Ухвала

від 19.08.2022 по справі 201/5200/22

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 201/5200/22

Провадження № 1-кп/201/695/2022

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2022 року м. Дніпро

Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська у складі головуючого судді ОСОБА_1 , при секретарі судового засіданні ОСОБА_2 , розглянувши у підготовчому судовому засіданні клопотання прокурора відділу Дніпропетровської обласної прокуратури ОСОБА_3 про накладання арешту на майно у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42020042630000201 від 28.05.2020 року за обвинуваченням ОСОБА_4 за ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України, ОСОБА_5 за ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України, ОСОБА_6 за ч. 5 ст. 191 КК України, ОСОБА_7 за ч. 5 ст. 191 КК України, ОСОБА_8 за ч. 5 ст. 191 КК України, ОСОБА_9 за ч. 5 ст. 191 КК України, -

В судовому засіданні приймали участь:

прокурор ОСОБА_3

обвинувачений ОСОБА_4

обвинувачена ОСОБА_5

обвинувачений ОСОБА_10

обвинувачений ОСОБА_8

обвинувачена ОСОБА_6

обвинувачена ОСОБА_7

захисник ОСОБА_11

представник потерпілого ОСОБА_12

ВСТАНОВИВ:

У підготовчому судовому засіданні прокурор звернувся до суду з письмовим клопотанням про арешт майна обвинуваченої ОСОБА_7 , обґрунтовуючи його тим, що останній повідомлено про підозру у вчинення кримінальних правопорушень, передбачених за ч. 5 ст. 191 КК України та скеровано обвинувальний акт до суду, цивільний позов під час досудового розслідування не заявлено, однак представник потерпілого повідомила, що його буде подано у суді. Санкція ч. 5 ст. 191 КК України передбачає покарання у вигляді від семи до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, слідчий, прокурор, повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, у тому числі для забезпечення цивільного позову та можливої конфіскації майна (п. 3 ч. 2 ст. 170 КПК України).

На виконання вимог вказаної статті органом досудового розслідування встановлено, що у приватній власності обвинуваченої перебуває наступне майно:

- квартира, загальною площею 42.9 м2, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 496893312101;

- ј квартири, загальною площею 42,30 м2, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер 26108661.

Враховуючи вищевикладене, з метою забезпечення цивільного позову та можливої конфіскації майна прокурор просив накласти арешт на зазначене майно, заборонивши відчужувати та розпоряджатися вище переліченим нерухомим майном.

Позиції інших учасників.

ОСОБА_7 проти задоволення клопотання прокурора заперечила. Захисник підтримав думку своєї підзахисної.

Представник потерпілого поклався на розсуд суду.

Суд, дослідивши клопотання та додані до нього документи, проаналізувавши обвинувальний акт, приходить до наступного висновку.

Норми КПК України, які застосовуються при вирішенні клопотання.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майнаяк видупокарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Згідно із ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 5 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбаченихКримінальним кодексом України, може призначити покарання у видіконфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.

Відповідно до ч. 10 ст. 170 КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна. Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.

Згідно ст.1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону. А отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Стаття 1 Першого протоколу до Європейської конвенціїз правлюдини передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте, попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Як свідчить практика Європейського суду з прав людини, найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Першого Протоколу доЄвропейської конвенції з прав людинизабороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.

Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована на захист особи: (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов`язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти Польщі» від 22.06.2004р.).

У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є притаманний всім статтям Конвенції (рішення у справах «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).

Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу, і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор, відповідно до п. 2, 3 ч. 3ст.132 КПК Українине доведе, що потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у право власності, про який ідеться в клопотанні, або може бути виконане завдання, для виконання якого прокурор звертається з клопотанням.

Згідно із ст. 11 ст. 170 КПК України заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.

Відповідно до положень статті 315 КПК України, якщо під час підготовчого судового засідання не будуть встановлені підстави для прийняття рішень, передбачених пунктами 1-4 частини третьої статті 314 цього Кодексу, суд проводить підготовку до судового розгляду. З метою підготовки до судового розгляду суд вчиняє дії, необхідні для підготовки до судового розгляду.

Так під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом ІІ цього Кодексу. За відсутності зазначених клопотань сторін кримінального провадження застосування заходів забезпечення кримінального провадження, обраних під час досудового розслідування, вважається продовженим.

Встановлені судом обставини

В провадженні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42020042630000201 від 28.05.2020 року за обвинуваченням ОСОБА_4 за ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України, ОСОБА_5 за ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України, ОСОБА_6 за ч. 5 ст. 191 КК України, ОСОБА_7 за ч. 5 ст. 191 КК України, ОСОБА_8 за ч. 5 ст. 191 КК України, ОСОБА_9 за ч. 5 ст. 191 КК України.

Відповідно до обвинувального акта, розмір шкоди складає 7 644 240 гривень 77 копійок.

Санкція ч. 5 ст. 191 КК України передбачає покарання у вигляді від семи до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, слідчий, прокурор, повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, у тому числі для забезпечення цивільного позову та можливої конфіскації майна (п. 3 ч. 2 ст. 170 КПК України).

Встановлено та підтверджено відповідною інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що у приватній власності обвинуваченї перебуває наступне майно:

- квартира, загальною площею 42.9 м2, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 496893312101;

- ј квартири, загальною площею 42,30 м2, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер 26108661.

Висновки

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 170 КПК України з метою забезпечення у майбутньому виконання рішення суду в частині конфіскації майна, на думку суду, існує необхідність у накладенні арешту на майно, яке перебуває у власності обвинуваченої ОСОБА_7 .

Беручи до уваги вище викладені факти і обставини, на думку суду, накладення арешту необхідне, оскільки існують вагомі ризики, пов`язані з можливим відчуженням та переоформленням вище зазначеного майна, що може призвести до його втрати та/або може сприяти вчиненню нових злочинів, в тому числі, пов`язаних з оформленням, переоформленням права власності на вищевказане майно.

Враховуючи, що санкція ч. 5 ст. 191 КК України передбачає покарання у вигляді від семи до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна, з урахуванням положень ч.ч. 5, 10 ст. 170 КПК України, необхідно забезпечити його збереження для можливої його конфіскації як виду покарання в порядку п. 3 ч. 2 ст. 170 КПК, до прийняття остаточного рішення по справі шляхом накладення арешту.

Тому дослідивши матеріли клопотання та надані суду матеріали кримінального провадження, суд вважає клопотання обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню, оскільки дані, викладені у матеріалах кримінального провадження дають підстави для висновку, що з метою забезпечення кримінального провадження, виконання завдань та вимог кримінального провадження, попередження дій власника майна, пов`язаних з переоформленням права власності на вищевказане майно, накладання арешту на зазначене майно є необхідним.

Також накладання арешту на майно є доцільним задля забезпечення цивільного позову (якщо такий буде заявлений), в порядку п. 4 ч. 2 ст. 170 КПК.

Оцінюючи надані стороною обвинувачення докази суд вважає їх належними та допустимими, їх сукупність та взаємозв`язок між ними достатній для прийняття процесуального рішення про арешт майна.

Прокурор довів, що потреби сторони обвинувачення виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні.

Завдання, для виконання якого прокурор звертається із клопотанням, може бути виконане.

Незастосування арешту майна може привести до настання наслідків, що перешкоджатимуть його збереженню.

При цьому суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Правомочність володіння розуміють як передбачену законом (тобто юридично забезпечену) можливість мати (утримувати) в себе певне майно (фактично панувати над ним, зараховувати на свій баланс і под.).

Правомочність користування означає передбачену законом можливість використовувати, експлуатувати майно, отримувати від нього корисні властивості, його споживання.

Правомочність розпорядження означає юридично забезпечену можливість визначення і вирішення юридичної долі майна шляхом зміни його належності, стану або призначення (відчуження за договором, передача у спадщину, передача в позику, знищення, переробка і т. ін.).

У сукупності ці правомочності вичерпують усі надані власнику можливості. Причому інколи всі разом або деякі з них можуть належати і не власнику, а іншому володільцю майна, наприклад, довірчому власнику майна, орендатору тощо. На відміну від прав власника, правомочності іншого законного володільця, навіть зі схожими правомочностями власника, не тільки не виключають прав самого власника на це майно, а й зазвичай виникають із його волі і в передбачених ним межах (наприклад, договір найму, договір управління майном).

Згідно з нормою ст. 319 ЦК власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не повинні суперечити закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто правомочності власника не є безмежними, закон може встановлювати певні обмеження здійснення права власності. Такі обмеження встановлюються з метою забезпечення рівноваги в суспільстві та здійснення майнових прав усіма суб`єктами права.

Отже, правомочності власника та межі здійснення ним прав встановлені законом.

На переконання суду, будь-які умисні дії щодо майна включаються в поняття «розпорядження» - правомірності власника.

Прокурором доведено, що майно, мова про яке йдеться в клопотанні, має значення для досягнення цілей кримінального провадження у вигляді можливої його конфіскації як виду покарання, що обумовлюють необхідність обмеження (арешту) у виді заборони розпорядження майном. А тому в цій частині клопотання підлягає задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що з метою збереження майна та забезпечення у майбутньому виконання рішення суду в частині можливої конфіскації майна (у випадку можливого ухвалення обвинувального вироку), а також можливого забезпечення цивільного позову (якщо такий буде заявлений), застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна шляхом заборони розпорядження, заборони вчинення реєстраційних дій, є необхідним та достатнім у даному кримінальному провадженні, оскільки запобігатиме настанню будь-яких негативних наслідків, зокрема, привести до неправомірного вибуття майна з власності.

Керуючись ст.ст. 110, 168-169, 170-173 КПК України,

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання прокурора задовольнити частково.

Накласти арешт шляхом заборонирозпорядження на майно, власником якого є обвинувачена ОСОБА_7 , а саме:

- квартира, загальною площею 42.9 м2, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 496893312101;

- ј квартири, загальною площею 42,30 м2, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер 26108661.

Заборонити будь-яким суб`єктам державної реєстрації прав, визначеним Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухому майно та їх обтяжень», в тому числі, але не виключно, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, що перебувають у трудових відносинах з виконавчими органами сільських, селищних та міських рад, Київської, Севастопольської міської, районної, районної у місті Києві та Севастополі державних адміністрацій, акредитованим суб`єктами та будь-яким державним реєстратором державним та приватним нотаріусам, державним виконавцям вчиняти будь-які реєстраційні дії в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно стосовно вищевказаних об`єктів нерухомого майна.

Відділу реєстрації майнових прав Управління у сфері державної реєстрації Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про цю ухвалу.

Заборонити уповноваженим особам ДП «Сетам» (ЄДРПОУ 39958500, 01001 м. Київ, вулиця Стрілецька, будинок 4-6) проводити будь-які дії щодо реалізації нерухомого майна, зазначеного в цій ухвалі.

В задоволенні інших вимог клопотання відмовити.

У відповідності до ст.175КПК України ухвала про арешт майна виконується негайно слідчим, прокурором.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п`яти днів з моменту її проголошення, а особами, що були відсутні при її проголошенні, в той же строк з моменту отримання її копії. Подання апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання.

Підстави для скасування арешту майна визначені в ст. 174 КПК України.

Суддя ОСОБА_1