Рішення

від 25.08.2022 по справі 904/1991/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49600

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.08.2022м. ДніпроСправа № 904/1991/22

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) представників сторін, справу

за позовом Приватного підприємства "Ромді Україна" (м. Луцьк)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Міко-Транс-1" (м. Дніпро)

про стягнення заборгованості за договором на транспортне обслуговування № 04082020 від 04.08.2020 у загальному розмірі 152 359 грн. 21 коп.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство "Ромді Україна" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Міко-Транс-1" (далі - відповідач) заборгованість за договором на транспортне обслуговування № 04082020 від 04.08.2020 у загальному розмірі 152 359 грн. 21 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 125 000 грн. 00 коп. - основний борг;

- 12 232 грн. 44 коп. - пеня;

- 13 860 грн. 07 коп. - інфляційні втрати;

- 1 266 грн. 70 коп. - 3% річних.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 481 грн. 00 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000 грн. 00 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за договором на транспортне обслуговування № 04082020 від 04.08.2020 в частині повного та своєчасного розрахунку за надані позивачем (перевізником) у січні 2022 року послуги з перевезення вантажу за маршрутом Іспанія - Україна, внаслідок чого утворилась заборгованість в сумі 125 000 грн. 00 коп. За прострочення виконання зобов`язання на підставі пункту 4.6. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за період прострочення з 12.03.2022 по 08.07.2022 в сумі 12 232 грн. 44 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з березня по травень 2022 року у сумі 13 860 грн. 07 коп., а також 3% річних за період прострочення з 12.03.2022 по 08.07.2022 в сумі 1 266 грн. 70 коп.

У позовній заяві позивач просив суд здійснити розгляд даної справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Ухвалою суду від 20.07.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд справи призначено до розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження на 10.06.2019.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. суду № 26628/22 від 15.08.2022), в якому він просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на таке:

- відповідачем не було отримано оригіналів документів, як це передбачено умовами договору, отже строк оплати за надані позивачем послуги на суму 130 160 грн. 24 коп. є таким, що не настав;

- надана позивачем накладна Нової пошти не є належним доказом отримання відповідачем оригіналів документів, з огляду на те, що з її змісту не вбачається, які саме документи були за нею направлені відповідачу;

- здійснені відповідачем часткові оплати 24.06.2022 в сумі 5 160 грн. 24 коп. та 15.07.2022 в сумі 5 000 грн. 00 коп. проведені на підставі отриманої скан-копії зазначеного у призначенні платежу рахунку № 92 від 03.02.2022, який не породжує виникнення у відповідача обов`язку з оплати.

Як вбачається з матеріалів справи, відзив на позовну заяву був направлений позивачу засобами поштового зв`язку 15.08.2022.

Частиною 6 статті 116 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що останній день строку триває до 24 години, але коли в цей строк слід було вчинити процесуальну дію тільки в суді, де робочий час закінчується раніше, строк закінчується в момент закінчення цього часу.

Згідно з частиною 7 статті 116 Господарського процесуального кодексу України строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здані на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв`язку.

Відповідно до строків, встановлених Нормативами і нормативними строками пересилання поштових відправлень та поштових переказів, затвердженими наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958 та зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 28.01.2014 за № 173/24950, нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв`язку (без урахування вихідних днів об`єктів поштового зв`язку) місцевої - Д+2, пріоритетної - Д+1; у межах області та між обласними центрами України (у тому числі для міст Києва, Сімферополя, Севастополя) - Д+3, пріоритетної - Д+2; між районними центрами різних областей України (у тому числі для міст обласного підпорядкування) - Д+4, пріоритетної - Д+3; між іншими населеними пунктами різних областей України - Д+5, пріоритетної - Д+4, де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об`єкті поштового зв`язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання; 2, 3, 4, 5 - кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення. При пересиланні рекомендованої письмової кореспонденції зазначені в пункті 1 цього розділу нормативні строки пересилання збільшуються на один день.

Приймаючи до уваги направлення відзиву на позовну заяву позивачу ще 15.08.2022, враховуючи Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013, станом на 26.08.2022 строк на подання відповіді на відзив на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг, закінчився.

Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.

Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

Суд вважає, що позивач не скористався своїм правом на надання відповіді на відзив на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

Судом також враховано, що всіма учасниками судового процесу висловлена своя правова позиція у даному спорі.

Враховуючи предмет та підстави позову у даній справи, суд приходить до висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, а також доводи, викладені у відзиві на позовну заяву, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Так, 04.08.2020 між Приватним підприємством "Ромді Україна" (далі перевізник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Міко-Транс-1" (далі замовник, відповідач) укладено договір на транспортне обслуговування № 04082020 (далі договір, а.с.10-11), відповідно до умов якого перевізник здійснює перевезення вантажів наданих експедитором, а експедитор бере на себе зобов`язання оплачувати послуги перевізника в порядку і на умовах, викладених в договорі.

У пунктах 8.1., 8.3. договору сторони визначили, що договір вступає в силу з моменту його підписання обома сторонами і діє до 31.12.20209. Договір вважається продовженим на наступний кожний календарний рік на тих же умовах, якщо жодна із сторін не заявила про його розірвання до моменту закінчення його строку.

Доказів зміни, визнання недійсним або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором транспортного експедирування, який підпадає під правове регулювання статті 316 Господарського кодексу України, Глави 65 Цивільного кодексу України "Транспортне експедирування", Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", Конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" транспортно-експедиторська діяльність - це підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів; транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов`язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування; експедитор (транспортний експедитор) - суб`єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування; клієнт - споживач послуг експедитора (юридична або фізична особа), який за договором транспортного експедирування самостійно або через представника, що діє від його імені, доручає експедитору виконати чи організувати або забезпечити виконання визначених договором транспортного експедирування послуг та оплачує їх, включаючи плату експедитору;

Відповідно до частини 1 статті 929 Цивільного кодексу України та статті 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням.

Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов`язки експедитора виконуються перевізником.

Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

У відповідності до частини 1 статті 930 Цивільного кодексу України, договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі.

Відповідно до частини 1 статті 11 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" експедитор зобов`язаний надавати транспортно-експедиторські послуги згідно з договором транспортного експедирування і вказівками клієнта, погодженими з експедитором у встановленому договором порядку.

Відповідно до умов пункту 1.2. договору конкретні умови перевезень вантажів, наданих експедитором зазначаються в Заявках на перевезення. Кількість та різновид вантажу, маршрути, вантажовідправники і вантажоодержувачі, графік подачі транспорту, строки виконання, вартість послуг перевізника - зазначаються в Заявках на перевезення, які є невід`ємними частинами договору і надаються експедитором перевізнику перед кожним перевезенням або групою перевезень. Заявка - замовлення на перевезення вантажу повинна бути складена в письмовій формі і скріплена печатками перевізника і експедитора.

У відповідності до вказаних положень, позивачем та відповідачем було підписано Заявку на перевезення № 38039, в якій сторони узгодили: маршрут перевезення - Альмуссафес - Рубіжне; дату завантаження - 27.01.2022; дату розвантаження - 04.02.2022; вантаж - параформальдегід; вимоги до автомобілю та екіпажу; відповідальність сторін, а також умови щодо вартості послуг перевезення та порядку оплати послуг, а саме: 4 100 Євро по курсу НБУ на день надання довідки про транспортні видатки - 30 днів по оригіналам документів (а.с.12).

Вказана Заявка підписана позивачем та відповідачем та скріплена їх печатками, отже, зважаючи на положення договору (пункт 1.3. договору), належним чином підтверджує узгодження сторонами всіх необхідних умов перевезення та прийняття вказаної заявки до виконання позивачем.

Суд зазначає, що перелік документів, що підтверджують приймання вантажу до транспортування визначено статтею 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність".

Так, відповідно до частин 11, 12 статті 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Факт надання послуги при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про транзит вантажів" транзит вантажів супроводжується товарно-транспортною накладною, складеною мовою міжнародного спілкування.

Залежно від обраного виду транспорту такою накладною може бути авіаційна вантажна накладна (Air Waybill), міжнародна автомобільна накладна (CMR), накладна УМВС (СМГС), накладна ЦІМ (СІМ), накладна ЦІМ/УМВС (CIM/SMGS, ЦИМ/СМГС), коносамент (Bill of Lading). Крім цього, транзит вантажів може супроводжуватися (за наявності) рахунком-фактурою (Invoice) або іншим документом, що вказує вартість товару, пакувальним листком (специфікацією), вантажною відомістю (Cargo Manifest), книжкою МДП (Carnet TIR), книжкою АТА (Carnet ATA). При декларуванні транзитних вантажів відповідно до митного законодавства України до органів доходів і зборів подається вантажна митна декларація (ВМД) або накладна УМВС (СМГС), накладна ЦІМ (СІМ), накладна ЦІМ/УМВС (CIM/SMGS, ЦИМ/СМГС), книжка МДП (Carnet TIR), книжка АТА (Carnet ATA), необхідні для здійснення митного контролю.

Окрім цього суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України "Про автомобільний транспорт" міжнародним перевезенням визнається перевезення вантажів автомобільним транспортом з перетином державного кордону. Організацію міжнародних перевезень вантажів здійснюють перевізники відповідно до міжнародних договорів України з питань міжнародних автомобільних перевезень (стаття 53 Закону вказаного Закону).

Одним із основних міжнародних документів, який регулює відносини сторін при виконанні міжнародних перевезень вантажів автотранспортом, є Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, підписана в Женеві 19.05.1956 (далі - Конвенція).

Законом України "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" закріплено, що Україна приєдналася до зазначеної Конвенції, а згідно з листом Міністерства закордонних справ України від 16.05.2007 №72/14-612/1-1559 "Щодо набуття чинності міжнародними договорами" ця Конвенція набрала чинності для України 17.05.2007.

Суд зазначає, що відповідно до статті 1 Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Отже, виходячи зі змісту Конвенції, враховуючи, що обставини даного спору виникли з факту міжнародного перевезення вантажу автомобільним транспортом, в якому відповідач виступав в якості замовника у відносинах з експедитором, яким фактично здійснювалась організація перевезення вантажу, то на спірні правовідносини сторін поширюються положення Конвенції.

Враховуючи норми статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України", статті 3 Господарського процесуального кодексу України до спірних правовідносин застосовуються положення Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, які мають пріоритет над правилами, передбаченими законодавством України.

Стаття 4 Конвенції передбачає, що договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної, зокрема, наданою сторонами CMR, якою підтверджується прийняття вантажу до перевезення. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.

Статтею 9 Конвенції встановлено, що вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання взятих на себе зобов`язань позивачем у лютому 2022 року було надано відповідачу послуги, обумовлені умовами Заявки №38039, вартість яких склала 130 160 грн. 24 коп.

Так, на підтвердження виконання Заявки № 38039 позивач долучив до матеріалів справи міжнародну товарно-транспортну накладну CMR (а.с.13).

Таким чином, враховуючи зазначені приписи чинного законодавства та умови договору, надана позивачем міжнародна товарно - транспортна накладна є належним та допустимим доказом надання експедитором послуг з організації міжнародного перевезення вантажу, зміст яких, зокрема, відмітки про доставку вантажу та отримання його вантажоотримувачем на вказаній CMR, дають суду підстави стверджувати про виконання експедитором обов`язків з прийняття вантажу до перевезення та передачі вантажу вантажоотримувачу.

При цьому, матеріали справи не містять жодних заперечень чи претензій відповідача щодо якості, обсягів та вартості наданих послуг.

Таким чином, послуги з організації перевезення вантажів на суму 130 160 грн. 24 коп. є такими, що прийняті відповідачем у повному обсязі.

Враховуючи зазначений вид договорів, вбачається, що він є оплатним, і обов`язку виконавця за договором надати послугу відповідає обов`язок замовника оплатити вартість цієї послуги.

Відповідно до частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

За приписами статті 931 Цивільного кодексу України, розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

Частиною 2 статті 12 Закону України "Про транспортно-експедиційну діяльність" визначено, що клієнт зобов`язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.

Так, у розділі 4 договору сторонами були визначені умови щодо розрахунків, а саме:

- в українських гривнях (пункт 4.1. договору);

- шляхом банківського переказу на рахунок перевізника (пункт 4.3. договору);

- на підставі оригіналів наступних документів - рахунку перевізника, виставленого згідно умов договору, акту виконаних робіт та оригіналу CMR (пункт 4.4. договору);

- оплата здійснюється через 30 днів після отримання оригіналів документів, вказаних в пункті 4.4. договору. Банківські витрати по переведенню коштів перевізнику відносяться на рахунок експедитора, якщо інше не передбачено в Заявці (пункт 4.5. договору).

Як було вказано вище, в Заявці на перевезення № 38039 сторони узгодили такі умови оплати: 4 100 Євро по курсу НБУ на день надання довідки про транспортні видатки - 30 днів по оригіналам документів (а.с.12).

Як зазначає позивач у позовній заяві, оригінали документів, а саме: оригінал CMR, Акт виконаних робіт № 92 від 03.02.2022 на суму 130 160 грн. 24 коп., а також рахунок на оплату № 92 від 03.02.2022 на суму 130 160 грн. 24 коп. були ним направлені відповідачу за допомогою ТОВ "Нова Пошта", на підтвердження чого до матеріалів справи було долучено експрес-накладну № 20450514486005 (а.с.17), а також відстеження вказаного відправлення, з якого вбачається, що відповідачем документи отримані 09.02.2022 (а.с.15).

В свою чергу відповідач отримання вказаних вище оригіналів документів заперечує та зазначає, що зі змісту експрес-накладної № 20450514486005 не вбачається, що за нею було направлено саме оригінал CMR, Акт виконаних робіт № 92 від 03.02.2022 на суму 130 160 грн. 24 коп. та рахунок на оплату № 92 від 03.02.2022 на суму 130 160 грн. 24 коп., оскільки в розділі "Повний опис відправлення" зазначено "документи".

З приводу вказаних обставин суд зазначає таке.

Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 78 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

При цьому, господарський суд вважає за необхідне наголосити на тому, що відповідно до частини 3 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання має ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

При цьому, у рішенні Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 зазначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зокрема, з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Суд виходить із того, що у принципі добросовісності, а саме: при реалізації прав і повноважень, закладений принцип неприпустимості зловживання правом, згідно з якими здійснення прав та свобод однієї особи не повинне порушувати права та свободи інших осіб. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Господарський суд наголошує, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

За результатами аналізу всіх наявних у справі доказів в їх сукупності суд приходить до висновку, що докази, на підтвердження отримання відповідачем 09.02.2022 оригіналів документів, а саме: оригіналу CMR, Акту виконаних робіт № 92 від 03.02.2022 на суму 130 160 грн. 24 коп., а також рахунку на оплату № 92 від 03.02.2022 на суму 130 160 грн. 24 коп. є більш вірогідними, ніж докази надані на їх спростування. До вказаного висновку суд прийшов з огляду на таке:

- Рішенням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв`язку та інформатизації від 29.11.2016 № 623 затверджено Порядок ведення єдиного державного реєстру операторів поштового зв`язку. В подальшому, 31.01.2017 рішенням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв`язку та інформатизації № 42 ТОВ "Нова пошта" внесено до єдиного державного реєстру операторів поштового зв`язку, таким чином ТОВ "Нова пошта" є суб`єктом дотримання Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270;

- з наявної в матеріалах справи експрес-накладної № 20450514486005 вбачається, що 07.02.2022 ПП "Ромді Україна" було відправлено для ТОВ "Міко-Транс-1" документи. Дійсно, в розділі "Повний опис відправлення" вказаної експрес-накладної не зазначено конкретний перелік документів, який було направлено відповідачу;

- в той же час, заперечуючи факт отримання від позивача оригіналів документів, а саме: оригіналу CMR, Акту виконаних робіт № 92 від 03.02.2022 на суму 130 160 грн. 24 коп. та рахунку на оплату № 92 від 03.02.2022 на суму 130 160 грн. 24 коп., відповідач не заперечив сам факт отримання 09.02.2022 документів від ПП "Ромді Україна" за експрес-накладною №20450514486005, не повідомив суду та не надав жодного доказу того, що саме (які документи) було отримано відповідачем 09.02.2022 за експрес-накладною №20450514486005, не повідомив суду про наявність будь-яких інших правовідносин між позивачем та відповідачем, з приводу яких могли надсилатись документи позивачем на адресу відповідачу;

- відповідачем двома різними платежами 24.06.2022 та 15.07.2022 здійснена часткова оплата наданих позивачем послуг на суму 130 160 грн. 24 коп., в призначенні платежів за якими сам відповідач вказав "за транспортні послуги згідно рахунку № 92 від 03.02.2022", що додатково свідчить про усвідомлення відповідачем настання строку оплати за надані позивачем послуги та отримання відповідачем оригіналів документів, які є підставою для такої оплати.

Враховуючи вказане, а також умови договору та Заявки, суд встановив, що граничним строком оплати послуг на суму 130 160 грн. 24 коп. є 11.03.2022.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем надані позивачем послуги були оплачені лише частково, а саме: 24.06.2022 в сумі 5 160 грн. 24 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 978 від 24.06.2022 (а.с.19).

Отже, у встановлений договором строк зобов`язання щодо оплати наданих позивачем послуг відповідачем у повному обсязі не виконано, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем у сумі 125 000 грн. 00 коп. (130 160,24 - 5 160,24).

Отже, зобов`язання щодо оплати наданих позивачем послуг відповідачем у повному обсязі не виконано, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем. Вказане і є причиною спору.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Враховуючи встановлений судом факт надання позивачем та прийняття відповідачем у лютому 2022 року послуг з перевезення вантажу автомобільним транспортом на суму 130 160 грн. 24 коп., а також встановлений судом факт настання строку оплати наданих послуг (11.03.2022), господарський суд вважає наявність заборгованості відповідача перед позивачем в сумі 125 000 грн. 00 коп. станом на момент звернення із позовом до суду обґрунтованою та підтвердженою належними доказами.

Слід також зазначити, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 2 статті 42 Господарського процесуального кодексу України учасники справи зобов`язані, зокрема, сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Згідно із частиною 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Так, в процесі розгляду справи судом, відповідачем було долучено до матеріалів справи (до відзиву на позовну заяву) докази часткового погашення спірної заборгованості (основного боргу) відповідачем, а саме: платіжне доручення № 12368 від 15.07.2022 на суму 5 000 грн. 00 коп. з призначенням платежу "за транспортні послуги згідно рахунку № 92 від 03.02.2022".

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, позовна заява вважається поданою до господарського суду 12.07.2022, про що свідчить конверт (а.с.27) про направлення її до суду засобами поштового зв`язку.

Отже, частково (в сумі 5 000 грн. 00 коп.) основний борг у справі було погашено відповідачем 15.07.2022 - після звернення позивача із позовом до суду (12.07.2022).

Відповідно до пункту 2 статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, в тому випадку коли спір врегульовано самими сторонами шляхом сплати суми боргу боржником (передачі майна чи усунення перешкод у користуванні ним) після звернення кредитора з позовом до суду за умови подання доказів такого врегулювання.

Враховуючи вказані обставини, суд вважає за необхідне закрити провадження у справі в частині вимог про стягнення основного боргу в сумі 5 000 грн. 00 коп., у зв`язку з відсутністю предмета спору.

В той же час, доказів на підтвердження повної оплати наданих позивачем послуг з перевезення вантажу автомобільним транспортом на залишкову суму 120 000 грн. 00 коп. відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу, шляхом надання належних доказів, не спростував.

Враховуючи зазначені норми чинного законодавства України та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими та доведеними належними доказами, у зв`язку з чим підлягають задоволенню, оскільки зобов`язання повинні виконуватись належним чином та у встановлені строки.

Враховуючи вищевикладене, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача боргу в сумі 120 000 грн. 00 коп.

При цьому, з метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов`язань - способи або види забезпечення виконання зобов`язань.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, у пункті 4.6. договору сторони погодили, що у випадку прострочення оплати рахунків перевізника, експедитор виплачує перевізнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу.

За прострочення виконання зобов`язання на підставі пункту 4.6. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за період прострочення з 12.03.2022 по 08.07.2022 в сумі 12 232 грн. 44 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем було вірно визначено суми заборгованості та періоди прострочення (враховуючи здійснену відповідачем часткову оплату), арифметично розрахунок проведено також вірно. Отже, розрахунок пені, наведений у позовній заяві (а.с. 2), визнається судом обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства, умовам договору та фактичним обставинам справи.

Враховуючи вищезазначене, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 12 232 грн. 44 коп.

Крім того, згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з березня по травень 2022 року у сумі 13 860 грн. 07 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем (а.с.3), та встановлено, що під час його проведення позивачем було вірно визначено суму заборгованості та період прострочення (нарахування інфляційних втрат), арифметично розрахунок проведено також вірно. Отже, розрахунок інфляційних втрат, наведений у позовній заяві, визнається судом обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства, умовам договору та фактичним обставинам справи.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню в сумі 13 860 грн. 07 коп.

Крім того, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 3% річних за період прострочення з 12.03.2022 по 08.07.2022 в сумі 1 266 грн. 70 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем (а.с. 3), та встановлено, що під час його проведення позивачем було вірно визначено суми заборгованості та періоди прострочення (враховуючи здійснену відповідачем часткову оплату), арифметично розрахунок проведено також вірно. Отже, розрахунок 3% річних, наведений у позовній заяві, визнається судом обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства, умовам договору та фактичним обставинам справи.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних в сумі 1 266 грн. 70 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно із частиною 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Оскільки спір в частині вимог про стягнення основного боргу в сумі 5 000 грн. 00 коп. виник внаслідок неправильних дій відповідача, то судовий збір в цій частині судом покладається на відповідача відповідно до частини 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу; в решті судовий збір покладається на відповідача у відповідності до вимог частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу на відповідача.

Отже, у відповідності до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви в сумі 2 481 грн. 00 коп.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Приватного підприємства "Ромді Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Міко-Транс-1" про стягнення заборгованості за договором на транспортне обслуговування № 04082020 від 04.08.2020 у загальному розмірі 152 359 грн. 21 коп. - задовольнити частково.

Закрити провадження у справі в частині вимог щодо стягнення основного боргу в сумі 5 000 грн. 00 коп.

В решті позовні вимоги задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Міко-Транс-1" (49102, м.Дніпро, вулиця Данила Галицького, будинок 12, квартира 125; ідентифікаційний код 38113552) на користь Приватного підприємства "Ромді Україна" (43000, м. Луцьк, вулиця Електроапаратна, будинок 3, офіс 201; ідентифікаційний код 36834332) - 120 000 грн. 00 коп. - основного боргу, 12 232 грн. 44 коп. - пені, 13 860 грн. 07 коп. - інфляційних втрат, 1 266 грн. 70 коп. - 3% річних та 2 481 грн. 00 коп. - витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 26.08.2022.

Суддя Ю.В. Фещенко