Рішення

від 29.05.2022 по справі 640/21861/21

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 травня 2022 року м. Київ № 640/21861/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Смолія І.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРОКО» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРОКО» (далі - позивач) з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

В обґрунтування позову зазначив, що відповідачем протиправно винесено податкове повідомлення-рішення, яке винесено на підставі акту перевірки № 31794/Ж5/26-25-07-03-01 від 19.04.2021 року. Викладені висновки в даному акті перевірки не відповідають дійсним обставинам справи, в зв`язку з чим звернувся з даним позовом до суду. Представник позивача просить задовольнити позов.

Відповідач надав суду відзив на заявлений адміністративний позов та у відзиві зазначив, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято обґрунтовано та з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Представник відповідача просить в задоволенні позову відмовити.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

22.07.2020 року прийнято Рішення № 22/07/20 Єдиного учасника ТОВ "АЙ КЬЮ ОПТИКА" про реорганізацію ТОВ "АЙ КЬЮ ОПТИКА" шляхом приєднання до ТОВ "ІНТЕРОКО".

Відповідно до п.1 ст.104 Цивільного кодексу України, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Згідно з п. 2 ст. 107 ЦК України, після закінчення строку для пред`явлення вимог кредиторів та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт, який має містити положення про правонаступництво щодо майна, прав та обов`язків юридичної особи, що припиняється шляхом поділу, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов`язання, які оспорюються сторонами.

Відповідно до Рішення №22/07/20 Єдиного Учасника ТОВ "АЙ КЬЮ ОПТИКА" від 01.10.2020 року, проведено заходи з реорганізації ТОВ "АЙ КЬЮ ОПТИКА" та складено Передавальний акт станом на 01.10.2020 року.

Згідно з Передавальним актом, внаслідок реорганізації шляхом приєднання ТОРВ "АЙ КЬЮ ОПТИКА" (код ЄДРПОУ 32382074), його повним правонаступником, до якого переходить все майно, права та обов`язки, в тому числі зобов`язання ТОВ "АЙ КЬЮ ОПТИКА" стосовно усіх кредиторів та боржників, включаючи зобов`язання, які оспорюються, с ТОВ "ІТЕРОКО" (код ЄДРПОУ 31905094).

ТОВ "ІНТЕРОКО" передано разом із майном ТОВ "АЙ КЬЮ ОПТИКА" наявну технічну та правовстановлюючу документацію на об`єкти основних засобів та документи, які підтверджують права на володіння, користування та розпорядження об`єктами нематеріальних активів та інших товарно-матеріальних цінностей, кадрову, бухгалтерську документацію, реєстраційні та інші документи, що стосуються господарської діяльності ТОВ "АИ КЬЮ ОПТИКА".

Отже, починаючи з 01.10.2020 року ТОВ "ІНТЕРОКО" прийняло на свій баланс всі активи та зобов`язання ТОВ "АЙ КЬЮ ОПТИКА", у тому числі і кредиторську заборгованість за розрахунками з бюджетом (рядки 1620-1621 балансу), яка виникла внаслідок винесення оскаржуваних ППР.

Таким чином, ТОВ "ІНТЕРОКО", будучи правонаступником ТОВ "АЙ КЬЮ ОПТИКА", є належним позивачем.

Головне управління ДПС у м. Києві провело документальну позапланову виїзну перевірку Позивача у зв`язку із рішенням засновників (учасників) юридичної особи щодо припинення юридичної особи (ТОВ "АЙ КЬЮ ОПТИКА") у результаті ліквідації від 23.09.2021 року № 10701270032011878 за період з 01.07.2020 року по 12.04.2021 року.

За результатами вказаної перевірки відповідачем складено Акт про результати документальної позапланової виїзної перевірки №31794/Ж5/26-25-07-03-01 від 19.04.2021 року та встановлено порушення:

п.п. 134.1 п. 134.1 Податкового кодексу України, п.6 ПСБО 16 (Витрати), п.15 Національного стандарту №4 "Оцінка майнових прав інтелектуальної власності", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 №1185, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 633 242 грн., у тому числі за 2020 рік - 633 242 грн.;

п.п. 198.5 ст.198, п.199.5, п.199.4, п.199.2, п.199.1, ст.199 ПК України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 94 889 грн., у тому числі за вересень 2020 р. - 94 889 грн.;

п.63.3 ст.63 ПК України, п.8.1, п.8.4., п.8.5 розділу VII Порядку обліку платників податків і зборів, не подано повідомлення про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які проводиться діяльність за формою №20-ОПП.

За результатами встановлений порушень, відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення №36111/0703 від 13.05.2021 року, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток Відповідача на суму 633 242 грн.

Позивач не погоджується з висновками Акту перевірки та винесене податкове повідомлення-рішення, вважає їх такими, що суперечать вимогам чинного податкового законодавства України, а тому підлягає скасуванню.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Як встановлено судом, в період що перевірявся, позивач сплачував та відображав відповідно до вимог бухгалтерського і податкового обліку суми роялті за використання ТМ ЛЮКСОПТИКА у розмірі 1,65% від товарообороту мережі та формував відповідні витрати, оскільки господарська діяльність та весь товарооборот Товариства безпосередньо пов`язані з використанням ТМ ЛЮКСОПТИКА, а діяльність позивача з продажу оптики та надання послуг з підбору оптики, маркетингова діяльність відбувалися із використанням ТМ ЛЮКСОПТИКА.

Як правонаступник ТОВ "АЙ КЬЮ ОПТИКА" позивач зазначає, що ТОВ "АЙ КЬЮ ОПТИКА" (Ліцензіат) отримав на підставі Ліцензійного договору №01/04/2018-АКО-ЛО від 01.04.2018 р. від ТОВ "ЛЮКСОПТИКА ХОЛДІНГ" (Ліцензіар) у платне користування торгівельні марки: № 143464 - ТМ ЛЮКСОПТИКА; № 18239 - ТМ ЛюксОптика; №25350 - логотип LUXOPTICS; №210214 - ТМ LUXOPTICА; №210288 - логотип LO.

Сторони вказаного Ліцензійного договору погоджували зміну істотних умов наступним чином. Так, відповідно до додаткової угоди від 01.10.2018 pоку, з 01.10.2018 року за надання права на використання торговельних марок Ліцензіат сплачує Ліцензіару винагороду (роялті) у розмірі 9 000,00 (дев`ять тисяч) грн. без ПДВ щомісячно за одну торгову точку. Надалі, на підставі додаткової угоди від 01.04.2019 p., із 01.04.2019 р. сторони погодили, що Ліцензіат сплачує Ліцензіару винагороду (роялті) у розмірі 1,65% від загального товарообороту, що розраховується на підставі звітності, наданої Ліцензіаром за підсумками кожного місяця.

Відповідач в Акті перевірки вказує, що у зазначеному період не встановлено реалізації будь-яких товарів, на які нанесені торгові марки "ЛЮКСОПТИКА", "ЛюксОптика" та логотипи "LUXOPTICS", "LO".

Фактично відбувалась реалізація товарів інших всесвітньо відомих торгівельних марок, зокрема: "GUCCI", "GUESS", "AirOptix HydraGlyde", "Acuvue Oasys", "ATor", "Biofinity", "Dailies Total", "ReNu®", "Biotrue", "FEN",, "JACMARC", "PLD", "Porsche", "Centrostyle" та інше.

Надалі Відповідач зазначає, що база роялті за "методом роялті" відсутня та дорівнює нулю, а також, що Ліцензіар (ТОВ "ЛЮКСОПТИКА ХОЛДІНГ") безпідставно здійснював нарахування роялті у загальній сумі 3 508 014 грн., а позивач, в свою чергу, безпідставно відобразив зазначені суми у складі витрат.

Висновки Відповідача суперечать вимогам чинного законодавства та є результатом необ`єктивного тлумачення норм ПК України та законодавства у сфері щодо використання об`єктів права інтелектуальної власності з огляду на наступне.

Відповідно до ст.492 Цивільного кодексу України торговельною маркою може бути будь- яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів. Закон України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" також передбачає, що торговельна марка - позначення, за яким товари і послуги одних осіб відрізняються від товарів і послуг інших осіб.

Відповідно до ч.2 ст.5 Закону, об`єктом торговельної марки може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, у тому числі власні імена, літери, цифри, зображувальні елементи, кольори, форма товарів або їх пакування, звуки, за умови що такі позначення придатні для відрізненим товарів або послуг одних осіб від товарів або послуг інших осіб, придатні для відображення їх у Реєстрі таким чином, що дає змогу визначити чіткий і точний обсяг правової охорони, що надається.

Відповідно до ч.4 ст.16 Закону використанням торговельної марки визнається: нанесення її на будь-який товар, для якого торговельну марку зареєстровано, упаковку, в якій міститься такий товар, вивіску, пов`язану з ним, етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріплений до товару предмет, зберігання такого товару із зазначеним нанесенням торговельної марки з метою пропонування для продажу, пропонування його для продажу, продаж, імпорт (ввезення) та експорт (вивезення); застосування її під час пропонування та надання будь-якої послуги, для якої торговельну марку зареєстровано; застосування її в діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернет.

Тобто, основна функція торговельної марки - її здатність вирізняти товари та послуги та загалом різних суб`єктів господарювання на ринку.

Торговельна марка може мати різні форми, зокрема як знак компанії, фірмовий слоган, знак для товару, знак для послуги, етикетка товару, упаковка товару тощо. Всі перераховані об`єкти відносяться до позначень і є засобами індивідуалізації учасників цивільного обороту та виробленої ними продукції (товарів, послуг).

Таким чином, торговельна марка може стосуватися позначень не виключно товарів, а загалом використовуватися як спосіб індивідуалізації окремих компаній (у вигляді знаку для послуг, назви, знаку компанії і т.д.). Відповідно, використання торговельних марок не може здійснюватися виключно у господарських операціях, які пов`язані з виготовленням та розповсюдженням товару із зазначеним нанесенням торговельної марки, в тому числі, і на вивіску, яка пов`язана з розповсюдженням саме таких товарів. Більше того, законодавство у сфері інтелектуальної власності не передбачає подібних обмежень та вимог щодо використання торговельної марки виключно для цілей розповсюдження товарів.

Навпаки, з аналізу законодавства зрозуміло, що торговельна марка за своєю природою може використовуватися не лише для нанесення на товари, а і для позначення послуг чи загалом індивідуалізації суб`єктів господарювання у процесі здійснення господарських операцій. Тому використання торговельних марок для позначення послуг чи відрізнення окремих суб`єктів господарювання є цілком правомірним способом їх використання та не суперечить вимогам законодавства.

Судом встановлено, що позивач здійснює діяльність у сфері роздрібної торгівлі оптикою: оправами для окулярів, сонцезахисними окулярами, аксесуарами для окулярів, оптичними лінзами для окулярів та супутніми аксесуарами.

Діяльність із роздрібної торгівлі здійснюється через мережу магазинів, які продають оптику різних торгових марок (зокрема, "AirOptix HydraGlyde", "Acuvue Oasys", "ATor", "Biofinity", "Dailies Total", "ReNu®", "Biotrue", "FEN ", "GUCCI", "GUESS", "JAC MARC", "PLD", "Porsche", "Centrostyle", як правильно вказано в Акті перевірки від 19.04.2021 p.). Додатково Позивач через магазини мережі надає ряд супутніх послуг, зокрема щодо діагностики зору, офтальмологічного скринінгу, підбору та виготовлення окулярів, лінз, підбору засобів корекції зору тощо. Мережа магазинів працює під найменуванням та брендом ЛЮКСОПТИКА, що є торговими марками, зареєстрованими TOB "Люксоптика Холдінг" та наданими позивачу в користування за Ліцензійним договором.

Таким чином, позивач на підставі умов Ліцензійних договорів отримує право на ТМ ЛЮКСОПТИКА для використання в операціях із продажу оптики, а також наданні супутніх послуг у мережі магазинів під даними торговельними марками. Фактично, ТМ ЛЮКСОПТИКА є позначенням не конкретних товарів, а бренду мережі магазинів із продажу та підбору оптики і відрізняє мережу Позивача від інших мереж магазинів, які здійснюють аналогічну діяльність на ринку (наприклад, Дім Оптики, Оптика Люксор, Fielmann).

Зокрема, відповідно до п.1.2 Ліцензійного договору, використання знаку для товарів і послуг (надалі - торговельна марка) - нанесення її на будь-який товар, для якого вона зареєстрована, упаковку, якій міститься такий товар, вивіску, пов`язану з ними, етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріплений до товару предмет, зберігання такого товару із зазначеним нанесенням торговельної марки з метою пропонування для продажу, пропонування для продажу, продаж, імпорт (ввезення) та експорт (вивезення); застосування під час пропонування та надання будь-якої послуги для якої торговельна марка зареєстрована; застосування в діловій документації, в рекламі, в тому числі але не виключно, в зовнішній рекламі, в ЗМІ, в мережі Інтернет, тому числі в доменних іменах. Таким чином, п. 1.2 Договору в даній редакції, прямо передбачено п.4 ст.16 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів та послуг".

Відповідач під час перевірки також не врахував додаткове підтвердження вказаних обставин, що. в процесі продажу товарів у мережі магазинів під ТМ ЛЮКСОПТИКА всі товари маркуються бірками (цінниками) із нанесенням словесного зображення ТМ ЛЮКСОПТИКА.

ТМ ЛЮКСОПТИКА, право на використання якої є предметом Договору, та її похідні є брендом роздрібної мережі магазинів оптики, що є основним видом діяльності Позивача і відповідно використовувалися на вивісках магазинів, брендованій символіці (в т. ч., але не виключно, логотипи, бейджі, візитки, формений одяг персоналу, рекламні роздаткові матеріали), в маркетинговій активності, в т. ч. при проведенні PR-кампаній, розміщенні матеріалів на веб- сайтах, у соціальних мережах, при створенні аккаунтів у останніх тощо.

ТМ ЛЮКСОПТИКА має прямий кореляційний вплив на дохідність магазинів оптики, загальний товарооборот по всій мережі. За дослідженнями, саме впізнаваність бренду дає поштовх клієнтам для подальшої покупки на веб-сайті або безпосередньо в оптиках мережі. Така впізнаваність не має чіткої характеристики, не випливає зі знання клієнтами визначених брендів оправ та сонцезахисних окулярів певних марок, що продаються. Основна маркетингова кампанія Позивача базується саме на залученні зацікавлення клієнтів безпосередньо в ТМ ЛЮКСОПТИКА та стимулювання його до придбання продукції. Мережа ТМ ЛЮКСОПТИКА вважається лідером на оптичному ринку України, спонтанне знання клієнтами мережі тримається на рівні 46%-48%, що можна визначити як прямий доказ безпосереднього впливу використання ТМ ЛЮКСОПТИКА на товарооборот. Нижче відображено витяг з проведеного компанією Factum Group кількісного дослідження ТМ ЛЮКСОПТИКА.

Таким чином, всі товари в мережі оптики пропонуються до продажу і асоціюються у споживачів саме із ТМ ЛЮКСОПТИКА (брендом мережі магазинів). ТМ ЛЮКСОПТИКА не є позначенням товару (оптичні товари під даною торговою маркою взагалі не виробляються), а є засобом індивідуалізації саме мережі магазинів і послуг Позивача із продажу та підбору оптики. Таке використання пов`язане із основною господарською діяльністю Позивача і має прямий вплив на отримання обсягів доходу, оскільки сприяє формуванню та підтримуванню обізнаності споживачів та їх інтересу щодо мережі магазинів Позивача, а також стимулюванню збуту продукції та послуг, які реалізуються через дану мережу. Тому, як зазначає позивач, ділова мета останнього при отриманні прав на використання ТМ ЛЮКСОПТИКА - це отримання доходу від реалізації товарів під даними торговими марками в мережі магазинів Товариства.

З урахуванням принципу "свободи договірних відносин", сторони Ліцензійного договору вказали, що базою нарахування роялті є загальний товарооборот мережі оптик Позивача, що повністю узгоджується з суттю даної господарської операції та вимогами податкового законодавства та П(С)БО 4 "Оцінка майнових прав інтелектуальної власності".

Відповідно до п. 14.1.225 ПК України, роялті - будь-який платіж, отриманий як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським та суміжним правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп`ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо- чи телевізійного мовлення, передачі (програми) організацій мовлення, будь-яким патентом, зареєстрованим знаком на товари і послуги чи торгівельною маркою, дизайном секретним кресленням, моделлю, формулою, процесом правом на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).

Національний стандарт №4 "Оцінка майнових прав інтелектуальної власності", затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 р. № 1185 (далі - "Національний стандарт №4") визначає, що роялті - ліцензійний платіж у вигляді сум, які сплачуються періодично, залежно від обсягів виробництва або реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) з використанням об`єкта права інтелектуальної власності. Це же стандарт вказує, що база роялті - показник господарської діяльності, який використовується для визначення величини роялті. А метод роялті застосовується за умови, що майнові права інтелектуальної власності надані або можуть бути надані за ліцензійним договором іншій фізичній або юридичній особі. Метод полягає у визначенні суми дисконтованих доходів від ліцензійних платежів (п.15 Національного стандарту №4).

За базу роялті може прийматись виручка від реалізації ліцензійної продукції (товарів, робіт, послуг), обсяг виробленої чи реалізованої ліцензійної продукції (товарів, робіт, послуг) в натуральному виразі, величина доходу (прибутку) від реалізації ліцензійної продукції (товарів, робіт, послуг) та інші показники господарської діяльності

Під час визначення розміру ліцензійних платежів враховуються вид та строк дії ліцензійного договору, кількість ліцензійних договорів, сфера використання об`єкта права інтелектуальної власності, обсяг переданих прав, характеристики об`єкта права інтелектуальної власності, майнові права на який є предметом ліцензійного договору, залишковий строк його корисного використання, строк освоєння процесу виробництва та/або реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) з використанням об`єкта права інтелектуальної власності, ступінь готовності такого об`єкта до використання за призначенням та інші показники, що можуть вплинути на розмір ліцензійних платежів.

Відповідно до процитованих положень Національного стандарту №4, базою роялті може бути не лише виручка чи розмір доходу від реалізації ліцензійної продукції (товарів, робіт, послуг), а й будь-які інші показники господарської діяльності, що пов`язані з отриманням прав на об`єкт інтелектуальної власності, залежно від виду об`єкту інтелектуальної власності, що передається у користування.

Відповідач всупереч цим положенням стверджує, що розрахунок бази для нарахування роялті не може містити у собі будь-які показники господарської діяльності, які не пов`язані з реалізацією, виробництвом, розповсюдженням, зберіганням ліцензійної продукції, є результатом неправильного та суб`єктивного тлумачення відповідачем цих норм, адже Національний стандарт №4 прямо передбачає можливість використовувати будь-які показники господарської діяльності для визначення бази роялті і не містить жодних обмежень щодо порядку визначення такої бази.

Оскільки торгова марка стосується не лише позначення товарів, то неможливо обмежувати показники для визначення бази роялті виключно показниками реалізації ліцензійної продукції, адже окрема торгова марка може взагалі не стосуватися продажу товарів, а використовуватися наприклад для позначення послуг, які надає суб`єкт господарювання.

Тому в розумінні Національного стандарту №4, для правильного визначення бази роялті важлива лише наявність зв`язку між використанням торгової марки та формуванням відповідних показників господарської діяльності у зв`язку з отриманням прав на таку торгову марку.

В свою чергу, господарська діяльність та весь товарооборот (обсяг продажу товарів) Товариства прямо пов`язані з використанням ТМ ЛЮКСОПТИКА, адже, як було детально обґрунтовано вище, вся діяльність Позивача з продажу оптики та надання послуг з підбору оптики, маркетингова діяльність відбувається під торговими марками ЛЮКСОПТИКА. Позивач фактично отримував економічний ефект від використання ТМ ЛЮКСОПТИКА у вигляді підвищення рівня обізнаності безпосередніх споживачів про мережу магазинів та збільшення обсягів продажу продукції, що підтверджується наведеним вище дослідженням.

Тому показник товарообороту є показником господарської діяльності позивача, що прямо пов`язаний з отриманням і використанням прав на ТМ ЛЮКСОПТИКА. Даний показник не включає будь-які інші доходи, не пов`язані з використанням ТМ ЛЮКСОПТИКА, як от проценті доходи.

Таким чином, позивач та ТОВ "Люксоптика Холдінг" у Ліцензійному договорі правомірно погодили сплату роялті у розмірі 1,65% від загального товарообороту мережі. Звітністю для отримання відомостей про товарооборот мережі магазинів Позивача є дані з бухгалтерського обліку та фінансова звітність, а зокрема показник доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) у формі №2 "Звіт про фінансові результати" Первинними документами, що містять відомості про розраховану суму роялті та загалом зміст господарської операції, є Акти надання послуг, до яких під час перевірки у Відповідача зауважень не було. Такі Акти є належним чином оформленими первинними документами для цілей бухгалтерського обліку, що підтверджують розрахунок та суму роялті за кожен місяць. Під час перевірки інспектори Відповідача не висловлювали будь-яких зауважень щодо наявності чи оформлення даних актів надання послуг. Такі зауваженні відсутні і в Акті перевірки. Додатково, зі змісту Акту перевірки від 19.04.2021 р. зрозуміло, що ГУ ДПС не заперечує, що позивач розраховував базу роялті саме з товарообороту, а не з використанням даних будь-яких інших показників. Тому відсутність розрахункових документів (які не є первинними документами для цілей бухгалтерського обліку і не вимагаються законодавством) жодним чином не спростовує фактичного отримання та використання Позивачем ТМ ЛЮКСОПТИКА та правомірності сплати ТОВ "Люксоптика Холдінг" роялті за надання таких прав інтелектуальної власності.

Позивач як суб`єкт господарювання, що придбав товар з нанесеною на законних підставах торговою маркою, має право використовувати таку торгову марку шляхом зображення товару для цілей рекламування, продажу товару без отримання окремого дозволу (ліцензії) на ці дії від власника торгової марки і без сплати йому роялті. Відповідно, реалізовує через мережу магазинів товари різних торгових марок, однак при цьому не використовує та не порушує прав інтелектуальної власності будь-яких суб`єктів господарювання і не має жодних правових підстав для сплати роялті таким суб`єктом господарювання.

Оскільки основна господарська діяльність позивача із реалізації оптичних товарів (і загальний товарообіг), пов`язана саме з використанням ТМ ЛЮКСОПТИКА, а не з будь-якими іншими торговими марками, то визначення бази роялті з використанням показнику товарообороту позивача є правомірним та не суперечить будь-яким вимогам ні податкового, ні цивільного законодавства. Висновки податкового органу про інше суперечать обставинам операцій та вимогам чинного законодавства.

Суд зазначає, що податковий орган не уповноважений переглядати договірні відносини сторін, відтак, ціноутворення між сторонами Ліцензійного договору (і будь-якого договору) не може аналізуватися в рамках податкової перевірки.

Згідно зі ст. 42 Конституції України, ст. ст.3, 6, 627 ЦК України, а також ст. ст. 6, 42, 43 ГК України, позивачу гарантується свобода договору та свобода підприємницької діяльності, яка полягає, зокрема, у можливості вибору позивачем та його контрагентами варіантів поведінки та укладенні на власний ризик будь-яких, прямо не заборонених законодавством, договорів. У тому числі, позивач та його контрагенти є вільними у визначенні умов договірних відносин стосовно ціни та способів її формування тощо.

Суд ставиться критично до доводів відповідача про те, що відповідно до Договору та законодавства база для нарахування роялті складає 0грн. є безпідставними, адже фактично контролюючий орган в Акті перевірки зробив висновок про те, що сторони нібито неправомірно погодили ставку роялті у розмірі 1,65% від загального товарообороту, що є прямими втручанням у питання ціноутворення та погоджені сторонами умови Договору.

Свобода договору є загальновизнаною доктриною не тільки в українській правовій системі, а й у всьому світі. Зокрема, згідно зі ст. 627 ЦК України, при застосуванні принципу свободи договору мають враховуватись звичаї ділового обороту. Важливість ефективної реалізації даного принципу не тільки в Україні, а й на міжнародному рівні підтверджується Принципами міжнародних комерційних договорів (далі - "Принципи УНІДРУА"), які слугують моделлю як для національного, так і міжнародного законодавства. Серед загальних положень саме свобода договору зазначена у першу чергу - у ст. 1.1 Принципів УНІДРУА, де наголошується на тому, що сторони вільні вступати у договір і визначати його зміст.

Принцип свободи договору підтримує у своїй практиці Європейський суд із прав людини. Зокрема, у рішеннях "Зеленчук і Цицюра проти України" та "Гуттен-Чапська проти Польщі" ЄСПЛ вказує, що ступінь втручання держави у свободу договору має гарантувати існування процесуальних та інших гарантій, які забезпечують, щоб функціонування системи та її вплив на майнові права не були свавільними та непередбачуваними.

Верховний Суд також активно застосовує і захищає принцип свободи договору. Наприклад, у Постанові від 23.04.2019 р. у справі № 810/1479/16 Верховний Суд наголошує на тому, що торгові відносини є різноманітними, здійснюються на принципах автономії волі та свободи договору, при цьому безліч обставин можуть впливати на їх ціну (характеристика товару, виробник, торгова марка, умови і обсяги поставок, наявність знижок тощо). Аналогічну позицію висловив Верховний Суд також у справі № 815/3400/17 та у справі № 814/2659/16.

Окрім цього, у Постанові від 21.12.2018 р. у справі № 813/2268/15 Верховний Суд вказує, що платник податків самостійно здійснює власну господарську діяльність і задля досягнення її мети - економічних і соціальних результатів та одержання прибутку на свій розсуд визначає необхідні для цього умови.

Виходячи з цього, позивач та його контрагент, користуючись принципом свободи договору, вправі самостійно визначати договірні відносини щодо порядку оплати за отримані ТМ, включаючи чинники, що мають вплив на ціноутворення.

Право позивача на формування та узгодження суми роялті є складовою його свободи визначення умов договору. Відповідач не має компетенції втручатися у цю свободу та обмежувати господарську діяльність позивача. Таку позицію висловив Верховний Суд у Постанові у справі № 820/5615/14 від 16.04.2019 р. зазначивши, що Товариство, як суб`єкт господарювання реалізує свою господарську компетенцію, висновуючись на принципах господарської діяльності, яка знаходиться за межами контролю податкового органу.

Таким чином, позивач укладає з контрагентами господарські договори на власний ризик та керується при цьому власними переконаннями щодо ведення господарської діяльності. Відповідач, ставлячи під питання комерційні умови щодо формування суми роялті, здійснює неправомірне та непропорційне втручання у господарську діяльність Позивача, тобто порушує принцип свободи підприємницької діяльності.

Відповідно до пп. 134.1.1. п. 134.1. ст. 134 ПК України, прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу. Зі змісту наведеної норми вбачається, що витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток визначаються відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності.

Позивач веде свій бухгалтерський облік відповідно до національних стандартів бухгалтерського обліку. Отже, витрати господарської діяльності Позивача повинні визначатися на основі норм національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку.

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємств визначаються Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", що затверджений Наказом Міністерства фінансів України № 318 від 31.12.1999 р. (далі - "П(С)БО 16").

Згідно із п. 5 П(С)БО 16, витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов`язань. При цьому п. 6 П(С)БО 16 встановлено, що витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Аналогічна правова позиція викладена в Ухвалах Вищого адміністративного суду України від 15.09.2016 у справі № К/800/15723/16, від 13.07.2016 у справі № К/800/11783/16, від 02.06.2016 у справі № К/800/6846/14 і від 31.05.2016 у справі № К/800/41816/14.

Отже, єдиною законодавчо визначеною підставою для формування суб`єктом господарювання витрат господарської діяльності є їх фактичне понесення останнім, що призвело до зменшення власного капіталу такого суб`єкта господарювання. Витрати повинні бути підтверджені первинними документами.

При цьому, безпідставним є твердження Відповідача про те, що виплачені суми роялті повинні розглядатися не як витрати, а як зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками.

ТОВ "Люксоптика Холдінг" отримувало роялті в межах договірних відносин від позивача та на підставі належно оформлених первинних документів (актів надання послуг). ТОВ "Люксоптика Холдінг" не вносило до складу статутного капіталу позивача права на ТМ ЛЮКСОПТИКА, так само як і не здійснювало будь-яких дій (не приймало рішень) щодо зменшення статутного капіталу Позивача. Тому, відсутні будь-які підстави для кваліфікації даних виплат роялті як зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу ТОВ "Люксоптика Холдінг", як безпідставно стверджує Відповідач в Акті перевірки.

Таким чином, позивачем правомірно сформовано витрати господарської діяльності у розмірі сум сплаченого роялті, а будь-які підстави для перекваліфікації таких сум роялті у зменшення капіталу за рішенням власника відсутні.

Висновки Акту перевірки про зменшення суми фактично понесених витрат в межах господарської діяльності позивача виходять за межі повноважень відповідача, оскільки останній зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Позивач поніс фактичні витрати господарської діяльності за результатами виконання зобов`язань на підставі Ліцензійного договору, що підтверджується первинними документами і банківськими виписками.

Зменшення відповідачем суми фактично понесених витрат господарської діяльності позивача суперечить нормам податкового законодавства України, правил ведення бухгалтерського обліку за ПСБО та виходить за межі повноважень податкового органу.

Позивач та ТОВ "Люксоптика Холдінг" у Ліцензійному договорі правомірно погодили сплату роялті у розмірі 1,65% від загального товарообороту мережі, оскільки використання ТМ ЛЮКСОПТИКА прямо впливає на показники господарської діяльності (зокрема товарооборот) Позивача.

Окрім того, податковим органом не надано суду доказів та не навів обставин, які б свідчили про невідповідність даних господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, незвичності цих операцій, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про непов`язаність операцій з господарською діяльністю позивача, про невчинення операцій, про відсутність факту використання торгових марок.

Згідно положень ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Всупереч наведеним вимогам відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин і не довів правомірності своїх дій.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, на користь позивача належить стягнути судовий збір у розмірі за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 72-77, 241-246, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРОКО», задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №36111/0703 від 13.05.2021 року.

Стягнути на користь Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРОКО» (код ЄДРПОУ 31905094) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 9 498, 63 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м.Києві (код ЄДРПОУ ВП 44116011).

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРОКО» (04053, м.Київ, вул.Воровського, 9, літ. Б, код ЄДРПОУ 31905094).

Відповідач: Головне управління ДПС у м.Києві (04116, м.Київ, вул.Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ ВП 44116011).

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя І.В. Смолій