Постанова

від 17.08.2022 по справі 279/6558/21

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційнийсуд

Справа №279/6558/21 Головуючий у 1-й інст. Волкова Н. Я.

Категорія 76 Доповідач Трояновська Г. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2022 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого - судді Трояновської Г.С.

суддів: Павицької Т.М., Миніч Т.І.,

з участю секретаря судового засідання Трикиши Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу № 279/6558/21 за позовом ОСОБА_1 до Коростенської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №1 з поглибленням вивчення іноземних мов Житомирської області про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди

за апеляційною скаргою Коростенської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №1 з поглибленням вивчення іноземних мов Житомирської області на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 08 лютого 2022 року, ухваленого під головуванням судді Волкової Н.Я. у м. Коростені

в с т а н о в и в:

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із названим позовом та просила визнати протиправним та скасувати наказ Коростенської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів з поглибленням вивчення іноземних мов Житомирської області № 150-к про відсторонення її від роботи на посаді вчителя початкових класів та поновити її на роботі за займаною посадою; стягнути з Коростенської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів з поглибленням вивчення іноземних мов Житомирської області невиплачену заробітну плату за час відсторонення від роботи та моральну шкоду у сумі 10000 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що працює на посаді вчителя початкових класів Коростенської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №1 з поглибленим вивченням іноземних мов Житомирської області (ЗОШ №1). Наказом директора Коростенської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №1 з поглибленим вивченням іноземних мов Житомирської області №150-к від 05.11.2021 її було відсторонено від роботи за займаною посадою як таку, що відмовляється або ухиляється від проведення обов`язкових щеплень проти COVID -19 відповідно до ст. 46 Кодексу законів про працю України, ч.2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» на строк до усунення причин, що його зумовили. Оплату праці вирішено здійснювати з врахуванням ч.І ст. 94 КЗпП України. Вказала, що зазначений наказ видано з грубим порушенням її конституційного права на працю з боку відповідача, яке полягало в тому, що у неї постійно незаконно вимагають на роботі медичну інформацію щодо вакцинації від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, а також фактично запровадили обмеження її права, як працівника, щодо повноцінної роботи шляхом відсторонення від роботи з підстав |відсутності щеплення від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Посилалась на те, що ні в трудовому контракті, ні в посадовій інструкції, чи в будь-якому іншому документі, що підписані між нею та відповідачем такого зобов`язання з її боку немає, так само, як і не передбачено повноваження відповідача щодо відсторонення від роботи з підстав відсутності вищезгаданого щеплення. Вказала, що вона жодних протипоказань до роботи не має, а тому оспорюваний наказ є незаконним. Крім того наголосила, що щеплення від респіраторної хвороби COVID-19 не є обов`язковим згідно приписів Закону України «Про захист від інфекційних хвороб», а тому відсторонення працівника з підстав ч. 2 ст.12 згаданого Закону є незаконним та безпідставним.

З огляду на наведене вказала, що наказ про відсторонення є незаконним і підлягає скасуванню, а вона - поновленню на роботі. Також підлягає стягненню на її користь середній заробіток за час незаконного відсторонення її від роботи. Крім того вказала, що неправомірними діями відповідача їй завдано моральної шкоди, розмір якої вона оцінила в 10000 грн. Вказала, що внаслідок неправомірного відсторонення від роботи, вона була позбавлена засобів до існування, у в`язку із чим зазнала значного стресу, порушився її усталений ритм життя, вона втратила спокій, погіршились відносини у сім`ї. Виходячи із наведеного, просила задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі.

Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 08 лютого 2022 року позов задоволено частково. Вирішено визнати незаконним та скасувати наказ директора Коростенської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №1 з поглибленим вивченням іноземних мов від 05.11.2021 №150-к про відсторонення від роботи ОСОБА_1 . Зобов`язано Коростенську загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів №1 з поглибленим вивченням іноземних мов виплатити ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату в розмірі середнього заробітку за час відсторонення від роботи з 08.11.2021 по час допуску до роботи. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Допущено негайне виконання рішення в частині стягнення невиплаченої заробітної плати за один місяць. Стягнуто з Коростенської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №1 з поглибленим вивченням іноземних мов 908 (дев`ятсот вісім) гривень судового збору.

В апеляційній скарзі Коростенська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №1 з поглибленням вивчення іноземних мов Житомирської області, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Вважає, що суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги позивача, хибно посилається на порушення Коростенською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів № 1 з поглибленим вивченням іноземних мов Житомирської області ст. 46 КЗпП України як безпідставне відсторонення позивача від роботи, право на працю та право заробляти працею. Також посиланням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області на статтю 3 Конституції встановлено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, ч. 1 ст. 19 Конституції - правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Наведене жодним чином не надає оцінки порушенням прав інших осіб, які порушуються саме позивачем, а саме - протиставлення загальному праву суспільства, інших вчителів, які провели у встановленому державою порядку щеплення, батьків, а також дітей, які перебувають у школі і мають право на безпечне навчання, працю та охорону їхнього здоров`я. Наголошує, що адміністрація Коростенської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 1 з поглибленим вивченням іноземних мов Житомирської області діяла керуючись виключно чинним законодавством тобто Законами України та їх підзаконними актами, які визначали лише механізм застосування Законів. Вважає, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку, що, незважаючи на те, що посада позивача, хоч і віднесена до переліку осіб, які підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS - СоV-2, однак, саме щеплення від респіраторної хвороби законодавством України не віднесено до переліку обов`язкових, а відтак, відсутність у позивача даного щеплення не є підставою для її відсторонення від роботи.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Розглянувши справу в межах, визначених ст. 367 ЦПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 працює на посаді вчителя початкових класів Коростенської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №1 з поглибленим вивченням іноземних мов Житомирської області, що підтверджується копією трудової книжки (а.с. 8).

Наказом Коростенської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №1 з поглибленим вивченням іноземних мов Житомирської області № 146-К від 19.10.2021 рекомендовано працівникам школи, які не мають абсолютних медичних протипоказань, пройти повний курс вакцинації від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS - СоV-2 та до 08.11.2021 надати відповідальній особі підтверджуючий документ. Також вказаним наказом попереджено про відсторонення від роботи без збереження заробітної плати на підставі статті 46 Кодексу законів про працю України з дати набуття чинності наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 № 2153, зареєстрованим в Мін`юсті 07.10.2021 за №1306/36928 на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України працівників школи, які не нададуть у зазначений термін підтверджуючих документів про повний курс вакцинації від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом 8АЯ8-СоУ-2 або документів, які підтверджують наявність абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень (а.с. 31).

Наказом Коростенської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №1 з поглибленим вивченням іноземних мов Житомирської області № 150-К від 05.11.2022 у зв`язку із набранням чинності з 08 листопада 2021 року наказу МОЗ України від 04.10.2021 № 2153, зареєстрованого в Мін`юсті 07.10.2021 за №1306/36928 та пункту 19 змін до постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом 8АК8-СоV-2» (Офіційний вісник України; 2021 р., № 1, ст. 14, № 17, ст. 664, № 27, ст. 1442, № 31, ст. 1786, № 53, ст. 3275, № 62, ст. 3926) - із змінами, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2021 р. № 981 і від 11 жовтня 2021 р. № 1066, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 р. № 1096), відсторонено з 8 листопада 2021 року ОСОБА_1 , вчителя початкових класів, від роботи за займаною посадою як таку, що відмовляється або ухиляється від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти СОVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» на строк до усунення причин, що його зумовили із оплатою праці на час відсторонення з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці»(а.с.9).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги позивача про визнання незаконним та скасування наказу від 05.11.2021 №150-к про відсторонення її від роботи є обгрунтованими та підлягають задоволенню. Оскільки право позивача на працю з відповідною оплатою було безпідставно порушене відповідачем шляхом видання наказу від 05.11.2021 №150-к про відсторонення від роботи, тому ефективним способом порушеного права буде зобов`язання відповідача виплатити позивачу невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи, розрахунок якої має бути здійснено у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України щодо визначення середнього заробітку з моменту відсторонення по день фактичного допущення до роботи.

Суд першої інстанції також вказав, що, враховуючи, що суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення заробітної плати за весь час незаконного відсторонення від роботи, підлягає до задоволення вимога про допуск рішення в цій частині до негайного виконання в порядку ч.1,2 ст.430 ЦПК України.

Суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди, а тому в цій частині позову відмовив.

Апеляційним судом переглядається справа в частині задоволених вимог, тобто в межах доводів апеляційної скарги.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позову з огляду на таке.

Статтею 46 КЗпП України встановлено, що відсторонення працівника від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Тобто, зазначена норма передбачає можливість відсторонення працівників від роботи лише у випадках, прямо передбачених законодавством.

Матеріалами справи підтверджено, що підставою відсторонення ОСОБА_1 від роботи став наказ №150-к від 05.11.2021, а також заява ОСОБА_1 від 05.11.2021. В оскаржуваному наказі зазначено, що ОСОБА_1 відсторонено від роботи за займаною посадою з 08.11.2021 як таку, що відмовляється або ухиляється від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. З цим наказом позивач була ознайомлена 08.11.2021.

Згідно статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» (даліЗакон) та статті 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» в Україні обов`язковими є профілактичні щеплення проти туберкульозу, поліомієліту, дифтерії, кашлюка, правця та кору.

Відповідно до частини 2 статті 12 Закону працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт.

Тобто відмова цих працівників від обов`язкових профілактичних щеплень має відбутись саме у такому порядку, який встановлений законом.

Наказом МОЗ від 04.10.2021 №2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік N 2153). Відповідно до цього Переліку обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України цієї хвороби, підлягають працівники: 1) центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; 2) місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; 4) закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності; 5) підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади; 6) установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів; 7) підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 №83.

Цим наказом передбачається, що щеплення є обов`язковим в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку N 2153 медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16.09.2011 №595, зареєстрованого в МЮ України 10.10.2011 за N 1161/19899 (у редакції наказу МОЗ від 11.10.2019 №2070).

Згідно з Переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, працівники закладів освіти обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають лише на період дії карантину.

Організацію і проведення профілактичних щеплень врегульовано Положенням про організацію і проведення профілактичних щеплень, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України 16 вересня 2011 року № 595 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України 11 серпня 2014 № 551).

Так, пунктом 8 Положення встановлено, що медичний огляд перед щепленням є обов`язковим. При виявленні негативних змін у стані здоров`я особи призначається додаткове медичне обстеження згідно з чинними протоколами надання медичної допомоги особам відповідно до медичних показань. У медичній документації здійснюється відповідний запис лікаря про дозвіл на проведення щеплення та вкладається форма № 063-2/о.

Для вирішення складних та суперечливих питань щодо проведення щеплень наказом Міністерства охорони здоров`я Автономної Республіки Крим, структурних підрозділів з питань охорони здоров`я обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій створюється комісія з питань щеплень при обласному або міському ЗОЗ. Особи з хронічними захворюваннями в стадії ремісії за висновком комісії з питань щеплень можуть бути вакциновані в умовах стаціонарупункт 15 Положення.

У оскаржуваному наказі відсутні відомості про те, що позивач починаючи з 23.10.2021 (дата ознайомлення із наказом про наступне відсторонення від роботи) до моменту відсторонення - 05 листопада 2021 року відмовилася або ухилилася від проходження обов`язкового щеплення та якими доказами (документами) підтверджується факт відмови чи ухилення.

Зі змісту наказу слідує, що позивача фактично відсторонено від виконання посадових обов`язків на весь час відсутності щеплення проти COVID-19.

Сама по собі наявність постанови Кабінету Міністрів України, якою передбачено відсторонення від роботи працівників у разі відмови чи ухилення від проходження обов`язкового щеплення і у якій є посиланням на ст. 46 КЗпП України та на ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» не може бути підставою для недотримання керівником установи під час такого відсторонення працівника від роботи вимог Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення».

Статтею 5 Закону України «Про охорону здоров`я в Україні» передбачено, що державні, громадські або інші органи, підприємства, установи, організації, посадові особи та громадяни зобов`язані забезпечити пріоритетність охорони здоров`я у власній діяльності, не завдавати шкоди здоров`ю населення і окремих осіб, сприяти працівникам органів і закладів охорони здоров`я в їх діяльності, а також виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» організація та проведення профілактичних і протиепідемічних заходів, зокрема, при виконанні робіт і наданні послуг, а також організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються як на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадян, так і на органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, на підприємства, установи та організації незалежно від форм власності.

Статтею 30 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» передбачено, що органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації зобов`язані забезпечувати своєчасне проведення масових профілактичних щеплень, дезінфекційних, дезінсекційних, дератизаційних, інших необхідних санітарних і протиепідемічних заходів. У разі загрози виникнення або поширення особливо небезпечних і небезпечних інфекційних хвороб, масових неінфекційних захворювань (отруєнь) або радіаційних уражень відповідними головними державними санітарними лікарями на окремих територіях можуть запроваджуватися позачергові профілактичні щеплення, інші санітарні заходи відповідно до закону.

Зазначені положення Закону свідчать про те, що на відповідача, який є роботодавцем позивачки, також покладено обов`язок забезпечити своєчасне проведення заходів, пов`язаних з проходженням працівниками обов`язкового профілактичного щеплення.

Відповідач, з урахуванням необхідності для проходження у встановленому законодавством порядку вакцинації достатнього розумного часу з дня набрання чинності підзаконним нормативно-правовим актом про обов`язковість щеплення від COVID-19, в тому числі і часу для проходження медичного огляду перед щепленням, не надав суду жодних доказів про те, які заходи, спрямовані на проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівників, зокрема, і позивачки, діяльність якої, поряд з іншим, полягає у проведенні занять учням згідно з чітким затвердженим графіком таких занять, були ним здійсненні, поряд з іншим, і у взаємодії з відповідними установами та пунктами щеплень проти COVID-19 (закладами охорони здоров`я) та з органами державної санітарно-епідеміологічної служби.

При цьому суд враховує, що устатті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 6 квітня 2000 року № 1645-IIIчітко визначено, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, відсторонюються від виконання зазначених видів робіт у разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом. Тобто відмова цих працівників від обов`язкових профілактичних щеплень має відбутись саме у такому порядку, який встановлений законом.

Порядок відмови від здійснення обов`язкових профілактичних щеплень визначений у тій же самійстатті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 6 квітня 2000 року № 1645-IIIу частині шостій, де зазначено, якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.

Отже, іншого порядку відмови від обов`язкових профілактичних щеплень ані цей, ані будь-який інший закон не містять. Не містить цей закон і іншої підстави для встановлення юридичного факту відмови особи від обов`язкових профілактичних щеплень, аніж відібране лікарем письмове підтвердження особи від вакцинації або акт, складений лікарем у присутності свідків, про відмову скласти особою таке письмове підтвердження.

Таким чином зміст оспорюваного наказу свідчить про порушення вимог частин другої та шостоїстатті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 6 квітня 2000 року № 1645-III.

Отже, посилання відповідача на факт ненадання працівником підтверджуючого документу про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 або копії медичного висновку про наявні протипоказання до вакцинації проти COVID-19, свідчить про те, що позивачу по суті було пред`явлено вимогу надати документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення від COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень.

Однак, Європейська хартія прав пацієнтів у статті 6 гарантує кожному право на конфіденційність особистої інформації, включаючи інформацію про свій стан здоров`я і можливі діагностичні чи терапевтичні процедури, а також на захист своєї приватності під час проведення діагностичних оглядів.

Сама по собі вимога відповідача надати докази проведення відносно позивача якихось медичних маніпуляцій, тобто проведення щеплень, є незаконною.

Вказаний висновок суду ґрунтується на тому, що згідно ст.3Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Згідно ч.1 ст.19Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Згідно ч.ч.1,2 ст.32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Згідно ст.286 ЦК України фізична особа має право на таємницю про стан свого здоров`я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при її медичному обстеженні.

Забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування фізичної особи.

Тобто вимога відповідача до позивача, щодо надання конфіденційної інформації була незаконною, а відтак правомірно відхилена позивачем, в той час відповідач здійснюючи відсторонення позивача мав би діяти відповідно до закону.

Окрім того, відповідачем не надано жодних доказів, які б свідчили, зокрема, про те, що починаючи з 8 листопада 2021 року, тобто з дати набрання чинності нормативно-правовими актами про обов`язковість щеплення працівників закладів освіти від COVID-19, до моменту відсторонення від роботи, у позивача було достатньо часу для проходження такого щеплення, і остання у встановленому законом порядку відмовилася від цього обов`язкового профілактичного щеплення.

Колегія суддів наголошує, що оспорюваний наказ про відсторонення від роботи був винесений до набрання чинності нормативно-правовими актами про обов`язковість щеплення. В наказі підставою для відсторонення вказано заяву ОСОБА_1 від 05.11.2021, на час якої підзаконні нормативно-правові акти щодо обов`язкового щеплення від COVID-19 ще не набрали чинності.

Колегія суддів вважає обгрунтованими посилання суду першої інстанції на положення п.5 ч.1 ст.7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», які зобов`язують, а не надають право підприємствам, установам і організаціям усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Враховуючи відсутність в оспорюваному наказі посилання, як на підставу його винесення, подання відповідної посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби про відсторонення позивача від роботи, він однозначно є безпідставним та підлягає скасуванню, про що обгрунтовано зазначено судом першої інстанції. Крім того вказана норма права передбачає таку можливість щодо осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я. В той же час МОЗ України не затверджувало на даний час переліку інфекцій, ухилення щеплення від яких може бути підставою для відсторонення від роботи.

Посилання в оспорюваному наказі відповідача на постанову КМ України від 09.12.2020 №1236, зі змісту якої, серед іншого, вбачається, що керівникам слід забезпечити відсторонення від роботи працівників, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком за наказом МОЗ України від 04.10.2021 №2153 та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до ст.46 КЗпП України, ч.2 ст.12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я, не може будь яким чином змінити процедуру відсторонення визначену п.5 ч.1ст.7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», оскільки дана Постанова КМУ є підзаконним нормативним актом, тобто має нижчу силу і не може змінювати правове регулювання визначене законом.

Виходячи із наведеного, колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції, що вимоги позивача про визнання незаконним та скасування Наказу від 05.11.2021 №150-к про відсторонення її від роботи є обгрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Судом було встановлено, що в період з 08.11.2021 - дня відсторонення від роботи позивача, останній було призупинено виплату заробітної плати.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, врахувавши, що право позивача на працю з відповідною оплатою було безпідставно порушене відповідачем шляхом видання Наказу від 05.11.2021 №150-к про відсторонення від роботи, дійшов обгрунтованого висновку про те, що ефективним способом порушеного права буде зобов`язання відповідача виплатити позивачу невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи, розрахунок якої має бути здійснено у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України щодо визначення середнього заробітку з моменту відсторонення по день фактичного допущення до роботи та задовольнив вимогу позивача про зобов`язання відповідача виплатити їй невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи

Колегія суддів вважає рішення суду першої інстанції в цій частині обгрунтованим, а тому не потребує додаткового мотивування.

Крім того, сторони не оскаржують рішення суду в частині вирішення вказаної вимоги.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги стосуються правомірності винесення оскаржуваного наказу про відсторонення від роботи та за своїм змістом зводяться до незгоди заявника з наданою судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів і обставин, в тому контексті, який на думку відповідача свідчить про наявність правових підстав для відмови у задоволенні заявлених позивачем вимог та судового захисту його прав у обраний ним спосіб.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованого та правильного висновку суду першої інстанції.

Інші доводи апеляційної скарги не впливають на правильні висновки суду першої інстанції та не спростовують їх.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

При вирішенні цієї справи, суд правильно визначив характер правовідносин між сторонами, правильно застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Виходячи із наведеного, апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено із дотриманням норм чинного матеріального та процесуального законодавства, а тому підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374, 375, 381-384, 390-391 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Коростенської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №1 з поглибленням вивчення іноземних мов Житомирської області залишити без задоволення.

Рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 08 лютого 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 19.08.2022.

Головуючий Судді