Постанова

від 22.08.2022 по справі 240/2931/22

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/2931/22

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Шимонович Р.М.

Суддя-доповідач - Біла Л.М.

23 серпня 2022 рокум. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Білої Л.М.

суддів: Матохнюка Д.Б. Гонтарука В. М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2022 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Нерухомість-Закон та порядок" до Баранівського районного відділу Державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький), ОСОБА_1 , треті особи - Товариство з обмеженою відповідальністю "Преміум Лігал Колекшн", ОСОБА_2 про визнання дій неправомірними, скасування акту та постанови,

В С Т А Н О В И В :

До Житомирського окружного адміністративного суду звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Нерухомість-Закон та порядок" із позовом до Баранівського районного відділу Державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький) та до ОСОБА_1 про визнання дій неправомірними, скасування акту та постанови.

Водночас, позивачем було подано заяву про забезпечення позову шляхом заборони приватним/державним нотаріусам, державним реєстраторам та іншим уповноваженим суб`єктам вчиняти реєстраційні дії по відношенню до нерухомого майна, а саме, земельних ділянок площею 0,2503 га, кадастровий номер 1820600000:06:000:0372, та площею 0, 7912 га, кадастровий номер 1820600000:06:000:0371, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , через внесення запису про заборону до державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Мотивуючи підставність застосування заходів забезпечення позову у даній справі, позивач відзначив, що на даний час має місце ситуація, за якої особа, яка не є належним кредитором за Кредитним договором №205/МК/2006-840 від 01.12.2006 року, без наявності на те законних підстав набула у власність земельні ділянки, які виступають забезпеченням вказаного договору.

Так, на переконання заявника, позивача у справі, за таких обставин можуть виникнути складності щодо повернення вказаних земельних ділянок у власність ОСОБА_2 , який є боржником за Кредитним договором №205/МК/2006-840 від 01.12.2006 року, або щодо відчуження вказаних земельних ділянок третім особам.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2022 року заяву позивача про забезпечення позову задоволено.

Зокрема, судом постановлено встановити заборону приватним/державним нотаріусам, державним реєстраторам та іншим уповноваженим суб`єктам вчиняти реєстраційні дії по відношенню до нерухомого майна, а саме: земельної ділянки площею 0,2503 га, кадастровий номер: 1820600000:06:000:0372 та земельної ділянки площею 0,7912 га, кадастровий номер 1820600000:06:000:0371 за адресою: АДРЕСА_1 через внесення запису про заборону до державного реєстру речових прав на нерухоме майно до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі № 240/2931/22.

Не погодившись із ухвалою суду, відповідач, ОСОБА_1 , оскаржила її в апеляційному порядку.

Обгрунтовуючи доводи апеляційної скарги, апелянт відзначив про незаконність оскаржуваної ухвали, як такої, що постановлена з численними порушеннями норм процесуального права.

Згідно доводів скаржника при вирішенні питання про забезпечення позову у даній справі суд залишив поза увагою той факт, що відповідна заява була подана не уповноваженою особою, а сам спір стосується та виник із цивільних правовідносин щодо захисту прав на нерухоме майно.

При цьому, апелянт відзначає, що застосований захід забезпечення позову не відповідає змісту порушеного права та не є співмірним із заявленими вимогами по цій справі.

Інші учасники справи правом подання письмових відзивів на апеляційну скаргу не скористались, що не перешкоджає розгляду апеляційному розгляду справи.

Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.

Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення з наступних підстав.

Так, відповідно до частини 1 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Згідно з частиною 2 цієї статті забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Слід зазначити, що суд при розгляді клопотання про забезпечення позову повинен у кожному випадку, виходячи із конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна із передбачених ч.2 ст.150 КАС України обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Для забезпечення адміністративного позову суд може вживати заходи шляхом: зупинення дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; заборони відповідачу вчиняти певні дії; встановлення обов`язку відповідача вчинити певні дії; заборони іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупинення стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку (ч.1 ст. 151 КАС України).

Водночас, при розгляді заяви про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх тверджень, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Отже, процесуальний закон наділяє суд повноваженнями на вжиття заходів забезпечення позову шляхом, зокрема, заборони відповідачу та іншим особам вчиняти певні дії. Однак, передумовою для вжиття таких заходів з урахуванням положень ч.2 ст.151 КАС України є існування та встановлення судом обставин, визначених ч.2 ст.150 КАС України.

При вирішенні питання щодо доцільності вжиття заходів забезпечення позову підлягають врахуванню пов`язаність заходів щодо забезпечення позову з його предметом, співмірність таких заходів заявленим позовним вимогам і відповідності виду забезпечення позову позовним вимогам.

Також, суд звертає увагу на те, що забезпечення позову це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання судового рішення в разі задоволення позовних вимог.

При цьому, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне вказати, що ухвала суду про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову не змінює обсягу прав та обов`язків сторін у спорі, а лише спрямована на виконання вимог ст.2 КАС України, на захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, та має тимчасовий характер - до вирішення спору по суті.

При розгляді апеляційної скарги та перегляді ухвали про забезпечення адміністративного позову суд надає оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників процесу; наявності зв`язку між конкретним видом, що застосовується для забезпечення позову, і предметом позовних вимог, зокрема, чи спроможний такий вид забезпечення позову забезпечити фактичне виконання рішення суду у разі його задоволення.

Як встановлено з матеріалів справи, предметом спору є скасування акту та постанови державного виконавця про передачу у власність ОСОБА_1 земельних ділянок, належних боржнику ОСОБА_2 в рамках здійснення примусового виконання рішення суду.

Так, зі змісту позовної заяви, поданої разом із заявою про забезпечення позову, позивач оскаржує неправомірність дій державного виконавця, вчинених в межах виконавчого провадження при примусовому виконанні рішення суду, які полягали у незаконному відчуженні земельних ділянок, належних боржнику, на користь особи, яка не є кредитором боржника і не є стягувачем у виконавчому провадженні, однак неправомірно набула у власність нерухоме майно боржника, ОСОБА_2 , яке перебуває в іпотеці у третьої особи, а саме ТОВ "Преміум Лігал Колекшн".

Таким чином, спірним питанням в межах даної справи є саме правомірність набуття ОСОБА_1 статусу кредитора за Кредитним договором №205/МК/2006-840 від 01.12.2006 р. та правомірність набуття у власність земельних ділянок, які виступають забезпеченням вказаного договору.

Судова колегія зауважує, що суд, вирішуючи заяву про забезпечення позову, з урахуванням наявних доказів, пересвідчується, зокрема в тому, чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду без вжиття заходів задоволення позову. Основним завданням процесуальних норм, які регламентують вжиття судом заходів забезпечення позову, є досягнення балансу між правом позивача на захист свого порушеного права та правом відповідача заперечувати проти адресованих йому вимог у будь-який дозволений законом спосіб.

При цьому, судова колегія враховує Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Слід також зазначити, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав позивача в разі задоволення позовних вимог.

Оскільки заявником наведено переконливі підстави обгрунтованості вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, наявності очевидної небезпеки його правам, свободам та інтересам до ухвалення рішення в адміністративній справі, неможливості або ускладнення захисту за умови невжиття таких заходів забезпечення позову, апеляційний суд погоджується з позицією суду першої інстанції про необхідність забезпечення адміністративного позову шляхом вжиття запропонованого заходу, який суд вважає співмірним заявленим позовним вимогам.

Щодо покликань скаржника на те, що заява про забезпечення позову подана неуповноваженою особою, а сам спір стосується цивільних правовідносин щодо захисту прав на нерухоме майно, то суд апеляційної інстанції останні до уваги не приймає, оскільки вказані факти не можуть бути встановлені в рамках розгляду питання про забезпечення позову, а досліджуються судом першої інстанції на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі і розгляді справи по суті позовних вимог.

Також, вказані обставини жодним чином не спростовують доводів заявника щодо підставності застосування запропонованих ним заходів забезпечення позову у даній справі.

Обираючи вид забезпечення позову, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що адекватним та ефективним заходом забезпечення позову буде заборона приватним/державним нотаріусам, державним реєстраторам та іншим уповноваженим суб`єктам не вчиняти реєстраційних дій по відношенню до нерухомого майна, а саме: земельної ділянки площею 0,2503 га, кадастровий номер: 1820600000:06:000:0372 та земельної ділянки площею 0,7912 га, кадастровий номер 1820600000:06:000:0371 за адресою: АДРЕСА_1 через внесення запису про заборону до державного реєстру речових прав на нерухоме майно до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі № 240/2931/22..

Судом апеляційної інстанції враховано правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішенні від 15 листопада 2007 року по справі Бендерський проти України, в якому Суд зазначив, що судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються.

У справі Беєлер проти Італії Європейський суд з прав людини зазначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо забезпечено справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогам захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним.

Крім того, у рішенні від 09.01.2007 року у справі Інтерсплав проти України Суд наголосив, що втручання має бути пропорційним та не становити надмірного тягаря, іншими словами воно має забезпечувати справедливий баланс між інтересами особи і суспільства.

В даному випадку, вжиття таких заходів жодним чином не зумовлює фактичного вирішення спору, а спрямовано лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції зазначає, що такі були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Доводами апеляційної скарги не спростовуються висновки, викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.

В контексті викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається.

Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

При цьому, надаючи оцінку доводам апеляційної скарги, судова колегія враховує, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2022 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.

Головуючий Біла Л.М. Судді Матохнюк Д.Б. Гонтарук В. М.