Постанова

від 16.08.2022 по справі 314/5915/21

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 17.08.2022 Справа № 314/5915/21

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 314/5915/21 Головуючий у 1-й інстанції: Кононенко І.О.

Провадження №22-ц/807/1759/22 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2022 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого,судді-доповідача суддів: за участю секретаря Подліянової Г.С., Гончар М.С., Кочеткової І.В., Остащенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ,адвоката КарчевськогоСергія Олександровича на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 20 червня 2022 року, у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Вільнянської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Ритм» про визнання права власності на квартиру гуртожитку за набувальною давністю, -

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою, яку під час розгляду справи уточнила, до Вільнянської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Ритм» про визнання права власності на квартиру гуртожитку за набувальною давністю.

В обґрунтування позову зазначено, що рішенням виконавчого комітету Вільнянської міської ради від 14 жовтня 2010 року № 179 на підставі спільного рішення адміністрації та профспілкового комітету Товариства з обмеженою відповідальністю «Ритм» (далі ТОВ «Ритм») від 04 жовтня 2010 року № 10 жиле приміщення за адресою: АДРЕСА_1 виключено із рахунку готелів ТОВ «Ритм» для для приїжджих і переведено в гуртожиток.

На підставі вищезазначеного рішення ОСОБА_1 виданий ордер на жилу площу в гуртожику № 632/10 від 14 жовтня 2010 року на право зайняття із сім`єю жилої площі в гуртожитку по АДРЕСА_2 .

21 вересня 2021 року ОСОБА_1 звернулась до керівника органу приватизації міського голови м. Вільнянськ Запорізької області Мусєнко Н.О. із заявою про приватизацію зазначеного жилого приміщення, який листом від 13 жовтня 2021 року № 02-02-09/622 відмовляючи позивачу у приватизації даного жилого приміщення, вказав на те, що дане жиле приміщення не є комунальною власністю, а належить ТОВ «Ритм» та не перебуває у них на балансі, рекомендовано було звернутись до власника приміщення.

Починаючи з 14 жовтня 2010 року, ОСОБА_1 на підставі ордеру на жилу площу в гуртожитку №632/10 від 14 жовтня 2010 року, виданому виконавчим комітетом Вільнянської міської ради, добросовісно заволоділа жилою площею в гуртожитку по АДРЕСА_2 , та відкрито, безперервно з 14 жовтня 2010 року по цей час володіла даним нерухомим майном, мешкає у даному житловому приміщенні разом із своєю сім`єю, утримує дану квартиру у належному стані, сплачує відповідні комунальні послуги, тому набуває право власності на це майно за набувальною давністю відповідно до положень ст. 344 ЦК України.

На підставі вищевикладеного просила суд визнати за нею - ОСОБА_1 право власності за набувальною давністю на квартиру АДРЕСА_3 .

Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 20 червня 2022 року в задоволені позовної заяви ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_1 , адвокат Карчевський Сергій Олександрович подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм матеріального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 20 червня 2022 року та ухвалити нове рішення про визнання за ОСОБА_1 права власності за набувальною давністю на квартиру АДРЕСА_3 .

Узагальненими доводамиапеляційної скаргиє те,що судпершої інстанціїне врахував, що ТОВ «Ритм» не є власником данного житлового приміщення, хто є балансоутримувачем йому не відомо. Вважає, що позивач добросовісно (на підставі ордеру) заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном (житловим приміщенням квартирою) більше десяти років, поинаючи з 14 жовтня 2010 року по теперішній час, мешкає у даному житловому приміщенні разом зі своєю сім`єю, утримує дану квартиру у належному стані, сплачує відповідні комунальні послуги, а відтак відповідно до ст. 344 ЦК України, наявні правові підстави для набуття нею права власності на нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_3 .

Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ритм», зазначає, що повністю підтримує апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , адвоката Карчевського С.О., просить скасувати рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 20 червня 2022 року у даній справі, та визнати за ОСОБА_1 права власності за набувальною давністю на квартиру гуртожитку АДРЕСА_3 .

Вільнянська міська рада, будучи належним чином повідомленою про дату, час і місце розгляду справи, що підтверджується наявним в матеріалах справи поштовим повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення, судової повістки (а.с.88) до апеляційного суду не з`явилася, про причини неявки суд не повідомила, будь яких клопотань про відкладення розгляду справи не надала.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Зважаючи на вказане, колегія у відповідності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України ухвалила здійснювати апеляційний розгляд у відсутності Вільнянської міської ради.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 , який представляє також інтереси ТОВ «Ритм», адвоката Карчевського С.О., перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення зазначеним вимогам відповідає.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач була обізнана про те, що вселилася до спірного помешкання за ордером, користувалася майном на відповідній правовій підставі, що виключає застосування набувальної давності.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.

Статтею 10ЦПКУкраїни визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію прозахистправ людиниіосновоположнихсвобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини першої статті 2ЦПКУкраїни завданнямцивільного судочинстває справедливий,неупереджений тасвоєчасний розгляді вирішенняцивільних справз метоюефективного захиступорушених,невизнаних абооспорюваних прав,свобод чиінтересів фізичнихосіб,прав таінтересів юридичнихосіб,інтересів держави.

Разом з тим, обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 15Цивільного кодексуУкраїни передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до положень чачстини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що рішенням виконавчого комітету Вільнянської міської ради від 14 жовтня 2010 року № 179 на підставі спільного рішення адміністрації та профспілкового комітету Товариства з обмеженою відповідальністю «Ритм» від 04 жовтня 2010 року № 10 жиле приміщення за адресою: АДРЕСА_2 виключене із рахунку готелів ТОВ «Ритм» для приїжджих і переведено в гуртожиток (а.с.5).

На підставівищезазначеного рішення ОСОБА_1 14жовтня 2010року виконавчимкомітетом Вільнянськоїміської радивиданий ордерна жилуплощу вгуртожику №632/10від 14жовтня 2010року направо зайняття сім`єюжилої площів гуртожиткупо АДРЕСА_2 на склад сім`ї: ОСОБА_1 , чоловік ОСОБА_2 , донька ОСОБА_3 (а.с.6).

ОСОБА_1 21 вересня 2021 року звернулась до керівника органу приватизації міського голови м. Вільнянськ Запорізької областті Мусієнко Н.О. із заявою про приватизацію зазначеного жилого приміщення (а.с.7).

Вільнянська міська рада Запорізької області листом від 13 жовтня 2021 року № 02-02-09/622 відмовляючи позивачу у приватизації даного жилого приміщення, вказала на те, що дане жиле приміщення не є комунальною власністю, а належить ТОВ «Ритм» та не перебуває у них на балансі, рекомендовано було звернутись до власника приміщення (а.с.8).

Відповідно до Витягу № 2385 від 26 серпня 2021 року про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, у кв. АДРЕСА_3 зареєстровані ОСОБА_1 , чоловік ОСОБА_2 , діти доньки ОСОБА_4 та ОСОБА_1 (а.с.18).

ТОВ «Ритм» у поясненні до позову від 27 січня 2022 року № 268/82-49 вказало, що жиле приміщення в гуртожитку по АДРЕСА_2 не його власністю та не перебуває на балансі товариства ( а.с.29-30).

Як вбачається з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна сформованого 11 січня 2022 року, відомості у Реєстрі щодо права власності на нерухоме майно, а саме кв. АДРЕСА_3 відсутні (а.с.22).

Починаючи з 14 жовтня 2010 року, ОСОБА_1 на підставі ордеру на жилу площу в гуртожитку №632/10 від 14 жовтня 2010 року, виданому виконавчим комітетом Вільнянської міської ради, користується жилою площею в гуртожитку по АДРЕСА_2 , мешкає у даному житловому приміщенні разом із своєю сім`єю, утримує дану квартиру у належному стані, сплачує відповідні комунальні послуги, що підтверджується відповідними розрахунками та платежами (а.с.46-49).

Згідно з технічного паспорту на квартиру на замовлення позивача виготовленого від 28 липня 2021 року, всього площа приміщення 24,26 кв.м., з них житлова 11,4, загалом складається: коридор, санвузол, кухня, кімната, балкон, дата побудови будинку відомостей у сторін немає (а.с.43-44).

Відповідно до ст. 344 ЦК Україниособа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Згідно з положеннями частин першої та четвертої статті 344Цивільного кодексуУкраїни особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 Цивільного кодексу України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістомстатті 2 Цивільного кодексу Україниє фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Як роз`яснила Велика Палата Верховного суду у постанові від 14 травня 2019 року у справі №910/17274/17, провадження № 12-291гс18, аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 Цивільного кодексу України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків.

При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом.

Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини третьої статті 344 Цивільного кодексу України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 Цивільного кодексу України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений уЦивільному кодексіУкраїни строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.

Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

У постанові від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності табезтитульності володіння. За висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави.Натомість володінняє добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Велика Палата Верховного Суду, враховуючи зазначене про умови набуття права власності за набувальною давністю, не вбачає підстав для відступу від наведених висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, оскільки за змістом частини першої статті 344Цивільного кодексуУкраїни добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном на певних правових підставах, які в подальшому відпали, подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Адже володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності, оскільки у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Статтею 328ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 392 ЦК Україниврегульовано один із способів захисту права власності, зокрема, передбачено право власника майна пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Суд першої інстанції при вирішенні спору правильно встановив, що позивачці було відомо, що вона не є власниками спірної квартири за адресою: АДРЕСА_2 , а є її наймачем.

Звертаючись до суду з позовом, позивач вказувала, що зазначене жиле приміщення їй було надано на підставі ордеру на право заняття житла в спірній квартирі.

Отже, вона користувалися чужим майном на відповідній правовій підставі, що виключає застосування набувальної давності.

В той же час добросовісність володіння, яка є передумовою для визнання права власності на майно за набувальною давністю, передбачає, що особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Враховуючи те, що позивач була обізнана про вселення до квартири на підставі виданого ордеру та є користувачем, а не власником спірного житлового приміщення, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин положеньст. 344 ЦК України, та обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.

Крім того, слід зауважити, що набуття права власності на житло, яке перебуває у комунальній власності існує певний порядок приватизації житла. У випадку незгоди з рішенням, діями чи бездіяльністю певних органів, осіб, зокрема державних органів, органів місцевого самоврядування, посадових осіб, при дотриманні цього порядку набуття у власність житла, позивач вправі оспорювати такі, заявляти вимоги про надання йому права на приватизацію житла за певних умов, чи обирати інші способи захисту його прав, за наявності для цього відповідних підстав.

Також статті 2 та 4 Закону України « Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» передбачають, що громадяни, на яких поширюється дія цього Закону, можуть реалізувати конституційне право на житло або шляхом приватизації житла у гуртожитку ( у випадках, передбачених цим Законом) або шляхом отримання соціального житла ( відповідно до цього Закону та Закону України « Про житловий фонд соціального призначення), або шляхом самостійного ( на власний розсуд, за власні чи залучені кошти) вирішити свого (своєї сім`ї) житлового питання (відповідно до цивільного законодавства України). Громадяни, на яких поширюється дія цього Закону, мають право на приватизацію житлового приміщенгня у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад і можуть бути приватизовані відповідно до закону. Приватизація житлових приміщень у гуртожитках здійснюється відповілдно до Закону України « Про приватизацію державного житлового фонду» з урахуванням особливостей, визначених цим Законом. Таким чином, вирішення питання щодо приватизації житлових приміщень відноситься ло компетенції територіальної громади після передачі гуртожитку до комунальної власності.

Суд першої інстанції при вирішенні спору послався на те, що у справі відсутні документальні докази на підтвердження передачі будинку по АДРЕСА_4 до комунальної власності Вільнянської територіальної громади в порядку, визначеномуЗаконом України "Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності"(акти приймання-передачі, рішення комісії, тощо).

Матеріали справи таких доказів не містять.

Отже, Вільнянська міська рада станом на час вирішення справи судом не є власником спірного житла, права чи охоронювані законом інтереси позивача не порушувала.

З огляду на вищезазначене, встановивши вказані обставини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до Вільнянської міської ради про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.

Доводи апеляційної скарги, які переважно дублюють обґрунтування позовних вимог та заперечення проти доводів відповідача, не спростовують правильних висновків суду першої інстанції , тому не заслуговують на увагу колегії суддів.

Рішення суду першої інстанції відповідає нормам матеріального і процесуального права, висновки місцевого суду відповідають фактичним обставинам справи, які правильно встановлені судом, а також узгоджуються з наданими сторонами доказами, які проаналізовані вище, та узгоджуються з правовими висновками, викладеними у постановах касаційного суду, про які вказувалося вище.

Підстав для скасування рішення з наведених в апеляційній скарзі мотивів колегією суддів не встановлено.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення суду першої інстанції без змін.

Оскаржуване рішення відповідає вимогам закону, ґрунтується на засадах верховенства права, принципах справедливості, добросовісності та розумності, підстави для його скасування відсутні.

Частиною тринадцятоюстатті 141 ЦПК Українипередбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційний суд не змінює судове рішення та не ухвалює нове, то в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374,375,382-384,389-390 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ,адвоката КарчевськогоСергія Олександровича залишити без задоволення.

Рішення Вільнянського районногосуду Запорізькоїобласті від20червня 2022року у цій справі залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повна постанова складена 19 серпня 2022 року.

Головуючий, суддя СуддяСуддяПодліянова Г.С.Гончар М.С.Кочеткова І.В.