Рішення

від 15.08.2022 по справі 914/1274/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.08.2022 Справа № 914/1274/22

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «ВВ», м. Чернігів

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Центур-Україна», м. Львів

про стягнення 9 600,00 грн

Суддя Мороз Н.В.

При секретарі Пришляк М. С.

Представники:

Від позивача: не з`явився

Від відповідача: Котик С.В.

Суть спору:

Позовну заяву подано Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «ВВ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Центур-Україна» про стягнення 9 600,00 грн.

Ухвалою суду від 21.06.2022 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «ВВ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Центур-Україна» про стягнення 9600,00 грн залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків.

Ухвалою суду від 27.06.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 12.07.2022.

Ухвалою суду від 12.07.2022 відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Центур-Україна» в задоволенні клопотання про залучення до участі у справі третьої особи та відкладено розгляд справи по суті на 16.08.2022.

В судове засідання 16.08.2022 представник позивача не з`явився, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Представник відповідача 16.08.2022 в судове засідання з`явився, просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі з причин, зазначених у відзиві на позовну заяву.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Позиція позивача.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов`язань щодо передачі товару згідно укладеного між сторонами договору купівлі-продажу у спрощеній формі, шляхом обміну електронними листами та акцептування пропозиції шляхом повної передоплати товару. У зв`язку з наведеним, ТзОВ «Виробничо-комерційна фірма «ВВ» просить суд стягнути з ТзОВ «Центур-Україна» 9 600,00 грн попередньої оплати товару.

Посилання відповідача на вплив обставин непереборної сили вважає безпідставним та необґрунтованим належним чином. Зазначив, що відповідно до вимог закону, форс-мажорні обставини засвідчуються шляхом видачі сертифікату про такі обставини. Проте, відповідач не надав такого сертифікату, а отже відсутні докази, що він зазнав впливу обставин непереборної сили.

Позиція відповідача.

Відповідач проти укладення договору шляхом листування у спрощений спосіб з позивачем не заперечив. Підтвердив оплату позивачем суми в розмірі 9 600,00 грн за договором на рахунок відповідача. Однак зазначив, що оскільки він не являється виробником брусів реабілітаційних, які замовив позивач, він здійснив замовлення вказаного товару у ТОВ «Вема- Кідс», а також здійснив оплату товару вказаній організації на підставі виставленого останньою рахунку, що підтверджується платіжним дорученням.

Відповідач ствердив, що здійснив усі необхідні дії для виконання договору купівлі-продажу, однак, фактичне місце знаходження постачальника-ТОВ «Вема-Кідс» збігається з місцем проведення, в недавньому минулому, активних бойових дій, а саме м. Ірпінь Київської області. Будь-які контакти з ТОВ «Вема-Кідс» на даний момент не підтримуються, фактичне ведення господарської діяльності перебуває у простої, інформацію щодо орієнтовного часу виконання поставки відповідачу не було надано та отримати таку інформацію є неможливо. Відповідач зазначив, що станом на момент подання відзиву на позовну заяву, ТОВ «Вема-Кідс» господарську діяльність фактично призупинило, постачання товару за оплачені відповідачем кошти так і не було здійснено. Таким чином причиною невиконання зобов`язання відповідача стали обставини непереборної сили, які настали незалежно від волі відповідача.

Також відповідач вказав на те, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на території України введено воєнний стан. Листом від 28 лютого 2022 року № 2024/02.0-7.1 Торгово-промислова палата України на підставі ст. ст. 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.1997 № 671/97-ВР, Статуту ТПП України, засвідчила як форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану. Відповідач ствердив, що на виконання положень діючих нормативно-правових актів, належним чином, у аналогічний спосіб з тим у який фактично було укладено договір купівлі-продажу з позивачем, завчасно виконав вимоги щодо повідомлення позивача про настання форс-мажорних обставин, про що свідчить копія листа-повідомлення від 12.04.2022 року, скерованого за контактами ОСОБА_1 , що є контактною особою від ТОВ «ВКФ «ВВ».

Враховуючи наведене, відповідач просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Обставини справи.

Як вбачається із копій електронних листів, наявних в матеріалах справи від 22.12.2021, ТзОВ «Виробничо-Комерційна Фірма «ВВ» здійснила замовлення у ТзОВ «Центур-Україна» бруси реабілітаційні F1459 в кількості 1 штука.

23.12.2021 сторонами погоджено термін доставки товару 8-10 тижнів.

ТзОВ «Центур-Україна» було виставлено ТзОВ «Виробничо-Комерційній Фірмі «ВВ» рахунок на оплату № 4238-21 від 23.12.2021 на суму 9 600,00 грн, який останнім було оплачено, що підтверджується платіжним дорученням № 21177 від 23.12.2021 на суму 9 600,00 грн.

Постачальник ТзОВ «Вема Кідс» виставило рахунок на оплату № 20561202 від 23.12.2012 покупцю ТзОВ «Центур-Україна» згідно договору № 20561202 за товари- бруси реабілітаційні в кількості 1-штука на суму 8 160,00 грн.

Платіжним дорученням № 920 від 23.12.2021 підтверджується факт оплати ТзОВ «Центур-Україна» отримувачу ТзОВ «Вема Кідс» 8 160,00 грн за бруси реабілітаційні по рахунку № 20561202 від 23.12.2021.

Із листа -відповіді від 12.04.2022, адресованого директору ТзОВ «ВКФ ВВ» директором ТзОВ «Центур-Україна» вбачається, що останній повідомляв позивача про втрату зв`язку із виробником брусів через настання військового стану. Також зазначено, що відповідач приймає міри щодо отримання інформації про дане підприємство «Вема Кідс» і зокрема інформації щодо замовлення позивача.

Таким чином, спір у справі виник у зв`язку із порушенням ТзОВ «Центур-Україна» строків поставки товару, брусів реабілітаційних F1459 замовнику ТзОВ «ВК «Фірма «ВВ» згідно умов договору купівлі-продажу укладеного у спрощений спосіб, шляхом обміну електронними листами та акцептування пропозиції шляхом повної передоплати товару, у зв`язку із чи позивач просить стягнути з відповідача 9 600,00 грн проведеної попередньої оплати за товар.

Оцінка суду.

Відповідно до ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій. А інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно з ст. 174 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати: з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частинами 1 та 7 ст. 179 ГК України встановлено, що майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і не господарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 641 ЦК України, пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Згідно з ч. 1 ст. 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Сторони є вільними в укладенні договору, а також у визначенні форми договору (усна чи письмова), що підтверджується ст. 218 ЦК України, яка передбачає, що недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо- відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 181 ГК України визначено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

За вимогами ч. ч. 2,3 ст. 180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Частина 4 ст. 180 ГК України передбачає, що умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості.

Отже, між сторонами укладено договір поставки у спрощений спосіб.

Статтею 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 669 ЦК України кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні.

Згідно з ч. 1 ст. 670 ЦК України, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Згідно з ч. 2 ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Позивачем було перераховано відповідачу грошові кошти в сумі 9 600,00 грн в якості попередньої оплати згідно платіжного доручення № 21177 від 23.12.2021 з призначенням платежу: "Оплата за товар згідно рахунку № 4238-21 від 23.12.2021 в т. ч. ПДВ 20% 1600,00 грн».

Однак, відповідач свої зобов`язання щодо поставки товару в строк погоджений сторонами в 8-10 тижнів не виконав, товар не передав.

Статтями 525, 526 ЦК України унормовано, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільною законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Дана норма кореспондує з приписами ст. 193 ГК України.

Згідно з ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Отже, враховуючи вищевикладені обставини, відсутність доказів повернення коштів в повному обсязі чи поставки товару, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Щодо посилання відповідача на наявність форс-мажорних обставин, спричинених воєнними діями Російської Федерації на території України, а відтак, на неможливість виконання зобов`язань контрагентом боржника щодо поставки товару останньому у зв`язку із знаходженням такого в м. Ірпіні, суд зазначає наступне.

У відповідності до ст. 617 ЦК України, особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Порядок засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) встановлюється Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами Регламентом засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили). Підставою для засвідчення форс-мажорних обставин є наявність однієї або більше форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), перелічених у ст. 14-1 ЗУ «Про торгово-промислові палати в Україні», а також визначених сторонами за договором, контрактом, угодою, типовим договором, законодавчими, відомчими та/чи іншими нормативними актами, які вплинули на зобов`язання таким чином, що унеможливили його виконання у термін, передбачений відповідно договором, контрактом, угодою, типовим договором, законодавчими та/чи іншими нормативними актами.

Відповідно до ст. 14-1 ЗУ «Про торгово-промислові палати в Україні», торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Листом від 28.02.2022 Торгово-промисловою палатою України, на підставі ст. ст. 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», Статуту ТПП України, засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Суд зазначає, що факт початку дії воєнного стану в Україні з 24.02.2022 є загальновідомим. Належним доказом дії форс-мажорних обставин є довідка, видана Торгово-промисловою палатою України чи іншим уповноваженим органом. Однак, у даній справі, відповідачем не надано сертифікату про форс-мажорні обставини. Доказів звернення до торгово-промислової палати для отримання сертифікату не надано.

Суд також звертає увагу на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14.06.2022 у справі № 922/2394/21, де вказано, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.

Сам факт введення воєнного стану на території України не є імперативною підставою для звільнення всіх боржників від відповідальності за прострочення виконання зобов`язання за час існування форс-мажорних обставин. У кожному конкретному випадку у конкретних відносинах боржник має довести безпосередній вплив непереборної обставини на можливість виконання ним зобов`язання.

Таким чином, відповідачем всупереч установленому законом порядку не підтверджено настання в останнього форс-мажорних обставин та не доведено причинно-наслідкового зв`язку між дією форс-мажорних обставин та неможливістю виконання ТзОВ «Центур-Україна» договірних зобов`язань.

Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 13 ГПК України).

В процесі розгляду справи судом було прийнято, досліджено та надано оцінку всім наявним в матеріалах справи доказам, надано можливість сторонам обґрунтувати свої правові позиції щодо позову.

У справі «Трофимчук проти України», Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Відповідно до ст. ст. 73,74 ГПК України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Згідно з ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст.77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію ст. 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, не надано суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені в ході судового засідання.

З аналізу матеріалів справи та наявних доказів у сукупності вбачається, що право позивача, за захистом якого мало місце звернення до суду, є порушеним відповідачем.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Судові витрати.

Згідно з п. 2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги підлягають до задоволення в повному обсязі, відтак витрати зі сплати судового збору у розмірі 2481,00 грн, покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст.13, 73-74, 76-79, 86,126, 129, 236, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд,

В И Р І Ш И В:

1.Позов задоволити повністю.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Центур-Україна», м. Львів, вул. Стеценка 7 кв. 6, ідентифікаційний код 43349704) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «ВВ», м. Чернігів, вул. Гетьмана Полуботка, буд. 18, ідентифікаційний код 14236166)- 9600,00 грн основного боргу, 2481,00 грн судового збору.

Рішення складено 18.08.2022

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки, передбачені ст. ст. 256, 257 ГПК України.

Суддя Мороз Н.В.