Рішення

від 22.05.2022 по справі 640/773/21

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 травня 2022 року м. Київ № 640/773/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Шевченко Н.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецкомунтехніка» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення,

У С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Спецкомунтехніка» (позивач, ТОВ «Спецкомунтехніка») звернулось до суду із позовною заявою до Головного управління ДПС у м. Києві (відповідач, ГУ ДПС у м. Києві), в якій просить суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0006950902 від 18.09.2020.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що у наказі про проведення перевірки не зазначено чіткої інформації, яка стала передумовою для проведення перевірки, що не узгоджується із нормами податкового законодавства.

Крім того, позивач звертає увагу на те, що ліцензія передбачена лише для нерухомого обладнання, у той же час, оскільки пальне перебуває у цистерні, яка є причепом до вантажного автомобіля та не має постійного місця знаходження, обов`язок ліцензувати таке зберігання відсутнє, що також підтверджується узагальненими податковими консультаціями.

У відзиві, цитуючи положення акту перевірки, відповідач звертає увагу на обов`язок отримувати ліцензію на зберігання пального, оскільки із визначення «зберігання» убачається будь-яка діяльність зі зберігання, натомість, перебування пального в мобільній автозаправній цистерні для власного використання також вимагає від суб`єкта господарювання отримання відповідної ліцензії.

Вивчивши наявні у матеріалах справи документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, суд зазначає наступне.

Як зазначає відповідач, що підтверджується позивачем, основним видом діяльності ТОВ «Спецкомунтехніка» є надання послуг з вивезення твердих побутових відходів, що здійснюється власним автотранспортом.

Наказом ГУ ДПС у м. Києві № 5117 від 17.08.2020 визначено провести фактичні перевірки суб`єктів господарювання тривалістю 10 діб з питань дотримання вимог чинного законодавства, яке регулює придбання, зберігання та реалізацію пального.

В обґрунтування згаданого наказу, контролюючий орган посилається на доповідну записку управління контролю за обігом підакцизних товарів та адміністрування акцизного податку від 14.08.2020 № 1410/26-15-32-07-14.

У подальшому, службовими особами проведено фактичну перевірку позивача, результати якої викладено в акті від 28.08.2020.

У висновку акту зазначено про порушення ТОВ «Спецкомунтехніка» ч. 1 ст. 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів».

З урахуванням викладеного, контролюючим органом направлено на адресу позивача ППР № 0006950902 від 18.09.2020, яким застосовано штрафну санкцію в розмірі 500 000,00 грн.

У відповідь на скаргу позивача від 29.09.2020, листом ДПС України від 31.12.2020 відмовлено у скасування згаданого ППР.

Позивач не погодився із застосованим оскаржуваним рішенням штрафу та звернувся із адміністративним позовом до суду. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частинами 1-2 ст. 7 КАС України встановлено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями, тютюновими виробами та пальним, забезпечення їх високої якості та захисту здоров`я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального на території України визначені Законом України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» від 19.12.1995 року № 481/95-BP, в редакції на час виникнення спірних правовідносин (Закон № 481).

Абзацом 52 ст. 1 Закону № 481 визначено, що місце зберігання пального - місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування.

Згідно з ч. 1 ст. 15 Закону № 481 оптова торгівля пальним та зберігання пального здійснюються суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) всіх форм власності за наявності ліцензії.

Частиною 8 ст. 15 Закону № 481 передбачено, що суб`єкт господарювання (у тому числі іноземні суб`єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) отримують ліцензії на право оптової торгівлі пальним та зберігання пального на кожне місце оптової торгівлі пальним або кожне місце зберігання пального відповідно, а за відсутності місць оптової торгівлі пальним - одну ліцензію на право оптової торгівлі пальним за місцезнаходженням суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) або місцезнаходженням постійного представництва.

Ліцензії на право зберігання пального видаються уповноваженими Кабінетом Міністрів України органами виконавчої влади за місцем розташування місць зберігання пального терміном на п`ять років (ч. 10 ст. 15 Закону № 481).

Згідно з ч. ч. 39- 42 ст. 15 Закону № 481 для отримання ліцензії на право оптової або роздрібної торгівлі пальним або на право зберігання пального разом із заявою додатково подаються завірені заявником копії таких документів: документи, що підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою, або інше передбачене законодавством право землекористування на земельну ділянку, на якій розташований об`єкт оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, чинні на дату подання заяви та/або на дату введення такого об`єкта в експлуатацію, будь-якого цільового призначення; акт вводу в експлуатацію об`єкта або акт готовності об`єкта до експлуатації, або сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, або інші документи, що підтверджують прийняття об`єктів в експлуатацію відповідно до законодавства, щодо всіх об`єктів у місці оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, необхідних для оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального; дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки та експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки.

З аналізу вищезазначених положень законодавства можливо сформувати однозначний висновок, що отримувати ліцензію на право зберігання пального суб`єкт господарювання повинен тільки для стаціонарних цистерн/ємностей.

Наведене підтверджується як із буквального тлумачення визначень «місце зберігання пального», «зберігання пального», так і з переліку документів, які слід надати для отримання ліцензії на право зберігання пального, адже надати такий перелік документів для пересувних ємностей та транспортних засобів неможливо, оскільки останні не є нерухомим майном та не мають чіткої прив`язки до місця (території).

Частинами 1- 3 ст. 17 Закону № 481 передбачено, що за порушення норм цього Закону щодо виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями та тютюновими виробами, пальним та зберігання пального посадові особи і громадяни притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством. До суб`єктів господарювання застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі: оптової торгівлі пальним або зберігання пального без наявності ліцензії - 500000 гривень. Рішення про стягнення штрафів, передбачених частиною другою цієї статті, приймаються податковими органами та/або органом, який видав ліцензію на право виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями і тютюновими виробами та пальним, зберігання пального, та іншими органами виконавчої влади у межах їх компетенції, визначеної законами України.

Під час проведення перевірки, на підставі первинних документів відповідачем встановлено, що ТОВ «Спецкомунтехніка» укладено з ПП «Спецкомунтехніка» договір оренди ємності для зберігання пального №03/06-19 від 03.06.2019 року.

Предмет договору:

Орендодавець передає в строкове платне користування (оренду) майно: Ємність (резервуар наземний) для зберігання пального (далі - Ємність), а Орендар зобов`язується прийняти від Орендодавця Ємність, у строкове платне користування, а саме - в оренду і сплачувати Орендодавцеві орендну плату за оренду Ємності в порядку і розмірі, що визначений цим Договором.

Ємність надається Орендарю для використання за функціональним призначенням (мобільної автозаправної станції), а саме зберігання пального, що використовується для власних потреб.

Орендна плата

За оренду Ємності Орендар вносить орендну плату в національній валюті України в розмірі встановленим цим Договором.

Розмір орендної плати за місяць користування становить 15 000 грн., в тому числі ПДВ 2500 грн.

Таким чином, в ході проведення фактичної перевірки встановлено, що за адресою: м. Київ, вул. Автотранспортна, буд. 1 розташоване обладнання та ємності, що використовуються ТОВ «Спецкомунтехніка» для зберігання пального.

Відповідно до товарно-транспортних наданих в ході проведення перевірки накладних на відпуск нафтопродуктів встановлено отримання від контрагентів-постачальників палива дизельного за адресою: м. Київ, вул. Автотранспортна, буд. 1.

ТОВ «Спецкомунтехніка» 18.08.2020 в повідомлені за формою 20-ОПП, за адресою м. Київ. вул. Автотранспортна, буд. 1. взято на облік об`єкт оподаткування за типом «автозаправна станція».

Перевіркою встановлено факти зберігання платником податків у період з 01.07.2019 по 18.08.2020 дизельного пального у місці зберігання, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Автотранспортна, буд. 1, без отримання ліцензії на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки), чим порушено вимоги статті 15 Закону № 481.

З урахуванням викладеного, контролюючим органом довільно розтлумачено норму щодо обов`язку проводити ліцензування з діяльності зберігання пального для власного використання у пересувних цистернах, що є самостійною підставою для скасування оскаржуваного ППР.

При цьому, жодних належних та допустимих доказів щодо зберігання пального позивачем, контролюючий орган не надає.

За висновком суду, ГУ ДПС у м. Києві допустило підміну понять «придбання» та «зберігання», ототожнивши пальне на балансі із тим, яке зберігається у розумінні Закону № 481. Водночас, для застосування ст. 17 згаданого Закону, необхідно встановити не лише факт наявності пального, а і його кількість та спосіб зберігання.

Разом з тим, в індивідуальній податковій консультації, наданій Державною фіскальною службою України від 15.08.2019 № 3814/6/99-99-12-02-02-15/ІПК, зазначено, що у розумінні Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» № 481 суб`єкту господарювання необхідно отримувати ліцензію лише для здійснення зберігання пального у стаціонарних цистернах/ємностях, вказана податкова консультація не скасована.

У подальшому, Державна податкова служба України надавала протилежні податкові консультації, дедалі розмиваючи об`єкти та діяльність, стосовно якої необхідно отримувати ліцензію на підставі Закону № 481, що безумовно призводить до неоднозначного (множинного) тлумачення спеціальних норм.

Положеннями пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 ПК України передбачено презумпцію правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Відповідно до пункту 56.21 статті 56 Податкового кодексу України, у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах «Серков проти України», «Щокін проти України», які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, та якими було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов`язань зі сплати прибуткового податку.

Отже, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків при існуванні неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків такого платника, а також ролі рішень Європейського Суду з прав людини як джерела права в Україні, у суду при розгляді даної справи відсутні підстави для обмежувального тлумачення підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 та пункту 56.21 статті 56 Податкового кодексу України.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 90 КАС України Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

За даних обставин, зважаючи на неоднозначність норм, які передбачають необхідність ліцензування діяльності зі зберігання пального, натомість, відповідальності за її відсутність, з урахуванням неможливості, за висновком суду, застосування обов`язку ліцензування до рухомих (відмінних від стаціонарних) ємностей, наявні підстави для задоволення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 9, 77, 90, 139, 241- 247, 255, 293, 295- 297 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В :

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецкомунтехніка» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0006950902 від 18.09.2020.

3. Стягнути судові витрати зі сплати судового збору на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецкомунтехніка» за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві у розмірі 7500 (сім тисяч п`ятсот) гривень.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Спецкомунтехніка» (вул. Рогнідинська, 4А, оф. 10, м. Київ, 01024, код ЄДРПОУ: 24724487).

Відповідач: Головне управління ДПС у м. Києві (04655, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 33/19, код ЄДРПОУ: 43141267).

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України та може бути оскаржене за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295- 297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно.

Суддя Н.М. Шевченко