манятин» на користь Хмельницької обласної прокуратури підлягає стягненню судовий збір по 2102 грн з кожного та з Хмельницької обласної прокуратури на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 3153 грн, від сплати якого апелянт була звільнена судом при вирішенні питання про відкриття апеляційного провадження, пропорційно розміру позовних вимог у задоволенні яких відмовлено.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 09 листопада 2021 року в частині задоволення позовних вимог про визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру в Хмельницькій області від 19.10.2018 №22-7368-СГ скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 09 листопада 2021 року в частині вирішення питання про розподіл судового збору скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.

Стягнути з ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) та Селянського (фермерського) господарства «Манятин» (місцезнаходження: с. Манятин Шепетівськго району, Хмельницької області, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 03728860) на користь Хмельницької обласної прокуратури (місцезнаходження: провул. Військоматський, 3, м. Хмельницький, Хмельницької області, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 02911102) по 2102 грн судового збору.

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Стягнути з Хмельницької обласної прокуратури (місцезнаходження: провул. Військоматський, 3, м. Хмельницький, Хмельницької області, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 02911102) на користь держави 3153 грн судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 17 серпня 2022 року.

Суддя-доповідач І.В. П`єнта

Судді: А.П. Корніюк

О.І. Талалай