Рішення

від 21.08.2022 по справі 910/3795/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.08.2022Справа № 910/3795/22

За позовом Приватного підприємства "НАДЬ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "МОЛОКО-КРАЇНА"

про стягнення 353 128,91 грн

Суддя О.В. Гумега

секретар судового засідання

Дячук Я.А.

Представники: без повідомлення (виклику) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство "НАДЬ" (далі - позивач, ПП "НАДЬ") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "МОЛОКО-КРАЇНА" (далі - відповідач, ТОВ "МОЛОКО-КРАЇНА") про стягнення 353 128,91 грн заборгованості за Договором на закупівлю сільськогосподарської продукції (сировини) № 196/09-19 від 23.09.2019 (далі - Договір).

Позовні вимоги обгрунтовані порушенням відповідачем зобов`язання за Договором з оплати поставленого позивачем товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.05.2022 постановлено прийняти позовну заяву ПП "НАДЬ" до розгляду та відкрити провадження у справі № 910/3795/22, розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання).

Суд повідомляв позивача та відповідача про відкриття провадження у справі № 910/3795/22.

22.06.2022 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач не погодився з позовними вимогами, з огляду на їх необгрунтованість та не відповідність фактичним обставинам справи, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

У відзиві на позовну заяву відповідач також просив суд відмовити позивачу в стягненні судових витрат на професійну правничу допомогу, оскільки заявлена позивачем до стягнення сума судових витрат, на думку відповідача, є необгрунтованою та неспівмірною з реальним обсягом наданої професійної правничої допомоги та часом, витраченим на надання таких послуг (незначний обсяг юридичної та технічної роботи щодо підготовки та подання позову до суду, розгляд справи відбувається в порядку спрощеного провадження, без проведення судового засідання) критерію реальності таких витрат.

29.06.2022 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої позивач не погодився з доводами відповідача, викладеними у відзиві на позовну заяву.

У відповіді на відзив позивач також зазначив, що заявлена ним до стягнення сума витрат на правничу допомогу адвоката є співрозмірною та обґрунтованою з реальним обсягом наданої професійної правничої допомоги та часом, витраченим на надання таких послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 ГПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ ГПК України.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 ГПК України).

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження судом досліджено подані сторонами заяви по суті справи та додані до них докази.

Розглянувши подані матеріали, суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази в сукупності достатні для прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, відповідно до статей 236, 252 Господарського процесуального кодексу України.

З`ясувавши обставини справи, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог, а відповідач як на підставу своїх заперечень, та дослідивши матеріали справи, суд

УСТАНОВИВ:

23.09.2019 між Приватним підприємством "НАДЬ" (продавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "МОЛОКО-КРАЇНА" (покупець, відповідач) був укладений Договір на закупівлю сільськогосподарської продукції (сировини) № 196/09-19 (далі - Договір або Договір № 196/09-19 від 23.09.2019), відповідно до п. 1.1 якого продавець зобов?язується в порядку і на умовах, визначених цим Договором, передати у власність покупця сільськогосподарську продукцію (сировину) - молоко-сировину коров?яче базисної жирності 3,4%, що відповідає вимогам ДСТУ3662-2018, далі - товар, а покупець зобов?язується прийняти та оплатити такий товар.

Продавець передає товар на умовах за адресою: вул. Влізько, 1, с. Підпригори, Лебединського району, Сумської області (п. 1.2 Договору).

Пунктом 1.3 Договору сторони погодили, що приймання товару покупцем за кількістю і якістю здійснюється в місці вивантаження товару покупцем відповідно до вимог цього Договору та чинного законодавства України.

Відповідно до п. 1.5 Договору встановлено, що перехід права власності на товар від продавця до покупця здійснюється після фактичної передачі товару та підписання спеціалізованої товарної накладної на перевезення товару (молочної сировини) за формою № 1-ТН (МС).

Умовами пп. 3.1.5.1, 3.1.5.2 Договору передбачено, що при передачі товару покупцю (або його уповноваженим представникам) продавець зобов`язаний правильно оформити усі супровідні документи, а саме: спеціалізовану товарну накладну на перевезення товару (молочної сировини) за формою №1-ТН (МС), в якій зазначаються висновки щодо показників лабораторного аналізу; враховуючи ритмічність поставок по Договору, формує зведену видаткову накладну, що формується за підсумками місяця (в останній календарний день відповідного звітного місяця) на обсяг і вартість переданого покупцю товару та зведену податкову накладну (станом на останній день календарного місяця).

Згідно з п. 2.1 Договору оплату за товар покупець проводить по договірних цінах.

Пунктом 2.3 Договору передбачено, що розрахунки за даним Договором здійснюються наступним чином: протягом 10 (десяти) банківських днів від дати приймання товару покупцем, шляхом безготівкового розрахунку, або в інший спосіб, що не суперечить чинному законодавству України, безпосередньо між сторонами.

Згідно з п. 7.1 цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами.

Пунктами 7.2, 7.3 Договору встановлено, що строк даного Договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 7.1 даного Договору, та діє до 31.12.2020, але у всякому випадку до повного виконання сторонами взятих на себе зобов?язань. Закінчення строку даного Договору не звільняє сторони від виконання зобов`язань по Договору.

Позивач у позовній заяві зазначив, що в період з 24.09.2019 по 31.01.2022 поставив відповідачу товар (молоко-сировину коров`яче) на загальну суму 5 885 072,86 грн, що підтверджується доданими до позовної заяви видатковими накладними, товарно-транспортними накладними та спеціалізованими товарними накладними на перевезення молочної сировини (форма № 1-ТТН (МС)), перелік яких наведено у таблиці на стор. 2-9 позовної заяви.

На твердження позивача, відповідач провів лише часткову оплату поставленого позивачем товару, що підтверджується доданими до позовної заяви копіями платіжних доручень на загальну суму 5 531 943,95 грн, перелік яких наведено на стор. 9-14 позовної заяви.

Таким чином, як зазначив позивач, заборгованість відповідача за отриманий товар станом на час звернення з позову до суду склала 353 128,91 грн (5 885 072,86 грн - 5 531 943,95 грн).

З метою досудового врегулювання спору, позивачем 28.01.2022 було направлено відповідачу рекомендованим листом з повідомленням вимогу про погашення заборгованості на суму 353 128,96 грн, відповідно до якої позивач просив відповідача сплатити заборгованість в семиденний термін з моменту отримання даної вимоги.

Дану вимогу відповідач отримав 01.02.2022, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення пошитого відправлення та інформацією, розміщеною на офіційному сайті ДП «Укрпошта», проте заборгованість у сумі 353 128,96 грн не оплатив.

З огляду на наведене, позивач звернувся з даним позовом до Господарського суду міста Києва про стягнення з відповідача 353 128,96 грн заборгованості за Договором.

Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечив позовні вимоги у повному обсязі, зазначивши таке:

- первинними документами для підтвердження поставки товару є, зокрема, належним чином оформлені довіреності від покупця на особу, яка отримує товар, проте позивачем не надано належним чином оформлених довіреностей на осіб, які отримували товар;

- надані позивачем спеціалізовані товарні накладні на перевезення молочної сировини та видаткові накладні не містять реквізитів Договору, реквізитів довіреності на особу, що приймала товарно-матеріальні цінності, тощо, а отже є складеними неналежним чином;

- позивачем не додано до позовної заяви довідок про епізоотичне благополуччя тварин, обов`язковість надання яких передбачена п. 3.1.1 Договору, що свідчить про неналежне виконання позивачем умов Договору;

- відповідач вважає, що позивач не довів належними та допустимими доказами факту передання у власність товару, що свідчить про відсутність у нього права на стягнення з відповідача суми заборгованості.

Позивач у відповіді на відзив заперечив доводи відповідача, зазначивши таке:

- на кожну поставку товару були складені товарно-транспортні накладні та спеціалізовані товарні накладні на перевезення товару (молочної сировини) за формою №1-ТН (МС), факт складання чи недостовірність яких не заперечується та не спростовується відповідачем;

- на кожній товарно-транспортній накладній та спеціалізованій товарній накладній на перевезення товару (молочної сировини) за формою №1-ТН (МС) містяться підписи і відтиск штампів відповідача про прийняття молока;

- факт отримання відповідачем від позивача молока на загальну суму 5 885 072,86 грн також підтверджується і видатковими накладними, підписаними посадовими особами відповідача, а їх підписи засвідчені печаткою відповідача;

- відповідач не зазначає, що він не отримував від позивача товар, а посилається у відзиві начебто на допущені недоліки при оформленні таких господарських операцій;

- відповідач не надав доказів фактів протиправності використання своєї печатки чи доказів її втрати, а рівно доказів звернення до правоохоронних органів у зв`язку з її втратою чи викраденням, а тому, на думку позивача, відсутні підстави вважати, що печатка відповідача використовувалася проти його волі при проставлянні її відтисків на спеціалізованих товарних накладних на перевезення товару (молочної сировини) та видаткових накладних;

- Акт звірки взаємних розрахунків станом на 31.01.2022, яким підтверджено заборгованість відповідача на користь позивача у сумі 353 128,96 грн, підписаний в т.ч. посадовою особою відповідача, а її підпис засвідчено печаткою відповідача;

- позивач наразі звернув увагу, що відповідно до п. 2.3 Договору передумовою проведення перерахування грошових коштів є саме передача товару (молока) від продавця до покупця;

- позивач вважає безпідставним посилання відповідача на неприєднання до позовної заяви довідок про епізоотичне благополуччя тварин, оскільки такі довідки не являються носіями інформації щодо кількості молока, переданого відповідачеві.

Відповідно до частин 1-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України (далі - ЦК України) судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Отже, приписами ГПК України обов`язок доказування і подання доказів покладено на сторони.

Відповідно до ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Відповідно до статті 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Згідно зі статтею 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що відповідно до неї на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Дослідивши матеріали справи, оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами статей 11, 509 ЦК України зобов`язання виникають, зокрема, з договору.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з статтями 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України (далі - ГК України) за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

За своїм змістом та правовою природою укладений між позивачем та відповідачем Договір № 196/09-19 від 23.09.2019 є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 ЦК України та статей 264-271 ГК України. В частині, що не суперечить Договору № 196/09-19 від 23.09.2019, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).

Відповідач не заперечив факт укладення та чинності Договору № 196/09-19 від 23.09.2019.

За таких обставин та з урахуванням приписів ст. 204 ЦК України щодо презумпції правомірності правочину, суд приймає до уваги даний Договір як належну підставу у розумінні норм ст. 11 ЦК України для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків з поставки товару.

Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 ГК України).

Зазначені норми кореспондується з нормами статей 525, 526 ЦК України.

Частиною 1 статті 662 ЦК України визначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

За приписами статті 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 691 ЦК України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено судом, в період з 24.09.2019 по 31.01.2022 позивач поставив відповідачу товар (молоко-сировину коров`яче) на загальну суму 5 885 072,86 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними, товарно-транспортними накладними та спеціалізованими товарними накладними на перевезення молочної сировини (форма № 1-ТТН (МС)).

Відповідачем під час розгляду справи не було надано заперечень щодо факту отримання ним від позивача у період з 24.09.2019 по 31.01.2022 товару (молока-сировини коров`ячого) на загальну суму 5 885 072,86 грн.

Водночас, відповідач вказував на те, що наявні в матеріалах справи видаткові накладні та товарні накладні на перевезення молочної сировини оформлені неналежним чином (не містять реквізитів договору, реквізитів довіреності на особу, що приймала товарно-матеріальні цінності, позивачем не додано довіреностей на осіб, які отримували товар, тощо), а відтак відповідач вважає, що позивач не довів належними та допустимими доказами факт поставки товару, що свідчить про відсутність у позивача права на стягнення з відповідача суми заборгованості.

Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, суд вважає заперечення відповідача безпідставними та необґрунтованими з огляду на таке.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, що містить відомості про господарську операцію; господарська операція - це дія або подія, що викликає зміну в структурі активів і зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до частин 1, 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Зазначений перелік обов`язкових реквізитів первинних документів кореспондується з пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, відповідно до якого Первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у грошовому та за можливості у натуральних вимірниках), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Пунктом 2.5 цього Положення передбачено, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

Отже, за загальним правилом фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема статті 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» та пункту 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та відображають реальні господарські операції.

У постановах Верховного Суду від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі № 914/2267/18, від 29.01.2020 у справі № 916/922/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 10.12.2020 у справі № 910/14900/19 зазначені висновки, відповідно до яких у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару. У зв`язку з цим необхідно враховувати, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам у розгляді справ, у яких необхідно досліджувати обставини поставки товару, слід з`ясовувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. Зокрема, обставини здійснення перевезення товару поставленого за спірними видатковими накладними, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця, інші обставини, які будуть переконливо підтверджувати реальний рух активів, свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару та які давали б змогу встановити реальність здійснених господарських операцій.

У постанові Верховного Суду України від 29.04.2015 у справі №903/679/14 (провадження №3-77гс15) викладено висновок про те, що відсутність довіреності за наявності інших первинних документів, що підтверджують здійснення господарської операції з передачі товару, не може заперечувати таку господарську операцію. Указаний висновок зроблений з посиланням на наявну в матеріалах зазначеної справи накладну, що містила підписи сторін які були скріплені їх печатками.

У постанові Верховного Суду від 20 грудня 2018 у справі №910/19702/17 зазначений висновок, що відтиск печатки на видаткових накладних є свідченням участі особи у здійсненні господарської операції за цими накладними. Виходячи з викладеного саме відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на Договорі та спірних видаткових накладних і саме на нього покладається обов`язок довести, що таку печатку використано проти його волі.

Згідно приписів абз. 9 ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Судом встановлено, що долучені позивачем до позовної заяви на підтвердження поставки товару на загальну суму 5 885 072,86 грн видаткові накладні є підписаними уповноваженими представниками сторін (зокрема, з боку відповідача - ст. бухгалтером) та скріплені печатками сторін (зокрема, печаткою відповідача).

Крім того, на підтвердження поставки товару позивачем надано спеціалізовані товарні накладні на перевезення молочної сировини (форма № 1-ТТН (МС)), які містять відтиск штампів відповідача про прийняття товару та підпис уповноваженої особи одержувача (відповідача).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не надав доказів фактів протиправності використання своєї печатки чи доказів її втрати, а рівно доказів звернення до правоохоронних органів у зв`язку з її втратою чи викраденням, відтак, відсутні підстави вважати, що печатка відповідача використовувалася проти його волі при проставлянні її відтисків на спеціалізованих товарних накладних на перевезення товару (молочної сировини) та видаткових накладних.

Крім того, обставини здійснення перевезення товару (молока-сировини коров`ячого), поставленого відповідачу за спірними видатковими накладними, підтверджується наявними в матеріалах справи товарно-транспортними накладними.

Суд також звертає увагу, що відповідач не заперечував факт отримання ним товару на загальну суму 5 885 072,86 грн, поставленого позивачем за умовами Договору.

Отже, недоліки в оформленні первинних документів на поставку товару, на які вказував відповідач, не є підставою для невизнання господарської операції щодо поставки позивачем товару відповідачу на загальну суму 5 885 072,86 грн.

Враховуючи наведене, суд визнає наявні в матеріалах справи первинні документи - видаткові накладні та спеціалізовані товарні накладні на перевезення молочної сировини (форма № 1-ТТН (МС)) за період з 24.09.2019 по 31.01.2022 у якості належних та допустимих доказів, що підтверджують факт здійснення позивачем на користь відповідача поставки товару на умовах Договору на загальну суму 5 885 072,86 грн.

Судом встановлено, що відповідач частково оплатив поставлений позивачем товар, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень на загальну суму 5 531 943,95 грн.

Таким чином, заборгованість відповідача за поставлений позивачем товар становить 353 128,91 грн (5 885 072,86 грн. - 5 531 943,95 грн).

Факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем у наведеній сумі додатково підтверджується наявним в матеріалах справи Актом звірки взаємних розрахунків станом на 31.01.2022, який підписаний посадовою особою відповідача та скріплений печаткою відповідача.

Відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом. Аналогічний правовий висновок викладено у поставно Верховного Суду від 20.12.2021 у справі № 904/5236/20.

У постановах Верховного Суду від 06.10.2021 у справі № 911/2731/20 04.12.2019 у справі № 916/1727/17, від 19.04.2018 у справі № 905/1198/17, від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18, від 24.10.2018 у справі № 905/3062/17 зазначено, що акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема, в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо, однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату.

Акт звірки взаємних розрахунків станом на 31.01.2022 приймається судом у якості належного та допустимого доказу у справі в підтвердження заборгованості відповідача за Договором у сумі 353 128,91 грн, оскільки інформація, відображена в акті, підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами.

Згідно п. 2.3 Договору розрахунки за даним Договором здійснюються протягом 10 (десяти) банківських днів від дати приймання товару покупцем, шляхом безготівкового розрахунку, або в інший спосіб, що не суперечить чинному законодавству України, безпосередньо між сторонами.

За змістом наведеного пункту Договору передумовою для здійснення розрахунків є саме приймання товару відповідачем. Відповідно до умов п. 1.5 Договору перехід права власності на товар підтверджується підписанням сторонами спеціалізованої товарної накладної на перевезення товару (молочної сировини) за формою № 1-ТН (МС).

Отже, виходячи з умов укладеного між сторонами Договору та дат приймання товару відповідачем згідно спеціалізованих товарних накладних на перевезення товару (молочної сировини) за формою № 1-ТН (МС) та видаткових накладних, суд доходить висновку, що строк оплати товару відповідачем станом на час вирішення спору по суті є таким, що настав.

Доводи відповідача про неприєднання позивачем до позовної заяви в підтвердження позовних вимог довідок про епізоотичне благополуччя тварин, судом відхиляються як безпідставні, оскільки такі довідки засвідчують епізоотичне благополуччя молочних ферм сільськогосподарських підприємств та не містять інформації щодо кількості поставленого товару, а рівно не визначені умовами Договору у якості підстави для здійснення розрахунків за поставлений товар.

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Відповідачем станом на час розгляду справи по суті не надано суду доказів сплати 353 128,91 грн заборгованості за Договором, у зв`язку з чим позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача грошових коштів у наведеній сумі є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає таке.

Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. При цьому частиною 2 наведеної статті ГПК України передбачено, що у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Позивачем в позовній заяві наведено попередній (орієнтовний) розмір суми судових витрат, який складається з суми судового збору в розмірі 5 296,93 грн та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн.

Відповідач попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, до суду не подав.

Згідно зі статтею 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи приписи ст. 129 ГПК України та задоволення позовних вимог у повному обсязі, судовий збір в сумі 5 296,93 грн покладається на відповідача.

Щодо витрат позивача на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 126 ГПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

За змістом абзаців першого, другого частини восьмої статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015, п.п. 34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004 заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

На підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн, до позовної заяви було додано: Договір про надання правової допомоги від 03.05.2022, укладений між Приватним підприємством "НАДЬ" (клієнт, позивач) та адвокатом Васильцем Сергієм Олексійовичем (адвокат) (далі - Договір від 03.05.2022), свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія ПТ№ 2471 від 10.01.2019, видане Васильцю Сергію Олексійовичу, довіреність від 03.05.2022, розрахунок витрат на правничу допомогу згідно Договору від 03.05.2022 (підготовка документів та представництво інтересів у Господарському суді міста Києва по справі за позовом Приватного підприємства "НАДЬ" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "МОЛОКО-КРАЇНА" заборгованості за поставлене молоко коров`яче згідно умов Договору на закупівлю сільськогосподарської продукції (сировини) №196/09-19 від 23 вересня 2019) (далі - розрахунок витрат на правничу допомогу). Наведений розрахунок містить перелік виконаних адвокатом робіт із зазначенням їх обсягу та вартості.

У відзиві на позовну заяву відповідач просив суд відмовити позивачу в стягненні судових витрат на професійну правничу допомогу, оскільки заявлена позивачем до стягнення сума судових витрат, на думку відповідача, є необгрунтованою та неспівмірною з реальним обсягом наданої професійної правничої допомоги та часом, витраченим на надання таких послуг (незначний обсяг юридичної та технічної роботи щодо підготовки та подання позову до суду, розгляд справи відбувається в порядку спрощеного провадження, без проведення судового засідання) критерію реальності таких витрат.

У відповіді на відзив позивач зазначив, що заявлена ним до стягнення сума витрат на правничу допомогу адвоката у розмірі 10 000,00 грн є співрозмірною та обґрунтованою з реальним обсягом наданої професійної правничої допомоги та часом, витраченим на надання таких послуг.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу у сумі 10 000,00 грн, які позивач сплатив або має сплатити.

Відповідно до п. 3.2 Договору від 03.05.2022, укладеного між позивачем та адвокатом, сторони домовились, що вартість послуг (гонорар) становить 10 000,00 грн.

Разом з цим, за умовами п. 2.6 Договору від 03.05.2022 сторони узгодили, що клієнт зобов`язується своєчасно оплатити послуги адвоката згідно Акту наданих послуг до цього Договору. Пунктами 3.3 та 3.4 Договору від 03.05.2022 сторони передбачили, що розмір гонорару, належного до сплати адвокату, відображається у виставленому клієнту рахунку та в Акті наданих послуг. Оплата проводиться клієнтом готівкою або безготівково за реквізитами, зазначеними в рахунку у повному обсязі не пізніше 10-ти банківських днів після виставлення рахунку.

Як встановлено судом, до позовної заяви не додано Акту наданих послуг, який би містив перелік та вартість наданих адвокатом послуг, який би був узгоджений та підписаний позивачем. Крім того, до позовної заяви не додано і виставленого позивачу рахунку, який би містив розмір гонорару, належного до сплати адвокату.

Судом враховано, що доданий до позовної заяви розрахунок витрат на правничу допомогу згідно Договору від 03.05.2022, фактично підписаний одноособово адвокатом. Такий розрахунок не передбачено умовами Договору від 03.05.2022 ні в якості документа, який би підтверджував обсяг та вартість наданих адвокатом послуг, ні в якості підстави для оплати наданих адвокатом послуг.

Отже, додані до позовної заяви докази належним чином не підтверджують понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу на підставі Договору саме у розмірі 10 000,00 грн.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про відсутності підстав для відшкодування витрат позивача на професійну правничу допомогу.

Керуючись статтями 56, 58, 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 126, 129, 236-238, 241, 327 ГПК України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МОЛОКО-КРАЇНА" (Україна, 02099, місто Київ, вулиця Бориспільська, будинок 9; ідентифікаційний код 31877099) на користь Приватного підприємства "НАДЬ" (Україна, 42226, Сумська обл., Лебединський район, село Підопригори, вулиця Влізько, будинок 1; ідентифікаційний код 34236253) 353 128,91 грн (триста п`ятдесят три гривні сто двадцять вісім гривень 91 коп.) заборгованості та 5 296, 93 грн (п?ять тисяч двісті дев`яносто шість гривень 93 коп.) судового збору.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повне рішення складено 22.08.2022

Суддя Оксана ГУМЕГА