Постанова

від 21.08.2022 по справі 910/18016/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" серпня 2022 р. Справа№ 910/18016/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Шаптали Є.Ю.

Куксова В.В.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи

матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «КСК РУФ»

на рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2022

у справі №910/18016/21 (суддя Алєєва І.В.)

за позовом Приватного підприємства «Будіндустрія-1»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «КСК РУФ»

про стягнення 120 030,08 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 120 030,08 грн. за поставлений за договором поставки № 20/09/29-2 від 29.09.2020, але неоплачений товар.

У відзиві на позов відповідач проти задоволення позову заперечив пославшись на те, що товар, стягнення плати за який є предметом цього позову, відповідач не приймав, що підтверджується тим, що:

- єдиним учасником і директором відповідача з дати його заснування є ОСОБА_1 , який є єдиною особою, яка має право вчиняти дії від імені відповідача, а відтак, надані позивачем на підтвердження факту поставки спірного товару товарно-транспортні накладні зі змісту яких слідує, що товар, стягнення вартості якого є предметом цього позову, було прийнято особою з прізвищем Карацун Є.О., за відсутності доказів на підтвердження наявності у вказаної особи повноважень на прийняття товару від імені відповідача, не можуть вважатися належними доказами поставки вказаного товару відповідачу;

- надані позивачем на підтвердження факту поставки спірного товару копії видаткових накладних у яких в графі «Отримав (ла)» нібито міститься підпис директора відповідача ОСОБА_1 також не можуть свідчить про поставку відповідачу спірного товару, так як у відповідача його екземпляри вказаних документів відсутні, що свідчить про те, що директор відповідача ОСОБА_1 такі документи не підписував. З огляду на вказані обставини відповідач не визнає підписи ОСОБА_1 на копіях видаткових накладних та вважає їх несправжніми. Аналогічної позиції відповідач додержується з приводу відбитків печатки, які містяться на копіях вказаних видаткових накладних.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.01.2022 у справі №910/18016/21 позов задоволено частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено заборгованість у розмірі 118 080,08 грн. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 233,12 грн., в іншій частині в задоволені позову відмовлено.

Розглядаючи спір сторін по суті, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що матеріалами справи належним чином підтверджено факт невиконання відповідачем свого обов`язку по оплаті поставленого позивачем за спірним договором товару, проте, так як наявними у матеріалах справи доказами підтверджується заборгованість по оплаті поставленого за спірними видатковими накладними товару саме в сумі 118 080,08 грн., у задоволені решти позовних вимог про стягнення суми боргу за поставлений товар з відповідача на користь позивача у розмірі 1 950,00 грн. слід відмовити.

Суд першої інстанції визнав безпідставними доводи відповідача про невизнання директором відповідача підписання ним видаткових накладних за яким поставлено товар та скріплення їх печаткою підприємства, зазначивши про те, що відповідач не скористався наданим йому ст. 99 ГПК України правом щодо заявлення суду клопотання про призначення почеркознавчої експертизи для з`ясування обставин про належність підпису здійсненого директором відповідача на спірних видаткових накладних та здійснення відповідачем часткової оплати за поставлений товар, що свідчить про визнання відповідачем поставки позивачем відповідного товару за видатковими накладними.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2022 у справі №910/18016/21 в повному обсязі та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позову в повному обсязі.

У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що вважає рішення суду першої інстанції таким, що прийняте з порушенням норм процесуального і матеріального права.

У обґрунтування вказаної позиції, окрім наведених у відзиві на позову підстав для відмови у задоволенні позову, апелянт послався на те, що:

- за змістом положень п. 2 ч. 1 ст. 99 ГПК України суд призначає експертизу у справі у випадку, якщо жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів;

- з огляду на відсутність у відповідача оригіналів спірних видаткових накладних він був позбавлений можливості провести почеркознавчу експертизу, а відповідна можливість була у позивача, проте останній нею не скористався;

- те, що обидві сторони судового провадження не заявили клопотання про призначення почеркознавчої експертизи спірних накладних і не надали висновків експертів, а судом першої інстанції з власної ініціативи такої експертизи призначено не було, свідчить про неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, а саме належності підпису здійсненого директором відповідача на спірних видаткових накладних, що призвело до необґрунтованих висновків щодо оцінки доказів.

Крім того, скаржник в апеляційній скарзі просив поновити процесуальний строк на апеляційне оскарження судового рішення.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.02.2022 справу №910/18016/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Шаптала Є.Ю., Куксов В.В.

З огляду на те, що апеляційна скарга надійшла до Північного апеляційного господарського суду без матеріалів справи, що у даному випадку унеможливлює розгляд поданої апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність витребування матеріалів даної справи у суду першої інстанції та відкладення вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, до надходження матеріалів справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.02.2022 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/18016/21, а також відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи №910/18016/21.

06.06.2022 від Господарського суду міста Києва до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали даної справи.

Частиною 1 ст. 270 ГПК України встановлено, що в суді апеляційної інстанції справи переглядаються в порядку спрощеного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі (глава 1. Апеляційне провадження Розділу IV ГПК України - прим. суду).

Частиною 10 ст. 270 ГПК України встановлено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 481*100=248 100 грн.) крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи, що предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення суми, меншої за 248 100,00 грн., справа підлягає розгляду без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.06.2022 задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «КСК РУФ» про поновлення строку апеляційного оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2022 у справі №910/18016/21 та поновлено апелянту пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2022 у справі №910/18016/21, зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2022 у справі №910/18016/21 до перегляду його в апеляційному порядку, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «КСК РУФ» на рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2022 у справі №910/18016/21, постановлено здійснювати розгляд апеляційної скарги у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв (відзивів) та клопотань в письмовій формі протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали.

27.07.2022 до суду від позивача надійшов відзив в якому позивач, з посиланням на те, що:

- господарська операція щодо поставки відповідачу спірного товару підтверджується наданими позивачем доказами, а саме відповідними товарно-транспортними та видатковими накладними, які мають усі необхідні реквізити, передбачені ч.ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність»;

- доказом поставки спірного товару також є факт часткової оплати його відповідачем;

- доводи відповідача про невизнання його директором підписання ним спірних видаткових накладних та скріплення їх печаткою відповідача є безпідставними про що свідчить те, що відповідач не скористався, наданим йому ст. 99 ГПК України, правом щодо звернення до суду з клопотанням про призначення почеркознавчої експертизи для з`ясування обставин про належність директору відповідача підпису на спірних видаткових накладних, що свідчить про визнання відповідачем факту поставки позивачем товару за вказаними накладними;

- дії відповідача по невизнанню факту підпису є дише намаганням уникнути виконання встановленого спірним договором обов`язку по оплаті товару,

просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги відповідача повністю, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Крім того у відзиві позивач навів орієнтовний розрахунок суми судових витрат, які складаються з витрат на послуги адвоката в сумі 7 600,00 грн., а до відзиву додав заяву про стягнення витрат на правову допомогу у якій просить стягнути з відповідача судові витрати на правову допомогу в сумі 7 600,00 грн. На підтвердження факту понесення таких витрат до вказаної заяви позивачем додані належним чином засвідчені копії укладеного з адвокатом Тонконог Володимиром Вікторовичем договору про надання правової допомоги від 01.11.2021, акту виконаних робіт від 26.07.2022, квитанції до прибуткового касового ордеру № 3-А від 29.07.2022, свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серія КС № 5478/10 від 19.11.2015, а також ордер на надання правничої (правової) допомоги серія АІ від 26.07.2022.

Станом на 22.08.2022 інших відзивів, пояснень та клопотань до суду не надходило.

Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні, з наступних підстав.

29.09.2020 позивач як постачальник та відповідач як покупець уклали договір поставки № 20/09/29-2 (далі Договір) в п. 1.1 якого погодили, що в порядку та на умовах визначених Договором позивач зобов`язується поставити у власність відповідача будівельні матеріали, а саме: товарний бетон, гарцовку, розчин цементний, розчин кладочний, керамзитобетон, пісок, цемент та щебінь (далі Товар), а відповідач зобов`язується прийняти та своєчасно оплатити його, в порядку та на умовах, що передбачені Договором.

Відповідно до п. 2.1 Договору ціна на товар та маркування, що поставляється по даному Договору, погоджується сторонами в рахунках-фактурах або видаткових накладних на поставку кожної окремої партії Товару.

Пунктом 2.4 Договору визначено, що розрахунки між сторонами здійснюється у безготівковій формі шляхом перерахування попередньої 100 % оплати грошових коштів з рахунку покупця на рахунок постачальника, на протязі 2 (двох) днів, з дати виставлення рахунку-фактури.

За змістом п. 3.7 Договору право власності на Товар, а з ним і ризик випадкового знищення або пошкодження Товару переходить від постачальника до покупця в момент фактичної передачі Товару та визначається моментом підписання уповноваженими представником покупця відповідної товарно-транспортної накладної та видаткової накладної в пункті передачі або доставки Товару.

Звертаючись до суду з цим позовом позивач посилається на те, що ним на виконання умов Договору відповідачу поставлено Товар на загальну суму 130 030,08 грн., проте відповідач обов`язок по оплаті вказаного Товару виконав частково, перерахувавши позивачу 10 000,00 грн., а відтак заборгованість по його оплаті становить 120 030,08 грн. (130 030,08-10 000,00).

На підтвердження факту поставки спірного товару позивачем до матеріалів справи додані належним чином засвідчені копії видаткових накладних № 51515 від 15.05.2021 на суму 17 100,00 грн., № 51710 від 17.05.2021 на суму 33 600,00 грн., № 51805 від 18.05.2021 на суму 30 240,00 грн., № 52018 від 20.05.2021 на суму 13 440,00 грн., № 52107 від 21.05.2021 на суму 23 720,02 грн. , № 52518 від 25.05.2021 на суму 9 980,06 грн. та товарно-транспортних накладних № 114 від 15.05.2021, № 124 від 15.05.2021, № 511 від 17.05.2021, № 114 від 18.05.2021, № 124 від 18.05.2021, № 118 від 20.05.2021, № 113 від 21.05.2021, № 111 від 21.05.2021.

У відзиві на позов відповідач проти задоволення позову заперечив пославшись на те, що товар, стягнення плати за який є предметом цього позову, відповідач не приймав, що підтверджується тим, що:

- єдиним учасником і директором відповідача з дати його заснування є ОСОБА_1 , який є єдиною особою, яка має право вчиняти дії від імені відповідача, а відтак, надані позивачем на підтвердження факту поставки спірного товару товарно-транспортні накладні зі змісту яких слідує, що товар, стягнення вартості якого є предметом цього позову, було прийнято особою з прізвищем Карацун Є.О., за відсутності доказів на підтвердження наявності у вказаної особи повноважень на прийняття товару від імені відповідача, не можуть вважатися належними доказами поставки вказаного товару відповідачу;

- надані позивачем на підтвердження факту поставки спірного товару копії видаткових накладних у яких в графі «Отримав (ла)» нібито міститься підпис директора відповідача ОСОБА_1 також не можуть свідчить про поставку відповідачу спірного товару, так як у відповідача його екземпляри вказаних документів відсутні, що свідчить про те, що директор відповідача ОСОБА_1 такі документи не підписував. З огляду на вказані обставини відповідач не визнає підписи ОСОБА_1 на копіях видаткових накладних та вважає їх несправжніми. Аналогічної позиції відповідач додержується з приводу відбитків печатки, які містяться на копіях видаткових накладних.

Аналогічні за змістом заперечення викладені у апеляційній скарзі.

Щодо вказаних заперечень відповідача колегія суддів зазначає наступне.

Законодавство не містить вичерпного переліку первинних документів, які використовуються в бухгалтерському обліку для фіксації господарської операції.

Основними видами первинних документів, які можуть бути складені на підтвердження господарської операції поставки товару, за практикою, що склалася на ринку купівлі-продажу/поставки товарів (робіт, послуг), є видаткова накладна, товарно-транспортна накладна, акт приймання-передачі товару тощо.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

За змістом пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (далі Положення) господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів; первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Вимоги щодо оформлення первинних документів наведені у пункті 2.4 Положення, згідно з яким первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою (абзац перший пункту 2.5).

Водночас у п. 2.4 Положення також зазначено про те, що неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Отже, надані позивачем видаткові накладні в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є первинним документами, які використовуються в бухгалтерському обліку для фіксації господарської операції та, відповідно, підтверджують господарську операцію поставки товару.

При цьому колегія суддів критично ставиться до тверджень відповідача про те, що у графі «Отримав (ла)» спірних накладних, всупереч відомостям, які у них міститься, наявні підписи не директора відповідача ОСОБА_1 , а іншої особи, а відбитки печатки відповідача, якими скріплені відповідні підписи, також не є відбитками печатки відповідача.

Так, стверджуючи про вказані обставини, відповідач не надає жодного доказу на підтвердження таких обставин, а з викладених відповідачем у відзиві на позов та апеляційній скарзі доводів слідує, що вказаних висновків відповідач дійшов виключно з огляду на відсутність у нього відповідних видаткових накладних.

Колегія суддів зауважує на тому, що сам лише факт відсутності у відповідача спірних видаткових накладних не може вважатися належним та допустимими доказом як того, що відповідач їх не підписував, так і того, що товар за вказаними накладними ним отримано не було.

Так, з матеріалів справи слідує, що після поставки спірного товару позивач звернувся до відповідача з претензією б/н від 03.08.2021 у якій, з посиланням на наявність у відповідача заборгованості за поставлений за Договором товар у загальній сумі 130 030,80 грн., просив у семиденний термін сплатити всю суму заборгованості на вказаний у претензії рахунок.

На доказ направлення вказаної претензій позивачем до матеріалів справи долучені належним чином засвідчені копії фіскального чеку від 06.08.2021 щодо відправки рекомендованої кореспонденції з штрихкодовим ідентифікатором 0113515568114, а також витяг з он-лайн ресурсу Укрпошти «Відстеження поштових пересилань» з якого слідує, що вказаний лист було вручено адресату поштовим відділенням № 03134 (вказане відділення співпадає з поштовим відділенням відповідача - примітка суду) 10.08.2021.

Колегія суддів вважає що надані позивачем докази є достатніми для встановлення факту отримання відповідачем вищезгаданої претензії б/н від 03.08.2021.

Доказів того, що після отримання цієї претензії відповідач у будь-якій спосіб заперечив наявність у нього заборгованості за Договором, зокрема з підстав неотримання ним товарів, матеріали справи не містять.

З матеріалів справи слідує, що, після отримання вищезгаданої претензії, платіжними дорученням № 686 від 02.09.2021 та № 762 від 24.09.2021 відповідач перерахував позивачу грошові кошти в сумі 10 000,00 грн. і хоча посилань на те, що такі кошти були перераховані саме на виконання умов Договору такі платіжні доручення не містять, з їх змісту слідує, що гроші були перераховані в рахунок оплати за розчин, тобто товар поставка якого, серед інших, є предметом Договору.

При цьому слід врахувати те, що відповідач не заперечив проти того, що кошти за вказаними платіжними дорученнями були перераховані саме на виконання умов Договору та те, що матеріали справи не містять доказів того, що вказаними коштами був оплачений товар поставлений за іншими, не спірними, видатковими накладними.

Отже, наданими позивачем доказами підтверджується логічна та вірогідна поведінка позивача у правовідносинах з відповідачем, в той час як поведінка відповідача, з огляду на наявні в справі докази, є нелогічною і зводиться до заперечення вчинених раніше дій.

Колегія суддів вважає за необхідне зауважити відповідачу на тому, що за змістом положень ч. 1 ст. 74 ГПК України саме він має довести ті обставини, на які він посилається, як на підставу своїх заперечень, тобто саме на нього покладений обов`язок належними та допустимими доказами довести те, що його керівник не підписував спірні видаткові накладні, а відтак саме відповідач, а не позивач, або суд, мав вчинити відповідні дії щодо доведення власної позиції, зокрема звернутися з клопотанням про призначення судової почеркознавчої експертизи, проте вказаних дій, як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанції ним вчинено не було.

За таких обставин колегія суддів визнає доведеним факт поставки позивачем відповідачу товарів за видатковими накладними № 51515 від 15.05.2021 на суму 17 100,00 грн., № 51710 від 17.05.2021 на суму 33 600,00 грн., № 51805 від 18.05.2021 на суму 30 240,00 грн., № 52018 від 20.05.2021 на суму 13 440,00 грн., № 52107 від 21.05.2021 на суму 23 720,02 грн. , № 52518 від 25.05.2021 на суму 9 980,06 грн. та товарно-транспортних накладних № 114 від 15.05.2021, № 124 від 15.05.2021, № 511 від 17.05.2021, № 114 від 18.05.2021, № 124 від 18.05.2021, № 118 від 20.05.2021, № 113 від 21.05.2021, № 111 від 21.05.2021.

Водночас, як вірно встановлено судом першої інстанції загальна вартість такого товару становить не 130 030,08 грн. як вказано позивачем, а 128 080,08 грн.

За таких обставин наявними у матеріалах справи документальними доказами підтверджується факт поставки позивачем відповідачу товару на загальну суму 128 080,08 грн. та факт часткової його оплати відповідачем на суму 10 000,00 грн.

Отже, неоплаченим залишився товар на загальну суму 118 080,08 грн. (128 080,08-10 000,00).

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.

Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори.

Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено вище, за умовами п. 2.4 Договору розрахунки між сторонами здійснюється у безготівковій формі шляхом перерахування попередньої 100 % оплати грошових коштів з рахунку покупця на рахунок постачальника, на протязі 2 (двох) днів, з дати виставлення рахунку-фактури.

Враховуючи, що сторонами не надано доказів погодження іншого порядку оплати спірного товару ніж той, який погоджений в п. 2.4 Договору, спірний товар мав бути оплачений не пізніше дати поставки такого товару доказів чого матеріали справи не містять.

За таких обставин, суд першої інстанції правомірно частково задовольнив позовні вимоги позивача та стягнув з відповідача основний борг в сумі 118 080,08 грн., відмовивши в решті позовних вимог. Рішення суду пореної інстанції залишається без змін.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду міста Києва від 17.01.2022 у справі №910/18016/21, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з цією апеляційною скаргою покладаються на відповідача.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача судових витрат позивача, а саме витрат на правову допомогу в сумі 7 600,00 грн., які останнім понесені під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції слід зазначити наступне.

Частина 1 ст. 123 ГПК України встановлює, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу, а також витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. (п. 1 та п. 4 ч. 3 ст. 123 ГПК України).

Згідно з приписами ч. 2 ст. 16 ГПК України представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Частина 1 ст. 124 ГПК України встановлює, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Водночас за приписами ч. 2 ст. 124 ГПК України, у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

При цьому ч. 8 ст. 129 ГПК України встановлює, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Частиною 1 ст. 270 ГПК України встановлено, що в суді апеляційної інстанції справи переглядаються в порядку спрощеного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі (глава 1. Апеляційне провадження Розділу IV ГПК України - прим суду).

Відповідно до положень ч. 8 ст. 252 ГПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

За правилом ч. 2 ст. 270 ГПК України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

Отже, за приписами ГПК України у випадку розгляду судом апеляційної інстанції справи без повідомлення учасників справи попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат сторона має подати до суду разом з першою заявою по суті спору, якою відповідно до приписів ГПК України в суді апеляційної інстанції є апеляційна скарга, відзив на апеляційну скаргу, а докази понесення таких витрат - до прийняття судом постанови або протягом п`яти днів після її прийняття, за умови, що до прийняття постанови у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

З матеріалів справи слідує, що у відзиві на апеляційну скаргу позивач навів орієнтовний розрахунок суми судових витрат які складіться з витрат на послуги адвоката в сумі 7 600,00 грн., а до відзиву додав заяву про стягнення витрат на правову допомогу у якій позивач просить стягнути з відповідача судові витрати на правову допомогу в сумі 7 600,00 грн., а також докази понесення таких витрат.

Отже, матеріалами справи підтверджується дотримання позивачем як строків подання попереднього (орієнтовного) розрахунок суми судових витрат, так і строків подання доказів понесення таких витрат.

Частини 1 та 2 ст. 126 ГПК України встановлює, що:

- витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави;

- за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

На підтвердження факту понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу в сумі 7 600,00 грн., ним до матеріалів справи долучені ордер на надання правничої (правової) допомоги серія АІ від 26.07.2022, а також належним чином засвідчені копії:

- укладеного з адвокатом Тонконог Володимиром Вікторовичем договору про надання правової допомоги від 01.11.2021;

- акту виконаних робіт від 26.07.2022;

- квитанції до прибуткового касового ордеру № 3-А від 29.07.2022;

- свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серія КС № 5478/10 від 19.11.2015.

Зі змісту укладеного між позивачем як замовником та адвокатом Тонконог Володимиром Вікторовичем як виконавцем договору про надання правової допомоги від 01.11.2021 слідує, що:

- замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов`язання надавати правову допомоги замовнику в обсязі та на умовах, передбачених даним договором (п. 1.1);

- за виконання зобов`язань, передбачених даним договором замовник зобов`язується щомісячно сплачувати виконавцю гонорар в розмірі 40 відсотків мінімальної заробітної плати за годину його роботи, згідно акту виконаних робіт, який підписується сторонами щомісячно (п. 4.1).

У акті виконаних робіт від 26.07.2022 сторони дійшли згоди про те, що:

- відповідно до договору про надання правової допомоги від 01.11.2011 виконавець передав, а замовник прийняв наступні послуги: надання консультації з приводу розгляду справи № 910/18016/21 за апеляційної скаргою відповідача, дата надання послуги 25.07.2022, годин роботи - 1 година; написання та подання відзиву на апеляційну скаргу відповідача справа № 910/18016/21, дата надання послуги 26.07.2022, годин роботи - 2 години; загальна кількість годин роботи з 25.07.2022 по 26.07.2022 - 3 години (п. 1);

- вартість наданих послуг відповідно до п. 4.1 договору про надання правової допомоги від 01.11.2011 складає 7 600,00 грн. (п. 3);

- у замовника претензії до наданих виконавцем послуг відсутні (п. 5).

Факт оплати наданих позивачу адвокатом Тонконог Володимиром Вікторовичем послуг на загальну суму 7 600,00 грн. підтверджується належним чином засвідченою копією квитанції до прибуткового касового ордеру № 3-А від 29.07.2022.

Отже, матеріалами справи підтверджується факт надання позивачу Тонконог Володимиром Вікторовичем послуг на заявлену до стягнення суму.

Щодо обставин, пов`язаних з визначенням розміру витрат на правничу допомогу при розгляді справи судом першої інстанції, слід зазначити таке.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Частина 4 ст. 126 ГПК України встановлює, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).

Відповідно до приписів ч. 6 ст. 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України. Разом із тим, у частині 5 ст. 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Так, за змістом ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 ст. 129 ГПК України.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5-6 ст. 126 ГПК України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7,9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись ч.ч. 5-7,9 ст. 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.

До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.

Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Враховуючи те, що за результатами розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «КСК РУФ» у справі № 910/18016/21 судом апеляційної інстанції не встановлено підстав для її задоволення, апеляційний суд вважає належним чином обґрунтованою заяву позивача про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції в частині понесених позивачем витрат на правову допомогу.

Надані позивачем документи в їх сукупності є достатніми доказами на підтвердження наявності підстав для відшкодування за рахунок апелянта витрат позивача на професійну правничу допомогу в заявленому розмірі, оскільки цей розмір судових витрат доведений, документально обґрунтований, відповідає критерію розумної необхідності таких витрат та підлягає задоволенню у заявленій позивачем до стягнення сумі 7 600,00 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «КСК РУФ» на рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2022 у справі № 910/18016/21 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2022 у справі № 910/18016/21 залишити без змін.

3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2022 у справі № 910/18016/21.

4. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КСК РУФ» (03134 м. Київ, вул. Сімї Сосніних, 17, ідентифікаційний код 43530416) на користь Приватного підприємства «Будіндустрія-1» (01135, м. Київ, вул. Григорія Андрющенка, 4, офіс 93, ідентифікаційний код 34763197) витрати на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді апеляційної інстанції в сумі 7 600 (сім тисяч шістсот) грн. 00 коп.

5. Видачу наказу на виконання цієї постанови доручити Господарському суду міста Києва.

6. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/6543/18.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді Є.Ю. Шаптала

В.В. Куксов