Постанова

від 16.08.2022 по справі 420/21474/21

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 серпня 2022 р.м.ОдесаСправа № 420/21474/21

Головуючий в 1 інстанції: Стефанов С.О.

рішення суду першої інстанції прийнято у

м. Одеса, 30 травня 2022 року

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача: Танасогло Т.М.,

суддів: Градовського Ю.М., Шеметенко Л.П.,

секретар судового засіданняНедашковська Я.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 травня 2022 року у справі за позовом Головного управління ДПС в Одеській області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Еквіден», Товариства з обмеженою відповідальністю «Велдокс» про визнання недійсним договору №2206-1В3 від 22.06.2020 року,-

В С Т А Н О В И В :

У листопаді 2021 року Головне управління ДПС в Одеській області звернулось до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Еквіден», Товариства з обмеженою відповідальністю «Велдокс», в якому позивач просить визнати недійсним договір «Про надання послуг відповідального зберігання» №2206-1В3 від 22.06.2020 року, укладений між ТОВ «Еквіден», код ЄДРПОУ 42292160 та ТОВ «Велдокс», код ЄДРПОУ 42491752.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з метою зберігання імпортованих ТМЦ, ТОВ «Еквіден» (Поклажодавець) та ТОВ «Велдокс» (Зберігач) уклали Договір «Про надання послуг відповідального зберігання» № 2206-1ВЗ від 22.06.2020 року, з урахуванням якого ТОВ «ЕКВІДЕН» неправомірно сформувало податковий кредит, а тому і не мало права на бюджетне відшкодування в заявленій сумі, оскільки на думку позивача, фактично даний договір не виконувався сторонами.

Відповідачі проти позову заперечували мотивуючи загалом необґрунтованістю позиції контролюючого органу щодо невиконання чи порушення умов договору, який є предметом даного позву.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30 травня 2022 року, в задоволенні адміністративного позову Головного управління ДПС в Одеській області відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ГУ ДПС в Одеській області подано апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити вимоги податкового органу повністю.

В обґрунтування скарги вказує про хибність висновків суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки на думку скаржника, контролюючим органом доведено невиконання сторонами умов Договору «Про надання послуг відповідального зберігання» від 22.06.2020р. №2206-1В3. Апелянт наголошує, що господарські операції нібито вчинені на виконання вказаного договору відображені ТОВ «Еквіден» та ТОВ «Велдокс» у відповідних актах приймання-передачі майна та здачі-прийняття робіт мали безтоварний характер, оскільки ТОВ «Еквіден» у ході проведення перевірки не було надано ані жодного товарно-транспортного документа у підтвердження перевезення товарів до місць зберігання, ані будь-яких інших документів, які б свідчили про реальність здійснених операцій щодо зберігання товарно-матеріальних цінностей. До того ж, як зауважує податковий орган, відсутні також документи щодо здійснення розрахунків за отримані ТОВ «Еквіден» послуги зі зберігання ТМЦ. На доведення своєї позиції, апелянт також зауважує про відсутність у ТОВ «Велдокс» задекларованих доходів за період здійснення господарських операцій за Договором, який є предметом даного позову, недоведеність наявності у вказаного Товариства необхідних потужностей для виконання його умов, в тому числі відсутність складських приміщень у власності чи оренді за вказаними у актах приймання-передачі адресами, тощо. Отже, на думку апелянта, сукупністю наданих до матеріалів справи письмових доказів та доводів ГУ ДПС в Одеській області доводить недійсність Договору «Про надання послуг відповідального зберігання» №2206-1В3 від 22.06.2020р.

25.07.2022р. від відповідача у справі ТОВ «ЕКВІДЕН» надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому вказуючи про хибність доводів скаржника, просить відмовити у задоволенні скарги та залишити рішення суду першої інстанції без змін мотивуючи зокрема тим, що ймовірність передання ТОВ «Еквіден» товару під реалізацію та навіть загалом їх відсутність з будь-яких причин, на що наполягає позивач, не знаходиться у прямому причинно-наслідковому зв`язку з нереальністю господарської операції по зберіганню, оскільки товар міг зберігатись та міг переміщуватись між складами у різні періоди часу.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення (в даному випадку ухвали) в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 22.06.2020 року ТОВ «Еквіден» (Поклажодавець) в особі Генерального директора Копилової Т.В. з одного боку та ТОВ «Велдокс» (Зберігач) в особі Генерального директора Амеліна І.В. уклали Договір «Про надання послуг відповідального зберігання» №2206-1ВЗ із терміном дії до 25.06.2021 року (далі - Договір) (т.1 а.с.83-85).

Відповідно до п. 1.1. Розділу 1 Договору, в порядку та на умовах, визначених Договором, Поклажодавець передає, а Зберігач приймає на відповідальне зберігання матеріальні цінності Поклажодавця (далі Товар).

Пунктом 1.2. Розділу 1 Договору визначено, що згідно даного Договору Товаром є: товари господарського призначення.

Згідно з п. 1.3. Розділу 1 Договору, зберігач здійснює зберігання товару за наступними адресами: 65005, м. Одеса, вул. Бабеля, 24; 65031, м. Одеса, вул. Агрономічна, 205; 08130, Київська область, Києво-Святошинський район, с. Чайки, вул. Дачна, 1; 03045, м. Київ, вул. Новопирогівська, 56а.

Поклажодавець зобов`язується провести оплату за надані послуги в розмірі та терміни, визначені умовами договору (п. 1.4. Розділу 1 Договору).

Відповідно до п.п. 2.1.1. п. 2.1. Розділу 2 Договору, Зберігач зобов`язаний доставити Товар з митниці України до місця зберігання власним транспортом.

Згідно із п.п. 2.2.1. п. 2.1. Договору, Поклажодавець зобов`язаний здійснювати передачу товару на зберігання.

ТОВ «Еквіден» від ТОВ «Велдокс» отримало лист № 08-07-21 від 08.07.2021 року, яким останнє повідомило про переміщення товарів на адреси нових складів: м. Київ, Солом`янський р-н, б-р Гавела Вацлава (Лепсе Івана), 24; м. Київ, Солом`янський р-н, вул. Козелецька, 24; м. Київ, вул. Передова, 21а. Проти такого переміщення ТОВ «Еквіден» не заперечувало, а тому надало свою згоду зберігачу, що підтверджується листом № 3 від 09.07.2021 року (т.3 а.с.13, 14).

Відповідно відомостей 20-ОПП у ТОВ «Велдокс» станом на 05.08.2021 року з датою взяття на облік 08.09.2020 року, значяться об`єкти оподаткування за наступними адресами: 65005, м. Одеса, вул. Бабеля, 24; 65031, м. Одеса, вул. Агрономічна, 205; 08130, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Чайки, вул. Дачна, 1; 03045, м. Київ, вул. Новопирогівська, 56а.

ТОВ «Велдокс» за договорами суборенди (том 3 а.с. 31-51) у користуванні має наступні приміщення, за адресами: м. Київ, вул. Козелецька, 24 (загальною площею 370 м2), Київська область, Києво-Святошинський р-н, с. Чайки, вул. Дачна, 1 (склад загально площею 350 м2), м. Одеса, вул. Агрономічна, 205 (загальною площею 170 м2), м. Одеса, вул. Бабеля, 24 (загальною площею 235 м2), м. Київ, вул. Передова, 21а (загальною площею 280 м2), м. Київ, вул. Гавела Вацлава (Лепсе Івана), 24 (загальною площею 300 м2) та м. Київ, вул. Кирилівська (Фрунзе), 58 (загальною площею 125 м2).

Відповідно відомостей 20-ОПП у ТОВ «Еквіден» станом на 05.08.2021 року, значяться об`єкти оподаткування за наступними адресами: м. Одеса, вул. Велика Арнаутська, буд.76, офіс 2; м. Одеса, вул. Велика Арнаутська, буд.61, кабінет 27; м. Одеса, Фонтанська дорога, буд.11, офіс 236; м. Одеса, вул. Успенська, буд.39/1 (т.4 а.с.7-18).

На підтвердження виконання умов вищевказаного Договору відповідального зберігання, ТОВ «Еквіден» надано:

1. Акти здачі приймання робіт (надання послуг), укладених між ТОВ «ВЕЛДОКС» та ТОВ «Еквіден», а саме: №ОУ-0000001 від 31.08.2020 року, №ОУ-0000004 від 30.09.2020 року, №ОУ-0000007 від 31.10.2020 року, №ОУ-0000011 від 30.11.2020 року, №ОУ-0000014 від 31.12.2020 року, №ОУ-0000001 від 31.01.2021 року, №ОУ-0000003 від 28.02.2021 року, №ОУ-0000007 від 31.03.2021 року, №ОУ-0000013 від 30.04.2021 року, №ОУ-0000024 від 31.05.2021 року;

2. Платіжні доручення про сплату ТОВ «Еквіден» послуг ТОВ «Велдокс», а саме: №40 від 24.09.2020 року, №69 від 16.10.2020 року, квитанції до прибуткового касового ордера: №11 від 10.11.2020 року, №14 від 09.12.2020 року, №1 від 12.01.2021 року, №5 від 04.02.2021 року, №7 від 11.03.2021 року, №10 від 07.04.2021 року, №14 від 12.05.2021 року;

3. Митні декларації та акти приймання-передачі майна за цими деклараціями, укладені між ТОВ «Еквіден» та ТОВ «Велдокс»;

4. Інвентаризаційні описи запасів ТОВ «Еквіден» станом на 31.01.2020 року №1 за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Чайки, вул. Дачна, буд. 1; №2 за адресою: м. Київ, вул. Новопироговська, 56а; №3 за адресою: м. Одеса, вул. Агрономічна, буд. 205; №4 за адресою: м. Одеса, вул. Бабеля, буд. 24;

5. Інвентаризаційні описи запасів ТОВ «Еквіден» станом на 31.07.2021 року №1 за адресою: м. Київ, Гавела Вацлава бульвар (Лепсе Івана), буд. 24; №2 за адресою: м. Київ, вул. Козелецька, 24; №3 за адресою: м. Київ, вул. Передова, буд. 21а (т.4 а.с.7 - 249, т.5 а.с.1-250, т.6 а.с.1 - 250, т.7 а.с.1 - 250, т.8 а.с.1 - 250, т.9 а.с.1 - 33).

Згідно матеріалів справи, на підставі п.п. 78.1.8 п. 78.1. ст. 78 ПК України, наказу Головного управління ДПС в Одеській області від 20.07.2021 року № 5097-п, направлень на проведення перевірки від 20.07.2021 року № 9158/15-32-07-03, від 20.07.2021 року, № 9159/15-32-07-03, від 20.07.2021 року № 9160/15-32-07-03 та від 21.07.2021 року № 9240/15-32-07-03 посадовими особами Головного управління ДПС в Одеській області було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Еквіден», щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні за травень 2021 року від`ємного значення з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. гривень, з урахуванням від`ємного значення з податку на додану вартість попередніх звітних періодів зазначених у додатку 3 до податкової декларації з податку на додану вартість (т.1 а.с.97-103).

За результатами проведеної перевірки ГУ ДПС в Одеській області складено акт від 05.08.2021 року № 15983/15-32-07-03-12/42292160, у висновках якого зазначено про порушення п.44.1, п.44.3. ст.44, п. 189.1 ст.189, п. 198.5 ст.198 п.200.1, абзацу б) п.200.4 ст.200 ПК України, внаслідок чого ТОВ «Еквіден» завищено суму ПДВ, яка підлягає бюджетному відшкодуванню у розмірі 31 096 391 грн., п.198.5 ст.198, п.201.1 ст.201 ПК України в частині відсутності реєстрації в ЄРПН податкових накладних всього на суму ПДВ у розмірі 31 096 391 грн. (т.1 а.с.104-145).

На підставі зазначеного акту перевірки Головним управлінням ДПС в Одеській області було прийнято податкове повідомлення-рішення форми «В1» від 28.08.2021 року №21252/15-32-07-03-22, яким ТОВ «Еквіден» зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 31096391 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 7774098 грн., податкове повідомлення-рішення форми «ПН» від 28.08.2021 року № 21254/15-32-07-03-22, яким до ТОВ «Еквіден» застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 0 грн. (т.1 а.с.146-153).

Слід зазначити, що підставою, якою обгрунтовані висновки контролюючого органу щодо відсутності у позивача права на бюджетне відшкодування в заявленій сумі є те, що ТОВ "Еквіден" не веде господарську діяльність по зберіганню ТМЦ та фактична відсутність залишків ввезених товарно-матеріальних цінностей.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19.11.2021р. у справі №420/16677/21 залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19.07.2022р., визнані протиправними та скасовані зазначені вище податкові повідомлення-рішення №21252/15-32-07-03-22 від 28.08.2021р., яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та застосовано штрафні (фінансові) санкції, та №21254/15-32-07-03-22 від 28.08.2021р., яким застосовано штрафну санкцію.

Судом першої інстанції під час розгляду цієї справи було також встановлено обставини щодо здійснення в межах перевірки контролюючим органом обстежень територій, приміщень та іншого майна ТОВ «ЕКВІДЕН» в тому числі орендованого, яке використовується для провадження господарської діяльності та/або є об`єктами оподаткування, або використовуються для отримання прибутку тощо, витребування оригіналів документів та інформації, на підстави яких платником здійснювалось декларування податків, обставини проведення інвентаризації основних засобів, товарно-матеріальних цінностей для встановлення залишків ввезених товарів, податок на додану вартість з яких відображено платником у декларації за травень 2021р.

Крім того, суд першої інстанції зауважив, що позивачем не надано жодного належного та достатнього доказу проведення посадовими особами ГУ ДПС в Одеській області перевірки за вищевказаними адресами, що свідчить про неповноту та вибірковість проведення такої перевірки, а також відсутність доказового характеру та факту здійснення посадовими особами контролюючого органу виходу за вищезазначеними адресами.

Суд першої інстанції зробив висновок, що імовірність передання ТОВ «Еквіден» товару під реалізацію та навіть загалом їх відсутність з будь-яких причин, на що наполягає позивач, не знаходиться у прямому причинно-наслідковому зв`язку з нереальністю господарської операції по зберіганню, оскільки товар міг зберігатись та міг переміщуватись між складами у різні періоди часу.

Зауваживши, що з урахуванням сплину тривалого проміжку часу з моменту передачі ТМЦ, можливо припустити, що ТМЦ поклажодавця у зберігача на даний момент відсутні, суд першої інстанції вказав, що це не означає, що такі товари ніколи не передавались на зберігання та що правовідносин не існувало апріорі.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, на підставі встановлених ним вищевказаних обставин.

Проте, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що суд першої інстанції не звернув уваги на відсутність в матеріалах справи доказів перевезення ввезених на митну території України товарів від митниці до місць зберігання, в той час як за умовами спірного Договору, перевезення покладалось саме на ТОВ «Велдокс».

Крім того, істотні умови Договору стосовно місць зберігання товару було змінено відповідно до листів між ТОВ «Еквіден» та ТОВ «Велдокс» від 08.07.2021р. №08-07-21 та №3 від 09.07.2021р., вже після закінчення строку дії Договору відповідального зберігання №2206-1ВЗ від 22.06.2020р.

Відповідні договори суборенди приміщень за адресами: м. Київ, Солом`янський район, б-р Гавела Вацлава (Лепсе Івана); м. Київ, Солом`янський район, вул. Козелецька, 24; м. Київ, вул.Передова, 21а, були укладені ТОВ «Велдокс» також після закінчення строку дії спірного у даній справі Договору №2206-1ВЗ.

Таким чином, надані товариством інвентаризаційні описи з огляду на вказане вище, на думку судової колегії, не можуть вважатись належним доказом наявності товарно-матеріальних цінностей на складах за зміненими порівняно з умовами Договору № 2206-1ВЗ від 22.06.2020 року, спірними адресами.

Все вищевказане свідчить про порушення умов спірного Договору відповідального зберігання та підтверджує сумніви контролюючого органу щодо відсутності залишків ввезених імпортованих товарно-матеріальних цінностей за вказаними адресами, а таким чином і нереальність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Велдокс» за Договором відповідального зберігання №2206-1ВЗ від 22.06.2020р., що в свою чергу мало наслідком виникнення у позивача права на бюджетне відшкодування у заявленій сумі.

В той же час, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що контролюючий орган не вжив всіх передбачених законом заходів в межах наданих йому повноважень на усунення цих припущень стосовно наявності порушень податкового законодавства зі сторони ТОВ «Велдокс», який не охоплювався перевіркою, результати якої оформлено Актом від 05.08.2021р. №15983/15-32-07-03-12/42292160.

Між тим, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з інших підстав, а саме: з того, що позивачем не доведено наявності у відповідачів умислу на укладення спірного договору з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, як наслідок, правові підстави для висновку про недійсність цього договору й для застосування наслідків визнання господарського зобов`язання недійсним, відсутні.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, який є підставою для відмови в задоволенні позову податкового органу про визнання правочину недійсним, виходячи з наступного.

Судова колегія зазначає, що в силу вимог пп.20.1.30 п.20.1 ст.20 ПК України, контролюючі органи, зокрема, мають право звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюваних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов`язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.

Отже, як вірно вказано судом першої інстанції, контролюючі органи законодавчо уповноважені звертатись до суду з позовами щодо визнання оспорюваних правочинів недійсними.

Водночас, обов`язковою умовою визнання правочину недійним є встановлення обставин вчинення такого правочину.

За визначенням ч.1 ст.202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Положеннями статті 203 ЦК України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Так, вказаною нормою ст.203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Недійсність правочину визначено статтею 215 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства передбачені частиною третьою статті 228 ЦК України, а саме: у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного.

При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Аналогічні приписи містяться в частині першій статті 208 ГУ України.

Отже, недійсним може бути визнано господарське зобов`язання, яке не відповідає вимогам закону або вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності).

Колегією суддів з матеріалів справи встановлено, що звертаючись до суду з даним позовом, контролюючий орган як на підставу для визнання Договору від 22.06.2020р. №2206-1В3, укладеного між ТОВ «Еквіден» та ТОВ «Велдокс», недійсним, посилається на відсутність реальності господарських операцій за вказаним договором, неправомірним формуванням показників податкової звітності встановленим результатами перевірок платників, а також недоведення наявності необхідних потужностей для виконання господарських операцій за Договором відповідального зберігання, зокрема складських приміщень, за адресами передбаченими умовами цього договору, тощо.

Крім того, посилаючись на приписи ст.228 ЦК України, позивач вважав, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним, маючи на увазі при цьому незаконне формування податкового кредиту та сум бюджетного відшкодування з ПДВ Товариством з обмеженою відповідальністю "Еквіден" на підставі оспорюваного Договору від 22.06.2020р. №2206-1В3.

Вирішуючи дану справу, суд першої інстанції вірно звернув увагу на те, що при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України потрібно враховувати вину, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Зазначений вище висновок відповідає приписам п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 20 жовтня 2021 року по справі №910/4089/20 наголосив, що необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що суперечить інтересам держави і суспільства, є наявність наміру хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків.

Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов`язання, а також наявність наміру у кожної із сторін.

Наявність такого наміру у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність договору, що укладається, і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Намір юридичної особи визначається як намір тієї посадової або іншої фізичної особи, яка підписала договір, маючи на це належні повноваження. За відсутності останніх наявність наміру у юридичної особи не може вважатися встановленою.

Апеляційний суд наголошує, що ст. 228 ЦК України не передбачає, що наявність підстав для визнання нікчемним або недійсним правочину має доводитись лише певним переліком чітко визначених засобів доказування, зокрема і лише вироком суду щодо сторони такого правочину, яка його вчинила з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Між тим, позивачем на виконання вимог статті 71 КАС України не надано суду ані доказів ухвалення обвинувального вироку, ані інших належних та достатніх доказів, якими б встановлювався злочинний умисел осіб (особи) на укладання Договору відповідального зберігання від 22.06.2020р. №2206-1В3 всупереч інтересам держави і суспільства, наприклад з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування ПДВ у разі його несплати контрагентами до бюджету.

Дослідивши наявні у справі письмові докази, врахувавши положення наведених вище законодавчих приписів, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність позивачем наявності у відповідачів умислу на укладення спірного Договору з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, як наслідок, правові підстави для висновку про недійсність Договору відповідального зберігання від 22.06.2020р. №2206-1В3 для застосування наслідків визнання господарського зобов`язання недійсним, у даному випадку відсутні.

Обґрунтування позову, на переконання судової колегії, фактично зводяться до того, що господарстві операції між ТОВ «Еквіден» та ТОВ «Велдокс» на підставі Договору відповідного зберігання не здійснювались, що в свою чергу свідчить про їх безтоварність та порушення податкового законодавства, зокрема ухилення від сплати податків, неправомірного формування податкового кредиту, тощо.

Однак, такі посилання, поза розумним сумнівом, не можуть бути підставою для визнання правочину недійсним, позаяк ухилення від сплати податків (безпідставне формування валових витрат та сум податкового кредиту і зобов`язань з ПДВ), на обставини чого посилається позивач як на підставу для задоволення позовних вимог, є злочином, відповідальність за який встановлена Кримінальним кодексом України, а тому за обставин, які склалися у даній справі, визначенню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинен передувати вирок суду про притягнення учасника (учасників/виконавців) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили.

Враховуючи викладене, позивачем не доведено наявності підстав для задоволення позову, у зв`язку із чим суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Надаючи оцінку всім доводам учасників справи, колегія суддів враховує рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…».

Загалом доводи апеляційної скарги є несуттєвими, встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм права.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції прийняте рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст. 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає вказану апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 243, 244, 308, 310, 315-316, 321-322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 травня 2022 року по справі №420/21474/21 залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено та підписано 25 серпня 2022 року.

Головуючий суддя Танасогло Т.М.Судді Градовський Ю.М. Шеметенко Л.П.