Рішення

від 21.08.2022 по справі 352/801/22

ТИСМЕНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 352/801/22

Провадження № 2/352/484/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 серпня 2022 року м. Івано-Франківськ

Тисменицький районний суд Івано-Франківської області у складі:

головуючого судді Олійника М. Ю.

за участю:

секретаря судового засідання Кукули О. С.

представника позивача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2

представника відповідача Попадинця П.О.

розглянувши у судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Ямницької сільської ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області, ОСОБА_2 , про визнання незаконним та скасування рішення,

В С Т А Н О В И В :

08 червня 2022 року позивач звернулась до суду з позовом до Ямницької сільської ради Івано-Франківського району, ОСОБА_2 , про визнання незаконним та скасування рішення Майданської сільської ради від 20 липня 2012 року про надання дозволу ОСОБА_2 на складання технічної документації із землеустрою щодо виготовлення документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,24 га, яка знаходиться в АДРЕСА_1 . В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що рішенням Майданської сільської ради, правонаступником якої є відповідач, від 14 жовтня 2016 року ОСОБА_3 надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,0400 га для особистого селянського господарства по АДРЕСА_2 . В подальшому рішенням Державного кадастрового реєстратора від 13.02.2018 їй було відмовлено у внесені відомостей до Державного земельного кадастру у зв`язку із знаходженням в межах земельної ділянки, іншої земельної ділянки або її частини. Як нею з`ясувалось відповідач ОСОБА_2 виготовив проект землеустрою на сусідню земельну ділянку, однак в натурі фактичні розміри його ділянки не відповідають обмірам, зазначеним у витязі з Державного земельного кадастру та технічній документації. Вказала, що оскаржуване рішення, яким надано ОСОБА_2 дозвіл на складення технічної документації із землеустрою є безпідставним та незаконним, оскільки у нього в користуванні ніколи не було земельної ділянки площею 0,24 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_2 . Вважає, що крім того, відповідачами грубо порушено ст. 50 Закону України «Про землеустрій» відповідно до якої проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок розробляються у разі формування нових земельних ділянок із земель державної, комунальної власності та у разі зміни цільового призначення земельних ділянок у випадках, визначених законом. Також, вказує, що в провадженні Тисменицького районного суду Івано-Франківської області перебувала справа №352/18/15/21, в якій судом 15.04.2022 прийнято рішення, яке набрало законної сили. У зазначеній справі встановлені важливі обставини, які входять до предмету доказування у даній справі.

Ухвалою судді від 24 червня 2022 року відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 просив позов задовольнити з підстав викладених у позовній заяві. Додатково пояснив, що про факт порушення своїх прав позивач дізналася у лютому 2020 після отримання відзиву ОСОБА_2 під час розгляду іншої цивільної справи в Івано-Франківському міському суді. Оскаржене рішення, на його думку, прийняте органом місцевого самоврядування внаслідок помилки, оскільки не дивлячись у погосподарську книгу, ОСОБА_2 надано дозвіл на виготовлення технічної документації на земельну ділянку площею 0,24 га, яка не була в його користуванні. Наголошував, що важливі обставини вже були встановлені рішенням Тисменицького районного суду від 15 квітня 2022 року, тому вони не підлягають доведенню.

Представник відповідача Ямницької сільської ради в судове засідання не з`явився, від нього до суду надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника відповідача за наявними у справі матеріалами.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_4 просили у задоволенні позову відмовити. Вказали, що довідкою-характеристикою земельної ділянки № 575 від 29.08.2012 підтверджено перебування в користуванні ОСОБА_2 земельної ділянки саме площею 0,24 га для будівництва і обслуговування житлового будинку в АДРЕСА_1 . Окрім того, межі земельної ділянки ОСОБА_2 були погоджені, згідно з Актом встановлення меж земельної ділянки в натурі від 19 червня 2012 року, зокрема, із суміжними землекористувачами ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . В 2014 році позивач в результаті договору купівлі-продажу придбала земельну ділянку 0,1249 га в його суміжника ОСОБА_7 , яка була приватизована та мала кадастровий номер, а також вирішила розширити існуючі на 2014 рік межі між ним та ОСОБА_7 зайшовши на його сторону на площу 0,04 га. Вважає, що такий надуманий позивачем виклад обставин суперечить погодженню меж з його первісним межівником ОСОБА_7 ще в 2012 році. Таким чином, вважає, що рішення сесії Майданської сільської ради від 20.07.2012 «Про надання ОСОБА_2 дозволу на складання технічної документації із землеустрою щодо виготовлення документів, що посвідчують право власності на землю», а саме на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0,24 га по АДРЕСА_1 жодним чином не могло порушити права та інтереси позивача, так як вона стала суміжним землекористувачем лише в 2014 році, тобто через два роки після прийняття оскаржуваного рішення сесією Майданської сільської ради.

Крім того, відповідачем подана заява про застосування позовної давності у справі, мотивована тим, що позивач дізналась про порушення її права 13 лютого 2018 року, коли їй було відмовлено у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки у зв`язку із знаходженням в межах земельної ділянки за кадастровим номером 2625882701:01:004:0499.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з таких підстав.

На обґрунтування своїх позовних вимог позивач ОСОБА_3 надала суду такі докази:

-рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 15 квітня 2022 року у цивільні справі №352/1815/21 за позовом ОСОБА_3 до Ямницької сільської ради, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 , про визнання незаконним та скасування рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування рішення Майданської сільської ради від 20 липня 2012 року про надання дозволу ОСОБА_2 на складання технічної документації із землеустрою щодо виготовлення документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,24 га, яка знаходиться в АДРЕСА_1 , було відмовлено через не пред`явлення позову до належного співвідповідача. Вказане рішення суду, не оскаржувалося і набрало законної сили 24 травня 2022 року (а.с. 11-15);

-відповідь на адвокатський запит від 09 серпня 2021 року № 1307, згідно з якою сільський голова Ямницької сільської ради Крутий Р. повідомив, що відповідно до відомостей із земельно кадастрової книги с. Майдан та облікової картки об`єкта по господарському обліку за гр. ОСОБА_2 в АДРЕСА_1 , закріплена земельна ділянка площею 0,07 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (а.с. 16);

-відповідь запит ОСОБА_2 від 17 серпня 2021 року № 1356, згідно з якою сільський голова Ямницької сільської ради Крутий Р. повідомив, що відповідно до відомостей із земельно кадастрової книги с. Майдан та облікової картки об`єкта по господарському обліку за ОСОБА_2 в АДРЕСА_1 , закріплена земельна ділянка площею 0,07 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (а.с. 17);

-рішення ІX сесії Майданської сільської ради Тисменицького району VIІ скликання від 14 жовтня 2016 року, згідно з яким ОСОБА_3 надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,0400 га для особистого селянського господарства, яка знаходиться в с. Майдан, урочище «Мельниковичева гора» вул. Сагайдачного (а.с. 18);

-висновок про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок №6627/82-17 від 28 грудня 2017 року, яким було погоджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться в с. Майдан, урочище «Мельниковичева гора» (а.с. 19);

-рішення XV сесії Майданської сільської ради Тисменицького району VI скликання від 20.07.2012 ОСОБА_2 , яким надано дозвіл на складання технічної документації із землеустрою щодо виготовлення документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0,24 га, яка знаходиться в АДРЕСА_1 (а.с. 20);

-рішення державного кадастрового реєстратора №РВ-2600371402018 від 13 лютого 2018 року, яким було відмовлено у внесені відомостей до Державного земельного кадастру у зв`язку з тим, що має місце перетин ділянки з ділянкою 2625882701:01:004:0499, зареєстрованої 10 травня 2017 року (а.с. 21);

-відповідь на звернення ОСОБА_3 , №Л-2/0-0.20-2/1-10-10 від 16 січня 2019 року, згідно з якою до відділу Держгеокадастру у Тисменицькому районі у відповідності до ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр», з метою державної реєстрації земельної ділянки, поступила заява від ОСОБА_3 ЗВ-260418240218 від 13 лютого 2018 року щодо державної реєстрації земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,0400 га, яка розташована в урочищі «Мельниковичева гора» в с. Майдан. Перевіривши відповідність поданих документів вимогам законодавства державним кадастровим реєстратором Відділу було прийнято рішення надати відмову у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки у зв`язку зі знаходженням в межах земельної ділянки або її частини відповідно до п. 6 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр». В межах земельної ділянки, яку передбачалося зареєструвати, знаходилась частина земельної ділянки за кадастровим номером 2625882701:01:004:0499 (а.с. 22, 23);

-схему розташування земельних ділянок по АДРЕСА_3 (а.с. 24).

У частині першій та другійстатті 2 ЦПК Українизакріплено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

У частині першійстатті 11 ЦПК Українипередбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Схожий за змістом висновок зроблений в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Згідно частини першої статті15, частини першої статті16 ЦК Україникожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 вказано, що «як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав».

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

А застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17).

Обраний позивачем спосіб захисту цивільного права, має призводити до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, а той, який обрав позивач, може бути використаний для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких позивач звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним і відмовляє у позові. У тому ж випадку, якщо заявлена позовна вимога взагалі не може бути використана для захисту будь-якого права чи інтересу, оскільки незалежно від доводів сторін спору суд не може її задовольнити, така вимога не може розглядатися як спосіб захисту.

Визначаючи належність обраного позивачем способу захисту, слід оцінювати його ефективність для захисту того права чи інтересу, за захистом якого позивач звернувся до суду. Вимога про захист цивільного права або інтересу має відповідати змісту цього права чи інтересу, характеру його порушення, оспорювання або невизнання і повинна забезпечувати поновлення права чи інтересу, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати отримання відповідного відшкодування (пункти 69 та 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц).

Відповідно до частини четвертоїстатті 263 ЦПК Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно зістаттею 12 ЗК Українидо повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст з поміж іншого належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цьогоКодексу.

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону (частина першастатті 116 ЗК України).

Відповідно до частини шостоїстатті 118 ЗК Українигромадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначенихст. 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначенихстаттею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з частиною сьомоюстатті 118 ЗК Українивідповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначенихстаттею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Вказане свідчить, що відповідна рада за результатами розгляду заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою має право вчинити лише такі дії, а саме: надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, або надати мотивовану відмову у його наданні, з підстав, які прямо передбаченістаттею 118 ЗК України.

Перелік підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає, при цьому зобов`язує орган місцевого самоврядування у випадках прийняття рішення про відмову в надані такого дозволу належним чином мотивувати причини цієї відмови.

Крім того, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність, а тому не створює правових наслідків, крім тих, що пов`язані з неправомірністю прийняття рішення органом місцевого самоврядування. Рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою є стадією процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку. Однак, отримання такого дозволу не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття такого права, оскільки дозвіл не є правовстановлюючим актом.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 10 грудня 2013року у справі № 21-358а13 і від 07червня 2016 року у справі № 21-1391а16, а також Верховним Судом у постановах від 27 лютого 2018 року у справі № 545/808/17 і від 25 вересня 2019 року у справі № 145/693/16-ц.

Відповідно достатті 152 ЗК Українидержава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Статтею 21 ЦК Українивизначено, що суд визнає незаконним і скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідностіКонституціїабо законам України визнаються незаконними в судовому порядку (частина 10статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Отже, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є його невідповідність вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Згідно ст.81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст.89 ЦПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Однак, у даній справі позивачка ОСОБА_3 не довела підстав для визнання оскаржуваного рішення сільської ради незаконним, оскільки у Майданської сільської ради не було законних підстав для відмови в наданні відповідачу дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою. Належних доказів, що ОСОБА_2 на час звернення до сільської ради не мав у користуванні земельної ділянки площею 0,24 га матеріали справи не містять. Натомість, в ході виготовлення проектної документації ОСОБА_2 були погоджені межі з суміжними землекористувачами, зокрема, із попереднім власником земельної ділянки ОСОБА_7 , у якого 24 березня 2016 року ОСОБА_3 придбала земельну ділянку площею 0,1249 га.

За умови того, що позивачка ОСОБА_3 стала власником суміжної ділянки лише 24 березня 2014 року, а дозвіл на виготовлення проекту землеустрою отримала 14 жовтня 2016 року, тобто на час прийняття сільською радою оспорюваного нею рішення 20 липня 2012 року, у ОСОБА_3 було відсутнє будь-яке речове право на спірну земельну ділянку площею 0,04 га, і відповідно мотиви позовної заяви про порушення оскаржуваним рішенням саме її прав, як землекористувача, є безпідставними.

Окрім цього, прийняття цього рішення, як такого, що не гарантує відповідачу ОСОБА_2 набуття права власності на спірну земельну ділянку, не свідчить про порушення цивільних прав позивачки ОСОБА_3 за відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, оскільки перелік таких підстав є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Щодо посилання представника позивача на обставини встановленні рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 15 квітня 2022 року у цивільні справі №352/1815/21, суд відмічає таке:

Положеннями ч.ч. 4, 5 ст.82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі №753/11000/14-ц(провадження № 61-11сво17) зроблено висновок, щопреюдиціальність це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку.Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

Аналіз змісту рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 15 квітня 2022 року у цивільні справі №352/1815/21 свідчить, що в задоволенні позову ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування рішення Майданської сільської ради від 20 липня 2012 року про надання дозволу ОСОБА_2 на складання технічної документації із землеустрою щодо виготовлення документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,24 га, яка знаходиться в АДРЕСА_1 , було відмовлено через не пред`явлення позову до належного співвідповідача ОСОБА_2 . Вказане рішення дійсно містить виклад досліджених судом письмових доказів і пояснень свідків, але оцінку всіх досліджених доказів, суд у даному судовому рішенні не давав, оскільки, як вже було зазначено вище, в задоволені позову було відмовлено через порушення саме позивачем процесуальних норм. Окрім того, що є найголовнішим, висновків щодо незаконності або наявності підстав для скасування рішення Майданської сільської ради від 20 липня 2012 року рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 15 квітня 2022 року не містить.

Проаналізувавши рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 15 квітня 2022 року у цивільні справі №352/1815/21, суд прийшов до висновку, що жодних належних і достатніх обставин, які б вказували на незаконність рішення Майданської сільської ради від 20 липня 2012 року, вказане судове рішення також не містить.

Суд також звертає увагу на вимогист. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини. В рішеннях у справах «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, SERYAVINANDOTHERSv.UKRAINE,№ 4909/04,§ 58,ЄСПЛ, від 10лютого 2010року Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Підсумовуючи все вище викладене, суд приходить до загального висновку про те, що в ході судового розгляду не було встановлено невідповідність вимогам законодавства рішення Майданської сільської ради від 20 липня 2012 року, а також порушення у зв`язку з прийняттям вказаного рішення прав та охоронюваних законом інтересів позивача ОСОБА_3 , тому відсутні підстави для визнання рішення незаконним і відповідно в задоволенні позову слід відмовити.

Окрім того, вирішуючи заяву відповідача про застосування позовної давності, суд звертає увагу на таке:

Виходячи з вимог статті 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.

Таким чином, враховуючи відмову в задоволенні позову у зв`язку відсутністю порушення права або охоронюваного законом інтересу позивача, відсутні підстави для застосування позовної давності.

Керуючись ст.ст.12, 13, 48, 51, 81, 247, 256, 259, 261, 263, 265, 267, 268, 273, 354-355 ЦПК України,

У Х В А Л И В :

В задоволенні позову ОСОБА_3 до Ямницької сільської ради Івано-Франківського району, Івано-Франківської області, ОСОБА_2 , про визнання незаконним та скасування рішення - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Івано-Франківськогоапеляційного суду протягомтридцяти днівз дняйого проголошення.Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_3 , місце проживання, АДРЕСА_4 .

Відповідачі:

Ямницька сільська рада, код ЄДРПОУ 04356461, вул. Галицька, 36, с. Ямниця, Ямницька ТГ, Івано-Франківська область, 77422,

ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_5 .

Дата складення повного рішення суду 26 серпня 2022 року.

Суддя Максим ОЛІЙНИК