Постанова

від 24.10.2022 по справі 640/773/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/773/21 Суддя (судді) першої інстанції: Шевченко Н.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2022 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді - Лічевецького І.О., суддів - Мельничука В.П., Оксененка О.М., при секретарі - Рейтаровській О.С., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 травня 2022 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецкомунтехніка» до Головного управління ДПС у місті Києві про визнання протиправним та скасування рішення,

В С Т А Н О В И В

ТОВ «Спецкомунтехніка» звернулось до суду з позовною заявою, в якій просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0006950902 від 18.09.2020 року.

На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що Головне управління ДПС у м. Києві безпідставно та всупереч закону прийняло вказане рішення. Стверджує, що оскільки пальне перебуває у цистерні, яка є причепом до вантажного автомобіля та не має постійного місця знаходження, обов`язок ліцензувати таке зберігання у позивача відсутній.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 травня 2022 року позов задоволено повністю.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем до суду не надано жодних належних та допустимих доказів щодо зберігання пального позивачем.

Не погоджуючись із таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, скаржник посилається на те, що суд першої інстанції не взяв до уваги ті обставини, що позивачем у період з 01.07.2019 по 18.08.2020 здійснено зберігання дизельного пального у місці зберігання, розташованого за адресою: м.Київ, вул. Автотранспортна, буд.1, без отримання ліцензії на право зберігання пального, чим порушено вимоги статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального».

Так, на підтвердження своєї позиції апелянт зазначає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте відповідачем обґрунтовано на підставі та в межах повноважень контролюючого органу із врахуванням всіх обставин, що мали значення для їх прийняття.

Ухвалою колегії Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2022 року відкрито провадження за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у м. Києві, призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження з 28 вересня 2022 року.

Від позивача відзив на апеляційну скаргу не надходив, що не перешкоджає розгляду справи за наявними у ній матеріалами в порядку письмового провадження.

Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, наказом ГУ ДПС у м. Києві № 5117 від 17.08.2020 року визначено провести фактичні перевірки суб`єктів господарювання тривалістю 10 діб з питань дотримання вимог чинного законодавства, яке регулює придбання, зберігання та реалізацію пального.

В обґрунтування згаданого наказу, контролюючий орган посилається на доповідну записку управління контролю за обігом підакцизних товарів та адміністрування акцизного податку від 14.08.2020 № 1410/26-15-32-07-14.

Службовими особами проведено фактичну перевірку позивача, результати якої викладено в акті від 28.08.2020 року.

В ході проведення перевірки встановлено порушення ТОВ «Спецкомунтехніка» частини першої статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів».

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0006950902 від 18.09.2020 року, яким застосовано штрафну санкцію в розмірі 500 000,00 грн.

Позивачем було подано скаргу до контролюючого органу. Листом ДПС України від 31.12.2020 року відмовлено у скасуванні згаданого ППР.

Вважаючи податкове повідомлення-рішення від 18.09.2020 року №0006950902 неправомірним, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам скаржника, колегія суддів зазначає таке.

Абзац другий статті 19 Конституції України встановлює обов`язок органів державної влади та її посадових і службових осіб діяти виключно в межах, порядку та спосіб, що визначені законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, який зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пп. 20.1.4 п. 20.1 статті 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України закріплено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно з нормами абзацу першого статті 15 Закону України від 19 грудня 1995 року №481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» (надалі за текстом - Закон №481/95-ВР), щодо порушення якої винесене спірне ППР, оптова торгівля пальним та зберігання пального здійснюються суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) всіх форм власності за наявності ліцензії.

Суб`єкти господарювання (у тому числі іноземні суб`єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) отримують ліцензії на право оптової торгівлі пальним та зберігання пального на кожне місце оптової торгівлі пальним або кожне місце зберігання пального відповідно, а за відсутності місць оптової торгівлі пальним - одну ліцензію на право оптової торгівлі пальним за місцезнаходженням суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) або місцезнаходженням постійного представництва.

Ліцензії на право оптової торгівлі пальним видаються терміном на п`ять років органом виконавчої влади, уповноваженим Кабінетом Міністрів України.

Ліцензії на право зберігання пального видаються уповноваженими Кабінетом Міністрів України органами виконавчої влади за місцем розташування місць зберігання пального терміном на п`ять років.

Суб`єкт господарювання (у тому числі іноземний суб`єкт господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) має право зберігати пальне без отримання ліцензії на право зберігання пального в місцях виробництва пального або місцях оптової торгівлі пальним чи місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримані відповідні ліцензії.

Ліцензія на право зберігання пального не отримується на місця зберігання пального, що використовуються:

підприємствами, установами та організаціями, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджету;

підприємствами, установами та організаціями системи державного резерву;

суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) для зберігання пального, яке споживається для власних виробничо-технологічних потреб виключно на нафто- та газовидобувних майданчиках, бурових платформах і яке не реалізується через місця роздрібної торгівлі.

Довідка про внесення місця зберігання до Єдиного реєстру видається суб`єкту господарювання (у тому числі іноземному суб`єкту господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) протягом семи календарних днів від дня подання заяви. Ведення Єдиного реєстру та видача довідок про внесення місць зберігання до Єдиного реєстру здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України. Органи влади забезпечують вільний доступ до відомостей, які містяться в Єдиному реєстрі.

Відповідно до статті 1 Закону №481/95-ВР Єдиний державний реєстр місць - перелік місць зберігання, який ведеться податковими органами і містить визначені цим Законом відомості про місцезнаходження місць зберігання та відомості про заявників.

Отже, умовою отримання ліцензії є саме облаштування місця для зберігання пального.

Абзац перший статті 17 ЗУ №481/95-ВР встановлює, що за порушення норм цього Закону щодо виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями, тютюновими виробами, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, пальним та зберігання пального посадові особи і громадяни притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством.

До суб`єктів господарювання (у тому числі іноземних суб`єктів господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі оптової торгівлі пальним або зберігання пального без наявності ліцензії - 500000 гривень.

Статтею 1 ЗУ №481/95-ВР передбачено визначення основних понять і термінів.

Зокрема, місце зберігання - місце, яке використовується для зберігання спирту, або приміщення, яке використовується для зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, відомості про місцезнаходження якого внесені до Єдиного державного реєстру місць зберігання.

Місце зберігання пального - місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування.

Зберігання пального - діяльність із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик.

Отже, отримувати ліцензію на право зберігання пального суб`єкт господарювання повинен тільки для стаціонарних цистерн/ємностей, що обумовлене визначенням термінів «місце зберігання пального», «зберігання пального», так з переліку документів, які необхідно надати для отримання ліцензії на право зберігання пального (ст.17) (надати такий перелік документів для пересувних ємностей та транспортних засобів неможливо, оскільки останні не є нерухомим майном та не мають чіткої прив`язки до місця (території).

З наведених норм чинного законодавства України вбачається, що за Законом України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та палива» ліцензуванню підлягає зберігання пального у місці його зберігання, якими є місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування.

Також, з цих норм, а особливо з переліку документів, на підставі яких здійснюється видача ліцензій на право зберігання пального, вбачається, що ліцензуванню підлягає лише зберігання пального, яке здійснюється у певному й цілком конкретному місці (території), яке й повинне бути зазначено у самій ліцензії.

Оцінюючи правомірність дій відповідача в межах спірних правовідносин, колегія суддів зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що основним напрямом діяльності ТОВ «Спецкомунтехніка» є надання послуг з вивезення твердих побутових відходів. Послуги здійснюються вантажним автотранспортом (сміттєвозами, самосвалами).

Відповідно до наданих в ході перевірки оборотно-сальдових відомостей по рахунку 203 за період з 01.07.2019-18.08.2020, позивачем здійснено придбання дизельного пального (талони та картки) в загальній кількості 80 728,86 л., залишки нафтопродуктів на 01.07.2019 - відсутні, залишки нафтопродуктів на 18.08.2020 - 1000,0 літрів дизельного пального (талони та картки).

В ході фактичної перевірки встановлено, що ТОВ «Спецкомунтехніка» укладено з ПП «Спецкомунтехніка» договір оренди ємності для зберігання пального №03/06-19 від 03.06.2019 року. Предмет договору: орендодавець передає в строкове платне користування (оренду) майно: ємність (резервуар наземний) для зберігання пального, а орендар зобов`язується прийняти від орендодавця ємність, у строкове платне користування, а саме - в оренду і сплачувати орендодавцеві орендну плату за оренду ємності в порядку і розмірі, що визначений цим договором. Ємність надається орендарю для використання за функціональним призначенням (мобільної автозаправної станції), а саме зберігання пального, що використовується для власних потреб.

Також встановлено, що за адресою: м. Київ, вул. Автотранспортна, буд. 1 розташоване обладнання та ємності, що використовуються ТОВ «Спецкомунтехніка» для зберігання пального.

Однак, як вірно зазначено судом першої інстанції, Головне управління ДПС у м. Києві допустило підміну понять «придбання» та «зберігання», ототожнивши пальне на балансі із тим, яке зберігається у розумінні Закону № 481.

Колегія суддів звертає увагу, що у акті перевірки від 28.08.2020 року відповідачем встановлено порушення частини першої статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» в частині зберігання дизельного пального без наявності ліцензії на право зберігання пального, проте, з наданих пояснень та документів судом встановлено, що відповідачем не надано будь-яких доказів факту зберігання позивачем палива дизельного пального у місці зберігання, а тому наявні підстави для висновку про недоведеність допущених позивачем порушень вимог законів, що стали підставою для застосування відповідальності та прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Отже, відсутність встановлення Головним управлінням ДПС у м. Києві конкретного факту (події) зберігання пального позивачем підтверджує неповноту проведення фактичної перевірки та обґрунтування висновків на підставі суб`єктивних непідтверджених припущень.

Тож, фактів, які в сукупності становлять передбачений частиною першою статті 15 ЗУ №481/95-ВР склад порушення, фактичною податковою перевіркою не встановлено та не підтверджено сукупністю належних і допустимих доказів.

Більше того, колегія суддів зазначає, що під час фактичної перевірки не було встановлено факту зберігання позивачем пального, а саме: місць зберігання, тривалості зберігання.

Отже, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, що відповідач не довів порушення позивачем податкового законодавства, за яке прийняте спірне податкове повідомлення-рішення.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм процесуального та матеріального права, судом першої інстанції встановлено всі обставини, що мають значення для справи, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, у зв`язку з чим підстав для скасування оскаржуваного рішення суду не вбачається.

Згідно частиною першою статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 травня 2022 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуючий суддя І.О.Лічевецький

Суддя В.П.Мельничук

Суддя О.М.Оксененко