Постанова

від 16.08.2022 по справі 459/3686/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

17 серпня 2022 року

місто Київ

справа № 459/3686/18

провадження № 61-17727св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Червоноградська міська рада Львівської області,

третя особа - Інспекція архітектурно-будівельного контролю у Львівській області,

особа, яка подавала апеляційну скаргу, - Державна архітектурно-будівельна інспекція України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 07 вересня 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі Бойко С. М., Копняк С. М., Ніткевича А. В.,

ВСТАНОВИВ:

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 у грудні 2018 року звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати за ним право власності на нежитлову будівлю на АДРЕСА_1 , загальною площею 249, 4 кв. м.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що він є власником земельної ділянки АДРЕСА_1 та власником нежитлових будівель, розташованих на цій ділянці, сторожового будинку, площею 20, 8 кв. м, гаража, площею 34, 6 кв. м, туалету, площею 8, 4 кв. м.

Позивач зазначав, що у 2017 році здійснив реконструкцію нежитлових будівель під офісне нежитлове приміщення шляхом добудови другого поверху над гаражем та санвузлом і здійснення перепланувань в будівлі, в результаті чого загальна площа нежитлової будівлі нині становить 249, 4 кв. м. Проте він не має можливості зареєструвати право власності на це майно, оскільки реконструкцію проведено без належної проєктної документації та відповідних дозволів.

ОСОБА_1 вважав, що оскільки будівля знаходиться на належній йому на праві власності земельній ділянці і відповідає усім санітарним та протипожежним нормам і правилам, вимогам ДБН, не порушує прав інших осіб, відповідає вимогам надійності та безпечної експлуатації, тому за ним можна визнати право власності на цю будівлю в судовому порядку на підставі статті 376 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням від 17 січня 2020 року Червоноградський міський суд Львівської області позов задовольнив.

Визнав за ОСОБА_1 право власності на нежитлову будівлю на АДРЕСА_1 , загальною площею 249, 4 кв. м, розміром 15.53 x 12.40 м, яка складається з І поверху, площею 142, 3 кв. м: хол - 32, 1 кв. м, кабінети - 26, 8 кв. м, 17, 1 кв. м, 14, 2 кв. м, паливна - 4, 6 кв. м; санвузли - 3, 6 кв. м, 8, 1 кв. м;

комора - 3, 4 кв. м; коридори - 12, 6 кв. м, 19, 8 кв. м; II поверху, площею 107, 1 кв. м: кімнати відпочинку - 24,3 кв. м, 27, 3 кв. м, зимовий сад - 19, 8 кв. м, санвузли - 4, 1 кв. м, 5, 2 кв. м, коридори 7, 1 кв. м, 12, 2 кв. м, сходова клітка 7, 1 кв. м.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості пред`явлених позовних вимог.

Рішення суду першої інстанції оскаржила Державна архітектурно-будівельна інспекція України.

Постановою від 07 вересня 2021 року Львівський апеляційний суд скасував рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 17 січня 2020 року, ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив. Стягнув з ОСОБА_1 на користь скаржника судовий збір у розмірі 3 869, 13 грн.

Суд апеляційної інстанції зробив висновок, що передумовою звернення до суду з позовом про визнання права власності на об`єкт самочинного будівництва є розгляд цього питання компетентними органами. Однак, здійснивши самочинне будівництво, позивач не звертався до Державної архітектурно-будівельної інспекції України для введення об`єкта в експлуатацію та набуття права власності в установленому законом порядку, одразу звернувся до суду з позовом про визнання права власності. Також міська рада не є особою, яка порушила, не визнає чи оспорює права позивача, що свідчить про неіснування спору про право цивільне.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 27 жовтня 2021 року звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 07 вересня 2021 року, залишити без змін рішення Червоноградського районного суду Львівської області від 17 січня 2020 року.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Заявник, наполягаючи на тому, що оскаржуване рішення ухвалене із порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, як підстави касаційного оскарження наведеного судового рішення визначив те, що:

- суд апеляційної інстанції всупереч висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 08 грудня 2020 року у справі № 905/2488/15 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 910/23346/16 (провадження № 12-21гс18), безпідставно відмовив протокольною ухвалою у задоволенні клопотання про закриття апеляційного провадження з підстав підписання та подання апеляційної скарги неуповноваженою особою, що випливає зі змісту відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань;

- суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, зокрема, від 17 лютого 2021 року у справі № 379/1186/18 (провадження № 61-18252св19), від 08 вересня 2021 року у справі № 136/2125/19 (провадження № 61-515св21), та, як наслідок, безпідставно стягнув судовий збір з особи з інвалідністю ІІ групи.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзиви на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшли.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою від 18 січня 2022 року Верховний Суд поновив ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Львівського апеляційного суду від 07 вересня 2021 року та відкрив касаційне провадження у справі.Ухвалою від 29 липня 2022 року Верховний Суд призначив справу до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, щовідповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 22 жовтня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Червоноградського міського нотаріального округу Степчук І. С., позивач придбав земельну ділянку № 57А-13, кадастровий номер 4611800000:01:003:0086, загальною площею 0, 0794 га, надану для обслуговування викупленого комплексу (автостоянки, авторинку та торгового павільйону), що знаходиться на АДРЕСА_1 .

Відповідно до договору дарування нежитлових будівель від 21 січня 2014 року, ОСОБА_1 прийняв як дарунок комплекс нежитлових будівель: сторожовий будинок (цегляний) позиція 8, загальною площею 20, 8 кв. м; гараж (цегляний) позиція 9, загальною площею 34, 6 кв. м; туалет (цегляний) позиція 6, загальною площею 8, 4 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з технічним паспортом, виготовленим 14 березня 2017 року Комунальним підприємством Львівської обласної ради «Червоноградське міжміське бюро технічної інвентаризації», загальна площа нежитлової будівлі на АДРЕСА_1 становить 249, 4 кв. м.

Дозвільні документи на здійснення будівництва та/або реконструкції цієї нежитлової будівлі не надавалися.

Згідно з висновком ОП «Львівське обласне проектно-виробниче архітектурно-планувальне бюро» від 20 червня 2017 року архітектурно-планувальні рішення будівництва нежитлової будівлі (офісу) на АДРЕСА_1 відповідають вимогам ДБН В.2.2.-9-99 «Громадські будинки і споруди. Основні положення», ДБН 360-92** «Планування і забудова міських і сільських поселень», санітарним та пожежним нормам і правилам, у зв`язку з чим надано висновок про можливість легалізації цього нерухомого майна.

Відповідно до технічного висновку № 42, складеного експертом Юдицькою Я. М. 04 травня 2017 року за результатами проведеного візуального обстеження нежитлової будівлі на вул. Б. Хмельницького, 57А-13 у м. Червонограді Львівської області, будівля відповідає вимогам надійності та безпечності, тому можлива її подальша експлуатація.

Згідно із витягом з протоколу №10 засідання постійно діючої узгоджувальної комісії з планування і забудови населених пунктів при виконавчому комітету Червоноградської міської ради від 16 травня 2018 року, комісія не має застережень щодо нежитлової будівлі (офісу) на АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 до звернення до суду з позовною заявою не звертався до Державної архітектурно-будівельної інспекції з метою прийняття закінченого будівництвом об`єкта в експлуатацію.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі, щодо підписання та подання апеляційної скарги неуповноваженою особою

Апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції 06 квітня 2020 року підписав представник Державної архітектурно-будівельної інспекції України Лешик Ігор Петрович.

Ухвалою від 04 травня 2020 року Львівський апеляційний суд відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державної архітектурно-будівельної інспекції України на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 17 січня 2020 року, а ухвалою від 20 липня 2020 року справу призначив до розгляду.

У лютому 2021 року позивач подав клопотання про закриття апеляційного провадження, яке обґрунтовувалося тим, що апеляційну скаргу підписано неуповноваженою особою.

Протокольною ухвалою від 09 лютого 2021 року суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні зазначеного клопотання, визнавши його безпідставним та необґрунтованим, оскільки ОСОБА_2 надав докази на підтвердження його повноважень на підписання апеляційної скарги від імені та в інтересах Державної архітектурно-будівельної інспекції України.

Верховний Суд у цілому погоджується з цим висновком суду апеляційної інстанції з таких підстав.

Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду.

Відповідно до частин першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Відповідно до частини третьої статті 356 ЦПК України апеляційна скарга підписується особою, яка її подає, або представником такої особи.

Відповідно до частини першої та третьої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

Згідно з частинами першою і другою статті 60 ЦПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник. Під час розгляду спорів, що виникають з трудових відносин, а також справ у малозначних спорах (малозначні справи) представником може бути особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність, за винятком осіб, визначених у статті 61 цього Кодексу.

Представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов`язки (частина перша статті 64 ЦПК України).

30 вересня 2016 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», яким внесено зміни до Конституції України та доповнено Основний Закон окремими статтями.

За статтею 59 Конституції України (в редакції наведеного Закону) кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Також Конституцію України доповнено статтею 131-2, за змістом частин першої, третьої та четвертої якої для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура та виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення; законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.

Відповідно до підпункту 11 пункту 16-1 розділу ХV «Перехідні положення» Конституції України представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 та статті 131-2 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 01 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції - з 01 січня 2018 року; у судах першої інстанції - з 01 січня 2019 року. Представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах виключно прокурорами або адвокатами здійснюється з 01 січня 2020 року.

Водночас у частині четвертій статті 58 ЦПК України зазначено, що держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у справі через відповідний орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування), або через представника.

Тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що в процесуальному законодавстві розмежовано такі категорії, як «самопредставництво» і «представництво». Тобто допускається можливість здійснення процесуального представництва органу державної влади чи органу місцевого самоврядування як у порядку самопредставництва, так й іншими особами як представниками органу державної влади. Для визнання особи такою, яка діє в порядку самопредставництва, потрібно, щоб у відповідному законі, статуті, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначене її право діяти від імені такого органу державної влади без додаткового уповноваження.

Подібні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 9901/39/20 (провадження № 11-137заі20) та в постанові Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі № 753/14971/18 (провадження № 61-14183св21).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 910/23346/16 (провадження № 12-21гс18), на яку посилається заявник у касаційній скарзі, зроблено правовий висновок про те, що реалізація права на звернення з касаційною скаргою є процесуальною дією в суді, яка має здійснюватися або самою особою у порядку самопредставництва, або її процесуальним представником. В порядку самопредставництва юридичну особу може представляти за посадою її керівник або інші особи, повноваження яких визначені законодавством чи установчими документами.

У постанові Верховного Суду від 08 грудня 2020 року у справі № 905/2488/15, на яку також посилається ОСОБА_1 у касаційній скарзі, зроблено такий висновок: «З урахуванням положень Конституції України, з 01 січня 2020 року представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах здійснюється виключно прокурорами або адвокатами. Питання самопредставництва не закріплені у нормах Конституції України, але ці питання регламентовані положеннями відповідних кодексів. Отже, представництво інтересів відповідача у цій справі може здійснювати адвокат як представник або керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) в порядку самопредставництва. Колегія суддів суду касаційної інстанції звертає увагу на те, що з урахуванням положень статті 56 Господарського процесуального кодексу України для визнання особи такою, що діє в порядку самопредставництва, треба, щоб у відповідному законі, статуті, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначене її право діяти від імені такої юридичної особи (суб`єкта владних повноважень без права юридичної особи) без додаткового уповноваження».

Отже, здійснення процесуального представництва юридичної особи можливе як у порядку самопредставництва, так і іншими особами як представниками юридичної особи. У порядку самопредставництва юридичну особу може представляти за посадою її керівник або інші особи, повноваження яких підтверджуються відповідно до частини третьої статті 58 ЦПК України.

У справі, що переглядається, на підтвердження повноважень представляти інтереси Державної архітектурно-будівельної інспекції України Лешик І. П. долучив до апеляційної скарги копію Положення про Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області, затвердженого наказом Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 12 червня 2017 року № 928 (далі - Положення про Департамент), копію Положення про Відділ правової роботи Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області, затвердженого наказом Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 02 лютого 2017 року № 127 (далі - Положення про Відділ), довіреність від 16 січня 2020 року № 40-704-10/430-20, видану в. о. голови Державної архітектурно-будівельної інспекції України Костенко О. І., яка діяла на підставі Положення про Державну архітектурно-будівельну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09 липня 2014 року № 294 (далі - довіреність).

У пункті 1 та підпункті 8 пункту 5 Положення про Департамент зазначено, що Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області є територіальним органом, без статусу юридичної особи публічного права, утвореним як структурний підрозділ апарату Державної архітектурно-будівельної інспекції України, який для виконання покладених на нього завдань має право проводити претензійно-позовну роботу відповідно до наданих повноважень.

Згідно з пунктом 1.1 розділу І та пунктом 2.2 розділу ІІ Положення про Відділ згаданий Відділ правової роботи Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області є структурним підрозділом у складі територіального органу, основним завданням якого є, зокрема, організація претензійної та позовної роботи у визначеному порядку та взаємодія з органами державної влади та правоохоронними органами з метою забезпечення реалізації повноважень територіального органу.

У розділі ІІІ Положення про Відділ передбачено функції цього Відділу, який відповідно до покладених на нього завдань забезпечує представництво інтересів Державної архітектурно-будівельної інспекції України в судах загальної юрисдикції, органах державної виконавчої служби та правоохоронних органах (пункт 3.7), забезпечує здійснення претензійної та позовної роботи (пункт 3.10), виконує в межах компетенції доручення керівника Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області та Державної архітектурно-будівельної інспекції України.

Відповідно до пункту 4.3 розділу IV Положення про Відділ цей Відділ правової роботи Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області має право за дорученням керівництва Державної архітектурно-будівельної інспекції України або Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області представляти інтереси Державної архітектурно-будівельної інспекції України або Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області в судах, органах державної влади та місцевого самоврядування.

Згідно з пунктом 5.1, підпунктом 5.4.7 пункту 5.4. розділу V Положення про Відділ зазначений Відділ правової роботи Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області очолює начальник, який, зокрема, за дорученням керівництва Державної архітектурно-будівельної інспекції України або Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області представляє інтереси Державної архітектурно-будівельної інспекції України або Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області в судах, інших органах державної влади та місцевого самоврядування з питань, що належать до компетенції Відділу правової роботи Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області.

Державна архітектурно-будівельна інспекція України видала довіреність, якою уповноважила начальника Відділу правової роботи Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області Лешика І. П. представляти інтереси Державної архітектурно-будівельної інспекції України в місцевих судах, апеляційних судах, Верховному Суді під час розгляду справ за участю Державної архітектурно-будівельної інспекції України, її посадових осіб та територіальних органів - структурних підрозділів апарату в органах державної виконавчої служби та правоохоронних органах. Для цього ОСОБА_2 надано право вчиняти всі процесуальні дії, передбачені ЦПК України, Господарським процесуальним кодексом України, Кодексом адміністративного судочинства України, зокрема, підписувати позовні заяви, апеляційні та касаційні скарги, а також іншими актами законодавства, що стосуються представництва інтересів у відповідних органах.

Ураховуючи зазначене, апеляційний суд оцінив документи, які надав ОСОБА_2 на підтвердження його повноважень діяти від імені Державної архітектурно-будівельної інспекції України в судах в порядку самопредставництва згідно з частиною четвертою статті 58 ЦПК України, та зробив обґрунтований висновок про невстановлення підстав для закриття апеляційного провадження.

Посилання у касаційній скарзі на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 910/23346/16 (провадження № 12-21гс18), не доводять факт порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, оскільки оскаржуване судове рішення не суперечить висновкам, викладеним у наведених заявником постановах.

З огляду на зазначене доводи касаційної скарги про те, що апеляційна скарга від імені Державної архітектурно-будівельної інспекції України підписана особою, яка не має статусу адвоката та якою не надано документів, які надають їй право підписувати та подавати документи до суду від імені Державної архітектурно-будівельної інспекції України на правах самопредставництва юридичної особи в розумінні частин третьої, четвертої статті 58 ЦПК України, є безпідставними.

Водночас у справі, що переглядається, Верховний Суд врахував, що як третю особу у цій справі позивач визначив саме Інспекцію архітектурно-будівельного контролю у Львівській області, втім апеляційну скаргу подано Державною архітектурно-будівельною інспекцією України, яка не брала участі у справі.

Суд апеляційної інстанції не врахував те, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23 травня 2011 року № 549 утворено територіальні органи Державної архітектурно-будівельної інспекції України як юридичні особи публічного права, в тому числі й Інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області, проте постановою Кабінету Міністрів України від 23 квітня 2014 року № 150 «Питання функціонування територіальних органів Державної архітектурно-будівельної інспекції» зазначені територіальні органи Державної архітектурно-будівельної інспекції України були ліквідовані. З 15 січня 2015 року припинено юридичну особу Інспекцію Державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області, про що внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області є територіальним органом без статусу юридичної особи публічного права, утвореним як структурний підрозділ Державної архітектурно-будівельної інспекції України, тому не може бути учасником справи у порядку цивільного судочинства.

За наведених обставин суд апеляційної інстанції повинен був вирішити питання про правонаступництво державного органу у публічно-правових відносинах, а саме Державної архітектурно-будівельної інспекції України після ліквідації її територіального органу, Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області, або ж про порушення прав скаржника як особи, яка не брала участі у справі, за умови, що суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.

Проте, касаційна скарга ОСОБА_1 не містить відповідних доводів, а підстав для виходу за межі доводів касаційної скарги, передбачених у частині третій статті 400 ЦПК України, Верховний Суд не встановив. Зазначене порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права істотно не впливає на вирішення цього спору по суті, оскільки апеляційний суд відмовив у задоволенні позовних вимог з тих підстав, що позивач, здійснивши самочинне будівництво, не звертався до компетентного органу, яким є Державна архітектурно-будівельна інспекція України, відтак позов має передчасний характер та відсутній спір про право. Тобто фактично суд апеляційної інстанції встановив, що суд першої інстанції вирішив питання про права та обов`язки Державної архітектурно-будівельної інспекції України, яка не брала участі у справі, територіальні органи зі статусом юридичної особи якої були ліквідовані. Водночас в касаційній скарзі не наведені доводи щодо неправильного застосування апеляційним судом норм матеріального права та помилкового вирішення спору по суті, зокрема, щодо висновків про передчасний характер позову та відсутність спору про право цивільне.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі, щодо розподілу судових витрат

Суд апеляційної інстанції зробив висновок про задоволення апеляційної скарги Державної архітектурно-будівельної інспекції України та здійснив розподіл судових витрат на підставі статті 141 ЦПК України, стягнув з ОСОБА_1 на користь Державної архітектурно-будівельної інспекції України судовий збір у розмірі 3 869, 13 грн.

Апеляційний суд помилково не врахував того, що позивач є особою з інвалідністю ІІ групи, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_1 , виданим Пенсійним фондом України 22 листопада 2012 року, серії НОМЕР_2 , копія якого додана ОСОБА_1 до позовної заяви.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.

Згідно з частиною сьомою статті 141 ЦПК України якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції не врахував, що позивач звільнений від сплати судового збору як особа з інвалідністю ІІ групи та безпідставно поклав на нього обов`язок з відшкодування Державній архітектурно-будівельній інспекції України судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Висновки про неможливість стягнення судового збору з осіб з інвалідністю І та ІІ груп викладені, зокрема, в постановах Верховного Суду від 17 лютого 2021 року у справі № 379/1186/18 (провадження № 61-18252св19) та від 08 вересня 2021 року у справі № 136/2125/19 (провадження № 61-515св21), на які посилається заявник в касаційній скарзі та які не були враховані апеляційним судом при розподілі судових витрат.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд наголошує на тому, що мотиви, які стали підставою для відкриття касаційного провадження,підтвердилися частково.

Доводи касаційної скарги про підписання та подання апеляційної скарги неуповноваженою особою не підтвердилися, висновки суду апеляційної інстанції про брак підстав для закриття апеляційного провадження не суперечать правовим висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 08 грудня 2020 року у справі № 905/2488/15 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 910/23346/16 (провадження № 12-21гс18).

Верховний Суд встановив, що суд апеляційної інстанції здійснив розподіл судових витрат з порушенням норм процесуального права та без врахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 17 лютого 2021 року у справі № 379/1186/18 (провадження № 61-18252св19)та від 08 вересня 2021 року у справі № 136/2125/19 (провадження № 61-515св21).

Зважаючи на наведене, Верховний Суд зробив висновок, що постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню в частині розподілу судових витрат з ухваленням в цій частині нового судового рішення про компенсування Державній архітектурно-будівельній інспекції Українисудових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

В іншій частині, яка стосується застосування апеляційним судом норм матеріального права та вирішення спору по суті, постанова суду апеляційної інстанції не переглядається Верховним Судом, оскільки касаційна скарга не містить відповідних доводів.

За приписами пунктів 1, 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважаються неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини(частини перша - четверта статті 412 ЦПК України).

Розподіл судових витрат

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За правилом частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що Верховний Суд зробив висновок про часткове задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 та скасування оскаржуваного судового рішення в частині розподілу судових витрат, однак правовий результат вирішення спору по суті залишився без змін, а також те, що заявник звільнений від сплати судового збору, тому судові витрати у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції компенсуються за рахунок держави.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного суду від 07 вересня 2021 року в частині розподілу судових витрат скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Компенсувати Державній архітектурно-будівельній інспекції України судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, у розмірі 3 869, 13 грн за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У іншій частині постанову Львівського апеляційного суду від 07 вересня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко