Постанова

від 29.06.2023 по справі 352/801/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

29 червня 2023 року

м. Київ

справа № 352/801/22

провадження № 61-13049св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Ямницька сільська рада Івано-Франківського району Івано-Франківської області, ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 22 серпня 2022 року у складі судді Олійника М. Ю. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 29 листопада 2022 року ускладі колегії суддів: Максюти І. О., Василишин Л. В., Фединяка В. Д.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Ямницької сільської ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області, ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування.

Позов обґрунтований тим, що рішенням Майданської сільської ради від 14 жовтня 2016 року їй надано дозвіл на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для особистого селянського господарства площею 0,04 га, яка знаходиться на АДРЕСА_1 .

Вона придбала у ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,1249 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). До придбаної нею земельної ділянки є дотичною земельна ділянка, яку вона намагається приватизувати, площею 0,04 га. Ця земельна ділянка завжди перебувала у користуванні ОСОБА_3 , що не заперечувалось Майданською сільською радою (з 2021 року правонаступник Ямницька сільська рада Івано-Франківського району Івано-Франківської області, далі -сільська рада). Згідно із заявою, поданою до сільської ради, ОСОБА_3 відмовився від цієї земельної ділянки площею 0,04 га на її користь.

Надалі на її замовлення виготовлено проєкт землеустрою та подано необхідний пакет документів до відділу Держгеокадастру в Тисменицькому районі Івано-Франківської області для присвоєння земельній ділянці кадастрового номеру.

13 лютого 2018 року вона отримала рішення державного кадастрового реєстратора про відмову у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру у зв`язку з тим, що її земельна ділянка перетинається із земельною ділянкою, кадастровий номер 2625882701:004:0499, що належить ОСОБА_2

ОСОБА_2 виготовив проєкту землеустрою на земельну ділянку, однак в натурі фактичні розміри його земельної ділянки не відповідають обмірам, зазначеним у витязі з Державного земельного кадастру та технічній документації. Проєкт землеустрою не погоджено сільською радою.

Рішенням сільської ради від 20 липня 2012 року «Про надання дозволу на складання технічної документації із землеустрою щодо виготовлення документів, що посвідчують право власності на землю» (далі - рішення) ОСОБА_2 надано дозвіл на складання технічної документації.

Сільська рада незаконно надала ОСОБА_2 дозвіл на складання технічної документації із землеустрою на земельну ділянку площею 0,24 га, яка не перебувала у власності чи користуванні його або його родичів.

Площа земельної ділянки під будинковолодінням на АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_2 , є значно меншою за 0,24 га.

Згідно з листом сільської ради від 09 серпня 2021 року за ОСОБА_2 закріплено земельну ділянку площею 0,07 га.

Про існування оскаржуваного рішення дізналася в лютому 2020 року під час розгляду справи № 352/1730/18 за її позовом про скасування державної реєстрації земельної ділянки, кадастровий номер 2625882701:004:0499, що належить ОСОБА_2 .

Рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 15 квітня 2022 року у справі №352/1815/21 їй відмовлено у задоволенні позову до сільської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, ОСОБА_2 , про визнання незаконним та скасування рішення.

Позовна давність не пропущена, оскільки про існування оскаржуваного рішення вона дізналася під час розгляду справи № 352/1730/18.

Просила суд визнати незаконним та скасувати рішення.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 22 серпня 2022 року, як залишене без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 29 листопада 2022 року, у позові відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що суд не встановив невідповідності вимогам законодавства рішення сільської ради, а також порушення у зв`язку з прийняттям вказаного рішення прав та охоронюваних законом інтересів позивачки.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про відмову в позові з огляду на те, що рішення прийнято у межах та у спосіб, передбачений законодавством, тому підстави для визнання його незаконним та скасування з мотивів, наведених позивачкою, відсутні.

Суди виходили з того, що реальні законні сподівання на оформлення права власності на земельну ділянку виникають не після отримання дозволу на розроблення проєкту землеустрою, чи погодження проєкту, а саме з моменту звернення до відповідного органу виконавчої влади, чи органу місцевого самоврядування із проханням затвердити погоджений проєкт землеустрою та передання земельної ділянки у власність, оскільки до цього моменту особа повинна усвідомлювати, що земельна ділянка може бути надана у власність іншій особі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 22 серпня 2022 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 29 листопада 2022 року, просила їх скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не застосували правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 724/1127/17, провадження 61-14949св19, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 червня 2019 року у справі № 305/1180/15-ц, провадження № 14-82цс18.

Суди не дослідили докази у справі, а саме лист сільської ради від 09 серпня 2021 року № 1307, довідку ГУ Держгеокадастру від 13 листопада 2017 року, акт виїздного засідання постійної комісії сільської ради з питань земельних відносин від 01 червня 2018 року, рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 15 квітня 2022 року у справі № 352/1815/21, висновок Головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області від 28 грудня 2017 року про погодження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,400 га ОСОБА_1 , схему розташування земельних ділянок на АДРЕСА_1 .

Суд першої інстанції необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження доказів щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме копій погосподарських книг.

Аргументи інших учасників справи

Відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу мотивований тим, що ОСОБА_1 не надала доказів, що на час звернення до сільської ради у 2012 році ОСОБА_2 не мав у користуванні земельної ділянки площею 0,24 га.

ОСОБА_3 , у якого24 березня 2014 року ОСОБА_1 придбала земельну ділянку, погодив межі земельної ділянки ОСОБА_2 площею 0,24 га.

На час прийняття оскаржуваного рішення сільської ради ОСОБА_1 не мала будь-яких прав чи інтересу на земельну ділянку, яку вона бажає приватизувати.

Суди не допустили порушень матеріального чи процесуального права, тому немає підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних судових рішень.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 14 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення дії рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 22 серпня 2022 року та постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 29 листопада 2022 року відмовлено.

У березні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Згідно з пунктами 1,4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційне провадження відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389, пунктами 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що рішенням сільської ради від 14 жовтня 2016 року ОСОБА_1 надано дозвіл на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для особистого селянського господарства площею 0,04 га, яка знаходиться на АДРЕСА_1 (а. с. 18).

Згідно з висновком державної експертизи про розгляд проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок від 28 грудня 2017 року № 6627/82-17 погоджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,04 га у власність ОСОБА_1 (а. с. 19).

Рішенням державного кадастрового реєстратора від 13 лютого 2018 року № РВ-2600371402018 ОСОБА_1 відмовлено у внесені відомостей до Державного земельного кадастру у зв`язку з тим, що вказана земельна ділянка перетинається із земельною ділянкою, кадастровий номер 2625882701:01:004:0499, яка зареєстрована 10 травня 2017 року (а. с. 21).

Рішенням сільської ради ОСОБА_2 надано дозвіл на складання технічної документації із землеустрою щодо виготовлення документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0,24 га, яка знаходиться на АДРЕСА_2 (а. с. 20).

Згідно з актом від 19 червня 2012 року про встановлення меж земельної ділянки площею 0,24 га, яка знаходиться на АДРЕСА_2 , в натурі межі погоджено із суміжними землекористувачами, зокрема ОСОБА_3 (а. с. 68, 69).

Відповідно до відповідей сільської ради від 09 серпня 2021 року № 1307 та від 17 серпня 2021 року № 1356 у земельно-кадастровій книзі с. Майдан та обліковій картці об`єкта погосподарського обліку за ОСОБА_2 закріплена земельна ділянка для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,07 га, яка розташована на АДРЕСА_2 (а. с. 16).

Згідно з відповіддю Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області від 16 січня 2019 року № Л-2/0-0.20-2/1-10-10 до відділу Держгеокадастру у Тисменицькому районі відповідно до статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр», з метою державної реєстрації земельної ділянки, надійшла заява ОСОБА_1 від 13 лютого 2018 року № ЗВ-260418240218 щодо державної реєстрації земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,04 га, яка розташована в урочищі Мельниковичева гора в с. Майдан. Перевіривши відповідність поданих документів вимогам законодавства державний кадастровий реєстратор прийняв рішення про відмову у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки відповідно до пункту 6 статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр», оскільки в межах земельної ділянки, яку передбачалося зареєструвати, знаходилась частина земельної ділянки, кадастровий номер 2625882701:01:004:0499. До відповіді долучено схему розташування земельних ділянок на АДРЕСА_1 (а. с. 22, 23, 24).

Рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 15 квітня 2022 року у справі № 352/1815/21 у позові ОСОБА_1 до сільської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, - ОСОБА_2 , про визнання незаконним та скасування рішення відмовлено, оскільки ОСОБА_2 не залучений як співвідповідач. Вказане рішення суду не оскаржувалося і набрало законної сили 24 травня 2022 року (а. с. 11-15).

У серпні 2022 року ОСОБА_2 подав заяву про застосування позовної давності у справі (а. с. 72-75).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (стаття 16 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до частин першої, другої статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю) (частина перша статті 81 ЗК України).

Відповідно до пункту «а» частини третьої статті 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом (стаття 40 ЗК України).

Згідно з пунктом «в» частини третьої статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок зі земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства не більше 2,00 га; для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара (пункти «б», «г» частини першої статті 121 ЗК України).

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, погодження проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та технічної документації із землеустрою, повноваження органів виконавчої влади в частині затвредження цих проєктів регулюється статтею 118 ЗК України.

Відповідно до частин першої, другої, десятої статті 118 ЗК України (у редакції на час винесення рішення) громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки. Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). Органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею (частина шоста статті 118 ЗК України у редакції на час винесення рішення про надання ОСОБА_1 дозволу на виготовлення проєкту землеустрою).

Відповідно до частини сьомої статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є вичерпним, відповідний орган у разі ухвалення рішення про відмову у наданні такого дозволу зобов`язаний належним чином мотивувати причини цієї відмови.

Згідно з частиною першою, пунктом «і» частини другої статті 25 «Про землеустрій» (у редакції на час винесення рішення) документація із землеустрою розробляється у вигляді програм, схем, проектів, спеціальних тематичних карт, атласів, технічної документації. Технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку є видом документації із землеустрою.

У статті 56 Закону України «Про землеустрій» (у редакції на час винесення рішення) наведено перелік документів, що включається до технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, крім поділу та об`єднання земельних ділянок.

Відповідно до частини першої статті 50 Закону України «Про землеустрій» проєкти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються лише у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.

Рішення про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц, провадження № 14-301цс18, від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц, провадження № 14-28цс20).

Звернення особи до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з метою отримання земельної ділянки у власність зумовлене інтересом особи на отримання цієї земельної ділянки, за відсутності для цього законних перешкод.

Отже, рішення про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою є стадією процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку. Звернення особи до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з метою отримання земельної ділянки у власність чи користування зумовлене інтересом особи на отримання цієї земельної ділянки, за відсутності для цього законних перешкод. Зазначений інтерес, у разі формування земельної ділянки за заявою такої особи та поданими документами, підлягає правовому захисту. За наявності двох або більше бажаючих отримати земельну ділянку державної чи комунальної власності у власність при безоплатній передачі земельних ділянок в межах встановлених норм (стаття 121 ЗК України), першочергове право на таке отримання має особа, на підставі проєкту землеустрою якої сформована відповідна ділянка, якщо для цього немає законних перешкод.

Відповідно до довідки-характеристики сільської ради від 29 серпня 2012 року № 575 (а. с. 70) та архівним витягом від 20 серпня 2013 року № 727/-01-12 (а. с. 177) ОСОБА_2 згідно з рішенням сільської ради від 29 грудня 1993 року надано у користування земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,24 га, яка розташована на АДРЕСА_2 на непайованих та немеліорованих землях.

Згідно з актом встановлення меж земельної ділянки в натурі від 19 червня 2012 року ОСОБА_3 та ОСОБА_5 як суміжні землекористувачі погодили межі земельної ділянки ОСОБА_2 , площею 0,24 га (а. с. 68-69).

Рішенням сільської ради від 20 липня 2012 року ОСОБА_2 надано дозвіл на складання технічної документації із землеустрою щодо виготовлення документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку площею 0,24 га.

10 травня 2017 року земельну ділянку площею 0,24 га зареєстровано в Державному земельному кадастрі, присвоєно кадастровий номер - 2625882701:01:004:0499 (а. с. 21).

Рішенням державного кадастрового реєстратора № РВ-2600371402018 від 13 лютого 2018 року позивачці відмовлено у внесені відомостей до Державного земельного кадастру у зв`язку з тим, що земельна ділянка, на яку вона претендує у тих розмірах і розташуванні накладається на земельну ділянку, кадастровий номер 2625882701:01:004:0499.

На час проведення державної експертизи проєкту землеустрою ОСОБА_1 та його погодження на першому етапі підготовки до отримання земельної ділянки шляхом приватизації земельна ділянка вже була сформована у складі ділянки площею 0,24 га, щодо якої з 2012 року вирішується питання про встановлення меж та оформлення прав ОСОБА_2 ..

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини змагальність судочинства ґрунтується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він нівелює можливість суду втручатися у відносини сторін шляхом збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову процесуальний закон, за загальним правилом, покладає на позивача.

Посилання заявниці на те, що ОСОБА_3 подавав заяви до сільської ради про фактичне захоплення ОСОБА_2 частини земельної ділянки своїх сусідів не стосуються предмета спору у цій справі.

Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що в рішенні Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 15 квітня 2022 року у справі № 352/1815/21 викладено опис досліджених судом письмових доказів і пояснень свідків, але оцінку всіх досліджених доказів суд у цій справі не надавав, як і висновків щодо незаконності рішення сільської ради.

Будь-яких належних і достатніх обставин, які б вказували на незаконність рішення сільської ради у встановлених обставинах справи № 352/1815/21 немає.

Посилання у касаційній скарзі на те, що суд не дослідив висновок Головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області від 28 грудня 2017 року є безпідставним, оскільки висновком державної експертизи Головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області про розгляд проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок від 28 грудня 2017 року № 6627/82-17 погоджено проєкт землеустрою позивачки, проте це не є затвердженням чи підтвердженням її права власності на земельну ділянку або сформуванням цієї земельної ділянки відповідно до статей 79-1, 121 ЗК України.

Зі змісту оскаржуваних рішень випливає, що суди дослідили лист сільської ради від 09 серпня 2021 року № 1307 та схему розташування земельних ділянок на АДРЕСА_1 та дійшли висновку, що вони не встановлюють підстав для скасування рішення сільської ради.

Довідка Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області від 13 листопада 2017 року щодо того, що земельна ділянка, на яку претендує ОСОБА_1 , відноситься до земель запасу не суперечить матеріалам справи, зокрема довідці-характеристиці сільської ради від 29 серпня 2012 року № 575.

Акта виїзного засідання постійної комісії сільської ради з питань земельних відносин від 01 червня 2018 року, на який посилається заявниця, як на доказ, який не дослідили суди, у матеріалах справи немає.

Верховний Суд зауважує, що фактично позивачка не погоджується з тим, що ОСОБА_2 набув у користування земельну ділянку площею саме 0,24 га в частині 0,04 га, на яку вона претендує у порядку безоплатної приватизації, проте предметом оскарження не визначає правовстановлюючі документи ОСОБА_2 , а інформація, наведена у листі сільської ради від 09 серпня 2021 року № 1307, не має посилань на недійсність рішення сільської ради від 29 грудня 1993 року, тому не впливає на законність оскаржуваних судових рішень.

Щодо доводів касаційної скарги, що суд першої інстанції необґрунтовано відхилив клопотання про витребування копій погосподарських книг Верховний Суд зазначає, що інформація у цих книгах про те, що за ОСОБА_2 закріплена земельна ділянка площею 0,07 га (посилання на поземельні книги є у листі сільської ради від 09 серпня 2021 року № 1307), не впливає на законність оскаржуваних судових рішень.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Аналогічні висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, провадження № 12-204гс19, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, провадження № 12-80гс20.

З огляду на доводи касаційної скарги Верховний Суд зазначає, що право особи на оскарження судового рішення є однією із складових права на справедливий суд, що гарантується статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Конституцією України. Водночас згідно з цивільним процесуальним законом оскарження судового рішення в суді касаційної інстанції вимагає від заявника належного обґрунтування касаційної скарги.

Верховний Суд, враховуючи наведене, підстави та зміст позову, встановлені обставини справи, доводи касаційної скарги, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивачка не довела підстав для визнання незаконним та скасування рішення сільської ради.

У касаційній скарзі заявниця посилається на неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах, зазначених у доводах касаційної скарги, на підставі яких відкрито касаційне провадження.

Щодо визначення подібності правовідносин, то Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений у мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року у справі № 2-7763/10, провадження № 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним та об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Правові висновки, викладені у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 червня 2019 року у справі № 305/1180/15-ц, провадження № 14-82цс18 не є релевантними у справі, що переглядається.

Висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 724/1127/17, провадження 61-14949св19, сформульовані за інших фактичних обставин, а саме оскарження рішення про затвердження проєкту землеустрою відповідачам, водночас позивачці рішенням уповноваженого органу затверджено проєкт землеустрою та надано у власність земельну ділянку, тому не є застосовними у справі, що переглядається.

Загальні правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 724/1127/17, провадження 61-14949св19, що підставою для відмови у погодженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації узгоджуються з висновками судів у справі, що переглядається.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, оскаржуваних судових рішень - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 22 серпня 2022 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 29 листопада 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

О .В. Ступак

В. В. Яремко