Постанова

від 02.03.2023 по справі 904/1991/22

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.03.2023 року м.Дніпро Справа № 904/1991/22

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Чус О.В. - (доповідача),

судді: Орєшкіна Е.В., Кощеєв І.М.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Міко-Транс-1" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.08.2022 року у справі №904/1991/22

за позовом Приватного підприємства "Ромді Україна" (м. Луцьк)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Міко-Транс-1" (м. Дніпро)

про стягнення заборгованості за договором на транспортне обслуговування № 04082020 від 04.08.2020 у загальному розмірі 152 359 грн. 21 коп.

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Ромді Україна" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Міко-Транс-1" (далі - відповідач) заборгованість за договором на транспортне обслуговування № 04082020 від 04.08.2020 у загальному розмірі 152 359 грн. 21 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 125 000 грн. 00 коп. - основний борг;

- 12 232 грн. 44 коп. - пеня;

- 13 860 грн. 07 коп. - інфляційні втрати;

- 1 266 грн. 70 коп. - 3% річних.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 481 грн. 00 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000 грн. 00 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за договором на транспортне обслуговування № 04082020 від 04.08.2020 в частині повного та своєчасного розрахунку за надані позивачем (перевізником) у січні 2022 року послуги з перевезення вантажу за маршрутом Іспанія - Україна, внаслідок чого утворилась заборгованість в сумі 125 000 грн. 00 коп. За прострочення виконання зобов`язання на підставі пункту 4.6. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за період прострочення з 12.03.2022 по 08.07.2022 в сумі 12 232 грн. 44 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з березня по травень 2022 року у сумі 13 860 грн. 07 коп., а також 3% річних за період прострочення з 12.03.2022 по 08.07.2022 в сумі 1 266 грн. 70 коп.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 26.08.2022 у справі № 904/1991/22 позовні вимоги Приватного підприємства "Ромді Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Міко-Транс-1" про стягнення заборгованості за договором на транспортне обслуговування № 04082020 від 04.08.2020 у загальному розмірі 152 359 грн. 21 коп. задоволено частково. Закрито провадження у справі в частині вимог щодо стягнення основного боргу в сумі 5 000 грн. 00 коп. В решті позовні вимоги задоволено.Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Міко-Транс-1" (49102, м.Дніпро, вулиця Данила Галицького, будинок 12, квартира 125; ідентифікаційний код 38113552) на користь Приватного підприємства "Ромді Україна" (43000, м. Луцьк, вулиця Електроапаратна, будинок 3, офіс 201; ідентифікаційний код 36834332) - 120 000 грн. 00 коп. - основного боргу, 12 232 грн. 44 коп. - пені, 13 860 грн. 07 коп. - інфляційних втрат, 1 266 грн. 70 коп. - 3% річних та 2 481 грн. 00 коп. - витрат по сплаті судового збору.

Рішення мотивовано тим, що матеріалами справи доведено факт невиконання зобов`язання належним чином відповідно до умов договору. Порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій відповідно до вимог закону.

Не погодившись з зазначеним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Міко-Транс-1", звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати оскаржуване рішення у повному обсязі та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що позивачем не надано жодного допустимого та належного доказу надання відповідачу оригіналів документів, з якими пов`язується настання строку оплати товару. Вважає, що надана накладна Нової пошти не підтверджує факт надсилання таких документів на адресу відповідача, а відтак суд першої інстанції дійшов хибного висновку про задоволення позову.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.09.2022 року у справі № 904/1991/22 визначена колегія суддів у складі: головуючий суддя Чус О.В., судді: Кощеєв І.М., Орєшкіна Е.В.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 22.09.2022 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Міко-Транс-1" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.08.2022 року у справі №904/1991/22- залишено без руху. Рекомендовано скаржнику усунути недоліки апеляційної скарги, а саме: подати до апеляційного суду належні докази сплати судового збору, надавши строк 10 днів з дня отримання копії цієї ухвали для усунення недоліків.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 10.11.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Міко-Транс-1" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.08.2022 року у справі №904/1991/22. Визначено розглянути апеляційну скаргу у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, в порядку письмового провадження.

30.11.2022 позивачем надано відзив на апеляційну скаргу відповідача в якому зазначено про те, позивачем було надіслано відповідачу оригінали документів, які ним були отримані ним 09.02.2022 року, а тому відповідач був змушений здійснити оплату послуг позивача протягом 30-ти днів з моменту їх отримання. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

12.12.2022 від відповідача/скаржника до Центрального апеляційного господарського суду надійшло клопотання про закриття провадження у даній справі. Оскільки, 08.12.2022 відповідачем було сплачено позивачу заборгованість у повному обсязі 149 840,21 грн., відповідно до рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.08.2022 (платіжне доручення № 19118 від 08.12.2022). Отже, наразі по даній справі відсутній предмет спору, що є підставою для скасування рішення в апеляційному порядку повністю з закриттям провадження у справі.

Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів справи, 04.08.2020 між Приватним підприємством "Ромді Україна" (далі перевізник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Міко-Транс-1" (далі замовник, відповідач) укладено договір на транспортне обслуговування № 04082020 (далі договір, а.с.10-11), відповідно до умов якого перевізник здійснює перевезення вантажів наданих експедитором, а експедитор бере на себе зобов`язання оплачувати послуги перевізника в порядку і на умовах, викладених в договорі.

Відповідно до умов пункту 1.2. договору конкретні умови перевезень вантажів, наданих експедитором зазначаються в Заявках на перевезення. Кількість та різновид вантажу, маршрути, вантажовідправники і вантажоодержувачі, графік подачі транспорту, строки виконання, вартість послуг перевізника - зазначаються в Заявках на перевезення, які є невід`ємними частинами договору і надаються експедитором перевізнику перед кожним перевезенням або групою перевезень. Заявка - замовлення на перевезення вантажу повинна бути складена в письмовій формі і скріплена печатками перевізника і експедитора.

У розділі 4 договору сторонами були визначені умови щодо розрахунків, а саме:

- в українських гривнях (пункт 4.1. договору);

- шляхом банківського переказу на рахунок перевізника (пункт 4.3. договору);

- на підставі оригіналів наступних документів - рахунку перевізника, виставленого згідно умов договору, акту виконаних робіт та оригіналу CMR (пункт 4.4. договору);

- оплата здійснюється через 30 днів після отримання оригіналів документів, вказаних в пункті 4.4. договору. Банківські витрати по переведенню коштів перевізнику відносяться на рахунок експедитора, якщо інше не передбачено в Заявці (пункт 4.5. договору).

У пунктах 8.1., 8.3. договору сторони визначили, що договір вступає в силу з моменту його підписання обома сторонами і діє до 31.12.20209. Договір вважається продовженим на наступний кожний календарний рік на тих же умовах, якщо жодна із сторін не заявила про його розірвання до моменту закінчення його строку.

Позивачем та відповідачем було підписано Заявку на перевезення № 38039, в якій сторони узгодили: маршрут перевезення - Альмуссафес - Рубіжне; дату завантаження - 27.01.2022; дату розвантаження - 04.02.2022; вантаж - параформальдегід; вимоги до автомобілю та екіпажу; відповідальність сторін, а також умови щодо вартості послуг перевезення та порядку оплати послуг, а саме: 4 100 Євро по курсу НБУ на день надання довідки про транспортні видатки - 30 днів по оригіналам документів (а.с.12).

На виконання взятих на себе зобов`язань позивачем у лютому 2022 року було надано відповідачу послуги, обумовлені умовами Заявки №38039, вартість яких склала 130 160 грн. 24 коп.

Так, на підтвердження виконання Заявки № 38039 позивач долучив до матеріалів справи міжнародну товарно-транспортну накладну CMR (а.с.13).

В Заявці на перевезення № 38039 сторони узгодили такі умови оплати: 4 100 Євро по курсу НБУ на день надання довідки про транспортні видатки - 30 днів по оригіналам документів (а.с.12).

Як зазначає позивач у позовній заяві, оригінали документів, а саме: оригінал CMR, Акт виконаних робіт № 92 від 03.02.2022 на суму 130 160 грн. 24 коп., а також рахунок на оплату № 92 від 03.02.2022 на суму 130 160 грн. 24 коп. були ним направлені відповідачу за допомогою ТОВ "Нова Пошта", на підтвердження чого до матеріалів справи було долучено експрес-накладну № 20450514486005 (а.с.17), а також відстеження вказаного відправлення, з якого вбачається, що відповідачем документи отримані 09.02.2022 (а.с.15).

Граничним строком оплати послуг на суму 130 160 грн. 24 коп. є 11.03.2022.

В свою чергу відповідач отримання вказаних вище оригіналів документів заперечує та зазначає, що зі змісту експрес-накладної № 20450514486005 не вбачається, що за нею було направлено саме оригінал CMR, Акт виконаних робіт № 92 від 03.02.2022 на суму 130 160 грн. 24 коп. та рахунок на оплату № 92 від 03.02.2022 на суму 130 160 грн. 24 коп., оскільки в розділі "Повний опис відправлення" зазначено "документи".

Відповідачем надані позивачем послуги були оплачені лише частково, а саме: 24.06.2022 в сумі 5 160 грн. 24 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 978 від 24.06.2022 (а.с.19).

У встановлений договором строк зобов`язання щодо оплати наданих позивачем послуг відповідачем у повному обсязі не виконано, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем у сумі 125 000 грн. 00 коп. (130 160,24 - 5 160,24).

Отже, зобов`язання щодо оплати наданих позивачем послуг відповідачем у повному обсязі не виконано, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем. Вказане і є причиною спору.

Розглядаючи доводи апеляційної скарги, судова колегія враховує наступні положення діючого законодавства України.

Укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором транспортного експедирування, який підпадає під правове регулювання статті 316 Господарського кодексу України, Глави 65 Цивільного кодексу України "Транспортне експедирування", Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", Конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" транспортно-експедиторська діяльність - це підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів; транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов`язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування; експедитор (транспортний експедитор) - суб`єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування; клієнт - споживач послуг експедитора (юридична або фізична особа), який за договором транспортного експедирування самостійно або через представника, що діє від його імені, доручає експедитору виконати чи організувати або забезпечити виконання визначених договором транспортного експедирування послуг та оплачує їх, включаючи плату експедитору;

Відповідно до частини 1 статті 929 Цивільного кодексу України та статті 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням.

Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов`язки експедитора виконуються перевізником.

Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

У відповідності до частини 1 статті 930 Цивільного кодексу України, договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі.

Відповідно до частини 1 статті 11 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" експедитор зобов`язаний надавати транспортно-експедиторські послуги згідно з договором транспортного експедирування і вказівками клієнта, погодженими з експедитором у встановленому договором порядку.

Відповідно до частин 11, 12 статті 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Факт надання послуги при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про транзит вантажів" транзит вантажів супроводжується товарно-транспортною накладною, складеною мовою міжнародного спілкування.

Залежно від обраного виду транспорту такою накладною може бути авіаційна вантажна накладна (Air Waybill), міжнародна автомобільна накладна (CMR), накладна УМВС (СМГС), накладна ЦІМ (СІМ), накладна ЦІМ/УМВС (CIM/SMGS, ЦИМ/СМГС), коносамент (Bill of Lading). Крім цього, транзит вантажів може супроводжуватися (за наявності) рахунком-фактурою (Invoice) або іншим документом, що вказує вартість товару, пакувальним листком (специфікацією), вантажною відомістю (Cargo Manifest), книжкою МДП (Carnet TIR), книжкою АТА (Carnet ATA). При декларуванні транзитних вантажів відповідно до митного законодавства України до органів доходів і зборів подається вантажна митна декларація (ВМД) або накладна УМВС (СМГС), накладна ЦІМ (СІМ), накладна ЦІМ/УМВС (CIM/SMGS, ЦИМ/СМГС), книжка МДП (Carnet TIR), книжка АТА (Carnet ATA), необхідні для здійснення митного контролю.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про автомобільний транспорт" міжнародним перевезенням визнається перевезення вантажів автомобільним транспортом з перетином державного кордону. Організацію міжнародних перевезень вантажів здійснюють перевізники відповідно до міжнародних договорів України з питань міжнародних автомобільних перевезень (стаття 53 Закону вказаного Закону).

Одним із основних міжнародних документів, який регулює відносини сторін при виконанні міжнародних перевезень вантажів автотранспортом, є Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, підписана в Женеві 19.05.1956 (далі - Конвенція).

Законом України "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" закріплено, що Україна приєдналася до зазначеної Конвенції, а згідно з листом Міністерства закордонних справ України від 16.05.2007 №72/14-612/1-1559 "Щодо набуття чинності міжнародними договорами" ця Конвенція набрала чинності для України 17.05.2007.

Відповідно до статті 1 Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Отже, виходячи зі змісту Конвенції, враховуючи, що обставини даного спору виникли з факту міжнародного перевезення вантажу автомобільним транспортом, в якому відповідач виступав в якості замовника у відносинах з експедитором, яким фактично здійснювалась організація перевезення вантажу, то на спірні правовідносини сторін поширюються положення Конвенції.

Враховуючи норми статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України", статті 3 Господарського процесуального кодексу України до спірних правовідносин застосовуються положення Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, які мають пріоритет над правилами, передбаченими законодавством України.

Стаття 4 Конвенції передбачає, що договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної, зокрема, наданою сторонами CMR, якою підтверджується прийняття вантажу до перевезення. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.

Статтею 9 Конвенції встановлено, що вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання взятих на себе зобов`язань Позивачем у січні 2022 року було надано Відповідачу послуги, обумовлені умовами Заявки № 38039, вартість яких склала 4 100 евро (130 160,24 гри.).

На підтвердження виконання Заявки № 38039 у матеріалах справи наявна міжнародна товарно- транспортна накладну CMR від 26.01.2022 року, в графі № 24 якої міститься відмітка вантажоотримувача про отримання вантажу.

Матеріалами справи встановлено, що відповідач не висловлював жодних заперечень чи претензій щодо якості, обсягів та вартості наданих послуг. У відзиві та в апеляційній скарзі відповідач також не посилається на нелажне виконання позивачем своїх зобов`язань щодо доставки вантажу.

Таким чином, послуги з організації перевезення вантажу на суму 130 160 грн. 24 коп. є виконаними позивачем та такими, що прийняті відповідачем у повному обсязі без зауважень.

Враховуючи зазначений вид договорів, вбачається, що він є оплатним, і обов`язку виконавця за договором надати послугу відповідає обов`язок замовника оплатити вартість цієї послуги.

Відповідно до ч. 1 ст. 903, ст. 931 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, у розділі 4 договору № 04082020 від 04.08.2020 року сторонами були визначені умови щодо розрахунків, а саме: - в українських гривнях (пункт 4.1. договору); - шляхом банківського переказу на рахунок перевізника (пункт 4.3. договору); - на підставі оригіналів наступних документів - рахунку перевізника, виставленого згідно умов договору, акту виконаних робіт та оригіналу CMR (пункт 4.4. договору).

В Заявці на перевезення № 38039 сторони узгодили такі умови оплати: 4 100 Євро по курсу НБУ на день надання довідки про транспортні видатки - 30 днів по оригіналам документів.

Позивач стверджує, що оригінали документів, а саме: CMR, Акту виконаних робіт № 92 від 03.02.2022 на суму 130 160 грн. 24 коп., а також рахунку на оплату № 92 від 03.02.2022 на суму 130 160 грн. 24 коп. були направлені Відповідачу за допомогою ТОВ "Нова Пошта", на підтвердження чого до матеріалів справи було долучено експрес-накладну № 20450514486005, а також відстеження вказаного відправлення, з якого вбачається, що Відповідачем документи отримані 09.02.2022.

В свою чергу відповідач у апеляційній скарзі отримання вказаних вище оригіналів документів заперечує та зазначає, що зі змісту експрес-накладної № 20450514486005 не вбачається, що за нею було направлено саме оригінали вищезазначених документів, оскільки в розділі "Повний опис відправлення" зазначено "документи".

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Статтями 73, 74 ГПК України унормовано, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із ч. 1 ст. 77, ст. 78 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до ч. З ст. 509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

При цьому, у рішенні Конституційного Суду України від « 01» грудня 2004 року № 18-рп/2004 зазначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зокрема, з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

У принципі добросовісності, а саме: при реалізації прав і повноважень, закладений принцип неприпустимості зловживання правом, згідно з якими здійснення прав та свобод однієї особи не повинне порушувати права та свободи інших осіб. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на ЇЇ спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Застосовуючи стандарт доказування «Вірогідність доказів», за результатами аналізу всіх наявних у справі доказів в їх сукупності колегія суддів вважає, що слід погодитись з висновком суду першої інстанції, що докази, на підтвердження отримання Відповідачем 09.02.2022 року оригіналів документів є більш вірогідними, ніж докази надані на їх спростування.

Так, рішенням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв`язку та інформатизації від 29.11.2016 № 623 затверджено Порядок ведення єдиного державного реєстру операторів поштового зв`язку. В подальшому, 31.01.2017 рішенням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв`язку та інформатизації № 42 ТОВ "Нова пошта" внесено до єдиного державного реєстру операторів поштового зв`язку, таким чином ТОВ "Нова пошта" є суб`єктом дотримання Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270.

З наявної в матеріалах справи експрес-накладної № 20450514486005 вбачається, що 07.02.2022 ПП "Ромді Україна" було відправлено для ТОВ "Міко-Транс-1" документи. Дійсно, в розділі "Повний опис відправлення" вказаної експрес-накладної не зазначено конкретний перелік документів, який було направлено відповідачу. Таке відправлення здійснювалось на ім`я та за адресою кур`єрської доставки відповідача, зазначеної у розділі 9 Договору № 04082020 від 04.08.2020 року на транспортне обслуговування. В той же час, заперечуючи факт отримання від позивача оригіналів документів, а саме: оригіналу CMR, Акту виконаних робіт № 92 від 03.02.2022 на суму 130 160 грн. 24 коп. та рахунку на оплату № 92 від 03.02.2022 на суму 130 160 грн. 24 коп., відповідач не заперечив сам факт отримання 09.02.2022 документів від ПП "Ромді Україна" за експрес-накладною №20450514486005, не повідомив суду та не надав жодного доказу того, що саме (які документи) було отримано відповідачем 09.02.2022 за експрес-накладною №20450514486005, не повідомив суду про наявність будь-яких інших правовідносин між позивачем та відповідачем, з приводу яких могли надсилатись документи позивачем на адресу відповідачу.

Відповідачем двома різними платежами 24.06.2022 та 15.07.2022 здійснена часткова оплата наданих позивачем послуг на суму 130 160 грн. 24 коп., в призначенні платежів за якими сам відповідач вказав "за транспортні послуги згідно рахунку № 92 від 03.02.2022", що додатково свідчить про усвідомлення відповідачем настання строку оплати за надані позивачем послуги та отримання відповідачем оригіналів документів, які є підставою для такої оплати.

Відповідно до матеріалів справи, граничним строком оплати послуг на суму 130 160 грн. 24 коп. є 11.03.2022.

Враховуючи вищезазначене, а також умови договору та Заявки, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивачем все таки було надіслано відповідачу оригінали вищезазначених документів, які ним були отримані ним 09.02.2022 року, а тому відповідач повинен здійснити оплату послуг Позивача протягом 30-ти днів з моменту їх отримання.

Матеріалами справи також встановлено, що відповідачем надані позивачем послуги були оплачені частково, а саме: 24.06.2022 в сумі 5 160 грн. 24 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 978 від 24.06.2022 (а.с.19).

Отже, у встановлений договором строк зобов`язання щодо оплати наданих позивачем послуг відповідачем у повному обсязі не виконано, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем у сумі 125 000 грн. 00 коп. (130 160,24 - 5 160,24).

За приписами ст., ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до вимог закону, умов договору. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічний припис містять ч., ч. 1, 7 ст. 193 ГК України.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що матеріалами справи встановлено факт надання позивачем та прийняття відповідачем у лютому 2022 року послуг з перевезення вантажу автомобільним транспортом на суму 130 160 грн. 24 коп., а також встановлений факт настання строку оплати наданих послуг (11.03.2022) та наявність заборгованості відповідача перед позивачем в сумі 125 000 грн. 00 коп.

Матеріали справи свідчать також і про те, що відповідачем було долучено до матеріалів справи (до відзиву на позовну заяву) докази часткового погашення спірної заборгованості (основного боргу) відповідачем, а саме: платіжне доручення № 12368 від 15.07.2022 на суму 5 000 грн. 00 коп. з призначенням платежу "за транспортні послуги згідно рахунку № 92 від 03.02.2022".

Отже, частково (в сумі 5 000 грн. 00 коп.) основний борг у справі було погашено відповідачем 15.07.2022 - після звернення позивача із позовом до суду (12.07.2022).

Відповідно до п. 2 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закрив провадження у справі в частині вимог про стягнення основного боргу в сумі 5 000 грн. 00 коп., у зв`язку з відсутністю предмета спору.

Проте, доказів на підтвердження повної оплати наданих позивачем послуг з перевезення вантажу автомобільним транспортом на залишкову суму 120 000 грн. 00 коп. відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу, шляхом надання належних доказів, не спростував.

Таким чином, заборгованість відповідача в сумі 120 000 грн. 00 грн. підтверджується матеріалами справи. Пеня у розмірі 12 232,44 грн., 3% річних у розмірі 1 266,70 грн. та інфляційні втрати у розмірі 13 860,07 грн. - нараховані правильно. І колегія суддів погоджується з рішенням суду.

Отже, доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог свого підтвердження не знайшли, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставами для скасування рішення господарського суду першої інстанції.

За таких обставин суд апеляційної інстанції вважає, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами.

Таким чином, суд першої інстанції повно встановив суттєві для справи обставини, дослідив та правильно оцінив надані сторонами докази, вірно кваліфікував спірні правовідносини та правильно застосував до них належні норми матеріального і процесуального права, а тому рішення Господарського суду Дніпропетровської області законне та обґрунтоване.

Однак, після прийняття оскаржуваного рішення та під час апеляційного розгляду справи, відповідачем було сплачено 149840,21 грн заборгованості. (платіжне доручення № 19118 від 08.12.2022). Наразі по справі № 904/1991/22 відсутній предмет спору.

Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

За змістом п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Предмет спору - це об`єкт спірних правовідносин, щодо якого виник спір між позивачем і відповідачем. Як предмет позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Аналогічну правову позицію висловили Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019р. по справі № 13/51-04 і Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, зокрема у постановах від 25.07.2019р. по справі №916/144/18 та від 14.05.2020р. по справі № 907/737/18.

Як зазначалося вище, спір у даній справі стосувався стягнення заборгованості за надані послуги згідно договору на транспортне обслуговування № 04082020 від 04.08.2020.

З огляду на наведене, колегія суддів констатує той факт, що в процесі розгляду справи (під час апеляційного перегляду) предмет спору припинив існування, у зв`язку з чим наявні підстави для закриття провадження у справі на підставі п.2 ч.1 ст. 231 ГПК України.

Отже, доводи заявника апеляційної скарги частково знайшли своє підтвердження, у зв`язку з чим, апеляційна скарга, в частині стягнення 149 840,21 грн. (відповідно до рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.08.2022) підлягає задоволенню, а рішення в цій частині підлягає скасуванню та прийняттю в цій частині нового рішення, про закриття провадження.

Крім цього, апеляційним господарським судом взято до уваги, що згідно зі статтею 278 ГПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку із залишенням позову без розгляду або закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 226 та 231 цього Кодексу, а згідно з частиною 2 статті 241 ГПК України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

За змістом ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Частиною 1 ст. 277 ГПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно зі ст. 278 ГПК України, судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку із залишенням позову без розгляду або закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 226 та 231 цього Кодексу.

За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення підлягає скасуванню, в частині стягнення 120 000 грн. 00 коп. - основного боргу, 12 232 грн. 44 коп. - пені, 13 860 грн. 07 коп. - інфляційних втрат, 1 266 грн. 70 коп. - 3% річних та 2 481 грн. 00 коп. - витрат по сплаті судового збору та прийняттям в цій частині нового рішення, про закриття провадження.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 231, 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.11.2022 у справі № 904/956/22 задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.11.2022 у справі № 904/956/22 в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Міко-Транс-1" (49102, м.Дніпро, вулиця Данила Галицького, будинок 12, квартира 125; ідентифікаційний код 38113552) на користь Приватного підприємства "Ромді Україна" (43000, м. Луцьк, вулиця Електроапаратна, будинок 3, офіс 201; ідентифікаційний код 36834332) - 120 000 грн. 00 коп. - основного боргу, 12 232 грн. 44 коп. - пені, 13 860 грн. 07 коп. - інфляційних втрат, 1 266 грн. 70 коп. - 3% річних та 2 481 грн. 00 коп. - витрат по сплаті судового збору - скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, про закриття провадження, виклавши резолютивну частину рішення в наступній редакції:

«Закрити провадження у справі в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Міко-Транс-1" (49102, м.Дніпро, вулиця Данила Галицького, будинок 12, квартира 125; ідентифікаційний код 38113552) на користь Приватного підприємства "Ромді Україна" (43000, м. Луцьк, вулиця Електроапаратна, будинок 3, офіс 201; ідентифікаційний код 36834332) - 120 000 грн. 00 коп. - основного боргу, 12 232 грн. 44 коп. - пені, 13 860 грн. 07 коп. - інфляційних втрат, 1 266 грн. 70 коп. - 3% річних та 2 481 грн. 00 коп. - витрат по сплаті судового збору у зв`язку з відсутністю предмета спору».

В іншій частині рішення суду, про закриття провадження у справі в частині вимог щодо стягнення основного боргу в сумі 5 000 грн. 00 коп. - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, зазначених у пункті 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на кількість та тривалість повітряних тривог в м. Дніпро, повний текст постанови складено 02.03.2023.

Головуючий суддя О.В. Чус

Суддя І.М. Кощеєв

Суддя Е.В. Орєшкіна