Рішення

від 16.08.2022 по справі 910/354/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.08.2022Справа № 910/354/22Суддя Господарського суду міста Києва Чинчин О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БАРКОР-ОЙЛ» (08500, Київська обл., місто Фастів, ВУЛИЦЯ ВЕЛИКОСНІТИНСЬКА, будинок 69) до проТовариства з обмеженою відповідальністю «АЛЬДА ОЙЛ» (03186, місто Київ, ВУЛИЦЯ АВІАКОНСТРУКТОРА АНТОНОВА, будинок 2/32, корпус 4А) стягнення заборгованості у розмірі 301 799 грн. 34 коп.Представники: без повідомлення представників сторін

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Товариство з обмеженою відповідальністю «БАРКОР-ОЙЛ» (надалі також - «Позивач») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЬДА ОЙЛ» (надалі також - «Відповідач») про стягнення заборгованості у розмірі 301 799 грн. 34 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем його зобов`язань за Договором купівлі - продажу №180103-01 від 03.01.2018 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.01.2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/354/22, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, витребувано від Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЬДА ОЙЛ» належним чином завірені видаткові накладні, оформлені уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками підприємств, складені на виконання умов договору купівлі - продажу №180103-01 від 03.01.2018 року: №18112322 від 23.11.2018 (на загальну суму 149 790 грн. 00 коп.) №18112817 від 28.11.2018 (на загальну суму 4 260 грн. 00 коп.) №18112911 від 29.11.2018 (на загальну суму 14 616 грн. 00 коп.). №18121118 від 11.12.2018 (на загальну суму 4 635 грн. 00 коп.). №18121406 від 14.12.2018 (на загальну суму 11 880 грн. 00 коп.) №18121717 від 17.12.2018 (на загальну суму 2 088 грн. 00 коп.) №18122701 від 27.12.2018 (на загальну суму 14 616 грн. 00 коп.) №19010809 від 08.01.2019 (на загальну суму 4 260 грн. 00 коп.) №19020407 від 04.02.2019 (на загальну суму 17 184 грн. 00 коп.).

11.02.2022 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача надійшли заперечення на позовну заяву.

11.02.2022 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшла заява про розподіл судових витрат.

29.07.2022 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшли пояснення на заперечення Відповідача.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

З метою повідомлення Сторін про розгляд справи Судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала суду про відкриття провадження у справі від 11.01.2022 року була направлена на адреси Сторін рекомендованим листом з повідомленням про вручення, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення 28.01.2022 року поштового відправлення уповноваженій особі Позивача та поверненням на адресу суду поштового конверту, у зв`язку з відсутністю адресату, надісланого на адресу Відповідача.

Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Відповідно до інформації розміщеної на веб-сайті Міністерства юстиції України, місцезнаходженням Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЬДА ОЙЛ» є 03186, місто Київ, ВУЛИЦЯ АВІАКОНСТРУКТОРА АНТОНОВА, будинок 2/32, корпус 4А.

Суд зазначає, що Ухвала Господарського суду міста Києва у справі №910/354/22 була направлена рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЬДА ОЙЛ», зазначену на веб-сайті Міністерства юстиції України.

Відповідно до статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:

1) день вручення судового рішення під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Крім того, за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи вищевикладене, Суд зазначає, що Відповідач має доступ до судових рішень та мав можливість ознайомитись з ухвалою суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, Суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ

03.01.2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «БАРКОР-ОЙЛ» (Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АЛЬДА ОЙЛ» (Покупець) було укладено Договір купівлі - продажу №180103-01, відповідно до умов якого Продавець бере на себе зобов`язання продати, а Покупець прийняти і сплатити мастильні матеріали, на умовах та в строки, згідно з умовами договору. (а.с.16)

Згідно з п.2.1 Договору асортимент, кількість товару узгоджується Сторонами заздалегідь й фіксується у товаросупровідних документах, які доповнюють вказаний договір та є його невід`ємною частиною.

Оплата товару проводиться протягом 40 календарних днів з моменту отримання товару шляхом перерахування його вартості у безготівковій формі згідно з виписаним рахунком на розрахунковий рахунок Продавця. (п.3.2 Договору)

Відповідно до п. 4.1 Договору товар вважається переданим за умови надання у розпорядження Покупця товару й копії товарної накладної (переданою по факсу або по електронній пошті) з наступним обміном оригіналами. Датою передачі товару вважати дату, вказану у видатковій накладній.

У п.4.3 Договору передбачено, що разом з товаром Продавець передає Покупцю наступні документи: рахунок - фактура; видаткова накладна; податкова накладна (надається в електронному вигляді); документ, що підтверджує якість товару.

Договір вважається укладеним з моменту його підписання і діє до 31.12.2019 р., проте у будь-якому випадку до повного виконання Сторонами своїх обов`язків по договору.

Як зазначає Позивач, на виконання умов Договору купівлі - продажу №180103-01 від 03.01.2018 року Позивач передав товар, а Відповідач в свою чергу прийняв вказаний товар, що підтверджується видатковими накладними №18112322 від 23.11.2018 року на суму 149 790 грн. 00 коп., №18112817 від 28.11.2018 року на суму 4 260 грн. 00 коп., №18112911 від 29.11.2018 року на суму 14 616 грн. 00 коп., №1812118 від 11.12.2018 року на суму 4 635 грн. 00 коп., №18121406 від 14.12.2018 року на суму 11 880 грн. 00 коп., №18121717 від 17.12.2018 року на суму 2 088 грн. 00 коп., №18122701 від 27.12.2018 року на суму 14 616 грн. 00 коп., №19010809 від 08.01.2019 року на суму 4 260 грн. 00 коп., №19020407 від 04.02.2019 року на суму 17 184 грн. 00 коп., а загалом на суму в розмірі 223 329 грн. 00 коп. (а.с.38, 40, 42, 44, 46, 48, 50, 52, 54) та здійснив часткову оплату заборгованості.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що Відповідач не здійснив оплату за отриманий товар у повному обсязі. Таким чином, заборгованість Відповідача перед Товариством з обмеженою відповідальністю «БАРКОР-ОЙЛ» становить 196 790 грн. 00 коп. Крім того, в результаті неналежного виконання Відповідачем умов договору, Позивач просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БАРКОР-ОЙЛ» 3% річних у розмірі 14 848 грн. 21 коп., інфляційні у розмірі 28 916 грн. 03 коп. та пеню у розмірі 61 245 грн. 10 коп.

Заперечуючи проти позову, Відповідач зазначає, що Позивачем не були надані видаткові накладні, що визначені в якості підстави позову, також відсутні товарно-транспортні накладні, а квитанції про реєстрацію податкових накладних підтверджують лише рух звітності. Крім того, заявлено загальні строки позовної давності до вимог Позивача.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «БАРКОР-ОЙЛ» не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Внаслідок укладення Договору купівлі - продажу №180103-01 від 03.01.2018 року між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов`язки.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно з приписами ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як зазначає Позивач, на виконання умов Договору купівлі - продажу №180103-01 від 03.01.2018 року Позивач передав товар, а Відповідач в свою чергу прийняв вказаний товар, що підтверджується видатковими накладними №18112322 від 23.11.2018 року на суму 149 790 грн. 00 коп., №18112817 від 28.11.2018 року на суму 4 260 грн. 00 коп., №18112911 від 29.11.2018 року на суму 14 616 грн. 00 коп., №1812118 від 11.12.2018 року на суму 4 635 грн. 00 коп., №18121406 від 14.12.2018 року на суму 11 880 грн. 00 коп., №18121717 від 17.12.2018 року на суму 2 088 грн. 00 коп., №18122701 від 27.12.2018 року на суму 14 616 грн. 00 коп., №19010809 від 08.01.2019 року на суму 4 260 грн. 00 коп., №19020407 від 04.02.2019 року на суму 17 184 грн. 00 коп., а загалом на суму в розмірі 223 329 грн. 00 коп. (а.с.38, 40, 42, 44, 46, 48, 50, 52, 54) та здійснив часткову оплату заборгованості.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану господарюючого суб`єкта. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Відповідно до статті 2 Закону він поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, на представництва іноземних суб`єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов`язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність, а також на операції з виконання державного та місцевих бюджетів і складання фінансової звітності про виконання бюджетів з урахуванням бюджетного законодавства.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити:

назву документа (форми);

дату складання;

назву підприємства, від імені якого складено документ;

зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Також, згідно з Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1994, господарські операції господарюючих суб`єктів фіксуються та підтверджуються первинними документами, складеними та оформленими відповідно до вимог зазначеного Положення; первинні документи для надання їм юридичної сили та доказовості повинні мати такі обов`язкові реквізити: назва підприємства, від імені якого складено документ, назва документа, дата та місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному та вартісному виразі), посади, підписи та прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції та складання первинного документу; первинні документи підлягають обов`язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік.

Згідно з пунктом 2.5. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

При цьому, слід зазначити, що вимоги Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» щодо правильності оформлення первинних документів, передбачають наявність в документах такого реквізиту, як «інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції» лише альтернативно такому обов`язковому реквізиту, як особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Водночас, як вже зазначалось вище, у п. 2.4 Положення також зазначено про те, що неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

У пункті 33 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.06.2019 у справі № 915/905/16, зокрема, зазначено, що порушення правил оформлення первинних документів не спричиняє їх недійсність, але безпосередньо впливає на можливість доведення стороною обставин, на підтвердження яких вона подала відповідні документи.

Отже, у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Суд зазначає, що вказані видаткові накладні, які визначені в якості підстави позову, підписані в односторонньому порядку Позивачем й скріплені його печаткою. У графі «отримав(ла)» зазначено Кузнєцов Павло Федорович за довіреністю №15 від 01.11.2018 р., проте Суд зазначає, що Позивачем не надано суду до матеріалів позовної заяви належним чином завіреної копії вказаної довіреності, на яку міститься посилання у видаткових накладних.

Відповідно до п. 4.1 Договору товар вважається переданим за умови надання у розпорядження Покупця товару й копії товарної накладної (переданою по факсу або по електронній пошті) з наступним обміном оригіналами. Датою передачі товару вважати дату, вказану у видатковій накладній.

У п.4.3 Договору передбачено, що разом з товаром Продавець передає Покупцю наступні документи: рахунок - фактура; видаткова накладна; податкова накладна (надається в електронному вигляді); документ, що підтверджує якість товару.

Згідно з положеннями статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

За змістом статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Момент виконання обов`язку продавця передати товар визначено статтею 664 Цивільного кодексу України, згідно з якою обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Згідно із ст. 689 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов`язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Згідно із ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Проте, Суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження передання Товариству з обмеженою відповідальністю «АЛЬДА ОЙЛ» в момент передачі товару копії товарної накладної (переданою по факсу або по електронній пошті) з наступним обміном оригіналами відповідно до п.4.1 Договору купівлі - продажу №180103-01 від 03.01.2018 року. У позовній заяві Позивач зазначив, що вказані документи були передані Відповідачу по електронній пошті, проте матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження передачі товарних накладних Відповідачу на електронну пошту, визначену у розділі «Реквізити та підписи сторін» відповідно до вимог статті 96 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, Позивачем не надано, а матеріали справи не містять жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження передачі разом з товаром Товариству з обмеженою відповідальністю «АЛЬДА ОЙЛ» рахунків - фактур, видаткових накладних, податкових накладних, документів, що підтверджують якість товару відповідно до п.4.3 Договору купівлі - продажу №180103-01 від 03.01.2018 року. Також Суд зазначає, що до матеріалів позовної заяви не додано належним чином завірених копій документів, що підтверджують якість товару, або їх оригіналів на підтвердження існування господарської операції з передачі товару Відповідачу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.01.2022 року витребувано від Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЬДА ОЙЛ» належним чином завірені видаткові накладні, оформлені уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками підприємств, складені на виконання умов договору купівлі - продажу №180103-01 від 03.01.2018 року: №18112322 від 23.11.2018 (на загальну суму 149 790 грн. 00 коп.) №18112817 від 28.11.2018 (на загальну суму 4 260 грн. 00 коп.) №18112911 від 29.11.2018 (на загальну суму 14 616 грн. 00 коп.). №18121118 від 11.12.2018 (на загальну суму 4 635 грн. 00 коп.). №18121406 від 14.12.2018 (на загальну суму 11 880 грн. 00 коп.) №18121717 від 17.12.2018 (на загальну суму 2 088 грн. 00 коп.) №18122701 від 27.12.2018 (на загальну суму 14 616 грн. 00 коп.) №19010809 від 08.01.2019 (на загальну суму 4 260 грн. 00 коп.) №19020407 від 04.02.2019 (на загальну суму 17 184 грн. 00 коп.).

Відповідно до ст.18 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Крім того, відповідно до частини 1 статті 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно з ч.ч.7-10 статті 81 Господарського процесуального кодексу України будь-яка особа, в якої знаходиться доказ, повинна видати його на вимогу суду.

Особи, які не мають можливості подати доказ, який витребовує суд, або не мають можливості подати такий доказ у встановлені строки, зобов`язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п`яти днів з дня вручення ухвали.

У разі неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, або неподання таких доказів без поважних причин, суд застосовує до відповідної особи заходи процесуального примусу, передбачені цим Кодексом.

У разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

У запереченнях на позовну заяву Відповідач зазначив, що не має можливості виконати ухвалу суду, оскільки вказані видаткові накладні в реальному часі Позивачем не надавались.

З огляду на викладене, у зв`язку з відсутністю в матеріалах справи належним чином оформлених видаткових накладних №18112322 від 23.11.2018 року на суму 149 790 грн. 00 коп., №18112817 від 28.11.2018 року на суму 4 260 грн. 00 коп., №18112911 від 29.11.2018 року на суму 14 616 грн. 00 коп., №1812118 від 11.12.2018 року на суму 4 635 грн. 00 коп., №18121406 від 14.12.2018 року на суму 11 880 грн. 00 коп., №18121717 від 17.12.2018 року на суму 2 088 грн. 00 коп., №18122701 від 27.12.2018 року на суму 14 616 грн. 00 коп., №19010809 від 08.01.2019 року на суму 4 260 грн. 00 коп., №19020407 від 04.02.2019 року на суму 17 184 грн. 00 коп., які є первинними документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону, Суд зазначає, що подані Позивачем копії видаткових накладних, складені в односторонньому порядку, не можуть бути беззаперечними доказами на підтвердження факту здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин між сторонами й, як наслідок, виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Що стосується зазначення Позивачем у позовній заяві про здійснення часткової оплати Відповідачем за отриманий товар, Суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження вказаних доводів Позивача, а тому при розгляді даної справи не встановлено обставин вчинення Товариством з обмеженою відповідальністю «АЛЬДА ОЙЛ» конклюдентних дій на підтвердження отримання товару. При цьому, Позивачем було додано до позову клопотання про витребування доказів, яким просив суд витребувати у ТОВ «АЛЬДА ОЙЛ» банківські виписки по банківському рахунку за період з 23.11.2018 р. по 16.11.2021 р. по договору, проте Суд звертає увагу, що у зв`язку із здійсненням часткової оплати Відповідачем за вказаним договором й надходженням грошових коштів на рахунок Позивача відповідно до п.3.2 Договору купівлі - продажу №180103-01 від 03.01.2018 року, такі докази наявні саме у Позивача й останній мав змогу подати їх разом із позовною заявою. Крім того, всупереч вимог п.п.4, 5 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України Заявником не зазначено заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу.

В матеріалах справи наявні копії рахунків на оплату №112311 від 23.11.2018 р., №112819 від 28.11.2018 р., №112904 від 29.11.2018 р., №121113 від 11.12.2018 р., №121403 від 14.12.2018 р., №121706 від 17.12.2018 р., №122701 від 27.12.2018 р., №10910 від 08.01.2019 р., №20118 від 01.02.2019 р. з посиланням на Договір №180103-01 від 03.01.2018 року, проте матеріали справи не містять доказів направлення та отримання вказаних рахунків Відповідачем. (а.с.37, 39, 41, 43, 45, 47, 49, 51, 53)

При цьому, Суд зазначає, що за своєю правовою природою рахунок на оплату не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати, тобто, носить інформаційний характер. Ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні приписів статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора у розумінні статті 613 ЦК України, а тому не звільняє відповідача від обов`язку оплати товару.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд в постановах від 28.03.2018 у справі №910/32579/15, від 22.05.2018 у справі №923/712/17, від 21.01.2019 у справі №925/2028/15, від 02.07.2019 у справі №918/537/18, від 29.08.2019 у справі №905/2245/17, від 20.02.2020 у справі №915/400/18, яка враховується судом при розгляді спірних правовідносин у даній справі згідно з ч. 4 ст. 236 ГПК України

В матеріалах справи наявні копії заявок Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЬДА ОЙЛ» від 14.12.2018 р., 28.11.2018 р., 27.11.2018 р., 11.12.2018 р., 26.12.2018 р., 01.02.2019 р., 08.01.2019 р., які містять підпис директора Відповідача й скріплені печаткою підприємства останнього. (а.с.29-36) Проте, Суд зазначає, що заявки від 28.11.2018 р., 27.11.2018 р., 11.12.2018 р., 26.12.2018 р., 01.02.2019 р., 08.01.2019 р. є доповненнями до Договору №161101-01 та є його невід`ємними частинами, проте підставою позову у даній справі є Договір купівлі - продажу №180103-01 від 03.01.2018 року, а тому Суд не приймає вказані заявки Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЬДА ОЙЛ» на підтвердження здійснення поставки товару за Договором купівлі - продажу №180103-01 від 03.01.2018 року.

Що стосується заявки від 14.12.2018 р., яка була подана Позивачем двічі, (а.с.29, 33), Суд зазначає, що вона містить посилання на Договір №180103-01 від 03.01.2018 р., за якою Відповідач просив Позивача відвантажити продукцію: асфол -1К (10л) - 3 шт., проте у зв`язку з відсутністю належних та допустимих первинних доказів на підтвердження здійснення поставки Товариством з обмеженою відповідальністю «БАРКОР-ОЙЛ» на виконання умов вказаного договору, вона не може свідчити про факт здійснення поставки товару.

Також на підтвердження своїх вимог Позивачем було додано до матеріалів справи копії квитанцій про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних від 12.12.2018 р., 27.12.2018 р., 09.01.2019 р., 20.02.2019 р., 17.01.2019 р., копію податкової накладної від 14.12.2018 р. №14. (а.с.17-24)

Відповідно до п. 15.1 Податкового кодексу України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Згідно з п.16.1.4 Податкового кодексу України, платник податків зобов`язаний, зокрема, сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Підпунктом 14.1.178. пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України визначено, що податок на додану вартість - це непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V Податкового кодексу України.

Відповідно до статті 185 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування є, зокрема, постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Згідно зі статтею 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов`язкові реквізити:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата складання податкової накладної;

в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця). У разі постачання/придбання філією (структурним підрозділом) товарів/послуг, яка фактично є від імені головного підприємства - платника податку стороною договору, у податковій накладній, крім податкового номера платника податку додатково зазначається числовий номер такої філії (структурного підрозділу);

д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;

е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;

є) ціна постачання без урахування податку;

ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;

з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

і) код товару згідно з УКТ ЗЕД, для послуг - код послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг; платники податків, крім випадків постачання підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України, мають право зазначати код товару згідно з УКТ ЗЕД або код послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг неповністю, але не менше ніж чотири перших цифри відповідного коду.

Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

201.10. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Податкові накладні, які не надаються покупцю, а також податкові накладні, складені за операціями з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування, підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

Проте, Суд зазначає, що Позивачем не були подані копії податкових накладних із відомостями (печатками) про накладання на них електронного цифрового підпису уповноваженого представника Позивача та штампами «ЗАРЕЄСТРОВАНО В ЄРПН», а лише копії квитанцій про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних від 12.12.2018 р., 27.12.2018 р., 09.01.2019 р., 20.02.2019 р., 17.01.2019 р., з яких неможливо встановити опис (номенклатуру) товарів продавця, їх кількість, обсяги постачання, оскільки квитанції містять лише загальну суму з ПДВ та зазначення продавця й покупця. При цьому, дати фактичної поставки товару, зазначені у видаткових накладних, на які посилається Позивач, не співпадають з датами складання та реєстрації податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних. Крім того, Позивачем не надано податкової накладної та квитанції до неї на підтвердження здійснення господарської операції за видатковою накладною №18122701 від 27.12.2018 р. на суму 14616 грн. 00 коп.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.12.2018 у справі № 915/878/16 зазначено, що для з`ясування правової природи як господарської операції (спірної поставки), так і договору (укладенням якого опосередковувалося виконання цієї операції) необхідно вичерпно дослідити фактичні права та обов`язки сторін у процесі виконання операції, фактичний результат, до якого прагнули учасники такої операції, та оцінити зміни майнового стану, які відбулися у сторін в результаті операції. Зважаючи на принцип превалювання сутності над формою, судам слід було врахувати фактичне здійснення господарської операції, що повинно підтверджуватися, в тому числі, і реальним джерелом походження товару (його виробництва, попередньої купівлі тощо) в обсязі, зазначеному у первинному документі.

За правовими висновками викладеними Верховним Судом у постановах від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі № 914/2267/18, від 29.01.2020 у справі № 916/922/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 10.12.2020 у справі № 910/14900/19, визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, у розгляді справ, у яких необхідно досліджувати обставини поставки товару, слід з`ясовувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. Зокрема, обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірними видатковими накладними, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця, інші обставини, які будуть переконливо підтверджувати реальний рух активів, свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару та які давали б змогу встановити реальність здійснених господарських операцій.

Проте, Суд зазначає, що матеріали справи не містять, а Позивачем в свою чергу не подано жодних доказів на підтвердження наявності або відсутності реального руху товару, поставленого на виконання умов Договору купівлі - продажу №180103-01 від 03.01.2018 року.

Що стосується посилання Позивача на лист Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЬДА ОЙЛ» від 15.12.2019 року, в якому останній зазначив про погашення заборгованості перед Товариством з обмеженою відповідальністю «БАРКОР-ОЙЛ», Суд не приймає його до уваги на підтвердження визнання заборгованості за Договором купівлі - продажу №180103-01 від 03.01.2018 року, оскільки у листі відсутнє посилання на вказаний договір та на суму заборгованості. (а.с.26) Крім того, Позивачем не додано до матеріалів справи листа Продавця, на який Відповідач надавав відповідь.

Стаття 2 Господарського процесуального кодексу України визначає, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно з ч. 1 ст.5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч.1 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Слід наголосити, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 №132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема, внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України та змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Аналогічний підхід до стандарту доказування "вірогідність доказів" висловлено Касаційним господарським судом у постановах від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, від 31.03.2021 у справі № 923/875/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

Враховуючи вищенаведені та оцінені Судом докази, з огляду на встановлені процесуальним Законом на засадах змагальності порядок розподілу між сторонами обов`язків щодо доказування у межах здійснення судочинства у господарських судах, а також подання Відповідачем більш вірогідних доказів на підтвердження своїх заперечень, ніж Позивачем на підтвердження своїх вимог, Суд приходить до висновку, що Позивачем не доведено суду належними, допустимими та достовірними доказами на підтвердження здійснення поставки товару на виконання умов Договору купівлі - продажу №180103-01 від 03.01.2018 року та прийняття вказаного товару Відповідачем на підставі видаткових накладних, наявних в матеріалах справи.

Таким чином, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «БАРКОР-ОЙЛ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЬДА ОЙЛ» в частині стягнення заборгованості у розмірі 196 790 грн. 00 коп. задоволенню не підлягають. Крім того, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «БАРКОР-ОЙЛ» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЬДА ОЙЛ» 3% річних у розмірі 14 848 грн. 21 коп., інфляційних у розмірі 28 916 грн. 03 коп. та пені у розмірі 61 245 грн. 10 коп. також не підлягають задоволенню, як похідні вимоги від основного зобов`язання, в задоволенні якого Судом відмовлено.

Що стосується Заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЬДА ОЙЛ» про застосування загальних строків позовної давності до позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «БАРКОР-ОЙЛ», Суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (пункт 1), за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. (пункт 5).

Статтею 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (пункт 3), сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (пункт 4).

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України від 01.12.2004 N 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

З урахуванням наведеного, оскільки Суд відмовляє Позивачу у позові по суті в зв`язку з недоведеністю позовних вимог, питання порушення строку позовної давності (за даних обставин) не впливає на суть винесеного рішення і відповідно, строк позовної давності, як спосіб захисту саме порушеного права, при вирішенні даного спору застосуванню не підлягає.

Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява N 37801/97, п. 36).

У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, N 274).

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «БАРКОР-ОЙЛ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЬДА ОЙЛ» про стягнення заборгованості у розмірі 301 799 грн. 34 коп. є необґрунтованими, недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору залишаються за Позивачем.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

УХВАЛИВ

1 У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «БАРКОР-ОЙЛ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЬДА ОЙЛ» про стягнення заборгованості у розмірі 301 799 грн. 34 коп. - відмовити у повному обсязі.

2. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 17 серпня 2022 року.

Суддя О.В. Чинчин