Ухвала

від 22.02.2022 по справі 826/13229/16

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 У Х В А Л А

23 лютого 2022 року м. Київ № 826/13229/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Балась Т.П., при секретарі судового засідання Кузьмич М.Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовомОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до треті особиДержавної архітектурно-будівельної інспекції України, Державної інспекції архітектури та містобудування України Громадська організація «Солом`янський голос», Акціонерне товариство «Завод залізобетонних конструкцій ім. С. Ковальської», Товариство з обмеженою відповідальністю «КийБуд»прозобов`язання вчинити дії,

за участю представників сторін:

позивача Горбасенка І.М.

представника позивача Чернецька Г.М.

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулись ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 з позовом до Державної архітектурно-будівельної інспекції України, треті особи: Громадська організація «Солом`янський голос», Акціонерне товариство «Завод залізобетонних конструкцій ім. С. Ковальської», Товариство з обмеженою відповідальністю «КийБуд», в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати дозвіл на виконання будівельних робіт з будівництва житлового комплексу на АДРЕСА_1 від 29 жовтня 2010 року № 2249-Сл/С, виданий Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 вересня 2018 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2018 року, у задоволені позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 19 травня 2021 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 вересня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2018 року скасовано, та направлено справу на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.

За результатом автоматизованого розподілу справу №826/13229/16 передано на розгляд судді Окружного адміністративного суду міста Києва Балась Т.П.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.06.2021 прийнято до провадження адміністративну справу № 826/13229/16; постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.11.2021 залучено до участі у справі в якості співвідповідача Державну інспекцію архітектури та містобудування України.

21.02.2022 до суду від представника Державної інспекції архітектури та містобудування України надійшло клопотання про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Обґрунтовуючи заявлене клопотання представник відповідача зазначив, що рішення про видачу дозволу на виконання будівельних робіт є правовим актом індивідуальної дії, оскільки породжує права та обов`язки тільки для суб`єкта, якому воно адресоване, тобто для замовника відповідного будівництва. Водночас, в даній справі видачу дозволу на виконання будівельних робіт оскаржує стороння особа, яка не була учасником публічно-правових правовідносин з органом державної влади. Враховуючи викладене, питання оскарження дозволу на виконання будівельних робіт особою, яка не була учасником даних публічно-правових правовідносин у справі № 826/13229/16 варто розглядати в рамках цивільного судочинства.

У судовому засіданні 23.02.2022 суд поставив на розгляд учасників справи питання про закриття провадження у справі з підстав, визначених у пункті 1 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Представник позивача Горбасенка І.М. проти закриття провадження у справі з тих підстав, що спір у цій справі має приватно-правовий характер, заперечив.

Вирішуючи питання, чи має спір між позивачем та відповідачем ознаки публічно-правового спору, і чи має він розглядатись за правилами адміністративного судочинства, суд виходив з наступного.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Офіційне тлумачення частини першої статті 55 надано в Рішенні Конституційного Суду № 9-зп від 25.12.1997 року.

Зокрема зазначено, що частина перша статті 55 Конституції України містить загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Зазначена норма зобов`язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист.

Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв чи скарг, які відповідають встановленим законом вимогам, є порушенням права на судовий захист, яке відповідно до статті 64 Конституції України не може бути обмежене.

Таким чином, положення частини першої статті 55 Конституції України закріплює одну з найважливіших гарантій здійснення як конституційних, так й інших прав та свобод людини і громадянина.

У пункті 3.1 Рішення Конституційного Суду України від 9 вересня 2010 року N 19-рп/2010 зазначено, що з набранням чинності Кодексу адміністративного судочинства України 1 вересня 2005 року всі публічно-правові спори, у яких хоча б однією зі сторін є суб`єкт владних повноважень, віднесені до підсудності адміністративних судів (частини перша, друга статті 2, пункти 1, 2, 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України)

Згідно із частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

На підставі пункту 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Пунктом 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Таким чином, справою адміністративної юрисдикції може бути переданий на розгляд до адміністративного суду спір, який виник між конкретними суб`єктами відносно їх прав та обов`язків в конкретних публічно-правових відносинах, в яких один суб`єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою інших суб`єктів.

Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Згідно із частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

За приписами частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивачі не погоджуються з виданим Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві дозволом від 29.10.2010 № 2249-Сл/С на виконання будівельних робіт з будівництва житлового комплексу на вул. Урицького, 37а у Солом`янському районі м. Києва, оскільки таке рішення суперечить вимогам законодавства у сфері містобудівної діяльності.

Крім того, позивачі зазначають, що будівництво за адресою: м. Київ, вул. Митрополита Липківського (Урицького), 37-а здійснюється на зсувонебезпечній ділянці, ділянці, яка підтоплюється та на якій розташований колектор, що не був перенесений з забудови і ці всі фактори є прямою загрозою підтоплення та руйнування прилеглих до будівництва як приватних, так, і особливо, багатоквартирних житлових будинків. До початку будівництва не виконані жодні заходи щодо унеможливлення руйнації будинків внаслідок будівництва.

Також позивачі стверджують, що в цій справі спір про право відсутній, а дослідженню підлягають виключно владні управлінські дії та рішення органу державної влади у сфері містобудівної діяльності на предмет їх відповідності вимогам законодавства.

До того ж, у позовній заяві ключовим питанням при оскаржені рішення суб`єкта владних повноважень позивачі зазначають невідповідність оскарженого Дозволу вимогам Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», який в першу чергу захищає умови життєдіяльності людини, забезпечує захист територій, а тому ознак приватноправового характеру, що підлягають захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, немає.

Відтак, з огляду на наведене, суд дійшов висновку, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки правовідносини, які склались між учасниками цієї справи стосуються оскарження позивачами рішення суб`єкта владних повноважень щодо надання третій особі дозволу на будівництво житлового комплексу, який безпосередньо межує із земельними ділянками, власниками яких є позивачі.

При цьому, суд враховує висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 19.05.2021, згідно з якими рішення у цій справі впливає на захист суспільного інтересу щодо відновлення законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання щодо планування забудови та розвитку території на місцевому рівні. Проведення будівельних робіт з порушенням вимог містобудівного законодавства (якщо такі обставини будуть встановлені судом), очевидно створює загрозу суспільним інтересам, оскільки це може завдати шкоди життю і здоров`ю людей, призвести до пошкодження майна тощо. У таких умовах приватний інтерес забудовника - позивача у цій справі, не може переважати над суспільним інтересом.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що підстави для закриття провадження у справі, передбачені частиною 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, з мотивів наведених у клопотанні представника відповідача - Державної інспекції архітектури та містобудування України, відсутні.

Керуючись ст.ст. 238, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

У Х В А Л И В:

1. Відмовити представнику Державної інспекції архітектури та містобудування України у задоволенні клопотання про закриття провадження у справі.

Ухвала суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Т.П. Балась