Рішення

від 06.06.2022 по справі 640/16843/21

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 червня 2022 року м. Київ № 640/16843/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Добрянської Я.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи адміністративну справу

за позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 104, код ЄДРПОУ 22869098)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПАРІ» (04073, м. Київ, вул. Рилєєва, буд. 10-А, 5-й поверх, офіс 519, код ЄДРПОУ 31037994)

про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені в розмірі 293 080,68 грн., -

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПАРІ», в якому просить суд:

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПАРІ» на користь Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції у розмірі 289 613,94 грн. (двісті вісімдесят дев`ять тисяч шістсот тринадцять гривень, 94 копійки);

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПАРІ» на користь Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів пеню у розмірі 3 466,74 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем в установленому порядку не виконано встановлений статтею 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» норматив робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів. Таким чином, відповідачем не виконано встановлений законодавством норматив щодо працевлаштування осіб з інвалідністю.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 червня 2021 року відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення сторін.

Ухвала від 18 червня 2021 року направлялась на адреси сторін, зазначені в позовній заяві.

Пунктом 1 частини четвертої статті 124 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх поштової адреси судовий виклик або судове повідомлення надсилаються юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Ухвала про відкриття провадження направлялася на адресу відповідача, зазначену в позовній заяві, а саме: 04073, м. Київ, вул. Рилєєва, буд. 10-А, 5-й поверх, офіс 519.

Ухвалу від 18 червня 2021 року представник позивача отримав 30 липня 2021 року.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що Товариством з обмеженою відповідальністю «ПАРІ» протягом 2020 року було працевлаштовано 2 особи, яким встановлено інвалідність, у той час як, середньооблікова кількість штатних працівників Товариства з обмеженою відповідальністю «ПАРІ» за 2020 рік складала 37 осіб. Разом з тим представник відповідача зазначає, що при здачі річного звіту до Київського відділення Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за 2020 рік було допущено технічні помилки, а саме:

- в рядку 02 в графі 1 відображено помилково знак «-«, замість вірної цифри « 2»;

- в рядку 06 в графі 1 помилково вказано «289 613,94 грн.» замість вірного «-».

Відтак, відповідач просив у задоволенні позову відмовити повністю, оскільки у поданому звіті форми №10-ПОІ за 2020 рік допущено технічні помилки, а саме, помилково зазначено про відсутність у штаті осіб з інвалідністю. Відповідач стверджував, що ним належним чином виконувались вимоги нормативно-правових актів, що регулюють правовідносини соціальної захищеності інвалідів, у тому числі щодо створення робочих місць для них.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ПАРІ» 23.02.2021 надало до Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів «Звіт про зайнятість і працевлаштування осіб із інвалідністю» за 2020 рік за формою 10-ПОІ (річна), затвердженою наказом Міністерства соціальної політики України від 27.08.2020 №591.

Згідно звіту від 23.02.2021 відповідачем зазначено, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становила 37 осіб, а кількість осіб з інвалідністю - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» - 1 особа, а відповідачем не працевлаштовано жодної особи.

Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та Законами України.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальних сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права і свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами, є Закону України від 21.03.1991 «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».

Згідно із частиною другою статті 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» підприємства, установи і організації за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Згідно з частиною третьою статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За змістом статті 18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.

Відповідно до частин першої та другої статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Відповідно до положень частин першої, четвертої статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

Проаналізувавши вищенаведене, суд зазначає, що обов`язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу, покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.

Згідно наказу Міністерства праці та соціальної політики України № 42 від 10.02.2007 «Про затвердження форми звітності №10-ПІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів» та Інструкції щодо заповнення форми звітності №10-ПІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів», форма №10-ПІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів» (далі - звіт), що заповнюється за рік, поширюється на всі підприємства, установи і організації, у тому числі підприємства громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, у яких працює за основним місцем роботи, від 8 і більше осіб.

Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» роботодавці зобов`язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі, у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

Відповідно до п. 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 № 70 інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 № 316 затверджено Форму звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", яка подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Згідно з частиною другою статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» у разі порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Отже, для стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов`язань та встановлення в діях або бездіяльності підприємства складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Таким чином, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб`єкту господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.

Як стверджував відповідач у поданому відзиві на позовну заяву, Товариство з обмеженою відповідальністю «ПАРІ» при поданні звітності «Звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за 2020 рік» за формою №10-ПОІ (річна) допущено технічні помилки, а саме:

- в рядку 02 в графі 1 відображено помилково знак «-«, замість вірної цифри « 2»;

- в рядку 06 в графі 1 помилково вказано «289 613,94 грн.» замість вірного «-».

Відповідачем помилково вказано відсутність особи з інвалідністю, працюючої у Товаристві з обмеженою відповідальністю «ПАРІ», в той час як на підприємстві працевлаштовано 2 особи з інвалідністю:

- ОСОБА_1 (директор), який має другу групу інвалідності, на підтвердження чого надав відповідно докази, зокрема, копію наказу про призначення №01-11/07 від 01.11.2007, довідку до акта огляду МСЕК серії 10 ААА №792376, копію пенсійного посвідчення, копію трудової книжки, а також, поданими звітами про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до органів доходів і зборів за формою №1ДФ у відповідних періодах;

- ОСОБА_2 (менеджер із збуту вуглеводнів), який має другу групу інвалідності, на підтвердження чого надав відповідно докази, зокрема, копію наказу про призначення №53-11/17-к-тр від 23.11.2017, копію пенсійного посвідчення, копію трудової книжки, а також, поданими звітами про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до органів доходів і зборів за формою №1ДФ у відповідних періодах

У суду відсутні підстави ставити під сумнів виконання відповідачем приписів статті 19 зазначеного вище Закону, оскільки матеріалами справи підтверджуються доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву щодо працевлаштування особи з інвалідністю.

Оскільки, відповідачем надано належні та допустимі докази працевлаштування 2 осіб з інвалідністю - ОСОБА_1 , який має другу групу інвалідності, та ОСОБА_2 , який має також другу групу інвалідності, а також докази виплати заробітної плати у 2020 році, то суд констатує, що відповідач виконав покладений на нього відповідний обов`язок, передбачений Законом України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні"..

Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з частиною першою статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Таким чином, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що відповідач довів виконання приписів чинного законодавства щодо працевлаштування у 2020 році 1 особи з інвалідністю з урахуванням 4-х відсоткового нормативу на підприємстві, а відтак, відсутні і підстави для застосування до нього фінансових санкцій та нарахування пені, оскільки відсутній факт самого порушення вимог Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні".

Отже, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд доходить висновку, що позовні вимоги не є обґрунтованими, а відтак не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 8, 9, 72-77, 139, 241-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні адміністративного позову Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 104, код ЄДРПОУ 22869098) відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295, 296 КАС України.

Суддя Я.І. Добрянська