Рішення

від 21.08.2022 по справі 380/5668/22

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 380/5668/22

провадження № П/380/5703/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 серпня 2022 року

Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Братичак У.В., розглянувши в письмовому провадженні, у м. Львові, в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) звернувся з позовною заявою до Головного управління ДПС у Львівській області (місцезнаходження: вул.Стрийська, 35, м.Львів, 79003; код ЄДРПОУ: 43143039), в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0409921-2413-1317 від 03.06.2021;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0409922-2413-1317 від 03.06.2021;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0409923-2413-1317 від 03.06.2021.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що об`єкти нежитлової нерухомості, власниками яких є позивач, згідно з підпунктом «ж» підпункту 266.2.2. пункту 266.2. статті 266 Податкового кодексу України не належать до об`єктів оподаткування на нерухоме майно, відмінних від земельної ділянки, а тому відповідач протиправно нарахував ОСОБА_1 додаткові податкові зобов`язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Також посилається на порушення органом місцевого самоврядування строків прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів, яке було підставою для обчислення органом податкового адміністрування податку на об`єкти нежитлової нерухомості. Відтак, вважає спірні податкові повідомлення-рішення протиправними, тому просить такі скасувати.

Ухвалою судді від 18.04.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

16.05.2022 на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на вказану позовну заяву, в якому у якому він проти задоволення позову заперечив повністю. Відзив обґрунтований тим, що суми податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в частині об`єктів житлової нерухомості нараховані належним чином. Вважає, що у ОСОБА_1 відсутні пільги зі сплати відповідного податку за об`єкти житлової нерухомості.

Вказує на те, що пільга, встановлена підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України стосується сільськогосподарських товаровиробників і направлена на створення сприятливих умов для здійснення сільськогосподарської діяльності, стимулювання такої діяльності та досягнення її збалансованого податкового навантаження. Як наслідок, вважає, що, виходячи із буквального тлумачення цієї норми, з урахуванням значення слова «призначення» як «мета використання чого-небудь», «відповідати меті», можна зробити висновок, що будівлі і споруди, про які йдеться в цій нормі, повинні відповідати меті, способу та критеріям використання у сільськогосподарській діяльності. Відтак наполягає на тому, що будівлі і споруди, власником яких є платник податків, повинні використовуватися (експлуатуватися) у сільськогосподарській діяльності. Перебування відповідних будівель та(або) споруд у власності суб`єкта податкового обліку не є достатньою підставою для застосування щодо нього пільги, передбаченої встановлена підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.

Представник відповідача додатково наголошує на тому, що пільга, встановлена підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України не стосується фізичних осіб, водночас нежитлові будівлі, на які нараховано податок зареєстровані на фізичну особу-громадянина, а відтак позивач не звільняється від оподаткування. Зважаючи на вищенаведене, просить відмовити у задоволенні позову.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІ групи, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК серії 12ААА №851086, виданою виконавчим комітетом Довжанської сільської ради.

Позивач є власником:

- житлового будинку загальною площею 550,7 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 ;

- нежитлової будівлі (столярно-господарський цех) загальною площею 161.2 кв. м за адресою: АДРЕСА_3 ;

- нежитлової будівлі загальною площею 241,30 кв. м за адресою: АДРЕСА_3 , що не заперечується сторонами.

Суд з`ясував, що ОСОБА_1 є керівником фермерського господарства «Періг», код ЄДРПОУ 42981806. Вказане фермерське господарство здійснює наступні види економічної діяльності:

- 01.45 Розведення овець і кіз (основний);

- 01.42 Розведення іншої великої рогатої худоби та буйволів;

- 49.41. Вантажний автомобільний транспорт;

- 47.91 Роздрібна торгівля, що здійснюєтеся фірмами поштового замовлення або через мережу Інтернет;

- 47.33 Роздрібна торгівля з лотків і на ринках іншими товарами.

- 46.50 Неспеціалізована оптова торгівля;

- 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна;

- 77.31 Надання в оренду сільськогосподарських машин і устатковання;

- 10.51 Перероблення молока, виробництво масла та сиру;

- 10.11 Виробництво м`яса;

- 16.10 Лісопильне та стругальне виробництво;

- 03.22 Прісноводне рибництво (аквакультура);

- 01.61 Допоміжна діяльність у рослинництві;

- 01.50 Змішане сільське господарство;

- 01.49 Розведення інших тварин;

- 01.47 Розведення свійської птиці;

- 01.4 1 Розведення великої рогатої худоби молочних порід;

- 01.13 Вирощування овочів і баштанних культур, коренеплодів і бульбоплодів;

- 01.11 Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур.

Згідно з розрахунком податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2020 рік, по об`єктах оподаткування, які належать ОСОБА_1 , податки у загальній сумі становлять 17788,15 грн.

Зазначена сума податків складається з:

- податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплаченого фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості на суму 10446,88 грн., по об`єкту оподаткування - нежитлова будівля загальною площею 241.30 кв. м. за адресою: АДРЕСА_3 ;

- податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплаченого фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості на суму 6979,02 грн., по об`єкту оподаткування - нежитлова будівля (столярно-господарський цех) загальною площею 161,2 кв. м. за адресою: АДРЕСА_3 ;

- податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплаченого фізичними особами, які є власниками об`єктів житлової нерухомості на суму 362,25 грн., по об`єкту оподаткування - житловий будинок загальною площею 550,7 кв. м. за адресою: АДРЕСА_2 .

На підставі вказаної вище заборгованості, відповідачем було винесено спірні податкові повідомлення-рішення №0409921-2413-1317 від 03.06.2021 на суму 10446,88 грн., №0409922-2413-1317 від 03.06.2021 на суму 6979,02 грн., та №0409923-2413-1317 від 03.06.2021 на суму 362,25 грн.

Позивач, вважаючи вищевказані податкові повідомлення-рішення, які стали підставою для виникнення податкового боргу зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, протиправними, звернувся до суду із цим позовом.

При вирішенні спору суд виходив із такого.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулюються Податковим кодексом України (далі ПК України).

Відповідно до статті 8 ПК України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені вказаним Кодексом і є обов`язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених вказаним Кодексом. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених вказаним Кодексом, рішеннями сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, у межах їх повноважень і є обов`язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Відповідно до пункту 9.1 статті 9 ПК України до загальнодержавних податків належать: податок на прибуток підприємств; податок на доходи фізичних осіб; податок на додану вартість; акцизний податок; екологічний податок; рентна плата; мито.

Статтею 15 ПК України визначено, що платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з вказаним Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з вказаним Кодексом.

Статтею 36 ПК України передбачено, що податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені вказаним Кодексом, законами з питань митної справи. Податковий обов`язок виникає у платника за кожним податком та збором. Податковий обов`язок є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов`язків платника податків, крім випадків, передбачених законом. Виконання податкового обов`язку може здійснюватися платником податків самостійно або за допомогою свого представника чи податкового агента.

Пунктом 57.3 статті 57 ПК України передбачено, що у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 вказаного Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

Підпунктом 58.1 статті 58 ПК України встановлено, що контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення, якщо сума грошового зобов`язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 згаданого Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян) або якщо за результатами перевірки контролюючим органом встановлено факт: невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації; завищення розміру задекларованого від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованої платником податків відповідно до розділу V згаданого Кодексу; заниження або завищення суми податкових зобов`язань, заявленої у податковій декларації, або суми податкового кредиту, заявленої у податковій декларації з податку на додану вартість, крім випадків, коли зазначене заниження або завищення враховано при винесенні інших податкових повідомлень-рішень за результатами перевірки.

Згідно з абзацом другим пункту 58.2 статті 58 ПК України податкове повідомлення-рішення надсилається (вручається) за кожним окремим податком, збором та/або разом із штрафними санкціями, передбаченими згаданим Кодексом, а також за кожною штрафною (фінансовою) санкцією за порушення норм іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на такий контролюючий орган, та/або пенею за порушення строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

За приписами пункту 58.3 статті 58 ПК України податкове повідомлення-рішення вважається належним чином врученим платнику податків (крім фізичних осіб), якщо його надіслано у порядку, визначеному статтею 42 згаданого Кодексу.

Податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено їй особисто чи її представникові, надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення або у порядку, визначеному пунктом 42.4 статті 42 згаданого Кодексу. У такому самому порядку надсилаються податкові вимоги та рішення про результати розгляду скарг.

У свою чергу, документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові (підпункт 42.2 статті 42 ПК України).

Так, сторонами не заперечується, що спірні податкові повідомлення-рішення були вручені позивачу у грудні 2021 року.

Водночас, суд зазначає, що справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, внормовано приписами статті 266 ПК України.

Так, згідно з підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Відповідно до підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Підпунктами 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України передбачено, що базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

Відповідно до підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування території громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміре мінімальної заробітної плати, встановленої законом па 1 січня звітного (податкового) року, за і квадратний метр бази оподаткування.

Судом встановлено, що рішенням Довжанської сільської ради Дрогобицького району Львівської області від 14.06.2019 №246 «Про встановлення ставок та пільг із сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на 2020 рік» ставки податку для об`єктів житлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних осіб, встановлено у розмірі 0,1 відсотка та для об`єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних осіб у розмірі 1 відсоток від мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2020.

Разом з тим, відповідно до підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого і введеного в дію Наказом Держстандарту України від 17.08.2000 №507, клас «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (1271) включає: будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси та ін. Цей клас не включає: споруди зоологічних та ботанічних садів.

Суд встановив те, що позивачу на праві власності належать об`єкти нежитлової нерухомості: ферма, загальною площею 241.30 кв.м. та столярно-господарський цех, загальною площею 161.2 кв.м.

Суд вважає, що ці будівлі призначені для використання в сільськогосподарській діяльності, а отже відносяться до будівель сільськогосподарського призначення.

Водночас, підпункт «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, для звільнення від сплати податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки містить і іншу умову, крім приналежності об`єктів нежитлової нерухомості до будівель сільськогосподарського призначення, а саме те що, власник цих будівель має бути сільськогосподарським товаровиробником.

За визначенням підпункту 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України, сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми або фізична особа-підприємець, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Судом встановлено, що позивач є керівником фермерського господарства «Періг», яке займається виробництвом сільськогосподарської продукції.

Однак, суд звертає увагу на те, що пільга передбачена підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України не поширюється на керівників юридичних осіб.

Так, фермерське господарство «Періг» не володіє будівлями сільськогосподарського призначення про які вказано вище. При цьому, позивач, як фізична особа та керівник вказаного підприємства не є сільськогосподарським товаровиробником, оскільки не займається виробництвом сільськогосподарської продукції.

Таким чином, позивач не має підстав, передбачених підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, для звільнення від сплати податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, оскільки не є сільськогосподарським товаровиробником.

Тому, суд відхиляє доводи ОСОБА_1 про право на пільгу передбачену підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.

Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2022 року у справі № 380/4764/20 за адміністративним позовом Головного управління ДПС у Львівській області до ОСОБА_1 про стягнення боргу та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень, де предметом розгляду були податкові повідомлення-рішення, винесенні відповідачем у зв`язку з несплатою позивачем податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за попередні періоди.

Що стосується доводів ОСОБА_1 про те, що рішення органу місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів, зокрема, податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки на 2020 рік, прийняте поза межами строків визначених Податковим кодексом України, то суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 12.3 статті 12 ПК України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Отже, встановлення податку на майно, зокрема, в частині податку на майно, відмінне від земельної ділянки, є безумовним обов`язком місцевої ради, який повинен бути виконаний, шляхом прийняття відповідного рішення.

Статтею 4 ПК України визначено основні засади податкового законодавства України.

Одним із принципів податкового законодавства України є принцип стабільності, відповідно до якого зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Підпункт 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України імперативно врегульовує порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків.

Так, рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Таким чином, у разі прийняття відповідного рішення місцевою радою у 2019 році податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, міг справлятися не раніше 2020 року.

Як вже зазначалося, судом встановлено те, що рішенням Довжанської сільської ради Дрогобицького району Львівської області від 14.06.2019 №246 «Про встановлення ставок та пільг із сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на 2020 рік» ставки податку для об`єктів житлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних осіб, встановлено у розмірі 0,1 відсотка та для об`єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних осіб у розмірі 1 відсоток від мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2020.

Таким чином, позивач як платник податку розумів, що у 2020 році він має сплачувати податок на об`єкти нежитлової нерухомості у розмірі 1 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01.01.2020.

Аналізуючи вищевказане, суд вважає, що податкові повідомлення-рішення №0409921-2413-1317 від 03.06.2021 та №0409922-2413-1317 від 03.06.2021, якими визначено грошове зобов`язання з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки для об`єктів нежитлової нерухомості на 2020 рік у сумі 10446,88 грн., та 6979,02 грн., відповідно, є законними і не підлягають скасуванню.

Що ж стосується спірного податкового повідомлення-рішення №0409923-2413-1317 від 03.06.2021, яким визначено грошове зобов`язання з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки для об`єкту житлової нерухомості, суд зазначає наступне.

Так, відповідно до пункту 30.1 статті 30 ПК України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 вказаної статті.

Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (пункт 30.2 статті 30 ПК України).

При цьому за змістом підпункту «г» пункту 30.9 статті 30 ПК України податкова пільга надається, зокрема, шляхом звільнення від сплати податку та збору.

Суд встановив те, що позивачу на праві власності належить житлового будинку загальною площею 550,7 кв. м. за адресою: АДРЕСА_2 , на який йому нараховано податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів житлової нерухомості у сумі 362,25 грн.

Разом з тим, суд зауважує, що позивач жодним чином не обґрунтовує протиправність нарахування відповідачем вказаного податку, наявність пільг, тощо, та відповідно протиправність винесення спірного податкового повідомлення-рішення №0409923-2413-1317 від 03.06.2021.

За наведених обставин суд дійшов висновку про правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, №0409923-2413-1317 від 03.06.2021, яке стосуються податкових зобов`язань ОСОБА_1 зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки з об`єкта житлової нерухомості.

Відтак, на переконання суду, вимога щодо визнання протиправним та скасування вказаного податкового повідомлення-рішення задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з частиною 1 статті 90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, виходячи з системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову необхідно відмовити.

У зв`язку з тим, що у задоволенні позову відмовлено, розподіл судових витрат, понесених позивачем, відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснюється.

Керуючись ст.ст.6-10, 14, 72-77, 90, 132, 159, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

у задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Братичак Уляна Володимирівна