Рішення
від 22.08.2022 по справі 904/4013/20
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.08.2022м. ДніпроСправа № 904/4013/20

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,

за участю секретаря судового засідання Стойчан В.В.

та представників:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: Люта О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Фізичної особи-підприємця Штефана Владислава Олександровича (м. Кривий Ріг Дніпропетровської області)

до Криворізької міської ради (м. Кривий Ріг Дніпропетровської області)

про визнання недійсним пункту 12 договору оренди земельної ділянки № 141 від 29.12.2007

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У липні 2020 року Фізична особа-підприємець Штефан Владислав Олександрович (далі - позивач) звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Криворізької міської ради (далі - відповідач), в якій, на момент звернення з нею до суду, просив суд:

- розтлумачити пункти 6, 12, 21 договору оренди земельної ділянки № 141 від 29.12.2007, який зареєстрований у Криворізькому відділі Дніпропетровської регіональної філії державного підприємства "Центр державного земельного кадастру", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 05.03.2008 за № 040810800141;

- врахувати статтю 5 Господарського процесуального кодексу України, в разі необхідності вийти за межі позовних вимог та визначити у своєму рішенні інший спосіб захисту прав, який не буде суперечити закону та відповідатиме інтересам позивача.

Також позивач просив суд стягнути витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 102 грн. 00 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним.

- слід розтлумачити пункт 12 договору щодо розміру орендної плати, її зміни, порядку та механізму перегляду такого розміру орендної плати та в якому саме розмірі зобов`язався сплачувати орендну плату повивач;

- доцільно розтлумачити у пункті 12 договору саме слово "переглядається" з урахуванням положень законодавства щодо перегляду зміни розміру орендної плати за землю;

- на думку позивача, орієнтовно даний пункт договору слід розтлумачити наступним чином: "Зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо умов договору спір розв`язується у судовому порядку.";

- у пункті 12 договору слово "переглядається" слід розтлумачити як таке, що означає "спільний процес за результатом якого сторони можуть дійти згоди щодо збільшення чи зменшення розміру та суми орендної плати, а внаслідок відсутності спільної згоди вирішити це питання у встановленому законом порядку";

- доцільним буде розтлумачити, пункт 12 договору в частині перегляду зміни (збільшення або зменшення за рішенням міської ради) розмірів річної орендної плати за землю, базової вартості 1 кв. м. земель міста в односторонньому порядку за відсутності між сторонами спору правовідносин на основі протиправних і нечинних рішень Криворізької міської ради щодо затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Кривого Рогу та яким чином можлива така зміна розміру орендної плати в односторонньому порядку за відсутності між сторонами спору правовідносин на основі таких рішень;

- на думку позивача, тлумачення пункту 12 договору в частині автоматичного та в односторонньому порядку перегляду зміни розміру орендної плати на підставі зміни базової вартості 1 кв. м землі міста, яка збільшена протиправним та нечинним рішенням органу місцевого самоврядування - Криворізької міської ради "Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Кривого Рогу" слід здійснити таким чином, що "умови договору не можуть бути переглянуті та автоматично в односторонньому порядку змінені на підставі протиправного та визнаного у судовому порядку нечинного акту органу місцевого самоврядування";

- сторони договору по різному розуміють обсяг обов`язків позивача, щодо розміру орендної плати після закінчення строку дії договору, відповідно мають різне уявлення щодо волевиявлення іншої сторони, правочину в цій частині, тому пункт 21 договору також підлягає тлумаченню судом;

- на думку позивача "у договір оренди, який закінчив свою дію неможливо в односторонньому порядку внести зміни щодо розміру орендної плати. За умови використання земельної ділянки після закінчення строку дії договору можливе нарахування заборгованості із орендної плати лише у розмірі, який був визначений та погоджений сторонами на час укладання цього договору";

- у сторін існують розбіжності у розумінні, на підставі якого саме витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки має здійснюватися розрахунок розміру орендної плати за землю;

- позивач вважає, що слід розтлумачити пункт 6 договору таким чином: "Річна орендна плата вноситься орендарем виключно у грошовій формі незалежно від результатів діяльності орендаря у трикратному розмірі земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю", на підставі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, який є невід`ємною частиною договору".

Ухвалою суду від 29.07.2020 позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено її розгляд за правилами загального позовного провадження у підготовчому засіданні на 05.08.2020.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. суду № 37108/20 від 13.08.2020), в якому він просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог та застосувати до позовних вимог позивача строк позовної давності, посилаючись на наступне:

- з грудня 2017 року сторонами розпочато виконання узгоджених зобов`язань за договором, зміст яких був відомий та зрозумілий позивачу на час укладення й підписання правочину. Зокрема, на виконання договірних зобов`язань, орендодавець передав у користування орендарю земельну ділянку, а орендар сплачував орендодавцю орендну плату;

- метою тлумачення правочину є саме з`ясування змісту його окремих частин, тлумачення слід розуміти як спосіб можливості виконання сторонами умов правочину, а тому тлумачення договору можливе до початку виконання сторонами його умов, а не після його тривалого виконання сторонами. Тлумачення не може створювати, а лише роз`яснювати існуючі умови угоди;

- всі викладені позивачем обставини й доводи зводяться до оспорення окремих пунктів правочину, з огляду на незгоду з розміром орендної плати, що підлягає сплаті за користування земельною ділянкою, що не є достатніми підставами для застосування статті 213 Цивільного кодексу України.

В процесі розгляду справи від позивача надійшла уточнена позовна заява (вх. суду №49672/20 від 21.10.2020), в якій він просив суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі та:

- розтлумачити чи застосовується пункт 36 договору оренди земельної ділянки № 141 від 29.12.2007, який зареєстрований у Криворізькому відділі Дніпропетровської регіональної філії державного підприємства "Центр державного земельного кадастру", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 05.03.2008 за № 040810800141, при настанні обставин, зазначених у пункті 12 договору, тобто при перегляді розміру та суми орендної плати та у випадку зміни (збільшення або зменшення за рішенням міської ради) базової вартості 1 кв.м. земель міста;

- визнати пункт 12 договору оренди земельної ділянки № 141 від 29.12.2007, який зареєстрований у Криворізькому відділі Дніпропетровської регіональної філії державного підприємства "Центр державного земельного кадастру", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 05.03.2008 за № 040810800141, у частині "без внесення без внесення змін до цього договору" недійсним.

Вказана заява обґрунтована, зокрема, тим, що станом на сьогоднішній день жодного іншого погодженого розрахунку розміру орендної плати між сторонами не підписано, змін, у відповідності до пункту 36 договору, до угоди не внесено, а тому, позивачем сплачувалась орендна плата за 1 календарний місяць у погодженому розмірі - 1 059 грн. 09 коп. (річна складає 12 709 грн. 13 коп.); орендар також посилаючись на пункт 12 договору та ігноруючи пункт 36 договору може у односторонньому порядку зменшити розмір та суму орендної плати шляхом перегляду такого розміру та суми, посилаючись лише на те, що погіршився стан орендованої земельної ділянки не з вини орендаря і таке погіршення підтверджується якимись документами та без фактичного такого погодження із орендодавцем; згідно з доводами (тлумаченням) відповідача, у разі зміни (збільшення або зменшення за рішенням міської ради) розмірів річної орендної плати за землю, базової вартості 1 кв. м. земель міста, здійснення індексації грошової оцінки земель, зміни цін, тарифів, у т.ч. внаслідок індексації за станом на кожне перше число кварталу в межах терміну дії цього договору орендодавець переглядає розмір та суму орендної плати та відповідно збільшує такі розміри. Тобто, виходячи із такої логіки відповідача, орендар також, посилаючись на пункт 12 договору, може в односторонньому порядку зменшити розмір та суму орендної плати шляхом перегляду такого розміру та суми посилаючись лише на те, що погіршився стан орендованої земельної ділянки не з вини орендаря і таке погіршення підтверджується якимись документами та без фактичного такого погодження із орендодавцем. Проте, у пункті 12 договору, не зазначено що такий перегляд є одноособовий, оскільки протилежне явно б свідчило про незаконність (нікчемність) такої умови, яка прямо суперечить частині 1 статті 203, 651 Цивільного кодексу України, частині 4 статті 179, частинам 2, 4 статті 188 Господарського кодексу України, статті 30 Закону України "Про оренду землі". В свою чергу, пунктом 36 договору оренди встановлено, що зміна умов договору здійснюється у письмовій формі, за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір розв`язується у судовому порядку. Звертаючись із вимогою про визнання недійсним пункту 12 договору оренди земельної ділянки недійсним, позивач послався на норми статей 215, 216 Цивільного кодексу України, статті 207, 208 Господарського кодексу України.

Від відповідача надійшов відзив на уточнену позовну заяву (вх. суду № 53203/20 від 10.11.2020), в якому він просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на наступне:

- спірний договір укладено сторонами на основі вільного волевиявлення сторін та саме в такій редакцій, в якій він викладений сторонами;

- підстави для визнання пункту 12 договору відсутні.

Від відповідача надійшло клопотання про застосування строків позовної давності (вх. суду № 61120/20 від 22.12.2020), в якому відповідач просив суд застосувати до спірних правовідносин позовну давність, посилаючись на те, що договір оренди укладений у 2007 році, а позивач звернувся із позовом до суду лише у 2020 році, тобто через 13 років.

Від відповідача надійшли заперечення проти прийняття до розгляду уточненої позовної заяви (вх. суду № 61121/20 від 22.12.2020), в яких відповідач просив суд відмовити у прийнятті до розгляду додаткової вимоги про визнання недійсним пункту 12 договору, посилаючись на те, що наявність підстав для звернення із такою заявою, визначені статтею 237 Господарського процесуального кодексу України, позивачем не доведені, а саме: позивачем не доведено, що він не міг включити відповідну вимогу до позовної заяви із незалежних від нього причин.

Від позивача надійшли пояснення щодо зміни предмета позову (вх. суду № 61349/20 від 23.12.2020), в яких він зазначив, що, звертаючись з уточненою позовною заявою від 21.10.2020, він на підставі частин 2, 3 статті 46 Господарського процесуального кодексу України скористався правом зміни предмета позову, при цьому підстави позову залишилися незмінними. Також позивач зазначив, що вважає подану ним 21.10.2020 прийнятою до розгляду судом, оскільки вказана заява не була повернута судом протягом 5 днів.

У підготовчому засіданні 23.12.2020 судом було розглянуто подану позивачем заяву (уточнену позовну заяву) (вх. суду № 49672/20 від 21.10.2020), в якій він просив суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі та:

- визнати пункт 12 договору оренди земельної ділянки № 141 від 29.12.2007, який зареєстрований у Криворізькому відділі Дніпропетровської регіональної філії державного підприємства "Центр державного земельного кадастру", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 05.03.2008 за № 040810800141, у частині "без внесення змін до цього договору" недійсним.

Судом було відзначено, що в заяві від 21.10.2020 позивач посилався на норми частини 3 статті 237 Господарського процесуального кодексу України, яка передбачає, що ухвалюючи рішення у справі, суд за заявою позивача, поданою до закінчення підготовчого провадження, може визнати недійсним повністю чи у певній частині пов`язаний з предметом спору правочин, який суперечить закону, якщо позивач доведе, що він не міг включити відповідну вимогу до позовної заяви із незалежних від нього причин. В той же час, в подальшому позивач змінив свою правову позицію з цього питання, та у поясненнях від 23.12.2020 зазначав, що заявою від 21.10.2020 позивач змінив лише предмет позову, а підстави для тлумачення умов договору та визнання його частково недійсним залишаються незмінними.

Так, у підготовчому засіданні 23.12.2020 протокольною ухвалою було прийнято до розгляду заяву про зміну предмета позову, якою є уточнена позовна заява від 21.10.2020, в частині пункту 3 прохальної частини вказаної заяви, а також оголошено про те, що в частині пункту 4 (визнання пункту 12 договору недійсним) така заява є заявою про одночасну зміну предмета і підстав позову, що є порушенням частини 3 статті 46 Господарського процесуального кодексу України, отже в цій частині заява не була прийнята до розгляду судом.

З цього приводу суд зазначив таке (обґрунтування наведено в рішенні суду від 08.04.2021 у цій справі):

"Так, статтею 46 Господарського процесуального кодексу України визначено процесуальні права та обов`язки сторін.

Відповідно до частини 3 статті 46 Господарського процесуального кодексу України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, а підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Відтак зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.

Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається, оскільки у разі одночасної зміни предмета та підстав позову фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом.

Аналогічні правові висновки щодо застосування частини 3 статті 46 Господарського процесуального кодексу України викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15.

Оскільки норма частини 3 статті 46 Господарського процесуального кодексу України виключає можливість одночасної зміни предмета і підстав позову, то у разі подання позивачем заяви, направленої на одночасну зміну предмета і підстав позову, господарський суд повинен відмовити у задоволенні такої заяви і розглянути по суті раніше заявлені (первісні) позовні вимоги, якщо позивач не відмовляється від позову. Позивач при цьому не позбавлений права звернутися з новим позовом у загальному порядку (постанови Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 910/18802/17, від 28.03.2019 у справі № 910/23066/17, від 10.09.2019 у справі № 910/13267/18).

У свою чергу, під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. Збільшено (зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру.

Так, первісні вимоги позивача стосувалися тлумачення умов договору. Заявою (уточненою позовною заявою) від 21.10.2020 позивач додав до своїх позовних вимог додаткову нову вимогу - про визнання пункту 12 договору недійсним. Таким чином, було змінено предмет позову. В той же час, підстави для тлумачення умов договору та для визнання його недійсними є різними, як наслідок в даному випадку в частині визнання пункту 12 договору недійсним були змінені й підстави позову.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 11.11.2020 по справі №922/53/19.

Таким чином, судом було прийнято до розгляду заяву про зміну предмета позову, якою є уточнена позовна заява від 21.10.20, в частині пункту 3 прохальної частини вказаної заяви, а також оголошено про те, що в частині пункту 4 (визнання пункту 12 договору недійсним) така заява є заявою про одночасну зміну предмета і підстав позову, що є порушенням частини 3 статті 46 Господарського процесуального кодексу України, отже в цій частині заява не була прийнята до розгляду судом.".

В подальшому, 08.04.2021 Господарським судом Дніпропетровської області було ухвалено рішення у справі № 904/4013/20, яким позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Штефана Владислава Олександровича до Криворізької міської ради про тлумачення умов договору оренди земельної ділянки від 29.12.2007 (з урахуванням заяви позивача від 21.10.2020 в частині прийнятій до розгляду) задоволено частково, а саме: розтлумачено пункт 36 договору оренди земельної ділянки від 29.12.2007, який зареєстрований у Криворізькому відділі Дніпропетровської регіональної філії державного підприємства "Центр державного земельного кадастру", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 05.03.2008 за № 040810800141, таким чином: "при настанні обставин, зазначених у пункті 12 договору, зокрема, у разі зміни (збільшення або зменшення за рішенням міської ради) розмірів річної орендної плати за землю, базової вартості 1 кв. м. земель міста, пункт 36 договору не застосовується, а саме: розмір та сума орендної плати переглядається тобто змінюється (зменшується/збільшується) автоматично без внесення змін до договору, за наявності підстав зазначених у пункті 12 договору", в задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

У той же час, після прийняття рішення суду по даній справі, постановою Центрального апеляційного господарського суду від 15.09.2021 протокольну ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 23.12.2020 у справі № 904/4013/20 в частині не прийняття до розгляду пункту 4 прохальної частини уточненої позовної заяви від 21.10.2020 (визнання пункту 12 договору недійсним) - скасовано; справу №904/4013/20 в частині не прийняття до розгляду пункту 4 прохальної частини уточненої позовної заяви від 21.10.2020 (визнання пункту 12 договору недійсним) направлено до Господарського суду Дніпропетровської області для продовження розгляду.

З цього приводу суд зазначає таке.

Відповідно до вимог статті 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:

1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення;

2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати;

3) судом не вирішено питання про судові витрати.

Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення.

Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

Додаткове рішення або ухвала про відмову в прийнятті додаткового рішення можуть бути оскаржені.

Враховуючи зміст постанови Центрального апеляційного господарського суду від 15.09.2021 по даній справі, приймаючи до уваги, що вимоги позивача щодо визнання частково недійсним договору судом не розглядались, з приводу вказаних вимог позивачем та відповідачем не надавались пояснення на стадії розгляду справи по суті, що унеможливлює ухвалення додаткового рішення в порядку пункту 1 частини 1 статті 244 Господарського процесуального кодексу України.

Більше того, оскільки вимоги позивача щодо визнання пункту 12 договору недійсним судом не були прийняті до розгляду, відповідно щодо них судом не було проведено підготовче провадження.

Враховуючи висновки Центрального апеляційного господарського суду, викладені у постанові від 15.09.2021, а також направлення вимог щодо визнання пункту 12 договору недійсним для розгляду судом першої інстанцій, приймаючи до уваги необхідність дотримання процесуального порядку розгляду таких вимог, а також надання можливості сторонам скористатися процесуальними правами, визначеними статтями 42 та 46 Господарського процесуального кодексу України, та з метою дотримання принципів господарського судочинства, а саме: рівності усіх учасників перед законом і судом та змагальності, господарський суд вважав за доцільне розпочати розгляд вказаних вимог зі стадії підготовчого провадження з наданням можливості сторонам надати всі заяви по суті справи щодо таких вимог.

При цьому, у даному випадку виконання вимог постанови Центрального апеляційного господарського суду від 15.09.2021 та розгляд вимог позивача щодо визнання частково недійсним договору вже після прийняття рішення суду по суті справи процесуально можливо лише шляхом винесення рішення суду у справі в частині розгляду вказаних вимог; як було вказано вище, підстави для винесення додаткового рішення у розумінні вимог статті 244 Господарського процесуального кодексу України у даній справі відсутні.

Враховуючи вказане, ухвалою суду від 11.10.2021 було продовжено розгляд справи №904/4013/20 в частині розгляду пункту 4 прохальної частини уточненої позовної заяви від 21.10.2020 (визнання пункту 12 договору недійсним), розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 03.11.2021.

Від Центрального апеляційного суду Дніпропетровської області надійшов запит справи (вх. суду № 50512/21 від 20.10.2021), в якому він просив суд терміново надіслати на його адресу матеріали справи № 904/4013/20, у зв`язку з надходженням касаційної Штефана Владислава Олександровича на ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 20.09.2021, для подальшого направлення до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

За викладених обставин, ухвалою суду від 21.10.2021 зупинено провадження у справі №904/4013/20 до закінчення перегляду ухвали Центрального апеляційного господарського суду від 20.09.2021 в порядку касаційного провадження та повернення матеріалів справи до Господарського суду Дніпропетровської області.

Постановою Верховного Суду від 08.02.2022 касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Штефана Владислава Олександровича залишено без задоволення, ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 20.09.2021 залишено без змін.

22.02.2022 матеріали справи були повернуті до Господарського суду Дніпропетровської області.

Згідно з частиною 2 статті 181 Господарського процесуального кодексу України дата і час підготовчого засідання призначаються суддею з урахуванням обставин справи і необхідності вчинення відповідних процесуальних дій.

Відповідно до приписів статті 230 Господарського процесуального кодексу України провадження у справі поновлюється за клопотанням учасників справи або за ініціативою суду не пізніше десяти днів з дня отримання судом повідомлення про усунення обставин, що викликали його зупинення. Про поновлення провадження у справі суд постановляє ухвалу.

Враховуючи викладене, суд вважав за необхідне поновити провадження у справі №904/4013/20 та призначити справу до розгляду у підготовчому засіданні.

У той же час, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який у подальшому продовжено з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.

За вказаних обставин рішенням Ради суддів України № 9 від 24.02.2022 було рекомендовано зборам суддів, головам судів, суддям судів України у випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

Так, відповідно до рішення зборів суддів Господарського суду Дніпропетровської області № 2 від 24.02.2022 та розпорядження голови суду № 30 від 24.02.2022 "Про роботу суду в умовах воєнного стану" розгляд справ у відкритих судових засіданнях, призначених Господарським судом Дніпропетровської області з 24.02.2022 не відбувався до усунення обставин, які зумовлюють загрозу життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду в умовах воєнної агресії проти України.

В той же час, відповідно до частини 1 статті 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Згідно з частиною 2 статті 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя, навіть в умовах воєнного стану.

Відповідно до пункту 10 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України основними засадами господарського судочинства є розумність строків розгляду справи.

Слід відзначити, що згідно з оперативною інформацією Голови Дніпропетровської обласної військової адміністрації станом на 04.07.2022 ситуація в області була контрольованою збройними силами України, крім того, Господарським судом Дніпропетровської області не приймалось рішення щодо тимчасового зупинення здійснення правосуддя при загрозі життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду.

Враховуючи вказане, а також проаналізувавши воєнну ситуацію та стан безпеки у Дніпропетровській області в період з 24.02.2022 до 04.07.2022, з метою забезпечення розумного балансу між нормами статті 3 Конституції України, згідно з якою людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а також положеннями статті 2 Господарського процесуального кодексу України, які визначають завдання господарського судочинства, з урахуванням норм Закону України "Про правовий режим воєнного стану", приймаючи до уваги обставини даної справи суд вважав за доцільне призначити у справі підготовче засідання, створивши учасникам справи умови належного балансу безпеки та можливості ефективної реалізації їх процесуальних прав, шляхом визнання явки у вказане засідання необов`язковою та роз`яснення можливості подання додаткових пояснень, заяв чи клопотань будь-якими засобами зв`язку, зокрема, електронними.

Враховуючи вказане, ухвалою суду від 04.07.2022 було поновлено провадження у справі № 904/4013/20 в частині розгляду пункту 4 прохальної частини уточненої позовної заяви від 21.10.2020 (визнання пункту 12 договору недійсним); справу призначено до розгляду у підготовчому засіданні за правилами загального позовного провадження на 19.07.2022.

Від відповідача за допомогою системи "Електронній суд" надійшла заява (вх. суду №21568/22 від 11.07.2022 ), в якій він просив суд забезпечити проведення наступного судового засідання в режимі відеоконференції поза приміщенням суду з використанням власних технічних засобів за допомогою системи відеоконференцзв`язку EasyCon.

За відомостями Відділу інформаційно-технічного забезпечення суду у Господарському суді Дніпропетровської області була наявна технічна можливість для проведення судового засідання 19.07.2022 в режимі відеоконференції з використанням системи "EаsyCon".

Враховуючи вказане, ухвалою суду від 11.07.2022 заяву відповідача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів було задоволено судом.

Від позивача за допомогою системи "Електронній суд" надійшла заява (вх. суду №21838/22 від 12.07.2022 ), в якій він просив суд забезпечити проведення наступного судового засідання в режимі відеоконференції поза приміщенням суду з використанням власних технічних засобів за допомогою системи відеоконференцзв`язку EasyCon.

За відомостями Відділу інформаційно-технічного забезпечення суду у Господарському суді Дніпропетровської області наявна технічна можливість для проведення судового засідання 19.07.2022 в режимі відеоконференції з використанням системи "EаsyCon".

Враховуючи вказане, ухвалою суду від 12.07.2022 заяву позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів було задоволено судом.

Від позивача надійшло клопотання (вх. суду № 22689/22 від 18.07.2022), в якому він просив суд під час вирішення спору врахувати висновки Верховного Суду з подібних правовідносин, викладені у постанові від 31.05.2022 у справі № 904/6676/20 за позовом Фізичної особи-підприємця Штефана Владислава Олександровича до Криворізької міської ради про визнання частини пункту 12 договору оренди земельної ділянки недійсною.

У підготовче засідання 19.07.2022 з`явилися представники позивача та відповідача.

У вказаному засіданні позивачем було заявлено усне клопотання про відкладення розгляду справи, яке було обґрунтоване неотриманням позивачем копії постанови Верховного Суду від 31.05.2022 по справі № 904/6676/20 за позовом Фізичної особи-підприємця Штефана Владислава Олександровича до Криворізької міської ради про визнання частини пункту 12 договору оренди земельної ділянки недійсною та відсутністю тексту вказаної постанови у Єдиному державному реєстрі судових рішень. Так, позивач посилався на необхідність ознайомлення зі змістом вказаної постанови Верховного Суду з метою з`ясування необхідності подання по справі додаткових доказів чи уточнень. Клопотання позивача було задоволено судом та позивачу було надано додатковий час для отримання постанови Верховного Суду та подання у разі необхідності додаткових пояснень по справі.

Враховуючи вказане, у підготовчому засіданні 19.07.2022 протокольно було оголошено перерву до 11.08.2022.

Від відповідача за допомогою системи "Електронній суд" надійшла заява (вх. суду №23879/22 від 27.07.2022), в якій він просить суд забезпечити проведення наступного судового засідання в режимі відеоконференції поза приміщенням суду з використанням власних технічних засобів за допомогою системи відеоконференцзв`язку EasyCon.

За відомостями Відділу інформаційно-технічного забезпечення суду у Господарському суді Дніпропетровської області наявна технічна можливість для проведення судового засідання 11.08.2022 в режимі відеоконференції з використанням системи "EаsyCon".

Враховуючи вказане, ухвалою суду від 01.08.2022 заяву відповідача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів було задоволено судом.

Від позивача за допомогою системи "Електронній суд" надійшла заява (вх. суду №24962/22 від 03.08.2022), в якій він просить суд забезпечити проведення наступного судового засідання в режимі відеоконференції поза приміщенням суду з використанням власних технічних засобів за допомогою системи відеоконференцзв`язку EasyCon.

За відомостями Відділу інформаційно-технічного забезпечення суду у Господарському суді Дніпропетровської області наявна технічна можливість для проведення судового засідання 11.08.2022 в режимі відеоконференції з використанням системи "EаsyCon".

Враховуючи вказане, ухвалою суду від 03.08.2022 заяву позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів було задоволено судом.

Від відповідача надійшла заява (вх. суду № 25029/22 від 03.08.2022) про заміну особи представника відповідача, який прийматиме участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції 11.08.2022.

Від позивача за допомогою системи "Електронний суд" та засобами електронного зв`язку надійшли клопотання (вх. суду № 26112/22, № 26149/22, № 26151/22 від 11.08.2022), в яких він просить суд відкласти підготовче засідання та здійснювати розгляд справи в розумні строки, посилаючись на таке:

- станом на 11.08.2022, у Єдиному державному реєстрі судових рішень відсутня постанова Верховного Суду від 31.05.2022 по справі № 904/6676/20, на яку посилається відповідач на підтвердження своєї позиції та яку просить суд застосувати при розгляді даної справи;

- з огляду на відсутність у Єдиному державному реєстрі судових рішень постанови Верховного Суду від 31.05.2022 по справі № 904/6676/20 неможливо пересвідчитись належним чином у правовому обґрунтуванні власної позиції Верховного Суду щодо скасування постанови Центрального апеляційного господарського суду від 24.11.2021 у справі №904/6676/20, в якій апеляційний суд зазначив, що пункт 12 спірного договору оренди не відповідає його Типовому договору оренди землі, затвердженого постановою Кабінетом Міністрів України № 220 від 03.03.2004, від умов якого сторони не можуть відступити, крім випадків конкретизації умов договору;

- позивач зазначає, що на адресу Верховного Суду було направлено відповідне звернення із проханням повідомити про причини відсутності у Єдиному державному реєстрі судових рішень постанови Верховного Суду від 31.05.22 по справі № 904/6676/20, яка у розумінні положень Закону України "Про доступ до судових рішень" та Порядку ведення Єдиного державного реєстру судових рішень має бути внесена до Єдиного державного реєстру судових рішень та оприлюднена в електронній формі;

- станом на 11.08.2022 існує необхідність дочекатись відповідної державної реєстрації постанови Верховного Суду від 31.05.2022 по справі № 904/6676/20 у Єдиному державному реєстрі судових рішень або ж відповідні від Верховного Суду з обґрунтуванням причин відсутності такого рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

У підготовче засідання 11.08.2022 з`явилися представники позивача та відповідача.

У вказаному засіданні позивачем було підтримано подане ним клопотання про відкладення розгляду справи.

Судом було відмовлено у задоволення клопотання про відкладення підготовчого засідання, оскільки вказані обставини вже були підставою для відкладення підготовчого засідання з 19.07.2022 на 11.08.2022 та наданий судом позивачу строк у понад три тижні суд вважає достатнім для отримання постанови Верховного Суду від 31.05.2022 у справі №904/6676/20. Більше того копія вказаної постанови наявна в матеріалах справи, що розглядається, отже позивач не був позбавлений можливості ознайомитися з матеріалами справи та отримати повний текст вказаної постанови за ці три тижні між засіданнями. Також під час розгляду чергового клопотання позивача про відкладення розгляду справи судом враховано надмірну тривалість підготовчого провадження у даній справі.

У підготовчому засіданні 11.08.2022 судом, відповідно до вимог статті 182 Господарського процесуального кодексу України, були здійснені всі дії, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.

Враховуючи вказане, ухвалою суду від 11.08.2022 підготовче провадження було закрито та призначено розгляд справи по суті у судовому засіданні на 23.08.2022; повідомлено учасників справи, що судове засідання відбудеться в режимі відеоконференції 23.08.2022 о 14:15 год. у приміщенні Господарського суду Дніпропетровської області відбудеться в залі судових засідань № 1-102. Вказаною ухвалою забезпечено участь представників позивача та відповідача в судовому засіданні, призначеному на 23.08.2022 о 14:15 год., в режимі відеоконференції за допомогою системи відеоконференцзв`язку "EаsyCon", а також роз`яснено представникам позивача та відповідача, що для участі у судовому засіданні в режимі відеоконференції останні зобов`язані зайти та авторизуватися в системі відеоконференцзв`язку за 10 хвилин до часу судового засідання; активувати технічні засоби (мікрофон, навушники, камеру) та перевірити їх працездатність шляхом тестування за допомогою системи відеоконференцзв`язку; очікувати запрошення секретаря судового засідання до участі в судовому засіданні. Ризики технічної неможливості участі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву.

Від позивача за допомогою засобів електронного зв`язку надійшло клопотання (вх. суду №27661/22 від 23.08.2022), в якому він просив суд відкласти розгляд справи, посилаючись на те, що за повідомленням Головного управління розвідки Міністерства оборони України у період з 23.08.2022 по 25.08.2022 має місце підвищена загроза ракетних ударів та інших провокацій з боку агресора, а тому громадян просять бути дуже обережними та не ігнорувати сигнали про повітряну тривогу. У клопотанні позивач наголосив на бажанні прийняти участь у судовому засіданні та надати особисті пояснення з приводу позовних вимог.

Від позивача за допомогою засобів електронного зв`язку надійшли письмові пояснення (вх. суду № 27648/22 від 23.08.2022), в яких він просить суд врахувати вказані пояснення та задовольнити позовні вимоги позивача у повному обсязі, посилаючись на таке:

- з огляду на взаємозв`язок абзацу 2 частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України, статті 9 Цивільного кодексу України та статті 792 Цивільного кодексу України, сторони у договорі оренди землі не можуть відступити від положень спеціального законодавства, яке в даному випадку врегульовано положеннями Закону України "Про оренду землі" та статті 14 Закону України "Про оренду землі";

- саме Законом України "Про оренду землі" конкретизовано і більш детально врегульовано земельні правовідносини у сфері оренди землі, яким і передбачено, що сторони земельних правовідносин застосовують типовий договір оренди землі, який у даному випадку розроблений і затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 220 від 03.03.2004;

- з урахуванням вказаного, слід дійти висновку, що при розгляді даної справи неможливо опиратись на позицію Верховного Суду, яка викладена у постанові від 31.05.2022 по справі № 904/6676/20, а суд має надати оцінку доводам і позиції позивача по справі з урахуванням даних письмових пояснень та з урахуванням його посилань на положення частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України, статті 9 Цивільного кодексу України та статті 792 Цивільного кодексу України, на які не було посилань ні у позовній заяві по даній справі, ні у позовній заяві по справі № 904/6676/20, та щодо яких Верховний Суд не робив жодних правових висновків.

У судове засідання 23.08.2022, яке відбулось в режимі відеоконференції, з`явився представник відповідача; представник позивача у вказане засідання не з`явився, під час спроби з єднатися з позивачем в системі відеоконференцзв`язку "EаsyCon" відповіді отримано не було, з`єднання було відхилено. Враховуючи вказане, секретар судового засідання зателефонував представнику позивача - Лісному Д.О на мобільний телефон НОМЕР_1 , який відмовився підключитися у системі відеоконференцзв`язку "EаsyCon" та зазначив, що наполягає на задоволені клопотання про відкладення розгляду справи.

Щодо клопотання позивача про відкладення розгляду справи суд зазначає таке.

Клопотання позивача про відкладення розгляду справи обґрунтоване тим, що за повідомленням Головного управління розвідки Міністерства оборони України у період з 23.08.2022 по 25.08.2022 має місце підвищена загроза ракетних ударів та інших провокацій з боку агресора, а тому громадян просять бути дуже обережними та не ігнорувати сигнали про повітряну тривогу.

З приводу вказаних обставин суд зазначає, що ухвалою суду від 11.08.2022 судове засідання 23.08.2022 було призначено в режимі відеоконференції; вказаною ухвалою забезпечено участь представників позивача та відповідача в судовому засіданні, призначеному на 23.08.2022 о 14:15 год., в режимі відеоконференції за допомогою системи відеоконференцзв`язку "EаsyCon", а також роз`яснено представникам позивача та відповідача, що для участі у судовому засіданні в режимі відеоконференції останні зобов`язані зайти та авторизуватися в системі відеоконференцзв`язку за 10 хвилин до часу судового засідання; активувати технічні засоби (мікрофон, навушники, камеру) та перевірити їх працездатність шляхом тестування за допомогою системи відеоконференцзв`язку; очікувати запрошення секретаря судового засідання до участі в судовому засіданні. Ризики технічної неможливості участі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву.

В даному випадку судом було надано можливість та запропоновано позивачу підключитись за допомогою системи відеоконференцзв`язку "EаsyCon", однак позивач такою можливістю не скористався.

При цьому, місцезнаходженням як позивача так і відповідача є м. Кривий Ріг Дніпропетровської області, в якому з початку військової агресії не велися активні бойові дії, ситуація протягом всього часу воєнного стану в Україні є контрольованою Збройними Силами України.

Окремо суд наголошує на тому, що представник відповідача прийняв участь у судовому засіданні 23.08.2022 в режимі відеоконференції з м. Кривого Рогу (в якому перебувають як позивач так і його представник), а також повідомив суд, що ситуація у м. Кривому Розі станом на 23.08.2022 є спокійною, сигналів повітряної тривоги перед початком судового засідання не лунало.

Так, з метою створення для позивача та відповідача сприятливих умов та фактичного забезпечення їх участі у судовому засіданні 23.08.2022, зокрема, для позивача було призначено вказане судове засідання в режимі відеоконференції, але, як було вказано вище, під час спроби з`єднатися 23.08.2022 з представником позивача у відповідній програмі відеоконферензв`язку, вказаний представник відмовився прийняти участь у засіданні та повідомив про неможливість своєї участі та подане клопотання про відкладення розгляду справи.

Суд відзначає, що клопотання відповідача про відкладення розгляду справи не містить жодної інформації щодо неможливості прийняти участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Більше того, за майже два тижні у позивача була можливість надати повноваження іншому представнику, навіть, якщо представник, що приймав участь під час розгляду справи, на даний час не має можливості забезпечити явку у судове засідання.

Суд не вбачав підстав для задоволення клопотання позивача про відкладення розгляду справи з огляду також на таке:

- як вбачається з поданого позивачем 23.08.2022 клопотання про відкладення розгляду справи, а також з протоколу судового засідання 11.08.2022, позивач обізнаний про день, час та місце даного судового засідання, оскільки приймав участь у засідання 11.08.2022 та дата судового засідання 23.08.2022 була узгоджена судом як з позивачем так і з відповідачем;

- відповідно до частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; 2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки;

- у даному випадку причину неявки позивача - "повідомленням Головного управління розвідки Міністерства оборони України, що у період з 23.08.2022 по 25.08.2022 має місце підвищена загроза ракетних ударів та інших провокацій з боку агресора", суд визнає неповажною, оскільки воєнний стан в Україні триває вже шість місяців і в кожен день цього періоду існує загроза ракетних ударів, при цьому, органи судової влади здійснюють правосуддя, навіть в умовах воєнного стану;

- відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 Господарського процесуального кодексу України).

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постановах Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 922/1200/18, від 04.06.2020 у справі № 914/6968/16.

При цьому, позивачем були надані письмові пояснення 23.08.2022 та не повідомлено які ще аргументи він не зміг висловити.

Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи все вищевикладене у своїй сукупності, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні клопотання позивача про відкладення розгляду справи та вважає за можливе здійснити розгляд справи у даному судовому засіданні, оскільки сторонами у повному обсязі висловлені свої правові позиції та долучені всі необхідні докази; доказів протилежного суду не надано, таких відомостей суду не повідомлено.

В даному випадку підстави для відкладення розгляду справи чи оголошення перерви у судовому засіданні, визначені статтями 202, 216 та 252 Господарського процесуального кодексу України, відсутні.

Судом враховано, що всіма учасниками судового процесу висловлена своя правова позиція у даному спорі.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

У судовому засіданні 23.08.2022 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника відповідача,

ВСТАНОВИВ:

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Так, 29.12.2007 між Криворізькою міською радою (далі - орендодавець, відповідач) та Фізичною особою-підприємцем Штефаном Владиславом Олександровичем (далі - орендар, позивач) укладено договір оренди земельної ділянки, який зареєстрований у Криворізькому відділі Дніпропетровської регіональної філії державного підприємства "Центр державного земельного кадастру", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 05.03.2008 за № 040810800141 (далі - договір, а.с.119-122 у томі 1), відповідно до умов пункту 1 якого орендодавець на підставі рішення міської ради від 28.11.2007 № 2026 надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для розміщення автостоянки, яка знаходиться на вул. Качалова у Саксаганському районі м. Кривого Рогу.

У пунктах 2 та 3 договору зазначено, що в оренду передається земельна ділянка площею 0,2912 га; кадастровий номер земельної ділянки: 1211000000:06:134:0057.

У пункті 5 договору сторони визначили, що договір укладено на 2 роки. Після закінчення строку договору орендар, який належно виконував обов`язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за два місяці до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію. Поновлення договору здійснюється на підставі ухваленого орендодавцем відповідного рішення.

Додатковою угодою від 20.04.2007 на підставі рішення міської ради № 3714 від 27.01.2010 були внесені зміни до пункту 5 договору від 29.12.2007 та продовжено термін дії договору на 3 роки на тих самих умовах.

Згідно з пунктом 6 договору, річна орендна плата вноситься орендарем виключно у грошовій формі незалежно від результатів діяльності орендаря у трикратному розмірі земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю", на підставі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, виконаного Криворізьким міським управлінням земельних ресурсів, на рахунок Управління держказначейства у м. Кривого Рогу № 33214815700024, код ЄДРПОУ 24230992, у банку ГУУДК в Дніпропетровській області, МФО 805012.

Додатковою угодою від 20.04.2010 до договору, зареєстрованою у Криворізькому міському відділі Дніпропетровської регіональної філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" із внесенням запису до Державного реєстру земель №041010800395 від 14.05.2010 (далі - додаткова угода від 20.04.2010), були внесені зміни до розділів договору "строк дії договору", "предмет договору", "об`єкт оренди", "орендна плата", "умови використання земельної ділянки", "обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки", "інші права та обов`язки сторін", "зміна умов договору і припинення його дії" (а.с.123-124 у томі 1).

Згідно з пунктами 10-11 договору розмір нормативної грошової оцінки не є сталим і змінюється у зв`язку з проведенням її щорічної індексації та на підставі інших вимог чинного законодавства. Орендар самостійно зобов`язується щорічно відповідно до інформації Держкомзему про коефіцієнт індексації грошової оцінки земель, опублікований в засобах масової інформації, здійснювати індексацію грошової оцінки земельної ділянки. Зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки та її індексація проводиться без внесення змін та доповнень до договору. Обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку здійснюється з урахуванням її цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством за затвердженою Кабінетом Міністрів формою, що заповнюється під час укладання або зміни умов договору чи продовження його дії.

Відповідно до пункту 14 договору оренди орендар (крім громадян) самостійно обчислює суму орендної плати щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подає відповідному органу державної податкової служби податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою центральним податковим органом, з розбивкою річної суми рівними частинами за місяцями.

Згідно з пунктом 36 договору зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір розв`язується у судовому порядку.

В той же час, у пункті 12 договору сторони погодили, що розмір та сума орендної плати переглядається без внесення змін до цього договору у разі:

- зміни умов господарювання, передбачених договором (включно зі зміною мети використання або цільового призначення земельної ділянки);

- зміни (збільшення або зменшення за рішенням міської ради) розмірів річної орендної плати за землю, базової вартості 1 кв. м. земель міста, розмірів земельного податку, підвищення цін і тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством;

- погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджується документами;

- в інших випадках, передбачених законодавством та цим договором.

Так, на думку позивача, даний договір оренди містить пункт 12, який в повній мірі не відповідає та суперечить вимогам законодавства та його частина "без внесення змін до цього договору" підлягає визнанню недійсним, оскільки у такій редакції, спірний договір оренди дає можливість відповідачу стверджувати, що у разі зміни (збільшення або зменшення за рішенням міської ради) розмірів річної орендної плати за землю, базової вартості 1 кв.м земель міста, розмірів земельного податку, підвищення цін і тарифів, зміни коефіцієнтів індексації визначених законодавством, розмір орендної плати змінюється автоматично без укладення будь-яких письмових документів пов`язаних із такою зміною. Також позивач звертає увагу на те, що пункт 12 договору не відповідає пункту 13 Типового договору оренди землі.

Таким чином, позивач просить суд визнати пункт 12 договору оренди земельної ділянки № 141 від 29.12.2007 у частині "без внесення змін до цього договору" недійсним, посилаючись на те, що вказаний пункт не відповідає Типовому договору та суперечить вимогам законодавства.

Отже, спір у цій справі виник у зв`язку з незгодою позивача з редакцією договору, яка надає можливість змінювати орендну плату без внесення змін до договору, а відтак - наявністю/відсутністю підстав для визнання частини пункту 12 договору оренди земельної ділянки недійсною.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з огляду на таке.

Правове регулювання спірних правовідносин здійснюється положеннями Земельного Кодексу України, Закону України "Про оренду землі", Цивільним кодексом України.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За змістом частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Свобода договору заснована на свободі волевиявлення, а останнє, у свою чергу, спирається на свободу волі, що реалізується за допомогою диспозитивності норм цивільного права. Під диспозитивністю прийнято розуміти засновану на нормах даної галузі права юридичну свободу суб`єкта цивільних правовідносин здійснювати свої суб`єктивні права за своїм розсудом.

Таким чином, правовими засобами закріплення свободи договору традиційно розуміють норми-принципи, які проголошують свободу договору, свободу підприємницької діяльності та диспозитивні норми права, в яких втілено даний принцип.

Зміст принципу свободи договору розкривається в статті 627 Цивільного кодексу України. Він є однією з фундаментальних засад цивільно-правового принципу диспозитивності, через який суб`єкти цивільного права набувають і здійснюють свої цивільні права вільно на свій розсуд (частина 1 статті 12 Цивільного кодексу України).

Важливим елементом свободи договору є воля та її зовнішній вираз - волевиявлення.

Враховуючи викладене, наявність укладеного між позивачем та відповідачем оскаржуваного договору свідчить про те, що обидві сторони бажали укласти договір, і що їхній зовнішній вираз волі (волевиявлення) відповідає внутрішній волі.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина 1); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частина 2) тощо.

Частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Отже, наведеними правовими положеннями визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, та загальні підстави недійсності правочину, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність (оспорюваний правочин) (частина 3 статті 215 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні положення статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

Крім того, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків та, у разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

При цьому невідповідність правочину актам законодавства як підстава його недійсності повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства. Саме по собі відступлення сторонами від положень законодавства, регулювання їх іншим чином не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію. Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 906/1388/20, від 09.07.2020 у справі № 910/14180/18, від 09.06.2020 у справі № 912/116/19, від 05.09.2019 у справі № 914/4455/15.

Статтею 13 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 15 Закону України "Про оренду землі" орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату є істотною умовою договору оренди землі.

Згідно зі статтею 21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Частинами першою - третьою статті 632 Цивільного кодексу України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

З наведених норм права вбачається, що орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату є істотною умовою договору оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Статтею 30 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі рішення міської ради від 28.11.2007 №2026 між позивачем та відповідачем 29.12.2007 було укладено договір оренди земельної ділянки площею 0,2912 га; кадастровий номер земельної ділянки: 1211000000:06:134:0057.

З огляду на досягнення сторонами згоди з усіх умов договору та його підписання, з грудня 2007 року розпочато виконання взятих на себе орендодавцем та орендарем узгоджених зобов`язань за договором, зокрема, орендодавець передав в користування орендарю земельну ділянку, а орендар сплачував орендодавцю орендну плату.

Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, з огляду на що, укладаючи Договір оренди земельної ділянки та закріплюючи за ФОП Штефаном В.О. обов`язок зі сплати орендної плати сторони пунктом 12 Договору, погодили умову, яка визначає, що у разі зміни (збільшення або зменшення) розмірів річної орендної плати за землю, базової вартості 1 кв.м земель міста, розмірів земельного податку, підвищення цін і тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, розмір та сума орендної плати переглядається без внесення змін до цього договору.

У відповідності до приписів статті 203 Цивільного кодексу України, під час підписання договору сторони виявляють власне волевиявлення та вільну внутрішню волю щодо розуміння та встановлення умов договору в тій редакції, в якій вони викладені, про що свідчать підписи сторін у договорі.

А відтак, умови договору, в тому числі й пункту 12, узгоджені позивачем на час його укладення, а саме: погодженням правочину та його підписанням Криворізька міська рада та ФОП Штефан В.О. підтвердили якість й однозначність намірів орендодавця і орендаря, чіткість змісту правочину, волевиявлення сторін, обсяг їх прав і обов`язків.

Так, за спільною згодою сторін правочину, у пункті 12 договору визначено порядок і спосіб перегляду розміру та суми орендної плати у конкретно визначених випадках без внесення змін у договір оренди земельної ділянки. Погоджуючись саме з такою редакцією пункту 12 договору, шляхом його власноручного підписання, позивач виявив всій намір виконувати оренді зобов`язання саме в такий порядок і спосіб.

Отже, з викладеного вбачається, що сторони досягли однозначної й зрозумілої для кожної з них домовленості, сформульованої у пункті 12 Договору.

Крім того, позивач протягом дії спірного договору не скористався своїм правом на внесення змін до нього, шляхом укладення додаткової угоди.

Відповідно до статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Слід зазначити, що відповідно до пункту 36 договору зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір розв`язується у судовому порядку.

Слід відзначити, що вказаний пункт є загальним для спірного договору, однак умови договору містять спеціальні умови щодо порядку внесення змін стосовно окремих його питань за умови настання перелічених в договорі умов (пункти 7, 10, 12 договору). Отже, такі умови є спеціальними та у випадку настання обставин, наведених в таких пунктах договору, підлягають застосуванню саме такі окремі пункти договору.

З цього приводу слід зазначити, що згідно з пунктом 12 договору, розмір та сума орендної плати переглядається без внесення змін до цього договору у разі:

- погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджується документами;

- в інших випадках, передбачених законодавством та цим договором.

Стаття 23 Закону має назву "Зміна орендної плати". В ній зазначено, що орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, переглядається за згодою сторін.

Таким чином, згідно з діючим законодавством та усталеною практикою в договорах оренди земельних ділянок слово "переглядається" розуміється як "змінюється".

Оскільки в пункті 12 договору сторони погодили, що розмір та сума орендної плати переглядається без внесення змін до цього договору, то при настанні обставин, зазначених у пункті 12 договору, зокрема, у разі зміни (збільшення або зменшення за рішенням міської ради) розмірів річної орендної плати за землю, базової вартості 1 кв.м. земель міста, пункт 36 договору не застосовується, а саме: розмір та сума орендної плати переглядається тобто змінюється (зменшується/збільшується) автоматично без внесення змін до договору, за наявності підстав зазначених у пункті 12 договору.

Слід також відзначити, що процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт. Такий правовий висновок викладено у пунктах 96, 97 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19.

Отже, з урахуванням фактичних обставин цієї справи, врахуванню підлягають висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 918/295/19, від 27.01.2021 у справі № 904/2581/19.

Так, особливістю відносин, які виокремлює пункт 2 частини 1 статті 4 Господарського кодексу України є те, що вони стосуються природних ресурсів, які є об`єктом права власності Українського народу та основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Незважаючи на використання цих ресурсів у господарській діяльності, такі відносини потребують особливого правового регулювання, що пов`язано із закріпленими Конституцією України обов`язками держави щодо їх збереження. Таке правове регулювання знайшло своє відображення, зокрема, у Земельному кодексі України, Законі України "Про оренду землі", Законі України "Про оцінку земель" та інших спеціальних нормативно-правових актах.

Господарський суд враховує, що Верховним Судом розглядалася справа №904/2581/19 за позовом ФОП Штефана В. О. до Криворізької міської ради про тлумачення умов договору оренди земельної ділянки від 29.12.2007 № 140, зокрема, і пункту 12 договору (подібного за змістом до пункту 12 договору оренди у цій справі, що розглядається). Верховний Суд у постанові від 27.01.2021 у справі № 904/2581/19 відхилив посилання скаржника на невідповідність пункту 12 договору оренди земельної ділянки положенням пункту 13 Типового договору оренди землі, з огляду на те, що за правилами частини 4 статті 179 Господарського кодексу України (у редакції, чинній на час укладення договору оренди земельної ділянки) при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови. Верховний Суд також у зазначеній постанові констатував, що конкретизуючи умови типового договору оренди землі, сторони дійшли взаємної згоди (без зауважень та заперечень) щодо порядку та способу перегляду розміру та суми орендної плати при настанні певних обставин без внесення змін у договорі, що закріпили в пункті 12 договору оренди земельної ділянки. Цей пункт договору під час дії правочину сторонами не змінювався у порядку, визначеному пунктом 36 договору оренди, і в судовому порядку недійсним не визнавався, що свідчить про взаємну згоду сторін із умовами цього пункту.

Отже, оскільки установлені фактичні обставини цієї справи свідчать, що сторони договору оренди самостійно погодили оспорювану редакцію договору, і на укладення цього договору у відповідній редакції була воля позивача, господарський суд приходить до висновку про відмову у задоволенні заявлених позовних вимог у зв`язку з їх необґрунтованістю.

З приводу правової позиції позивача, наданих ним доказів, а також за результатами їх оцінки судом, слід зазначити також наступне.

Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Суд відзначає, що у розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи скористатися заходами правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Крім того, за змістом процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 поняття "охоронюваний законом інтерес" слід розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних та колективних потреб, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Так, інтерес позивача має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано у резолютивній частині зазначеного Рішення Конституційного Суду України.

При цьому позивач самостійно визначає та обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.

Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 78 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

При цьому, господарський суд вважає за необхідне наголосити на тому, що відповідно до частини 3 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання має ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

При цьому, у рішенні Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 зазначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зокрема, з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Суд виходить із того, що у принципі добросовісності, а саме: при реалізації прав і повноважень, закладений принцип неприпустимості зловживання правом, згідно з якими здійснення прав та свобод однієї особи не повинне порушувати права та свободи інших осіб. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Господарський суд наголошує, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 №132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

За результатами аналізу всіх наявних у справі доказів в їх сукупності суд приходить до висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами правомірність вимог щодо визнання недійсним пункту 12 договору оренди земельної ділянки № 141 від 29.12.2007.

Враховуючи вказані обставини, суд приходить до висновку, що докази на підтвердження правомірності вимог позивача щодо визнання недійсним пункту 12 договору оренди земельної ділянки № 141 від 29.12.2007 є менш вірогідними, ніж докази надані на їх спростування, у зв`язку з чим суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 31.05.2022 по справі №904/6676/20, які на думку суду є релевантними у даному випадку.

Наведені у письмових поясненнях позивача обставини щодо посилання на положення частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України, статті 9 Цивільного кодексу України та статті 792 Цивільного кодексу України відхиляються судом, оскільки, як було встановлено судом умови пункту 12 договору не суперечать вимогам законодавства, зокрема і наведених позивачем у письмових поясненнях.

Стосовно клопотання відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі статтею 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Частиною 5 статті 261 Цивільного кодексу України встановлено, що за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливу строку виконання.

Початок перебігу позовної давності обчислюється за правилами статті 261 Цивільного кодексу України, частина перша якої пов`язує його з днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно зі статтею 267 Цивільного кодексу України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Разом з тим, за змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Висновок про застосування позовної давності відображається у мотивувальній частині рішення господарського суду (постанови Верховного Суду у складі колегії Касаційного господарського суду від 10.04.2019 у справі № 6/8-09, від 04.06.2018 у справі № 920/225/17, від 25.01.2018 у справі № 910/7394/17).

Враховуючи те, що під час розгляду даної справи судом встановлена необґрунтованість вимог позивача, заява відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності щодо частини вимог позивача задоволенні не підлягає.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, покладаються на позивача.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Фізичної особи-підприємця Штефана Владислава Олександровича до Криворізької міської ради про визнання недійсним пункту 12 договору оренди земельної ділянки № 141 від 29.12.2007 - відмовити у повному обсязі.

Судові витрати покласти на позивача - Фізичну особу-підприємця Штефана Владислава Олександровича.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений та підписаний 23.08.2022.

Суддя Ю.В. Фещенко


Суд	Господарський суд Дніпропетровської області
Дата ухвалення рішення	22.08.2022
Оприлюднено	25.08.2022
Номер документу	105877272
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин про невиконання або неналежне виконання зобов’язань що виникають з договорів оренди

Дармін Михайло Олександрович

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Рішеннявід 22.08.2022 по справі 904/4013/20ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Судовий реєстр по справі —904/4013/20

Рішення
від 22.08.2022 по справі 904/4013/20
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ