Постанова

від 17.08.2022 по справі 910/1674/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2022 року

м. Київ

cправа № 910/1674/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т.М. (головуючий), Бенедисюка І.М., Селіваненка В.П.,

за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,

представників учасників справи:

позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельний холдинг «Шевченківський» (далі - ТОВ «БХ «Шевченківський», позивач) - не з`явився,

відповідача - Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» (далі - ПрАТ «НЕК «Укренерго», скаржник, відповідач-1) - Франюк А.В. (адвокат),

відповідача - Акціонерного товариства «Український будівельно-інвестиційний банк» (далі - АТ «Український будівельно-інвестиційний банк», відповідач-2) - не з`явився,

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) не з`явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ПрАТ «НЕК «Укренерго»

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.02.2022 (головуючий - суддя Корсак В.А., судді: Владимиренко С.В., Попікова О.В.)

у справі №910/1674/20

за позовом ТОВ «БХ «Шевченківський»

до ПрАТ «НЕК «Укренерго»,

АТ «Український будівельно-інвестиційний банк»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - ОСОБА_1 ,

про зобов`язання вчинити дії.

ВСТУП

Спір виник щодо наявності/відсутності підстав для визнання гарантії, виданої банком, а також вимоги бенефіціара за вказаною гарантією такими, що не підлягають виконанню.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. ТОВ "БХ "Шевченківський" звернулось до суду з позовом до ПрАТ "НЕК "Укренерго" та АТ "Український будівельно-інвестиційний банк" про зобов`язання вчинити дії:

- визнати гарантію від 11.01.2019, видану АТ "Український будівельно-інвестиційний банк" на користь Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (далі - ДП «НЕК «Укренерго»), такою, що не підлягає виконанню;

- визнати вимогу ПрАТ "НЕК "Укренерго" від 09.01.2020 про сплату банком суми коштів у розмірі 429 564,56 грн за гарантією від 11.01.2019 такою, що не підлягає виконанню.

1.2. В обґрунтування позовних вимог ТОВ "БХ "Шевченківський" вказує, що банківську гарантію видано ДП "НЕК "Укренерго", при цьому будь-яких застережень щодо можливості передачі прав бенефіціара за гарантією іншій особі - ПрАТ "НЕК "Укренерго" (в тому числі і у випадку правонаступництва) в гарантії не зазначено.

1.2.1. Позивач вказував, що невиконання робіт за договором відбулось за обставин, що не залежали від його волі, та не є порушенням умов договору зі сторони позивача, а тому правових підстав для стягнення коштів за гарантією немає.

2. Короткий зміст рішень суду першої інстанції та постанов суду апеляційної інстанції

2.1. Справа розглядалась неодноразово.

2.2. Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.09.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.04.2021, у справі №910/1674/20 у задоволенні позовних вимог відмовлено. При ухваленні судових рішень суди виходили з такого:

- позивачем порушено умови договору в частині своєчасного та повного виконання робіт, а тому ПрАТ "НЕК "Укренерго" правомірно звернулось до банку з вимогою про стягнення коштів за гарантією;

- судами враховано, що сторонами внесено зміни до Договору підряду щодо зміни організаційно-правової форми замовника. Поряд з цим ТОВ "БХ "Шевченківський" (принципал) мав ініціювати внесення змін до умов гарантії шляхом подачі до гаранта (АТ "Український будівельно-інвестиційний банк") листа-звернення про внесення змін до гарантії, однак таких дій не вчинив;

- у частині визнання вимоги про сплату АТ "Український будівельно-інвестиційний банк" суми коштів за гарантією такою, що не підлягає виконанню, суди попередніх інстанцій виходили з того, що зазначена вимога позивача є неналежним способом захисту цивільних прав та такою, що не привоздить до реального захисту порушених прав та інтересів позивача;

- суд апеляційної інстанції відхилив посилання скаржника на встановлені судом апеляційної інстанції обставини у справі №910/1355/20 щодо затримки виконання робіт позивачем з вини замовника ПрАТ "НЕК "Укренерго", який всупереч умовам договору не передав йому затвердженої проектно-кошторисної документації та не забезпечив умови своєчасного виконання робіт, оскільки такі висновки не спростовують викладеного вище та не впливають на правильність вирішення судом першої інстанції спору в межах та з підстав позову.

2.3. Постановою Верховного Суду від 05.08.2021 у справі №910/1674/20 скасовано постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.04.2021 у справі №910/1674/20 у частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання гарантії від 11.01.2019, виданої АТ "Український будівельно-інвестиційний банк" на користь ДП "НЕК "Укренерго", такою, що не підлягає виконанню, справу в цій частині направлено на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

2.3.1. Скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції, Верховний Суд відзначив, що суд апеляційної інстанції залишив без належної уваги обставини, встановлені у справі №910/1355/20. При вирішенні спору суд порушив норми процесуального права, оскільки не дотримався вимог статей 86, 236, 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) щодо прийняття судового рішення на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що унеможливило встановлення усіх фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. При цьому суду необхідно врахувати також правові висновки, викладені у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2021 у справі №910/16898/19.

2.4. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.02.2022 у справі №910/1674/20 рішення Господарського суду міста Києва від 02.09.2020 скасовано частково, а саме в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання гарантії такою, що не підлягає виконанню. У цій частині ухвалено нове судове рішення, яким визнано гарантію від 11.01.2019, видану АТ "Український будівельно-інвестиційний банк" на користь ДП "НЕК "Укренерго", такою, що не підлягає виконанню.

2.4.1. Суд апеляційної інстанції виходив з такого:

- об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 18.06.2021 у справі №910/16898/19 дійшла висновку, що відповідно до статей 560, 563, 565 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) обов`язок гаранта сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії настає за умови порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією та направлення кредитором гаранту письмової вимоги разом із зазначеними в гарантії документами. За відсутності однієї із вказаних умов відповідальність гаранта не настає. При вирішенні спору про стягнення за гарантією до предмета доказування входить, в першу чергу, дослідження наявності чи відсутності виникнення відповідного обов`язку - гарантійного випадку (порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією), а не формальне дослідження виключно наявності заяви про сплату за гарантією;

- у справі №910/1355/20 судом апеляційної інстанції встановлено відсутність порушення зобов`язання ТОВ "БХ "Шевченківський" як підрядника за договором. А тому колегія суддів дійшла висновку про відсутність виникнення гарантійного випадку;

- при цьому суд відмітив, що обставини, встановлені судом апеляційної інстанції у справі №910/1355/20, мають преюдиційне значення для вирішення цієї справи, оскільки рішенням у справі встановлені обставини щодо затримки виконання робіт ТОВ "БХ "Шевченківський" з вини замовника ПрАТ "НЕК "Укренерго".

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Не погоджуючись з судовим рішенням у частині задоволення позову щодо визнання гарантії такою, що не підлягає виконанню, скаржник просить у цій частині залишити в силі рішення Господарського суду міста Києва від 02.09.2020 без змін.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. Із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України скаржник вказує, що суд апеляційної інстанції застосував:

- частину четверту статті 236 ГПК України без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2018 у справі №910/17999/16 (пункт 32), від 25.04.2018 у справі №925/3/17 (пункт 38), від 25.04.2018 у справі №910/24257/16 (пункт 40), від 19.05.2020 у справі №910/719/19 (пункт 6.30), від 19.06.2018 у справі №922/2383/16 (пункт 5.5), від 16.05.2018 у справі №910/5394/15-г (пункт 8.2), від 12.12.2018 у справі №2-3007/11, від 16.01.2019 у справі №757/31606/15-ц, а саме щодо визначення поняття «подібності» правовідносин. Всупереч наведеним правовим позиціям суд апеляційної інстанції при вирішенні спору врахував постанову Верховного Суду від 18.06.2021 у справі №910/16898/19, що не є подібною до правовідносин у справі №910/1674/20;

- частину четверту статті 75 ГПК України без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі №917/1345/17, у постановах Верховного Суду від 05.08.2020 у справі №906/282/16, від 13.08.2019 у справі №910/11164/16, від 12.06.2018 у справі №927/976/16, від 29.04.2020 у справі №906/557/19, а саме щодо встановлення преюдиційних фактів та обставин, що мають значення для правильного вирішення спору. Всупереч наведеним правовим позиціям суд апеляційної інстанції при вирішенні спору застосував у якості преюдиції обставини, встановлені постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2021 у справі №910/1355/20, хоча вказане рішення не має преюдиційного значення для вирішення цього спору;

- частину третю статті 46 ГПК України без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №917/1739/17, щодо меж і порядку зміни підстав позову;

- статтю 269 ГПК України без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 28.07.2020 у справі №904/2104/19, щодо можливості прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України.

4.2. Із посиланням на пункт 2 частини другої статті 287 ГПК України скаржник вказує, що існує необхідність у відступленні від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові від 18.06.2021 у справі №910/16898/19, який застосований судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, оскільки дана справа не є подібною до справи №910/1674/20.

4.3. Із посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах у контексті фактичних обставин цієї справи та висновків, зроблених апеляційним судом.

5. Позиція інших учасників справи

5.1. Відзивів на касаційну скаргу до Суду не надходило.

6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6.1. Між АТ "Український будівельно-інвестиційний банк" (гарант) та ТОВ "БХ "Шевченківський" (принципал) 11.01.2019 укладено договір №BGV/U/03-2-0064 про надання гарантії, відповідно до якого гарант за дорученням принципала надає на користь ДП "НЕК "Укренерго" (бенефіціар) забезпечення виконання договору (в подальшому гарантія) на суму 429 564,56 грн за договором закупівлі, який має бути укладений між принципалом та бенефіціаром згідно з повідомленням про намір укласти договір (під час застосування переговорної процедури) UА-2018-12-28-001302-b, оприлюдненим 28.12.2018 на авторизованій уповноваженим органом електронній системі закупівель Prozorro за результатами переговорної процедури закупівлі "ДСТУ Б.Д.1.1-1:2013 ПС 330 кВ "Павлоградська" ВРП-35 кВ Реконструкція ВРП-35 кВ, з повною заміною обладнання інв. № 6179 45310000-3 Електромонтажні роботи".

6.1.1. Відповідно до умов договору від 11.01.2019 (далі - Договір про надання гарантії) АТ "Український будівельно-інвестиційний банк" видана гарантія виконання зобов`язань (гарантія) на користь ДП "НЕК "Укренерго" (бенефіціар за гарантією), відповідно до якої АТ "Український будівельно- інвестиційний банк" безумовно, тобто за першою вимогою бенефіціара, без подання будь-яких інших документів або виконання будь-яких інших умов та безвідклично приймає на себе зобов`язання заплатити бенефіціару протягом п`яти робочих днів з моменту отримання письмової вимоги бенефіціара передбаченою гарантією грошову суму 429 564,56 грн, валюта платежу - українська гривня, у випадку порушення ТОВ "БХ "Шевченківський" (принципал за гарантією) зобов`язань за договором [договором закупівлі, який має бути укладений між принципалом та бенефіціаром згідно з повідомленням про намір укласти договір (під час застосування переговорної процедури)].

6.1.2. Відповідно до пункту 1.2 Договору про надання гарантії, гарантія надається на термін до 14.01.2020 включно і набуває чинності з 11.01.2019. Строк дії цього договору - до 28.01.2020, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за цим договором.

6.1.3. Гарант зобов`язався, зокрема, у разі порушення принципалом зобов`язання, забезпеченого гарантією, та отримання письмової вимоги бенефіціара не пізніше 2 (другого) банківського дня повідомити про це принципала і передати йому копію вимоги; розглянути вимогу бенефіціара разом з доданими до неї документами і встановити відповідність вимоги та доданих до неї документів умовам гарантії (пункти 2.2.2, 2.2.3 Договору про надання гарантії).

6.1.4. Відповідно до пункту 2.1.6 Договору про надання гарантії принципал зобов`язався, зокрема, протягом 2 (двох) банківських днів з дня отримання копії вимоги разом з доданими до неї документами перерахувати гаранту належну до сплати суму згідно з реквізитами, вказаними гарантом у повідомленні про надходження вимоги.

6.1.5. Згідно з пунктом 2.3 Договору про надання гарантії визначено право принципала звернутися до гаранта з проханням про направлення бенефіціару запиту щодо згоди на внесення змін до умов гарантії.

6.2. Між ДП "НЕК "Укренерго" (замовник) та ТОВ "БХ "Шевченківський" (підрядник) 14.01.2019 укладений договір підряду №04-4/0042-19 (далі - Договір підряду), відповідно до якого підрядник зобов`язується виконати за завданням замовника роботи "ПС 330 кВ "Павлоградська" ВРП - 35 кВ. Реконструкція ВРП - 35 кВ, з повною заміною обладнання (інв. №6179) з передачею замовнику результату робіт, а замовник зобов`язується передати підряднику фронт робіт (будівельний майданчик), проектну документацію, іншу потрібну для виконання роботи документацію, яка є або має бути у замовника, прийняти належно виконані роботи та здійснити оплату прийнятих належно виконаних робіт на умовах договору.

6.2.1. Згідно з пунктом 1.2 Договору підряду та додатком №3 до Договору строк виконання робіт - до 31.07.2019. Строк дії Договору підряду відповідно до пункту 15.1 до 31.12.2019, а в частині виконання гарантійних зобов`язань до повного їх виконання.

6.2.2. Ціна договору підряду відповідно до пункту 2.2 Договору підряду складає 8 591291,16 грн ( у т.ч. ПДВ).

6.2.3. Згідно з пунктом 6.1 Договору підряду організація підрядником виконання робіт та його дії у ході їх виконання повинні відповідати проектній документації (в чинній на момент виконання робіт редакції), чинному законодавству України, вимогам стандартів, іншій нормативній документації, що регламентує порядок виконання визначених договором робіт на енергетичних об`єктах, вимогам згідно з договором.

6.2.4. Замовник зобов`язаний надати підряднику фронт робіт (робоче місце), допустити підрядника до виконання робіт, забезпечити можливість доступу підрядника (його працівників) на такий об`єкт (робоче місце) для виконання робіт. При цьому строк передачі підряднику фронту робіт (робоче місце), допуск підрядника до об`єкта робіт (робочого місця), послідовність виконання таких робіт, з огляду на вид робіт, здійснюється замовником (уповноваженим представником замовника), з дотриманням вимог нормативних документів щодо проведення робіт на електроенергетичних об`єктах та в строки згідно з договором, з урахуванням наявності всіх потрібних для початку виконання робіт документів (пункт 6.2 Договору підряду).

6.2.5. Приписами пункту 6.3 Договору підряду встановлено, що з урахуванням того, що роботи виконуються на діючому об`єкті, замовник та підрядник виконують заходи, необхідні для безпечного виконання робіт (відповідно до вимог нормативних документів).

6.2.6. Відповідно до пункту 6.5 Договору підряду підрядник до початку робіт повинен надати замовнику (уповноваженому представнику замовника) затверджені керівництвом підрядника списки працівників, які відповідають за безпечне проведення робіт, мають право виконувати ті чи інші роботи підвищеної небезпеки, із зазначенням прав, наданих таким працівникам. Проводить відповідний інструктаж працівників, які безпосередньо виконують роботи, з питань техніки безпеки та охорони праці, технологічної та виробничої дисципліни, повинен забезпечити дотримання працівниками правил і норм техніки безпеки, протипожежної охорони тощо, а також вживає відповідні заходи щодо попередження ними порушень вимог нормативних документів. Організовує безпечне виконання робіт.

6.2.7. Згідно з пунктом 17.1 Договору підряду підрядник надає замовнику (не пізніше дати укладення договору) забезпечення виконання договору.

6.2.8. Відповідно до пункту 17.2 Договору підряду забезпечення виконання договору надається у вигляді безумовної, безвідкличної банківської гарантії оформленої на паперовому носії. Розмір забезпечення виконання договору (банківської гарантії) становить 429 564,56 грн.

6.2.9. Пунктом 17.4 Договору підряду передбачено, що забезпечення виконання договору (банківська гарантія) не повертається підряднику в разі порушення (невиконання або неналежне виконання) підрядником умов договору. У такому випадку замовник направляє банку-гаранту вимогу платежу за банківською гарантією.

6.3. Додатковою угодою від 28.08.2019 №1 позивач та відповідач-1 дійшли згоди щодо змін у договорі у зв`язку з перетворенням ДП "НЕК "Укренерго" на ПрАТ "НЕК "Укренерго".

6.4. Відповідно до наказу Міністерства фінансів України від 29.07.2019 №321 ПрАТ "НЕК "Укренерго" створено шляхом перетворення ДП "Національна енергетична компанія "Укренерго".

6.4.1. Згідно з пунктом 6 наказу Міністерства фінансів України від 29.07.2019 № 321 ПрАТ "НЕК "Укренерго" є правонаступником ДП "Національна енергетична компанія "Укренерго".

6.4.2. Відповідно до пункту 1.1 Статуту ПрАТ "НЕК "Укренерго" Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" є юридичною особою, що утворено як акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, внаслідок реорганізації шляхом перетворення Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" в Приватне акціонерне товариство відповідно до наказу Міністерства фінансів України від 15.02.2019 № 73 та розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.11.2017 № 829-р "Про погодження перетворення державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" у приватне акціонерне товариство.

6.4.3. Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань ПрАТ "НЕК "Укренерго" є правонаступником ДП "НЕК "Укренерго".

6.5. ПрАТ "НЕК "Укренерго" від 09.01.2020 направило вимогу №01/509, чим повідомило гаранта - АТ "Український будівельно інвестиційний банк", про факт порушення ТОВ "БХ "Шевченківський" своїх зобов`язань за Договором підряду та настання гарантійного випадку, посилаючись на пункт 1.2 Договору підряду та додаток №3 до останнього щодо невиконання позивачем робіт у встановлений договором строк (до 31.07.2019).

6.6. АТ "Український будівельно-інвестиційний банк" 11.01.2020 направило ТОВ "Будівельний холдинг "Шевченківський" повідомлення №52 про отримання АТ "Український будівельно-інвестиційний банк" від ПрАТ "НЕК "Укренерго" вимоги від 09.01.2020 №01/509 про сплату коштів за гарантією у зв`язку з порушенням ТОВ "БХ "Шевченківський" зобов`язань за Договором підряду.

6.7. Позивач вважає, що гарантія від 11.01.2019 та вимога ПрАТ "НЕК "Укренерго" від 09.01.2020 про сплату коштів в розмірі 429 564,56 грн є такими, що не підлягають виконанню.

6.8. У справі №910/1355/20 судом апеляційної інстанції встановлено таке:

- у січні 2020 року ПрАТ "НЕК "Укренерго" звернулося до суду із позовною заявою до ТОВ "БХ "Шевченківський" про стягнення коштів за порушення відповідачем строків виконання будівельних робіт за Договором підряду, пені та штрафу;

- рішенням Господарського суду міста Києва від 20.07.2020 у справі №910/1355/20 позов задоволено повністю. Рішення обґрунтовано тим, що, оскільки ТОВ "БХ "Шевченківський" своє зобов`язання щодо виконання будівельних робіт у строк, встановлений Договором підряду, не виконало, тому позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі;

- Північний апеляційний господарський суд постановою від 22.02.2021 у справі №910/1355/20 рішення від 20.07.2020 скасував, ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив повністю. Постанова суду мотивована таким:

· ПрАТ "НЕК "Укренерго" не виконало свого обов`язку щодо передачі ТОВ "БХ "Шевченківський" затвердженої проектно-кошторисної документації за Договором підряду, відповідно до якої останній зобов`язаний виконати відповідні роботи. Вказані висновки ПрАТ "НЕК "Укренерго" підтвердило у своїх письмових поясненнях від 28.12.2021, поданих у суді апеляційної інстанції;

· ТОВ "БХ "Шевченківський" неодноразово зверталось до ПрАТ "НЕК "Укренерго" з листами, в яких просило узгодити відключення споживачів ліній на двоколових ПЛ 35 кВ на запроектованих опорах та вказувало про неможливість повного виконання робіт за Договором підряду у строки, визначені пунктом 1.2 Договору та додатком №3 до Договору, без відключення та виведення в ремонт ПЛ. У зв`язку з чим ТОВ "БХ "Шевченківський" неодноразово просило розглянути питання продовження строку дії Договору підряду;

· в матеріалах справи відсутні докази відключення ПрАТ "НЕК "Укренерго" ліній на двоколових ПЛ 35 кВ на запроектованих опорах для виконання ТОВ "БХ "Шевченківський" робіт у строки, визначені Договором підряду;

· зазначені обставини призвели до затримки виконання робіт ТОВ "БХ "Шевченківський" з вини замовника - ПрАТ "НЕК "Укренерго", яке всупереч умовам Договору підряду не передало ТОВ "Будівельний холдинг "Шевченківський" затвердженої проектно-кошторисної документації та не забезпечило виконавцю умови для своєчасного виконання будівельних робіт.

7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

7.1. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 06.06.2022 для розгляду касаційної скарги у справі № 910/1674/20 визначено колегію суддів у складі Малашенкової Т.М. - головуючий, Бенедисюка І.М., Селіваненка В.П.

7.2. Ухвалою Верховного Суду від 06.07.2022 відкрито касаційне провадження у справі № 910/1674/20 за касаційною скаргою ПрАТ "НЕК "Укренерго" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.02.2022 на підставі пунктів 1, 2, 3 частини другої статті 287 ГПК України.

7.3. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.4. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій.

8.1. Предметом касаційного оскарження стала незгода ПрАТ "НЕК "Укренерго" з визнанням гарантії такою, що не підлягає виконанню. У решті постанова суду апеляційної інстанції сторонами не оскаржується.

На обґрунтування вимог касаційної скарги ПрАТ "НЕК "Укренерго" вказало, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду; існує необхідність у відступленні від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові від 18.06.2021 у справі №910/16898/19; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах в контексті фактичних обставин цієї справи та висновків, зроблених апеляційним судом.

З огляду на наведене Верховний Суд відзначає таке.

8.2. Згідно із частиною першою статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

8.3. Відповідно до статті 200 Господарського кодексу України (далі - ГК України) гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов`язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов`язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні. Зобов`язання за банківською гарантією виконується лише на письмову вимогу управненої сторони. Гарант має право висунути управненій стороні лише ті претензії, висунення яких допускається гарантійним листом. Зобов`язана сторона не має права висунути гаранту заперечення, які вона могла б висунути управненій стороні, якщо її договір з гарантом не містить зобов`язання гаранта внести до гарантійного листа застереження щодо висунення таких заперечень. До відносин банківської гарантії в частині, не врегульованій цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України.

8.3.1. Згідно зі статтею 560 ЦК України за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов`язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

8.4. Порядок, умови надання та отримання банками гарантій та їх виконання регулюються Положенням про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 № 639 (далі - Положення), відповідно до пунктів 2, 8, 9 частини третьої розділу І якого гарантія - це спосіб забезпечення виконання зобов`язань, відповідно до якого банк-гарант бере на себе грошове зобов`язання перед бенефіціаром сплатити кошти в разі настання гарантійного випадку. Зобов`язання банку-гаранта перед бенефіціаром не залежить від базових відносин, які забезпечуються такою гарантією (їх припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли посилання на такі базові відносини безпосередньо міститься в тексті гарантії; гарантійний випадок - одержання банком-гарантом/банком-контргарантом вимоги бенефіціара, що становить належне представлення, протягом строку дії або до дати закінчення дії гарантії/контргарантії, що свідчить про порушення принципалом базових відносин; базові відносини - відносини між принципалом та бенефіціаром, які виникають на підставі договору, інших правочинів, тендерної документації, законодавчих актів щодо зобов`язань принципала на користь бенефіціара, виконання яких забезпечує гарантія.

У даному випадку Гарантія є безумовною і безвідкличною, це гарантія, за якою банк-гарант у разі порушення принципалом свого зобов`язання, забезпеченого Гарантією, сплачує кошти бенефіціару за першою його вимогою без подання будь-яких інших документів або виконання будь-яких інших умов.

При цьому в частині змісту вимоги та доданих до неї документів законодавцем чітко встановлено, що обов`язковим є зазначення у вимозі або у доданих до неї документах того, у чому полягає порушення боржником основного зобов`язання, забезпеченого гарантією. Проте обов`язкового переліку документів, які мають бути додані до вимоги по гарантії, закон не містить, тобто законодавець залишив на розсуд особи, яка складає гарантію, визначення у тексті гарантії певного переліку документів, які повинні бути додані до вимоги за гарантією.

8.5. Відповідно до частини першої, другої статті 561 ЦК України гарантія діє протягом строку, на який вона видана. Гарантія є чинною від дня її видачі, якщо в ній не встановлено інше.

8.6. Відповідно до статті 563 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов`язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії. У вимозі до гаранта або у доданих до неї документах кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов`язання, забезпеченого гарантією.

8.7. Гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора, якщо вимога або додані до неї документи не відповідають умовам гарантії або якщо вони подані гарантові після закінчення строку дії гарантії (частина перша статті 565 ЦК України).

8.8. Згідно із статтями 509, 526 ЦК України, статтями 173, 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

8.9. Частинами першою, другою статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

8.10. Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

8.11. Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, яка є загальною щодо спорів про стягнення за гарантією, враховуючи приписи статей 560, 563, 565 ЦК, обов`язок гаранта сплатити бенефіціару грошову суму відповідно до умов гарантії настає за умови порушення принципалом зобов`язання, забезпеченого гарантією, та направлення бенефіціаром гаранту письмової вимоги разом із зазначеними в гарантії документами. За відсутності однієї із вказаних умов відповідальність гаранта не настає (постанови Верховного Суду від 18.10.2018 у справі №910/21641/17, від 20.06.2018 у справі №904/9536/17, від 02.03.2018 у справі №910/8297/17, від 14.11.2019 у справі №910/20326/17, від 18.06.2021 у справі №910/16898/19, від 07.12.2021 у справі №910/2831/20, 21.12.2021 у справі №910/17772/20 тощо).

Поряд з цим об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 18.06.2021 у справі №910/16898/19 відзначила, що при вирішенні спору про існування гаранта сплатити за гарантією до предмета доказування входить в першу чергу, дослідження наявності чи відсутності виникнення відповідного обов`язку - гарантійного випадку (порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією), а не формальне дослідження виключно наявності заяви про сплату за гарантією.

8.12. Тобто підставою для пред`явлення вимог до гаранта є порушення принципалом виконання своїх зобов`язань перед бенефіціаром за основним зобов`язанням. Тобто гарант сплачує бенефіціару відповідну суму за гарантією при настанні гарантійного випадку, під яким розуміється невиконання або неналежне виконання принципалом своїх зобов`язань (постанова Верховного Суду від 04.03.2021 у справі №910/3500/19).

8.12.1. Згідно з частиною першою статті 565 ЦК України гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора, якщо вимога або додані до неї документи не відповідають умовам гарантії або якщо вони подані гарантові після закінчення строку дії гарантії.

Отримавши вимогу, Банк (гарант) повинен перевірити її на відповідність таким критеріям: 1) чи є така вимога належним представленням; 2) чи є така вимога достовірною (зокрема, чи має місце порушення Товариством (принципалом) зобов`язань за Договором, що є підставою для виплати визначеної банківською гарантією суми).

8.13. Відповідно до частин першої, четвертої статті 512 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Прострочення боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

8.14. Відповідно до частини першої статті 613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку.

8.15. Відповідно до зазначеного, Верховний Суд вважає, що для правильного вирішення справи суд мав з`ясувати, чи настало прострочення кредитора-бенефіціара у розумінні статті 613 ЦК України та чи є боржник-принципал таким, прострочення якого (порушення строку надання робіт за договором) не настало відповідно до частини четвертої статті 612 ЦК України.

8.16. Як вбачається з оскаржуваного судового рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що гарантійний випадок не настав, оскільки відсутнє порушення зобов`язання ТОВ "БХ "Шевченківський" як підрядником за Договором підряду.

При цьому суд керувався встановленими обставинами у справі №910/1355/20 (як преюдиційним рішенням для справи №910/1674/20) за позовом ПрАТ "НЕК "Укренерго" до ТОВ "БХ "Шевченківський" про стягнення коштів за порушення зобов`язання за Договором підряду від 14.01.2019, яким встановлена відсутність порушення ТОВ «БХ «Шевченківський» своїх зобов`язань за Договором підряду, належне виконання яких забезпечувалося виданою Банком Гарантією.

8.17. Верховний Суд враховує, що відповідно до частини третьої статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом та змагальність сторін.

Згідно із статтею 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, зокрема сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною четвертою статті 75 ГПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обставинами справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, є юридичні факти, що призвели до виникнення спірного правовідношення, настання відповідальності або інших наслідків, тобто такі факти, з якими норми матеріального права пов`язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків суб`єктів спірного матеріального правовідношення.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб`єктний склад спору. Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта (правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 24.05.2018 у справі № 922/2391/16).

Преюдицію утворюють лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що відображується в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивостей преюдиціальності. Також преюдиціальні факти слід відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин.

Важливим видається те, що обставини, встановлені у першій справі, що є преюдиційною, мають належати до предмета доказування, тобто їх встановлення має бути необхідне для вирішення тієї справи. Оскільки предмет доказування спочатку визначається підставами позову, а потім обґрунтовується нормами матеріального права, які підлягають застосуванню при вирішенні спору, то питання про те, чи належав певний факт до предмета доказування, є питанням права, а не факту.

Питання факту це питання про те, чи була наявна/відсутня певна обставина, що має значення для вирішення певного спору. Фактичні обставини встановлюються через доказування. Доказування дає змогу відтворити той чи інший фрагмент дійсності в асортименті значущості для справи (предмет доказування). Юридична ж кваліфікація фактичних обставин здійснюється через співвіднесення певної обставини з певними юридичними нормами. Отже, юридичний факт передбачена нормами права конкретна життєва обставина (дія, подія), котра є підставою для настання певних юридичних наслідків. Життєвий факт набуває ознак юридичного внаслідок юридичної кваліфікації, правозастосування. Таким чином, юридичний (правовий) факт - це той же самий життєвий факт, але в контексті наявності його правової регламентації.

Аналогічний висновок щодо застосування статті 75 ГПК України викладено у постанові Верховного Суду від 16.12.2020 у справі №914/554/19.

8.18. Враховуючи наведене, Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції правомірно застосував до спірних правовідносин статтю 75 ГПК України у контексті спірних правовідносин та встановлених обставин справи.

Щодо касаційного оскарження судових рішень на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України Верховний Суд відзначає таке.

8.19. Відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Отже, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

8.20. У постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що:

- для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення. Велика Палата Верхового Суду звертає увагу на те, що слово "подібний" в українській мові має такі значення: такий, який має спільні риси з ким-, чим-небудь, схожий на когось, щось; такий самий; такий, як той (про якого йде мова).Тому термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші;

- таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 389 (пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України; пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України [далі - КАС України]) та пункту 5 частини першої статті 396 Цивільного процесуального кодексу України [далі - ЦПК України] (пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України; пункту 5 частини першої статті 339 КАС України) таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями;

- з-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими. На те, що зміст спірних правовідносин визначальний для їхнього порівняння на предмет подібності вказує, зокрема, частина дев`ята статті 10 ЦПК України щодо можливості застосування аналогії закону, якщо правовідносини подібні саме за змістом;

- суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад саме цих правовідносин (як-от участь банку або іншої фінансової установи у кредитних правовідносинах, що слідує зі змісту частини першої статті 1054 Цивільного кодексу України [далі - ЦК України]) та/чи їх специфічний об`єкт (об`єктом правовідносин за кредитним договором є кошти);

- якщо норма права не передбачає, що її дія поширюється лише на обмежене коло осіб (наприклад, лише на фізичних або на юридичних осіб чи на конкретну групу тих або інших), немає сенсу застосовувати суб`єктний критерій для встановлення подібності правовідносин у різних справах;

- подібність спірних правовідносин, виявлена одночасно за трьома критеріями, означатиме тотожність цих відносин (однакового виду суб`єкти, однаковий вид об`єкта й однакові права та обов`язки щодо нього). Але процесуальний закон не вимагає встановлювати тотожність. У визначених випадках (частина дев`ята статті 10, пункт 10 частини першої статті 252, пункти 1, 2 і 3 частини другої статті 389, абзаци другий та третій пункту 5 частини другої статті 392 , пункт 5 частини другої статті 394, пункти 4, 5 частини першої статті 396, частини перша-четверта, пункти 2, 3 частини шостої статті 403, частина четверта, шоста-сьома статті 404, підпункт 7 пункту 1 Розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України; частина десята статті 11, пункт 7 частини першої статті 228, пункти 1, 2, 3 частини другої статті 287, абзаци другий-третій пункту 5 частини другої статті 290, пункт 5 частини першої статті 293, пункти 4, 5 частини першої статті 296, частини перша-четверта, пункти 2, 3 частини шостої статті 302, частини четверта, шоста-сьома статті 303, підпункт 7 пункту 1 Розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України; частина шоста статті 7, пункт 5 частини другої статті 236, пункти 1, 2, 3 частини четвертої статті 328, абзаци другий, третій пункту 4 частини другої статті 330, пункт 6 частини першої статті 333, пункти 4, 5 частини першої статті 339, частини перша-четверта, абзаци другий-третій частини шостої статті 346, частини четверта, шоста-сьома статті 347, підпункт 8 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" КАС України) необхідно встановити подібність правовідносин (відносин), що з огляду на значення слова "подібний" не завжди означає тотожність;

- самі по собі предмети позовів і сторони справ можуть не допомогти встановити подібність правовідносин ні за змістовим, ні за суб`єктним, ні за об`єктним критеріями. Не завжди обраний позивачем спосіб захисту є належним й ефективним. Тому формулювання предмета позову може не вказати на зміст і об`єкт спірних правовідносин. Крім того, сторонами справи не завжди є сторони спору (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16 [пункт 70]). Наприклад, з неналежним відповідачем спору немає, але стороною справи він є. А позивач може помилятися з приводу участі у спірних правовідносинах, проте його процесуальний статус як позивача від цього не залежить. Тому порівняння сторін справи не обов`язково дозволить оцінити подібність правовідносин за суб`єктами спірних правовідносин;

- отже, у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

8.21. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27 березня 2018 року у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25 квітня 2018 року у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16 травня 2018 року у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 5 червня 2018 року у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31 жовтня 2018 року у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 5 грудня 2018 року у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30 січня 2019 року у справі №706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

8.22. Ураховуючи наведені висновки щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин), Велика Палата Верховного Суду визнала за потрібне конкретизувати раніше викладені Верховним Судом висновки щодо цього питання та зазначила, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

8.23. Так, на думку скаржника, судами попередніх інстанцій застосовано норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 27.03.2018 у справі №910/17999/16, від 25.04.2018 у справі №925/3/17, від 25.04.2018 у справі №910/24257/16, від 19.05.2020 у справі №910/719/19, від 19.06.2018 у справі №922/2383/16, від 16.05.2018 у справі №910/5394/15-г, від 12.12.2018 у справі №2-3007/11, від 16.01.2019 у справі №757/31606/15-ц, а саме щодо визначення поняття «подібності» правовідносин. Всупереч наведеним правовим позиціям суд апеляційної інстанції при вирішенні спору врахував постанову Верховного Суду від 18.06.2021 у справі №910/16898/19, що не є подібною до правовідносин у справі №910/1674/20.

Водночас Верховний Суд звертає увагу, що наведені скаржником правові висновки конкретизовані постановою Великою Палатою Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19.

Конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

8.24. Щодо неврахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі №917/1345/17, у постановах Верховного Суду від 05.08.2020 у справі №906/282/16, від 13.08.2019 у справі №910/11164/16, від 12.06.2018 у справі №927/976/16, від 29.04.2020 у справі №906/557/19, а саме щодо встановлення преюдиційних фактів та обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, слід відзначити таке.

8.24.1. Як вбачається зі змісту постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі №917/1345/17, Суд виходив з такого:

- дана справа виникла з корпоративних відносин, пов`язаних з діяльністю юридичної особи - позивача, правами й обов`язками учасників товариства, визначеними статтею 167 ГК України, оскільки предмет спору у ній є стягнення дивідендів, а тому пов`язаний із господарською діяльністю товариства, внаслідок якої відбулась їх виплата. Зазначена обставина є вирішальною при розмежуванні юрисдикції та вирішенні питання про підвідомчість даної справи;

- преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

- враховуючи встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи щодо здійснення виплат грошових коштів учасникам товариства як дивідендів на підставі дійсного рішення загальних зборів, такі кошти набуто учасниками товариства за наявності правової підстави, тому вони не можуть бути повернуті на підставі статті 1212 ЦК України. З огляду на викладене, судами попередніх інстанцій надано правильну оцінку тому, що, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав внаслідок сплати учасникам коштів в якості дивідендів, в силу корпоративного характеру спірних правовідносин такий спір підлягає розгляду за правилами господарського судочинства .

8.24.2. Як вбачається зі змісту постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.08.2020 у справі №906/282/16, Суд виходив з такого:

- преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу;

- суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акту;

- колегія суддів не погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій, що рішення у цивільній справі №296/9910/15-ц не є преюдиційним виключно через те, що Відповідач не брав у ній участь, оскільки норма частини четвертої статті 75 ГПК України передбачає, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть (1) участь ті самі особи або (2) особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

8.24.3. Як вбачається зі змісту постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.08.2019 у справі №910/11164/16, Суд виходив з такого:

- предметом спору є визнання недійсним договору оренди земельної ділянки;

- преюдиціальність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами;

- правило про преюдицію спрямоване не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії;

- спростовуючи висновок місцевого суду про преюдиціальне значення фактів невходження спірної земельної ділянки до складу територій Національного природного парку "Голосіївський", встановлених судовими рішеннями у адміністративній справі №2а-6723/11/2670 та господарській справі №41/169, і покладених в основу скасованого рішення від 27.10.2017, суд апеляційної інстанції правомірно виходив з того, що у розумінні частини 4 статті 75 ГПК України в редакції, чинній з 15.12.2017, вказані обставини не можуть вважатися преюдиціальними, оскільки юридична особа (НПП "Голосіївський"), стосовно якої встановлено ці обставини, взагалі не була учасником цих справ.

8.24.4. Щодо правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 12.06.2018 у справі №927/976/16, слід відзначити, що згідно з наявною інформацією в Єдиному державному реєстрі судових рішень рішення у справі №927/976/16 не оскаржувалось до суду апеляційної та касаційної інстанцій.

8.24.5. Як вбачається зі змісту постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.04.2020 у справі №906/557/19, Суд виходив з такого:

- преюдиціальні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки є встановленими у рішенні, немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву законність судового акта, який набрав законної сили;

- преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами;

- преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення;

- враховуючи наведені положення ГПК України щодо преюдиціальності фактів, господарські суди аналізуючи зміст судового рішення у справі №906/995/18 встановили, що під час розгляду справи №906/995/18 суд дійшов висновку про недоведеність відповідачем існування заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди на дату закінчення строку договору і протягом місяця після закінчення цього строку, у зв`язку з чим дійшов висновку, що договір оренди №512 від 17.08.2006 є продовженим на новий строк на тих самих умовах, відповідно до 30.09.2018 та до 31.12.2018;

- враховуючи наведені преюдиціальні обставини щодо продовження договору оренди, які встановлені в межах справи №906/995/18, Верховний Суд відхиляє посилання скаржника про те, що суди поклали в основу оскаржуваних рішень правову оцінку обставин, оскільки такі твердження не відповідають дійсності.

8.25. Проаналізувавши наведені скаржником постанови, колегія суддів вважає, що рішення у наведених справах і у справі, що розглядається, ухвалені за однакового підходу до правового регулювання питання «преюдиційності судового рішення». Водночас фактичні обставини справи, що розглядається та справ, наведених скаржником, різняться як за обставинами, що були встановлені у справах, на які посилається скаржник, так і за доказами, які надані сторонами та досліджувались судами. При цьому як предмет спору, так і підстави позову у відповідних справах відрізняються від наявних у справі, що розглядається.

Тобто справи, на які посилається скаржник, розглянуто та в них ухвалено судові рішення за іншої фактично-доказової бази, відмінної від тієї, що з`ясована попередніми судовими інстанціями у цій справі. Відтак встановлення судами різних фактичних обставин, що формують зміст правовідносин, виключає подібність спірних правовідносин у справі №910/1674/20 та у справах, визначених скаржником, за змістовним критерієм подібності (враховуючи постанову Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19).

8.26. Щодо неврахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №917/1739/17 щодо меж і порядку зміни підстав позову колегія суддів відзначає, що у даній справі суд дійшов висновку:

«правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є за своїм змістом кондикційними, а не деліктними, тому підстави для застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок відсутні. покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту». При цьому фактичні обставини справи, встановлені судом у цій справі, категорично різняться зі справою №910/1674/20, з огляду на що виключається подібність у спірних правовідносинах.

При цьому Верховний Суд відзначає, що скаржник помилково вважає, що позивач, обґрунтувавши доводи апеляційної скарги, змінив предмет позову у справі №910/1674/20. Суд апеляційної інстанції ухвалив оскаржене судове рішення у межах позовних вимог, заявлених позивачем, а також розглянув справу, виходячи з підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції.

8.27. Що ж до неврахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 28.07.2020 у справі №904/2104/19, щодо можливості прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України, то слід відзначити, що, як вбачається зі змісту постанови, рішення у справі скасовано та її передано на новий апеляційний розгляд до апеляційного господарського суду.

При цьому передача справи на новий розгляд не означає остаточного вирішення спору та формування остаточного правового висновку в ній; відповідна справа направлена на новий розгляд у зв`язку з недостатнім з`ясуванням та оцінкою попередніми судовими інстанціями її фактичних обставин і доказів у ній, а , отже, з урахуванням результатів нового розгляду справи може зазнати змін і правовий висновок в останній.

Така позиція щодо формування правової позиції у постановах Верховного Суду викладена, зокрема у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.06.2022 у справі №915/104/21, у постанові Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №916/1714/20.

8.28. З огляду на викладене посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків Верховного Суду, викладених у низці постанов Верховного Суду не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду справи.

8.29. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Щодо доводів касаційної скарги ПрАТ «НЕК «Укренерго» стосовно необхідності для відступлення від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 18.06.2021 у справі №910/16898/19, колегія суддів зазначає таке.

8.30. В контексті заявлених скаржником підстав для касаційного перегляду, зокрема, пункт 2 частини другої статті 287 ГПК України (необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 18.06.2021 у справі № 910/16898/19) Верховний Суд зазначає, що відступленням від висновку, зокрема, є: повна відмова Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизація попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі №823/2042/16).

8.31. Основним завданням Верховного Суду відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є забезпечення сталості та єдності судової практики. Відтак, для відступу від правової позиції, раніше сформованої Верховним Судом, необхідно встановити, що існує об`єктивна необхідність такого відступу саме у конкретній справі.

8.32. Окрім того, Суд звертає увагу, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію «якість закону»), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.

8.33. Отже, причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту. Водночас, з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання (такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 зі справи № 823/2042/16).

8.34. Проте, касаційна скарга не містить вказаних вище підстав на підтвердження саме обґрунтованої необхідності для відступу від вже сформованої правової позиції Верховного Суду по питаннях порушених скаржником.

Скаржником не наведено наявності обґрунтованої необхідності для відступу від висновку, викладеного Верховним Судом у справі №910/16898/19, оскільки у зазначеній справі Верховним Судом викладено правову позицію щодо застосування норми права у подібних правовідносинах (з урахуванням тлумачення поняття «подібні правовідносини», яке викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19), з якою погоджується колегія суддів.

Фактично доводи, викладені у касаційній скарзі, зводяться до власного суб`єктивного тлумачення скаржником норм права, якими врегульовано спірні правовідносини та власних заперечень скаржником висновків Верховного Суду, які (висновки) викладені у постанові зі справи №910/16898/19. У той же час доводи скаржника не містять фундаментальних обґрунтувань щодо підстав для відступу від правової позиції, яка міститься в зазначеній постанові.

8.35. У даному випадку Суд звертається до висновку Європейського суду з прав людини, викладеного у пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» (Chapman v. the United Kingdom), згідно з яким: «в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом Суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави. Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту».

У постанові від 04.09.2018 Великої Палати Верховного Суду зі справи № 823/2042/16 викладений такий висновок: «З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання».

8.36. Отже, з урахуванням тих мотивів Верховного Суду, які наведені вище, Суд вважає, що скаржником не доведено вмотивовано обґрунтованої необхідності відступлення від відповідного висновку Верховного Суду та не вбачає достатніх, переконливих та вагомих аргументів касаційної скарги у розрізі вмотивованої обґрунтованості наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України щодо відступлення від висновку із застосування норм права у подібних правовідносинах викладеного у постанові Верховного Суду від 18.06.2021 у справі № 910/16898/19, який був застосований судом апеляційної інстанції у справі, що розглядається. У зв`язку з чим Верховний Суд вважає, що ПрАТ «НЕК «Укренерго» не навело існування та наявності у цій справі, за встановлених апеляційним судом обставин, передумов для передачі справи згідно з приписами ГПК України для відступу від раніше викладеного висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах. Таким чином, доводи касаційної скарги відповідача у цій частині визнаються Верховним Судом необґрунтованими.

Щодо доводів касаційної скарги ПрАТ «НЕК «Укренерго» стосовно відсутності правового висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах колегія суддів зазначає таке.

8.37. Положення пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України спрямовані на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин, та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

8.38. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

8.39. Водночас, посилаючись на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник не наводить аргументованого обґрунтування необхідності формування висновку Верховного Суду щодо застосування норм права та яких саме в контексті спірних правовідносин з урахуванням предмета й підстави заявленого позову.

8.40. Слід відзначити і те, що доводи касаційної скарги у цій частині зводяться виключно до необхідності переоцінки доказів та до заперечення обставин, встановлених судом апеляційної інстанції під час розгляду справи.

З огляду на викладене Верховний Суд звертає увагу на міркування, наведені у пунктах 8.1 - 8.34 даної постанови.

8.41. За таких обставин Верховний Суд не встановив неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування судових рішень при їх ухваленні.

Суд касаційної інстанції в силу положень частини другої статті 300 ГПК України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по-новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.

8.42. Верховний Суд у прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

8.43. Верховний Суд зазначає, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, наявність яких скаржником у цій справі аргументовано не доведено.

8.44. Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

8.45. У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

8.46. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а інші доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

9.1. Доводи скаржника про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права (у тій частині, що оскаржуються скаржником), при ухваленні оскаржуваного судового рішення за результатами перегляд справи в касаційному порядку не знайшли свого підтвердження з мотивів, викладених у розділі 8 цієї постанови.

9.2. Пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

9.3. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

9.4. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

9.5. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, про неврахування висновків щодо застосування норми права, викладених у постановах Верховного Суду, не підтвердилися та не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, а тому касаційне провадження за касаційною скаргою ПрАТ «НЕК «Укренерго» в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, необхідно закрити, а в частині підстав, передбачених пунктами 2, 3 частини другої статті 287 ГПК України, касаційну скаргу слід залишити без задоволення.

10. Судові витрати

10.1. Судові витрати у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції покладаються на скаржника, оскільки Касаційний господарський суд касаційне провадження за касаційною скаргою ПрАТ «НЕК «Укренерго» в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, закриває, а в частині підстав, передбачених пунктами 2, 3 частини другої статті 287 ГПК України, касаційну скаргу залишає без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 129, 296, 300, 308, 309, 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.02.2022 у справі №910/1674/20 з підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, - закрити.

2. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.02.2022 у справі №910/1674/20 з підстав касаційного оскарження судового рішення, передбачених пунктами 2, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.

3. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.02.2022 у справі №910/1674/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя В. Селіваненко