Постанова

від 17.08.2022 по справі 504/355/22

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/6541/22

Справа № 504/355/22

Головуючий у першій інстанції Барвенко В.К.

Доповідач Комлева О. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.08.2022 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

Головуючого-судді: Комлевої О.С.,

Суддів: Сегеди С.М., Цюри Т.В.,

розглянувши в порядку спрощеного письмового провадження без виклику учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 на ухвалу Комінтернівського районного суду Одеської області від 10 лютого 2022 року про передачу справи на розгляд іншого суду, постановлену під головуванням судді Барвенко В.К., по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дінеро», третя особа - приватний нотаріус Бригіда Володимир Олександрович про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, -

в с т а н о в и в:

У лютому 2022 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дінеро» (далі ТОВ «ФК «Дінеро»), третя особа - приватний нотаріус Бригіда В.О. про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Ухвалою Комінтернівського районного суду Одеської області від 10 лютого 2022 року матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_2 до ТОВ «ФК «Дінеро», третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бригіда В.О. про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню передані до Вишгородського районного суду Київської області.

Не погодившись з ухвалою суду, ОСОБА_1 , представник ОСОБА_2 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу суду скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм процесуального права.

У обґрунтування своєї апеляційної скарги, апелянт зазначає, що суд направляючи справу до Вишгородського районного суду Київської області виходив з того, що головний офіс роботодавця, в якому працює ОСОБА_2 зареєстрований в м. Вишгород, проте не взяв до уваги, що боржник фактично працює в м. Одесі, як і фактично проживає, тому підстав для направлення справи в м. Вишгород у суду не було. Також апелянт вважає, що територіальна віддаленість порушить права ОСОБА_2 , за захистом яких вона звернулася до суду.

Відзиву до суду надано не було.

Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення.

Згідно ізст. 7 п. 13 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно дост. 369 ч. 2 ЦПК України, апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першоїстатті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Оскаржувана ухвала суду першої інстанції у цій справі входить до переліку ухвал, які розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

У відповідності до ч. 5ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки ухвала суду постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Передавши справу на розгляд до Вишгородського районного суду Київської області, суд першої інстанції виходив з того, що постановою приватного виконавця ВП № 67398183 було звернуто стягнення на доходи боржника ОСОБА_2 , а саме на заробітну плату, яку вона отримує за місцем роботи у м. Вишгород, ТОВ «Женева Плюс» код ЄДРПОУ 38730338 (м. Вишгород, пр-т Івана Мазепи, 8), що відноситься до території Вишгородського районного суду Київської області.

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 27 ЦПК України, позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом. Позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Згідно роз`яснень, викладених у п.37 постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» № 3 від 01.03.2013 року, право вибору між судами, яким згідно із правилом загальної підсудності і правилом альтернативної підсудності підсудна справа, належить виключно позивачеві.

Стаття 28 ЦПК України встановлює підсудність справ за вибором позивача.

Відповідно до ч. 12 статті 28 ЦПК України позови до стягувача про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса можуть пред`являтись також за місцем його виконання.

Таким чином, позови про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню можуть бути пред`явлені як за місцем знаходженням відповідача (юридичної особи), так і за місцем його виконання.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно частини першої статті 5 Закону №1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Відповідно до статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу.

Приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.

Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.

Виконання рішення, яке зобов`язує боржника вчинити певні дії, здійснюється виконавцем за місцем вчинення таких дій.

Виконавець має право вчиняти виконавчі дії щодо звернення стягнення на доходи боржника, виявлення та звернення стягнення на кошти, що перебувають на рахунках боржника у банках чи інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах на території, на яку поширюється юрисдикція України.

У разі необхідності проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця, державний виконавець доручає проведення перевірки або здійснення опису та арешту майна відповідному органу державної виконавчої служби.

Порядок надання доручень, підстави та порядок вчинення виконавчих дій на території, на яку поширюється компетенція іншого органу державної виконавчої служби, передачі виконавчих проваджень від одного органу державної виконавчої служби до іншого, від одного державного виконавця до іншого визначаються Міністерством юстиції України.

Для проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи в іншому виконавчому окрузі приватний виконавець має право вчиняти такі дії самостійно або залучати іншого приватного виконавця на підставі договору про уповноваження на вчинення окремих виконавчих дій, типова форма якого затверджується Міністерством юстиції України.

Тобто, законом встановлено, що місцем виконання рішення є проведення виконавчих дій за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна.

З матеріалів виконавчого провадження вбачається, що постановою приватного виконавця ВП № 67398183 звернуто стягнення на доходи боржника ОСОБА_2 , а саме на заробітну плату, яку вона отримує за місцем роботи у м. Вишгород, ТОВ «Женева Плюс» код ЄДРПОУ 38730338 (м. Вишгород, пр-т Івана Мазепи, 8), що відноситься до території Вишгородського районного суду Київської області.

Судом встановлено, що постанова приватного виконавця не скасована та є чинною, відомостей про інше місце виконання виконавчого документу до суду надано не було.

Також судом вірно зазначено, що зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання або перебування позивача на адміністративно-територіальній одиниці, на яку поширюється юрисдикція Комінтернівського районного суду Одеської області не впливає на визначення територіальної підсудності за місцем проживання боржника (відповідача), оскільки місцем виконання виконавчого документу є не місце проживання боржника, а місце його роботи (отримання доходу, заробітної плати, тощо).

На підставі вищевикладеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що справа не підсудна Комінтернівському районному суду Одеської області, у зв`язку з чим матеріали справи були направлені до Вишгородського районного суду Київської області за місцем виконання виконавчого документу, згідно ст. 31 ЦПК України.

З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , представник ОСОБА_2 про те, що суд направляючи справу до Вишгородського районного суду Київської області виходив з того, що головний офіс роботодавця, в якому працює ОСОБА_2 зареєстрований в м. Вишгород, проте не взяв до уваги, що боржник фактично працює в м. Одесі, як і фактично проживає, тому підстав для направлення справи в м. Вишгород у суду не було, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки звернення стягнення було здійснено на заробітну плату боржника ОСОБА_2 , яку вона отримує за місцем роботи у м. Вишгород, що відноситься до території Вишгородського районного суду Київської області.

Інші доводи апеляційної скарги не є суттєвими, та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.

За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).

При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч.1-4ст. 12ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).

Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції, відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).

Судове рішення відповідає вимогамст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки судові процедури повинні бути справедливими і розумними як до відповідача, так і до позивача.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про порушення судом норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Таким чином, ухвала суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм процесуального та матеріального права і підстави для її скасування відсутні.

Керуючись ст.ст.367,368,374,375,381-384,389 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Комінтернівського районного суду Одеської області від 10 лютого 2022року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.

Повний текст судового рішення складений 18 серпня 2022 року.

Головуючий

Судді