Постанова

від 10.08.2022 по справі 201/3196/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

11 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 201/3196/18

провадження № 61-5309св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

третя особа - державний нотаріус Першої дніпровської державної нотаріальної контори Дудіна Оксана Станіславівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 березня 2021 року у складі колегії суддів: Лаченкової О. В., Городничої В. С., Свистунової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , за участю третьої особи - державного нотаріуса Першої дніпровської державної нотаріальної контори Дудіної О. С., про визнання договору дарування недійсним, визнання права власності в порядку спадкування за законом.

Позовну заяву мотивувала тим, що з 05 квітня 2003 року перебувала у шлюбі з ОСОБА_4 , від якого у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася донька ОСОБА_2 .

Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 відкрилася спадщина, яка складається з квартири АДРЕСА_1 .

Спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_4 є його донька ОСОБА_2

ОСОБА_1 , діючи в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , звернулася до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини та дізналася, що 04 листопада 2016 року за нотаріально посвідченим договором квартира подарована ОСОБА_3 .

Проте нотаріус відмовила у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 .

Зазначила, що Соборне відділення поліції Дніпровського відділення поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області зареєструвало кримінальне провадження № 12016040650005285 від 18 грудня 2016 року по факту смерті ОСОБА_4 за частиною першою статті 115 КК України, а також за заявою ОСОБА_5 від 21 січня 2017 року про шахрайське заволодіння нерухомим майном за частиною третьою статті 190 КК України.

У межах цього кримінального провадження проведена судово-психіатрична експертиза.

Висновок зазначеної експертизи встановив, що ОСОБА_4 на час укладення договору дарування квартири від 04 листопада 2016 року виявляв ознаки хронічного стійкого психічного розладу у формі шизофреноподібного розладу органічного походження і за психічним станом не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Вважає, що є підстави для визнання договору дарування квартири недійсним.

Просила визнати недійсним договір дарування спірної квартири та визнати за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_4 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішеннямвід 19 червня 2018 року Жовтневий районний суд міста Дніпропетровська у позові відмовив.

Рішення суд першої інстанції мотивував недоведеністю підстав для визнання спірного правочину недійсним та для визнання права власності на подаровану квартиру за донькою позивача, оскільки ОСОБА_4 , укладаючи оспорюваний правочин, розпорядився належною йому на праві приватної власності квартирою.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

На рішення суду першої інстанції ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.

Постановоювід 17 березня 2021 року Дніпровський апеляційний суд апеляційну скаргу задовольнив.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19 червня 2018 року скасував.

Визнав недійсним з моменту укладення договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , посвідчений 04 листопада 2016 року державним нотаріусом Першої дніпропетровської державної нотаріальної контори Дудіною О. С., зареєстрований в реєстрі за № 504.

Визнав за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , право власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті батька, ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Стягнув з ОСОБА_3 на користь держави судові витрати у розмірі 4 488,37 грн.

Постанову суд апеляційної інстанції мотивував тим, що ОСОБА_4 на час укладення із ОСОБА_3 договору дарування спірної квартири не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у березні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, прохає скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою для відкриття касаційного провадження ОСОБА_3 зазначив неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права без урахування висновків щодо застосування статті 225 ЦК України у подібних правовідносинах, викладених в постанові Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 438/732/14-ц, постановах Верховного Суду України: від 29 лютого 2012 року у справі № 6-9цс12 року, від 28 вересня 2016 року у справі № 6-1531цс16, від 13 березня 2017 року у справі № 6-2833цс16.

Касаційну скаргу мотивував тим, що висновок експертизи, наданий позивачем, не свідчить про виявлену у ОСОБА_4 абсолютну неспроможність в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними; експертна установа не виконала ухвалу суду апеляційної інстанції про призначення експертизи, та затягувала розгляд справи шляхом витребування додаткових доказів, а суд апеляційної інстанції неправомірно відмовив у задоволенні клопотання про призначення додаткової експертизи з підстав затягування розгляду справи.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що 04 листопада 2016 року державний нотаріус Першої дніпропетровської державної нотаріальної контори посвідчила договір дарування квартири, відповідно до якого ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , діючи добровільно і перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам`яті, розуміючи значення своїх дій, попередньо ознайомлені нотаріусом з приписами цивільного законодавства, що регулюють укладений правочин, уклали цей договір про таке: дарувальник передає у власність, а обдарований приймає у власність належну дарувальнику квартиру кв. АДРЕСА_1 (а. с. 10 т. 1).

У пункті 8 договору сторони підтвердили, що не обмежені у праві укладати правочини, не визнані у встановленому порядку недієздатними повністю або частково, не страждають на захворювання, що перешкоджають усвідомленню ними суті цього договору.

ОСОБА_4 та ОСОБА_1 з 05 квітня 2003 року перебували у шлюбі, зареєстрованому Відділом записів актів цивільного стану адміністрації муніципальної освіти м. Когалим Ханти-Мансійського автономного округу за актовим записом № 132 (а. с. 5 т. 1).

У шлюбі у них народилася донька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а. с. 7 т. 1).

Згідно із свідоцтвом про розірвання шлюбу, виданим 30 листопада 2005 року Відділом записів актів цивільного стану адміністрації муніципальної освіти м. Когалима Ханти-Мансійського автономного округу-Югри Тюменської області, ОСОБА_4 та ОСОБА_1 розірвали шлюб 21 жовтня 2005 року на підставі рішення Судової ділянки № 4 МО м. Когалим Ханти-Мансійського автономного округу - Югри (а. с. 6 т. 1).

У справі міститься свідоцтво про розірвання шлюбу між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , яке видане 31 березня 2010 року Жовтневим відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції, згідно із яким шлюб між ними розірвано 31 березня 2010 року (а. с. 67 т. 1).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер (свідоцтво про смерть, видане 14 червня 2017 року Самарським районним у місті Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, а. с. 8 т. 1).

Згідно із витягом про реєстрацію в спадковому реєстрі 15 червня 2017 року приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу завів спадкову справу після смерті ОСОБА_4 (а. с. 9 т. 1).

З висновку судово-психіатричної експертизи від 22 червня 2017 року № 16 вбачається, що ОСОБА_4 на момент укладення договору дарування від 04 листопада 2016 року виявляв ознаки хронічного стійкого психічного розладу у формі шизофреноподібного розладу органічного походження та за своїм психічним станом на той час не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними (а. с. 12-15 т. 1).

Зазначена експертиза проведена за дорученням слідчого Соборного відділенні поліції Дніпровського відділення поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області у ході здійснення досудового розслідування кримінального провадження № 12016040650005285 та при її проведенні використані матеріали і відомості отримані у ході розслідування цього провадження.

Під час проведення експертизи використані та покладені в основу показання свідка у кримінальному провадженні ОСОБА_6 , яка пояснила, що ОСОБА_4 зловживав спиртними напоями та в нього розвинувся хронічний алкоголізм. Однак, коли ОСОБА_4 перебував у тверезому стані він повністю був свідома та осудна людина, уважний до своїх речей, майна. Також у висновку є посилання на допит як свідка ОСОБА_5 , яка показала, що ОСОБА_4 зловживав спиртними напоями та будучи у нетверезому стані вчиняв сварки, з ним проживала жінка. Використані також показання свідків ОСОБА_3 , який показав, що його мати ОСОБА_7 проживала із ОСОБА_4 , він висловив бажання подарувати квартиру ОСОБА_3 , вони разом поїхали до нотаріальної контори для укладення договору та уклали його, а також ОСОБА_7 , яка пояснила, що проживала із своїм цивільним чоловіком ОСОБА_4 у шлюбі, він лікувався у психіатричній лікарні, зловживав спиртними напоями, у нього була спроба самогубства (а. с. 14-15 т. 1).

Також у висновку зазначено, що ОСОБА_4 проходив стаціонарне лікування у Комунальному закладі «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» Дніпропетровської обласної ради» з діагнозом «Психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання алкоголю».

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з абзацом першим частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Межі розгляду справи судом

Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку).

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відмовляючи у позові, місцевий суд виходив з недоведеності позовних вимог.

Скасовуючи рішення місцевого суду та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції, враховуючи висновок судово-психіатричної експертизи від 22 червня 2017 року № 16, виходив з того, що ОСОБА_4 на час укладення з ОСОБА_3 договору дарування спірної квартири не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції з наступних підстав.

У постанові Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року у справі № 6-9цс12, на яку посилався заявник як приклад неоднакового застосування норм права, зазначено про те, що висновок про тимчасову недієздатність учасника правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід надавати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Верховний Суд України у постанові від 28 вересня 2016 року у справі № 6-1531цс16 висловив висновок про те, що відповідно до частини першої статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Правила цієї статті поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, що не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

Для визнання правочину недійсним на підставі частини першої статті 225 ЦК України суду слід встановити неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, враховуючи сукупність зібраних доказів у справі.

У постанові від 13 березня 2017 року у справі № 6-2833цс16 Верховний Суд України зазначив, що для визначення наявності стану, в якому громадянин не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння та ін.) на момент укладення угоди, суд призначає судово-психіатричну експертизу. Вимоги про визнання угоди недійсною з цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, що підтверджують чи спростовують доводи про те, що в момент укладення угоди особа не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними.

Згідно з вимогами пункту 2 частини першої статті 145 ЦПК України 2004 року призначення експертизи є обов`язковим у разі заявлення клопотання про призначення експертизи хоча б однією зі сторін, якщо у справі необхідно встановити психічний стан особи.

Зазначена практика Верховного Суду є сталою та підстав для відступлення від таких висновків колегія суддів не вбачає.

Суд апеляційної інстанції у справі, що переглядається, встановив, що згідно з висновком судово-психіатричної експертизи від 22 червня 2017 року № 16 ОСОБА_4 на момент укладення договору дарування від 04 листопада 2016 року виявляв ознаки хронічного стійкого психічного розладу у формі шизофреноподібного розладу органічного походження та за своїм психічним станом на той час не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними (а. с. 12-15 т. 1).

Зазначена експертиза проведена за дорученням слідчого Соборного відділенні поліції Дніпровського відділення поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області у ході здійснення досудового розслідування кримінального провадження № 12016040650005285 та при її проведенні використані матеріали і відомості отримані під час розслідування цього провадження.

Також у цьому висновку зазначено, що ОСОБА_4 проходив стаціонарне лікування у Комунальному закладі «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» Дніпропетровської обласної ради» з діагнозом «Психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання алкоголю».

Лікування в психіатричній лікарні строго обліковується, а тому цей факт є встановленим і не потребує додаткового доказування.

Суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив з того, що цей висновок судово-психіатричної експертизи від 22 червня 2017 року може бути прийнятий як доказ у цій справі, оскільки його виготовили фахівці в галузі психіатрії, є обґрунтованим та виваженим.

У постанові від 20 червня 2018 року у справі № 438/72/14-ц (провадження № 61-747св18), про яку зазначив заявник як приклад неоднакового застосування норм матеріального права, Верховний Суд скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції та направляючи справу на новий розгляд зазначив, що під час вирішення цього спору суд першої інстанції посилався на висновок експертизи, яка проведена у іншій справі. У межах цієї справи судово-психіатрична експертиза судом першої інстанції не призначалася і не проводилася.

Відмовляючи у позові з підстав того, що висновком експертизи, проведеної у цій справі під час перегляду справи апеляційним судом, неможливо дати відповідь чи страждав заповідач будь-яким психічним захворюванням чи розладом психіки на час вчинення правочину та чи розумів значення своїх дій та не міг керувати ними, а інші належні та допустимі докази на підтвердження цього відсутні, суд апеляційної інстанції необґрунтовано відхилив клопотання позивача про призначення повторної посмертної судово-психіатричної експертизи.

На відміну від цієї справи, у справі що переглядається ухвалою від 10 квітня 2019 року Дніпровський апеляційний суд призначив у справі посмертну судово-психіатричну експертизу, яка не проведена з об`єктивних причин, тому фактичні обставини у порівняних справах не є подібними.

Суд апеляційної інстанції вжив усі можливі заходи для збирання додаткових матеріалів, необхідних для проведення експертизи, зокрема із медичних установ витребувана медична документація ОСОБА_4 , 1954 року народження від амбулаторного хворого із поліклініки за місцем його мешкання від лікаря-терапевта (сімейного лікаря), проте медичні картки до суду не надійшли.

У січні 2021 року до Дніпровського апеляційного суду повернулися матеріали справи з невиконаною ухвалою суду та повідомленням про те, що експертиза стосовно ОСОБА_4 , 1954 року народження, проведена 22 червня 2017 року та наданий висновок № 16.

У відповіді Комунальне підприємство «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» Дніпропетровської обласної ради» зазначило, що згідно з чинним законодавством у разі надання нових додаткових матеріалів, які не були представлені на попередній експертизі, можливе проведення додаткової посмертної судово-психіатричної експертизи в цій установі, або проведення повторної посмертної судово-психіатричної експертизи в іншій установі (а. с. 95 т. 2).

Ухвалою від 17 березня 2021 року Дніпровський апеляційний суд скасував ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 10 квітня 2019 року про призначення у справі посмертної судово-психіатричної експертизи.

У березні 2021 року адвокат Мовчан О. В. в інтересах ОСОБА_3 звернувся до суду апеляційної інстанції з клопотанням про призначення повторної судово-психіатричної експертизи.

Ухвалою від 17 березня 2021 року Дніпровський апеляційний суд у задоволенні клопотання адвоката Мовчана О. В. в інтересах ОСОБА_3 про призначення повторної судово-психіатричної експертизи відмовив з підстав того, що за клопотанням представника ОСОБА_3 - ОСОБА_8 вже була призначена ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 10 квітня 2019 року посмертна судово-психіатрична експертиза.

Під час проведення цієї експертизи судовими експертами неодноразово надались клопотання про надання додаткових доказів для її проведення.

Проте медичними закладами, не дивлячись на численні запити апеляційного суду щодо витребування медичних документів для проведення експертизи, так і не було їх надано. А тому, проведення повторної експертизи на підставі існуючих доказів є неможливим.

Отже, з урахуванням наявних в справі доказів та того, що ОСОБА_3 не надано нових доказів (документів) для проведення експертного дослідження за виниклими обставинами у справі, підстав для задоволення клопотання ОСОБА_3 про призначення повторної судово-психіатричної експертизи немає.

Отже, доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування судом апеляційної інстанції статті 225 ЦК України у подібних правовідносинах, висловлених в постанові Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 438/732/14-ц, постановах Верховного Суду України: від 29 лютого 2012 року у справі № 6-9цс12 року, від 28 вересня 2016 року у справі № 6-1531цс16, від 13 березня 2017 року у справі № 6-2833цс16 не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи.

Касаційна скарга не містить посилань на постанови Верховного Суду, висновки в яких щодо застосування судом апеляційної інстанції статті 225 ЦК України не врахував апеляційний суд в цій справі.

Враховуючи вимоги статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції, у Верховного Суду відсутні підстави для скасування оскарженого судового рішення апеляційного суду.

Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги Верховним Судом не встановлено.

Наведені у касаційній скарзі доводи також не дають підстав для висновку, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена без додержання норм матеріального і процесуального права.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення нових фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Судові витрати

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Оскільки ухвалою від 08 квітня 2021 року Верховний Суд зупинив дію постанови суду апеляційної інстанції до закінчення касаційного провадження, слід поновити дію цього судового рішення.

Керуючись статтями 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 березня 2021 року залишити без змін.

Поновити дію постанови Дніпровського апеляційного суду від 17 березня 2021 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська Судді: В. М. Ігнатенко С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк В. А. Стрільчук