Рішення

від 24.04.2022 по справі 640/21489/21

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 квітня 2022 року м. Київ № 640/21489/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Бояринцевої М.А., розглянувши у порядку спрощеного провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 до Головного управління ДПС України у м. Києві пропро визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0133879-2408-2653 від 11.05.2021ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві та просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 11.05.2021 №0133879-2408-2653, прийняте Головним управлінням Державної податкової служби у місті Києві.

Мотивуючи позовні вимоги позивач вказує, що належна позивачу будівля овочесховища загальною площею 1272,7 кв.м, яке розташовано за адресою: АДРЕСА_1 не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в силу положень пункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, що вказує на безпідставність прийнятого контролюючим органом податкового повідомлення-рішення.

Представником відповідача подано відзив на позовну заяву, де він стверджує про правомірність прийнятого ним рішення та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Зокрема, представник ГУ ДПС у м. Києві вказує, що позивач не є сільськогосподарським товаровиробником, а належний йому об`єкт нежитлової нерухомості не використовується за функціональним призначенням.

У свою чергу позивачем подано відповідь на відзив на позовну заяву, де він стверджує, що є сільськогосподарським товаровиробником та використовує належний йому об`єкт нежитлової нерухомості за функціональним призначенням. Також ОСОБА_1 вказує, що займається особистим селянським господарством, що не передбачає обов`язкової реєстрації фізичною особою-підприємцем при цьому зазначаючи, що він є виробником сільськогосподарської продукції. Окрім цього, позивач посилається на невірність здійсненого контролюючим органом податкового зобов`язання.

Справа вирішується на підставі наявних в ній матеріалів.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Відповідно до укладеного договору купівлі-продажу частини нежитлової будівлі, овочесховища від 31.05.2017, посвідчений приватним Малиновського районного нотаріального округу Житомирської області Тимошенко Н.С., зареєстрований в реєстрі за №1330 позивач придбав Ѕ (одну другу) частину нежитлової будівлі, овочесховища, що знаходиться за адресою: Чоповицька селищна рада Малинського району Житомирської області, Комплекс будівель і спору №2 (два) (далі - нерухоме майно).

Згідно із відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на вказаний вище об`єкт нерухомого майна.

Також відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 22.07.2021 ОСОБА_1 на праві приватної власності належить земельна ділянка, кадастровий номер №1823455400:04:000:0189, площею 2 га, за адресою: Житомирська область, Малинський район, селищна рада Чоповицька із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

11.05.2021 Головним управлінням ДПС у м. Києві керуючись підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 та підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України сформовано податкове повідомлення-рішення №0133879-2408-2653, яким позивачу визначено податкове зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості за 2020 рік у розмірі 27550,24 грн. (далі - оскаржуване та/або спірне рішення).

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд враховує наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України).

Відповідно до пункту 265.1 статті 265 ПК України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

За правилами підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (пп. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПК України).

Базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (пп. 266.3.1 п. 266.3 ст. 266 ПК України).

Відповідно до підпункту 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Згідно із підпунктом 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (пп. 266.6 п. 266.6 ст. 266 ПК України).

У той же час пунктом 266.7 статті 266 ПК України регламентовано порядок обчислення суми податку.

Так, обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості у такому порядку:

а) за наявності у власності платника податку одного об`єкта житлової нерухомості, в тому числі його частки, податок обчислюється, виходячи з бази оподаткування, зменшеної відповідно до підпунктів "а" або "б" підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті, та відповідної ставки податку;

б) за наявності у власності платника податку більше одного об`єкта житлової нерухомості одного типу, в тому числі їх часток, податок обчислюється виходячи із сумарної загальної площі таких об`єктів, зменшеної відповідно до підпунктів "а" або "б" підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті, та відповідної ставки податку;

в) за наявності у власності платника податку об`єктів житлової нерухомості різних видів, у тому числі їх часток, податок обчислюється виходячи із сумарної загальної площі таких об`єктів, зменшеної відповідно до підпункту "в" підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті, та відповідної ставки податку;

г) сума податку, обчислена з урахуванням підпунктів "б" і "в" цього підпункту, розподіляється контролюючим органом пропорційно до питомої ваги загальної площі кожного з об`єктів житлової нерухомості;

ґ) за наявності у власності платника податку об`єкта (об`єктів) житлової нерухомості, у тому числі його частки, що перебуває у власності фізичної чи юридичної особи - платника податку, загальна площа якого перевищує 300 квадратних метрів (для квартири) та/або 500 квадратних метрів (для будинку), сума податку, розрахована відповідно до підпунктів "а"-"г" цього підпункту, збільшується на 25000 гривень на рік за кожен такий об`єкт житлової нерухомості (його частку).

Обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об`єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.

Відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).

Аналіз вказаного дає суду підстави дійти до висновку, що податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є однією зі складових податку на майно, а платником такого податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Як слідує з матеріалів справи, позивач не заперечує обставин наявності у нього на праві приватної власності земельної ділянки та об`єкту нежитлової нерухомості, однак вважає, що така будівля підпадає під дію підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України та не є об`єктом оподаткування.

Натомість позиція контролюючого органу зводиться до того, що приміщення не використовується позивачем безпосередньо за функціональним призначенням, а сам позивач не є сільськогосподарським товаровиробником.

У той же час, підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України регламентовано, що не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

Аналіз вказаних правових норм свідчить, що в розумінні вимог підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.1 статті 266 ПК України нежитлова будівля не підлягає оподаткуванню спірним податком за наявності сумарно наступних умов:

- така нежитлова будівля віднесена до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000:

- власником такої будівлі (юридична та фізична особа) є сільськогосподарський товаровиробник;

- така нежитлова будівля не здається її власником в оренду, лізинг, позичку.

Отже, в межах спірних правовідносин слід встановити чи наділений позивач статусом сільськогосподарського товаровиробника у розумінні чинного законодавства та встановити факт використання ним спірної нежитлової будівлі як об`єкта сільськогосподарської інфраструктури в межах сільськогосподарських потреб.

При перевірці вказаних обставин суд враховує, що згідно із підпунктом 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми або фізична особа - підприємець, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Тобто, визначення «сільськогосподарський товаровиробник», яке міститься у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України, застосовується для цілей глави розділу ХІV цього Кодексу «Спрощена система оподаткування, облік та звітність», тоді як в даному випадку йдеться про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (розділ ХІІ «Податок на майно»).

Відповідно до пунктів 5.2, 5.3 статті 5 ПК України у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу.

Інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Так, поняття «сільськогосподарський товаровиробник» також міститься у статті 1 Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років» від 18 січня 2001 року №2238-III, під яким законодавець визначає фізичну або юридичну особу, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.

З метою визнання осіб такими, що займаються сільськогосподарською діяльністю, законодавцем вживається також поняття «виробники сільськогосподарської продукції».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про сільськогосподарський перепис» від 23.09.2008 № 575-VI (далі - Закон № 575-VI) у редакції до 04.12.2020 виробники сільськогосподарської продукції - юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи-підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.

Разом з тим, згідно із статтею 1 Закону № 575-VI, у редакції з 04.12.2020 виробники сільськогосподарської продукції - сільськогосподарські товаровиробники, фізичні особи (у тому числі домогосподарства, фізичні особи, що здійснюють діяльність, пов`язану з веденням особистого селянського господарства, самозайняті особи у сфері сільського господарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю.

Аналіз вказаного дає суду дійти до висновку, що наведені вище поняття «сільськогосподарський товаровиробник» не суперечать його визначенню у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України, яке, до того ж, має чітко обмежену сферу застосування. Як наслідок, для інших випадків мають бути застосовані субсидіарно норми інших законів у відповідності до положень пункту 5.3 статті 5 ПК України.

Аналогічну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду від 23.09.2021 у справі №140/2700/149, від 26.11.2020 у справі №560/168/19, від 04.03.2021 у справі №500/2782/18.

Більш того, на користь висновку про те, що положення пункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України є застосовними в тому числі й для фізичних осіб, свідчить і подальше законодавче уточнення правового регулювання.

Так, Законом України від 23 листопада 2018 року №2628-VIII підпункт «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України викладено в новій редакції, згідно з якою не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку. Тобто, законодавець уточнив з 1 січня 2019 року, що сільськогосподарським товаровиробником є як юридичні, так і фізичні особи.

Наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000 (далі - ДК 018-2000), призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) в Україні. Об`єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

Державний класифікатор будівель та споруд (ДК БС) є складовою частиною Державної системи класифікації та кодування техніко-економічної та соціальної інформації.

Згідно з ДК 018-2000 до групи «Будівлі нежитлові інші» (код 127) включено клас «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісництва та рибного господарства» (код 1271).

Клас «Будівлі сільськогосподарського призначення» (код 1271) включає в себе будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси та ін.

Відтак згідно з ДК 018-2000 будівлі класифікуються за їх функціональним призначенням.

Згідно із Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 22.07.2021 позивачу належить на праві приватної власності нежитлова будівля, овочесховище за адресою: Житомирська область, Малинський район, селищна рада Чоповицька, комплекс будівель та спору №2.

Отже, з наданих суду доказів вбачається, що належний позивачу об`єкт нерухомого майна, а саме овочесховище, відноситься до нежитлових будівель, призначених для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

Досліджуючи питання щодо наявності у позивача як фізичної особи статусу сільськогосподарського товаровиробника, судом враховано, що за змістом проаналізованих норм ПК України та Закону України «Про сільськогосподарський перепис» будівлі та споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, віднесені до відповідного класу ДК 018-2000, використовуються та належать фізичним особам, що займаються сільськогосподарською діяльністю, мають у володінні, користуванні чи розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин, не є об`єктами оподаткування згідно з підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.

Як встановлено судом, відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 22.07.2021 ОСОБА_1 на праві приватної власності належить земельна ділянка, кадастровий номер №1823455400:04:000:0189, площею 2 га, за адресою: Житомирська область, Малинський район, селищна рада Чоповицька із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

Правові, організаційні, економічні та соціальні засади ведення особистого селянського господарства визначає Закон України «Про особисте селянське господарство» від 15.05.2003 № 742-IV (далі - Закон № 742-IV).

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону № 742-IV особисте селянське господарство - це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.

Частиною 1 статті 7 Закону № 742-IV, серед іншого, регламентовано, що члени особистого селянського господарства мають право реалізовувати надлишки виробленої продукції на ринках, а також заготівельним, переробним підприємствам та організаціям, іншим юридичним і фізичним особам.

Аналіз вказаного, з урахуванням положень статті 1 Закону № 575-VI, дає підстави дійти до висновку, що позивач є виробником сільськогосподарської продукції.

Також суд враховує наявність в матеріалах справи довідки Чоповицької селищної ради Малинського району Житомирської області від 30.07.2021 №794/02-20, у відповідності до якої нежитлова будівля за адресою: Житомирська область, Малинський район, селищна рада Чоповицька, комплекс будівель та спору №2 побудована як овочесховище, обладнана та використовується позивачем за призначенням - для зберігання сільськогосподарської продукції.

Проаналізувавши вказане суд розцінює наведені докази як достовірні та такі, що підтверджують наявність у ОСОБА_1 статусу сільськогосподарського товаровиробника у 2020 році, який має у власності об`єкт нерухомого майна, призначений для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності та використання його за належністю.

При цьому, суд акцентує увагу на тому, що контролюючим органом не надано до суду жодних належних та достатніх доказів, які б спростовували наведене, у тому числі документів, які б підтверджували факт передачі відповідного об`єкту нежитлової нерухомості в оренду, лізинг, позичку.

Разом з цим суд відхиляє посилання відповідача на те, що довідка Чоповицької селищної ради Малинського району Житомирської області не є належним та допустимим доказом, оскільки відомості, які наведені в останній в порядок та спосіб, встановлений процесуальним законом ГУ ДПС у м. Києві не спростовано.

З урахуванням викладеного та з огляду на встановлені обставини справи, суд дійшов висновку, що позивач підпадає під статус сільськогосподарського товаровиробника, а належні йому на праві власності нежитлові приміщення не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в силу підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.

Водночас, при вирішенні спору по суті суд відхиляє посилання контролюючого органу на постанову Верховного Суду від 17.02.2020 у справі №820/3556/17, оскільки в межах останньої досліджувалось питання правомірності донарахування податковим органом грошових зобов`язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, власнику нежитлового приміщення, що віднесене до будівель промисловості, та можливість застосування положень підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України до будівлі, яка хоч і віднесена до будівель промисловості згідно з правовстановлюючими документами, однак не перебуває у власності промислових підприємств та не використовується у виробничому процесі промислових підприємств, що не є ідентичними даним правовідносинам, які виникли в межах цієї адміністративної справи.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 статті 73 КАС України встановлено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

Підсумовуючи вищевикладене, повно та всебічно проаналізувавши матеріали адміністративної справи суд дійшов до висновку про невідповідність спірного рішення критеріям, які встановлені частиною 2 статті 2 КАС України, а відтак наявні підстави для скасування останнього та, як наслідок задоволення адміністративного позову в повному обсязі.

При цьому суд залишає поза увагою посилання позивача на здійснення невірного розрахунку контролюючим органом податкового зобов`язанням за відповідним податком, оскільки наведене, за встановлених обставин, не впливає на вирішення спору по суті.

Згідно із частиною 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки адміністративний позов підлягає задоволення, то сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 255 КАС України суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (04655, м. Київ, вул. Шолуденка, б. 33/19, код ЄДРПОУ ВП: 44116011) про визнання протиправним та скасування рішення задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 11.05.2021 №0133879-2408-2653, прийняте Головним управлінням Державної податкової служби у місті Києві.

3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (04655, м. Київ, вул. Шолуденка, б. 33/19, код ЄДРПОУ ВП: 44116011) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) сплачений ним судовий збір у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) грн. 00 коп.

Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України.

Суддя М.А. Бояринцева