Постанова

від 01.03.2023 по справі 279/6558/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

01 березня 2023 року

м. Київ

справа № 279/6558/21

провадження № 61-9186св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Коростенська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 1 з поглибленням вивчення іноземних мов Житомирської області,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргуКоростенської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів

№ 1 з поглибленням вивчення іноземних мов Житомирської області на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 08 лютого

2022 року у складі судді Волкової Н. Я. та постанову Житомирського апеляційного суду від 18 серпня 2022 року у складі колегії суддів:

Трояновської Г. С., Миніч Т. І., Павицької Т. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Коростенської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 1 (далі - ЗОШ № 1) з поглибленням вивчення іноземних мов Житомирської області про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі, стягнення невиплаченої заробітної плати за час відсторонення і моральної шкоди.

Позов мотивований тим, що вона працює на посаді вчителя початкових класів ЗОШ № 1 з поглибленим вивченням іноземних мов Житомирської області. Наказом директора ЗОШ № 1 № 150-к від 05 листопада 2021 року її відсторонено від роботи за займаною посадою як таку, що відмовляється або ухиляється від проведення обов`язкових щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» на строк до усунення причин, що його зумовили. Оплату праці вирішено здійснювати з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України.

Зазначений наказ видано з грубим порушенням її конституційного права на працю з боку відповідача, яке полягало в тому, що у неї неодноразово незаконно вимагали на роботі медичну інформацію щодо вакцинації від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, а також фактично запровадили обмеження її права, як працівника, щодо повноцінної роботи шляхом відсторонення від роботи з підстав відсутності щеплення від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Ні в трудовому контракті, ні в посадовій інструкції, чи в будь-якому іншому документі, що підписані між нею та відповідачем такого зобов`язання з її боку немає, так само, як і не передбачено повноваження відповідача щодо відсторонення від роботи з підстав відсутності згаданого щеплення. Вона жодних протипоказань до роботи не має, а тому оспорюваний наказ є незаконним. Щеплення від респіраторної хвороби COVID-19 не є обов`язковим згідно приписів Закону України «Про захист від інфекційних хвороб», а тому відсторонення працівника з підстав частини другої статті 12 згаданого Закону є незаконним та безпідставним.

Тому наказ про відсторонення є незаконним і підлягає скасуванню, а вона - поновленню на роботі. Також підлягає стягненню на її користь середній заробіток за час незаконного відсторонення її від роботи.

Крім того вказала, що неправомірними діями відповідача їй завдано моральної шкоди, розмір якої вона оцінила в 10 000,00 грн. Внаслідок неправомірного відсторонення від роботи, вона була позбавлена засобів для існування, у в`язку із чим зазнала значного стресу, порушився її усталений ритм життя, вона втратила спокій, погіршились відносини у сім`ї.

Просила суд:

визнати протиправним та скасувати наказ ЗОШ № 1 № 150-к про відсторонення її від роботи на посаді вчителя початкових класів ЗОШ № 1 та поновити її на роботі за займаною посадою;

стягнути на її користь з ЗОШ № 1 невиплачену заробітну плату за час відсторонення від роботи на посаді вчителя початкових класів ЗОШ № 1;

стягнути на її користь з ЗОШ № 1 моральну шкоду у сумі 10 000,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від

08 лютого 2022 року позов задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ ЗОШ № 1 від 05 листопада 2021 року

№ 150-к про відсторонення від роботи ОСОБА_1 .

Зобов`язано ЗОШ № 1 виплатити ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату в розмірі середнього заробітку за час відсторонення від роботи з 08 листопада 2021 року по час допуску до роботи.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Допущено негайне виконання рішення в частині стягнення невиплаченої заробітної плати за один місяць.

Стягнуто з ЗОШ № 1 908,00 грн судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що сам наказ Міністерства охорони здоров`я України (далі - МОЗ України) від 04 жовтня 2021 року № 2153 не містить положень про обов`язковість профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, а лише затверджує «Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» ( в подальшому Переліком).

Обов`язковість профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, визначено відповідним Переліком, який підписаний Генеральним директором Директорату громадського здоров`я та профілактики захворюваності і який не уповноважений визначати окремі професії, виробництва та організації, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб.

Тобто, фактично обов`язковість профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 наказом МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153 для певних професій, виробництв та організацій не визначена, а затверджено лише «Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням». Відтак відсторонення працівника, який входить до переліку затвердженого наказом МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153, є незаконним, оскільки саме до компетенції МОЗ України входить повноваження визначати Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, що відповідно і зобов`язує МОЗ самостійно визначати відповідні хвороби та інфекції.

Відповідно частини першої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» визначено, що лише профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

В будь-якому випадку, відповідно до п. 4 Положення про організацію і проведення профілактичних щеплень, яке затверджене Наказом МОЗ

16 вересня 2011 року № 595 (у редакції наказу МОЗ 11 серпня 2014 року № 551) щеплення дозволяється проводити тільки зареєстрованими в Україні вакцинами/анатоксинами згідно з Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом МОЗ України від 16 вересня 2011 року № 595 (у редакції наказу МОЗ від 11 серпня 2014 року № 551), та інструкціями із застосування вакцини або анатоксину, затвердженими в установленому порядку. Профілактичні щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 до вказаного Календаря профілактичних щеплень в Україні не включені, а відтак посилання та обґрунтування відповідачем необхідності наявності доказів щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, є незаконним.

Враховуючи відсутність в оспорюваному наказі посилання, як на підставу його винесення, подання відповідної посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби про відсторонення позивача від роботи, він є таким, що підлягає скасуванню.

Тому вимоги позивача про визнання незаконним та скасування наказу від 05.11.2021 №150-к про відсторонення її від роботи є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Як визначено в частині першій статті 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Судом було встановлено, що в період з 08 листопада 2021 року - дня відсторонення від роботи позивача, їй призупинено виплату заробітної плати. Оскільки судом встановлено, що в порушення статті 46 КЗпП України роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, позивач не виконувала покладені на неї обов`язки з ініціативи роботодавця, який не допускав її до виконання таких, тобто фактично мав місце простій не з вини працівника, то за позивачем мав зберігатись середній заробіток за аналогією частини другої статті 113 КЗпП України, який підлягає виплаті. При цьому не виконання позивачем своїх трудових обов`язків не може розцінюватись як вимушений прогул, оскільки позивач звільнена не була. При цьому, розмір середнього заробітку визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарних місяці роботи.

Оскільки право позивача на працю з відповідною оплатою було безпідставно порушене відповідачем шляхом видання наказу від 05 листопада 2021 року

№ 150-к про відсторонення від роботи, тому ефективним способом порушеного права буде зобов`язання відповідача виплатити позивачу невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи, розрахунок якої має бути здійснено у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України щодо визначення середнього заробітку з моменту відсторонення по день фактичного допущення до роботи.

Враховуючи, що суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення заробітної плати за весь час незаконного відсторонення від роботи, підлягає до задоволення вимога про допуск рішення в цій частині до негайного виконання в порядку частин першої-другої статті 430 ЦПК України.

Завдану моральну шкоду, яку оцінено в 10 000,00 грн, позивач пов`язує з відстороненням від роботи.

Підстави та порядок відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди в трудових правовідносинах врегульовано статтею 237-1 КЗпП України, згідно якої відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Разом із тим, виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої роботодавцем, позивач має довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.

Таким чином, сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки моральна шкода має бути обов`язково аргументована поза розумним сумнівом із зазначенням того, які конкретно дії (бездіяльність) спричинила моральні переживання та наскільки вони були інтенсивними, щоб сягнути рівня страждань (постанова Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі

№ 580/1617/19).

На підтвердження своїх вимог позивач посилається на обставини заподіяння її моральної шкоди внаслідок залишення без роботи та джерела існування, що призвело до моральних страждань, втрати життєвих зв`язків, хвилювань, порушення її усталеного ритму життя, спокою, погіршення відносин в сім`ї, стану психічного здоров`я.

Враховуючи наведені положення чинного законодавства, якими урегульовано питання відшкодування моральної шкоди та підстави такого відшкодування, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди, а тому позов в цій частині задоволенню не підлягає.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Житомирського апеляційного суду від 18 серпня 2022 року апеляційну скаргу ЗОШ № 1 залишено без задоволення. Рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 08 лютого 2022 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що апеляційним судом переглядається справа в частині задоволених вимог, тобто в межах доводів апеляційної скарги.

В оскарженому наказі відсутні відомості про те, що позивач починаючи

з 23 жовтня 2021 року (дата ознайомлення із наказом про наступне відсторонення від роботи) до моменту відсторонення - 05 листопада 2021 року відмовилася або ухилилася від проходження обов`язкового щеплення та якими доказами (документами) підтверджується факт відмови чи ухилення.

Сама по собі наявність постанови Кабінету Міністрів України, якою передбачено відсторонення від роботи працівників у разі відмови чи ухилення від проходження обов`язкового щеплення і у якій є посиланням на статтю 46 КЗпП України та на статтю 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» не може бути підставою для недотримання керівником установи під час такого відсторонення працівника від роботи вимог Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення».

Стаття 5 Закону України «Про охорону здоров`я в Україні», стаття 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», стаття 30 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» свідчить про те, що на відповідача, який є роботодавцем позивача, також покладено обов`язок забезпечити своєчасне проведення заходів, пов`язаних з проходженням працівниками обов`язкового профілактичного щеплення. Відповідачем не надано жодних доказів, які б свідчили, зокрема, про те, що починаючи з 08 листопада 2021 року, тобто з дати набрання чинності нормативно-правовими актами про обов`язковість щеплення працівників закладів освіти від COVID-19, до моменту відсторонення від роботи, у позивача було достатньо часу для проходження такого щеплення, і остання у встановленому законом порядку відмовилася від цього обов`язкового профілактичного щеплення.

При цьому суд враховує, що у статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» чітко визначено, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, відсторонюються від виконання зазначених видів робіт у разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом. Тобто відмова цих працівників від обов`язкових профілактичних щеплень має відбутись саме у такому порядку, який встановлений законом. Порядок відмови від здійснення обов`язкових профілактичних щеплень визначений у у частині шостій цього Закону, де зазначено, якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків. Іншого порядку відмови від обов`язкових профілактичних щеплень ані цей, ані будь-який інший закон не містять. Не містить цей закон і іншої підстави для встановлення юридичного факту відмови особи від обов`язкових профілактичних щеплень, аніж відібране лікарем письмове підтвердження особи від вакцинації або акт, складений лікарем у присутності свідків, про відмову скласти особою таке письмове підтвердження.

Європейська хартія прав пацієнтів у статті 6 гарантує кожному право на конфіденційність особистої інформації, включаючи інформацію про свій стан здоров`я і можливі діагностичні чи терапевтичні процедури, а також на захист своєї приватності під час проведення діагностичних оглядів.

Згідно статті 286 ЦК України фізична особа має право на таємницю про стан свого здоров`я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при її медичному обстеженні. Забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування фізичної особи.

Сама по собі вимога відповідача надати докази проведення відносно позивача якихось медичних маніпуляцій, тобто проведення щеплень, є незаконною. Тобто вимога відповідача до позивача, щодо надання конфіденційної інформації була незаконною, а відтак правомірно відхилена позивачем.

Колегія суддів вважає обґрунтованими посилання суду першої інстанції на пункт 5 частини першої статті 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», які зобов`язують, а не надають право підприємствам, установам і організаціям усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Враховуючи відсутність в оспорюваному наказі посилання на подання відповідної посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби про відсторонення позивача від роботи, він є безпідставним та підлягає скасуванню. Крім того МОЗ України не затверджувало на даний час переліку інфекцій, ухилення щеплення від яких може бути підставою для відсторонення від роботи.

Посилання в оспорюваному наказі відповідача на постанову Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 не може будь яким чином змінити процедуру відсторонення визначену пунктом 5 частини першої статті 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», оскільки указана постанова є підзаконним нормативним актом, тобто має нижчу силу і не може змінювати правове регулювання визначене законом.

Виходячи із наведеного, колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції, що вимоги позивача про визнання незаконним та скасування наказу від 05 листопада 2021 року № 150-к про відсторонення її від роботи є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Суд першої інстанції врахувавши, що право позивача на працю з відповідною оплатою було безпідставно порушене відповідачем, дійшов обґрунтованого висновку про те, що ефективним способом порушеного права буде зобов`язання відповідача виплатити позивачу невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи, розрахунок якої має бути здійснено у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України щодо визначення середнього заробітку з моменту відсторонення по день фактичного допущення до роботи. Крім того, сторони не оскаржують рішення суду в частині вирішення вказаної вимоги.

Аргументи учасників справи

У вересні 2022 року ЗОШ № 1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просила рішення судів попередніх інстанцій скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що ураховуючи не надання позивачем доказів наявності у неї абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, позивач, як працівник закладу загальної середньої освіти, підлягає обов`язковому профілактичному щепленню проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом.

Відсторонення від роботи має наслідком втрату заробітної плати, однак це було прямим наслідком свідомого рішення та позивачем обрано саме такий шлях для себе особисто відмовитися від виконання юридичного обов`язку, метою якого є захист здоров`я. Саме життя, здоров`я і безпека людини, визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні, а не право на працю.

Зазначене свідчить про те, що адміністрація ЗОШ № 1 діяла керуючись виключно чинним законодавством, піклуючись про здоров`я всіх учасників освітнього процесу в період пандемії, з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом, що призвело до значної смертності населення від зазначеної інфекційної хвороби.

Суд апеляційної інстанції констатував, що відсторонення позивача від роботи є втручанням у її право на працю та право заробляти працею на життя шляхом його обмеження та відсутні докази про наявність достатнього часу у позивача на вакцинацію з 08 листопада 2021 року, тобто з дати набрання чинності нормативно-правового акту про обов`язковість щеплення працівників закладів освіти від COVID-19. Позивачу не потрібен був час для вакцинування, оскільки вона 05 листопада 2021 року письмово відмовилась від проходження щеплення від COVID-19 та зобов`язалась після з`ясування застережень і протипоказань надати документи по місцю роботи. Однак, не надала жодного документу.

Індивідуальне право відмовитися від щеплення позивачем - ОСОБА_1 , яка є працівником закладу загальної середньої освіти, протиставляється загальному праву суспільства, інших вчителів, які провели у встановленому державою порядку щеплення, батьків, а також дітей, які перебувають у школі. Порушення фізичної недоторканості заявника можна вважати виправданим у зв`язку з дотриманням цілей охорони здоров`я населення та необхідністю контролювати поширення інфекційного захворювання. Вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб, з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об`єктивні підстави. Тому інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні забезпечення безпеки життя і здоров`я його громадян. Внаслідок встановлення такого балансу досягається мета - загальне благо у формі права на безпеку та охорону здоров`я, що гарантовано статтями 3, 27 та 49 Конституції України.

Верховний Суд у 2021 році розглядав справи щодо обов`язкових щеплень дітей та дійшов висновку, що заклад освіти правомірно відмовив у прийнятті дитини до дитячого освітнього закладу через відмову матері від профілактичного щеплення з причини недовіри до вакцини (постанова Верховного Суду від

08 лютого 2021 року у справі № 630/554/19). В іншій справі Верховний Суд визнав правомірним відсторонення дитини від занять до проведення щеплення, отримання позитивного висновку ЛКК (постанова Верховного Суду від

10 березня 2021 року у справі № 331/5291/19). Верховний Суд у постанові від

10 березня 2021 року в справі № 331/5291/19 зазначив: «згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю». Зважаючи на це, не освіта, а саме життя, здоров`я і безпека людини, визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні.

Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду

Ухвалою Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження в цій справі.

В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суди першої та апеляційної інстанції в оскаржених судових рішеннях застосували норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених постановах Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 331/5291/19, від 08 лютого 2021 року у справі № 630/554/19).

Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Рішення судів попередніх інстанцій оскаржуються в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 провизнання протиправним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення невиплаченої заробітної плати за час відсторонення, тому в іншій частині судові рішення в касаційному порядку не переглядаються.

Фактичні обставини

Суди встановили, що ОСОБА_2 працює в ЗОШ № 1 вчителем початкових класів.

Наказом №1 № 146-К від 19 жовтня 2021 року рекомендовано працівникам школи, які не мають абсолютних медичних протипоказань, пройти повний курс вакцинації від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS - СоV-2 та до 08 листопада 2021 року надати підтверджуючий документ. Також вказаним наказом попереджено про відсторонення від роботи без збереження заробітної плати на підставі статті 46 КЗпП України з дати набуття чинності наказу МОЗ України від 04 жовтня

2021 року № 2153 на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України працівників школи, які не нададуть у зазначений термін підтверджуючих документів про повний курс вакцинації від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом або документів, які підтверджують наявність абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень.

Наказом ЗОШ № 1 № 150-К від 05 листопада 2022 року відсторонено

з 08 листопада 2021 року ОСОБА_1 від роботи за займаною посадою як таку, що відмовляється або ухиляється від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти СОVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» на строк до усунення причин, що його зумовили.

З наказом ЗОШ № 1 № 150-к від 05 листопада 2021 року ОСОБА_2 ознайомлена 08 листопада 2021 року.

З 08 листопада 2021 року ОСОБА_2 призупинено виплату заробітної плати.

Позиція Верховного Суду

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України).

Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання (стаття 21 КЗпП України).

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 51 КЗпП України).

Відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством (частина перша статті 46 КЗпП України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі

№ 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) зазначено, що:

«нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

За змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595. Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо.

Застосування до позивачки передбачених Переліком № 2153 та Законом № 1645-ІІІ заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми. Суди не встановили жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивачки від роботи. Відповідач не стверджував, що, обіймаючи посаду чергової по переїзду, позивачка могла спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників АТ «Укрзалізниця», учасників дорожнього руху тощо. Її відсторонили від роботи, позбавивши на час відсторонення заробітку, лише тому, що вона працювала в АТ «Укрзалізниця», всі працівники якого підлягали обов`язковому щепленню проти COVID-19 (тоді як для працівників підприємств багатьох інших галузей економіки України таке щеплення було добровільним). Таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої позивачки.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:

- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів. Однак апеляційний суд залишив указані обставини поза увагою та не врахував, що відповідач не обґрунтовував необхідність відсторонення позивачки тим, що вона, працюючи черговою по переїзду, створювала загрози, які б вимагали вжиття такого суворого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, який позбавляв позивачку заробітку.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17 дійшов висновку, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою. Принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами особи, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави та є виправданим. Аналогічний висновок зробив Верховний Суд і в постановах від 10 березня

2021 року у справі № 331/5291/19 (провадження № 61-17335св20), від

20 березня 2018 року у справі № 337/3087/17 (провадження № К/9901/283/18), від 08 лютого 2021 року у справі № 630/554/19 (провадження № 61-6307св20).

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що при розгляді подібних справ суди повинні враховувати, що суспільні інтереси превалюють над особистими, однак лише тоді, коли втручання у відповідні права особи має об`єктивні підстави (передбачене законом, переслідує легітимну мету, є нагально необхідним і пропорційним такій меті)».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

при зверненні із позовом ОСОБА_1 посилалася на те, що її відсторонення від роботи з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати є незаконним та таким, що порушує його право на працю;

суди встановили, що ОСОБА_2 працює в ЗОШ № 1 вчителем початкових класів; наказом ЗОШ № 1 № 150-к від 05 листопада 2021 року ОСОБА_1 відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року на період відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати;

суди не врахували, що застосування до позивача такого заходу як відсторонення від роботи не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, неможливість встановлення позивачу дистанційної/надомної форми організації праці тощо. Суди не встановили жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивача від роботи. Тому таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самого позивача.

За таких обставин суди зробили правильний висновок про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в оскарженій частині, проте помилилися щодо мотивів такого рішення. Тому судові рішення в цій частині належить змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги, з урахуванням необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22), дають підстави для висновку про те, що судові рішення в оскарженій частині частково ухвалені без додержання норм процесуального права та матеріального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити частково, судові рішення в оскарженій частині змінити в мотивувальній частині, а в іншій оскарженій частині - залишити без змін.

Оскільки судові рішення змінено тільки в частині мотивів прийняття, то розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Коростенської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 1 з поглибленням вивчення іноземних мов Житомирської області задовольнити частково.

Рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від

08 лютого 2022 року та постанову Житомирського апеляційного суду від

18 серпня 2022 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до Коростенської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №1 з поглибленням вивчення іноземних мов Житомирської області про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення невиплаченої заробітної плати за час відсторонення змінити, виклавши їх мотивувальні частини у редакції цієї постанови.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук