Рішення

від 24.04.2022 по справі 640/16702/21

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

1/1960

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 квітня 2022 року м. Київ № 640/16702/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Клочкової Н.В., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом

товариства з обмеженою відповідальністю «КРАФТ-ПЛЮС»

до Головного управління ДПС у місті Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю «КРАФТ-ПЛЮС» (надалі - позивач), адреса: 03045, місто Київ, вулиця Набережно-Корчуватська, будинок 136 до Головного управління ДПС у місті Києві (надалі - відповідач), адреса: 04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві № 203430701 від 16.03.2021 р. (форма В4 ), яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 303 881,00 грн.;

- визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 16.03.2021 р. № 203440701 в частині, не скасованій Державною податковою службою України рішенням від 24.05.2021 р. № 11499/6/99-00-06-01-05-06 про результати розгляду скарги.

Підставою позову вказано порушення прав та інтересів позивача, внаслідок прийняття оскаржуваних рішень.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито провадження в адміністративній справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «КРАФТ-ПЛЮС» до Головного управління ДПС у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що висновки спеціалістів Головного правління ДПС у м. Києві про порушення товариством з обмеженою відповідальністю «КРАФТ-ПЛЮС» вимог пункту 63.3 статті 63 Податкового кодексу України та Порядку обліку платників податків і зборів, в частині неподання повідомлення за формою №20-ОПП щодо об`єктів оподаткування або об`єктів, пов`язаних з оподаткуванням або через які проводиться діяльність, є безпідставними, оскільки на теперішній час товариство постійно здійснює свою господарську діяльність за адресами: 03045, м. Київ, вул. Набережно-Корчуватська, 136 та 02099, м. Київ, вул. Бориспільська, 9, корп. літ. 57, про що було раніше та своєчасно повідомлено Головне управління ДПС у м. Києві. Таким чином, підстави для надання товариством з обмеженою відповідальністю «КРАФТ-ПЛЮС» до контролюючого органу повідомлення за формою №20-ОПП з оновленою інформацією про об`єкт оподаткування, щодо якого відбулися зміни - відсутні.

Також позивач зазначає про необґрунтованість висновків контролюючого органу щодо наявності у товариства господарських правовідносин з ризиковими контрагентами, оскільки укладені між позивачем та контрагентами договори повністю відповідають вимогам цивільного та господарського права, складені з врахуванням вимог законодавства, а товариством на запити контролюючого органу було в повній мірі надано всі запитувані документи на підтвердження задекларованих позивачем показників декларації з ПДВ за серпень, вересень, жовтень та листопад 2020 року, зокрема: договори купівлі-продажу послуг з додатками до договорів, акти виконаних робіт, рахунки-фактури, оборотно сальдові відомості по рахункам, наказ про облікову політику підприємства.

Позивач зазначає, що надані на перевірку акти виконаних робіт володіють всіма ознаками офіційних документів, містять всі необхідні реквізити та інформацію для ідентифікації цих документів, їх автентичності, достовірності та повноти викладеної в них інформації, натомість в Акті перевірки жодним чином не наведено обставин, які б свідчили про недостовірність відомостей, викладених в актах виконаних робіт або ж взагалі недійсність цих актів.

Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що в охопленому перевіркою звітному періоді товариство з обмеженою відповідальністю "КРАФТ-ПЛЮС" оформляло взаємовідносини з ризиковими контрагентами, відображення яких у бухгалтерському і податковому обліку вплинуло на визначення у Декларації від`ємного значення з ПДВ, а саме: ТОВ «СТЕК НОРМАНД»; TOB «НАЙТЛОГ» та TOB «ВЕЛ-ФАРГО».

Так, відповідач зазначив, що при дослідженні податкових накладних, складених та зареєстрованих в ЄРПН підприємствами - контрагентами TOB «СТЕК НОРМАНД» (код 43250252), TOB «НАЙТЛОГ» (код 42990407), TOB «ВЕЛ-ФАРГО» (код 42990538), які в подальшому було включено до податкового кредиту позивача за серпень, вересень, жовтень та листопад 2020 року та наданих в ході перевірки актів виконаних робіт, неможливо встановити обсяг проведених робіт, кількість витраченого часу, використані інформаційні матеріали, тощо. За доводами відповідача, посадовими особами товариства з обмеженою відповідальністю "КРАФТ-ПЛЮС" в ході перевірки не надано первинних документів, що підтверджують реальність операцій, які вплинули на формування даних податкової декларації за листопад 2020 року.

Виходячи з усього вищенаведеного, не можливо підтвердити факт виконання підприємствами - контрагентами юридичних та консультаційних послуг, вказаних в податкових накладних та актах виконаних робіт, які виписані на адресу товариства з обмеженою відповідальністю "КРАФТ-ПЛЮС", у зв`язку з чим, не можливо встановити зв`язок понесених товариством з обмеженою відповідальністю "КРАФТ-ПЛЮС" витрат (з урахуванням ПДВ) по взаємовідносинам з ТОВ «СТЕК НОРМАНД»; TOB «НАЙТЛОНГ» та TOB «ВЕЛ-ФАРГО».

Таким чином, на переконання відповідача, в наданих до перевірки документах, виписаних підприємствами-контрагентами TOB «СТЕК НОРМАНД», TOB «НАЙТЛОНГ», TOB «ВЕЛ-ФАРГО» на адресу товариства з обмеженою відповідальністю "КРАФТ-ПЛЮС", зазначені господарські операції фактично не відбувались, у зв`язку з чим, документи (податкові накладні, акти виконаних робіт) не мають юридичної сили первинних документів, як наслідок, позивач неправомірно формував регістри бухгалтерського обліку та податкову звітність на підставі таких первинних документів.

Позивач надав суду відповідь на відзив, в якій зазначив, що у відзиві на позовну заяву Головним управління ДПС у місті Києві жодним чином не спростовано твердження товариства з обмеженою відповідальністю «КРАФТ-ПЛЮС» про безпідставність прийняття податкових повідомлень-рішень № 203430701 від 16.03.2021 та №203440701 16.03.2021 та по суті такий відзив дублює наведені в акті податкової перевірки доводи, що ґрунтуються на припущеннях та нехтуванні норм законодавства, відповідно до яких, облік господарських операцій здійснюється на підставі первинних документів.

Позивач наголосив, що в Акті перевірки не наведено жодного доводу про невідповідність наданих на перевірку документів вимогам, які ставляться до первинних бухгалтерських документів, зазначення в них недостовірної чи перекрученої інформації. Крім того, позивач наголошує, що Акт перевірки не містить жодного доказу щодо встановлення наявності умислу службових осіб «КРАФТ-ПЛЮС» на ухилення від оподаткування, Головним управлінням ДПС у м. Києві не наведено документальних підтверджень відсутності фактичного виконання господарських операцій між товариством та зазначеними вище контрагентами, наявності факту узгодженості дій з контрагентами з метою незаконного отримання податкових вигод або обізнаності службових осіб товариства з обмеженою відповідальністю «КРАФТ-ПЛЮС» з такими діями.

Розглянувши подані документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, Головним управлінням ДПС у м. Києві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «КРАФТ-ПЛЮС» (код ЄДРПОУ 31863044) щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні за листопад 2020 року від`ємного значення з податку на додану вартість.

За результатами перевірки Головним управлінням ДПС у м. Києві складено Акт від 16.02.2021 № 12637/ж5/26-15-07-01-02/31863044 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки TOB «КРАФТ-ПЛЮС» (код ЄДРПОУ 31863044) щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні за листопад 2020 року від`ємного значення з податку на додану вартість.

Документальною позаплановою невиїзною перевіркою встановлено порушення товариством з обмеженою відповідальністю «КРАФТ-ПЛЮС», зокрема, вимог п. 44.1 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 257 765, 00 грн. в т.ч. за серпень 2020 року на суму 9 625 грн., за вересень 2020 року на суму 8 540 грн., за жовтень 2020 року на суму 87 308 грн. та за листопад 2020 року на суму 152 292 грн. та завищення суми від`ємного значення, яке зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду за листопад 2020 року на суму 303 881, 00 грн.

Позивачем було подано заперечення до Акта перевірки, проте, на підставі зазначених вище висновків Акта перевірки, Головним управлінням ДПС у місті Києві було прийнято наступні податкові повідомлення-рішення:

- від 16.03.2021 № 203430701 щодо завищення від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду в розмірі 303 881, 00 грн.;

- від 16.03.2021 № 203440701, яким товариству з обмеженою відповідальністю «КРАФТ-ПЛЮС» збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 64 441, 00 грн.

За результатами адміністративного оскарження вказаних податкових повідомлень-рішень від 16.03.2021, рішеннями Державної податкової служби України від 14.05.2021 № 10797/6/99-00-06-01-05-06 та від 24.05.2021 №11499/6/99-00-06-01-05-06, зазначені податкові повідомлення-рішення залишені без змін, а скарги позивача - без задоволення.

Не погоджуючись із прийнятими податковим органом податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За змістом частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

В силу вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України № 2755-VI від 02 грудня 2010 року (надалі - Податковий кодекс України).

Згідно підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів на митну територію України;

г) вивезення товарів за межі митної території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Датою виникнення податкових зобов`язань в розрізі приписів пункту 187.1 статті 187 ПК України з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

В свою чергу, у відповідності до пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

При цьому, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України).

За змістом пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Між тим, як передбачено у пункті 201.1 статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

При цьому, пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Аналіз положень податкового законодавства, що діяло на момент виникнення спірних правовідносин, дозволяє дійти висновку, що право на формування податкового кредиту виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: - фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; - документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду (в залежності від характеру певних операцій) та які містять інформацію про зміст та обсяг операції, підписані уповноваженими особами; - придбання товарів/послуг з метою їх використання в господарській діяльності; - наявності розумних економічних причин (ділової мети) для здійснення господарських операцій; - наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); - наявності у покупця податкової накладної, яка відповідає вимогам статті 201 Податкового кодексу України та підписана уповноваженою особою.

Крім того у відповідності до пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Водночас, правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16 липня 1999 року № 996-ХIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (зі змінами та доповненнями) (далі - Закон № 996-ХIV).

Відповідно до статті 1 Закону № 996-ХIV, «первинний документ» - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону № 996 бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно із частиною 1 статті 9 Закону № 996 Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

При цьому у статті 1 цього Закону визначено, що господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Як зазначено у листі Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби» про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням податкової вигоди, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку.

Крім того, в основі будь-якої реальної господарської операції має лежати економічна мета, тобто бажання платника податків приростити активи за допомогою досягнення господарського ефекту.

У податковому обліку господарські операції мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення, тобто первинними документами, що містять інформацію про фактичні господарські операції, розкривають їх зміст та обсяг.

За відсутності достатніх доказів - первинних документів, які б достовірно підтверджували факт здійснення господарської операції, розкривали її зміст та обсяг з метою та в цілях господарської діяльності платника податку, підстави для формування даних податкового обліку - відсутні.

Згідно усталеної позиції Верховного Суду України при розгляді справ даної категорії судам належить з`ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції (фактичне здійснення господарських операцій); підтвердження господарських операцій належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами; установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Як вбачається зі змісту Акта перевірки та відзиву Головного управління ДПС у м. Києві, висновки щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства зроблено з огляду на відсутність факту реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами: ТОВ «СТЕК НОРМАНД»; TOB «НАЙТЛОГ» та TOB «ВЕЛ-ФАРГО».

Таким чином, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій між товариством з обмеженою відповідальністю "КРАФТ-ПЛЮС" та Товариством з обмеженою відповідальністю «КРАФТ-ПЛЮС» та товариствами: «СТЕК НОРМАНД»; «НАЙТЛОГ» та «ВЕЛ-ФАРГО».

Отже, на підтвердження реальності здійснення господарських операцій позивачем надано суду копії договорів, укладених з контрагентами щодо надання товариству з обмеженою відповідальністю «КРАФТ-ПЛЮС» консультаційних послуг, а саме: договір, укладений з ТОВ «СТЕК НОРМАНД» від 04.11.2019 № 0411/01, договір, укладений з ТОВ «НАЙТЛОГ» від 04.11.2019 №0411/01 та договір, укладений з ТОВ «ВЕЛ-ФАРГО» від 04.11.2019 № 0411/01.

Зміст вказаних договорів є аналогічним, зокрема, пунктом 1.2 договорів визначено, що предметом договору є консультування, консультаційна підтримка та організація забезпечення з метою підписання замовником договорів чи інших видів угод, визначених законодавством України з третіми (відносно даного договору) юридичними та фізичними особами (у тому числі покупцями та постачальниками).

Також, позивачем надано суду копії договорів, укладених з контрагентами щодо надання товариству з обмеженою відповідальністю «КРАФТ-ПЛЮС» юридичних послуг, а саме: договір, укладений з ТОВ «СТЕК НОРМАНД» від 25.06.2019 № 2506/02, договір, укладений з ТОВ «НАЙТЛОГ» від 04.11.2019 № 0411/02 та договір, укладений з ТОВ «ВЕЛ-ФАРГО» від 04.11.2019 № 0411/02.

Зміст договорів щодо надання юридичних послуг також є аналогічним, зокрема, пунктом 1.2 договорів визначено, що предметом договору є юридичне супроводження та юридичне забезпечення проведення Замовником переговорів та підписання договорів з контрагентами (у тому числі покупцями та постачальниками). Перелік контрагентів, юридичне забезпечення переговорів з якими є предметом договору, визначається сторонами у вигляді додатків до даного договору.

На підтвердження виконання умов зазначених вище договорів позивачем надано суду копії рахунків-фактур та актів здачі-приймання робіт.

Разом з тим, суд зауважує, що надані позивачем на підтвердження реальності господарських відносин з контрагентами документи не розкривають суть наданих послуг, не пояснюють в чому саме полягало надання юридичних послуг, які саме послуги та консультації надавались, де відбувалось надання таких послуг та консультацій, з чого складались юридичні послуги, надані контрагентами (написання документів, підготовка проектів юридичних договорів, угод і т.д.).

На переконання суду, надані позивачем копії рахунків-фактур та актів здачі-прийняття робіт не розкривають зміст господарських операцій та не підтверджують реальність таких операцій, до того ж, позивачем додано до матеріалів справи документи, які по своїй суті не стосуються правовідносин з контрагентами в особах ТОВ «СТЕК НОРМАНД»; TOB «НАЙТЛОГ» та TOB «ВЕЛ-ФАРГО», а тому суд не бере до уваги такі документи при вирішенні даного спору.

Таким чином, позивачем належних відомостей щодо виконаних послуг з контрагентами не надано.

При цьому, суд також зауважує, що з аналізу наданих до перевірки та з наявних в матеріалах справи документів судом встановлено дублювання в додатках до зазначених вище договорів, укладених з ТОВ «СТЕК НОРМАНД»; TOB «НАЙТЛОГ» та TOB «ВЕЛ-ФАРГО» контрагентів позивача, забезпечення супроводження господарських відносин з якими, відповідно до умов наведених вище договорів, покладено на ТОВ «СТЕК НОРМАНД»; TOB «НАЙТЛОГ» та TOB «ВЕЛ-ФАРГО, ідентичність за стилем та наповненням виготовлених документів, які були виготовлені для підтвердження реальності господарських операцій, тобто на переконання суду надані документи були фіктивно створені для документального оформлення нереальних господарських операцій на користь позивача.

Таким чином, в межах даного спору щодо визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень суду не вдалось встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій між позивачем та вищевказаними контрагентами, у зв`язку із чим, суд вважає, що позивачем не доведено реальності здійснення господарських операцій із ТОВ «СТЕК НОРМАНД»; TOB «НАЙТЛОГ» та TOB «ВЕЛ-ФАРГО», а тому прийняття відповідачем податкових повідомлень-рішень від 16.03.2021 №203430701 та від 16.03.2021 №203440701, суд вважає законним і обґрунтованим.

Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 06.09.2005; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18.07.2006; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10.02.2010; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994, пункт 29).

Згідно з частини 1 статті 9, статті 72, частин 1, 2, 5 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Інші доводи сторін не спростовують викладеного та не доводять протилежного.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати в цьому випадку стягненню не підлягають.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 2, 6-10, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Відмовити у задоволенні адміністративного позову товариства з обмеженою відповідальністю «КРАФТ-ПЛЮС».

2. Судові витрати стягненню не підлягають.

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.

Суддя Н.В. Клочкова